Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
Підлабузництво підлеглих та необмежена влада - головні причини спотворення характеру принцеси
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Зарубіжна література|Зарубіжна література]]&gt;&gt;[[Зарубіжна література 5 клас]]&gt;&gt;[[Зарубіжна література 5 клас]]&gt;&gt; Зарубіжна література: Підлабузництво підлеглих та необмежена влада – головні причини спотворення характер принцеси.''' 

'''''<metakeywords>Зарубіжна література, клас, урок, на тему, 5 клас, Підлабузництво підлеглих та необмежена влада.</metakeywords>ДВАНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ'''''<br>ДІЙОВІ ОСОБИ:<br>Баба.<br>Дочка.<br>Пасербиця.<br>Королева&nbsp;&nbsp; — дівчинка чотирнадцяти-п'ятнадцяти років,<br>ровесниця пасербиці.<br>Гофмейстерина — висока худа немолода дівчина.<br>Учитель королеви — професор арифметики й краснопису.<br>Канцлер, царедворці, пажі, дами, гості.<br>Начальник королівської варти, вартові.<br>Офіцер королівської варти.<br>Королівський прокурор.<br>Посол Західної держави.<br>Посол Східної держави.<br>Головний садівник.<br>Садівники.<br>Солдат, Старий солдат, Молодий солдат.<br>Білка.<br>Дванадцятьмісяців.<br>Дія перша<br>КАРТИНА ПЕРША<br>Зимовий ліс. Затишна галявинка. Ніким не займаний сніг лежить хвилястими заметами, вкриває дерева пухнастими шапками. Дуже тихо. Пасербиця в лісі зустрічається з солдатом і веде мову про чудеса,<br>які трапляються в лісі.<br>Солдат. День нині такий — старому рокові кінець, новому — початок. А я ще від діда свого чував, ніби його дід йому розповідав, що в такий день усяке на світі буває — зумій тільки підстерегти та підгледіти. Та ось, так чи не так, а казав мій дід, що саме в переддень Нового року привелось його дідові з усіма дванадцятьма місяцями зустрітися. Увесь рік старий одразу побачив — і зиму, і літо, і весну, і осінь. На все життя запам'ятав, синові розповів і онукам розповісти наказав. Так воно до мене й дійшло.<br>Пасербиця. Як же ж це можна, щоб зима з літом і весна з осінню зійшлися? Разом їм бути ніяк не можна.<br>Солдат. Ну, що знаю, те й кажу, а чого не знаю — про те мовчу. А ти чого сюди в такий мороз забрела? Я людина підневільна, мене начальство відрядило, а тебе хто?<br>Пасербиця. І я не своєю волею прийшла.<br>Солдат. Та як же тебе мати відпустила?<br>Пасербиця. Мати не відпустила б, а от мачуха наказала хмизу набрати, дров нарубати.<br>Солдат. Он як. Значить, ти сирітка? Отож-то й амуніція в тебе другого строку. Мабуть, наскрізь тебе продуває. Ану-бо, я тобі допоможу, а тоді вже за своє діло візьмусь.<br>Пасербиця й солдат разом збирають хмиз і складають його<br>на санчата.<br>Пасербиця. А яке ж у вас діло?<br>Солдат. Ялинку мені треба зрубати найкращу в лісі — щоб і вищої за неї не було, і стрункішої не було, і зеленішої не було.<br>Пасербиця. Це для кого ж така ялинка?<br>Солдат. Як то для кого? Для самої королеви. Завтра в нас гостей повен палац буде. Отож і треба нам усіх здивувати. Як померли її батьки — король з королевою, — так і зосталась вона повною господинею і собі, й людям.<br>Пасербиця. Значить, і королева у нас сирітка? Шкода її!<br>Солдат. Авжеж шкода! Нема кому повчити її, довести до пуття, до розуму. Ну, твоє діло зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за своє діло братись, ялиночку шукати, а то дістанеться мені від нашої сирітки. Вона в нас жартів не любить.<br>Пасербиця. От і мачуха в мене така... І сестриця в неї вдалася... Хоч що зробиш — нічим їм не догодиш, хоч як повернешся — все не в той бік...<br>Солдат. Почекай, не вік тобі терпіти. Молода ти ще, доживеш і до хорошого життя. Що вже наша солдатська служба довга, а строк і для неї є.<br>Пасербиця. Спасибі за слово ласкаве і за хмиз спасибі. Швидко я сьогодні впоралась — сонце ще високо стоїть. От я вам зараз ялиночку одну покажу. Чи не підійде вам? Така ж бо гарна ялиночка — гілочка в гілочку.<br>Пасербиця і солдат, залишивши санки, зникають у хащі.<br>КАРТИНА ДРУГА<br>Палац. Класна кімната королеви. Шкільна дошка в розкішній золотій рамі. Парта з рожевого дерева. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим золотим пером чотирнадцятилітня королева. Перед нею сивобородий професор арифметики і краснопису, подібний до старовинного астролога. Він у мантії, в докторському химерному<br>ковпаку з китицею.<br>Королева. Терпіти не можу писати! Всі пальці в чорнилі.<br>Професор. Ви маєте рацію, ваша величносте. Це дуже не<br>приємне заняття. Недаремно старовинні поети обходились без<br>письмового приладдя, тому їх твори й віднесені наукою до роз<br>ряду усної творчості. Проте наважуюсь попрохати вас накресли<br>ти власною вашої величності рукою ще чотири рядки.<br>Королева. Та добре вже, диктуйте.<br>Професор.&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Травка зеленіє,&nbsp;&nbsp;&nbsp; .<br>Сонечко блищить. Ластівка з весною Вже до нас летить.<br>Королева. Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише.) Травка зеле...<br>Входить державний канцлер.<br>Канцлер (низько схиляючись). Доброго ранку, ваша величносте. Дозвольте найшанобливіше просити вас підписати один рескрипт1 і два накази.<br>Королева. Ще писати! Добре. Але тоді вже я не буду дописувати «зеленіє». Дайте сюди ваші папірці! (Підписує папери один за одним.)<br>Канцлер. Дуже вдячний, ваша величносте. А тепер я дозволю собі попросити вас написати...<br>Королева. Знов написати?<br>Канцлер. Тільки вашу височайшу резолюцію на цьому проханні.<br>Королева (нетерпляче). Що ж я повинна написати?<br>Канцлер. Одне з двох, ваша величносте: або «стратити», або «помилувати»...<br>Королева (стиха). По-ми-лу-ва-ти... Стра-ти-ти... Краще напишу «стратити» — це коротше.<br>Канцлер бере папери, кланяється і виходить.<br>Професор. Дозвольте спитати, ваша величносте, скільки буде сім разів по вісім?<br>Королева. Щось не пригадую... Це мене ніколи не цікавило... А вас?<br>Професор. Звичайно, цікавило, ваша величносте!<br>Королева. Як дивно! Ну, до побачення, наш урок закінчений. Сьогодні, перед Новим роком, у мене безліч справ.<br>Професор. Якщо така воля вашої величності... (Сумно і покірно збирає книжки.)<br>Королева (кладе лікті на стіл і недбало стежить за ним). Справді ж, добре бути королевою, а не простою школяркою. Всі мене слухають, навіть мій учитель. Скажіть, а що ви зробили б з іншою ученицею, якби вона відмовилась вам відповісти, скільки буде сім разів по вісім?<br>Професор (боязко). Поставив би у куток.<br>Королева. Ха-ха-ха! (Показуючи на кутки.) В цей чи в отой?<br>Професор. Це однаково, ваша величносте.<br>Королева. Яб воліла в оцей — він якось затишніший. (Притягає в куток крісло і сідає в нього.) Ви, як виявляється, дуже жорстокий дідуган. А чи ви знаєте, що я можу вас стратити! І навіть сьогодні, коли схочу!<br>Професор (тремтячи). Ваша величносте!&nbsp;&nbsp;&nbsp; -<br>Королева. Так, так, можу. Чому б ні?<br>Професор. Але чим же я прогнівив вашу величність?<br>Королева. Ну, як вам сказати?.. Ви дуже свавільна людина... Що б я не сказала, ви кажете: невірно, що б не написала, ви кажете: не так. А я люблю, щоб зі мною погоджувались.<br>Професор. Ваша величносте, присягаюсь життям, я більше ніколи не буду з вами сперечатись, якщо така ваша воля.<br>Королева. Присягаєтесь життям? Ну, гаразд. Тоді продовжимо наш урок. Спитайте в мене що-небудь! (Сідає за парту.)<br>Професор. Скільки буде шість разів по шість, ваша величносте?<br>Королева (дивиться на нього, схиливши голову набік). Одинадцять.<br>Професор (сумно). Абсолютно вірно, ваша величність. А скільки буде вісім разів по вісім?<br>Королева. Три.&nbsp;&nbsp;&nbsp; .П І5'&nbsp;&nbsp; ,<br>Професор. Правильно, ваша величносте. А скільки буде...<br>Королева. Скільки та скільки! Яка-бо ви допитлива людина! Питає, питає... Краще самі розкажіть мені щось цікаве.<br>Професор. Розказати щось цікаве, ваша величносте? Про що саме? В якому дусі?<br>Королева. Ну, не знаю. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік.<br>Професор. Ваш покірний слуга!.. Рік, ваша величність, складається з дванадцяти місяців... Місяці звуться: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень... Серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Місяці йдуть один по одному. Тільки скінчиться один місяць, зразу ж починається наступний. І ніколи ще не бувало, щоб лютий настав раніше січня, а вересень раніше серпня.<br>Королева. А якби я схотіла, щоб зараз настав квітень?<br>Професор. Це неможливо, ваша величносте!<br>Королева. Ви знов?..<br>Професор (благально). Це не я заперечую вашій величності. Це наука і природа!<br>Королева. Скажіть, будь ласка! А коли я видам такий закон і поставлю велику печатку?<br>Професор (безпорадно розводить руками). Боюсь, що й це не допоможе... Але навряд чи вашій величності будуть потрібні такі зміни в календарі. Адже кожен місяць приносить нам свої подарунки і розваги. Грудень, січень і лютий — санки та ковзанці, новорічну ялинку, в березні починає танути сніг, у квітні з-під снігу визирають перші проліски...<br>Королева. Я хочу, щоб уже був квітень, я дуже люблю проліски! Я їх ніколи не бачила.<br>Професор. До квітня лишилось зовсім небагато, ваша величносте, усього якихось три місяці, або дев'яносто днів.<br>Королева. Дев'яносто? Я не можу чекати і трьох днів. Зав<br>тра новорічний прийом, і я хочу, щоб у мене на столі були ці...<br>як ви їх назвали... проліски!&nbsp;&nbsp;&nbsp; ..<br>Професор. Ваша величносте, але закони природи...<br>Королева (перебиваючи його). Я видам новий закон природи!.. (Плескає в долоні.) Гей, хто там? Пошліть до мене канцлера! (Професорові.) А ви сідайте за мою парту і пишіть. (Замислюється.) «Травка зеленіє, сонечко блищить, а в наших королівських лісах розцвітають весняні квіти. Тому наймилос-тивіше наказуємо приставити до Нового року в палац повний кошик пролісків. Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському...» Що б його таке пообіцяти? Почекайте, це писати не треба. Ну ось, вигадала. Пишіть: «Ми дамо йому стільки золота, скільки вміститься в його кошику, пожалуємо йому оксамитову шубу на сивій лисиці й дозволимо взяти участь у нашім новорічнім королівськім виїзді». Ну, написали? Як ви повільно пишете!<br>Професор, «...на сивій лисиці»... Я давно вже не писав диктанту, ваша величносте!<br>Королева. Ну, гаразд. Тепер дайте мені перо, я напишу своє високе ім'я. (Швидко ставить закарлючку і махає аркушиком, щоб чорнило швидше висохло.)<br>У цей час у дверях з'являється канцлер.<br>Королева. Ставте печатку сюди й сюди! І подбайте про те, щоб усі в місті знали мій наказ.<br>Канцлер (швидко пробігає очима). До цього — печатку?! Воля ваша, королево!<br>Королева. Так, так, воля моя, і ви повинні її виконати.<br>Дія друга<br>КАРТИНА ПЕРША<br>Маленький будиночок на околиці міста. За вікнами метелиця. Баба викачує тісто. Дочка сидить перед вогнем. Вона перебирає кошики. Спочатку бере до рук маленький, потім більший, потім найбільший.<br>Дочка (тримаючи в руках маленький кошик). А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде?<br>Баба. Та чимало.&nbsp;&nbsp;&nbsp; ,&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; •<br>Дочка. На шубку вистачить?<br>Баба. Чого там — на шубку, донечко! На ціле придане вистачить — і на шубки, й на спіднички. Та ще й на панчішки й хусточки зостанеться.<br>Дочка. А в цей скільки влізе?<br>Баба. А в цей ще більше. Тут вже й на будинок кам'яний вистачить, і на коня з гнуздечкою, і на баранця з овечкою.<br>Дочка. Ну, а в цей?<br>Баба. А тут вже нема чого й казати! На золоті їстимеш-пити-меш, у золоті ходитимеш, у золото взуєшся, золотом вуха завісиш.<br>Дочка. Ну, то я цього кошика й візьму! (Зітхаючи.) Одна біда — пролісків не знайти. Мабуть, посміятися з нас схотіла королева.<br>Баба. Молода ще, от і вигадує всяку всячину.<br>Дочка (хапає найбільший кошик). Ні, піду — та й усе. Хіба ж пощастить колись до палацу потрапити, до самої королеви на свято? Та ще цілий кошик золота дадуть.<br>Баба. Замерзнеш у лісі!<br>Дочка. Ну, так ви самі до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я їх до палацу віднесу.<br>Баба. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода?<br>Дочка. Та хоч і шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе шкода! Ну, хіба ж вам важко? Завірюхи не бачили? Закутайтесь тепленько та йдіть.<br>Баба. Хороша дочка, що й казати! У таку непогідь хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене.<br>Дочка. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку для дочки не ступите. Отак і просидиш через вас усе свято в кухні біля печі. А інші з королевою в срібних санках кататимуться, золото лопатою загрібатимуть... (Плаче.) Ну, коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай хоч сестра піде. Ось прийде вона з лісу, а ви її знов туди пошліть.<br>Баба. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, ми з тобою їх до палацу віднесем. А замерзне... То, значить, така вже її доля. Хто за нею плакати стане?<br>Дочка. Та вже, певно, не я. До того вона мені набридла, не можу й сказати! За ворота вийти не можна — всі сусіди тільки про неї і говорять: «Ах, сирітка нещасна!», «Робітниця — золоті руки!», «Красуня — очей не відведеш!» А чим я за неї гірша?<br>Баба. Що ти, донечко? Як на мене, ти краща, а не гірша. Та тільки не кожен це бачить. Вона ж хитра, підлеститись уміє. Тому поклониться, цьому посміхнеться. От усі й жаліють її. Сирітка та сирітка! А чого їй, сирітці, бракує? Хустину я їй свою віддала, зовсім добра хустина, і двох років я її не проносила, а потім тільки макітру обгортала. Черевички твої позаторішні доношувати їй дозволила. Чи мені шкода? А вже хліба скільки на неї йде! Вранці шмат, та в обід окраєць, та ввечері шкоринка. Скільки це за рік вийде! Інша не знала б, як віддячити, а від цієї слова не почуєш.<br>Входить пасербиця. Хустка на ній уся засипана снігом. Вона знімає її з себе, струшує, потім підходить до печі й гріє руки.<br>Баба. Що там надворі, мете?<br>Пасербиця. Так мете, що ні землі, ні неба не видно. Наче<br>по хмарах ідеш. Ледве додому добралася.&nbsp;&nbsp; <br>Дочка. Треба тобі ще декуди збігати.&nbsp;&nbsp; <br>Пасербиця. Куди ж це? Далеко?<br>Баба. Не так-то й близько, та й не далеко.<br>Дочка. До лісу.<br>Пасербиця. До лісу? Чого?<br>Дочка. По проліски!<br>Пасербиця (сміючись). Хіба що по проліски! У таку віхолу! А я відразу й не добрала, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко — сніг так і валить, так і кружляє.<br>Дочка. Я й не жартую. По всьому місту говорять: тому, хто сьогодні пролісків набере, королева цілий кошик золота дасть, шубку на сивій лисиці подарує і в своїх санках по місту прокатить!<br>Пасербиця (дивиться у вікно). Сутеніє вже. Не піду я!<br>Дочка. Як це так не підеш?<br>Пасербиця. Невже ж вам мене зовсім-зовсім не шкода? Загину я в лісі.<br>Дочка. А що ж, мені замість тебе до лісу йти?<br>Пасербиця (схиливши голову). Та золото ж не мені потрібне.<br>Баба. Авжеж, тобі нічого не потрібно. Ти все маєш, а чого нема — те в мачухи та в сестри знайдеться.<br>Дочка. Вона в нас багата, від цілого кошика золота відмовляється! Ну, чи ти підеш, чи ні? Кажи прямо. Не підеш? Де моя кожушинка? (Зі слізьми в голосі.) Хай вона собі тут біля печі гріється, пироги їсть, а я до полуночі по лісі буду ходити, в заметах грузнути... (Хапає кожушок і біжить до дверей.)<br>Баба ловить її за поли.<br>Баба. Ти куди? Хто тобі дозволив? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці.) А ти хустину на голову, кошик у руки й іди! Та гляди мені: якщо взнаю, що ти десь у сусідів просиділа, в хату не пущу — замерзай надворі!<br>Пасербиця закутується хустиною, бере кошик і виходить.<br>КАРТИНА ДРУГА<br>Ліс. На землю падають великі клапті снігу. Темні сутінки. Пасербиця пробирається крізь високі замети. Кутається в подерту хустину.&nbsp; Дме&nbsp; на закляклі руки.&nbsp; У лісі стає&nbsp; все темніш і темніш. З верхівки дерева шумно падає грудка снігу.<br>Пасербиця (здригається). Ох, хто там? (Озирається.) Снігова шапка впала, а мені вже примарилось, ніби хтось на мене з дерева плигнув... А кому тут бути в таку пору? Звірі — і ті по своїх норах поховались. Сама я в лісі. (Пробирається далі. Запинається, заплутується в чагарях, спиняється.) Не піду далі. Тут і залишусь. Все одно, де замерзати. (Сідає на повалене дерево.) Темно як! Рук своїх не розгледиш. І не знаю, куди зайшла. Тут і вдень заблукати легко, а вже вночі й поготів. Ні вперед, ні назад дороги не знайти. От і прийшла моя смерть. Небагато я доброго бачила, а все ж таки боязко вмирати... Що ж мені робити? Отак і сидіти тут, поки кінець прийде? А що, як вовки наскочать? (Підходить до дерева, дивиться на товсті вузлуваті, вкриті снігом гілки.) Залізти на дерево, абощо? Там вони мене не дістануть. (Залазить на одну з гілок, сідає в розвилці. Починає дрімати.)<br>На дереві з'являється білка й кидає на пасербицю шишку.<br>Білка. Не спи, замерзнеш!<br>Пасербиця. Хто тут, хто? Ні, мабуть, почулося мені. Просто шишка з дерева впала й розбуркала мене. А мені гарне щось приснилося, і навіть тепліше стало. Ніби мати моя по кімнатах з лампою йде, і вогник мені просто в очі світить. (Підводить голову, стрясає рукою сніг з вій.) А й справді щось світиться, он-он, удалині. Так і блимає, і тремтить, ніби зірочка серед гілок заплуталась. Побіжу! (Зіскакує з гілки.) Іти треба. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! (Іде через силу, провалюється в замети,<br>пролазить через вітролом та повалені стовбури.) Аби тільки вогник не погас! (Іде далі, розсуваючи й підводячи лапи густих високих ялин.)<br>Все світліш і світліш стає навколо. І раптом перед дівчиною відкривається невеличка кругла галявина, посеред якої жарко палає високе багаття. Навколо багаття сидять л юд и, хто ближче до вогню, хто трохи далі. їх дванадцятеро: троє старих, троє літніх, троє молодих, а останні троє — ще зовсім юнаки. Молоді сидять біля самого вогню, старі — поодаль. На двох старих білі довгі шуби, волохаті білі шапки, на третьому — біла шуба з чорними смугами і на шапці чорна опушка. Один з літніх — у золотаво-червоній, другий в іржаво-рудій, третій — у бурій одежі. Решта шестеро — в зелених, різного відтінку, жупанах, гаптованих кольоровими візерунками. В одного з юнаків поверх зеленого жупана — шубка в накидку, у другого — шубка на однім плечі. Дівчина спочатку не наважується вийти на галяву. Потім, насмілившися, поволі виходить з-за дерев. Дванадцять братів повертаються до неї.<br>Пасербиця (вклонившися). Добривечір.<br>Січень. І тобі вечір добрий.<br>Пасербиця. Якщо не заваджу я вашій бесіді, дозвольте мені біля вогнища погрітися.<br>Січень. Ну, як, брати, по-вашому? Дозволимо чи ні?<br>Лютий (хитаючи головою). Не бувало ще такого зроду, щоб хтось, крім нас, коло цього вогнища сидів.<br>Травень. Та й воно хоч і не бувало, а коли прийшов хтось до нашого вогника, то нехай вже гріється.<br>Січень. Ану, підходь, красуне, підходь, та гляди, щоб не опектися. Бач, вогнище в нас яке — так і палахкотить.<br>Пасербиця. Спасибі, дідусю. Я близько не підійду, я осторонь стану. (Підходить до вогню обережно, щоб нікого не зачепити, не штовхнути, і гріє руки.) От добре як! До чого ж вогонь у вас легкий та жаркий. Аж до серця тепло стало. Відігрілася я. Спасибі вам.<br>Недовга мовчанка. Чути тільки, як тріщить багаття.<br>Січень. А що це в тебе в руках, дівчино? Кошик, чи що? По шишки, абощо, ти прийшла під самісінький Новий рік, та ще в таку метелицю?<br>Лютий. Лісові теж відпочити треба — не все ж його оббирати!<br>Пасербиця. Не своєю волею я прийшла і не по шишки.<br>Серпень (посміхається). То, може, по гриби?<br>Пасербиця. Не по гриби, а по квіти. Прислала мене мачуха збирати проліски. Обіцяла наша королева цілий кошик золота тому, хто принесе до палацу кошик пролісків. От мене й послали до лісу.<br>Січень. Кепська твоя справа, голубонько. Не час тепер для пролісків, треба Квітня-місяця чекати.<br>Пасербиця. Я й сама те знаю, дідусю. Та дітися мені нікуди. Ну, спасибі вам за тепло та за ласку. Коли перешкодила вам, не гнівайтесь. (Бере свій кошик і поволі йде до дерев.)<br>Квітень. Зажди, дівчино, не поспішай! (Підходить до Січня і кланяється йому.) Братику Січню, відступи мені на годину своє місце.<br>Січень. Я б відступив, та не бувати Квітню раніше Березня-місяця.<br>Березень. Ну, за мною діло не стане. Що ти скажеш, братику Лютий?<br>Лютий. Та вже добре, і я відступлю, сперечатись не буду.<br>Січень. Коли так, будь по-вашому!&nbsp;&nbsp;&nbsp; ...<br>Квітень бере патерицю. На ній одразу ж розпускається молоде зелене листя. У лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з'являються блакитні квіти. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.<br>Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати подарували.<br>Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)<br>Січень (напівголосно). Я її зразу пізнав, як тільки побачив.<br>І хусточка на ній та сама дірява, й черевички плохенькі, ті, що<br>вдень на ній були. Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля<br>ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком<br>хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі — співає. А нині засумувала.<br>Червень. Та й ми, літні місяці, її знаємо не менше.<br>Липень. Як не знати! Ще й сонце не встане, а вона вже навколішки коло грядки — поле, підв'язує, гусінь оббирає. У ліс прийде — гілки дурно не зломить. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає — хай собі спіє!<br>Листопад. Я її не раз дощем поливав. Жаль бере, та нічого не зробиш — на те я осінній місяць!<br>Лютий. Ох, і від мене вона мало добра бачила! Я її вітром проймав, холодом морозив. Знає вона Лютий-місяць, та зате ж і Лютий її знає. Такій, як вона, не шкода серед зими весну на годинку подарувати.<br>Квітень. Чого ж тільки на годинку? Я б із нею цілий вік не розлучався!<br>Вересень. Так, хороша дівчина. Кращої хазяйки ніде не знайдеш.<br>Квітень. Ну, якщо вона всім вам до вподоби, так подарую я їй свою весільну каблучку!<br>Січень. Що ж, даруй. На те ти й молодик.<br>З-за дерев виходить пасербиця. В руках у неї повен кошик пролісків.<br>Пасербиця. Спасибі вам, господарі, за вашу ласку. Якби не ви, не бачити б мені більш ні сонечка, ані пролісків весняних. Скільки у світі житиму, все вам дякувати буду — за кожну рослинку, за кожну годинку! (Уклоняється Січневі-місяцю.)<br>Січень. Не мені вклоняйся, а братові моєму меншому, Квітне-ві-місяцю. Він за тебе просив, він і квіти для тебе з-під снігу вивів.<br>Пасербиця (обертається до Квітня-місяця). Спасибі тобі, Квітню-місяцю! Завжди я тобі раділа, а тепер — як у вічі побачила, повік не забуду.<br>Квітень. А щоб і справді не забула, ось тобі від мене каблучка на спогад. Дивись на неї та згадуй мене. Якщо трапиться з тобою лихо, кинь її на землю, у воду або в сніжний замет і прокажи:<br>Ти котись, каблучко, На весняну лучку1, У літнії сіни, В теремок осінній, Серед зимового двора До новорічного костра!<br>Ми й прийдемо тобі на допомогу. Всі дванадцятеро прийдемо, як один, — із грозою, з віхолою, з весняною втіхою! Ну що, запам'ятала?<br>Пасербиця. Запам'ятала.<br>Квітень. Ну, прощавай, та каблучку мою бережи. Загубиш її — мене загубиш.<br>Пасербиця. Не загублю. Яз цією каблучкою нізащо не розлучусь. Вона мені над усе на світі дорожча буде.<br>Січень. А тепер послухай, що я скажу! Довелось тобі нині, в останню ніч старого року, в першу ніч нового року зустрітися з усіма дванадцятьма місяцями разом. Коли ще там Квітень настане — а ось він перед тобою стоїть. Ти до нас найкоротшою стежкою прийшла, а інші йдуть довгою дорогою — день за днем, година по годині, хвилина по хвилині. Так воно й годиться. Ти цієї короткої стежки нікому не відкривай, нікому не вказуй. Дорога ця заказана.<br>Пасербиця. Помру, а не вкажу! Прощавайте, брати-місяці!<br>Місяці. Прощавай, сестрице!<br>Пасербиця біжить геть.<br>Квітень. Братику Січню, темно їй в путі буде. Попроси місяць небесний посвітити їй.<br>Січень (підводячи голову). Гаразд, попрошу! Та тільки де ж він подівся? Гей ти, тезко, місяцю небесний! Глянь-но з-за хмари!<br>Місяць з'являється і спиняється над галявиною.<br>Зроби ласку, проведи нашу гостю по лісі, щоб їй швидше додому дістатись.<br>Місяць пливе по небу в той бік, куди побігла дівчина. Певний час — тиша.<br>Грудень. Ну, брате Січню, кінець зимовій весні приходить. Бери свою патерицю.<br>Січень. Зажди трохи. Ще не час.<br>На галяві знову світлішає. З-за дерев повертається місяць і спиняється просто над галявою.<br>Довів, значить? Ну, дякую! А тепер, брате Квітню, давай-но патерицю. Пора!<br>Він ударяє патерицею об землю. Починається свист, рев хуртовини. По небу летять хмари. Рясний снігопад закриває всю сцену.<br>Дія третя<br>КАРТИНА ПЕРША<br>Бабин будинок. Баба й дочка прибираються. На лаві стоїть кошик із пролісками.<br>Дочка. Скільки ж золота в цей кошик вміститься? Жменька, друга — та й годі!<br>Баба. Та хто ж її знав, що вона жива повернеться, та ще й з пролісками? І де вона їх розшукала, ніяк не стямлюся.<br>Дочка. А ви в неї питали?<br>Баба. І спитати як слід не встигла. Прийшла вона сама не своя, ніби не з лісу, а з гулянки — весела, очі блищать, щоки палають. Кошик на стіл, і відразу до себе за завісочку. Я тільки глянула, що в тому кошику, а вона вже спить — та так міцно, що й не розбуркаєш.<br>Дочка. От я її зараз розбуркаю. А ви візьміть поки що проліски та перекладіть у новий великий кошик. (Кидає їй кошик.)<br>Баба. Розумна ти в мене!<br>Дочка йде за завісу. Баба перекладає проліски.<br>Дочка вибігає навшпиньках з-за завіси.&nbsp;&nbsp;&nbsp; "^<br>Поглянь-но, як я проліски поклала!<br>Дочка (неголосно). Що там дивитися! От помилуйтеся самі.<br>Баба. Каблучка! Та ще й яка! Звідки вона в тебе?<br>Дочка. Ото ж то й є — звідки! Зайшла я до неї, почала її будити, а вона й не чує. Схопила я її за руку, розняла кулак, — а на пальці в неї каблучка блищить. Я потихесеньку каблучку стягла, а будити вже й не стала — хай собі спить.<br>Баба. Не сама вона, значить, у лісі проліски збирала. Хтось їй допомагав. Оце тобі й сирітка. Покажи-но каблучку, донечко. Так і блищить, так і грає. Зроду такого не бачила. Ану, надінь на пальчик.<br>Дочка. Не лізе!<br>З-за завіси виходить пасербиця. Баба (тихо). У кишеню, у кишеню сховай!<br>Дочка ховає каблучку в кищеню. Пасербиця, вдивляючись собі під ноги, іде повільно до лави, потім до дверей, виходить у сіни.<br>Помітила пропажу!<br>Пасербиця повертається. Підходить до копійка з пролісками,<br>риється у квітах.<br>Ти навіщо квіти мнеш?<br>Пасербиця. А де той кошик, у якому я проліски принесла? Баба. Навіщо він тобі? Он стоїть!<br>Пасербиця шукає в кошику.<br>Дочка. Та що ти шукаєш?<br>Пасербиця (через силу). Каблучка в мене пропала.<br>Баба. Каблучка? Та в тебе ж її ніколи не було!<br>Пасербиця. Я її вчора в лісі знайшла.<br>Баба. Ач, яка щаслива! І проліски знайшла, і каблучку.<br>Одягаються, прикрашаються.<br>Пасербиця. Навіщо вам моя каблучка? Віддайте її мені!<br>Дочка. Ми її зовсім і не бачили!<br>Пасербиця. Сестрице, люба, у тебе моя каблучка! Я знаю. Не глузуй із мене, віддай мені її. Ти ж до палацу йдеш. Тобі там цілий кошик золота дадуть — чого забажаєш, те й купи собі, а в мене тільки й була сама ота каблучка.<br>Дочка. А скажи-но, хто її тобі подарував?<br>Пасербиця. Ніхто не дарував. Знайшла.<br>Баба. Ну, що легко знайдене — те й загубити не шкода. Адже ж не зароблене! Бери кошик, донечко! У палаці, мабуть, ніяк не дочекаються! (Виходять.)<br>КАРТИНА ДРУГА&nbsp;&nbsp; <br>Зал королівського палацу. Посеред залу — висока, пишно прибрана ялинка. Перед дверима, що ведуть до внутрішніх покоїв, стоїть, чекаючи на королеву, багато розкішно вдягнених гостей. Із дверей виходять царедворці, потім королева у супроводі канцлера і високої худорлявої гофмейстерини. За королевою — пажі, що несуть її&nbsp; довгий&nbsp; шлейф.&nbsp;&nbsp; За&nbsp; шлейфом&nbsp; скромно&nbsp; дріботить&nbsp; професор.<br>Усі в залі. З Новим роком, ваша величносте! З новим щастям!<br>Королева. Щастя в мене завжди нове, а Новий рік ще не настав.<br>Загальний подив.<br>Канцлер. А тим часом, ваша величносте, сьогодні перше січня!&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>Королева. Ви помилилися. (До професора.) Скільки днів у грудні?<br>Професор. Рівно тридцять один, ваша величносте!<br>Королева. Значить, сьогодні тридцять друге грудня.<br>Гофмейстерина (до послів). Це чудовий новорічний жарт її величності!<br>Всі сміються.<br>Королева. Ні, я зовсім не жартую.<br>Всі перестають сміятись.<br>Завтра буде тридцять третє грудня, післязавтра — тридцять четверте грудня. Ну, як там далі? (До професора.) Кажіть ви!<br>Професор (розгублено). Тридцять п'яте грудня. Тридцять шосте грудня. Тридцять сьоме грудня... Але це ж неможливо, ваша величносте!<br>Королева. Ви знов?<br>Професор. Так, ваша величносте, знов і знов! Ви можете відрубати мені голову, можете посадити мене до в'язниці, але тридцять сьомого грудня не буває. У грудні тридцять один день. Рівно тридцять один. Це доведено наукою. А сім разів по вісім, ваша величність, п'ятдесят шість, а вісім разів по вісім, ваша величність, шістдесят чотири! Це теж доведено наукою, а наука для мене дорожча за власну голову!<br>Королева. Ну, ну, любий професоре, заспокойтеся. Я вам вибачаю. Я чула десь, ніби королі інколи люблять, коли їм кажуть правду. А все ж таки грудень не скінчиться аж доти, поки мені не принесуть повний кошик пролісків.<br>Загальне замішання. Королева сідає на трон і рухом руки<br>кличе канцлера.<br>А все ж таки чому досі нема пролісків? Чи всі в місті знають мій наказ?<br>Канцлер. Ваше бажання, королево, виконано. Квіти будуть зараз покладені до ніг вашої величності! (Махає хусткою.)<br>Двері широко відчиняються. Входить ціла процесія садівників з кошиками, вазами, букетами найрізноманітніших квітів. Головний садівник, поважний, з бакенбардами, підносить королеві величезний кошик троянд. Інші садівники ставлять біля трону тюльпани, нарциси, орхідеї, гортензії, азалії й інші квіти.<br>Королева (до садівників). Що це за квіти?<br>Садівник. Це гортензія, ваша величносте, а це — піон, або, як кажуть у народі, — півонія, ваша величносте.<br>Королева. Не треба мені ніяких півоній. Я хочу пролісків. Чи є тут проліски?<br>Садівник. Ваша величносте, які ж проліски у королівській теплиці?:. Пролісок — квітка дика, можна сказати, бур'ян.<br>Королева. А де ж вони ростуть?<br>Садівник. Де їм належить, ваша величносте. (Презирливо.) Десь у лісі, під горбочками.<br>Королева. Так принесіть їх мені з лісу, з-під горбочків!<br>Садівник. Слухаю, ваша величносте. Тільки зараз їх нема в лісі. Вони не з'являються раніше квітня-місяця.<br>Королева. Чи ви змовились усі? Квітень та квітень! Не хочу я більш цього чути! Якщо не буде в мене пролісків, у когось з моїх підданих не буде голови.<br>У цей час відчиняються двері. Входить офіцер королівської варти.За ним — баба ідочка з кошиком у руках.<br>Офіцер королівської варти. Ваша величносте, за королівським наказом ці жінки принесли до палацу цілий кошик... (пауза) пролісків!<br>Королева (підводиться). Ах! Дайте їх сюди! (Підбігає до кошика й зриває з нього скатертину.) Так оце і є проліски!<br>Баба. Та ще які, ваша величносте! Свіженькі, лісові, просто з-під наметів! Самі рвали!<br>Корол'ева (витягуючи з кошика повні жмені пролісків). Оце справжні квіти, не те, що ваші... як їх там... півонії! (Приколює на груди букет.) Хай сьогодні всі прикрасять себе пролісками. Я не хочу ніяких інших квітів. (До садівників.) Ідіть геть!<br>Садівники з квітами виходять. Королева роздає всім гостям<br>проліски.<br>Королева. З Новим роком, з Новим роком! Засвітіть ялинку! Баба. Ваша величносте, дозвольте й нам привітати вас із Новим роком!<br>Королева. А, ви ще тут?<br>Баба. Тут поки що. Так і стоїмо зі своїм кошиком.<br>Королева. Ах, так! Канцлер, звеліть насипати в їхній ко<br>шик золота!&nbsp;&nbsp;&nbsp; '&nbsp;&nbsp;&nbsp;;.<br>Канцлер. Повний кошик?<br>Баба. Як обіцяно, ваша милість. Скільки квіточок, стільки й золота!<br>Канцлер. Але, ваша величносте, у їхньому копійку землі було значно більше, аніж квітів!<br>Баба. Без землі квіти в'януть, ваша милосте.<br>Королева (до професора). Це правда?<br>Професор. Так, ваша величносте. Але правильніше було б сказати: рослинам потрібен ґрунт.<br>Королева. Ви так гадаєте? Добре. (До канцлера.) Заплатіть золотом за проліски, а ґрунт у моїм королівстві і так мені належить. Чи не так, пане королівський прокурор?<br>Королівський прокурор. Щира правда, ваша велич<br>носте.&nbsp;&nbsp;&nbsp; ,<br>Канцлер бере кошик і виходить.<br>Королева (розглядаючи букетик пролісків). Отже, квітень ще не настав, а проліски вже розквітли. Що ви тепер скажете, дорогий професоре?<br>Професор. Я й тепер вважаю, що це неправильно.<br>Західний посол. Це й справді, ваша величносте, надзвичайно рідкісний і дивовижний випадок. Було б дуже цікаво дізнатися, де та як знайшли ці жінки в найсуворішу пору року такі ніжні весняні квіти.<br>Королева (до баби й дочки). Розповідайте, де ви знайшли квіти. (Баба й дочка мовчать.) Чого ж ви мовчите?<br>Баба (виступає наперед, відкашлюється і кланяється). Розповісти, ваша величносте, неважко. Важче було проліски в лісі відшукати. Ото як почули ми з дочкою королівський наказ, то й подумали обидві: живі не будемо, замерзнемо, а волю її величності виконаємо! Узяли ми по вінику та по лопаті та й пішли собі в ліс. Віниками перед себе стежку розмітаємо, лопатами замети розгрібаємо. А в лісі ж темно, а в лісі ж холодно! Ідемо ми, ідемо — кін-' ця-краю лісові не видко. Глянула я на дочку свою, а вона аж задубіла вся, руки-ноги тремтять. Ох, думаю, пропали ми обидві...<br>Королева. Ну, а далі що було?<br>Баба. Далі, ваша величносте, ще гірше було! Кучугури все вищі, мороз усе дужчий, ліс усе темніший. Коли це раптом бачимо ми: дві стежки протоптано, а хто їх протоптав — не відгадаєш: чи то вовк, чи то ведмідь, а може, й невідомо який звір. Ото й кажу я дочці: або пан, або пропав!..<br>Гофмейстерина (сплескуючи руками). Ах, як страшно!<br>Королева. Не перебивайте, гофмейстерино! Розповідай далі.<br>Баба. Слухаю, ваша величносте. От і пішли ми — я лівою стежкою, а вона правою, та й прийшли на одне й те ж місце. І таке вже чудове місце, що й розповісти не можна. Кучугури стоять високі, вище дерев, а посередині озеро — кругле, як тарілочка. Вода в ньому не мерзне, по воді білі качечки плавають, а по берегах квітів сила-силенна...<br>Канцлер вносить кошик золота і ставить його поруч із бабою та дочкою.<br>Гофмейстерина. О, це, мабуть, чудово! Квіти, пташки! Королева. Які пташки? Про пташок вона не розповідала. Гофмейстерина (соромливо). Качечки. Королева (до професора). Хіба качки — це птахи? Професор. Водоплаваючі, ваша величносте! Начальник&nbsp;&nbsp; королівської&nbsp;&nbsp; варти. А гриби там теж ростуть?<br>Дочка. І гриби.<br>Прокурор. А ягоди?<br>Дочка. Полуниці, малина, чорниця, голубиця...<br>Західний посол. І сливи є?<br>Східний посол. І горіхи?<br>Дочка. Все чисто є!<br>Королева. От знаменито! Зараз же йдіть у ліс і принесіть мені звідти полуниць, горіхів і слив!<br>Баба. Ваша величносте, змилуйтесь!&nbsp;&nbsp;&nbsp; &lt;<br>Королева. Що таке? Ви не хочете йти?<br>Баба (жалісно). Та дорога ж туди дуже дальня, ваша величносте!<br>Королева. Яка ж дальня, коли вчора тільки я наказ підписала, а сьогодні ви вже мені квіти принесли?<br>Баба. ...Так накажіть нам по шубці видати. Ми й підемо собі. (Бере кошик із золотом.)<br>Королева. Шубки вам зараз дадуть, а золото поки що залиште. Як повернетесь, одержите відразу два кошики.<br>Баба ставить кошик. Канцлер похапливо прибирає його подалі<br>від них. Баба й дочка незадоволені. Слуги подають бабі й дочці<br>шуби. Вони одягаються, оглядають одна одну.<br>Баба. Спасибі, ваша величносте, за шубки. У таких і мороз не страшний. Вони хоч і не на сивій лисиці, але теплі. Прощавайте, ваша величносте, ждіть нас із горіхами та ягодами. (Уклоняються і поспішно йдуть до дверей.)<br>Королева. Стійте! (Плескає в долоні.) Ану, подайте й мені шубку! Всім подавайте шуби! Та звеліть запрягати коней.<br>Канцлер. Куди це ви зволите їхати, ваша величносте?<br>Королева (мало не стрибаючи). Ми їдемо в ліс, до цього самого круглого озера і збиратимемо на снігу полуниці! Це буде зовсім як полуниця з морозивом! їдьмо! їдьмо!<br>Гофмейстерина (тихо). Так я і знала... (Вголос.) Яка чудова розвага!<br>Західний посол. Кращої новорічної забавки й не вигадаєш!<br>Східний посол. Ця вигадка гідна самого Гарун-аль-Ра-шида!<br>Дами (одягаючись у хутряні накидки й шубки). Як гарно! Як весело!<br>Королева. Цих двох жінок ми посадимо в передні сани. Вони показуватимуть нам дорогу.<br>Усі збираються в путь.<br>Дочка. Ой! Пропали ми!..<br>Баба. Не можна вашій величності їхати!<br>Королева. А чому ж так?<br>Баба. Та замети ж у лісі — ні пройти, ні проїхати.<br>Королева. Еге, коли вже ви віником та лопатою стежку собі розчистили, то для мене й широкий шлях прокладуть. (До начальника королівської варти.) Накажіть полку солдат відправитися до лісу з лопатами й мітлами!<br>Начальник королівської варти. Буде виконано, ваша величносте!<br>Баба. Ваша величносте!..<br>Королева. Слухати більш не хочу. Ані слова аж до самого озера. Показуватимете дорогу на мигах!<br>Баба. Яку дорогу? Ваша величносте! Та озера ж цього нема!<br>Королева. Як то нема?<br>Баба. Нема й нема. Ще при нас його кригою затягло.<br>Дочка. І снігом замело!<br>Гофмейстерина. А качечки?<br>Баба. Полетіли!<br>Начальник королівської варти. Оце вам і водоплаваючі!<br>Західний посол. А полуниці, сливи?<br>Східний посол. А горіхи?<br>Баба. Нічого нема. Птахи поклювали.<br>Начальник королівської варти. То, може, хоч гриби залишились?<br>Королева. Еге, сушені! (Грізно до баби.) Я бачу, ви глузуєте з мене! (Сідає на трон і закутується в шубку.) Ну, так от. Якщо ви не скажете, де ви їх узяли, вам завтра ж відрубають голови. Ні, сьогодні, зараз! (До професора.) Як це ви кажете — не слід відкладати на завтра...<br>Професор. ...те, що можна зробити сьогодні, ваша величносте.<br>Королева. Отож. (Бабі й дочці.) Ну, відповідайте. Тільки правду! Бо інакше буде вам лихо!<br>Начальник королівської варти береться за держално шпаги.<br>Баба (плачучи). Ми й самі не знаємо, ваша величносте!<br>Королева. Як це так? Нарвали цілий кошик пролісків і не знають де!<br>Баба. Не ми рвали!<br>Королева. Он як? Не ви рвали? А хто ж?<br>Баба. Пасербиця моя, ваша величносте. Це вона, негідниця, за мене до лісу ходила. Вона й проліски принесла...<br>Королева. До лісу — вона, а до палацу — ви? Чому ж ви її з собою не взяли?<br>Баба. Удома вона зосталася, ваша величносте. Треба ж комусь у хаті доглянути.<br>Королева. Ото б ви й доглядали в хаті, а негідницю сюди б надіслали!<br>Баба. Як же її до палацу надсилати! Вона в нас людей боїться, наче звірятко лісове!<br>Королева. Ну, а дорогу в ліс, до пролісків ваше звірятко показати може?<br>Баба. Та вже ж, мабуть, може. Коли в перший раз дорогу знайшла, то й удруге знайде. Тільки чи схоче вона?<br>Королева. Як це не схоче, коли я їй накажу?<br>Баба. Ох, ваша величносте, уперта вона...<br>Королева. Ну, я теж уперта! Побачимо, хто кого переможе!<br>Дочка. А якщо вона вас не послухає, ваша величносте, накажіть їй голову відрубати! От і все!<br>Королева. Я сама знаю, кому рубати голову. (Встає з трону.) Ну, слухайте. Ми всі їдемо до лісу збирати проліски. А вам дадуть найбистріших коней, і ви разом із вашим звірятком доженете нас. (До начальника королівської варти.) Приставте до них двох солдатів із рушницями... ні, чотирьох, щоб ці брехухи не здумали від нас вислизнути.<br>Начальник королівської варти. Буде виконано, ваша величносте. Вони вже дізнаються в мене, де ростуть сушені гриби!<br>Дія четверта<br>КАРТИНА ПЕРША<br>Ліс. Кругле озеро, затягнуте кригою. Посеред нього темніє ополонка. Високі замети. Зі стрімкого берега просто на лід скочується начальник королівської варти. Він падає. За ним скочується<br>професор.<br>Професор. Ви, здається, впали?<br>Начальник королівської варти. Ні, я просто приліг відпочити. (Крекчучи встає, тре коліна.) Давно не доводилось мені з крижаних гір спускатися. Літ шістдесят принаймні. Як на вашу думку, дорогий професоре, це озеро?<br>Професор. Безсумнівно, це якась водяна улоговина. За всіма прикметами — озеро.<br>Начальник королівської варти. І до того ж зовсім кругле. Вам не здається, що воно зовсім кругле?<br>Професор. Ні, цілком круглим його назвати не можна. Певніш, воно овальне, або, ще правильніше, еліпсоподібне.<br>Начальник королівської варти. Не знаю, може, з наукового погляду. Але як на звичайний погляд, воно кругле, як<br>тарілка. Знаєте, я гадаю, що це те саме озеро. (Кричить угору).<br>Гей, ви там, доповідайте її величності, що ми знайшли озеро,<br>кругле, як тарілка!&nbsp;&nbsp;&nbsp; ¦<br>З'являється варта з лопатами й мітлами. Солдати швидко розчищають схил до озера і стелять килимову доріжку. По доріжці спускається королева, за нею гофмейстерина, посли та інші гості.<br>Королева (до професора). Ви казали мені, що в лісі водяться звірі, а я тут жодного звіра не бачу! Де ж вони? Покажіть мені їх.<br>Професор. Я гадаю, вони сплять, ваша величносте.<br>Королева. Але ж зараз ще зовсім видно. Хіба вони так рано лягають спати?<br>Професор. Деякі з них лягають ще раніш, ваша величносте, — восени, і сплять до самої весни, аж поки розтане сніг.<br>Королева. Тут стільки снігу, що він, мабуть, ніколи не розтане. Я й не уявляла собі, що на світі бувають такі високі замети. Мені це подобається! (Гофмейстерині.) А вам?<br>Гофмейстерина. Я в захваті від нашої прогулянки, ваша величносте!<br>Королева. Проте у вас зовсім посинів ніс. Вам треба пробіг-тися по льоду. Ви зігрієтесь. Побігайте, побігайте!<br>Гофмейстерина (затуляючи ніс муфтою). З вашого дозволу, ваша величносте, я з охотою. (Незграбно біжить, сковзаючись і втрачаючи рівновагу.)<br>Начальник королівської варти. Бережіться! Ополонка!<br>Гофмейстерина (на бігу). Що? Що таке ополонка?<br>Начальник королівської варти. Стійте! Потім скажу!<br>Гофмейстерина. Це секрет?<br>Вона ледве не падає в ополонку. її підхоплюють начальник королівської варти й Західний посол.<br>Гофмейстерина. Ах! Дуже дякую! Я мало не втопилася.<br>Західний посол. О, ми ніколи б цього не допустили! Кожен із нас готовий офірувати своє життя заради такої прекрасної дами.<br>Гофмейстерина. Я в цьому впевнена. Але чому цю яму досі не заклали кригою? Це непростима недбалість!<br>Професор. Навпаки, пані гофмейстерино, я гадаю, що й на цьому місці була міцна крига — не менш як два фути завтовшки, але її прорубали свідомо.<br>Гофмейстерина. Злочинці?<br>Професор. О ні, — мабуть, рибалки.<br>Королева (плескаючи в долоні). Ах, як це чудово! Швидше, швидше, впіймайте мені рибку! Живу! Форель!<br>Начальник королівської варти. Але, ваша величносте, я, на жаль, не захопив із собою вудки.<br>Королева. Яка ж ви легковажна людина! їхати до озера — і не захопити з собою вудки!<br>Начальник королівської варти. Пробачте, ваша величносте! Даю вам слово, надалі я ніколи й нікуди не вирушу . без вудки. А поки що я хотів звернути вашу увагу на те, що це озеро кругле, як тарілка! Значить, саме тут оті брехухи збирали проліски.<br>Королева (оглядаючись на всі боки). Так збирайте ж і ви! Швидше, швидше!<br>Начальник королівської варти. Але ж їх нема, ваша величносте.<br>Королева. Шукайте під снігом. Вони мають бути під снігом!<br>Начальник королівської варти. Очистити береги від снігу!<br>Солдати беруться працювати мітлами й лопатами. Усі уважно дивляться на їхню працю. Потім мороз починає дошкуляти. Усі починають щулитись, тупцювати, закочувати коміри, ховати обличчя в хутро, терти носи, щоки. Гофмейстерина хукає в муфту. Начальник королівської варти ляскає руками, як візник. Професор складає долоні<br>дудочкою й дмухає в них.<br>Королева (нетерпляче). Ну, що? Знайшли хоч один пролісок?<br>Начальник королівської варти. Поки що ні, ваша величносте.<br>Королева. Хай риють швидше! А мені принесіть ще одну шубу!<br>Начальник королівської варти. Рийте швидше!<br>Гофмейстерина. Подайте її величності ще одну шубу! І мені — хутряну накидку.<br>Гості (один по одному). І мені! І мені, будь ласка!<br>Дзенькіт дзвіночка. Іржання коней. Вигук візника: «Стій!» Входять баба йдочка. За ними пасербиця. Обабіч варта. Коли дівчина проходить повз старого солдата, він дивиться на неї здивовано, потім віддає їй честь. Дівчина киває йому головою.<br>Королева. Нарешті!<br>Баба. Ось вона, моя пасербиця, ваша величносте! Привезли ми її, не звольте гніватись.<br>Королева. Так оце й є ваше лісове звірятко? Ану, підійди ближче, підійди, не бійся.<br>Пасербиця. Я не боюсь.<br>Королева. Я думала, що ти якась волохата, клишонога, а ти, виходить, дуже гарна. Якщо тебе одягти красивіше, ти бу-<br>деш не гірша за мене, а може, й краща. (До канцлера.) Як ви гадаєте?<br>Канцлер. У присутності моєї королеви я нікого не бачу!<br>Королева. Ах, я й забула, що ви короткозорий. (До професора.) А ви що скажете?<br>Професор. Я гадаю., що пристойний одяг прикрашає жінку. Проте мені здається, що ця дівчина потребує не так прикрас, як шуби й теплої хустки.<br>Королева. Цього разу ви маєте рацію. Дайте їй шубку й теплу хустку!<br>Пасербицю одягають.<br>Он яка ти стала! Тебе й не впізнати. Ну що, тепло тобі?<br>Пасербиця. Тепло, ваша величносте.<br>Королева. А скажи-но, це ти для мене проліски збирала?<br>Пасербиця. Так, я.<br>Королева. Значить, ти одержиш сьогодні ж кошик золота. Цілий кошик, розумієш? А коли схочеш, я дам тобі ще дванадцять платтів — шовкових і оксамитових. Та ще атласні черевички на срібних закаблуках, із діамантовими пряжками, та по обручці на кожну руку, та по каблучці на кожен палець. Хочеш?<br>Пасербиця. Спасибі за вашу ласку. Рада я, що вам сподобалися мої квіточки, а тільки от що я вам скажу: не даруйте мені ні платтів, ні обручок, ані каблучок на кожен палець. Нічого цього мені не треба.<br>Королева. А що ж тобі треба?<br>Пасербиця. Треба мені всього тільки одну каблучку.<br>Баба. Не слухайте її, ваша величносте!<br>Дочка. Вона сама не знає, що каже!<br>Пасербиця. Ні, знаю. Була в мене каблучка, а ви взяли її та й не хочете віддати.<br>Дочка. А ти бачила, як ми брали?<br>Пасербиця. І не бачила, а знаю, що вона у вас!<br>Королева (до баби й дочки). Дайте-но мені цю каблучку.<br>Баба. Ваша величносте, нема її в нас!<br>Дочка. Ніхто її в нас не бачив, ваша величносте.<br>Королева. А зараз побачать. Давайте каблучку, бо буде вам лихо!<br>Начальник королівської варти. Ану, швидше, відьми! Королева гнівається.<br>Дочка, позирнувши на королеву, виймає з кишені каблучку. Пасербиця. Моя! Другої такої і на світі нема!<br>Баба. Ой, донечко! Навіщо ж ти чужу каблучку заховала? Дочка. Самі ж казали — в кишеню поклади, коли на палець не лізе!<br>Усі сміються.&nbsp;&nbsp; <br>Королева. Ні, зажди. Каблучку я тобі віддам, але спочатку скажи мені, де ти знайшла проліски?<br>Пасербиця (відступаючи). Не питайте мене про це.<br>Королева. Чого ж це так?<br>Пасербиця. Того, що я не відповім.<br>Королева. Не відповіси? Мені? Та чи ти розумієш, що я королева і що я бажаю збирати проліски. Це мої проліски. Вони ростуть у моєму королівстві, у моєму лісі, на моїй землі! (Тупає ногою.) Я можу тебе нагородити, а можу й покарати!<br>Баба. Та ти що, смерті не боїшся? Не жаль тобі помирати через проліски, через зілля погане?<br>Пасербиця. Ви б мене вчора про це спитали, коли в мороз та віхолу вночі посилали в ліс проліски збирати. Самі ж ви вдома сиділи, а я від смерті недалечко була.<br>Королева. Ах, он воно що! Видать, учора вночі ти дуже налякалася в лісі, тому й тепер іти боїшся. Та ти не бійся! Мої солдати перед нами шлях прочищатимуть, а коли стемніє, я накажу їм світити нам ліхтарями та смолоскипами. Ми швидко доїдемо. їхати — це не те, що пішки йти.<br>Пасербиця. Я й сама те знаю. Та тільки не поїдете ви тою стежкою, що я нею вчора йшла. Обіцяла я нікому стежки туди не показувати і не покажу.<br>Королева. Кому обіцяла?<br>Пасербиця. Не дозволено мені відповідати.<br>Канцлер. Це нечувано!<br>Гофмейстерина. Яке зухвальство!<br>Королівський прокурор. Образа величності!<br>Баба. І справді образа. А які ж ми від неї образи терпимо, і казати нема чого!<br>Королева. Зніміть із неї шубу й хустку!<br>Дочка. Хай мерзне!<br>Баба. Так їй і треба!<br>Із пасербиці знімають шубу й хустку. Вона залишається в самому платтячку та подертій хустині. Старий солдат непомітно накидає на пасербицю свій солдатський плащ.<br>Королева. Ні, ми ще будемо сьогодні збирати в лісі квітневі проліски. От пройме її мороз, вона й скаже, де вони ростуть. Ну, що, холодно тобі?<br>Пасербиця. Ще ні, ваша величносте!<br>Королева (оглянувшись на пасербицю). Хто ж це на неї плащ накинув? Кажіть! (Мовчанка.) Мабуть, на неї плащі самі з неба падають! (Оглядається й бачить солдата без плаща.) Ага, бачу. Підійди-но сюди. Це ти віддав їй свого плаща?<br>Старий солдат. Я, ваша величносте.&nbsp;&nbsp;&nbsp; „<br>Королева. Як же ти насмілився?<br>Старий солдат. Та мені, ваша величносте, парко стало. А плаща дівати нікуди...<br>Королева. Гляди, щоб тобі зовсім парко не стало. (Пасербиці.) Віддай зараз же йому плащ і кажи, де проліски. Скажеш? Ні? Ну, гляди — ось твоя каблучка! Не матимеш ти її. Зараз я кину її в воду, в ополонку. Шкода? Мені й самій шкода, та нічого не вдієш. Кажи швидше. Раз... два... три! (Замахується й кидає.)<br>Пасербиця (затуливши руками обличчя). Каблучка моя! (Плаче.)<br>Королева. Ти гадаєш, я кинула? Ні, от вона ще тут, у моїй руці. Скажи лише, де проліски, і бери свою каблучку. Ми наберемо тільки один кошик і відразу ж поїдемо до міста. Я звелю тебе закутати в найтеплішу шубку, посаджу тебе в свої санки поруч із собою, повезу тебе до палацу... Ну, ще опиратимешся? Вибирай: скажеш — віддам каблучку, мовчатимеш — кину в<br>ополонку, аж на дно!.. Ну, як?<br><br>Хвилинна мовчанка.&nbsp;&nbsp; <br>Пасербиця. Кидайте!<br>Королева. Он як? Гаразд! Я кину в ополонку й каблучку твою, та й тебе разом із нею... Хапайте її!<br>З розмаху кидає каблучку в воду. Пасербиця (рвонувшись уперед — до ополонки).<br>Ти котись, каблучко, На весняну лучку, У літнії сіни, В теремок осінній, Серед зимового двора — До новорічного костра!<br>Королева. Що? Що таке вона каже?<br>Здіймається вітер, віхола. Скісно летять снігові клапті. Королева, гості, баба з дочкою, солдати намагаються заховати голови, захистити обличчя від снігового вихору. Крізь рев хуртовини чути бубон Січня, ріг Лютого, Березневі бубонці. Разом із сніговими вихорами проносяться якісь білі постаті. Може, це метелиці, а може, й самі зимові місяці. Кружляючи, вони на бігу захоплюють із собою пасербицю. Вона зникає.<br>Королева. До мене! Швидше!<br>Вітер кружить її та всіх по сцені. Люди падають, підводяться. Нарешті, ухопившись один за одного, утворюють один клубок. Усі, припавши до землі, завмирають. Крізь бурю все частіше чути Березневі бубонці, а потім Квітневу сопілку. Віхола вщухає. Стає ясно, сонячно. Цвірінькають пташки. Усі підводять голови, здивовано дивляться навколо.<br>Королева. Весна настала!<br>Професор. Не може бути!<br>Королева. Як так не може бути, коли на деревах розпускається листя!<br>Західний посол. І справді — листя! А це що за квіти?<br>Королева. Проліски! Усе на моє вийшло! (Швидко збігає на горбок, вкритий квітами.)<br>&nbsp;Тим часом крига на озері тріскається.<br>Начальник королівської варти. Крига скресла... Гофмейстерина. Я пливу! Баба. Рятуйте! Дочка. Тонемо!<br>Королева плескає в долоні й сміється. Начальник королів-, ської варти із солдатами допомагає всім вибратися на берег.<br>Королева. Збирайте ж проліски!<br>Канцлер. Я їх не бачу. Де вони, ваша величносте?<br>Королева. Зникли...<br>Начальник королівської варти. Зате з'явились ягоди! Баба. Ваша величносте, погляньте: полуниці, чорниці, голубиці, малина, — все чисто як ми вам розповідали!<br>Гофмейстерина. Голубиці, полуниці! Ах, як весело!&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &gt; Дочка. Самі бачите, ми правду казали.<br>Сонце сяє все сліпучіш. Чути цокотання коників. Кує зозуля, бринять бджоли й джмелі. Літо в розпалі. Здаля чути гуслі Липня.<br>Начальник&nbsp; королівської&nbsp; варти (віддихуючись). Дихати не можу! Парко! (Розпахує шубу.) Королева. Що це — літо? Професор. Не може бути!<br>Канцлер. Проте це так. Справжній липень-місяць! Західний посол. Спека, як у пустелі. Східний посол. Ні, у нас холодніше.<br>Усі скидають шуби, обмахуються хусточками, у знемозі сідають на землю.<br>Гофмейстерина. Здається, у мене сонячний удар... Води, води!<br>Начальник королівської варти. Води гофмейстерині!<br>Удар грому. Злива. Летить листя. Настає відразу осінь.<br>Професор. Дощ!<br>Прокурор. Який же це дощ! Це злива!<br>Старий солдат. Ось вода для пані гофмейстерини!<br>Гофмейстерина. Не треба води. Я й так уся змокла!<br>Солдат. І те правда.<br>Королева. Подайте мені парасолю!<br>Начальник королівської варти. Де ж я візьму зараз парасолю, ваша величносте, коли ми виїхали в січні, а зараз (оглядається), мабуть, жовтень-місяць!..<br>Професор. Не може бути!<br>Королева (гнівно). Ніяких місяців у моєму королівстві більш нема і не буде!.. Я забороняю!..<br>Канцлер. Слухаю, ваша величносте. Не буде.<br>Стає темно. Здіймається нечуваний ураган. Вітер валить дерева, підхоплює й заносить шуби й накидки, що лежали на землі.<br>Начальник королівської варти (женеться за шубою). Держіть!<br>Вітер надимає рясну сукню гофмейстерини, і вона, ледь торкаючись ногами землі, летить услід за листям і шубами.<br>Гофмейстерина. Рятуйте мене! Я лечу!<br>Пітьма все густішає.<br>Королева (ухопившисьруками за стовбур дерева). Негайно до палацу! Коней! Та де ж ви всі? їдьмо!<br>Канцлер. Як же ж нам їхати, ваша величносте? Адже в нас<br>сани, а шлях розмило.&nbsp;&nbsp;&nbsp; .<br>Начальник королівської варти. По такій грязюці хіба що тільки верхи поскачеш.<br>Королівський прокурор. А й справді — верхи! (Біжить.)<br>За ним біжать посли, канцлер, начальник королівської<br>варти.&nbsp;&nbsp; <br>Королева. Стійте! Куди ж ви?! Та стійте ж!<br>Канцлер (обертаючись і притискуючи руку до грудей). Не гнівайтесь, ваша величносте, у мене невідкладні державні справи. Я маю негайно прикласти печатку до чотирьох ваших рескриптів!.. (Тікає.)<br>Королева. Я видам п'ятий рескрипт і накажу вас усіх стратити! (Ніхто її не слухає.)<br>Західний посол (на бігу). Пробачте, ваша величносте, але мене може стратити тільки мій король!<br>Східний посол. А мене — султан! (Тікає.)<br>Голос прокурора (за сценою). Підсадіть мене на коня! Я не вмію їздити верхи!<br>Голос начальника королівської варти. Навчитесь.<br>Тупіт коней. На сцені тільки королева, професор, баба з дочкою та старий солдат. Злива припиняється. На сцені летять білі мухи.<br>Королева. Дивіться — сніг! Знову зима...&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; '&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; г ***<br>Професор. Оце вже цілком імовірно. Адже тепер січень-місяць.<br>Королева (щулячись). Подайте мені шубу. Холодно!<br>Солдат. Ще б пак не холодно, ваша величносте! Нема гірше — спочатку змокнути, а потім змерзнути! Та тільки шуби вітром занесло, вони ж у вас легенькі, на пуху, а вихор був сердитий.<br>Королева. А це що? Хіба не шуба?<br>Солдат. Шуба, ваша величносте. (Підходить до баби й дочки.) Ану, віддавайте казенне добро!<br>Баба. Було казенне, а стало наше!<br>Солдат. А тепер ізнов казенне. Ну, чого вчепилися. Віддавайте!<br>Дочка. Не віддам!<br>Дочка йбаба тягнуть шубу за рукава. Змерзлі рукава з тріском відламуються. Вони хапаються за поли — і поли ламаються.&nbsp;»<br>Солдат. Ач як! Наче скляна стала — розбилася. Оце мороз — так мороз! (Підходить до королеви.) Вибачайте, ваша величносте, цю шубку не те що надіти, а й зібрати не можна. Вщент розбилася!<br>Професор. Це внаслідок зледеніння.&nbsp;&nbsp; <br>Королева. Я й сама скоро зледенію. Накажіть подати сани. Адже тепер зима, ми знов можемо їхати саньми.<br>Професор. Цілком правильно, ваша величносте, узимку їздять саньми й топлять печі.<br>Солдат виходить.<br>Баба. Казала я вам, ваша величносте, не треба було їхати до лісу.<br>Дочка. Пролісків їй схотілося!<br>Королева. А вам золото знадобилося! (Помовчавши.) Та як ви смієте отак зі мною розмовляти?<br>Дочка. Ач яка, образилася!..&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;;<br>Баба. Ми ж не в палаці, ваша величносте, а в лісі!<br>Солдат (повертається й тягне за собою сани). Ось вони, санчата, ваша величносте. Сідайте, якщо бажаєте, а тільки їхати нема на чому.<br>Королева. А коні де ж? Зледеніли чи розтанули?<br>Солдат. Вірніш сказати, розтанули, ваша величносте. Пани на них поскакали.<br>Королева. Ну, покажу я цим панам, якщо тільки до палацу доберусь! А як же добратись? (До професора.) Ну, кажіть, як?.. Ви ж усе на світі знаєте!<br>Професор. Ні, ваша величносте, на жаль, далеко не все.<br>Королева. Та ми ж загинемо тут. Мені холодно, мені боляче! Я скоро промерзну вся наскрізь і зломлюсь, як ота нещасна шуба. Ой, мої вуха, мій ніс! У мене всі пальці заклякли!<br>Солдат. А ви, ваша величносте, снігом вушка та носик потріть, бо й справді відморозите.<br>Королева (тре вуха й ніс снігом). І навіщо я цей дурний наказ підписала!<br>Дочка. І справді дурний! Не підписали б його — то й сиділи б ми зараз удома, в теплі, Новий рік святкували б. А тепер замерзай тут, як собака!<br>Королева. А ви чого всякого дурного наказу слухаєте? Кататись із королевою схотілося? (Стрибає то на одній нозі, то на другій.) Ой, не можу більше! Холодно! (До професора.) Та вигадайте хоч що-небудь!<br>Професор (дмухаючи на долоні). Це складне завдання, ваша величносте. От якби можна було в ці сани когось запрягти...<br>Королева. Кого ж?<br>Професор. Ну, коня, приміром, або хоч дюжину їздових собак.<br>Солдат. Та хіба ж у лісі собак знайдеш? Як-то кажуть, добрий хазяїн у таку негоду собаки не вижене.<br>Баба й дочка сідають на повалене дерево. На сцену виходить високий дід у білій шубі. Він по-хазяйському обдивляється навколо, постукує по стовбурах дерев. Із дупла визирає білка — він свариться на неї пальцем, вона ховається. Він помічає непроханих гостей<br>і підходить до них.<br>Дід. Ви навіщо сюди завітали?<br>Королева. Проліски збирати.<br>Дід. Не час тепер для пролісків.<br>Професор (тремтячи). Цілком справедливо.<br>Королева (глянувши на діда). Я й сама бачу, що невчасно ми сюди приїхали! Навчіть нас, як звідси вибратись.<br>Дід. Як приїхали, так і вибирайтесь.<br>Солдат. Вибачайте, дідусю, на кому приїхали, тих тепер і на крилах не здогнати. Без нас геть поскакали. А ви, видать, тутешній?<br>Дід. Узимку тутешній, а влітку чужодальній.<br>Королева. Допоможіть нам, будь ласка. Я вас нагороджу по-королівському. Хочете золота, срібла — я нічого не пошкодую!<br>Дід. А мені нічого не треба, я все маю. Он скільки срібла — ви такого й не бачили! (Підводить угору руку.)<br>Увесь сніг спалахує срібними й діамантовими іскрами.<br>Не ви мене, а я вас обдарувати можу. Кажіть, кому що потрібно до Нового року, хто яке бажання має.<br>Королева. Я одного тільки хочу — до палацу, та тільки їхати нема на чому.<br>Дід. Буде на чім їхати! (До професора.) Ну, а ти чого бажаєш?<br>Професор. Я хотів би, щоб усе було на своєму місці і в свій час: зима — взимку, літо — влітку, а ми — в себе вдома.<br>Дід. Виконаю. (До солдата.) А тобі чого, служивий?<br>Солдат. Та чого мені! Біля вогнища погрітись — і добре буде. Змерз дуже.<br>Дід. Зігрієшся. Тут вогнище недалеко.<br>Дочка. А нам обом по шубці!<br>Баба. Та зажди ти! Чого поспішаєш?<br>Дочка. А чого там чекати? Хоч абияку шубку, хоч на собачому хутрі, аби зараз, швидше!<br>Дід (витягає з-за пазухи дві шуби на собачому хутрі). Маєте!<br>Баба. Пробачте, ваша милосте, не треба нам цих шубок, вона не те сказати хотіла!<br>Дід. Що сказано — те сказано. Одягайте шуби. Носити їх вам — не зносити!<br>Баба (тримаючи шубу в руках). Дурепа ти, дурепа! Хоч би соболячу шубу просила!<br>Дочка. Самі ви дурепа! Казали б вчасно.<br>Баба. Мало, що собі собачу шубу здобула, ще й мені нав'язала!<br>Дочка. А коли не подобається, ви й свою мені віддайте, тепліш буде. А самі замерзайте тут під кущем, не пожалкую!<br>Баба. Так я тобі й віддала! Наставляй кишеню!<br>Обидві швидко вдягаються, лаючись.<br>Поспішила! Собачу шубу випрохала!<br>Дочка. Вам саме собача й до лиця! Гавкаєте як собака!<br>Баба. Сама ти собака!&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>їхні голоси перетворюються на гавкання, і обидві вони, одягнувшись у собачі шуби, перетворюються на собак: баба — гладка, чорна, з сивиною, дочка — волохата, руда.<br>Королева. Ой, собаки! Держіть їх! Вони покусають нас!<br>Професор. Власне кажучи, на собаках можна чудово їздити. Ескімоси1 на собаках вивершують дальні мандрівки.<br>Солдат. І справді. Запряжемо їх у сани, хай везуть. Шкода, що мало їх. Дюжину2 б треба!<br>Королева. Ці собаки варті цілої дюжини. Запрягайте швидше!<br>Солдат запрягає. Усі сідають.<br>Дід. Ось вам і новорічне катання. Ну, щаслива путь! Рушай, служивий. Прав на вогник. Там багаття горить. Доїдеш — зігрієшся!<br>КАРТИНА ДРУГА<br>Галява в лісі. Навколо багаття сидять усі місяці. Серед них пасербиця. Місяці по черзі підкидають хмиз у вогонь.<br>Січень (до пасербиці). Ану, гостя дорога, підкинь і ти хмизу у вогонь. Він ще жаркіш горітиме.<br>Пасербиця (кидає оберемок сухих гілок).<br>Гори, гори ясно, Щоби не погасло!<br>Січень. Добре сказала! Тепер вже не згасне. Мабуть, жарко тобі? Он як у тебе личко розчервонілося!<br>Лютий. Не дивно — просто з морозу до такого полум'я. У нас і мороз, і вогонь пекучі, один одного гарячіш. Не кожен стерпить.<br>Пасербиця. Нічого, я люблю, коли вогонь жарко горить.<br>Серпень. Це ми знаємо. Тому й пустили тебе до нашого вогнища.<br>Пасербиця. Спасибі вам. Двічі ви мене від смерті врятували. А мені вам у вічі дивитися соромно... Загубила я вашу каблучку...<br>Квітень. Загубила? Ану, відгадай, що в мене в руці!<br>Пасербиця. Та невже?..<br>Квітень. Відгадала. Бери свою каблучку. Добре, що ти її не пожалкувала. Бо не побачила б ти більш ні каблучки, ні нас. Носи її, і завжди тобі тепло й ясно буде — і в холод, і в метелицю, і в осінній туман. Хоч і кажуть, що квітень-місяць зрадливий, а ніколи тебе квітневе сонце не зрадить.<br>Пасербиця. Ось і повернулася до мене моя щаслива каблучка! Була вона мені дорога, а тепер ще дорожча буде. Боюсь тільки з нею додому повернутись — коли б знову не відібрали...<br>Січень. Ні, вже не відберуть. Нікому відбирати. Поїдеш ти до себе додому і будеш повною господинею. Тепер вже не ти до нас, а ми до тебе в гостину ходитимемо.<br>Травень. Усі по черзі перегостюємо. Кожен зі своїм подарунком прийде.<br>Вересень. Ми, місяці, народ багатий. Зумій тільки подарунки від нас приймати. Будуть у тебе в садку такі дерева, такі квіти, ягоди й яблука, яких ще й на світі не було!<br>Січень. А поки що ось тобі ця скриня. Не з порожніми ж руками повертатися тобі додому від братів-місяців.<br>Пасербиця. Не знаю вже, якими словами й дякувати вам.<br>Лютий. Та ти спочатку скриню відкрий та подивись — що в ній є. Може, ми тобі й не догодили!<br>Квітень. Ось тобі ключ від скрині. Відмикай!<br>Пасербиця відкриває віко й перебирає подарунки. У скрині шуби — соболина, біляча, лисяча, — сукня, гаптована сріблом, срібні черевички і ще ціла купа яскравих, розкішних убрань.<br>Пасербиця. Ох, аж очі вбирає! Бачила я сьогодні королеву, та тільки нема і в неї такого вбрання, такої шубки! Січень. Ану, наміряй обнови!<br>Місяці оточують її. Коли вони розходяться, пасербиця вже в новій сукні, в новій шубці, в нових черевичках.<br>Квітень. Яка ж ти красуня! І сукня тобі до лиця, і шубка. Та й черевички по нозі.<br>Лютий. Шкода тільки в таких черевичках лісовими стежками бігати, крізь чагарі пробиратись. Мабуть, доведеться нам тобі й санчата подарувати. (Ляскає рукавицями.)&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; , ,<br>Кілька лісових звірят — лисиця, заєць, білки — викочують на сцену білі санки на срібних полозах.<br>Січень. Гарні саночки. У такі не всякого коня запряжеш. Травень. За кіньми справа не стане. Коней я дам — не гірших від санок. (Ударяє в долоні. З'являються двоє коней.)<br>Місяці оточують санки, запрягають коней, ставлять скриню. Тим часом звідкись і здалека долинає хрипке гавкання, гарчання собак.<br>Голос солдата. Гей, гей! Чого стали, собачі дочки! Довезете — кісточок дам. Та не гризіться ви! Цитьте, кляті!<br>Голос професора. Хоч би швидше! Холодно!<br>Голос королеви. Жени що є духу! (Жалісно.) Я зовсім замерзла!<br>Голос солдата. Та не тягнуть!<br>Пасербиця. Королева!.. І вчитель із нею, і солдат... Звідки тільки в них собаки взялись?<br>Січень. Почекай — дізнаєшся! Ану, брати, підкиньте в наше багаття хмизу. Пообіцяв я цьому солдатові зігріти його біля нашого вогню.<br>Пасербиця. Зігрій, дідусю. Він мені й хмиз збирати допомагав, і одежу свою дав, коли мені було холодно.<br>Січень (братам). А ви що скажете?&nbsp;&nbsp;&nbsp; •<br>Грудень. Якщо пообіцяв, то хай уже так і буде.<br>Листопад. Але ж солдат не сам їде.<br>Березень {дивиться крізь гілки). Так, з ним дідуган, дів-4 чинка і дві собаки...<br>Пасербиця. Дідуган цей теж добрий — шубку для мене випросив.<br>Січень. І справді — непоганий дідуган. Можна його пустити. А з рештою як же бути? Дівка та, видать, сердита.<br>Пасербиця. Хоч вона й сердита, та, може, злість у неї на<br>морозі вимерзла. Он який голосок у неї жалісний став!&nbsp;&nbsp;&nbsp; '<br>Січень. Ну що ж, подивимось. Та щоб вони до нас удруге дороги не знайшли, ми там для них стежку прокладем, де раніш її ніколи не було, та й потім не буде!<br>Ударяє патерицею. Дерева розступаються, і на галявину виїжджають королівські сани, запряжені собаками. Собаки гризуться між себе й тягнуть сани в різні боки. Солдат поганяє їх. Собаки всією поведінкою нагадують бабу й дочку. їх легко впізнати. Сани зупиняються, не доїхавши до вогнища, під деревами.<br>Солдат. От і вогнище! Не обдурив мене той дід. Здоровесенькі були, люди добрі! Дозволите погрітися?<br>Січень. Сідай-но та грійся!<br>Солдат (упізнавши його). А, хазяїн! Здоров! Веселий у тебе вогник. Тільки дозволь уже мені й їздців моїх до тепла примостити. Наше солдатське правило таке: спочатку начальство розквартируй, а тоді вже й сам на постій ставай.<br>Січень. Що ж, коли таке правило, то за правилом і роби.<br>Солдат. Будьте ласкаві, ваша величносте! (До професора.) Просимо, ваша милість!<br>Королева й професор нерішуче підходять до вогнища. Собаки, підібгавши хвости, йдуть за ними.<br>Пасербиця (до королеви й професора). А ви ближче підійдіть — тепліше буде.<br>Солдат, королева й професор обертаються і здивовано дивляться на неї. Собаки, помітивши пасербицю, так і сідають на задні лапи. Потім починають по черзі гавкати, ніби питаючи одна в одної: «Вона?» — «Невже вона?» — «Вона!..»<br>Королева (до професора). Дивіться, адже це та сама дівчина, що проліски знайшла! Тільки яка ж вона гарна стала!<br>Солдат. Так точно, ваша величносте, вони самі. (До пасербиці.) Добривечір, добродійко! От і знов привелося нам зустрітися — аж утретє. Тільки вас тепер і не впізнати! Чисто королева!<br>Королева (цокочучи зубами від холоду). Що ти таке кажеш?<br>Солдат. Вибачайте, ваша величносте, до слова припало. Та ви грійтесь, бо ви ж зуб із зубом не зведете. Зігріємось трохи й далі поїдемо потихесеньку... (Обертається п бачить білих коней із саньми.) Ох, коні ж які знамениті! І в королівській стайні я таких не бачив. Чиї ж це?<br>Січень (показуючи на пасербицю). Ось хазяйка сидить! Солдат. Маю честь поздоровити з покупкою! Пасербиця. Не покупка це — подарунок. Солдат. Воно ще й краще. Дешевше дісталося — дорожче буде. Собаки кидаються на коней і гавкають на них.<br>Цитьте, звірюки! На місце! Допіру в собачу шкуру влізли, а вже на коней кидаються!<br>Пасербиця. Та й як же гавкають сердито! Наче лаються; тільки слів не розібрати. Чи то здається мені, ніби я вже чувала десь це гавкання, а де саме — не згадаю.<br>Січень. Може, й чувала.<br>Солдат. Ще б пак не чули! Вони ж з вами либонь в однім домі жили.<br>Пасербиця. У нас собак не було.<br>Солдат. Та ви придивіться краще, добродійко. Чи не впізнаєте?<br>Собаки відвертають від пасербиці голови.<br>Пасербиця (сплеснувши руками). Ах! Не може бути. Солдат. Може, й не може, а так воно й є.<br>Руда собака скавучить, підходить до пасербиці й лащиться до неї. Чорна намагається лизнути руку.<br>Королева. Бережись — укусять! Собаки лягають на землю, вимахують хвостами, качаються по землі.<br>Пасербиця. Ні, видно, тепер вони ласкаві стали (До місяців.) Невже ж їм отак аж до смерті собаками й бути?<br>Січень. Навіщо? Хай вони в тебе три роки поживуть, дім та двір стережуть. А за три роки, якщо стануть вони смирніші, приведи їх під Новий рік сюди. Зніму я з них собачі шкури.<br>Професор. А що, як вони й за три роки не виправляться?<br>Січень. Тоді за шість років.<br>Лютий. Або за дев'ять.<br>Солдат. Та собачий вік недовгий. Гай-гай, тітки, не носити вже вам, мабуть, спідниць та хусточок, не ходити вже на двох ногах!<br>Собаки кидаються на солдата, гавкаючи.<br>Самі бачите! (Відганяє собак дрючком.)<br>Королева. А чи не можна й мені привести сюди під Новий рік моїх двірських собак? Вони в мене смирні, ласкаві, вміють ходити на задніх лапках. Може, вони теж стануть людьми?<br>Січень. Е, ні, коли вже на задніх лапках ходять, так людей із них не зробиш. Були собаками — собаками й залишаться.<br>А тепер, гості дорогі, пора мені про своє хазяйство подбати. Без мене й мороз не по-січневому тріщить, і вітер не так дме, і сніг не в той бік летить. Та й вам пора в путь-дорогу збиратись — он вже й місяць високо підвівсь. Він вам посвітить. Тільки їдьте швидше, поспішайте!<br>Солдат. Та ми й раді б поспішити, дідусю, тільки конячки наші волохаті більше гавкають, ніж везуть. З ними й до наступного року до місця не дотягнешся. От якби нас тими білими кіньми підвезли!<br>Січень. А ви попросіть господиню, може, вона вас і підвезе.<br>Солдат. Накажете попросити, ваша величносте?<br>Королева. Не треба!..<br>Професор. Ваша величносте!<br>Королева. Що таке?<br>Професор. Адже ж до палацу ще дуже далеко, а мороз, пробачте, січневий, суворий. Не доїхати мені, та й ви без шубки замерзнете.<br>Солдат. Га, ваша величносте?<br>Собаки. Гав?<br>Королева (дивлячись убік). Як же я її проситиму? Я ще ніколи й нікого ні про що не просила... А що як вона скаже — ні?<br>Січень. Та чого б ні? Може, й згодиться. Санки в неї просторі, на всіх місця вистачить.<br>Королева (похиливши голову). Не в тому справа!<br>Січень. А в чому ж?&nbsp;&nbsp; <br>Королева (похнюпившись). Та я ж із неї шубку зняла, втопити її хотіла, каблучку її в ополонку кинула... Та й не вмію я просити, мене цього не вчили. Я вмію тільки наказувати. Адже ж я — королева!<br>Січень. Он воно що! А ми й не знали!<br>Лютий. Ти нас у вічі не бачила, і ми тебе не бачили. А це хто, вчитель твій, чи що?<br>Королева. Так, учитель.<br>Лютий (до вчителя). Чого ж ви її такої звичайної справи не вивчили? Наказувати вміє, а просити не вміє. Де ж це чувано?<br>Професор. її величність вчилися тільки того, чого їм було вгодно вчитись.<br>Королева. Ну, коли вже про те йдеться, то за сьогоднішній день я багато чого навчилася! Більше взнала, ніж від вас за три роки! (До пасербиці.) Послухай-но, любонько, підвези нас, будь ласка, у своїх санках. Я тебе за це по-королівському нагороджу!<br>Пасербиця. Спасибі, ваша величносте. Я все маю.<br>Королева. От бачите — не хоче. Я ж казала!&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>Лютий. То ти, мабуть, не так просиш!&nbsp;&nbsp; <br>Королева. А як же ж треба просити? (До професора.) Хіба я не так сказала?<br>Професор. Ні, ваша величносте, з погляду граматики ви сказали цілком правильно.<br>Солдат. Ви вже мені пробачте, ваша величносте. Я людина невчена — солдат, у граматиці мало тямлю. Але дозвольте мені на цей раз повчити вас.<br>Королева. Ну, кажи.<br>Солдат. Ви б, ваша величносте, не обіцяли їй більш ніяких нагород — досить уже їй наобіцяли! А сказали б просто: «Підвези, зроби ласку!» Ви ж не візника, ваша величносте, наймаєте!<br>Королева. Здається, я зрозуміла. (До пасербиці.) Підвези нас, будь ласка! Ми дуже змерзли.<br>Пасербиця. Та як же ж не підвезти! Звичайно, підвезу! Я вам зараз і шуби дам, і вчителеві вашому, й солдатові. У мене їх у скрині багато.<br>Королева. Ну, спасибі тобі! За цю шубку я дам тобі дванадцять...<br>Професор (злякано). Ви знову, ваша величносте!<br>Королева. Не буду, не буду!<br>Пасербиця дістає шуби. Усі, крім солдата, одягаються.<br>(До солдата.) А ти чого ж не одягаєшся?<br>Солдат. Не смію, ваша величносте, шинеля ж не по формі, не казенного зразка.<br>Королева. Нічого, у нас сьогодні все не по формі. Одягайся!<br>Солдат (одягаючись). Дозвольте мені на передку примоститись. Із кіньми поратись — це не те, що з собаками. Справа знайома.<br>Січень. Сідай, служивий, вези їздців. Та, гляди, шапку в дорозі не згуби. Коні в нас борзі, хвилинки обганяють, — не зогле-дитесь, як удома будете!<br>Пасербиця. Прощавайте, брати-місяці! Не забуду я вашого новорічного костра!<br>Королева. І я не забуду!<br>Солдат. Бувайте здорові, хазяї! Зоставайтесь щасливі!<br>Весняні та літні місяці. Щаслива путь!<br>Зимові місяці. Дзеркалом дорога!<br>Сани рвучко рушають. Собаки з гавкотом біжать услід за ними.<br>Пасербиця (обертаючись). Прощавай, Квітню-місяцю! Квітень. Прощавай, люба! Дожидай мене в гостину!<br>Довго ще дзвенять дзвіночки, потім стихають. Розвидняється.<br> 

<br> 

Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br> 

<sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Збірка конспектів]] уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 5 класу</sub> <sub>Завдання та відповіді з зарубіжної літератури по классам, планування уроків [[Зарубіжна література|з зарубіжної літератури]] 5 класу, , домашнє завадання та робота</sub> <sub>Планування зарубіжної літератури, підручники та книги [[Зарубіжна література 5 клас|з зарубіжної літератури 5 класу]], курси та завдання з зарубіжної літератури для 5 класу</sub> 

<br> 

 '''<u>Зміст уроку</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D1%96_%D1%84%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D1%80_%E2%80%94_%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%B4%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%B1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2_%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0._%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%D1%96_%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81 конспект уроку і опорний каркас]                      
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання 
 
 '''<u>Практика</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання 
 
 '''<u>Ілюстрації</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
 
 '''<u>Доповнення</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                          
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше 
 
 '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
 

<br> 

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. 

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Возврат к странице Підлабузництво підлеглих та необмежена влада - головні причини спотворення характеру принцеси.
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BB%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D1%85_%D1%82%D0%B0_%D0%BD%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0_-_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%83_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B5%D1%81%D0%B8»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: