Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
Тема 12. Остап Вишня. Огляд життя і творчості письменника. Могутній і рідкісний талант гумориста.
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
''<u>ОСТАП ВИШНЯ<br>(1889—1956)</u>'' 

''<u><br>Життєвий шлях</u>''<br><br>«У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім — років, мабуть, із десять підряд—мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. 

<br>Трапилася ця подія 1 листопада (старого стилю) 1889 року, в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині. 

<br>Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а в хуторі Чечві біля Груні, в маєтку поміщиків фон Рот, де мій батько працював у панів»—із таким тонким гумором писав у «Моїй автобіографії» 1927 р. Остап Вишня (справжнє ім'я —Павло Михайлович Губенко). 

<br>Його життя було незвичайним, наповненим найрізноманітнішими подіями, сумними і радісними, але він завжди сприймав їх із гумором. Певно, такий удався. До речі, найстарший брат Остапа Вишні—теж письменник, гуморист, відомий як Василь Чечвянський. А найменший — Костик, мав лише один рік, коли помер їхній батько, тож його «виводили в люди» старші брати і сестри, та чи не найбільшу роль у цьому відіграв Павло. Мама їхня на той час також померла. Остап Вишня протягом усього свого життя допомагав людям. Вій їх дуже любив. І вони його любили і поважали надзвичайно. Максим Рильський, найближчий друг, так казав про це: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники». 

<br> 

...Родина Губенків не була заможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку. «Злидні злиденні»,— пригадуватиме згодом письменник. І все ж батько мріяв дати освіту всім дітям. У шестилітньому віці Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати. Як згадує сестра, часто читав на піддашках, у самотині, і довго опісля ходив задуманий. Брав книжки з собою, коли бігав із хлопцями до лісу, на річку, в поле. А як умів розповідати їм прочитане! Або ще краще—казки, що їх придумував сам. 

<br>Після закінчення двокласної школи в місті Зінькові дуже просився вивчитися «на вчителя», та грошей не було, і його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу, де вже навчався Василь. Брати, як діти колишнього солдата, утри-муваліїси там на державний кошт, лише треба було по закінченні відпрацювати у військовому госпіталі.<br>Вчився Павло з охотою і добре. Писав додому якісь надзвичайні листи—вся родина сміялася, читаючи їх. На канікули часом приїздив із другом-сиротою. Грав у сільському драматичному гуртку комічні ролі. Глядачі радо йшли на вистави, бо там був Павло Губенко. 

<br>Ще з дитинства любив різних тварин: звірів і птахів. Коли жив у Харкові, в нього був дог Цяцька, якого він навчив сміятися. А згодом—спаніель Думка, який здох відразу по смерті господаря. На зиму купував онукам щигликів і синичок, а весною їх урочисто випускали на волю... 

<br>Після закінчення навчання аж до 1917 р. працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Там його полюбили всі: і персонал, і хворі, які чекали його чергувань, наче свята. Умів поговорити з людьми, підбадьорити, розвеселити смішними історіями, що їх тут же придумував. Але, певно, не судилося Павлові Губенкові бути лікарем, хоча, поза сумнівом, і в цій галузі мав би успіх, бо від природи був талановитою людиною. 

<br>Доля спрямувала його іншим шляхом. Екстерном склав іспити за гімназію і 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, якого закінчити так і не довелося. Були то роки розрухи, революції, громадянської війни, голоду. Про своє студентство перегодом розповість так: «Як ударила революція—завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради в Університет, а з Університету в Центральну Раду. Тоді до святої Софії, з святої Софії до "Просвіти", з "Просвіти" на мітинг, з мітинга на збори, з зборів у Центральну Раду, з Центральної Ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну Раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають,—там і я. Державний муж—одне слово». 

<br>Хіба тоді було до навчання? 

<br>Ця непосидюча вдача привела майбутнього письменника до Кам'янця-Подільського. Там же в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. за підписом П. Грунський опубліковано його перший сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Автор став працювати в редакції есерівської газети "Трудова громада". Водночас писав і друкував дописи, фейлетони, гуморески, часто виступав перед селянами. За ту його активну діяльність у добу УНР (Української Народної Республіки) 1920 р. був заарештований органами ЧК і, як «особливо важливий контрреволюціонер», на щастя, не розстріляний, а відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Там його знайшов і порятував відомий політичний і партійний діяч, письменник Василь Еллан-Блакитний. Звільнення сталось у квітні 1921 р. Навіть більше, Остапові Вишні було запропоновано посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК». 

<br>Відтоді й починається довгий шлях Остапа Вишні в літературі. Праця в газеті стала для нього доброю життєвою школою. Співпрацював і в «Селянській правді», яку очолював Сергій Пилипенко, майбутній лідер письменницької організації «Плуг». Редагував «Червоний перець». 

<br>22 липня 1921 р. в «Селянській правді» з'являється усмішка «Чудака, їй-богу!», вперше підписана псевдонімом Остап Вишня. В різноманітних газетах і журналах охоче друкують його гуморески, усмішки, фейлетони. Першою збіркою стала книжка ''<u>«Марк Твен—Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда»</u>'' 11923). У ній вміщено оповідання Марка Твена «Як я був редактором сільськогосподарського часопису» і три —Остапа Вишні. Одна за одною з'являються наступні книжки. 

<br> 

Остап Вишня часто виступає з читанням своїх творів. Беа його усмішок не обходився жоден літературний вечір. 

<br>Офіційно Остап Вишня тривалий час не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х рр., після ліквідації ВАПЛІТЕ, став одним із організаторів Пролітфронту. На гой час приятелював із М. Хвильовим та М. Кулішем. «Вони для нього були безсумнівними і бездис-кусійними авторитетами —як суспільними, так і мистецькими. Тому, доки Хвильовий і Куліш стояли на чолі Пролітфронту, доти Вишня мав необмежене довір'я до організації. З ними він пройшов увесь тяжкий шлях облоги, літературних сугичок і боів, що їх зазнала група Хвильового —Кулі-ша на початку лиховісних тридцятих років», — так згадує письменник Г. Костюк ті часи. 

<br>Не дивно, що під репресійний прес Остап Вишня, широковідомий сатирик і гуморист, член Пролітфронту, друг Хвильового і Куліша, потрапив одним із перших. Його арештували 26 грудня 1933 р., звинувативши в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Абсурдність очевидна. 

<br>Під слідством перебував до 4 квітня 1934 р., зазнав численних тортур і допитів, нарешті не витримав і «зізнався» в усьому, чого домагалися від нього слідчі. Його засудили до розстрілу, одначе вирок замінили десятирічним ув'язненням у північних таборах, яке відбував у Чиб'ю Ухта-Печорського табору (нині це місто Ухта Республіки Комі).<br>Великою підтримкою в засланні була для нього дружина Варвара Олексіївна. До арешту вона була актрисою. Разом із сином Остапа Вишні від першої дружини В'ячеком і власною донькою Марією її вислали з України, Цієї родини «ворога народу» цуралися друзі, її обминали знайомі. Поселилися вони в Архангельську, звідки п посилали письменникові посилки з одягом і харчами. Якось Варварі Олексіївні навіть поталанило провідати чоловіка. Велике значення мали її теплі, щирі листи. 

<br>Якийсь час на засланні Остап Вишня працював співробітником табірної газети «Северный горняк». Він написав 22 нариси про людей-трударів, про їхні мрії завоювати цей суворий північний край. Навіть збирався створити роман.<br> 

Невдовзі довелось освоїти професію економіста. Окрім моральної депресії, його постійно мучила виразка. 

<br>1935 р. приніс нові несподіванки. Після смерті Кірова репресії посилилися. За спеціальним розпорядженням Остапа Вишню посилають на загальні роботи до Кожви. за 300 км від Чиб'ю. До місця призначення мав добиратися сам. То була рірна загибель. Порятували друзі, серед яких і відомий актор, тоді теж в'язень Й. Гірняк. Вони добре спорядили його в небезпечну подорож до концтабору на тяжкі роботи... 

<br>Із заслання повернувся Остап Вишня в грудні 1943 р.. до родини добирався через Москву. Спочатку прийшов до Максима Рильського в готель. 

<br>«Треба їхати в Київ і починати працювати в літературі, а отут (він торкнув скроні) —жодної думки... Мабуть, я вже не зможу писати...», — так казав тоді Остап Вишня дружині. Але поступово родинне тепло, увага друзів робили свою справу. Письменник повертався до життя і творчості. Звісна, багато чого навіки залишилося в минулому. З таборів повернувся морально зломлений, тепер мусив виконувати роль слухняного служителя партійної ідеології. «У Вишні був великий сміх, та його витравили»,—скаже про нього в щоденнику Григір Тютюнник. 

<br>Першим друкованим твором у післятаборовім житті митця була його усмішка «Зенітка», опублікована 26 лютого 1944 р. у газеті «Радянська Україна». Потім вона з'явиться в багатьох фронтових газетах, часто звучатиме по радіо. 

<br>Остап Вишня починає співпрацю в журналі «Перець», виходять нові його книги. Стає членом правління Спілки письменників України-—отож, його визнають офіційно. Вільна пташка опиняється в золотій клітці, але їй там кепсько, незатишно. Прикметний факт — багато подорожує, багато перекладає (М. Гоголя, Марка Твена, О'Генрі, Я. Ґашека, А. Цехова)... Тобто намагається втекти від самого себе. 

<br>У 1955 р. був реабілітований судовими органами. Невдовзі, 28 вересня 1956 р., — смерть, що постійно чатувала на нього на півночі, наздогнала. 

<br> <u>''ТВОРЧІСТЬ ОСТАПА ВИШНІ''</u> 

<br>Остап Вишня —письменник, який у 20-х рр. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі з них неодноразово перевидавалися. 

<br>Письменник Б. Гжицький згадує: «Слава Остапа Вишні росли з кожним днем. Люди сміялись, тількп-но побачивши його підпис під фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її зміст. Величезним успіхом користувались його "Усмішки сільські", "Мисливські", "Закордонні" та інші. У ті часи (двадцяті роки) Павло Михайлович писав дуже багато. Щодня було щось нове. Його фейлетони і гуморески робили тиражі газетам, у яких друкувались. Він скоро завоював село, його ім'я стало чи не най популярнішим після Т. Шевченка. Адже півмільйонний тираж книжки в ті далекі тепер часи, кінець 20-х років, щось-таки значив». 

<br>У 1924 р. вийшло 9 збірок Остапа Вишні, 1927 —15, 1929—28. Серед них найпопулярніші ''<u>«Вишневі усмішки сільські»</u>'', ''<u>«Вишневі усмішки кримські»</u>'' (1925), ''<u>«Українізуємось»</u>''(1926), ''<u>«Вишневі усмішки театральні»</u>'', ''<u>«Моя автобіографія»</u>'' (1927), ''<u>«Вибрані твори»</u>''[1929), ''<u>«Усмішки. Т. 1»</u>'' (1929), ''<u>«Вишневі усмішки закордонні»</u>'' (1930), ''<u>«Усмішки»</u>'' в 4 т. (1928, 1930). 

<br>У ті роки Остап Вишня був не єдиним представником «несєлого цеху В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, В. Чечвянський, Кость Котко, М. Годованець, В. Ярошенко, О. Ковінька, П. Капельгородський —ці письменники також працювали у жанрі сатири і гумору. Але ту неповторну «країну веселої мудрості» |як назвав її Олесь Гончар) створив саме Остап Вишня. 

<br>Це був по-справжньому народний митець. У табірному щоденнику він колись занотував: «Скажіть усім, що я не ворог народу». То був крик його душі, зраненої тяжкими обвинуваченнями в репресійні роки. 

<br>«Думи мої, думи моїй—цей щоденник написано у 50-х рр.; там є чимало зайвого пафосу, удаваності й недоговореності. Це й зрозуміло: помер Остап Вишня раніше, аніж було засуджено культ «вождя всіх народів» Й. Сталіна. Тому не встиг духовно розкріпоститися, сказати нголос те, що заховане глибоко в серці. Але є там таке щире зізнання: «Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш — тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, — щоб народ мій усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті, — щоб вони отакуньким шматочком радості засвітилися! 

<br>І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, хоч на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, — ніякого більше "гонорару" мені не треба. 

<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Я —слуга народний!<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І я з того гордий, я з того щасливий!». 

<br>Не міг Остап Вишня спрямувати своє перо сатирика проти всього, що заважало його рідному народові стати вільним, не міг сказати болючої правди вголос. Робив те., що дозволяли обставини. Із його творів постала вся Україна 20—30-х рр., яка мовби дивилася в дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе. 

<br>Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами свого народу. 

<br>Насамперед бачимо у цих творах українське село, затуркане, неписьменне, яке ніяк не може виборсатися із своїх віковічних злиднів. Зустрічаємо різні типи селян-хліборобів, старих, чоловіків, жінок у несподіваних життєвих ситуаціях, їхня мова колоритна, жвава, побут передано з допомогою яскравих, найприкметніших деталей. Письменник застосовує часто вживані народні вислови, прислів'я, приказки. Показує, як люди тягнуться до нового життя, до світла, прагнуть стати кращими. Вони мовби придивляються до вад один одного і хочуть їх позбутися. До того ж це не було придумане в кабінетній тиші, а почуте, спостережене, вихоплене з реального життя.<br>Остап Вишня ніколи не цурався звичайних людей. Як пригадує його брат, «і в ранній період його життя в Харкові, і в останні роки життя в Києві я завжди заставав у нього різних людей. Приходили колгоспники, робітники, студенти, молоді літератори, артисти. Приходили зі скаргами, з радощами, з творчими задумами, приходили просто розповісти якийсь факт із життя, і всіх він приймав, з усіма говорив» . 

<br>Він писав також на злободенні суспільно-політичні теми, його цікавила доля інших народів, наприклад, кримських татар. Звісно, ці твори були спрямовані протії ура-патріотизму та націоналізму, проти релігії, бо ж був Остап Вишня дитям свого часу. Його цікавив розвиток української культури, особливо літератури і театру. У нього є ціла серія влучних і дотепних «мистецьких силуетів» про Петрицько-го, Довженка, Курбаса. Гірняка, Василька. Він висміював і дрібні вади своїх сучасників, хуліганство і грубість, ледарство і консерватизм, браконьєрство, легковажність у шлюбі, безвідповідальність у родині. 

<br>Певно, немає тем, що їх не торкнувся б у своїй творчості Остап Вишня. Ніде правди діти, він мусив вІдданати данину своєму часові і тим, що стояли над його долею. Найвищий суд вершила тоді партійна ідеологія. Більшість письменників були невільниками -на своїй землі, мусили співати в єдиному хорі. Тому кажемо, що сміх Остапа Вишні був сміхом крізь сльози. 

<br>У своєму світобаченні Остап Вишня—проникливий лірик, ніжний син своєї землі, вчарований красою природи. Він любить свого героя, хоч би яким той був, сміх письменника доброзичливий, а не злісний і засуджуючий. Письменник хотів, щоб його народ (теж підневільний, як і він) бодай посміхнувся.<br>Загальна тональність його гуморесок—світла, сонячна. Кількома виразними штрихами він передає той чи той пейзаж: 

<br>«А сонце вище... А сонце ще вище. 

<br>Воно грається... Воно горить срібно-золотим сяйвом і бризки гарячого золота кидає щедрою рукою і назад, і наперед, і праворуч, і ліворуч... 

<br>І гарячішає море, і тепліють гори, і в млоску гарячому шелестять хвої чорного кипариса... 

<br>А воно все вище!.. А воно ще вище!.. 

<br>І все живе гониться за ним» («Кримське сонце»). 

<br>Природа ніби оживає на очах —автор щедро використовує персоніфіковану метафору. На тлі подібного пейзажу відразу&nbsp;&nbsp; створюється&nbsp;&nbsp; відповідний&nbsp;&nbsp; настрій,&nbsp;&nbsp;&nbsp; здебільшого життєствердний і оптимістичний. Бо такий настрій, всупереч усьому, переважав у світосприйманні письменника. 

<br>Жанрова своєрідність творів Остапа Вишні. У великому творчому доробку письменника представлено різноманітні жанри малої прози, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Він мовби сам усміхається, розповідаючи. Остап Вишня ввів в українську літературу і утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же і назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідачаї створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні с цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. 

<br>Писав він і гумореска—невеликі оповіді про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини. Власне, це різновид тих же усмішок. 

<br>У ранній період творчості Остап Вишня створив чимало фейлетонів —різновид сатиричного, викривального жанру на актуальну тему («Антанта», «Муссоліні править»).<br>Писав він і автобіографічні оповідання: «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня», «Все життя н Гоголем», «Панська ялинка», в яких намагався посміхнутися над своїм життям, іронічно подивитися на себе мовби збоку. 

<br>Сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою й зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу. В його усмішках знайдемо і типовий український пейзаж, і український характер, і українську поетичність, і український гумор—«лукавий і добродушний». 

<br>У соковитих, різнобарвних, різноголосих «Ярмарці», «Темній нічці-петрівочці», «Косовиці» ніжний, акварельний український красвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, опис комічних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор»—усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі та мовби спостерігає реакцію читача. 

''<u><br>«Мисливські усмішки».</u>'' Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою. Щоправда, на полювання збирався з гаслом: «Хай живуть зайці!»<br>Ось запис&nbsp; із&nbsp; його щоденника,&nbsp; зроблений&nbsp; 23&nbsp; грудня 1951 р.: «Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічого. Для мене це—типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому "попом", без нічого,— всі спокійні. Всі: жона, донька, зять і навіть онучок, Павлушка, зовсім байдуже заявляє: "Ді (дід)! Зайць (заєць) ма! (нема!)". Зайця, як завжди, нема. 

<br>І от одного разу я приношу зайця. Факт! Ціла трагедія. Як? Дід убив зайця? Не може бути! І пішло! 

<br>Дружина з кимось говорить по телефону:<br>— А ви знаєте —у нас заєць!<br>— Ну?<br>— Факт! Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?». 

<br>Ще запис 23 січня 1952 р.: «Їздили полювати. Це—не вперше і не востаннє. Нічого! 

<br>І як радісно, що я нічого не вбив!<br>І як радісно буде, що я нічого не вб'ю.<br>Одне тільки: Павлуша, онук, чекає від діда зайця.<br>А дід —без зайця та й без зайця!<br>Перед онуком незручно!». 

<br>Він надзвичайно любив природу, ліси, поля, річки, чарівні краєвиди українського степу. З батьківською турботою ставився до звірів і птахів. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де відпочивав душею, заспокоювався від міської метушні. Дуже часто полював разом із Максимом Рильським, особливо в останні роки свого життя. 

<br>Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. 

<br>У 1958 р. вийшло найповніше видання цього циклу під назвою «Мисливські усмішки». Схоже, що це була одна а його найулюбленіших тем. Не тому, що сам був мисливцем і рибалкою, В таких усмішках не було необхідності кривити душею; показувати прогресивний поступ нового життя (якого в справжньому житті не було) чи передавати всенародне піднесення від соціалістичного будівництва. 

<br>«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі— явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту і пейзажної лірики. Пейзажі і|і досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою: «...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Пискнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...<br>Сіріє... 

<br>— Фіть-фіть-фіть! —прорізало повітря чиря...<br>— Б-б-бах! Перший постріл! 

<br>Полювання відкрито!».— Так закінчується усмішка «Відкриття охоти». 

<br>Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. 

<br>Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина. 

<br> 

«Засідаєте біля величезного колгоспного ожереду соломи...<br>Ніч темна, бадьора.<br>На небі, над ожередом, — зорі, на землі, під ожередом,— зайці.<br>Сіли, закуталися.<br>— Ну, налітайте, котрі тут зайці є! Тихо-тихо...<br>Аж ось десь із сусіднього села: "Котила-а-а-ася..." І тихо.<br>Ще щільніше закутуєтесь у кожуха..<br>Замислюєтесь...<br>Мимоволі із грудей:<br>"Ой зійди, зійди, ясен місяцю.<br>Як млиновеє коло..."<br>І знову тихо.<br>Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться...<br>Під кожухом тепло-тепло...» («Заєць»).<br><br>Герою так добре й затишно тут, серед зимової тиші! Незчувсь, як заснув, і рушницю хтось поцупив... Ситуація комічна, але мисливець не сумує, навіть ділиться досвідом полювання. Головне, що було добре на душі, затишно і спокійно. 

<br>Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. 

<br>І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію. 

<br>«Як варити і їсти суп із дикої качки» —одна з найдо-тепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р., вже після повернення письменника із заслання. 

<br>Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Про таке тихе плесо мріялося Остапові Вишні на далекій холодній Колимі... 

<br>Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...». 

<br>За цим описом збирання на полювання —неприхована іронія, передчуття неповторно] мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» —час, коли дика качка з'являється на полі. Спізнення на вечірню «зорьку» —своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом: 

<br>«Поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахуч ото-пахучого сіна. Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а відпочиваючи, думаєте». 

<br>Далі оповідач залишає вас «думати», а сам іде готуватися до «ранкової зорьки». Такий душевний стан був дуже дорогий Остапові Вишні, надзвичайно бажаний після всіх попередніх життєвих випробувань, після такого жорстокого викреслений з літератури. Коли придивитися уважніше до фотознімків письменника, зроблених уже після заслання, можна помітити на більшості з них стомлений, зболений, сумний погляд митця. Якщо десь він і усміхається, то якось вимушено і неприродно. Варто звернути увагу й на такий факт; усі його післярепресійні гуморески та усмішки—в основному на політичні теми, бравурно-офіційні, плакатні, закличні (лише в такий спосіб міг тоді повернутися в стрій}, а от «Мисливські усмішки» —щирі й задушевно-чисті, наче життєва оаза в завмерлій душі письменника. 

<br>...Отже, приготування до «ранішньої зорьки». Хтось забув найголовніше —стопку, хтось радить надалі прив'язувати її в рюкзаці. «Найцікавіший момент» полювання — розповіді бувалих мисливців про колишні пригоди, дійсні й придумані. 

<br>«Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань. 

<br>І вільно дихається, і легко дихається...». Зверніть увагу на останнє речення. Воно як зізнання самого автора. Дарма, що жодної качки не привезено; повернувшись, мисливець тихенько обскубе у своєму кабінеті базарну курку... Заради цього хоч би недовготривалого «легкого дихання» вже варто жити на світі та берегти в пам'яті ті мисливські спогади, «підживлювати» ними скніючу, знівечену, розтоптану свою душу. 

<br>Але свій, безперечно, тяжкий душевний стан Остап Вишня зміг уміло приховувати, ніколи не втрачав почуття гумору. Він надзвичайно любив життя, щоб марнувати його в плачах і печалі, ніжно любив людину, а без цього взагалі немислима художня творчість. 

<br>У його щоденнику є такий запис (від 10 березня 1951 р.): «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! 

<br>У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом... І так мені хотілося, щоб посміхнулися вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші...». 

<br>Тому усмішки Остапа Вишні будуть популярними ще довго-довго..<br><br>''<u>ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ</u>''<br><br>1. Як і чому життєва біографія Остапа Вишні вплинула на тематичне спрямування його творів, кон'юнктури їсть деяких із них? 

<br>2. Прочитайте автобіографічні оповідання «Моя автобіографія». «Великомученик Остап Вишня», «Отак і пишу», щоденник «Думи мої, думи мої». Врахуйте при цьому обставини часу, за якого вони створювалися.<br> 

3. Що нового додають ці твори до вашого розуміння Остапа Вишні?<br> 

4. У щоденнику «Думи мої, думи мої» Остап Вишня писав: «Коли входиш у літературу, чнсть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!» Як ви прокоментуєте ці слова?<br> 

5. Використовуючи додаткові джерела, підготуйте розповідь про життя Остапа Вишні на засланні. 

6. Що таке усмішка? Фейлетон?<br> 

7. Схарактеризуйте образ оповідача в усмішках гумориста.<br> 

8. Проаналізуйте роль художніх засобів, використаних у «Ярмарку», «Темній нічці-петрівочці». Які з них виконують там першорядну роль?<br> 

9. Підберіть із текстів усмішок пейзажні описи. Чим вони характерні&nbsp;?<br>10. Які риси українського національною характеру розкриваються в усмішках Остапа Вишні?<br> 

11. Доберіть портретні характеристики героїв із творів гумориста.<br> 

12. На чому заснований гумор Остапа Вишні: комізмі ситуації чи комізмі вислову?<br> 

13. Ознайомтеся з «Мисливськими усмішками» Остапа Вишні.<br> 

14. В чому їх оригінальність?<br> 

15. Які почуття виникають у вас після прочитання цих творів письменника&nbsp;?<br> 

16. Чому Остап Вишня був особливо популярним у 20-х рр.?<br> 

17. Напишіть твір-роздум про Остапа Вишню «Ніколи не сміявся без любові»<br> 

18. Завдання для найдопитливіших. Підготуйте реферат на тему: «Творчість Василя Чечвянського поряд із Остапом Вишнею».<br>''<u><br></u>'' 

''<u>РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА</u>''<br> 

1. Остап Вишня. Твори: У 4 т,— К., 1988.<br>2. Про Остапа Вишню. Спогади.— К., 1989.<br>3. Остап Вишня // Історія української літератури XX століття.— К„ 1994,—Кн. 2.—Ч. 1.<br>4. Зуб І. Остап Вишня: Літературний портрет.— К., 1989,<br>5. Чиб'ю, 1934; Уривки з табірного щоденника//-Літературна Україна.-— 1989. — 3 серпня.<br>6. Журавськай А. ("Скажіть усім, що я не ворог народу..." // Літературна Україна,— 1988.— № 23.<br>7. Цєков Ю. «Мою роботу рецензував народ!» // Остап Вишня. Твори. У .) т.— К., 1988.—Т. 1.<br>8. Суровцова Н. Перехрещені стежки: (Остап ВншняІ // Слово і час.— 1991.— № 8.<br>9. Присяжна Т. Сторінками життєпису Остапа Вишні: Нестандартний урок//Дивослово.— 1996.—№ 1.<br><br> 
<pre>• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки                
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку 
• додаткові доповнення                                 • реферати     
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми        
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання 
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                          
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка      
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими
</pre> 
<br>
Возврат к странице Тема 12. Остап Вишня. Огляд життя і творчості письменника. Могутній і рідкісний талант гумориста..
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0_12._%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF_%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8F._%D0%9E%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0._%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D1%83%D1%82%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D1%96_%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82_%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0.»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: