KNOWLEDGE HYPERMARKET


Сучасна політична карта світу
Строка 25: Строка 25:
У світі існує понад 230 країн. Щоб полегшити ознайомлення з ними, їх групують за різними критеріями: за площею території, кількістю населення, географічним положенням, політико-територіальним устроєм, структурою господарства, рівнем соціально-економічного розвитку тощо.<br>'''Групування за кількісними показниками.''' За кількісними показниками країни групують, враховуючи величину площі території, кількість населення тощо. За величиною території виділяють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн квадратних кілометрів, у світі є 7: ''Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія''. На їх частку припадає близько 10% усієї території Землі. Найменші за площею території (менш як 1 тис. квадратних кілометрів) — країни-карлики: ''Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Мальта''.<br>За кількістю населення виділяють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн осіб:''Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія.''<br>'''Групування за географічним положенням.''' За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (''Монголія, Афганістан, Казахстан''), і приморські (''Франція, Україна, Бразилія, Китай''). Приморські країни бувають півострівні (''Італія, Данія''), острівні (''Велика Британія, Куба'') та країни-архіпелаги (''Індонезія, Японія, Філіппіни'').<br>'''Форми правління.''' Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.<br>Р е с п у б л і к а - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (''США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія''), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (''Італія, Франція, Індія'') та парламентські (''Австралія, Канада'').  
У світі існує понад 230 країн. Щоб полегшити ознайомлення з ними, їх групують за різними критеріями: за площею території, кількістю населення, географічним положенням, політико-територіальним устроєм, структурою господарства, рівнем соціально-економічного розвитку тощо.<br>'''Групування за кількісними показниками.''' За кількісними показниками країни групують, враховуючи величину площі території, кількість населення тощо. За величиною території виділяють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн квадратних кілометрів, у світі є 7: ''Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія''. На їх частку припадає близько 10% усієї території Землі. Найменші за площею території (менш як 1 тис. квадратних кілометрів) — країни-карлики: ''Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Мальта''.<br>За кількістю населення виділяють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн осіб:''Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія.''<br>'''Групування за географічним положенням.''' За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (''Монголія, Афганістан, Казахстан''), і приморські (''Франція, Україна, Бразилія, Китай''). Приморські країни бувають півострівні (''Італія, Данія''), острівні (''Велика Британія, Куба'') та країни-архіпелаги (''Індонезія, Японія, Філіппіни'').<br>'''Форми правління.''' Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.<br>Р е с п у б л і к а - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (''США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія''), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (''Італія, Франція, Індія'') та парламентські (''Австралія, Канада'').  
-
М о н а р х і я — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (''Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман''); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (''Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія''), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (''Ватикан, Саудівська Аравія''). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (''Британської Співдруж''насті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, £е/из, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор.<br>Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії).<br>'''Форми державного устрою.''' За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2).<br>У н і т а р н а &nbsp; к р а ї н а має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.)<br>Ф е д е р а т и в н а&nbsp;&nbsp; к р а ї н а охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія).<br>К о н ф е д е р а т и в н а &nbsp; к р а ї н а — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.<br>'''Структура господарства.''' За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-шдустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні.<br>В аграрних країнах провідною галуззю господарства є сільське господарство (Індонезія, Свазіленд, В'єтнам, Сомалі).В аграрно-індустріальних та індустріально-аграрних країнах розвинуті всі галузі господарства з незначним переважанням першого чи другого напряму господарювання (Венесуела, Саудівська Аравія, Росія, Україна).<br>[[Image:табл_г.jpeg]]<br>  
+
М о н а р х і я — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (''Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман''); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (''Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія''), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (''Ватикан, Саудівська Аравія''). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (''Британської Співдруж''насті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, £е/из, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор.<br>Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії).<br>'''Форми державного устрою.''' За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2).<br>У н і т а р н а &nbsp; к р а ї н а має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.)<br>Ф е д е р а т и в н а&nbsp;&nbsp; к р а ї н а охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія).<br>К о н ф е д е р а т и в н а &nbsp; к р а ї н а — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.<br>'''Структура господарства.''' За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-шдустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні.<br>В аграрних країнах провідною галуззю господарства є сільське господарство (Індонезія, Свазіленд, В'єтнам, Сомалі).В аграрно-індустріальних та індустріально-аграрних країнах розвинуті всі галузі господарства з незначним переважанням першого чи другого напряму господарювання (Венесуела, Саудівська Аравія, Росія, Україна).<br>[[Image:Табл г.jpeg]]<br>  
''Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко''<br>  
''Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко''<br>  
 +
 +
 +
 +
'''Що вивчає курс соціально-економічної географії світу'''<br>Економічна і соціальна географія світу як наука. Економічна і соціальна географія є основним осередком суспільної географії — сукупності усіх географічних дисциплін, що займаються вивченням суспільних явищ.<br>'''Економічна і соціальна географія світу''' — це суспільно-географічна наука, предметом вивчення якої є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах та країнах.<br>Найважливішими цілями її дослідження є пошук раціонального розселення і розміщення господарства та оптимізація відносин між розвитком суспільства і природи.<br>Основні методи економічної і соціальної географії та її зв'язки. У своїх дослідженнях економічна і соціальна географія використовує такі основні методи: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний (схема 1).
 +
 +
[[Image:g101.jpg]]<br>Картографічний метод передбачає складання та аналіз тематичних карт світу, окремих регіонів і країн.<br>Статистичний (математичний) метод полягає в аналізі цифрових даних та побудові на їх основі найрізноманітніших графіків, діаграм, карт для всебічного аналізу сучасного стану й визначення тенденцій розвитку соціально-економічних процесів і явищ.<br>Для складання прогнозів щодо ефективного розміщення нових галузей та підприємств на певній території застосовують порівняльно-географічний метод, який передбачає зіставлення різних регіонів, країн, міст та ін.<br>Усі сучасні економіко-географічні процеси є результатом тривалого історичного розвитку. Тому, вивчаючи формування територій держав, їх заселення та господарське освоєння, використовують історичний метод.<br>Останнім часом у дослідженнях економічної і соціальної географії набувать поширення методи моделювання та прогнозування щодо розвитку суспільних процесів з використанням новітніх інформаційних технологій.<br>Регіональна економічна і соціальна географія світу має тісні зв'язки з іншими напрямами географічної науки, зокрема широко застосовує також теоретичні положення розміщення продуктивних сил, світового господарства, розселення населення тощо. Теоретичні знання будь-якої галузі науки формуються з найсуттєвіших елементів, представлених науковими концепціями та гіпотезами, які об'єднують певні погляди на сутність досліджуваних процесів та явищ.<br>Видатні економ-географи світу та сучасні концепції розвитку економічної географії. Значний внесок у становлення та розвиток економічної географії зробили вчені Костянтин Арсен-<br>тьєв (1789-1865 рр.), Петро Семенов-Тянь-Шанський (1827-1914 рр.), Іван Алексан-дров (1875-1936 рр.), Микола Колосовський (1891-1954 рр.), Микола Баранський (18811963 рр.) та інші.<br>Протягом XX століття активно розроблялась теорія регіонального розвитку. Зокрема, російські вчені Іннокентій Герасимов та Юліан Саушкін вважали вчення про райони (їх формування, розвиток, перспективи, практичне значення) ядром усіх географічних наук, в тому числі економічної і соціальної географії. На основі теорії регіоналізму виникли регіональна економіка, регіональна політика, регіональна демографія, регіональна екологія тощо.<br>У 60-70-ті роки XX століття була розроблена концепція проблемного країнознавства. Одним з її засновників був Ян Машбиць, який запропонував проблемний підхід в економіко-географічному країнознавстві зарубіжного світу. Ян Машбиць розробив нову схему комплексної характеристики країн, до тематичних блоків якої увійшли: своєрідність території, географічне положення, історико-географічні етапи формування, природа і природокористування, населення і культура, розселення, суспільство, господарство, райони, стан довкілля, перспективи розвитку.<br>У XX столітті виникла концепція «полюсів зростання», сформульована французьким економістом Франсуа Перру. Згідно з цією концепцією розвиток виробництва у різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Виділяють динамічні галузі, які стимулюють зростання економіки і є своєрідними «полюсами розвитку».<br>Здебільшого таким полюсом виступає місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на навколишню територію. Ця концепція у різних варіантах була покладена в основу планів і програм регіональної політики багатьох країн світу.<br>Однією з сучасних концепцій економічної і соціальної географії є концепція глобальних (світових) міст. Її автор Джон Фрідман для виділення глобальних міст запропонував такі критерії: чисельність населення, роль міста як потужного фінансового центру, важливість міжнародних функцій і наявність міжнародних організацій; швидке зростання сфери ділових послуг; концентрування галузей обробної промисловості; роль великого транспортного вузла. Прикладами глобальних міст у світі за цими критеріями є Нью-Йорк (США), Токіо (Японія), Лондон (Велика&nbsp;&nbsp;&nbsp; с Рудницький Британія), Париж (Франція).<br>До видатних вітчизняних економ-географів слід віднести Степана Рудницького, Павла Тутковського, Костянтина Воблого, Володимира Кубійовича, Олексія Діброву.<br>Фундатором української географії є Степан Рудницький (18771937 рр.), який розробив теоретичні засади географії як науки. Загальну географію він поділяв на чотири дисципліни — математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. У складі антропогреографії розрізняв географію людини (населення), географію культури, економічну географію (в її складі — географію виробництва, промисловості, сільського господарства, комунікації) і політичну. У 1927 р. С. Рудницький заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії.<br>Костянтин Воблий (1876-1947 рр.) досліджував проблеми економічної географії Польщі та України, міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, розвитку продуктивних сил, розробив наукову схему економічного районування України. Олексій Діброва (1904-1973 рр.) розробив схему економічних районів України на основі природно-історичних особливостей територій.<br>Що вивчає шкільний курс «Соціально-економічна географія світу».<br>Шкільний курс соціально-економічної географії світу складається з двох розділів: «Загальна економіко-географічна характеристика світу» і «Регіони та країни світу».<br>З першого розділу ви дізнаєтеся про політичну карту світу та етапи її формування, сучасну економічну типологію країн та розмаїття державних устроїв у світі, міжнародні організації та провідні напрями їхньої діяльності. Ознайомитеся також з демографічними, сировинними, економічними, екологічними та іншими глобальними проблемами людства. Поміркуєте, що очікує нашу цивілізацію в майбутньому. По-новому подивитеся на місце України в сучасному світі, порівнявши особливості розвитку її населення і господарства з відповідними відомостями інших держав.<br>В основу другого розділу покладено регіональний та країнознавчий принципи. У ньому подано загальну економіко-географічну характеристику різних регіонів з їх специфічними особливостями. Перед вами постануть Європа й Північна Америка з високим рівнем розвитку господарства; Азія, що вражає своїми контрастами; Латинська Америка з її проблемами економічного розвитку; Африка з її найбіднішими в світі країнами, де проблеми дедалі більше загострюються; а також далекі, неповторні й самобутні Австралія та країни Океанії.<br>У другому розділі ви ознайомитеся з окремими країнами: США і Японією — лідерами світового господарства за багатьма показниками; Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією, які становлять основу європейської економічної системи; переселенськими країнами Канадою й Австралією, що за порівняно короткий час досягли високих економічних показників; Китаєм та Індією, відомими найбільшою чисельністю населення; країнами-сусідами України, які мають схожі з нашою державою проблеми економічного і соціального розвитку.<br>Таким чином, шкільний курс соціально-економічної географії дає уявлення про територіальну організацію суспільства у різних регіонах та окремих країнах світу.<br>'''коротко про головне:'''<br>Наука «Економічна і соціальна географія світу» вивчає загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на Землі, а також в окремих регіонах та країнах.<br>Основними методами дослідження економічної і соціальної географії світу є: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний.<br>В основу сучасного розвитку економічної географії покладені концепції проблемного країнознавства, «полюсів зростання» та глобальних (світових) міст. Над їх обґрунтуванням працювали російський економ-географ Ян Машбиць, французький економіст Франсуа Перру та американський вчений Джон Фрідман.<br>Серед українських економ-географів найбільше відзначилися Степан Рудницький, Павло Тутковський, Костянтин Воблий, Володимир Кубійович, Олексій Діброва.<br>[[Image:g102.jpg]]
 +
 +
______________________________________________________________________________________
 +
 +
С. Г. КОБЕРНІК, Р.Р. КОВАЛЕНКО, Географія, 10 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайтів<br>
<br> <sub>Збірка конспектів уроків по всім класами, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|домашня робота]], скачати реферати [[Географія|з географії]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння [[Географія 10 клас|з географії для 10 класу]]</sub>  
<br> <sub>Збірка конспектів уроків по всім класами, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|домашня робота]], скачати реферати [[Географія|з географії]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння [[Географія 10 клас|з географії для 10 класу]]</sub>  

Версия 09:44, 30 августа 2010

Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 10 клас>> Географія: Сучасна політична карта світу. Відмінність понять "країна", "держава", "залежна країна", "колонія". Етапи формування політичної карти світу. Політичні та економічні системи країн. Типологія держав

На сучасній політичній карті світу налічується 236 країн і територій; незалежних, самостійних держав серед них - 194. Політична карта відображає тривалий історичний розвиток людського суспільства впродовж багатьох тисячоліть. Територіальний поділ світу постійно змінюється, тому й політична карта характеризується динамічністю і нестабільністю.

Політична карта є об'єктом вивчення політичної географії, яка є галуззю економічної і соціальної географії, що пов'язана з політологією. Політична географія вивчає формування політичної карти світу та окремих її регіонів, зміни кордонів, особливості державного устрою тощо. Зміни на політичній карті поділяють на кількісні та якісні.

Географія тема 1.jpeg

Кількісні зміни відбуваються внаслідок приєднання відкритих земель; територіального поділу у зв'язку з воєнними діями, об'єднанням чирозпадом держав, передачею, купівлею або обміном певних територій; збільшенням чи зменшенням площ суходолу приокеанічних держав.

Політична карта світу постійно змінюється. Виникають і зникають держави, країни, території, змінюються кордони вже існуючих країн, з'являються нові назви. Не постійно на політичній карті була й Україна. Як незалежна держава вона була створена в 1991 р. А до цього Україна була у складі польсько-литовської Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Російської імперії, СРСР.

Якісні зміни зумовлюються розвитком певної суспільно-економічної формації, виникненням міждержавних політичних союзів та організацій, прийняттям нової форми державного устрою.

У формуванні політичної карти світу розрізняють кілька періодів: стародавній, середньовічний, новий і новітній.

У   с т а р о д а в н і й    п е р і о д (до V ст.) відбувалось утворення могутніх держав: Єгипту, Римської імперії, Греції. Сусідні землі були мало досліджені, і тому політична карта мала уривчастий, неповний, приблизний характер. Вона постійно змінювалась внаслідок перерозподілу територій під час війн, формування внутрішнього й зовнішнього ринків.

У   с е р е д н ь о в і ч н и й    п е р і о д (з V по XV ст.) політична карта світу поступово змінювалася. Утворення в Європі таких великих держав, як Візантія, Велика Римська імперія, Київська Русь, Англійське королівство сприяло формуванню елементів ринкової економіки. Великі держави прагнули до далеких територіальних пошуків з метою загарбання нових земель. Політична карта набувала чітких контурів, особливо в європейській та азіатській частинах.

Н о в и й   п е р і о д (з XV ст. до закінчення Першої світової війни) - найвагоміший у кількісному формуванні політичної карти світу. Епоха великих географічних відкриттів розширила і зміцнила міжнародні господарські зв'язки. Була сформована колоніальна система найбільших Європейських держав - Англії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини, Нідерландів. Створювалися, вступали в міжнародні ринкові відносини нові держави переселенського типу в Америці та Австралії. Посилилась їх боротьба за незалежність.

Н о в і т н і й   п е р і о д у формуванні політичної карти світу розпочався з територіального перегрупування після Першої світової війни. Почали розпадатися колоніальні супердержави, розпалася Австро-Угорська імперія. Водночас утворилася нова супердержава - СРСР, до складу якої входила і Україна як союзна республіка. З'явилися нові незалежні країни: Польща, Фінляндія, Югославія, Чехословаччина та ін.
Після Другої світової війни знову відбувся перерозподіл територій і політичних сил на політичній карті світу, почався розпад колоніальної системи. Багато країн Африки, Азії здобули незалежність. Останні за часом (кінець XX ст.) істотні зміни відбулися після краху комуністичного режиму і розпаду трьох соціалістичних країн: СРСР, Югославії, Чехословаччини. Водночас відбулося об'єднання двох держав — Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР) в єдину державу -Німеччину (мал. 4). На політичній карті світу з'явилися 23 нові незалежні держави, у тому числі й Україна.
Одиниці політичної карти світу. Основними одиницями політичної карти світу є держава, країна, територія. Д е р ж а в а - це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою, наприклад Україна, Франція, Канада. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.
К р а ї н а — це територія з визначеними кордонами і населенням, що в політи-ко-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Т е р и т о р і я — це частина земної поверхні, що має певні просторові межі та географічне положення. Вона охоплює частину суходолу і частину морської поверхні (територіальні води держав, що мають вихід до моря). Наприклад, Острови Хука — територія, що має внутрішнє самоврядування; Джерсі — залежна територія Великої Британії на однойменному острові в Нормандському архіпелазі.
Залежні країни і території перебувають під політичною та військовою владою суверенних держав. Вони поділяються на колонії, де владарює іноземна держава (метрополія) і які не мають політичної та економічної самостійності, та протекторати, що мають відносну державну внутрішню незалежність.
Наприклад, Ґваделупа — країна, яка розташована на островах у Карибському морі, є володінням Франції. Її зовнішньополітичні відносини контролюються метрополією. До залежних відносять і підопічні території, які тимчасово передано Організацією Об'єднаних Націй (ООН) під контроль незалежних держав унаслідок виникнення певних політичних умов (наприклад, Палау в Тихому океані). Наприкінці XX ст. на земній кулі існувало 35 колоній, протекторатів і підопічних територій.
Особливого територіального статусу набула Антарктида — нейтральна демілітаризована (без збройних сил і військових об'єктів) територія. Усі держави світу мають право проводити на ній мирні наукові дослідження.

У світі існує понад 230 країн. Щоб полегшити ознайомлення з ними, їх групують за різними критеріями: за площею території, кількістю населення, географічним положенням, політико-територіальним устроєм, структурою господарства, рівнем соціально-економічного розвитку тощо.
Групування за кількісними показниками. За кількісними показниками країни групують, враховуючи величину площі території, кількість населення тощо. За величиною території виділяють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн квадратних кілометрів, у світі є 7: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія. На їх частку припадає близько 10% усієї території Землі. Найменші за площею території (менш як 1 тис. квадратних кілометрів) — країни-карлики: Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Мальта.
За кількістю населення виділяють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн осіб:Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія.
Групування за географічним положенням. За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (Монголія, Афганістан, Казахстан), і приморські (Франція, Україна, Бразилія, Китай). Приморські країни бувають півострівні (Італія, Данія), острівні (Велика Британія, Куба) та країни-архіпелаги (Індонезія, Японія, Філіппіни).
Форми правління. Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.
Р е с п у б л і к а - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (Італія, Франція, Індія) та парламентські (Австралія, Канада).

М о н а р х і я — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (Ватикан, Саудівська Аравія). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (Британської Співдружнасті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, £е/из, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор.
Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії).
Форми державного устрою. За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2).
У н і т а р н а   к р а ї н а має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.)
Ф е д е р а т и в н а   к р а ї н а охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія).
К о н ф е д е р а т и в н а   к р а ї н а — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.
Структура господарства. За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-шдустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні.
В аграрних країнах провідною галуззю господарства є сільське господарство (Індонезія, Свазіленд, В'єтнам, Сомалі).В аграрно-індустріальних та індустріально-аграрних країнах розвинуті всі галузі господарства з незначним переважанням першого чи другого напряму господарювання (Венесуела, Саудівська Аравія, Росія, Україна).
Табл г.jpeg

Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко


Що вивчає курс соціально-економічної географії світу
Економічна і соціальна географія світу як наука. Економічна і соціальна географія є основним осередком суспільної географії — сукупності усіх географічних дисциплін, що займаються вивченням суспільних явищ.
Економічна і соціальна географія світу — це суспільно-географічна наука, предметом вивчення якої є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах та країнах.
Найважливішими цілями її дослідження є пошук раціонального розселення і розміщення господарства та оптимізація відносин між розвитком суспільства і природи.
Основні методи економічної і соціальної географії та її зв'язки. У своїх дослідженнях економічна і соціальна географія використовує такі основні методи: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний (схема 1).

G101.jpg
Картографічний метод передбачає складання та аналіз тематичних карт світу, окремих регіонів і країн.
Статистичний (математичний) метод полягає в аналізі цифрових даних та побудові на їх основі найрізноманітніших графіків, діаграм, карт для всебічного аналізу сучасного стану й визначення тенденцій розвитку соціально-економічних процесів і явищ.
Для складання прогнозів щодо ефективного розміщення нових галузей та підприємств на певній території застосовують порівняльно-географічний метод, який передбачає зіставлення різних регіонів, країн, міст та ін.
Усі сучасні економіко-географічні процеси є результатом тривалого історичного розвитку. Тому, вивчаючи формування територій держав, їх заселення та господарське освоєння, використовують історичний метод.
Останнім часом у дослідженнях економічної і соціальної географії набувать поширення методи моделювання та прогнозування щодо розвитку суспільних процесів з використанням новітніх інформаційних технологій.
Регіональна економічна і соціальна географія світу має тісні зв'язки з іншими напрямами географічної науки, зокрема широко застосовує також теоретичні положення розміщення продуктивних сил, світового господарства, розселення населення тощо. Теоретичні знання будь-якої галузі науки формуються з найсуттєвіших елементів, представлених науковими концепціями та гіпотезами, які об'єднують певні погляди на сутність досліджуваних процесів та явищ.
Видатні економ-географи світу та сучасні концепції розвитку економічної географії. Значний внесок у становлення та розвиток економічної географії зробили вчені Костянтин Арсен-
тьєв (1789-1865 рр.), Петро Семенов-Тянь-Шанський (1827-1914 рр.), Іван Алексан-дров (1875-1936 рр.), Микола Колосовський (1891-1954 рр.), Микола Баранський (18811963 рр.) та інші.
Протягом XX століття активно розроблялась теорія регіонального розвитку. Зокрема, російські вчені Іннокентій Герасимов та Юліан Саушкін вважали вчення про райони (їх формування, розвиток, перспективи, практичне значення) ядром усіх географічних наук, в тому числі економічної і соціальної географії. На основі теорії регіоналізму виникли регіональна економіка, регіональна політика, регіональна демографія, регіональна екологія тощо.
У 60-70-ті роки XX століття була розроблена концепція проблемного країнознавства. Одним з її засновників був Ян Машбиць, який запропонував проблемний підхід в економіко-географічному країнознавстві зарубіжного світу. Ян Машбиць розробив нову схему комплексної характеристики країн, до тематичних блоків якої увійшли: своєрідність території, географічне положення, історико-географічні етапи формування, природа і природокористування, населення і культура, розселення, суспільство, господарство, райони, стан довкілля, перспективи розвитку.
У XX столітті виникла концепція «полюсів зростання», сформульована французьким економістом Франсуа Перру. Згідно з цією концепцією розвиток виробництва у різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Виділяють динамічні галузі, які стимулюють зростання економіки і є своєрідними «полюсами розвитку».
Здебільшого таким полюсом виступає місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на навколишню територію. Ця концепція у різних варіантах була покладена в основу планів і програм регіональної політики багатьох країн світу.
Однією з сучасних концепцій економічної і соціальної географії є концепція глобальних (світових) міст. Її автор Джон Фрідман для виділення глобальних міст запропонував такі критерії: чисельність населення, роль міста як потужного фінансового центру, важливість міжнародних функцій і наявність міжнародних організацій; швидке зростання сфери ділових послуг; концентрування галузей обробної промисловості; роль великого транспортного вузла. Прикладами глобальних міст у світі за цими критеріями є Нью-Йорк (США), Токіо (Японія), Лондон (Велика    с Рудницький Британія), Париж (Франція).
До видатних вітчизняних економ-географів слід віднести Степана Рудницького, Павла Тутковського, Костянтина Воблого, Володимира Кубійовича, Олексія Діброву.
Фундатором української географії є Степан Рудницький (18771937 рр.), який розробив теоретичні засади географії як науки. Загальну географію він поділяв на чотири дисципліни — математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. У складі антропогреографії розрізняв географію людини (населення), географію культури, економічну географію (в її складі — географію виробництва, промисловості, сільського господарства, комунікації) і політичну. У 1927 р. С. Рудницький заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії.
Костянтин Воблий (1876-1947 рр.) досліджував проблеми економічної географії Польщі та України, міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, розвитку продуктивних сил, розробив наукову схему економічного районування України. Олексій Діброва (1904-1973 рр.) розробив схему економічних районів України на основі природно-історичних особливостей територій.
Що вивчає шкільний курс «Соціально-економічна географія світу».
Шкільний курс соціально-економічної географії світу складається з двох розділів: «Загальна економіко-географічна характеристика світу» і «Регіони та країни світу».
З першого розділу ви дізнаєтеся про політичну карту світу та етапи її формування, сучасну економічну типологію країн та розмаїття державних устроїв у світі, міжнародні організації та провідні напрями їхньої діяльності. Ознайомитеся також з демографічними, сировинними, економічними, екологічними та іншими глобальними проблемами людства. Поміркуєте, що очікує нашу цивілізацію в майбутньому. По-новому подивитеся на місце України в сучасному світі, порівнявши особливості розвитку її населення і господарства з відповідними відомостями інших держав.
В основу другого розділу покладено регіональний та країнознавчий принципи. У ньому подано загальну економіко-географічну характеристику різних регіонів з їх специфічними особливостями. Перед вами постануть Європа й Північна Америка з високим рівнем розвитку господарства; Азія, що вражає своїми контрастами; Латинська Америка з її проблемами економічного розвитку; Африка з її найбіднішими в світі країнами, де проблеми дедалі більше загострюються; а також далекі, неповторні й самобутні Австралія та країни Океанії.
У другому розділі ви ознайомитеся з окремими країнами: США і Японією — лідерами світового господарства за багатьма показниками; Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією, які становлять основу європейської економічної системи; переселенськими країнами Канадою й Австралією, що за порівняно короткий час досягли високих економічних показників; Китаєм та Індією, відомими найбільшою чисельністю населення; країнами-сусідами України, які мають схожі з нашою державою проблеми економічного і соціального розвитку.
Таким чином, шкільний курс соціально-економічної географії дає уявлення про територіальну організацію суспільства у різних регіонах та окремих країнах світу.
коротко про головне:
Наука «Економічна і соціальна географія світу» вивчає загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на Землі, а також в окремих регіонах та країнах.
Основними методами дослідження економічної і соціальної географії світу є: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний.
В основу сучасного розвитку економічної географії покладені концепції проблемного країнознавства, «полюсів зростання» та глобальних (світових) міст. Над їх обґрунтуванням працювали російський економ-географ Ян Машбиць, французький економіст Франсуа Перру та американський вчений Джон Фрідман.
Серед українських економ-географів найбільше відзначилися Степан Рудницький, Павло Тутковський, Костянтин Воблий, Володимир Кубійович, Олексій Діброва.
G102.jpg

______________________________________________________________________________________

С. Г. КОБЕРНІК, Р.Р. КОВАЛЕНКО, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів


Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з географії, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з географії для 10 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.