Ще з прадавніх часів наші предки прагнули зрозуміти, як виникли земля, небо, вода, хто створив людей, тварин, рослини. Вони складали розповіді, у яких відображались уявлення про грізний, незрозумілий світ, богів, духів, явища, від яких залежало їхнє життя.
Минали століття. Ці старовинні розповіді, що передавалися з вуст в уста, почали називати міфами (з грецької — «слово, переказ»). З часом їх записали і зібрали разом як твори усної народної творчості.
У змісті міфів різних народів є чимало схожого: в них Розповідається про богів, духів, створення світу, героїчні Подвиги, про те, як виникали ремесла, міста.
 
      Стародавній Єгипет — один з найдавніших на Землі осередків культури і науки. Його величні пам’ятку  — піраміди та храми — відомі усьому світові. Уявлення стародавніх єгиптян про створення світу, про їхні діяння, їх міфічні вірування збереглися у текстах, вибитих на стінах гробниць, записаних на сувоях папірусу.

СТВОРЕННЯ СВІТУ
В єгипетських міфах є кілька здогадок про походження світу. Одна з них така.
Коли не було ні землі, ні неба, всесвіт нагадував безмежний
океан води. Отой водяний хаос мав ім'я Нун. Він був першим прадавнім богом — батьком богів. Якось з глибин Нуна на світ вийшли боги, яким я створити землю, небо, тварин та рослини, м з цих богів було Сонце, яке зігріло холодний по йому життя.
Інше припущення щодо походження світу дещо відрізняється від попереднього.
Спочатку серед первісних вод безмежного океану з'явився пагорб. То був єдиний клаптик землі посеред безбережних вод, які невідомо звідки витікали і невідомо куди текли.
І от якось на цьому пагорбі розкрилася дивовижна квітка лотоса*. Коли вона розтулила свої пелюстки, виявилося, що там було сховане мале дитя, якому судилося стати богом на ім'я Ра. Від дитини й справді йшло таке сліпуче сяйво, що всесвіт, який досі перебував у пітьмі, враз освітився і ожив.

Є ще один міф, у якому по-іншому розповідається про походження світу. Сонце — початок життя у всесвіті — вийшло з яйця, що його зніс птах «великий Гоготун» на пагорбі, який піднявся з водяного хаосу.
Зрештою, в усіх випадках творцем світу єгиптяни вважали бога-Сонце.

Лотос — водяна трав'яниста рослина, схожа на латаття, має великі, дуже гарні квіти.

      Розкажи,  які здогади про походження світу описано у міфах. Які власні назви є у тексті? Що вони означають?

      У китайського народу є численні міфи про створення світу і людей, їх життя серед первісної природи і боротьбу за існування.
     Особливо багато міфів про богів. Одні з них, як розповідалося в міфах, допомагали людям: вчили їх видобувати вогонь, розпізнавати цілющі рослини, приручати тварин, обробляти землю тощо. Інші боги були жорстокими. І тоді проти них повставали герої, які боролися за справедливість.
Прочитай один з міфів про богиню Нюйву, яка вважалась найдавнішим жіночим божеством, праматір'ю людей.

СТВОРЕННЯ ЛЮДЕЙ
У ті часи, коли земля відділилася від неба, були на ній гори, ріки, трава та дерева і навіть птахи та звірі, комахи та риби, але не було жодної людини, і тому світ був простим і тихим. По землі бродив великий дух Нюйва. В серці своєму Нюйва відчувала страшенну самотність і розуміла, що для того, аби аби ожвити землю, чогось бракує.
Якось Нюйва присіла на березі ставка, зачерпнула долонею жовтої глини, змочила її водою і, дивлячись на своє відображення у ставку, виліпила щось схоже маленьку дівчинку. Поставила її на землю, і раптом - о диво! — ця маленька фігурка ожила, закричала уа-уа» і почала радісно підскакувати. І Нюйва дала їй ім'я Шень — що значить людина, перша людина була дуже маленькою, але її створила богиня. Тому ця людина відрізнялася від птахів, що літають, від тварин, які бігають на чотирьох ногах. Та водилась вона як господар всесвіту. Нюйва була дуже задоволена своїм творінням і, продовжуючи цю справу, виліпила з глини багато людей обох статей.
Голісінькі люди оточили богиню, танцювали і радісно кричали. А потім вони розбіглися на всі боки.
Надивувавшись і заспокоївшись, Нюйва продовжувала працю. З-під її пальців продовжували поставати живі люди. Чуючи їх сміх, вона вже не почувалась такою самотньою — світ був заселений її синами та доньками. Нюйва бажала заселити усю землю цими маленькими розумними істотами, працювала дуже довго й страшенно стомилася.
І тоді богиня взяла до рук довжелезний мотузок, а може, це була зірвана з гірського урвища ліана*, занурила його в рідку глину і струсила цю глину на землю. В тих місцях, куди падали шматочки глини, з'являлися маленькі рухливі чоловічки.
Так Нюйва полегшила собі працю. Здавалося, вона на цьому могла б спинитися, але замислилася, що можна зробити, аби людський рід продовжувався і без неї. Адже люди з часом помирали, і створювати їх щоразу заново було б дуже важко. Тому богиня наказала жінкам виходити заміж за чоловіків, аби народжувати дітей.
Так рід людський почав продовжуватися сам собою, і людей на землі ставало все більше і більше.

Ліана — дерев'яниста рослина з виткими довгими стеблами; росте, обвиваючись навколо опори; нагадує мотузок.

       Чому Нюйва створила першу людину? Як вона це зробила?
Чим відрізнялись люди від інших живих істот?
Як богиня полегшила собі працю?

    Слов'янські народи, до яких належать й українці, мають багато схожого у мовах, звичаях, обрядах.
Погляди наших предків на світ природи, людські стосунки, звичаї, вірування дійшли до нас у міфах, легендах, казках, народних піснях тощо.
    Прочитай один з міфів, у якому розповідається про те, як з'явилися на світі ластівки.
 
ГНІВ ПЕРУНА
В одному городищі на березі річки Тетерів жив молодий, але вдатний Мисливець — правнук Слави* й Гука*,   нащадок   могутніх   гукрів*,   найкращий стрілець з лука в усій окрузі.
Під час довгої лютої зими,  коли звірі ховалися лісових хащах, а людей діймав голод, Мисливець йшов на полювання і приносив до свого селища забитого лося чи дикого кабана.
За таке вміння й сміливі вчинки мудрі старійшини-
волхви* дозволяли Мисливцеві полювати в Перуновій
пущі.
О, се була велика честь для стрільця. Адже в лісі, належав Перуну — грізному богові блискавки і громи, не дозволялося полювати будь-кому. А жінкам заборонялося навіть ступати в цю пущу. Се тому, що похмурий Громовержець жив одинаком,  вперто не одружувався після свого невдалого сватання. Мисливець не зловживав почесним правом полювати
в Перуновій пущі. Славний лицар гострої стріли ходив у володіння Громовержця лише тоді, коли голод насувався на рідне городище.
Так сталося і тієї весни. Затягнулася зима, в людей скінчилися їстівні запаси, і треба було чимось підтримати іх.
—    Піду в Перунову пущу і вполюю найбільшого вепра,— сказав Мисливець своїй дружині.
—    І я з тобою! — вигукнула вона.
—    Стривай,— сказав їй Мисливець.— Ти забула, в Перунів ліс жінкам заходити заборонено. Наш
громовержець не любить жінок. І ти знаєш чому... Щиро засмутилася дружина. Адже була вірним дру-гом Мисливцеві. Дужа, смілива, спритна — вона завжди ходила з ним на полювання. Бо так само вправно стріляла з лука і вміло володіла мисливським мечем. Жінка була обачнішою, ніж він, і не раз рятувала мисливця, коли він, людина одчайдушної* хоробрості,
 
потрапляв у небезпеку. Ось і зараз дружина сполошилася, коли почула, що її чоловік хоче уполювати найбільшого вепра. Тож стала готуватися й собі на полювання. Але Мисливець не взяв її з собою: не можна було порушувати закону, гнівити самого Перуна. Однак дружина дуже переживала за чоловіка, аби він не загинув у двобої з лютим звіром, і вирішила потай піти за ним.
Іде Мисливець лісами, а озброєна жінка позаду скрадається, перебігає нечутно від одного дерева до другого. Так вони зайшли в глибінь Перунової пущі. Тут почулося грізне рикотіння, від якого аж листя з дерев посипалося. То сунув великий ікластий вепр.
Мисливець хутко вибрав місце під велетенським крислатим дубом. Дружина заховалася за стовбуром цього дуба й визирала з-за нього. Боялася, аби чоловік її не помітив. Та вся увага Мисливця — на вепрові.
Аж ось страшний звір вийшов на галявину. Великий, як гора. «Вистачить усьому нашому селищу поживитися»,— подумав Мисливець. Він — аби роздратувати кабанюру — пустив стрілу йому просто в лоб. Вдарила гостра стріла в голову вепрові й відскочила, мов від скелі. Розлютувався звір, уздрівши людину. Наставляючи великі гострі ікла, оскаженіло кинувся на мисливця.
А стрілець стояв незворушно, затиснувши в обох руках короткого мисливського меча.
Шалено мчить кабан, аж земля двигтить під ним. Насторожі Мисливець. Все ближче й ближче вепр. Ось уже лишилося три кроки, два... В останню мить Мисливець спритно відскочив убік, а вепр з розгону всадив ікла в стовбур дуба. І хоробрий Мисливець миттєвим і дужим ударом меча відсік звірові голову.
Та в цю ж мить почувся відчайдушний жіночий зойк. То дружині здалося, що вепр простромив іклами Мисливця. Вона вискочила з-за дуба, кинулася до чоловіка і припала до його грудей. Він був живий, лише кров від вепра бризнула йому на груди.
—    Що ти наробила?! — в страхові закричав Мисли-
вець.
Га було вже пізно. Бо Перун усе бачив з небес і вельми розгнівався. Хотів він убити обох, та передумав: шанував таки спритного Мисливця. Тож прогримів:
—    Гаразд. Коли вже так ви любите одне одного, то
и вам довіку в парі! Змахнув Перун чарівною стрілою, і вмить перетво-
рився Мисливець та його прекрасна дружина на гострокрилих, стрілохвостих птахів, що злетіли в небо, на біленьких груденятах краплини крові від того вепра.
Так з'явилися на світі ластівки.
Відтоді  вони  ліплять  свої  гнізда  на людських полях і щось завжди щебечуть людям, ніби хочуть сказати: «Ми ж ваші родичі... Не забувайте цього! Ми колись теж людьми були...»
За Сергієм Плачиндою

Слава — тут: перша жінка в світі, праматір людей. Гук — перший чоловік у світі, прабатько людей. Гукри — нащадки Гука.
Волхви — давньоукраїнські жерці, служителі релігійного культу, носії стародавньої української культури. Одчайдушний — безоглядний.

    Про які часи йдеться у міфі? Хто його дійові особи? Якими ти їх уявляєш?
Чому Мисливець заборонив жінці йти на полювання?
Як з'явилися на світі ластівки?
Підготуй стислу розповідь за прочитаним.
Які нові слова, вирази привернули твою увагу?
Будьте дослідниками! Знайдіть і прочитайте, як прадавні
слов'яни пояснювали походження інших птахів.
Особливо цікавими для людства є міфи Стародавньої Греції. Вони мали великий вплив на роз-
виток культури народів усього світу.  Імена богів, історії їхнього  життя,  дивовижні  пригоди  героїв шли до нас крізь тисячоліття.
    Прочитай один із давньогрецьких міфів.
 
ДЕДАЛ ТА ІКАР
Колись, за сивої давнини, в Афінах жив великий митець, різьбяр і будівничий Дедал, нащадок царського роду.
Учнем Дедал а став його небіж Талос, ще підліток, але такий тямущий і здібний, що сам Дедал чудувався, як швидко хлопець од нього все переймає і сам уже створює дивовижні речі.
Одного разу, гуляючи з Дедалом по Акрополю, Талос спіткнувся і впав з висоти. В його смерті афіняни звинуватили Дедала, мовляв, той із заздрощів надумав позбутися свого учня і сам зіштовхнув його вниз. І афінський люд засудив митця до вигнання.
Кинув Дедал напризволяще свою майстерню і недо-вершену роботу, сів на корабель, довго плив і нарешті дістався до острова Крит. Царював там Мінос, чоловік розумний і владний. Він щиро зрадів Дедалові, бо слава митця давно вже досягла критських берегів.
Цар Мінос одразу запросив до себе Дедала, загадав йому багато роботи, був щедрий і спершу навіть ласкавий. Він одружив Дедала з гарною критянкою, і та народила афінянинові сина Ікара. Та митець тяжко сумував за батьківщиною і почувався на Криті рабом.
Минали роки, а Дедал ніяк не міг забути далекої батьківщини. Дружина його померла, і тоді він надумав будь-що дістатись із сином до Афін. Митець знав, що Мінос ніколи його не відпустить і що ніхто, боячись царського гніву, не допоможе йому втекти, а варта впіймає і приведе назад до палацу.
Якось сидів Дедал на березі моря, журно дивився на білих чайок, що кружляли над хвилями, і раптом йому сяйнула смілива думка: «Нехай Мінос закрив мені путь через море, нехай він усім володіє — і водою, і землею, але небо — не його володіння, небо вільне! Треба навчитись літати в птахів!»
Тепер увесь вільний час Дедал робив із пташиного пір'я великі крила. Насамперед він ладнав одну до одної малесенькі пір'їни, а тоді брав довші й довші. Потім міцно стягував їх мотузком, клеїв воском і вигинав, щоб були як у справжнього птаха. Нарешті крила були готові, великі — Дедалові, трохи менші — Ікару. Митець прикріпив свої до спини й до рук, змахнув ними і легко знявся в повітря. Покруживши, він опустився на землю і став повчати Ікара: — Не можна підійматися дуже високо, синку, бо це там палюче, воно розтопить віск — і пір'я розлетиться. А низько над морем теж не лети, щоб хвилі не замочили тобі крил. Треба триматися середини, запам'ятай це, Ікаре, тільки середини. Будь слухняний, не шукай власної дороги, а лети просто за мною. Він навчив його літати. А наступного дня, щойно ясне сонце виринуло з далеких глибин океану, вони знялись у безхмарну блакить.
Ікар спершу слухняно летів за батьком. Почуття лету, дивовижне, незнане, сповнило його душу неймовірною радістю. У захваті Ікар забув за батькову засторогу й полинув вище, ще вище, аж до золотого сонця. Зненацька хлопець відчув, що крила вже не так міцно тримають його, як спершу. Пекуче сонячне проміння розтопило віск, пір'я посипалося додолу, і марно тепер юнак махав уже безкрилими руками.
— Батьку, батьку, я гину! — відчайдушно крикнув Ікар і зник серед зелених морських хвиль.
Не чув того крику Дедал, та, ще раз озирнувшись, не побачив за собою Ікара. Розпачливо кружляв він у повітрі, гукаючи сина, а тоді примітив на хвилях розкидане пір'я. Нещасний батько все зрозумів і мало не збожеволів з горя, та мусив летіти далі, до найближчого берега.
То був чималий острів. Довго блукав по ньому Дедал, поки хвилі прибили до берега юнакове тіло. Убитий горем Дедал поховав тут сина, і відтоді той острів зветься Ікарія, а море довкола люди і досі звуть Ікарійським. І цікаво, що втіленням одвічної мрії людства про крила став не розумний, розважний Дедал, знаменитий винахідник, митець, а неслухняний, завзятий хлопець Ікар, який перший відчув радість вільного лету і віддав за це власне життя.
Переказала Катерина Гловацька

Різьбяр, зіштовхнув, критських, афінянинові, Ікарійським.

     Як Дедал опинився на острові Крит? Чому він почувався рабом? Яке відкриття він зробив?
Чому загинув Ікар? Як люди зберегли пам'ять про нього? Хто читає  швидше? Прогляньте текст: скільки разів у ньому трапляються слова Крит та Ікар.

 
Раджу вам прочитати книгу міфів Стародавньої Греції. Ви відкриєте для себе захоплюючий і чарівний світ.

     Як виникли міфи? Завдяки чому вони збереглися до нашого часу?
Міфи яких народів про створення світу і людей ви прочитали?
З яких міфів ці герої: Нюйва, Мінос, Громовержець, Слава Гук?
У якому міфі говориться про створення землі, неба, яким остає в уяві стародавніх людей Бог-творець?
У якому міфі йдеться про те, як людина піднялася в небо? Хто герої цього міфу?
Поміркуйте, чим міф відрізняється від оповідання.
Які нові слова ви запам'ятали?
Про що ще з цієї теми ви хотіли б дізнатися?