Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас. Повні уроки>>Зарубіжна література: Аннá Ахматова. Повні уроки

Тема:Анна Ахматова (А. А Горенко, 1889–1966).

Мета: Знайомство з найяскравішим представником школи акмеїзму Анною Ахматовою (А. А Горенко, 1889–1966). З її
характером світобачення.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Майбутня поетеса народилася 23 червня 1889 в передмісті Одеси Великий Фонтан в сім'ї відставного інженер-капітана 2-го рангу Андрія Антоновича Горенко і Інни Еразмовни. В сім'ї було шестеро дітей. Прабабуся Ганни по материнській лінії вела рід від татарського хана Ахмата; тому юна письменниця пізніше бере собі прізвище прабабусі як псевдонім. По материнській лінії, очевидно, перейшов і літературний дар: тіткою маминого батька була відома поетеса Ганна Буніна (1794--1829).

Через рік після народження Анни сім'я переїжджає в Царське Село,

де вона зростала до шістнадцяти років, кожне літо проводячи під Севастополем. Дитячі літні спогади стали основою для її першої поеми «Біля самого моря» в 1914 році, а мотиви Царського села і Пушкіна були творчою основою, а частенько і опорою впродовж всього життя.

Перший вірш Ахматова написала, коли їй було одинадцять років, і всього в юні роки створила їх близько двохсот. Вчилася вона в Царськосільській Маріїнський жіночої гімназії: «Вчилася я спочатку погано, потім набагато краще, але завжди неохоче». У Царському Селі в святвечір 1903 роки Ганна Горенко познайомилася з гімназистом Миколою Гумільовим,

і стала постійним адресатом його віршів. Після розлучення батьків в 1905 Ахматова разом з матір'ю переїжджає у Євпаторію, а пізніше до Києва. Гімназичний курс вона проходила вдома, оскільки їй загрожував туберкульоз, але останній клас закінчила у Фундуклеївській гімназії в Києві, після чого поступила на юридичне відділення Київських вищих жіночих курсів.

В цей час вона переписувалася з Гумільовим, що виїхав до Парижу. У 1907 році в Парижі, в журналі, що видавався, Гумільовим «Сіріус» поетеса опублікувала перший вірш «На руці його багато блискучих кілець» під ініціалами «А. Р.». Сама Ахматова згадувала про це так: «Мені тому прийшло на розум узяти собі псевдонім, що папа, дізнавшись про мої вірші, сказав: «Не сором моє ім'я».-- «І не треба мені твого імені!»-- сказала я...»

Весною 1910 років після декількох відмов Ахматова погодилася стати дружиною Н.С.Гумільова.

Подружжя обвінчалося 25 квітня в церкві села Микільська слобідка

під Києвом. Медовий місяць провели в Парижі, де поетеса познайомилася з художником Амадео Модільяні, що зберіг її подобу в олівцевому портреті. Виїжджаючи з Парижу, Ахматова кидала у вікно його майстерні прощальні червоні квіти.

Пoртрет А .Ахматової та А. Модільяні.

Восени 1910 Ахматова робить спробу друкуватися самостійно і посилає вірші в «Російську думку» Ст. Я. Брюсову, запитуючи, чи варто їй займатися поезією. Отримавши негативний відгук, юна поетеса віддає вірші в журнали «Gaudeamus», «Загальний журнал», «Аполлон», які їх публікують. В цей час вона і стає Ахматової, публікуючи під цим псевдонімом вірш «Старий портрет». У тому ж році відбувся її перший виступ зі своїми віршами і вона вперше дістала від чоловіка схвалення своєї творчості. Наступного року Ахматова поступила на петербурзькі Жіночі історико-літературні курси. Перша збірка віршів «Вечір», яка вийшла навесні 1912 роки, не дивлячись на скромний тираж в триста екземплярів, приніс Ахматової миттєву славу. Збірка була випущена «Цехом поетів» - об'єднанням поетів-акмеїстів, секретарем якого вибрали Ахматову.

Першого жовтня 1912 року в пари народжується син Лев,

майбутній історик і географ, автор етнологічної теорії. У тому ж році Ахматова знайомиться з Маяковським. Поет, якого прийнято вважати самим «голосноголосим» в російській поезії, захоплено відзивався про особову лірику поетеси: «Вірші Ахматової монолітні і витримають тиск будь-якого голосу, не давши тріщини».

Не дивлячись на популярність, Ахматова все ще не може повірити, що її талант визнаний. Сімнадцятого липня 1914 року вона пише чоловікові: «З недобрим відчуттям чекаю липневу «Російську думку». Найімовірніше, там відбудеться моя страшна страта, Валерій» (мався на увазі Валерій Брюсов). Але збірка «Чотки» 1914 роки приносить Ахматової всеросійську славу і затверджує в літературі поняття «Ахматовські рядки».

1921 рік пройшов важкою ходою по життю поетеси. Ще в лютому вона головує на вечері пам'яті Пушкіна, де виступає Блок з мовою «Про призначення поета» і на якому присутній Н.С.Гумільов. В ніч з третього на четверте серпня Гумільова заарештовують, трьома днями пізніше вмирає Блок, ще за два тижні Гумільова розстріляють. Тоді ж Ахматова розлучається з Шилейко. На противагу трагедії особистого життя, яку вона потім буде оплакувати в «Реквіємі», цього року поетеса випускає дві збірки, «Подорожник» (у квітні, ще до трагічних подій) і «Anno Domini» - в жовтні; у жовтні ж вона повертається до активної діяльності, бере участь в літературних вечорах, в роботі письменницьких організацій, публікується в періодиці. У січні 1922 Ахматова знайомиться з Пастернаком, трохи пізніше - з Булгаковим.

В двадцятих роках виходять дві книги про Ахматову,

авторами яких були В. Віноградова і Б. Ейхенбаум. Другій книзі було призначено стати роковою в долі поетеси. Літературна енциклопедія цих років дала опис Ахматової вирваними з контексту її власними рядками: «не то черниця, не то блудниця», - узятими разом із спотвореним аналізом з книги Ейхенбаума. У 1924 нові вірші Ахматової публікуються востаннє перед п'ятнадцятирічною перервою. Її виключають з Союзу письменників. Новий спалах туберкульозу привів її в санаторій Царського Села, де вона лікується разом з дружиною Мандельштама.

Не маючи можливості друкувати свої вірші, Ахматова позбавилася коштів для існування. Переведення листів Рубенса, виданий в 1937 році, приніс їй перший за багато років заробіток. При крайній бідності дивним чином зберігалася головна риса Ахматовського постаті:царствена, позбавлена зарозумілості, але повна достоїнства. Л.К. Чуковський згадував: «Прийшла - в старому пальті, в розплющеному капелюсі, що вилиняв, в грубих панчохах. Статна, прекрасна, як завжди». Зберігався і характер, і бажання допомогти. Так, в кінці тридцятих років по сусідству з Ахматової жила молода жінка з двома маленькими хлопчиками. Вдень, коли вона була на роботі, Ахматова наглядала за дітьми.

У 1939 після напівзацікавленої репліки Сталіна наважуються видати її збірку «З шести книг», що включала поряд з тими що пройшли цензурний відбір старими віршами і нові вигадування. Пастернак писав Ахматової, яка в черговий раз лежала в лікарні, що черги за її книгою розтягувалися на дві вулиці. Незабаром книга попала під заборону і була вилучена з бібліотек.

У перші місяці Великої Вітчизняної війни Ахматова пише плакатні вірші. По розпорядженню властей її евакуювали з Ленінграду до першої блокадної зими, два з половиною роки вона проводить в Ташкенті. Пише багато віршів, працює над «Поемою без героя», епосом про Петербург початку століття.

У перші післявоєнні роки Ахматова накликає на себе гнів Сталіна, що дізнався про візит до неї англійського історика І. Берліна. Постанова ЦК ВКП(б) «Про журнали «Зірка» і «Ленінград» за 1946 було направлено проти Ахматової і Зощенко.

Знову виникла заборона на публікації. Виключення було зроблене в 1950 році, коли

Ахматова написала вірші до ювілею Сталіна у відчайдушній спробі допомогти синові, заарештованому в черговий раз.

В останнє десятиліття життя Ахматової її вірші поступово прийшли до нового читача. У 1965 видана підсумкова збірка «Біг часу». В останні дні Ахматової було дозволено прийняти італійську літературну премію Етна-Таорміна в 1964 і звання почесного доктора Оксфордського університету в 1965. 5 березня 1966 року в Домодедово Ганна Андріївна Ахматова померла. Її відспівували в Морському соборі.

Складна, така, що доходить до бажання божевілля, щоб не відчувати болі, життя. І, проте, підсумок всіх страждань і суть всього існування Ахматова виразила одним рядком автобіографії: «Я не переставала писати вірші». «Для мене в них - зв'язок мій з часом, з новим життям мого народу. Коли я писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події, яким не було рівних».

Урок на тему : Глибинний світ поетеси А. Ахматової.  Зуль, В. М.., учителя зарубіжної літертури літератури, м. Лубни, сш №10
 Виленкин В. В сто первом зеркале. - М., 2000.
 Жирмунский В. Творчество Анны Ахматовой.  - Л., 2006.
Долгополов Леонид Константинович Александр Блок: личность и творчество.- Ленинград: Наука, 1978.- 175с.
Зарубіжна література XIX століття. Хрестоматія.- К: "Педагогічна преса", 2001.- 512с.
російська художня література Мое открытие Америки.- М.: Советская Россия, 1963.- 93с
Зарубіжна проза першої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі: Посібник для 11 класу/ Укл. Бігун Б.Я.- К: Навчальна книга, 2002.- 319с.-
Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.