KNOWLEDGE HYPERMARKET


Людина починається з добра

     Твоє життя - це захоплюючий, неповторний світ. Нічого немає цікавішого, ніж сама людина: її вчинки, слова, мрії, думки, почуття...
Ти вже читав казки, вірші, оповідання, повісті про світ дітей і дорослих, що весь час змінюється.
У цьому розділі, який завершує «Читанку», ти ознайомишся з творами різних жанрів.
-    Людина починається з добра
-    Пригоди і захоплення твоїх ровесників
    У народі кажуть: «Добре ім'я — найбільше багатії ство». Як ти розумієш ці слова? Про кого так говорять? Які твори про добре ставлення дорослих і дітей до інших людей, до тварин ти вже читав? Хто їх автори?
    Тут ти прочитаєш нові твори на цю тему. Читаючи, поміркуй, що схвалює, а що засуджує автор. Яких героїв ти хотів би наслідувати?
Пригадай твори Василя Сухомлинського.  Про що вони? Що ти знаєш про життя і творчість цього педагога і письменника?


УСМІШКА
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!»
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.   

Василь Сухомлинський


    Чому змінювався настрій дівчинки? Простеж за текстом, як описано ці зміни.
Знайди у тексті зачин, основну частину, кінцівку. Підготуйся розповісти прочитане так, ніби це трапилося з тобою.
   Поміркуйте разом над значенням виділених речень.
У чому головна думка оповідання?


ЗАДАЧІ ТРАПЛЯЮТЬСЯ РІЗНІ
Математичні задачі бувають різні — і прості, і складні. А ще трапляються й хитрющі, і навіть підступні. Треба добре пометикувати, щоб розв'язати таку.
Якось з великими труднощами клас розв'язав таку задачу про ковзани і санки.
—    То що, якби не умова задачі, ви б і не знали, скільки коштують санки? — спитала вчителька.
—    А звідки нам знати? — здвигнув плечима Вітя.
—    Як звідки? — насупила брови Галина Іванівна.— У кого є санки, підніміть руки!.. А ціни санок ви не знаєте. Отже, батьки купляли їх без вас?
—    Ні, я з татом ходив,— гукнув Вітя.
—    А я з мамою,— додав Борис.
—    І я,— промовив Сергій.
—    А ціни ви не знаєте? — похитала головою вчителька.
І раптом почувся голос Олега Шугая.
—    Я знаю.
—    Молодець, Олежко,— зраділа Галина Іванівна.—Ну, а скільки коштує пляшка молока чи кефіру? — перевела вона розмову на інше.
Клас мовчав.
—    Скільки  батьки  заплатили  за  вашу  шкільну форму?
Ніхто ані пари з вуст.
—    А скільки коштує хлібина? — учителька трохи помовчала.— Ну й ну! Про тістечка й морозиво я не питаю,  бо певна,  що знаєте.  Що,  Олежко,  і ти  не можеш відповісти?
—    Можу,— ледь чутно, але твердо сказав Олег Шугай.
—    А чого ж йому не знати, він щодня по магазинах ходить,— хихикнув Борис.
Дехто з учнів і собі захихотів.
—    То що ж, по-твоєму, Борисе, допомагати мамі — це смішно?
Учні насторожились.
—    Допомагати можна, чого ж... Але з сумкою —
це... це вже не чоловіча справа,— розгубився Борис.—
І взагалі — він мамин мазунчик... Цілує її вранці,
я сам бачив!
У класі запала тиша.
Мовчала і Галина Іванівна. Зрештою сказала:
—    Ні, Борисе, з тобою не можна погодитись.— Вона пройшлася між рядами парт, пильно вдивляючись у кожного.— Я і мій брат змалку теж допомагали мамі.
І по хліб, бувало, сходимо, і в хаті приберемо. Що ж тут смішного? А тепер мій брат — генерал... І про поцілунки. Я теж бачила, як Олег ніжно прощається з мамою. Видно, що він хороший син, любить маму.
Я б хотіла, щоб усі хлопці нашого класу були такі...
Вдома Олегові було дуже сумно. Гуляти не хотілося.
Коли прийшла з роботи мама, він не підхопився, як завжди, не почав її розпитувати і про свої шкільні справи нічого не сказав.
На кухні мама здивувалась.
—    Олежко, а чого посуд не помито?
—    Гарячої води не було...
—    А хліба чого немає?
—    Забув... — тихо відповів син із своєї кімнати.
Мама зітхнула, але більше нічого не сказала.
...Вранці разом вийшли з дому. Коли їхали в ліфті,
мама хотіла поправити синові комірець плаща, але Олег мовчки відсунувся вбік.
—    Що з тобою, синку?
—    Нічого...
На розі вулиць, де щоранку вони прощалися, постояли.
—    Бувай здоровий, Олежко...
Олег, не підводячи голови, сумно проказав:
—    Мамо, а з мене хлопці у класі сміються...
—    Чого це?
—    Що я з сумкою ходжу... Ну і те... коли ми прощаємось.
—    А-а-а,—  мати  насторожилася.—  І  що  ж  ти вирішив, мій хороший син?
Олег мовчав. Мати ступила крок.
—    Ну, бувай, я пішла.
—    Стій, мамочко! — Олег шарпнувся до неї, підвівся  на  носках  і  чоломкнув  у  щоку.—   Приходь раніше, не запізнюйся!
Олександр Єфімов
 
Пометикувати, здвигнув, захихотів, насторожились, чоломкнув.


     Чи здогадався ти, про які різні задачі йдеться в оповіданні? Які знання Олега виявились у розмові із вчителькою? Чому Олегові було сумно? Які почуття переживав хлопчик? Попрацюйте   разом! Прочитайте в особах другу частину твору. Доведіть, що Олег не змінив свого ставлення до мами.
Складіть план прочитаного. Підготуйтесь переказати оповідання, придумайте його продовження.


ЯК ТИ З МАТІР'Ю ГОВОРИШ?
Ти чемний, і простий,    Але дозволь мені почути,
і ніжний, і ласкавий.    як ти з матір'ю говориш.
В тобі добра    Ти геній і герой,
не ріки — море.    ти ріки повертаєш
Але дозволь мені почути,    і зсуваєш гори,
як ти з матір'ю говориш.    Але дозволь одне
У тебе поклики ясні,    почути —
у тебе є мета,    як ти з матір'ю говориш,
висока і прозора...   

Дмитро Чередниченко


     Які рядки у вірші повторюються? Що цим хотів підкресли-$ ти поет?
Розмовляйте з мамою так, щоб ніколи не засмутити її недобрим словом!
Прислів'я
На сонці тепло, а біля матері добре.
У дитини заболить пальчик, а у матері — серце.
БАБУСЯ
Ти тільки вслухайся: бабуся!., бабунечка!.. бабусенька!.. Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово! А чому? А тому, що бабуся — це мамина або татова мама, отже, вона:
—    прожила на світі удвічі більше твоїх мами чи
тата, бо вона — їхня мама;
—    бачила у житті удвічі більше твоїх мами чи тата,
бо вона — їхня мама;
—    і ти, мабуть, удвічі дорожчий для неї, бо ти —
дитина її дитини;
—    бо ти — її онучатко, дівчатко чи хлоп'ятко;
—    бо ти — її пташенятко, ластів'ятко, козенятко, го
луб'ятко, нехай іноді навіть — і телятко чи поросятко;
—    але ти — її дитиночка-кровиночка.
Бо правду кажуть у народі:
—    Діти — це діти, а справжні діти — це онуки!
З журналу «Барвінок»


Бабунечка, бабусенька, удвічі дорожчий, онучатко.


     Чи погоджуєшся ти з думкою автора про те, що слово бабуся ніжне, красиве, лагідне, пестливе і тепле? Яким його відчуваєш ти?
Розпитай про мамину чи татову маму у старших членів родини. Підготуй розповідь про своїх бабусь і дідусів.
Пригадай  вірші  Грицька Бойка,  що ти читав  раніше. Чому їх називають гумористичними?


КОНСУЛЬТАНТ
Весною біля школи    — На дно насипте гною,
усім знайшлося діло:    а зверху треба глину!
самі ямки копали    Та корінь засипайте
і деревця садили.    мерщій, Катюшо, Людо,—
Один Мишко тинявся    бо яблунька засохне,
і потирав долоні:    бо яблук тут не буде!
він був за консультанта   
у нашому загоні.   
промовила Катюша.—
До кожного підходив,    Бо це, як хочеш знати,
повчав нас без упину:    не яблунька, а груша!
Грицько Бойко


   Яку людську рису підмітив і висміяв поет?  Чиї слова ти прочитаєш повчально, а чиї — з насмішкою? Як можна продовжити вірш?
 
ЗА ЩО ХВАЛЯТЬ?
Я бігаю швидше    Наталка все няньчиться
сусідки Наталки,    з меншеньким братом.
нічого не бачить   
До моря щоліта
вона, крім скакалки.  
я іду у табір,
Я свиснути можу —  
що кожний оглухне,   
вона ж тільки знає -  
над книжкою пухне.   
Водити машину   

За що її хвалять
вже вчить мене тато,   

і вдома, і в школі?
Василь Марсюк


   Чого ніяк не може зрозуміти хлопчик? А що б ти відповів на його запитання?


КАЗКА ПРО ХЛОПЧИКА АБИХТО
Казна-коли, казна-де жив хлопчик Абихто.
Прокидався будь-коли, вмивався абияк, знехотя, аби ніхто не сварив, снідав і йшов куди-небудь. Гуляв аби з ким, аж доки не обридало. Повертався додому, думав: «Будь-що-будь, будь-як-небудь...»
Якось хлопчика запитали: «Ким ти хочеш бути?»
Він неохоче відповів: «А мені все одно. Ким-небудь».
Так і виріс хлопчик Абихто. Виріс, та так ніким і не став. І стали називати його просто: Ніхто. Чи нікого не нагадує тобі цей хлопчик?
Валентин Струтинський


 Поміркуйте   разом над виділеними реченнями. Як  би ви хотіли змінити текст?


ДОЩ ІЗ КРАПЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Все — із доброго чи злого —

починається з малого.
Листя виросте з листочка,

з нитки витчеться сорочка.

З насіння чи бруньки — гілка,

з гілки — дудочка-сопілка.
 Хліб — з маленької зернини,

дощ — із чистої краплини.

Навіть річечка-ріка

починається з струмка.

День турботою почнеться,

все довкола усміхнеться.

Проганяй мерщій дрімоту —

і рукам давай роботу.

І роби невтомно, вміло,

хоч мале, та добре діло.
Микола Сингаївський
     У яких рядках висловлено головну думку вірша? Поміркуй, як можна втілити пораду поета у своєму щоденному житті. Вивчи вірш напам'ять.
Чи уважно ти читав?
Які імена дітей трапились тобі у прочитаних творах? Кого з героїв творів тобі хотілося б наслідувати? У чому саме? Якими словами ти збагатив свій словник? З якого твору це речення: Ні разу вона не була на футболі? Хто написав цей твір?