KNOWLEDGE HYPERMARKET


Спілкування як обмін інформацією. Комунікативна сторона спілкування

Тема. Спілкування як обмін інформацією. Комунікативна сторона спілкування
План

1.    Поняття про комунікацію та її різновиди.
2.    Види комунікації. Невербальна і Версаль.
3.    Комунікативні бар’єри.

1.   Поняття про комунікацію та її різновиди.
Терміни спілкування, комунікація, соціальна комунікація, обмін інформацією або  інформаційний обмін дуже часто вживається як тотожні.
У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування. Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожний учасник комунікативного процесу передбачає активність свого партнера. Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію і людина яка приймає інформацію володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять однією мовою.


За характером впливу інформація може бути спонукальною і констатуючою.
Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції як: по-перше активізує поведінку, по-друге забороняє певні дії, або небажані різновиди діяльності, порушує деякі автономні форми поведінки та діяльності.


Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо а опосередковано і поступово. Сам характер повідомлення буває різним, а саме від байдужого тону викладу, до включення в сам текст повідомлення елементів переконання.
Залежно від спрямованості інформації, яка іде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікацію.


Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового).
Ретиальна комунікація адресована багатьом. Зокрема великим соціальним групам.
Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікативного процесу.


Американський соціальний психолог Лассуел у структурі комунікативного процесу виділяє п’ять елементів:
1.    Хто передає інформацію (комунікатор чи передавач інформації).
2.    Що передається (повідомлення, текст, щось інше).
3.    Як передається інформації (безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ).
4.    Кому передається інформація (чи цілій аудиторі, чи впливу).
5.    З яким результатом передається інформація (ефект впливу).
Ефект обміну формацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення, адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.

2. Види комунікації. Невербальна і вербальна комунікації.
Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.
Вербальна комунікація використовує як знакову системну мову, і походить її назва від латинського слова (вербум - слово, словесний, усний).
Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб.


Невербальна комунікація має різні знакові системи. Зокрема оптикокінетичну систему, паралінгвістичну систему, екстралінгвістичну систему, просторово-часову систему, візуальний контакт. Кожна з цих систем має свої особливості.


Оптикокінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку.
Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурюювання і піднімання брів, зморщування чола. Ці елементи міміки передають гамо-емоції почуттів людини. Поглядом людина може висловлювати інтерес до розмови. Хоча пильний погляд в очі співбесідника може сприйматися як ознака деякої агресивності. Певне значення мають і жести. Такі як похитування головою, нахил плеча в бік партнера є ознакою також інтересу.


Паралінгвістична система знаків – це система вокалізації мовлення, яка характеризується якістю голосом, його діапазоном, тональністю і виражає почуття і стани людини. Тому голос людини може бути спокійним, збудженим, роздратованим.
Екстралінгвістична знакова система являє собою включення в мову пауз та інших паралінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх а також темп мовлення).


Просторово-часова знакова система виступає особливою знаковою системою, бо розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникнення контакту, символізує увагу до того хто говорить. Тому в різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування. Наприклад, своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість партнера.


Ще однією специфічною знаковою системою є контакт очі в очі, який має місце у візуальному спілкуванні. Особливе значення має візуальне спілкування для дитини, бо їй властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Таке спілкування відносять до інтивного спілкування, тобто близького спілкування.


У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Наприклад це поширено в Африці, на Середньому Сході, в Країнах Латинської Америки.
Отже вербальна і невербальна комунікація тісно пов’язана між собою. Невербальна комунікація є суттєвим доповненням до вербальної комунікації і підсилює її.
 
3. Комунікативні бар’єри.
Бар’єри спілкування являють собою психологічну перешкоду, яка заважає процесу адаптації людини до нових факторів зовнішнього середовища.
Основними психологічними бар’єрами спілкування є такі як:
-    бар’єр характеру і темпераменту;
-    бар’єр негативних емоцій;
-    бар’єр гніву;
-    бар’єр страху;
-    бар’єр провини і сорому;
-    бар’єр дистанції;
-    бар’єр поганого настрою і самопочуття;
-    мовний бар’єр;
-    бар’єр техніки і навичок спілкування.
Причинами психологічних бар’єрів є як суб’єктивні так і об’єктивні фактори.