KNOWLEDGE HYPERMARKET


Росія у 1991 – 2000 рр.
 
(1 промежуточная версия не показана)
Строка 1: Строка 1:
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Історія всесвітня|Історія всесвітня]]&gt;&gt;[[Всесвітня історія 11 клас|Всесвітня історія 11 клас]]&gt;&gt;Росія у 1991 – 2000 рр.'''<metakeywords>Всесвітня історія, клас, урок, на Тему, Росія у 1991 – 2000 рр</metakeywords>  
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Історія всесвітня|Історія всесвітня]]&gt;&gt;[[Всесвітня історія 11 клас|Всесвітня історія 11 клас]]&gt;&gt;Росія у 1991 – 2000 рр.'''<metakeywords>Всесвітня історія, клас, урок, на Тему, Росія у 1991 – 2000 рр</metakeywords>  
-
<br>'''<u>1. Перехід до ринкової економіки</u>'''<br>Росія раніше від багатьох радянських [[Німеччина. Веймарська республіка.|республік]] проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.
+
<br>'''1. Перехід до ринкової економіки'''<br>Росія раніше від багатьох радянських [[Німеччина. Веймарська республіка.|республік]] проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.<br>Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічніш перетворень методами "шокової терапії".<br>Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.<br>Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992— 1993 рр.<br>Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10—12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.<br>Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. "Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.<br>Суперечливий характер реформ 1992—1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.<br>З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.<br>Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.<br>Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець С. Кирїєнко. При цьому [[Зміст грошової політики уряду: цілі та інструменти|уряді]] в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався "обвал рубля'', ''який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопуляр-нішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх сграв С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на стабілізацію.''<br><br>'''''2. Політична система Росії'''''<br>''Державна влада в перші роки незалежності Росії здійснювалася двома гілками влади — виконавчою і законодавчою (судову теж було створено). У 1992 і особливо протягом 1993 р. виникло жорстке протистояння двох вищих інститутів виконавчої владії — в особі президента і його апарату, і законодавчої — в особі керівництва Верховної Ради Росії. На боці президента виступили демократичні сили, представники новонародженого бізнесу. Голова Верховної Ради Росії Р. Хасбулатов і віце-президент О. Руцький спиралися на прокомуністично налаштовану більшість депутатського корпусу, популістські кола.<br>У вересні 1993 р. Б. Єльцин виступив по телебаченню із зверненням до народу, в якому оголосив про розпуск Верховної Ради і з'їзду народних депутатів, про формування нового парламенту — двопалатних Федеральних Зборів.<br>Депутати парламенту категорично відмовилися залишити будинок. Трагічна розв'язка настала 3—4 жовтня 1993 р.<br>За наказом президента 4 жовтня до будинку Верховної Ради РФ підійшли танки, що розпочали обстріл "Білого дому". У другій половині дня будинок було захоплено штурмом силами спецпідрозділів. Керівників опозиції Руцького, Хасбулатова, Макашова та інших було заарештовано.<br>Після розпуску в жовтні 1993 р. Верховної Ради Російської Федерації, а затим і всісі системи рад, президентська сторона запропонувала проект нової конституції, схвалений у грудні того ж року. Вона відверто піднесла президентську владу: голова держави зосередив у своїх руках усю повноту виконавчої влади І, крім того, наділявся суттєвими повноваженнями. У цілому російська конституція створила державну модель, в якій поділ влади — вельми хиткий, а президент користується найбільшими прерогативами порівняно з керівниками інших відомих світові президентських республік.<br>У 1996 р. президентом Росії на повторний строк було обрано Б. Єльцина. Ще за декілька місяців до виборів старий і тяжко хворий [[Президент України. Органи виконавчої влади|президент]] мав мінімальні шанси бути переобраним, але реальною альтернативою міг бути лише комуніст Г. Зюганов. У цій ситуації всі прогресивні сили підтримали Б. Єльцина, проте виконувати обов'язки президента в наступні роки йому було досить важко, і Єльцин зробив безпрецедентний в російській історії крок — добровільно пішов у відставку 31 грудня 1999 р.
-
<br>Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічніш перетворень методами "шокової терапії".  
+
Виконувачем обов'язків президента за конституцією став В. Пу-тін, який обіймав посаду прем"єр-міністра. На той час він уже встиг завоювати певний авторитет в країні, і Б. Єльцин спокійно передав державне кермо в його руки. У березні 2000 р. під час президентських виборів В. Путін упевнено переміг своїх суперників і став другим президентом Російської Федерації- Кабінет Міністрів очолив 43-річний економіст В. Касьянов.<br>На посаді президента Росії В. Путін прагне посилити централізацію країни, не допустити проявів сепаратизму, відокремлення регіонів. З цією метою була проведена адміністративна реформа (створено 8 федеральних округів), прийнято податковий кодекс, за яким введено єдиний податок у розмірі 13%, що стимулювало розвиток економіки.  
-
<br>Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.  
+
''<br>'''''3. Зовнішня політика Росії'''<br>Російська Федерація на міжнародній арені стала правонаступ-ішцего СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави. Основні напрямки зовнішньої політики були такі; відносини з країнами близького закордоння в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу (далеке закордоння) у нових геополітичних умовах.<br>У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне та економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Гостро стояла проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської армії, але спроби створити об'єднані збройні сили СНД успіху не мали.<br>Внутрішньополітичне становище та економічна криза істотно вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія втратила свій вплив у "третьому світі", ослабли її позиції на Близькому Сході в перебігу врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, пасивною була її позиція під час конфлікту в Боснії та Хорватії.<br>Проте Росія була і залишається великою ядерною державою, і Захід мусить із цим рахуватися. Зокрема, Росія виступала проти планів розширення НАТО на Схід зз рахунок країн Східної Європи і Прибалтики. Така позиція Росії призвела до загострення відносин із країнами НАТО, насамперед із США. Лише зустрічі Б. Єльцина з В. Клінтоном у березні 1997 р. в столиці Фінляндії та Мадридський саміт НАТО в червні 1997 р., де було детально з'ясовано позиції сторін і підписано договір про стратегічне партнерство Росії з НАТО, виправили становище. Терористичні напади на США 11 вересня 2001 р. змінили зовнішньополітичну стратегію Росії, як і інших держав світу. Після цих подій президент В. Путін заявив, шо Росія надасть всіляку підтримку Сполученим Штатам та їхнім союзникам у боротьбі зі світовим тероризмом.  
-
<br>Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992— 1993 рр.  
+
<br>'''4. Війна в Чечні'''<br>Пострадянську [[Філософські роздуми автора про історію. Повні уроки|історію]] Росії сколихнули драматичні події в Чечні, що призвели до повномасштабних воєнних дій, які спричинили значні наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії.<br>Відповідно до російської конституції, Чечня з населенням близько 1 млн душ є однією з 21 республіки, що входять до складу Росії. Проте цей статус ніколи не визнавався місцевим керівництвом, яке здійснює управління чеченською територією з 1991 р. 27 жовтня 1991 р. президентом Чеченської Республіки було обрано генерала Джохара Дудаєва. Автономна республіка Чечня проголосила повну незалежність від Росії. Вона не підписала Федеративний договір 1992 р. і відмовилася брати участь у парламентських виборах, так само, як і в референдумі за новою російською конституцією у грудні 1993 р.<br>Центральна російська влада ніколи не визнавала відокремлення Чечні, але вона виявилася неспроможною виробити послідовну стратегію стосовно республіки, що збунтувалася. Ситуація навколо Чечні загострилася наприкінці 1994 р.<br>29 листопада 1994 р. Росія висунула ультиматум із вимогою роззброїти "нелегальні озброєні формування" в Чечні, зодночас концентруючи військову силу в прилеглих районах.<br>10 грудня 1994 р. російські війська увійшли до Чечні. Почалася перша чеченська війна. Незважаючи на явну перевагу російських збройних сил, наявність у Дудаєва зброї дала йому можливість організувати ефективну оборону і завдати значної шкоди частинам, що наступали. Вже на початку війни виявилися непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни, їхня нездатність вирішити поставлені завдання внаслідок бездарного управління й самовпевненості вищого військового керівництва. Навіть установлення військового контролю над Грозним і багатьма районами Чечні не вирішувало проблеми в цілому. Громадська думка в Росії різко засудила методи центральної влади. У Державній Думі цей осуд об'єднав навіть демократів і комуністів.<br>Воєнні дії тривали до осені 1996 р. 30 серпня 1996 р. в дагестанському м. Хасав'юрт було підписано два документи, які фактично припинили війну в Чечні й визначили принципи взаємовідносин між Росією й Чечнею. Особливістю цих документів було те, що рішення про політичний статус Чечні, тобто чи буде вона залишатися у складі Росії, чи ні, відкладалося на п'ять років — до 2001 р.<br>У січні 1997 р. президентом Республіки Ічкерії (так стала називатися Чечня) було обрано А. Масхадова. Однак у наступні два роки ситуація в республіці залишалася складною. Росія не виконала своїх зобов'язань щодо компенсації збитків, спричинених воєнними діями. У Чечні частішали випадки насильства і тероризму. Відносини з центром різко погіршилися.<br>Друга чеченська [[Друга світова війна|війна]], як її називають журналісти, розпочалася в серпні 1999 р. Чеченські загони вторглися на територію сусіднього Дагестану і почали підбурювати народ стати під зелені знамена ісламу. Вони заявили про необхідність об'єднати Дагестан і Чечню, створити єдину Ісламську державу. У вересні в Москві та інших російських містах пролунали вибухи в житлових будинках, загинули мирні люди. Російська влада розпочала великомасштабну воєнну операцію,названу антитерористичною. Цього разу генерали прагнули остаточної перемоги і заявили, що не дозволять політикам "украсти її". Воєнні дії тривали декілька місяців. Армія та сили МВС розсіяли великі формування противника, але чеченці вдалися до успішної тактики партизанських дій. За деякими даними, з обох боків уже загинуло 150 тис. осіб. Нормалізація ситуації в Чечні можлива лише за доброї волі обох сторін.  
-
<br>Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10—12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.
+
<br>'''5. Українсько-російські відносини'''<br>Російський та український народи споконвіку живуть поруч, а більше трьох століть — в одній державі. Одначе, після розпаду Радянського Союзу відносини між двома вже суверенними державами розвивалися не завжди як між добрими сусідами. їх затьмарювали спершу.дві проблеми: поділ Чорноморського флоту і статус Криму й Севастополя. 5 січня 1992 р. командувач Чорноморського флоту адмірал І. Касатонов відмовився виконати розпорядження президента України про приведення флоту до присяги.<br>1 квітня 1992 р. Б. Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії, проте через 4 дні дію цього указу було припинено одночасно з призупиненням відповідного указу президента України Л. Кравчука.<br>Переговори Б. Єльцина і Л. Кравчука в Массандрі (Крим) у квітні 1992 р. з проблем поділу Чорноморського флоту дещо просунули вирішення проблеми. Уточнювалися принципи поділу кораблів та берегової інфраструктури, спільного використання майна флоту.<br>Різко загострилися відносини між Росією та Україною восени 1996 р. після заяви мера Москви Ю. Лужкова про російський статус Севастополя.<br>Розуміючи всю безперспективність, протистояння з питань Криму й Севастополя, російське керівництво зробило крок назустріч здоровому глузду. Лід час візитів В. Чорномирдіна і Б. Єльцина до Києва 31 травня 1997 р. було підписано угоди про тимчасове базування російського флоту в Севастополі та в широкому масштабі — Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією.<br>Верховна Рада України в січні 1998 р. проголосувала за ратифікацію "великого" договору між Україною та Росією.<br>Російська Державна Дума ратифікувала договір лише 25 лютого 1999 р.<br>Між двома державами виникають суперечки з економічних; питань, зокрема про сплату боргів українською стороною за поставлені російські енергоносії. Однак [[Тема 22. Росія у 1991 – 2000 рр.|Росія]] та Україна визнають один одного стратегічними партнерами, мають різноманітні торгово-економічні, наукові, культурні зв'язки, десятки спільних проектів, а після призначення В. Чорномирдіна послом Російської Федерації взаємини між Москвою і Києвом ще більше потеплішали, про що свідчило й перебування президента Росії В. Путіна на святкуванні 10-ї річниці Незалежності України.<br><br>'''Перевірте себе'''<br>''1. Яким чином у Росії відбувався процес переходу економіки на ринкові рейки?<br>2. Що сталося в Росії у серпні 1998 р.?<br>3. Як було вирішено політичну кризу у жовтні 1993 р.7<br>4. Які основні постулати зовнішньополітичної доктрини Росії?<br>5. Схарактеризуйте першу чеченську війну.<br>6. Що стало приводом до початку другої чеченської війни?<br>7. Охарактеризуйте українсько-російські відносини.''  
-
 
+
-
<br>Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. "Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.
+
-
 
+
-
<br>Суперечливий характер реформ 1992—1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.
+
-
 
+
-
<br>З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.
+
-
 
+
-
<br>Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.
+
-
 
+
-
<br>Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець С. Кирїєнко. При цьому [[Зміст грошової політики уряду: цілі та інструменти|уряді]] в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався "обвал рубля'', ''який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопуляр-нішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх сграв С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на стабілізацію.''<br><br>'''''<u>2. Політична система Росії</u>'''''<br>''Державна влада в перші роки незалежності Росії здійснювалася двома гілками влади — виконавчою і законодавчою (судову теж було створено). У 1992 і особливо протягом 1993 р. виникло жорстке протистояння двох вищих інститутів виконавчої владії — в особі президента і його апарату, і законодавчої — в особі керівництва Верховної Ради Росії. На боці президента виступили демократичні сили, представники новонародженого бізнесу. Голова Верховної Ради Росії Р. Хасбулатов і віце-президент О. Руцький спиралися на прокомуністично налаштовану більшість депутатського корпусу, популістські кола.
+
-
 
+
-
<br>У вересні 1993 р. Б. Єльцин виступив по телебаченню із зверненням до народу, в якому оголосив про розпуск Верховної Ради і з'їзду народних депутатів, про формування нового парламенту — двопалатних Федеральних Зборів.
+
-
 
+
-
<br>Депутати парламенту категорично відмовилися залишити будинок. Трагічна розв'язка настала 3—4 жовтня 1993 р.
+
-
 
+
-
<br>За наказом президента 4 жовтня до будинку Верховної Ради РФ підійшли танки, що розпочали обстріл "Білого дому". У другій половині дня будинок було захоплено штурмом силами спецпідрозділів. Керівників опозиції Руцького, Хасбулатова, Макашова та інших було заарештовано.
+
-
 
+
-
<br>Після розпуску в жовтні 1993 р. Верховної Ради Російської Федерації, а затим і всісі системи рад, президентська сторона запропонувала проект нової конституції, схвалений у грудні того ж року. Вона відверто піднесла президентську владу: голова держави зосередив у своїх руках усю повноту виконавчої влади І, крім того, наділявся суттєвими повноваженнями. У цілому російська конституція створила державну модель, в якій поділ влади — вельми хиткий, а президент користується найбільшими прерогативами порівняно з керівниками інших відомих світові президентських республік.
+
-
 
+
-
<br>У 1996 р. президентом Росії на повторний строк було обрано Б. Єльцина. Ще за декілька місяців до виборів старий і тяжко хворий [[Президент України. Органи виконавчої влади|президент]] мав мінімальні шанси бути переобраним, але реальною альтернативою міг бути лише комуніст Г. Зюганов. У цій ситуації всі прогресивні сили підтримали Б. Єльцина, проте виконувати обов'язки президента в наступні роки йому було досить важко, і Єльцин зробив безпрецедентний в російській історії крок — добровільно пішов у відставку 31 грудня 1999 р.
+
-
 
+
-
Виконувачем обов'язків президента за конституцією став В. Пу-тін, який обіймав посаду прем"єр-міністра. На той час він уже встиг завоювати певний авторитет в країні, і Б. Єльцин спокійно передав державне кермо в його руки. У березні 2000 р. під час президентських виборів В. Путін упевнено переміг своїх суперників і став другим президентом Російської Федерації- Кабінет Міністрів очолив 43-річний економіст В. Касьянов.
+
-
 
+
-
<br>На посаді президента Росії В. Путін прагне посилити централізацію країни, не допустити проявів сепаратизму, відокремлення регіонів. З цією метою була проведена адміністративна реформа (створено 8 федеральних округів), прийнято податковий кодекс, за яким введено єдиний податок у розмірі 13%, що стимулювало розвиток економіки.
+
-
 
+
-
''<br>'''''<u>3. Зовнішня політика Росії</u>'''<br>Російська Федерація на міжнародній арені стала правонаступ-ішцего СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави. Основні напрямки зовнішньої політики були такі; відносини з країнами близького закордоння в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу (далеке закордоння) у нових геополітичних умовах.
+
-
 
+
-
<br>У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне та економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Гостро стояла проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської армії, але спроби створити об'єднані збройні сили СНД успіху не мали.
+
-
 
+
-
<br>Внутрішньополітичне становище та економічна криза істотно вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія втратила свій вплив у "третьому світі", ослабли її позиції на Близькому Сході в перебігу врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, пасивною була її позиція під час конфлікту в Боснії та Хорватії.
+
-
 
+
-
<br>Проте Росія була і залишається великою ядерною державою, і Захід мусить із цим рахуватися. Зокрема, Росія виступала проти планів розширення НАТО на Схід зз рахунок країн Східної Європи і Прибалтики. Така позиція Росії призвела до загострення відносин із країнами НАТО, насамперед із США. Лише зустрічі Б. Єльцина з В. Клінтоном у березні 1997 р. в столиці Фінляндії та Мадридський саміт НАТО в червні 1997 р., де було детально з'ясовано позиції сторін і підписано договір про стратегічне партнерство Росії з НАТО, виправили становище. Терористичні напади на США 11 вересня 2001 р. змінили зовнішньополітичну стратегію Росії, як і інших держав світу. Після цих подій президент В. Путін заявив, шо Росія надасть всіляку підтримку Сполученим Штатам та їхнім союзникам у боротьбі зі світовим тероризмом.
+
-
 
+
-
<br>'''<u>4. Війна в Чечні</u>'''<br>Пострадянську [[Філософські роздуми автора про історію. Повні уроки|історію]] Росії сколихнули драматичні події в Чечні, що призвели до повномасштабних воєнних дій, які спричинили значні наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії.
+
-
 
+
-
<br>Відповідно до російської конституції, Чечня з населенням близько 1 млн душ є однією з 21 республіки, що входять до складу Росії. Проте цей статус ніколи не визнавався місцевим керівництвом, яке здійснює управління чеченською територією з 1991 р. 27 жовтня 1991 р. президентом Чеченської Республіки було обрано генерала Джохара Дудаєва. Автономна республіка Чечня проголосила повну незалежність від Росії. Вона не підписала Федеративний договір 1992 р. і відмовилася брати участь у парламентських виборах, так само, як і в референдумі за новою російською конституцією у грудні 1993 р.
+
-
 
+
-
<br>Центральна російська влада ніколи не визнавала відокремлення Чечні, але вона виявилася неспроможною виробити послідовну стратегію стосовно республіки, що збунтувалася. Ситуація навколо Чечні загострилася наприкінці 1994 р.
+
-
 
+
-
<br>29 листопада 1994 р. Росія висунула ультиматум із вимогою роззброїти "нелегальні озброєні формування" в Чечні, зодночас концентруючи військову силу в прилеглих районах.
+
-
 
+
-
<br>10 грудня 1994 р. російські війська увійшли до Чечні. Почалася перша чеченська війна. Незважаючи на явну перевагу російських збройних сил, наявність у Дудаєва зброї дала йому можливість організувати ефективну оборону і завдати значної шкоди частинам, що наступали. Вже на початку війни виявилися непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни, їхня нездатність вирішити поставлені завдання внаслідок бездарного управління й самовпевненості вищого військового керівництва. Навіть установлення військового контролю над Грозним і багатьма районами Чечні не вирішувало проблеми в цілому. Громадська думка в Росії різко засудила методи центральної влади. У Державній Думі цей осуд об'єднав навіть демократів і комуністів.
+
-
 
+
-
<br>Воєнні дії тривали до осені 1996 р. 30 серпня 1996 р. в дагестанському м. Хасав'юрт було підписано два документи, які фактично припинили війну в Чечні й визначили принципи взаємовідносин між Росією й Чечнею. Особливістю цих документів було те, що рішення про політичний статус Чечні, тобто чи буде вона залишатися у складі Росії, чи ні, відкладалося на п'ять років — до 2001 р.
+
-
 
+
-
<br>У січні 1997 р. президентом Республіки Ічкерії (так стала називатися Чечня) було обрано А. Масхадова. Однак у наступні два роки ситуація в республіці залишалася складною. Росія не виконала своїх зобов'язань щодо компенсації збитків, спричинених воєнними діями. У Чечні частішали випадки насильства і тероризму. Відносини з центром різко погіршилися.
+
-
 
+
-
<br>Друга чеченська [[Друга світова війна|війна]], як її називають журналісти, розпочалася в серпні 1999 р. Чеченські загони вторглися на територію сусіднього Дагестану і почали підбурювати народ стати під зелені знамена ісламу. Вони заявили про необхідність об'єднати Дагестан і Чечню, створити єдину Ісламську державу. У вересні в Москві та інших російських містах пролунали вибухи в житлових будинках, загинули мирні люди. Російська влада розпочала великомасштабну воєнну операцію,названу антитерористичною. Цього разу генерали прагнули остаточної перемоги і заявили, що не дозволять політикам "украсти її". Воєнні дії тривали декілька місяців. Армія та сили МВС розсіяли великі формування противника, але чеченці вдалися до успішної тактики партизанських дій. За деякими даними, з обох боків уже загинуло 150 тис. осіб. Нормалізація ситуації в Чечні можлива лише за доброї волі обох сторін.
+
-
 
+
-
<br>'''<u>5. Українсько-російські відносини</u>'''<br>Російський та український народи споконвіку живуть поруч, а більше трьох століть — в одній державі. Одначе, після розпаду Радянського Союзу відносини між двома вже суверенними державами розвивалися не завжди як між добрими сусідами. їх затьмарювали спершу.дві проблеми: поділ Чорноморського флоту і статус Криму й Севастополя. 5 січня 1992 р. командувач Чорноморського флоту адмірал І. Касатонов відмовився виконати розпорядження президента України про приведення флоту до присяги.  
+
-
 
+
-
<br>1 квітня 1992 р. Б. Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії, проте через 4 дні дію цього указу було припинено одночасно з призупиненням відповідного указу президента України Л. Кравчука.  
+
-
 
+
-
<br>Переговори Б. Єльцина і Л. Кравчука в Массандрі (Крим) у квітні 1992 р. з проблем поділу Чорноморського флоту дещо просунули вирішення проблеми. Уточнювалися принципи поділу кораблів та берегової інфраструктури, спільного використання майна флоту.  
+
-
 
+
-
<br>Різко загострилися відносини між Росією та Україною восени 1996 р. після заяви мера Москви Ю. Лужкова про російський статус Севастополя.  
+
-
 
+
-
<br>Розуміючи всю безперспективність, протистояння з питань Криму й Севастополя, російське керівництво зробило крок назустріч здоровому глузду. Лід час візитів В. Чорномирдіна і Б. Єльцина до Києва 31 травня 1997 р. було підписано угоди про тимчасове базування російського флоту в Севастополі та в широкому масштабі — Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією.  
+
-
 
+
-
<br>Верховна Рада України в січні 1998 р. проголосувала за ратифікацію "великого" договору між Україною та Росією.<br><br>Російська Державна Дума ратифікувала договір лише 25 лютого 1999 р.  
+
-
 
+
-
<br>Між двома державами виникають суперечки з економічних; питань, зокрема про сплату боргів українською стороною за поставлені російські енергоносії. Однак [[Тема_22._Росія_у_1991_–_2000_рр.|Росія]] та Україна визнають один одного стратегічними партнерами, мають різноманітні торгово-економічні, наукові, культурні зв'язки, десятки спільних проектів, а після призначення В. Чорномирдіна послом Російської Федерації взаємини між Москвою і Києвом ще більше потеплішали, про що свідчило й перебування президента Росії В. Путіна на святкуванні 10-ї річниці Незалежності України.<br><br>'''Перевірте себе'''<br>''1. Яким чином у Росії відбувався процес переходу економіки на ринкові рейки?<br>2. Що сталося в Росії у серпні 1998 р.?<br>3. Як було вирішено політичну кризу у жовтні 1993 р.7<br>4. Які основні постулати зовнішньополітичної доктрини Росії?<br>5. Схарактеризуйте першу чеченську війну.<br>6. Що стало приводом до початку другої чеченської війни?<br>7. Охарактеризуйте українсько-російські відносини.''
+
<u>''<br>''</u>'''Виконайте завдання'''<br>1. З поданих виберіть прізвища прем'єр-міністрів Росії.<br>Єльцин <br>Кирієнко <br>Путін<br>Касьянов <br>Степашин <br>Гайдар<br>Бурбуліс <br>Лукін <br>Чорномирдін<br>Примаков <br>Жириновський&nbsp;&nbsp; <br>Собчак  
<u>''<br>''</u>'''Виконайте завдання'''<br>1. З поданих виберіть прізвища прем'єр-міністрів Росії.<br>Єльцин <br>Кирієнко <br>Путін<br>Касьянов <br>Степашин <br>Гайдар<br>Бурбуліс <br>Лукін <br>Чорномирдін<br>Примаков <br>Жириновський&nbsp;&nbsp; <br>Собчак  
Строка 77: Строка 15:
<br>2. Закресліть неправильні назви договорів, підписаних після першої чеченської війни:<br>1) Гудермеський;<br>2) Хасав'юртський;<br>3) Імперський.  
<br>2. Закресліть неправильні назви договорів, підписаних після першої чеченської війни:<br>1) Гудермеський;<br>2) Хасав'юртський;<br>3) Імперський.  
-
<u>''<br>''</u>'''Обговоріть проблеми'''<br>''1. Чи можна говорити про перемогу в Росії ринкових відносин?<br>2. Чи е сучасна Росія демократичною державою?<br>3. Які, на вашу думку, причини чеченських воєн?''<br><u>''<br>'''''Робота з джерелами'''</u>
+
<u>''<br>''</u>'''Обговоріть проблеми'''<br>''1. Чи можна говорити про перемогу в Росії ринкових відносин?<br>2. Чи е сучасна Росія демократичною державою?<br>3. Які, на вашу думку, причини чеченських воєн?''<br><u>''<br>''</u>'''Робота з джерелами'''  
<br>'''Із виступу міністра закордонних справ України Анатолія Зленка "Україна на світовій арені: стан і перспективи стратегічного партнерства"'''<br>"Особливе місце в розвитку партнерських відносин стратегічного характеру належить нашому географічно найбільшому сусіду, а значить, і стратегічно важливому партнеру — Російській Федерації. При цьому необжідно відзначити надзвичайно велике зйаченн» та потенціал україмо-російського двостороннього співробітництва, насамперед у соціалвно-екоиомічній сфері.<br><br>Україно-російське стратегічне партнерство принципово обумовлюсться значенням україно-росгйеьких відносин як важливого елементу зміцнення загальноєвропейської стабільності та безпеки, У цьому зв'язку і для України, і для Російської Федерації завдання щодо вдосконалення механізмів реалізації положень двостороннього договору, досягнення реального прориву у відносинах пов'язані з необхідністю обопільного усвідомлений всієї відповідальності, що випливаї з ролі двох держав у справі побудови єдиної та неподільної [[Народження середньовічної Європи.|Європи]].  
<br>'''Із виступу міністра закордонних справ України Анатолія Зленка "Україна на світовій арені: стан і перспективи стратегічного партнерства"'''<br>"Особливе місце в розвитку партнерських відносин стратегічного характеру належить нашому географічно найбільшому сусіду, а значить, і стратегічно важливому партнеру — Російській Федерації. При цьому необжідно відзначити надзвичайно велике зйаченн» та потенціал україмо-російського двостороннього співробітництва, насамперед у соціалвно-екоиомічній сфері.<br><br>Україно-російське стратегічне партнерство принципово обумовлюсться значенням україно-росгйеьких відносин як важливого елементу зміцнення загальноєвропейської стабільності та безпеки, У цьому зв'язку і для України, і для Російської Федерації завдання щодо вдосконалення механізмів реалізації положень двостороннього договору, досягнення реального прориву у відносинах пов'язані з необхідністю обопільного усвідомлений всієї відповідальності, що випливаї з ролі двох держав у справі побудови єдиної та неподільної [[Народження середньовічної Європи.|Європи]].  
Строка 85: Строка 23:
<br>Ключове ж завдання в розвитку стратегічного партнерства України та Російської Федерації полягає у необхідності переходу до нових, прагматичних форм співробітництва, за обопільного врахування житісво важливих інтересів партнера".  
<br>Ключове ж завдання в розвитку стратегічного партнерства України та Російської Федерації полягає у необхідності переходу до нових, прагматичних форм співробітництва, за обопільного врахування житісво важливих інтересів партнера".  
-
<br>'''Запитання до джерела'''<br>''Які перспектив» російсько-українського стратегічного партнерства бачить пан Зленко?''
+
<br>'''Запитання до джерела'''<br>''Які перспектив» російсько-українського стратегічного партнерства бачить пан Зленко?''  
<br>'''Запам'ятайте дати:'''<br>• 3—4 жовтня 1993 р. — збройне протиборство між прибічниками Верховної Ради і президента Росії в Москві.<br>• 31 травня 1997 р. — підписання Договору про дружбу і співробітництво між Росією та Україною.<br>• 26 березня 2000 р. — президентом Росії обрано В. Путіна.<br>  
<br>'''Запам'ятайте дати:'''<br>• 3—4 жовтня 1993 р. — збройне протиборство між прибічниками Верховної Ради і президента Росії в Москві.<br>• 31 травня 1997 р. — підписання Договору про дружбу і співробітництво між Росією та Україною.<br>• 26 березня 2000 р. — президентом Росії обрано В. Путіна.<br>  

Текущая версия на 15:18, 19 сентября 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Росія у 1991 – 2000 рр.


1. Перехід до ринкової економіки
Росія раніше від багатьох радянських республік проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.
Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічніш перетворень методами "шокової терапії".
Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.
Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992— 1993 рр.
Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10—12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.
Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. "Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.
Суперечливий характер реформ 1992—1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.
З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.
Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.
Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець С. Кирїєнко. При цьому уряді в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався "обвал рубля, який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопуляр-нішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх сграв С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на стабілізацію.

2. Політична система Росії
Державна влада в перші роки незалежності Росії здійснювалася двома гілками влади — виконавчою і законодавчою (судову теж було створено). У 1992 і особливо протягом 1993 р. виникло жорстке протистояння двох вищих інститутів виконавчої владії — в особі президента і його апарату, і законодавчої — в особі керівництва Верховної Ради Росії. На боці президента виступили демократичні сили, представники новонародженого бізнесу. Голова Верховної Ради Росії Р. Хасбулатов і віце-президент О. Руцький спиралися на прокомуністично налаштовану більшість депутатського корпусу, популістські кола.
У вересні 1993 р. Б. Єльцин виступив по телебаченню із зверненням до народу, в якому оголосив про розпуск Верховної Ради і з'їзду народних депутатів, про формування нового парламенту — двопалатних Федеральних Зборів.
Депутати парламенту категорично відмовилися залишити будинок. Трагічна розв'язка настала 3—4 жовтня 1993 р.
За наказом президента 4 жовтня до будинку Верховної Ради РФ підійшли танки, що розпочали обстріл "Білого дому". У другій половині дня будинок було захоплено штурмом силами спецпідрозділів. Керівників опозиції Руцького, Хасбулатова, Макашова та інших було заарештовано.
Після розпуску в жовтні 1993 р. Верховної Ради Російської Федерації, а затим і всісі системи рад, президентська сторона запропонувала проект нової конституції, схвалений у грудні того ж року. Вона відверто піднесла президентську владу: голова держави зосередив у своїх руках усю повноту виконавчої влади І, крім того, наділявся суттєвими повноваженнями. У цілому російська конституція створила державну модель, в якій поділ влади — вельми хиткий, а президент користується найбільшими прерогативами порівняно з керівниками інших відомих світові президентських республік.
У 1996 р. президентом Росії на повторний строк було обрано Б. Єльцина. Ще за декілька місяців до виборів старий і тяжко хворий президент мав мінімальні шанси бути переобраним, але реальною альтернативою міг бути лише комуніст Г. Зюганов. У цій ситуації всі прогресивні сили підтримали Б. Єльцина, проте виконувати обов'язки президента в наступні роки йому було досить важко, і Єльцин зробив безпрецедентний в російській історії крок — добровільно пішов у відставку 31 грудня 1999 р.

Виконувачем обов'язків президента за конституцією став В. Пу-тін, який обіймав посаду прем"єр-міністра. На той час він уже встиг завоювати певний авторитет в країні, і Б. Єльцин спокійно передав державне кермо в його руки. У березні 2000 р. під час президентських виборів В. Путін упевнено переміг своїх суперників і став другим президентом Російської Федерації- Кабінет Міністрів очолив 43-річний економіст В. Касьянов.
На посаді президента Росії В. Путін прагне посилити централізацію країни, не допустити проявів сепаратизму, відокремлення регіонів. З цією метою була проведена адміністративна реформа (створено 8 федеральних округів), прийнято податковий кодекс, за яким введено єдиний податок у розмірі 13%, що стимулювало розвиток економіки.


3. Зовнішня політика Росії
Російська Федерація на міжнародній арені стала правонаступ-ішцего СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави. Основні напрямки зовнішньої політики були такі; відносини з країнами близького закордоння в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу (далеке закордоння) у нових геополітичних умовах.
У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне та економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Гостро стояла проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської армії, але спроби створити об'єднані збройні сили СНД успіху не мали.
Внутрішньополітичне становище та економічна криза істотно вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія втратила свій вплив у "третьому світі", ослабли її позиції на Близькому Сході в перебігу врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, пасивною була її позиція під час конфлікту в Боснії та Хорватії.
Проте Росія була і залишається великою ядерною державою, і Захід мусить із цим рахуватися. Зокрема, Росія виступала проти планів розширення НАТО на Схід зз рахунок країн Східної Європи і Прибалтики. Така позиція Росії призвела до загострення відносин із країнами НАТО, насамперед із США. Лише зустрічі Б. Єльцина з В. Клінтоном у березні 1997 р. в столиці Фінляндії та Мадридський саміт НАТО в червні 1997 р., де було детально з'ясовано позиції сторін і підписано договір про стратегічне партнерство Росії з НАТО, виправили становище. Терористичні напади на США 11 вересня 2001 р. змінили зовнішньополітичну стратегію Росії, як і інших держав світу. Після цих подій президент В. Путін заявив, шо Росія надасть всіляку підтримку Сполученим Штатам та їхнім союзникам у боротьбі зі світовим тероризмом.


4. Війна в Чечні
Пострадянську історію Росії сколихнули драматичні події в Чечні, що призвели до повномасштабних воєнних дій, які спричинили значні наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії.
Відповідно до російської конституції, Чечня з населенням близько 1 млн душ є однією з 21 республіки, що входять до складу Росії. Проте цей статус ніколи не визнавався місцевим керівництвом, яке здійснює управління чеченською територією з 1991 р. 27 жовтня 1991 р. президентом Чеченської Республіки було обрано генерала Джохара Дудаєва. Автономна республіка Чечня проголосила повну незалежність від Росії. Вона не підписала Федеративний договір 1992 р. і відмовилася брати участь у парламентських виборах, так само, як і в референдумі за новою російською конституцією у грудні 1993 р.
Центральна російська влада ніколи не визнавала відокремлення Чечні, але вона виявилася неспроможною виробити послідовну стратегію стосовно республіки, що збунтувалася. Ситуація навколо Чечні загострилася наприкінці 1994 р.
29 листопада 1994 р. Росія висунула ультиматум із вимогою роззброїти "нелегальні озброєні формування" в Чечні, зодночас концентруючи військову силу в прилеглих районах.
10 грудня 1994 р. російські війська увійшли до Чечні. Почалася перша чеченська війна. Незважаючи на явну перевагу російських збройних сил, наявність у Дудаєва зброї дала йому можливість організувати ефективну оборону і завдати значної шкоди частинам, що наступали. Вже на початку війни виявилися непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни, їхня нездатність вирішити поставлені завдання внаслідок бездарного управління й самовпевненості вищого військового керівництва. Навіть установлення військового контролю над Грозним і багатьма районами Чечні не вирішувало проблеми в цілому. Громадська думка в Росії різко засудила методи центральної влади. У Державній Думі цей осуд об'єднав навіть демократів і комуністів.
Воєнні дії тривали до осені 1996 р. 30 серпня 1996 р. в дагестанському м. Хасав'юрт було підписано два документи, які фактично припинили війну в Чечні й визначили принципи взаємовідносин між Росією й Чечнею. Особливістю цих документів було те, що рішення про політичний статус Чечні, тобто чи буде вона залишатися у складі Росії, чи ні, відкладалося на п'ять років — до 2001 р.
У січні 1997 р. президентом Республіки Ічкерії (так стала називатися Чечня) було обрано А. Масхадова. Однак у наступні два роки ситуація в республіці залишалася складною. Росія не виконала своїх зобов'язань щодо компенсації збитків, спричинених воєнними діями. У Чечні частішали випадки насильства і тероризму. Відносини з центром різко погіршилися.
Друга чеченська війна, як її називають журналісти, розпочалася в серпні 1999 р. Чеченські загони вторглися на територію сусіднього Дагестану і почали підбурювати народ стати під зелені знамена ісламу. Вони заявили про необхідність об'єднати Дагестан і Чечню, створити єдину Ісламську державу. У вересні в Москві та інших російських містах пролунали вибухи в житлових будинках, загинули мирні люди. Російська влада розпочала великомасштабну воєнну операцію,названу антитерористичною. Цього разу генерали прагнули остаточної перемоги і заявили, що не дозволять політикам "украсти її". Воєнні дії тривали декілька місяців. Армія та сили МВС розсіяли великі формування противника, але чеченці вдалися до успішної тактики партизанських дій. За деякими даними, з обох боків уже загинуло 150 тис. осіб. Нормалізація ситуації в Чечні можлива лише за доброї волі обох сторін.


5. Українсько-російські відносини
Російський та український народи споконвіку живуть поруч, а більше трьох століть — в одній державі. Одначе, після розпаду Радянського Союзу відносини між двома вже суверенними державами розвивалися не завжди як між добрими сусідами. їх затьмарювали спершу.дві проблеми: поділ Чорноморського флоту і статус Криму й Севастополя. 5 січня 1992 р. командувач Чорноморського флоту адмірал І. Касатонов відмовився виконати розпорядження президента України про приведення флоту до присяги.
1 квітня 1992 р. Б. Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії, проте через 4 дні дію цього указу було припинено одночасно з призупиненням відповідного указу президента України Л. Кравчука.
Переговори Б. Єльцина і Л. Кравчука в Массандрі (Крим) у квітні 1992 р. з проблем поділу Чорноморського флоту дещо просунули вирішення проблеми. Уточнювалися принципи поділу кораблів та берегової інфраструктури, спільного використання майна флоту.
Різко загострилися відносини між Росією та Україною восени 1996 р. після заяви мера Москви Ю. Лужкова про російський статус Севастополя.
Розуміючи всю безперспективність, протистояння з питань Криму й Севастополя, російське керівництво зробило крок назустріч здоровому глузду. Лід час візитів В. Чорномирдіна і Б. Єльцина до Києва 31 травня 1997 р. було підписано угоди про тимчасове базування російського флоту в Севастополі та в широкому масштабі — Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією.
Верховна Рада України в січні 1998 р. проголосувала за ратифікацію "великого" договору між Україною та Росією.
Російська Державна Дума ратифікувала договір лише 25 лютого 1999 р.
Між двома державами виникають суперечки з економічних; питань, зокрема про сплату боргів українською стороною за поставлені російські енергоносії. Однак Росія та Україна визнають один одного стратегічними партнерами, мають різноманітні торгово-економічні, наукові, культурні зв'язки, десятки спільних проектів, а після призначення В. Чорномирдіна послом Російської Федерації взаємини між Москвою і Києвом ще більше потеплішали, про що свідчило й перебування президента Росії В. Путіна на святкуванні 10-ї річниці Незалежності України.

Перевірте себе
1. Яким чином у Росії відбувався процес переходу економіки на ринкові рейки?
2. Що сталося в Росії у серпні 1998 р.?
3. Як було вирішено політичну кризу у жовтні 1993 р.7
4. Які основні постулати зовнішньополітичної доктрини Росії?
5. Схарактеризуйте першу чеченську війну.
6. Що стало приводом до початку другої чеченської війни?
7. Охарактеризуйте українсько-російські відносини.


Виконайте завдання
1. З поданих виберіть прізвища прем'єр-міністрів Росії.
Єльцин
Кирієнко
Путін
Касьянов
Степашин
Гайдар
Бурбуліс
Лукін
Чорномирдін
Примаков
Жириновський  
Собчак


2. Закресліть неправильні назви договорів, підписаних після першої чеченської війни:
1) Гудермеський;
2) Хасав'юртський;
3) Імперський.


Обговоріть проблеми
1. Чи можна говорити про перемогу в Росії ринкових відносин?
2. Чи е сучасна Росія демократичною державою?
3. Які, на вашу думку, причини чеченських воєн?


Робота з джерелами


Із виступу міністра закордонних справ України Анатолія Зленка "Україна на світовій арені: стан і перспективи стратегічного партнерства"
"Особливе місце в розвитку партнерських відносин стратегічного характеру належить нашому географічно найбільшому сусіду, а значить, і стратегічно важливому партнеру — Російській Федерації. При цьому необжідно відзначити надзвичайно велике зйаченн» та потенціал україмо-російського двостороннього співробітництва, насамперед у соціалвно-екоиомічній сфері.

Україно-російське стратегічне партнерство принципово обумовлюсться значенням україно-росгйеьких відносин як важливого елементу зміцнення загальноєвропейської стабільності та безпеки, У цьому зв'язку і для України, і для Російської Федерації завдання щодо вдосконалення механізмів реалізації положень двостороннього договору, досягнення реального прориву у відносинах пов'язані з необхідністю обопільного усвідомлений всієї відповідальності, що випливаї з ролі двох держав у справі побудови єдиної та неподільної Європи.


Водночас Україна переконана, що ефективні гарантії зміцнення і динамічного розвитлу украіно-російського партнерства забезпечуватимуться на основі виявленої взаємної підтримки соціально-економічних реформ, обопільного сприяння економічному зростанню та позитивній динаміці в торговельних відносинах.


Ключове ж завдання в розвитку стратегічного партнерства України та Російської Федерації полягає у необхідності переходу до нових, прагматичних форм співробітництва, за обопільного врахування житісво важливих інтересів партнера".


Запитання до джерела
Які перспектив» російсько-українського стратегічного партнерства бачить пан Зленко?


Запам'ятайте дати:
• 3—4 жовтня 1993 р. — збройне протиборство між прибічниками Верховної Ради і президента Росії в Москві.
• 31 травня 1997 р. — підписання Договору про дружбу і співробітництво між Росією та Україною.
• 26 березня 2000 р. — президентом Росії обрано В. Путіна.


Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту


Всесвітня історія обучатись онлайн. Онлайн уроки, реферати з всесвітньої історії, домашнє завдання запитання та відповіді

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.