§12. Права та обов'язки людини

Чи має людина якісь права від народження? Ні людське співіснування, ні самореалізація людини чи її самовдосконалення неможливі без гарантованих для неї прав і свобод. їх забезпечення — необхідна передумова самого людського існування. Але ким або чим визначаються ці права? І чи можуть вони бути однаковими для всіх людей? Чи має людина якісь права вже від свого народження? Усі ці питання почали виникати вже тоді, коли внаслідок розпаду родинних відносин і угворення приватної власності окрема людина вирізнилася й усвідомила себе як особистість.

У родовому суспільстві, як правило, права всіх його членів були однаковими. Ці права виражали спільні інтереси членів роду і регулювалися моральними нормами і звичаями, з виникненням же класового суспільства почали створюватися правові закони, які виражали насамперед інтереси панівних верств населення або інтереси всього суспільства, які могли і не збігатися з інтересами окремих особистостей. Тому виконання цих законів нав'язувалося окремим громадянам із допомогою державних чиновників, армії, поліції, тоді як у родовому суспільстві виконання моральних норм базувалося на громадській думці та авторитеті старійшин. Саме існування примусової необхідності підкорятися певним правовим законам, встановленим державою, але таких, що не відповідають інтересам окремих людей, і породило питання про співвідношення природних прав людини і тих, що встановлювалися державою.

Уже в античній філософії справедливість, що встановлена природою, протиставлялася справедливості «за законом». Знаменитий афінський філософ Сократ вважав, що поряд із державними законами існують неписані божественні закони, які, до речі, важливіші. Арістотель теж розрізняв закони природи, які він називав «природним правом», і закони, встановлені самими людьми. Проте він же доводив, шо за свосю природою люди можуть бути нерівними: одні — рабами, а інші — вільними.
Філософи-стоїки висунули уявлення про вічні і незмінні норми природи, яким повинні підкорятися всі люди. В основі цих норм лежить «розум природи». Римський мислитель і оратор Цицерон (106—43 до н. е.) вважав верховним природним законом закон Бога, який проявляє себе в людському розумі. Узгодження людських вчинків зі світовим природним законом він називав справедливістю. Головна вимога природного закону, на його думку, це — «кожному своє», тобто утвердження права кожної людини на приватну власність.

У період феодалізму під природним правом людини розуміли насамперед ідеї, викладені у Святому Письмі. Видатний середньовічний філософ і теолог Фома Аквінський (1226—1274) убачав основу природних прав людини в божественному законі, яким нібито є всезагальним законом Всесвіту. Посилаючись на цей закон, він оголошував вічними і незмінними феодальне розшарування суспільства, нерівність між людьми і підкорення «нижчих» «вищими».

Фома Аквінський доводив також, що виконуватися повинні тільки ті людські закони, які відповідають божественному законові, оскільки Богові слід підкорятися більше, ніж людині. Ці погляди виражали прагнення папства і католицької церкви підкорити собі державну владу світських владик. Посилаючись на них, єзуїти-тираноборці у XVI столітті вимагали повалення влади і навіть знищення тих європейських володарів, дії і закони яких не відповідали законам римської курії.

Ідея вроджених, природних прав людини набула великого поширення в добу становлення і утверджений капіталізму. Проте ідеологи буржуазії вважали, що підвалини, на яких повинні базуватися державне і суспільне життя, потрібно шукати не в божественному одкровенні, а в розумі та досвіді, в природі речей і природі самої людини. З цієї точки зору всі люди оголошувалися рівними и вільними від природи, а нерівність і привілеї розглядалися як такі, ідо суперечать природі, й тому повинні бути знищені. Природними правами людини оголошувалися її право на власність, на безпеку і захист власності, рівність усіх людей перед законом. Ці вимоги лягли в основу Декларації незалежності СІМА (1776) І Декларації прав людини і громадянина у Франції (1789).

Першою спробою систематизації теорії природного права було вчення голландського юриста Гуго Гроцін (1583—1645), викладене ним у праці «Про право війни і миру» (1625). В Україні і в Росії першим теоретиком природного права на початку XVIII століття був відомий наш філософ і громадський діяч Феофан Прокопович (1681-1736).
В останні кілька століть до ідеї прав людини так чи інакше зверталися майже всі видатні мислителі. При цьому одні з них так само доводили, шо невід'ємні права кожної людини визначаються самою її природою, інші ж, наприклад Гегель (1770—1831), вважали, що ці права визначаються, насамперед, суспільством. Утопічні комуністи і К. Маркс (1818—1883), які відстоювали ідею рівноправ'я між людьми, були впевнені, що права людини можуть бути забезпечені тільки за суспільної власності па засоби виробництва.

Деякі світські й релігійні філософи (Ж. Марітен, Дж. Граят, папа Лев ХІІІ) критикували соціалістичну теорію суспільної власності як таку, шо суперечить природному праву людини. І відстоювали ідею довічності приватної власності й класової нерівності.

Нарешті, були й люди, наприклад більшовики, які доводили, що повне забезпечення прав людини може буги досягнуте лише шляхом насильницького знищення старого суспільного ладу, водночас як інші, так звані реформісти, вважали, що найповніше забезпечення прав людини може бути досягнуте тільки шляхом поступового реформування капіталістичного суспільства і діючої у ньому системи правових законів і норм.

Сьогодні ми теж можемо зустрітися з проголошенням майже кожної з названих позицій представниками різних політичних партій і рухів. І не цілком закономірне явище у такі перехідні періоди. Країна стоїть на роздоріжжі, намагається визначити подальші шляхи розвитку. Ясна річ, що повернення до тоталітарної системи, за якої права людини лише декларувалися, а насправді порушувалися навіть найелементарніші з цих прав — на життя і на безпеку людини, неможливе. Але, з іншого боку, чи зможемо ми досягти найближчим часом забезпечення прав людини, стаоши на шлях капіталістичного розвитку? Питання поки що залишається відкритим. І відповідь на нього значною мірою залежатиме від наших власних зусиль.

Що ж до прав і свобод людини, то слід, мабуть, все-таки визнати, що, справді, кожна людина має або, принаймні, повинна мати хоча б певні з них вже зі свого народження. Вже навіть у зв'язку з тим, шо вона є людиною, хоча більшість її реальних або формальних прав, зафіксованих у законах, визначається саме тим суспільством, в якому вона живе. І якщо ті права, що встановлюються суспільством, можуть і повинні постійно розширюватися і вдосконалюватися в міру розвитку самого суспільства, то так звані невід'ємні права кожної людини є тим правовим загальнолюдським мінімумом, без якого жодне суспільство не може існувати і розвиватися. Тому знання цих прав необхідне кожній людині, незалежно від того, хто вона і хоч би де вона жила.

Загальна декларація прав людини. Оскільки основні або невід'ємні права людини є загальнолюдськими, то вони рівною мірою стосуються всіх людей, що живуть на нашій планеті. Тому в процесі захисту й утвердження цих прав має велике значення співробітництво всіх людей доброї волі, представників різних націй і держав. Охорона цих прав е також завданням багатьох міжнародних організацій, провідну роль серед яких відіграє Організація Об'єднаних Націй (ООН). Організація Об'єднаних Націй є першою в історії міжнародною організацією, Статут якої, ухвалений 24жовтня 1945 року, закріплює демократичні принципи міжнародних відносин, спрямовані на забезпечення співробітництва держав із різним суспільно-політичним ладом, на уникнення загрози війни і зміцнення всезагального миру і міжнародної безпеки. У преамбулі до Статуту висловлена рішучість держав — членів ООН, до яких

належить і Україна, позбавити майбутні покоління страхіть війни; утвердити віру в головні права людини, в гідність людської особистості, у рівноправ'я чоловіків і жінок, у рівність прав малих і великих націй; створити умови, за яких може здійснюватися справедливість і повага до міжнародних зобов'язань. Народи Об'єднаних Націй проголосили в Статуті, що міжнародне співробітництво „в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії" є одним із головних завдань Організації. За роки свого існування Організація Об'єднаних Націй зробила істотний внесок у розвиток такого співробітництва, у пошуки шляхів і методів припинення порушень прав людини, формування гарантій забезпечення цих прав і створення належних умов життя людей в усьому світі. Одним із важливих кроків на шляху до досягнення цієї мети стала Загальна декларація прав людини, проголошена 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН.

У ній уперше в історії міжнародних відносин були визначені головні права і свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід 'ємних прав їх с основою свободи, справедливості та загального миру».

До прав, які підлягають, згідно з Декларацією, загальній увазі та виконанню, входять елементарні права особистості, громадянські, політичні і соціально-еконо-мічні права людини. Серед елементарних прав особи Декларація проголошує насамперед правії кожної людини «на життя, на свободу і на особисту недоторканність» (ст. 3). У ній також зазначається, що ніхто „не повинен бути в рабстві або у підневільному стані(ст. 4), «не повинен зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських, чи таких, що принижують його гідність, дій...» (ст. 5), «не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). До елементарних прав людини відносяться також ЇЇ право на захист незалежним і безстороннім судом (ст. 10), на недоторканність особистого і сімейного життя, на недоторканність її житла, на таємницю кореспонденції, на захист честі й репутації (ст. 12).

У Декларації визначаються також політичні й громадянські  права і свободи людини. Це право кожної людини «на свободу думки, совісті і релігії» (ст. 18), «на свободу переконань і на вільне їх виявлення» (ст. 19), «на свободу мирних зборів і асоціацій" (ст. 20). До цих прав належать також «право брати участь в управлінні своєю кращою» і загальне й рівне виборче право при таємному голосуванні (ст. 21), оправо вільно пересуватись і обирати собі місце проживання у межах кожної держави» (ст. 13); «право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком» (ст. 14); «право на громадянство, якого ніхто не може бути безпідставно позбавлений, і па його зміну» (ст. 15); право повнолітніх чоловіків і жінок «без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю» (ст. 16); право «володіти майном як одноособово, так і разом з іншими» (ст. 17).

У Декларації підкреслюється також, що кожна людина, як член суспільства, «має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання ії гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях» (ст. 22). Кожна людина має також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття», на рівну оплату за рівну працю, на задовільну і справедливу винагороду, па створення профспілок (ст. 23). До цієї ж групи прав належать також право на відпочинок і дозвілля (ст. 24); право на соціальне забезпечення і особливий захист материнства і дитинства (ст. 25); право на освіту, яка «повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна» і «повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості і збільшення поваги до прав людини і основних свобод» (ст. 26); право «вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами» (ст. 27).

В основі всіх прав людини, названих у Декларації, лежить принцип рівноправ'я. Згідно з Декларацією усі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (ст. 1). Кожна людина «повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового або іншого стану» (ст. 2). Усі люди «рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист їх законом» (ст. 7).

Прийнята у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Декларація є рекомендацією, яка не має юридичної обов'язкової сили, але її положення мають величезне морально-політичне значення. Вони дістали визнання у всьому світі як певні зразки, до яких повинні прагнути усі держави, ці положення впливають на вироблення гуманніших і справедливіших національних законодавств.

На основі Загальної декларації прав людини розробляється спільна програш дій держав у галузі захисту прав людини, вироблено ряд важливих міжнародних правових документів; Пакт про права людини (1966). Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965), Конвенція про ліквідацію дискримінації стосовно жінок та інші. Ці акти мають обов'язкову юридичну силу і сприяюіь повазі і збереженню крав людини в усьому світі.

На жаль, сьогодні ще у будь-якій країні існують ворожі людині сили й угруповання, злочинні організації й особи, які не бажають рахуватися з правами людини, нехтують ними заради своїх корисливих інтересів. Тому кожна людина повинна не тільки знати свої права, а й уміти захищати їх, грамотно це робити. З цією метою вона може звертатися в судові органи не іїльки своєї країни, а й у міжнародні правозахисні організації, наприклад в європейську комісію з прав людини, яка працює у Страсбурзі.

Права та обов'язки. Кожна людина має не тільки певні права, а й обов'язки, цю одне без другого просто неможливе. Наприклад, тільки при дотриманні прав людини ці права можуть бути реалізовані, тому кожна людина зобов'язана дотримуватися цих прав щодо інших людей.

У Загальній декларації прав людини записано, що кожна людина «має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи» (ст. 29). І справді, якщо суспільство забезпечує людині збереження її прав і реалізацію її свобод, то людина, у свою чергу, зобов'язана підтримувати таке суспільство, охороняти і захищати його, сприяти ііого удосконаленню і розвитку. Обов'язком громадянина кожної країни є визнання і дотримання Конституції як головного державного закону, у якому закріплюються в правовій формі основи державного устрою і головні права та обов'язки громадян.

Головні положення Конституції доповнюються і конкретизуються в різних галузях права: державному, громадянському, адміністративному, сімейному, трудовому, карному та інших. У кожній із цих галузей виробляються певні закони, які регулюють взаємовідносини між людськими групами і окремими громадянами в різних сферах їхнього життя і діяльності: економічній, політичній, соціальній, культурній тощо.

Наприклад, сімейне право регулює особисті й майнові відносини, які визначаються шлюбом і належністю до сім'ї. Ним визначаються умови і порядок прийнятій шлюбу, укладання шлюбного контракту і його розірвання, майнові відносини у сім'ї І розділ спільного майна при розлученні, права та обов'язки батькін і дітей та інше. Трудове право регулює працю робітників і службовців на підприємствах, в установах і організаціях. Воно регламентує взаємовідносини робітників і службовців з підприємством та його адміністрацією, взаємовідносини адміністрації і профспілкових комітетів шодо умов і оплати праці, участі робітників в управлінні виробництвом, вирішення конфліктних ситуацій тощо.

Кожна людина, досягши певного віку, несе особисту відповідальність за наслідки невиконання або недостатнього виконання передбачених правовими законами обов'язків, які призводять до порушення прав інших людей. Громадянська відповідальність передбачає застосування до правопорушника встановлених законом або договором заходів і лій. які мають для нього негативні економічні та інші наслідки. Було б, мабуть, зайвим доводити, що кожна людина зобов'язана знати і виконувати існуючі в суспільстві правові закони і нести відповідальність за їх порушення — це зрозуміло і так. Бо тільки там, де виконуються закони і де немає влади, вищої за закон, може йти мова і про існування соціальної справедливості. Але хотілося б звернути увагу не тільки па формально-правовий, а й па моральний бік цьою питання. Кожна людина має певні обов'язки щодо самої себе і щодо інших людей і несе моральну відповідальність за їх виконання навіть в тих випадках, коли це не передбачено існуючими законами.

Наприклад, поки що не існує законів, які б зобов'язували нас піклуватися про долю людства в цілому, оскільки, як правило, у більшості випадків дія цих законів обмежується рамками певної держави або декількох із них. Проте сьогодні не можна не розуміти, шо майбутнє людства, зокрема, збереження самого його існування значною мірою залежить і від кожного, хто проживає на планеті. Нам не може бути байдужою доля нашої планети, майбутнє наших нащадків, і ми несемо за цс відповідальність перед власним сумлінням.

Ніякі законодавчі акти не зобов'язують нас піклуватися про здоров'я чи добробут незнайомих нам людей, жителів інших країн. Але хіба ми можемо залишатися байдужими, знаючи, шо в нашому сьогоднішньому світі кожні дві секунди вмирає від голоду чиясь дитина? Хіба ми можемо вважати себе чесними, принаймні перед власним сумлінням, якщо хоча б не спробуємо зробити хоч якусь невеличку справу для поліпшення життя інших людей?

Наш святий обов 'язок полягає у тому, щоб дбати про рідну матір і про Батьківщину, і про інших людей, і про планету в цілому. І це, якщо замислитися над такими речами, не просто гучні слова, а споконвічний закон людського співіснування, дотримання якого є обов'язковим для нашого постійного розвитку.

Запитання і завдання
1. У зв'язку з чим виникли і як розвивалися в історії людства погляди на природні права людини?
2. Як, на ваш погляд, співвідносяться між собою природні права і права, що встановлені суспільством або державою?
3. Ознайомтеся з другим розділам Конституції України і визначте головні прана та обов'язки її громадян.
4. Розкажіть, якими способами людина може захищати свої права?
5. Обґрунтуйте необхідність нерозривного зв'язку між правами та обов'язками людини.
6. Як ви вважаєте, чому розвиток демократії повинен супроводжуватися зростанням почуття особистої відповідальності?
7. Які людські обов'язки ви вважаєте для себе найголовнішими?

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими