Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
Олена Пчілка. Розповідь про письменницю та її родину
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 5 клас]]&gt;&gt;[[Українська література 5 клас]]&gt;&gt; Українська література: Олена Пчілка. Розповідь про письменницю та її родину. Сосонка. Ідея захисної сили рідного дому. Дивовижна пригода з хлопчиком Івасем''' 

<u>'''<metakeywords>Українська література, клас, урок, на тему, 5 клас, Олена Пчілка, Розповідь про письменницю та її родину, Сосонка, Ідея захисної сили рідного дому.</metakeywords>Олена Пчілка'''</u> 

<u>'''[[Image:5011.jpg]]'''</u>

Якось викладач німецької мови в одному з київських пансіонів для дівчат загадав своїм вихованкам написати гумористичне оповідання. Через деякий час він приніс перевірені роботи і кращі зачитав уголос. Сімнадцяти літня Ольга Драгоманова була прикро вражена, що серед них не було її твору. Невже її оповідання зовсім невдале? Та за кілька днів учитель сказав:<br>— Ну, ось я вам прочитаю, як пишуть гумористичні оповідання в журналах.<br>Почав читати. З перших слів Ольга Драгоманова почула щось знайоме. Далі не могло бути сумніву — це її оповідання!..<br>Звичайно, вчитель порадив своїй здібній вихованці братися серйозно за перо. Навіть похвалив цей твір перед старшим її братом, студентом Київського університету. Минули роки, і в пресі почали з'являтися один за одним віршовані й прозові твори, підписані псевдонімом «Олена Пчілка».<br>Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині в сім'ї дрібного поміщика Петра Драгоманова.<br>Дітей у Драгоманова було шестеро. Мати клопоталася господарством, батько «пособляв» у юридичних справах селянам. Найбільшим щастям для малюків, що росли під наглядом няньок, було гратися в присадибному садочку, де ще дід поставив кілька вуликів. Як згадувала пізніше Ольга Драгоманова, «письменницький псевдонім позичила від тих добре знайомих пчілок».<br>Коли діти підросли до книжної науки, їх навчав батько. Наскільки роки дошкільного навчання Олі Драгоманової минули під впливом батьковим, настільки шкільне її навчання пов'язане зі старшим братом Михайлом, у майбутньому відомим письменником і громадським діячем М. П. Драгомановим.<br>Дванадцяти літ допитливу дівчинку віддали на виховання до пансіону шляхетних дівчат у Києві. Курс навчання у цьому пансіоні О ля закінчила успішно через п'ять років, і на тому її офіційна освіта припинилася.<br>1868 року, одружившись із П. Косачем, Ольга Косач-Драгоманова виїхала до Новограда-Волинського, де служив її чоловік. Тривале перебування на Волині дало їй змогу зібрати чудовий етнографічний матеріал, що згодом ліг в основу великої праці «Український орнамент».<br>З 1879 року протягом двох літ сім'я Косачів, у якій з'явилися син Михайло та дочка Леся, жила в Луцьку. Там Ольга Петрівна, як і раніше в Новограді-Волинському, приділяла багато уваги вихованню дітей, перекладала для них улюблені твори російських і польських письменників, що згодом склали книжечку під назвою «Українським дітям». Крім того, письменниця залучила до перекладацької роботи і Михайлика та Лесю. Пізніше їхні переклади з Гоголя теж побачили світ окремою збіркою.<br>Піклуючись про освіту дітей, письменниця на декілька років переїхала з ними до Києва. Саме тоді почалася літературна творчість Лесі, майбутньої гордості і слави України. Мати й дочка майже одночасно надсилали свої вірші до львівського журналу «Зоря».<br>Навіть не маючи достатніх коштів, переборюючи скрутні матеріальні й жорстокі цензурні труднощі, Олена Пчілка гаряче дбала про те, щоб донести художнє слово своїх літературних побратимів до найширших кіл українських читачів, займалася видавничою діяльністю, редагувала український тижневик «Рідний край» з додатком до нього — дитячим журналом «Молода Україна».<br>Дитячі твори Олени Пчілки, які, починаючи з 1890 року, раз за разом з'являлися в журналах «Дзвінок», «Молода Україна», виходили окремими збірками протягом майже тридцяти років, були популярними серед юних читачів.<br>Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві. І в пам'яті народній вона живе не просто як мати геніальної Лесі Українки, а насамперед як «пчілка», яка не дала жодної нагоди засумніватись у правильності обраного псевдоніма.<br><br>'''''СОСОНКА'''''<br>Недалеко від лісу стояла хатка. В тій хаті жив чоловік Максим із сім'єю; було в нього четверо дітей. Найстаршому хлопчикові Івасеві було десять літ.<br>Ліс був такий гарний, навіть зимою не здавався смутним, бо проміж чорноліссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вічнозеленим убранням.<br>Недалеко від Максимової хати була одна сосонка — така-то вже хороша! Була вона не дуже велика, але й не маленька, саме мір-ненька1 та така зграбнесенька, круглесенька, зелені глиці аж сяють, а молоді пагонки, як свічечки, стримлять, прості та ясні.<br>Красує сосонка. Прийшла осінь смутна, прийшла зима люта, а сосонці байдуже! Сусідки її, берези та липки, стоять такі сумні та бідні, листячко з їх геть облетіло, а сосонка мовби ще кращою здається поміж смутних товаришок.<br>Отож і запишалась вона, каже берізкам та липкам:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А що? Де ваші кучері гарні та рясні?<br>Стоїте деркачами! Ох, що то за хороша річ, як<br>хто шляхетного роду! Нема в світі, як ми, сосни! Ой світе мій, яка ж я гарна та велична!<br>Величається сосонка, аж тут прилетіла сорока. Сіла в неї на гілці та й каже:<br>—Че-че-че! Чекай, чекай!..&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>А чого чекати — не каже...<br>Тим часом сорока таки знала, що казала: вона, бачите, була на подвір'ї в дядька Максима й бачила, як Максим сани ладив; чула й те, як Максим говорив Івасеві, що поїде зрубає сосонку та повезе на продаж.<br>Так воно й сталося. Запріг Максим коня, під'їхав до тієї сосонки, зрубав її, бо вона була найпридатніпіа, та й повіз на торг.<br>І синок Івась упросився з ним (бо то не дуже далеко було). Одягся Івась, мати дала свої чоботи й онучки добрі; сидить Івась у санках, добре йому, і сосонку рукою придержує на ґринджолах. Нічого не знає сосонка, куце її везуть, тільки гілочками стріпує, як підскочать де санки дорогою.<br>Приїхали в город і стали там, де й інші люди стояли з ялинками та з сосонками; багато там їх, тих деревців було, бо то саме Різдвяні святки були (якраз проти Нового року). Багатпіі пани купували ті зелені деревця, щоб становити їх у хаті та вбирати на втіху дітям. Чи то ж не втіха справді? Тут зима біла, все снігом укрите, а тут тобі зелене деревце стоїть у хаті, у брате та освітлене — зеленіє!..<br>Еге ж! Ото з такою думкою, щоб купити деревце, підійшла й до нашої сосонки якась-то підстаркувата жінка, либонь, нянька, з двома паненятами. Щебечуть дітки; а нянька тільки глянула на господаря та й гукає.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи се ви, куме Максиме?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та я ж, — каже Максим.<br>От розговорилася нянька та зараз і сосонку купила. Сказала потім везти деревце до її панів.<br>Приїхали. Сосонку внесли в горниці, а Максим заїхав у двір. Нянька, бачите, закликала Максима в кухню трохи погрітися, чаєм його заходилась приймати. Бо хоч вона вже й городянка була, та колись у сусідньому селі жила, так ото й кумою була Максимові. Таки ж не подоба цуратися! Приймала нянька, як могла: Івасеві дуже доброго бублика дала.<br>Поснідали трохи. Тоді Максим, подякувавши за хліб та сіль, подався в город деякі справи справляти. А хлопця свого Івася в куми зоставив.<br>Коли вже надвечір приходить Максим та й журиться:<br>— Все, — каже, — справив, купив, що треба було, а тільки з чобітками лихо: ще перед святками дав шити, а вони й досі не пошиті. Сказав швець, на завтра будуть нехибно готові. Та чи то ж не досада — завтра знов по їх приїздить? Хотілось би на Новий рік дома побути!<br>Нянька й почала вмовляти Максима, що вона попросить панів, щоб позволили йому переночувати у них у дворі.<br>— Вам, куме, — каже нянька, — вигідніше так буде. А Івасеві ж то яка втіха буде! Я попрошу панів, щоб пустили його в горниці подивитись на сосонку, — сьогодні ж вбиратимуть.<br>Зосталися наші. Сидить Івась та й думає: «Як там вони ту сосонку вбиратимуть?.. Що то за диво таке буде!..»<br>Аж і справді диво предивне побачив Івась! Як повела його ввечері нянька в покої, та як став він на порозі тієї панської світлиці, та як глянув він на ту сосонку, то аж оторопів!<br>Світе мій ясний! Івась навіть не пізнав своєї сосонки! Вся вона сяє свічечками, ліхтариками, все гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить! Під сосною, на примості, стоять ляльки, коники, щось таке ще... А ось кругом сосонки почали ходить такі дивні діти — чи, може, то живі ляльки? Такі<br>гарні, кучеряві, так штучно повбирані... Що се таке?.. Чи сниться, чи справді діється?..<br>А сосонка стоїть, сяє — як зоря в небі! Ну, й тішилася ж вона!<br>— От, — каже, — моє щастя прийшло! Я таки знала, що не проста доля мені судилася!.. Боже, як же гарно, як любо! Як усі&nbsp; вихваляють! От коли б то липки побачили!&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>Та недовго втішалася гарна сосонка: ще свічечки не догоріли до остатку, а вже їх погасили (боялися, щоб не було чадно, як почнуть куріти недогарки). Далі почали здіймати із сосонки й покраси. Все, все поздіймали — ласощі, цяцьки, забавки!.. Зосталося тільки те, чого не зауважили або щось нікому не потрібне більше: якісь ланцюжки з паперу та деякі дрібниці...<br>Стоїть сосонка, розібрана, темна, дивується, ради собі не дасть: що се таке?.. її розібрали? За неї зовсім не дбають?!<br>Се була правда — за неї ніхто більше не дбав. Всі зайнялися тими лакоминками та цяцьками, що здіймано з неї. Все те було поділено поміж дітьми. Навіть Івась добув, з ласки няньчиної та малої панночки, кілька золотих горіхів, червоних яблучок, цукерків у кошику маленькому, солодкого коника і паперову золоту рибку! Боже мій, чи то ж не втіха?<br>Аж уночі снилось Івасеві те свято та осяяна сосонка — все те диво, що він бачив.<br>Другого дня вийшов Івась на подвір'я до батька, а батько вже коня запряга. Бачить Івась — виволокли слуги з будинку сосонку й кинули її надворі, біля дровітні; сказали, що вдень багато гостей буде, то не потрібно, щоб таке чепірадло в світлиці стояло. Лежить бідна сосонка, розчепіривши те обдерте гілля... Вчора вона була така велична, а тепер?.. Глянув Івась — та аж йому шкода стало. Не знав він того, що й з людьми часто так буває!<br>Дививсь, дививсь Івась та й заманулось йому взяти додому тую сосонку; на ній пак були ще недогарки, стриміло кілька золотеньких<br>цяцьок, обривків ланцюжків паперових. «Можна дома показати, а як ще те почіпляти, що пани дали, ото-то здивуються наші! — думає Івась. — Куди пак! Яблучка та золоті горіхи на сосні — аж п'ять, — чи в хуторі таке бачили?»<br>Спитали в двірника, чи не можна б узяти сосонку.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та можна, — каже. — Нащо вона тепер<br>здалась? Тепер вона нікуди не годна!<br>Як то було сосонці слухати отаке?!<br>Поїхали наші, повезли сосонку до свого двора. От уже й до лісу під'їхали; всі дерева так дивуються: що се таке зі сосною сталося? Стовбурець управлений в перехрестя, на вершку золота звізда стримить!..<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Подивіться, — каже берізка, — які на ній ланцюжки рожеві!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ет, — цвірінькнув снігурчик, — не хотів би я й ланцюжків, хоч би й рожевих! Нема в світі, як воля!<br>Приїхали наші, втягли сосонку в хату. Гомін такий знявся! Івась розповідає, показує цяцьки, діти всі щебечуть, дивуються!.. А ввечері Івась таки почепив на сосонку все, що мав, ще й недогарків кілька позосталих запалив. От так утіха була малим.<br>Та недовго й тут була шана сосонці: через день діти витягли її на двір і поставили коло порога. Нічогісінько вже на ній не було!.. Єдину втіху мала вона в тім, що розповідала горобчикам, які сідали їй на гілочки, яка то їй честь була у панів того вечора!..<br>А згодом побачила сосонка, що стала вона сохнути, жовкнути...<br>Одного дня Івась і каже батькові:<br>—Тату, порубайте вже сосну на дрова, бо вже вона пожовкла!&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>А батько одказує:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Нащо її рубати! Краще я поставлю її<br>замість віхи, отам, на дорозі, бо тепер раз у раз метелиця дорогу замітає; вже нащо я до рогу знаю, і то вчора блудив. Нехай хоч сосонка для прикмети на дорозі стоїть.<br>Поставили сосонку на полі, при дорозі.&nbsp;&nbsp; <br>Стоїть вона, людям дорогу показує.<br>Одного разу їде Івась у санках з батьком&nbsp; <br>та й каже їй:<br>— Бувай здорова, сосонко! Уже я з дому<br>від'їжджаю! Прощавай!<br>«Що се таке? Чого він прощається?» — дума сосонка.<br>Воно й справді те було, що Івась від'їжджав. Приїхала якось до них Максимова кума, ота нянька, та й почала казать, що її пани шукають хлопця до послуги в горницях і що добре було б віддати в ту службу Івася; намовляла, що він собі одежі й грошенят заслужить та й в люди потроху вийде. Як почала вмовлять, то й одвезли ото Івася, за яким часом, на службу до панів.<br>Та щось не дуже-то йому на тій службі повелося. Не сподобалось йому... Перше всього ймення йому перемінено: був він Івась, а то став уже «Ванька»; потім дали йому таку вузьку та тісну одежину, посадили в прихожій, а часом пошлють куди. Туряють Івася пани, штурхають у потилицю слуги. Одно слово, за попихача в усіх. Одного разу старший слуга так побив Івася за якісь панові чоботи, що Івась довго плакав... А другого разу горнична за ножі набила...<br>— Ні, годі сього! — зважив сам собі Івась і задумав утекти. Була Масниця, був у панів великий бенкет; у будинку знявся такий шарварок, що ніхто й не зауважив, як зник Івась. Огледілися потім. «Де Ванька? Покличте Ваньку!» А «Ваньки» вже й сліду нема — за містом уже!<br>Іде Івась: уже він далеченько в полі опинився, вже не боїться, що ось-ось наженуть!.. І так йому любо, що то він на волі, навіть не холодно здається, дарма що й сніжок іде. Просторо так навкруги, повітря таке чисте, та біло, біло так усюди!..<br>Але ж от погано, починає смеркати, та й сніг дедалі більший та більший віє, та ще й вітер його крутить, аж іти тяжко. Мете...<br>Ох, Боже мій, та де ж вона та дорога? Лишенько! Збився Іванко з дороги! Кидається&nbsp;&nbsp;&nbsp; він то в той, то в той бік, сльози рвуться з&nbsp;&nbsp;&nbsp; очей, бо нічого не вдіє! Не знає вже, де він і&nbsp;&nbsp;&nbsp; що... Може, воно недалеко від дому, а може, — зовсім не туди він іде, куди слід! «Боже мій! — плаче Івась. — Що ж се зі мною&nbsp;&nbsp;&nbsp; І буде? Замерзну я в полі!» (А вже й так ноги&nbsp;&nbsp;&nbsp; і дуже померзли!) Плаче бідний Івась, крізь&nbsp;&nbsp; завірюху нічого перед собою не баче. Коли се дивиться — щось мріє... Перше злякався, думав, що вовк; коли ні: то дерево... Боже мій, та се ж та сосонка, що батько Івасів поставив; он і друга віха!.. Зрадів Івась, де в нього й сила знов узялася. Бреде через замети. О, тепер він вже знає, куди йому держать! Тепер він доб'ється додому.<br>Добився! Ось і хата його. Дома ще не<br>сплять, у хаті світиться — вечеряють, либонь. Підійшов Івась під двері, боїться й у хату йти, щоб не сварили, що втік. Почула мати:&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Цитьте, — каже, — діти, мовби щось<br>плаче, чи що!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та то вітер у комині, — каже батько.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та ні, бо таки не вітер...<br>Коли відчинили двері, аж то Івась у сінях!.. До нього, питають:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що се таке?.. Звідкіля се ти?..&nbsp;&nbsp; <br>А він ледве промовляє за слізьми:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Я покинув, я не можу там бути, там<br>мене і б'ють усі!.. Я не можу!<br>Що ти будеш казать дитині, як воно отаке бідне, плаче, тремтить, руки подубли!..<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Моя доленько! — скрикнула мати, роздягаючи Івася та придивляючись на нього при світлі. — Та яке ж ти худе стало! Яке ж<br>то тобі лишенько було!..<br>Відігріли Івася, нагодували, поклали спати на печі. Другого дня встав Івась, виспаний, та такий радий, що то він удома, на волі! Ніхто його не ганяє, ніхто стусанів не дає!.. Побіг з братом Андрійком надвір, а далі в лісок та на поле. А за околицею вже й дорогу свіжу протерто — саме на торг люди<br>їхали. Побігли хлоп'ята з ґринджолятами тією дорогою. Ось і сосонка знайома!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Спасибі тобі, сосонко! — каже Івась. — Адже якби<br>не ти, то я був би замерз!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А бач, — каже сосонка, — а ти казав, щоб мене на<br>дрова порубали! А от якраз я тобі в пригоді стала!.. Та й<br>двірник помилився; казав, що я ні на що не здатна, — а<br>ось дарма, що я пожовкла, проте здаюся на користь!<br>Похитується сосонка, думоньку гадає... Прилетіли до неї пташки, вона й каже їм:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Полетіть до моїх сестричок та розкажіть їм про всю<br><br>Перевірте правильність поданих тверджень.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Запряг Максим коня, під'їхав до сосонки, зрубав її, бо вона була<br>найгірша у лісі.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Багаті пани купували ті зелені деревця, щоб ставити їх у хаті та<br>вбирати на втіху дітям.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Довго втішала гарна сосонка панських дітей, аж доки й зима не кінчилася.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поставили сосонку на полі, при дорозі. Стоїть вона, людям<br>дорогу показує.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не сподобалось Івасеві на службі у панів, за попихача його три<br>мали, однак змушений був терпіти.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Підійшов Івась під двері, боїться й у хату йти, щоб не сварили,<br>що втік.<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи сподобалось вам оповідання Олени Пчілки «Сосонка»? Чому?<br>Чим воно нагадує казку?<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Знайдіть і зачитайте опис сосонки. Чим вона відрізнялась від своїх товаришок?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Про що попереджувала сорока сосонку? Чи справдилося її по<br>передження? Чому авторка з-поміж усіх птахів вибрала саме<br>сороку?<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як сосонка потрапила до міста?<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Яке «диво» побачив Івась у панській світлиці? Свою відповідь про<br>ілюструйте рядками тексту.<br>6.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Де опинилася сосонка після свята? Чому?<br>7.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як ставилися до Івася на панській службі? Чи схожі, на вашу<br>думку, долі Івася та сосонки?<br>8.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Які риси характеру Івася допомогли йому вийти зі скрутної<br>ситуації?<br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Які казкові елементи є у творі? Для чого авторка їх використовує?<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чого навчає нас прочитане оповідання?<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Перечитайте ще раз твір Олени Пчілки «Сосонка» та підготуйте<br>близький до тексту переказ.<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Намалюйте ілюстрацію до оповідання. 

<br>Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br> <sub>[[Українська література 5 клас|Календарно-тематичне планування укра]]їнської літератури, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|завдання школяру]] 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу </sub> <sub>Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас</sub> <sub>Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків [[Українська література|з української літератури 5]] класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу</sub> 

<br> 

 '''<u>Зміст уроку</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                      
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання 
 
 '''<u>Практика</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання 
 
 '''<u>Ілюстрації</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
 
 '''<u>Доповнення</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                          
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше 
 
 '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
 

<br><br> Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. 

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Возврат к странице Олена Пчілка. Розповідь про письменницю та її родину.
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%9F%D1%87%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B0._%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8E_%D1%82%D0%B0_%D1%97%D1%97_%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%83»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email:
Акція для всіх передплатників кейс-уроків 7W!
