ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Домашня оселя. Як і в епоху Середньовіччя, у ХVІ-ХVІІ ст. вигляд житла залежав від географічних і кліматичних особливостей місцевості, а також від роду занять і добробуту його власників. На півночі Європи селяни мешкали у дерев'яних будинках або в домах, виконаних у техніці «фахверка» - на дубовому каркасі зводилися засипні поштукатурені стіни. На півдні, де ліси рано знищили, оселі споруджували з каменю. Дах на півдні був плоским, а на півночі - гостроверхим. Інколи його покривали очеретом, а частіше - соломою, яку в голодні роки згодовували худобі, а при заміні на нову використовували для удобрювання ґрунту. Нерідко тільки перегородка відділяла житлове приміщення від худоби.

Зазвичай уся сім'я мешкала в одній великій кімнаті, опалюваній вогнищем для приготування їжі. Меблів було небагато. Навколо стола стояли лави, які на ніч відсували до стін, вкривали набитими соломою матрацами або перинами і перетворювали на ліжка. Одяг та інший хатній скарб зберігали у великій скрині. Кухонне начиння теж було скромним: чавунний котел, сковороди й горщики, глечики й жбани, діжки й відра. їли та пили з дерев'яних або глиняних мисок та кухлів, причому нерідко їх було мало і доводилось користуватися спільним посудом.

У містах зберігалось чимало низьких глиняних та дерев'яних хатин, вкритих соломою або дранкою. В них, а також у напівпідвалах чи на горищах багатоповерхових будинків жила міська біднота. Частина бідняків взагалі не мала постійного даху над головою. В одному з найбагатших міст Італії - Генуї - бездомний люд щозими добровільно продавався в 4 каторгу на галери. У Венеції - справжній перлині Адріатики - жебрацькі сім'ї жили у згнилих човнах на набережних або під мостами.

Часті пожежі змушували городян переходити до будівництва кам'яного житла. Аби уникнути швидкого поширення вогню, між декількома будинками споруджували розділювальні стіни. З цією ж метою з XVII ст. дахи почали вкривати черепицею, але вона коштувала дорого й була по кишені не всім. У будинках торговців та ремісників на першому поверсі розміщалася крамниця або майстерня, а також кухня. На другому жила сім'я хазяїна, там знаходились вітальня і спальні. Третій поверх займали підмайстри, учні та слуги. Горище слугувало складом.

Значно більше уваги почали приділяти внутрішньому оздобленню житла. Підлогу всюди, навіть у небагатих домах, покривали керамічною або кам'яною плиткою. Паркет зрідка зустрічався у палацах знаті; мода на нього почалася лише з XVIII ст. У всіх верствах населення - від звичайного селянина до могутнього монарха — зберігався старовинний звичай засипати підлогу взимку соломою, а влітку духмяними травами і квітами. У XVI ст. на банкеті в палаці французького короля всю підлогу за його наказом устелили «ніжними запашними травами». На зміну їм приходили солом'яні циновки, а також килими, які клали не лише на підлогу, а й на столи, скрині та навіть на шафи.

Дощата підлога верхнього поверху слугувала стелею для нижнього. її до XVIII ст. не штукатурили, а обтягували тканиною або розписували візерунками. Оббивними тканинами заможні люди закривали також стіни. Дешеві паперові шпалери (їх називали „доміно”) спочатку користувались попитом тільки у небагатого населення і лише згодом здобули широку популярність. У XVI ст. навчилися робити по-справжньому прозоре скло. Вікон з ним побільшали як у містах, так і в селах, проте повністю витіснити промаслений папір і пергамен скло ще не змогло.

При виборі меблів особливо бралися до уваги їх зручність та зовнішній вигляд. Асортимент- меблів став ширшим, а самі вони - більш практичними та гарними. їх полірували, прикрашали різьбленням, художнім розписом і позолотою. Широко використовували шафи різного вигляду та призначення: в одних зберігали одяг, в інших - посуд і столові прибори, у третіх - книжки. Італійські меблярі мали славу найдосконаліших у Європі майстрів і законодавців меблевої моди. Вони створили шафу-кабінет з відкидною або висувною дошкою для писання і численними шухлядами, куди складали письмове приладдя, родинні коштовності й різні дрібниці. Меблі для сидіння - стільці та крісла - робили з високими спинками і вигнутими бильцями; їх обтягували тканиною або шкірою. Столи виготовляли прямокутні та овальні, з ніжками найрізноманітніших форм. Ліжко мало високе узголів'я і піднятий на стовпчиках різьблений дерев'яний полог: він мав захищати сплячих від комах. Постільна білизна використовувалась дуже рідко, ліжко застеляли суконними та шовковими ковдрами. Кімнати прикрашали дзеркалами у вишуканих рамах, підсвічниками, годинниками на підставках, декоративними вазами, шторами і занавісками.

Проте справжнього комфорту не існувало навіть у домах знаті. Окрема ванна кімната й там вважалася великою розкішшю, як, до речі, й туалет зі зливом води, винайдений у XVI ст. англійцями. Рівень гігієни, порівняно з Середньовіччям, знизився: страх перед хворобами змушував закривати міські лазні. До повного миття тіла ставились як до медичної процедури й влаштовували його в кращому випадку раз на рік. Замість умивання обличчя та руки обтирали вранці мокрим рушником. Хазяйки продовжували виливати помиї та нечистоти на вулицю, нерідко прямо на голови необережним перехожим. Навіть у королівських палацах було брудно.
Серйозну проблему становили опалення й освітлення. Будинок обігрівали кухонне вогнище, каміни та печі. Каміни могли дозволити собі лише багатії, печі були доступнішими. На півдні використовували жаровні. Опалення коштувало дорого, тому нерідко обігрівалась лише одна спальня. Мешканцям дому доводилось ходити тепло вдягненими. Джерелом штучного освітлення слугували смолоскипи, свічки, кухонне вогнище. Від них усе приміщення покривала кіптява, що ускладнювало підтримання чистоти та шкодило здоров'ю.

Стіл простолюду. У ХVІ-ХVІІ ст. Європа ще не звільнилась від страху перед голодом. їжа основної маси населення залишалась досить одноманітною. Основу раціону складали зернові - пшениця, жито, ячмінь, просо. «Хлібне меню» доповнювали гречка, а на півдні Європи ще й завезена з Америки кукурудза, з яких готували супи та каші. До продуктів масового вжитку належали також боби, горох,сочевиця.

М'яса — яловичини,баранини,свинини, курятини - споживали досить багато. Популярністю користувались також страви з дичини - м'яса кабанів, оленів, косуль, зайців, а також куріпок, жайворонків, перепелів. Спеціально для їжі розводили голубів. Свіже м'ясо коштувало дорого, тому на столі у простолюду більш звичною була солонина. У свята там з'являлись також різні копченості і ковбаси, але в будні скибка хліба зі шматком сала чи з сиром та цибулиною виглядала королівським частунком. Повсякденну вечерю звичайного городянина становили залишки хліба, розмочені в молоці.

У минуле відходила «манія прянощів»: їх вживали вже не так багато, як у Середні віки. Почасти це пояснювалось появою нових овочевих культур - спаржі, шпинату, зеленого горошку, цвітної капусти, помідорів, кабачків, кукурудзи й картоплі, почасти — зменшенням використання несвіжого м'яса. До звичайного раціону європейця входили також сири, яйця, вершкове масло, молоко, оливкова олія.

Майже половина року припадала на пісні дні, причому у великий 40-денний піст м'ясо, яйця і птицю можна було продавати лише хворим та євреям і тільки за умови пред'явлення подвійного свідоцтва - від лікаря та священика. Тоді наставала черга дарів моря. Свіжа, але особливо копчена, солена й сушена риба помітно доповнювала та різноманітила стіл. Балтика і Північне море годували оселедцями, Атлантика - тріскою, Середземномор'я - тунцем і сардинами. Але й вдалечині від моря води річок, озер та штучних ставків давали чимало риби.

Тривалий час Європа була обмежена в солодощах. Цукор спочатку вважали лікарським засобом і продавали лише у крамницях аптекарів. У XVI ст. його отримували з цукрової тростини, трудомістким і дорогим способом. Тому цукор залишався предметом розкоші, хоча його споживання поступово зростало. В селянських домах цукрову голову (великий шмат) підвішували над столом. До неї підносили склянку а гарячим напоєм і чекали, поки туди під дією пару впадуть краплі цукру.

Пили переважно натуральне виноградне вино. Справжніми народними напоями були пиво, а у Північній Франції - сидр. До їх споживання спонукала не стільки любов до хмільних напоїв, скільки погана якість води, особливо у містах.

З'явились особливі келихи вількоммен (від нім. - ласкаво просимо). У них підносили вино почесному гостю у момент його приходу. Хто не хотів пити, міг відкупитись монетою, яку одразу ж прикріплювали до келиха. Цей звичай поширився переважно серед ремісників. Кожний цех мав свій І місткий вількоммен. Такі келихи, зазвичай олов'яні, нерідко цінувались І досить дорого, бо містили на собі безліч відкупних монет. Як сам звичай, так і назва келиха швидко прижились в інших країнах.
Водопроводів існувало мало. Використовували талий сніг, річкову та дощову воду. Особливо небезпечно було пити воду з річок, оскільки в них виливали шкідливі відходи фарбувального, дубильного та інших ремесел. Таку воду очищали, пропускаючи через дрібний пісок, а потім продавали. Щодня на вулицях Парижа лунали крики 20 тис. водоносів, кожен з яких доставляв по 60 відер води у квартири багатоповерхових будинків.

Нові напої. Завдяки Великим географічним відкриттям у Європу проникли нові напої - шоколад, чай і кава. Шоколад прийшов з Америки й одразу став улюбленим напоєм знаті, яка вживала його гарячим, додаючи в густу рідину молоко та корицю для аромату. Йому приписували лікувальні властивості, але й побоювались: у Франції противники напою поширювали чутки, начебто у тих, хто вживає шоколад, народжуються чорні діти.

Чай з далекого Китаю привезли на початку XVII ст. голландці. Його подавали у тонких китайських порцелянових чашках з чудовим розписом. Духмяний напій довго залишався привілеєм знаті і лише з XVIII ст. увійшов у широкий вжиток.

Особливо до вподоби припала кава, з якою європейці познайомились у мусульманських країнах. З XVII ст. Париж буквально наповнили мандрівні тор-говці-вірмени у мальовничих турецьких тюрбанах. Вони продавали гірку запашну каву з великих підносів, куди ставили маленьку гарячу пічку, кавник і чашки. Для смаку напій посипали цукровою пудрою. Невдовзі розчинили свої двері численні затишні кав'ярні, де за чашкою кави зустрічались і вели нескінченні бесіди аристократи, політики Й митці. Повсюди на вулицях з'явилися жінки, які зі спеціальних бачків з краниками та підігрівом продавали звичайним городянам розбавлену молоком гарячу каву. Подібну картину можна було спостерігати в багатьох європейських країнах. З XVI ст. у продаж надійшли міцні напої - горілка, ром, джин, лікери. Запрацювали численні таверни, де за випивкою та закускою можна було поспілкуватися з друзями, пограти в карти або кості. Нерідко такі таверни ставали справжнім пристановищем для злочинців та шахраїв, особливо у бідняцьких кварталах.

Правила пишного застілля. XVI ст. внесло помітні зміни в європейську кухню. Почали звертати увагу не лише на те, чим нагодувати гостей, а й як подати приготовлені страви, як поводитися за столом.

На великих бенкетах зазвичай подавали так звану «показну страву». Одну з них наприкінці XVI ст. приготував нюрнберзький кондитер Ганс Шнайдер. З неїстівних матеріалів він виготовив хитромудрі замки, башти, фігурки тварин га птиць І наповнив їх паштетами. Всередині цієї величезної споруди кухар сховав справжніх кроликів і білок, а також дрібних птахів. Коли в урочистий момент паштет відкрили, з нього в різні боки розбіглася й розлетілася на потіху гостям уся живність.

Розширився асортимент кухонного начиння і посуду. Поряд з металевими і дерев'яними, в хатньому господарстві все частіше використовували скляні, фаянсові та кришталеві вази, келихи, різноманітні блюда, тарілки, салатниці, цукерниці, їм намагались надати якомога гарнішого вигляду.

Знаменитий італійський скульптор і ювелір Бенвенуто Челліні зробив для французького короля Франціска І золоту сільничку, прикрашену емаллю і коштовним камінням. Вона має форму чаші, яку з двох боків підтримують напівлежачі фігурки Нептуна і Церери, і е справжнім витвором мистецтва.

Готуючись до бенкету, піклувались про оздоблення зали. Стіни завішували гобеленами та гірляндами з квітів, на видному місці ставили шафу з «парадним» посудом. Столи розміщали літерою «П» і в декілька шарів покривали розкішно вишитими скатертинами. Гості сідали із зовнішнього боку стола, залишаючи всередині простір для рознощиків страв і для розваг. Зазвичай розміщались попарно -дама з кавалером. Поки чекали першу страву, пили легке вино, пригощались фруктами, слухали музику. Завдання слуг полягало в тому, аби якомога більше здивувати гостей рідкісними витворами кулінарії. Перерву між двома стравами використовували для прибирання столів і зміни скатертин. Гості у цей час розважались видовищами і танцями.

Їжу брали переважно руками, через що використовували багато серветок і упродовж застілля по декілька разів мили руки ароматизованою водою, ллючи її з глечика над спеціальним тазиком. Серед столових приборів головним залишався ніж. Ложкою намагались забезпечити кожного гостя, проте виделки з чотирма зубцями тільки починали входити в ужиток. Не завжди численним гостям вистачало тарілок та келихів, тому ними користувалися разом або по черзі. Французького мандрівника, який наприкінці XVI ст. подорожував Швейцарією, дуже здивувало те, що там навіть у трактирах кожний відвідувач мав індивідуальну ложку, тарілку та келих. Використання столових приборів стало цілком природним наприкінці XVII ст. З'явилися навіть спеціальні, часто розкішно оздоблені футляри, в яких ложки, виделки і ножі клали на стіл.
Мета пишного застілля - не лише дати гостям можливість насолодитися смачно приготовленою та гарно сервірованою їжею, а й продемонструвати їм багатство І могутність господарської сім'ї.

Капризи моди. Європейська мода теж відчула на собі вплив географічних відкриттів. Застосування індійських барвників дозволило фарбувати тканини у незвичайні кольори. Використання східних пахощів і прянощів, а також продукту атлантичного промислу - китової амбри - відкрило широкі можливості для створення нових парфумів і косметики. Вживання тютюну викликало попит на трубки та табакерки, форма і вигляд яких змінювались відповідно до вимог моди.

Уже на світанку Нового часу європейські країни встановили між собою більш-менш постійні торгові та дипломатичні контакти: Європа почала жити єдиним життям. Виникла загальноєвропейська мода, яку диктували найвпливовіші з політичної точки зору держави. На межі XV— XVI ст. її законодавцями були італійці. На спідню сорочку вони вдягали вузький костюм, а на нього - більш просторий верхній одяг. Венеціанські модниці, аби виглядати вищими на зріст та стрункішими, взували цокколі -туфлі-«копитця» на високій платформі. Таке взуття ускладнювало та уповільнювало рух, але куди поспішати в місті, де все життя підпорядковане повільній течії вод у каналах?

Серед жінок поширився звичай ходити з непокритою головою. Тому вони приділяли велику увагу зачіскам і головним прикрасам — діадемам, вінкам і сіткам. Ідеалом вважалися блондинки з високим чолом. Не шкодуючи здоров'я, італійки вдягали спеціальні капелюхи солани (вони не мали дна, а лише поля) і проводили цілі дні під палючими променями сонця, щоб висвітлити волосся. Аби зробити лоб вищим, волосся над ним голили.

У XVI ст. провідна роль в європейській політиці перейшла до Іспанії. Моду теж диктували іспанці. Бони створили чоловічий строгий костюм темних тонів із застебнутим наглухо комірцем. За любов до чорного вбрання іспанців у інших країнах презирливо називали «воронами». Щоправда, інколи про колір в одязі знаті можна було лише здогадуватись, настільки рясно він був оздоблений коштовним камінням, золотою та срібною ниткою. Для надання коротким штанам шаро-подібної форми їх вистьобували ватою. З її допомогою, аби підкреслити значущість людини, збільшували розмір плечей і навіть живота. Гострослови прозвали цю деталь одягу «гусячим черевом». По всій Європі набули популярності короткі іспанські плащі та маленька вузька борідка - еспаньйолка. Взувались іспанці у м'які вузькі туфлі, прикрашені схожими на кігті розрізами, — так звані «вовчі лапи». Голову покривав твердий капелюх з вузькими полями.

Жіноча іспанська мода на довгі роки подарувала світові спідницю на жорсткому металевому каркасі. Такий костюм важив чимало, і хода знатної дами набувала особливої величності. Вбрання доповнювали сережки, каблучки, намиста і ланцюжки, а також віяло із страусового пір'я та тонкий носовичок, оброблений вишуканим мереживом. Від часів арабського панування жінки зберегли звичай при виході на вулицю накидати на голову темне покривало. Згодом воно перетворилось на знамениту іспанську мантилью з чорного мережива.

У XVI ст. іспанці почали вирощувати завезену з Нового Світу картоплю. . З неї навчились отримувати крохмаль, який здійснив справжній переворот :^ у європейській моді. Підкрохмалений комірець ставав твердим, що дозволяло збільшувати його розміри. Невдовзі він вже нагадував справжні «млинові 1 жорна». Такий комірець тісно обхоплював шию, тому голову доводилось тримати високо підведеною. Ця постава цілком відповідала образу гордого аристократа-іспанця.
Щоб надати комірцю жорсткої складчастої форми, його плоїли спеціальними щипцями, а потім обшивали тонким візерунчастим мереживом. Ціна готового комірця була дуже високою. Аби під час трапези не забруднити і не зіпсувати дорогу річ, наприкінці XVI ст. згадали про давній винахід античності -виделку. Відтоді серед знаті стало непристойним їсти руками.

З XVII ст. центр моди перемістився у Францію. Взявши за основу іспанський костюм, французи підійшли до справи творчо. Вони зробили вбрання більш вишуканим і яскравим, прикрасили його розсипом коштовностей. Тоді ж набув популярності голландський стиль - капелюх з високою тулією та відкладний комірець.

У XVI ст. навчилися плести панчохи. Кишень ще не придумали, тому всі дрібниці тримали в гаманці, прикріпленому ланцюжком до пояса.

Свідченням заможності був одяг, оздоблений хутром. З XVII ст. серед знаті поширився звичай спати в нічних сорочках, але в широкий вжиток спідня білизна ввійшла лише з XVIII ст. Тільки після цього почали відступати захворювання шкіри.

Одяг простих людей не був таким розкішним, хоча частина з них могла дозволити собі вбрання з льону, тонкого сукна, шовку і прагнула, особливо у містах, дотримуватися моди. Біднота носила одежу з грубого полотна, вигляд якої мало змінювався з плином часу.

Цілі армії кравців, шевців та капелюшників заробляли на хліб завдяки витівкам моди. Зміна фасонів щоразу давала новий поштовх розвитку виробництва і торгівлі. Тонитва за модою не була марною примхою, вона рухала суспільство вперед.

XVI ст. Лист про дім німецького банкіра Раймунда Фуггера
Що за пишнота в домі Раймунда Фуггера! Його склепіння підтримують мармурові колони. Він має просторі та красиві кімнати та зали, а найгарніша з них -кабінет самого господаря, із позолоченою стелею та надзвичайно розкішно прибраним ліжком. До нього прилягає каплиця Св. Себастьяна, із стільцями з цінного дерева вельми майстерної робот. Але головна прикраса його - чудові картини.
Здивувало нас зібрання пам'яток старовини, які ми побачили на верхньому поверсі дому... В одній кімнаті знаходились монети і бронзові статуї, у другій -кам'яні статуї, деякі з них мали колосальні розміри. Нам розповіли, що всі ці старожитності доставлені сюди з великими затратами з різних країн, в основному з Греції та Сицилії. Сам хазяїн - освічена й благородна людина.

XVI ст. Розповідь італійського мандрівника про домашній побут мешканців міста Цюріха
У всіх тутешніх будинках одразу після ранішньої молитви служниці, а де їх нема, то й самі господині, починають прибирати кімнати, підмітати коридори й ґанок, мити й чистити лави та інше начиння. Кімнати обставлені дуже просто, часто все оздоблення полягає в чистоті та порядку. Найрозкішнішу частину покоїв складають дерев'яні панелі, яшми обшивають стіни. На кожній панелі вирізані з горіхового дерева або портрет, або гірлянди. Така обшивка стін захищає від зимових холодів, але темний колір горіхового дерева і лаку, яким покриті соснові панелі, робить кімнати похмурими. Цьому сприяють також вузькі й низькі вікна та незначна висота поверхів. Узимку кімнати обігрівають великими печами.

Начиння мало, й воно небагате. Уздовж стіни та навколо великого столу поставлені довгі лави. Гостям у багатих домах подають дерев'яні стільці, оббиті оксамитом і обшиті золотою або срібною бахромою. Небагаті люди замість оксамиту використовують сукно або шкіру, а зверху кладуть подушки, вишиті жінками родини. Такими ж вишитими килимами покривають у свята й столи. Крісла цей бадьорий і міцний народ дає лише старим та хворим.

Дорогий посуд використовують лише у святкові дні. Повсякденне столове начиння було глиняним та дерев'яним, у багатих - олов'яним.

1. Чому на півночі Європи дахи будинків робили гостроверхими, а у південних районах - плоскими?
2. Як змінився, порівняно із Середньовіччям, внутрішній вигляд житла? Наскільки комфортними можна вважати оселі європейців раннього Нового часу?
3. Чи вплинули Великі географічні відкриття на харчування й одяг європейців?
4. Яким був стан гігієни і як це позначалося на здоров'ї тогочасних людей?
5. Чому в XVI ст. законодавицею моди стала Іспанія і як виглядало вбрання іспанців?

ЗАВДАННЯ
1. Уявіть собі, що ви запрошені на бенкет до знатної особи XVI ст. Спробуйте скласти розповідь про поведінку гостей 33 столом.
2. На основі змісту обох документів з'ясуйте, чи розрізнявся добробут людей, про яких ідеться, і обґрунтуйте свої висновки. Чому автор листа вважає, що Раймунд Фуггер - освічена і благородна людина ? На вашу думку, яке враження справили на автора другого документа будинки та їхні мешканці в Цюриху?

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими