§ 25. Матеріальне і духовне в культурі. Становлення культури особистості

Творчість як рушійна сила культурного буття.
На відміну від природи, культура — це сотворене буття. її часто називають «другого природою». Свого часу видатний український науковець і мислитель В. Вер-надський визначив цей феномен як «ноосферу» (від грецького ноос — розум), тобто сферу людського Розуму, або ж світу, перетвореного працею та свідомістю людини, на відміну від геосфери, атмосфери, біосфери, які складають природні оболонки нашої планети. Відтак культура— це світ, створений людиною на благо людини.

Отже, діючою характеристикою культурного світу є творчість. Творчість є створенням нового, того, шо в природі саме по собі не існує. Культура — цілковитий продукт людської творчої діяльності. І предметний світ, що оточує пас, і комплекс людських уявлень, визначень, ідей, норм, традицій, почуттів та світоглядних орієнтирів — все це без людини й поза людиною не існує. Цей світ цілком належить людині й без неї втрачає будь-який сенс.

Уявіть собі на мить, що людина раптом зникла з обличчя планети. Увесь світ її міст, сіл, виробництва, як і сіпг ідей та визначень, знань та винаходів, постає у такому разі як непорозуміння, недоцільне та безглузде нагромадження мертвих форм. Справді, світ культури — це і є Всесвіт людини. Натомість уявіть собі, що цей світ зник — і ми опинились у дикому природному оточенні. Мабуть, вимерли б як риба без води, або ж остаточно здичавіли б, повернувшись до тваринного існування. У кращому випадку, довелось би все почати знову — творити світ культури.

Т в о р ч і ст ь— сила, якою перетворюється світ на культурне середовище. Ззовні вона постає як виробнича діяльність. Людина перетворює природний матеріал, надаючи йому доцільності, оформлюючи його з точки зору своїх потреб.

Світ людини — не однорідний комфортний притулок особистості. Він існує за своїми законами як певний Всесвіт, створений людиною у природному Космосі. Його сенс полягає в захисті людини від стихій природи та в регулюванні відносин між людьми. Але ще більшого захисту І притулку людина потребує в духовному плані. Саме цей духовний притулок від усіх «ударів долі», від невпевненості в собі вона знаходить у творчій діяльності, творячи той світ культури, якого вона потребує і з матеріальної, і з духовної точки зору.

Людська виробнича діяльність постає у двох загальних формах, котрі заведено визначати як матеріальне та духовне виробництво. Матеріальне виробництво забезпечує людині задоволення її потреб, захищає її від сил природи, надає їй могутності. Воно створює предметне «тіло» культури, світ речей та явищ.

Предметний світ культури. Світ створених виробництвом речей відрізняється від світу природного. Відрізняється не матеріалом, бо все, що створене людською працею, виготовлено з природних речовин, згідно із законами природи. Відрізняється за формою. Своєю виробничою працею людина позбавляє природний об'єкт його форми й наділяє своєю, яка суспільно вигідна й необхідна. Ця форма є формою доцільності і відповідає функціональному призначенню продукту перетворення у світі людей.
Так, наприклад, дерев'яний стіл має іншу форму, ніж дерево. Його форма пристосована до людини: за столом сидять, працюють, їдять тощо. Форма стола відповідає не природним, а людським доцільностям, стіл виконує певну функцію в загальнокультурному середовищі. Те ж саме можна сказати з приводу будь-якого предмета культури.

Світ створених людиною речей складає комплекс продуктивних сил суспільства. Але не тільки. Це також предмети побуту, повсякденного вжитку, твори мистецтва, книги, засоби зв'язку та інформації, житло,— взагалі все те, що оточує людину та пристосоване до її життя. Тоді неминуче постає питання: адже людина, хоч як це прикро, створює своєю працею не лише засоби свого життя, не лише твори мистецтва та технологію житла, одягу, харчування тощо, а й зброю, засоби масового знищення, катівні, концтабори, знаряддя тортур і багато чого іншого, шо спрямоване па знищення самої людини і може будь-коли покласти край її існуванню (та й саме виробництво, нещадно винищуючи ресурси, породжує екологічну кризу). Чи це також продукти культури, світ культури?

Культура людини, народившись водночас із виникненням людського способу життєдіяльності та суспільного життя, як і все б цьому світі, несе на собі відбиток суперечливості самого суспільного існування. Культура має свою протилежність — аптикультуру, варварство. У предметному світі культури відбиваються людські уявлення про добро і зло, своє та чуже, рідне та вороже. Стихійність початкового процесу виробництва, жадоба оптимального легкого наслідку призводить до того, що наша цивілізація ставить себе на край прірви. На жаль, засоби «варварства» виробляс теж людина, та сама, що спроможна створити „Мадонну” Рафаеля та космічний корабель. Культура несе на собі відбиток неоднозначності соціальних, економічних та політичних процесів у суспільстві. А тому визначення культури неможливе без морального її виміру, без співвіднесення її явищ із людським благом та цінностями.

Це і визначає потребу вужчого поняття культури, і, водночас, ціліснішого й конкретнішого. Культурним світом вважається те в людському середовищі, що несе людині благо, сприяє її розвитку як вільної та творчої істоти, і цим загальнофілософське визначення поняття культури відрізняється від того терміна, котрий застосовують археологи та етнографи.

Але не тільки доцільність та корисність притаманні предметному світові людської культури. Матеріальна культура будується також за законами краси та гармонії. Людина вносить у навколишній світ своєю творчістю не лише відповідність власним життєвим вимогам, а й доцільність краси та гармонії, впорядковуючи окультурене середовише. На жаль, реальна людська практика, як уже зазначалось,— це єдність і культури, і варварства, відтак і реальний світ «створеної», «другої» природи виходить збочепим і мало пристосованим до нормального життя. З самого початку історії боротьба з природою перетворилася на її безжальне винищення, часто перетворення природного середовища відбувається за тимчасовими, плинними потребами, задля задоволення корисливих корпоративних інтересів, за принципом: «Після нас — хоч потоп». Причина — у нас самих, у мірі людського розуму та соціально-господарського врядування. Прекрасне і потворне, добре і зле борються в людині та її житті, культура і варварство антагоністичні. І кінця цій боротьбі не видно.

Духовна культура.Ніщо не може характеризувати суспільство краще, ніж його ставлення до інтелектуальної, художньої ту наукової діяльності людини. Адже будь-яка творчість супроводжується і навіть спричиняється саме задумом, ідеєю, творчим планом. Створення комплексу ідей, уявлень, переживань, наукових систем, релігійних вірувань, норм і традицій людського існування називаємо духовним виробництвом, яке є вирішальною ознакою культури як феномена, що відрізняє людину від інших створінь. Адже житло й навіть деякі «інженерні споруди» вміють будувати й деякі тварини: бджоли, птахи, мурашки, бобри тощо. Людська ж творчість точу й цілеспрямована, що вона свідома. Вона має мету, хоча б начерк майбутнього предмета. Це й спричиняє визначення культури як духовного виробництва і духовних цінностей.

Людська творчість як культурна є завжди духовною діяльністю у галузі ідеальній і завжди втілюється предметно. Матеріальне та духовне виробництво тісно переплетені, окрім того, людина діє і творить завжди в реальному світі, де поєднується суспільне та індивідуальне, реальне та ідеальне, теоретичне і практичне.

Чи може існувати чисто духовна або чисто матеріальна культура?Матеріальною культурою ми визначили результати й продукти матеріального виробництва людей: галузь перетворення предметного середовища, предметного оточення людини, що складає її «неорганічне тіло», предметне тіло культури. Духовною культурою визначили створений світ людських визначень, ідей, норм, традицій, почуттів, цінностей і смислів. Але чи існує принципова відмінність між цими галузями культури? Чи справді матеріальна культура цілком матеріальна, а духовна — цілком ідеальна?

Будь-який предмет матеріальної культури — це втілення певного задуму людини. Хтось його задумав, прикинув у свідомості чи на схемі його параметри, хтось його виготовив. Отже, предмет матеріальної культури є опредметненим, втіленим наслідком розумової цілеспрямованої дії, продуктом людського розуму. Він несе в собі ідею його створення. Тому будь-який предмет культури — продукт і духовної творчості, він несе у собі відбиток людського духу, інтелекту. Книга зроблена з паперу та друкарської фарби тощо, але цим не вичерпується її смисл. Він — у її змісті, у тих ідеях, що вона містить у собі і які мають суспільно визначений сенс. Скульптура Афродіти вражає нас своєю красою, гармонією, але з точки зору простої матеріальності — це просто шматок каменю певної форми. Так в чому ж її суть? Напевне, у тій ідеї, то з цьому матеріалі втілена, тобто в гармонії та в почутті, яке вона викликає в людини.

Отже, будь-який предмет чи явише матеріальної кульїури не має «чисто матеріальної» природи. Але ж коли поглинути на продукти духовного виробництва, то слід зауважити, що вони завжди матеріалізуються, втілюються в певний матеріал. Ідея мусить бути опредметнена, втілена у творі мистецтва, науковому чи художньому творі, кресленні чи схемі, книзі чи архітектурній пам'ятці. Політичні й соціальні ідеї втілюються у цілком матеріальну структуру певних інституцій та законів, у реальне життя. Навіть у мові матеріалізація людської думки відбувається завдяки коливанню повітрянії хвилі, або ж записам на папері, камені, магнітній стрічці чи дискеті комп'ютера.

Реально матеріальне та ідеальне в культурі завжди переплетені. Матеріальне й духовне — це дві сторони одного процесу людської творчої діяльності. Тому доцільно говорити не про матеріальну та духовну культуру, а про матеріальне н духовне в культурі, яка постає завжди в цілісності людської дії та сприйняття. Втіленню будь-якої речі, явища в куліітурі передує проект, ідея цього явища, образ, мета. З іншого боку, не кожен проект, не кожна ідея здійснюються в реальності. Світ ідей духовної творчості, понять та уявлень багатший за світ об'єктивної дійсності, втілений у певному речовинному або ж соціальному матеріалі. Він привабливіший за дійсність людського матеріального життя.

За всієї умовності поділу культури на матеріальну й духовну цей поділ має велике значення. Людина — істота свідома. Свідомість дає змогу їй здійснювати попереднє перетворення предмета в уяві до або замість його реального перетворення, прогнозувати наслідки.

Вона наділяє предметний світ ціннісним значенням, тобто розміщує культурні явища та предмети на певних «орбітах» у ціннісно-смисловому космосі людини та світу, надає їх існуванню духовного значення. Тому серцевину будь-якої культури складає творчість ідей, образів і понять, котрі згодом втілюються у реальне життя.

Таким чином, взаємодія реального та ідеального, матеріального та духовного в самій життєдіяльності людини спричиняє єдність матеріального й духовного в культурі.

Але ж у чому полягає їх відмінність, чому ми говоримо про фізичну та духовну працю?

Культурні цінності, поділ праці та становлення духовної культури. Безпосередньо в людській діяльності неможливо виділити суто матеріальне або чисто духовне. Продукт дії завжди об'єктивований, тобто втілений у дійсність. Тому відмінність між цими сферами виявляється суто в системі цінностей.

Предмети культури, які отримують статус матеріальних цінностей, мають відношення до здійснення безпеки та самодостатності людини. Матеріальну цінність для людини складають засоби її життя, споживання, побуту, виробництва, повсякденного існування. Духовні ж цінності охоплюють зміст людського життя та визначення навколишнього світу й самої людини. Вони регулюють людські взаємини, відповідають на жагучі питання, з котрими допитлива істота — «Гомо сапієнс» — стикається у житті. Це цінності, про які сказано: «Не хлібом єдиним жива людина». Це цінності, котрі, зрештою, можна сформулювати як триєдність визначень Істини, Добра, Краси — домінуючих уявлень світу людини.

Система духовних цінностей орієнтує людину в її культурному світі, надає можливості світоглядного самовизначення, розпросторює обрії суто людського культурного ландшафту, який заповнюється людськими смислами та цінностями.

Ціннісна орієнтація людини — найважливіша функція духовної культури. У процесі освоєння культурного спадку людина має змогу творити власну ієрархію цінностей.

Але, якщо вона лишається прив'язаною лише до матеріальних цінностей, то не може вийти за їхні рамки. Хоча матеріальні цінності мають важливе значення в житті й нехтувати ними небезпечно. Вони покликані окультурювати, олюднювати повсякденне життя людей, надавати можливість безпеки, незалежності від життєвих клопотів: вгамувлнпя природних потреб, забезпечення комфорту, достатку, впорядкування повсякденного існування.

Духовні цінності зшіучають людину до прекрасного, істинного, благого, підносять її над буденністю, розвивають її інтелектуальні та почуттєві якості, формують духовне обличчя.

На початку людської історії матеріальна та духовна культури перебували в нерозривній єдності, що спричинялось відносною простотою діяльності та людських взаємин. Згодом, із переходом суспільства до землеробства, скотарства, виникненням міського життя, ремесла, ознак соціально-політичної організації (держави), упорядкованості господарства, відбувається поділ праці на фізичну та духовну. Рабовласництво надало можливість певній групі людей за рахунок експлуатації інших позбавитися необхідності важкої фізичної праці й дало час на діяльність в інших сферах життя. «Духовна діяльність» з'являється як спосіб життя окремих осіб, які прагнули не тільки творити форми ідеологічного забезпечення соціально-державної цілісності (релігійно-міфологічні ідеології, системи законів, політичні та суспільні інституції), а й відповісти на смисло-життєві питання, які постають внаслідок становлення свідомості.

З сдиного комплексу первісної духовної культури (міфологічної) виділяється мистецтво як професійна діяльність, вид ремесла. Первісні культи та вірування перетворюються на релігійні системи, які формують перші цілісні комплекси світоглядного значення, основані на ідеях надприродного. Як форма вільнодумства та критичного скепсису виникає філософія, як узагальнення та систематизація емпіричних знань — наука. Потреба впорядкування та врегулювання суспільних відносин у державі викликає появу права й правової культури. З'являється політика як захист інтересів держави та певних соціальних груп, що спричиняє пошук ідеальної системи соціального устрою.

Духовна культура постає як феномен, як явище, котре отримує статус особливого виду суспільного виробництва і особливою продукцією — теоретичними та релігійними системами, науковими теоріями, творами мистецтва та літератури, соціальними утопіями і морально-етичними нормами.

Зростаюча матеріально-технічна оснащеність суспільства зумовлює розвиток духовної сфери життя. Культурна традиція в міру розвитку суспільства збагачується і примножується, духовна праця поступово стає престижним видом діяльності, що призводить до подальшого поділу культури та виокремлення певних сфер духовного виробництві!. У цивілізованому світі духовна праця — інтелектуальна, художня, релігійно-етична, освітня — визнається суспільством як важлива іі престижна, як рушійна сила суспільного прогресу, що зумовлює прогрес технічний та побутовий. Духовні цінності культури визнаються як вічні й вищі цінності людського розвитку, а творці духовної культури, які сягають її вершин у науці, релігії, філософії, мистецтві,— визнаються за геніїв людства.

Культура особистості як результат оволодіння культурним надбанням людства. Якщо культура як вічна цінність суспільного буття — це з'єднуюча ланка, шо забезпечує наступність суспільного розвитку, то залучення до неї складає сутність становлення людини як культурної істоти.

Народжуючись, людина потрапляє в культурне середовище. Все, що її оточує, є світом культури, і дитина з перших днів починає освоювати цей світ, вчиться сприймати його та орієнтуватись у ньому. Її оточують предмети культури: побуту, праці, дім, родина, взагалі дорослі. Кожен предмет має свій культурний смисл: він пристосований до потреб людини. І дитина розкриває цей смисл для себе, ще до його зрозуміння починаючи ним жити, наслідуючи функції предметів культури. Своїми діями наслідуючи дорослих, дитина відтворює форми взаємин із цим світом, які стають для неї своїми, власними. У цьому процесі формується здатність мислити, сприймати і переживати, відтворюючи дії та переживання дорослих. Дитина активно засвоює норми поведінки — побутові, повсякденні, але, власне, в цих нормах і закладені найелементарніші норми загальнолюдської культури.

Оволодіваючи рідною мовою, дитина прилучається до світу людських переживань, думок, образів, норм поведінки. Їй відкривається культурний світ людської повсякденності, світ суспільнозначущих визначень. І це фундамент культури особистості. У грі дитина засвоює й відтворює всі головні способи та форми людських взаємин, роблячи їх своєю суттю. Так культура стає особистісно визначеною.

Підліток прямус до самовизначення, самоусвідомлення як суб'єкта класних дій, до єдності з певними групами людей, прилучається до розуміння краси, розрізнення добра і зла. Через скарбницю писемності він вступає у світ людських роздумів, мрій, пристрастей, життєвих колізій та доброчинностей. Чим багатоманітніша та різноплановіша система зв'язків, відношень, у які дитина потрапляє через «вікно» писемної культури, тим багатший світ її орієнтації в людському середовищі, у людських цінностях, тим цілісніше й визначеніше формуються власні почуття, думки та переконання, що складають індивідуальну неповторність. Культура постає для неї як засіб орієнтації у такому складному, суперечливому, багатоплановому світі людських взаємин та визначень. Людина розвивається як моральний суб'єкт, як суб'єкт права, історії та суспільних відносин.

Кожна людина тією чи іншою конкретно визначеною мірою має перед собою загальнолюдську культуру як предмет засвоєння. Освіта як спосіб такого засвоєння відкриває цей світ людині, пропонує їй знання, надає можливість розвитку культури мислення (інтелекту), чуттєвої культури, культури спілкування. Не слід вважати, що освіта дас лише основи знань. її метою, насамперед, є саморозвиток особистості у діяльному, активному діалозі з культурою, через спілкування з нею, творче освоєння. Як людина творить культуру, так і культура витворює особистість. Власне, все життя у його багатогранності творить особистість. Адже хіба норми та способи життя не є вираженням культури?

Людина в діалозі з культурою розвивається двобічно. З одного боку, індивід залучається до суспільства, вчиться жити в ньому, знаходить і викопує свою «соціальну роль», визначає своє місце в суспільстві (соціалізація особистості). Водночас людина розвиває свої здібності і якості як духовна індивідуальність, чия сутність не зводиться до ролі просто соціального суб'єкта, а становить собою культурну суб'єктність.

Але не лише комплекс знань та вмінь становить основу та міру людської особистості. Мірою культури особистості постає її усвідомлене відчуття едності з принципами та цінностями культурного розвитку людства. У процесі культурного саморозвитку, засвоюючи виші цінності драматичного людського шляху становлення загальнолюдських культурних норм, особистість має можливість сягнути вершин світової культури, творчості, визначаючи себе як індивідуальність, як повноцінного носія загальної культури, загальнолюдських ознак.

Кожна людина з дитинства— творець. Творець самої себе. Адже оволодіння знаннями, здібностями — це теж творчість. Саме в цьому процесі завершується становлення творця культури, формується людима-діяч, здатна орієнтуватися у світі людських визначень і в світі взагалі.

Знайомлячись із надбанням людської творчості, з шедеврами мистецтва, літератури, філософії, релігії, науковими досягненнями, ми робимо їх власним духовним багатством, сягаючи в нашу свідомість, вони перетворюються на наше надбання. Увесь цей комплекс культурних цінностей, що перейшли до нас і сприймаються як свої,— і є тим, що становить світоглядну культуру індивідуальності,— ціннісно-смислову систему визначень та переконань особистості, котра й робить людину культурною істотою, причетною до загального розвитку людського роду.


Запитання і завдання

1. Що таке творчість? Чим творча діяльність відрізняється від нетворчої? Спробуйте довести або ж спростувати твердження: «Творчий характер життєдіяльності є мірою культури людини».
2. Чим, на вашу думку, зумовлена строкатість культурно-духовного світу людини? У чому полягає доцільність існування різних сфер духовної культури?
3. Як ви гадаєте, чи можемо ми говорити про «істину релігії» на відміну від «наукової істини», про «художню істину», моральну, філософську? Обґрунтуйте вашу думку.
4. Чи можемо ми включати поняття «антикуль-тура» ("варварство») у визначення культури? Чим обумовлене існування цього поняття?

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими