KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 26. Чехословаччина.
ВикторияМора (Обсуждение | вклад)
(Создана новая страница размером <u>''Чехословаччина''</u> <br>''1. Встановлення комуністичного режиму після друг...)
Следующая правка →

Версия 07:47, 17 июля 2009

Чехословаччина


1. Встановлення комуністичного режиму після другої світової війни
Територію Чехо-Словаччнни було звільнено від нацистських окупантів радянськими військами у 1945 р.


Відновлена після завершення другої світової війни Чехо-Словацька Республіка (ЧСР) з'явилася на мапах у дещо змінених кордонах. Закарпатська Україна за узгодженням між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 р. була возз'єднана з УРСР. Внаслідок територіальних змін, воєнних утрат і проведеного на основі рішень Потсдамської конференції виселення німців, які надавали підтримку окупантам (близько 3 млн осіб), населення ЧСР з 1938 р. до 1946 р. скоротилося з 15,3 до 1—1 млн дуці. На відмічу від довоєнної Чехо-Словаччини, ЧСР стала переважно двонаціональною державою чехів і словаків, які разом складали 95% її населення. Обидві частини країни, як І перше, різнилися за рівнем соціаль-но-екокомічного розвитку. Чеські землі визначалися розвиненою промисловістю та інтенсивним сільським господарством. Словаччина була переважно аграрною областю з невисокою концентрацією промислового виробництва.


У першому уряді Національного фронту чеків і словаків за комуністами було закріплено лише 8 із 25 посад. А от президент Е. Бенеш мав великі права і законодавчі повноваження, велику свободу дій.


Після виборів до Національних законодавчих зборів, що відбулись у травні 1946 р., новин уряд ЧСР очолив голова КПЧ Клемент Готвальд.


У Словаччині перемогу на виборах одержали представники Словацької демократичної партії (СлДП), одначе комуністи звинуватили їх у прагненні відокремити Словаччину від ЧСР, себто у "державній зраді". Після розправи над лідерами СлДП компартія Словаччини контролювала становище в країні.


Незважаючи на активність комуністів, підтримку їх Із Москви, уряд Чехо-Словаччини в 1946-1948 рр. був коаліційним, і можливості для демократичного розвитку країни зберігалися. Проте вже 1947 р. в уряді виникли серйозні розбіжності після того, як СРСР відмовився дати згоду на участь делегації ЧСР у Паризькій конференції, присвяченій планові Маршалла. 20 лютого 1948 р. 11 із 26 міністрів, які репрезентували національних соціалістів, демократів, Народну партію, подали президентові прохання про відставку. Вони сподівалися, що іЧня відставка приведе до падіння уряду К. Готвальда І призначення нових виборів. Але комуністи 25 лютого сформували уряд, який майже повністю складався з членів КПЧ та їхніх прибічників. У Братиславі ввечері 25 лютого було створено Центральний комітет дії Словацького національного фронту.


Празький переворот 1948 р. знаменував установлення комуністичного режиму в країні на чолі з К. Готвальдом. Президент Е. Бенеш, літня і хвора людина, не зміг чинити опору і пішов у відставку.


14 червня 1948 р. президентом республіки було обрано лідера КПЧ К. Готвальда. Новий уряд очолив комуніст А. Запотоцький.


Зберігшії подобу багатопарґійної системи, КПЧ практично повністю визначала розвиток країни.


Новий режим придушував будь-які спроби опору, інакомислення. Проте в економічній площині Чехо-Словаччина в 50-х рр. розвивалася досить успішно. Дався взнаки той промисловий потенціал, що його держава мала ще з довоєнних часів, висока кваліфікація чеських робітників, досить значна допомога СРСР.


Економічні успіхи (національний прибуток 1960 р. виріс проти 1948 р. удвічі) дозволили комуністам констатувати, що у Чехо-Словаччині збудовано "основи соціалізму", а конституція 1960 р. закріпила цей факт у своїх статтях. Країна дістала нову назву — Чехо-Словацька Соціалістична Республіка (ЧССР). КПЧ було законодавчо забезпечено привілейоване становище. Керівником країни в той період був А. Новотний.


У 60-ті рр. темпи економічного розвитку значно знизилися, було вичерпано можливості екстенсивного розвитку промисловості, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна й державна бюрократія. Суспільство з демократичними традиціями не приймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва А Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря ЦК партії. Новим лідером партії було обрано А. Дубчека.

2. Події 1968 р.
Нове керівництво Чехо-Словаччиші на чолі з А. Дубчеком стало на шлях реформування системи. Вони заходилися будувати "соціалізм із людським обличчям", намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демоуратією. Пропонувалося скоротити державний апарат, реформувати господарчий механізм і відокремити його від політичних і державних органів.


Велику роль у пропаганді цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні відносно вільно. Лібералізація в суспільному житті проявилась у виникненні нових політичних організацій, активізації демократичних партій, які звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.


Керівництво КПРС і компартій східноєвропейських країн до змін у Чето-Словаччині ставилися різко негативно. Після публікації програмного документа чехо-словацьких радикалів "Дві тисячі слів" кремлівське керівництво почало схилятися до радикальних заходів.


18 серпня у Москві відбулася зустріч керівників правлячих партій Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР і СРСР, на якій було прийнято звернення до президента Чехо-Словаччини Л. Свободи, в якому зазначалося, що з метою надання "необхідної відсічі контрреволюції, військові частини наших п'яти країн вступлять на територію Чехо-Словаччини. Вони прийдуть у вашу країну як вірні друзі чехо-словацького народу..."


Отримавши листа, Л. Свобода сказав, що він введення військ не вітає, але проти союзних держав не піде і все зробить, щоб запобігти опору і кровопролиттю.
У ніч проти 21 серпня 1968 р. війська країн Варшавського договору увійшли до Чехо-Словаччини. Окупацію країни здійснювали 124. тис. військовослужбовців, 500 танків, було захоплено найважливіші стратегічні пункти, роззброєно міліцію. А. Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ були заарештовані органами безпеки СРСР і відпроваджені до Москви.


Наприкінці серпня до Москви "запросили" чехо-словацьку делегацію на чолі з президентом Л. Свободою. 27 серпня у Москві та Празі за підсумками переговорів було опубліковано комюніке, в якому йшлося про досягнення домовленості щодо найскорішої нормалізації становища в ЧССР, визначено умови перебування радянських військ у країні. Війська НДР, Болгарії. Угорщини, Польщі залишали країну.


У квітні 1969 р. до влади у Празі стало промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість Дубчека обрали Г. Гусака, який згодом став і президентом країни.
Тільки після 1985 р. керівництво СРСР. а потім Росії засудило інтервенцію радянських військ до Чехо-Словаччини як наЙбру-тальніше порушення норм міжнародного права і втручання у внутрішні справи суверенної держави.


3. "Оксамитова" революція 1989 р., відновлення демократичного ладу
У 70—80-ті рр., після розгрому "Празької весни", в країні поглиблювалися економічні проблеми. Уповільнилося зростання виробництва, не відбувалася модернізація підприємств, вироблювана продукція не витримувала конкуренції із західною. У країні придушувалося будь-яке інакомислення.


Наступ реакції викликав до життя дисидентський рух. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Декларацію прав людини, виступила з відозвою, в якій розкрила основний зміст вимог і головні напрями демократизації суспільства. Документ дістав назву "Хартія-77"; його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформістському русі 60-х рр.


Авторитарна система в Чехо-Словаччині жорстоко переслідувала дисидентів, спрямувавши на них зливу офіційної критики і розправ. Майбутній президент В. Гавел був тричі засуджений, багато хто мусив емігрувати. Та кількість прихильників "Хартії-77м; зростала. У 1989 р. Ті підписали вже 1989 осіб. Власне, це була єдина організована опозиція в країні, проте компартійне керівництво відкидало будь-які спроби діалогу з нею, як це було в Польщі та Угорщині. 17 листопада 1989 р. міліція придушила студентську демонстрацію в Празі, що викликало величезне обурення серед населення. 18 листопада за ініціативою "Хартії-77" було створено Громадянський форум (ГФ) — патріотичний, демократичний фронт, який об'єднав противників комуністичного режиму. У Словаччині також було створено демократичну організацію "Громадськість проти насильства" (ГПН). Маніфестанти вимагали, щоби КПЧ відмовилася від керівної ролі у країні й покарала винуватців репресій. Революція, що почалася, відбувалася мирно. Студенти, а також робітники й Інтелігенція, що їх підтримували, не захоплювали будівель та об'єктів КПЧ, уникали сутичок. Тому події листопада 1989 р. дістали назву "ніжної", або "оксамитової", революції. Наприкінці листопада федеральний парламент скасував статтю конституції, що затверджувала керівну роль КПЧ у країні. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали лідера опозиції Вацлава Гавела президентом країни.


Головою Федеральних зборів обрали А. Дубчека, лідера "Празької весни". Нове керівництво було сформовано на коаліційній основі. На виборах до Федеральних зборів переконливу перемогу здобули ГФ і ГПН — найвпливовіші сили країни. Держава дістала назву Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). У 1991 р. завершилося виведення з території Чехо-Сло-ваччини військ колишньої Радянської армії.


У 1990 р. уряд розпочав економічні реформи. У Чехо-Словач-чині реформаторський курс провадився найбільш кардинально і послідовно.


"Батьком" реформи був міністр фінансів Вацлав Клаус. Вона базувалася на роздержавленні та приватизації, забезпеченні конвертованості крони, вільному ціноутворенні. Уряд домігся збалансованості державного бюджету і приборкання інфляції. Життєвий рівень населення у складний перехідний період був одним із найвищих у Східній Європі.


4. Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. Їхні відносини з Україною
В основі процесу розпаду федерації лежали різний рівень економічного розвитку, різні історичні долі народів, утиски Словаччини в тоталітарній державі, хоча при цьому й зберігалося поважне ставлення двох народів один до одного.


Формальним приводом до розпаду Чехо-Словаччини стали результати парламентських виборів 5—6 липня 1992 р. У Чеській Республіці найбільшу кількість голосів виборців здобула Громадська демократична партія (ГДП), очолювана В. Клаусом. У Словаччині 37,2% виборців підтримали Рух за демократичну Словаччину (РДС) В. Меч'яра.


Одразу ж після підбиття підсумків виборів з ініціативи ГДП відбулися переговори В. Клауса і В. Меч'яра. Обидва згодом сформували та очолили уряди відповідно Чехії та Словаччини. Робочі зустрічі завершилися 23 липня 1992 р. підписанням політичної угоди між ГДП та РДС. В угоді обидва прем'єри висловились за цивілізований, культурний процес розділу федерації.


Відповідно до пропорції населення (2:1) напрочуд мирно були розділені майно, фінанси, інші цінності. 25 листопада 1992 р. Федеральні збори ухвалили конституційний закон про розділення Чехо-Словацької федерації.


Чехо-Словаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина.


Президентом Чеської Республіки став Вацлав Гавел; Уряд очолив Вацлав Клаус. Населення становило 10,3 млн душ.


Нинішнє становище Чехії характеризується політичною стабільністю, розвиненою промисловістю, готовністю інтегруватись у світове співтовариство.


У 1997 р. на саміті в Мадриді керівники країн НАТО винесли рішення про членство Чехії в цьому альянсі. Це сталось у березні 1999 р. Економічні успіхи дозволили Чеській Республіці увійти до "клубу багатих", як називають Організацію економічного співробітництва і розвитку, що об'єднує найбільш розвинені країни світу.


Словаччина також прагне вступити до ЄС і НАТО, але її зовнішньополітична і зовнішньоекономічна діяльність поки що більше зумовлюється співробітництвом з країнами Східної Європи і особливо — з Чехією, Угорщиною, Польщею. Однією з перших Словаччину визнала Україна. Відносини між двома суверенними державами дружні й стабільні. Останнім часом поглиблення співробітництва стало помітним у нафтопереробній промисловості, енергетиці, переробці лісу, у сфері туризму. Між державами діє Угода про добросусідство та співробітництво.

Перевірте себе
1. Хто був першим президентом Чехо-Словацької Республіки після Другої світової війни?
2. Які події стались у лютому 1948 р. в Празі?
3. Поясніть термін "Празька весна".
4. Як поставились у Москві до подій 1968 р.? Чому було введено радянські війська до Чехо-Словаччини?
5. Якими були вияви дисидентського руху в Чехо-Словаччини?
6. Як сталося роз'єднання Чехо-Словаччини в 1992 р.?
7. Які особливості розвитку Чехії та Словаччини після 1992 р.?


Виконайте завдання
1. Що, на вашу, думку означають ці схеми? Заповніть їх.


55-5.jpg
 
2. Визначте, хто з названих політичних діячів був лідером "Празької весни".
 Е. Бенеш;  Г. Гусак;  А. Дубчек;  А. Новотний.


Питання для обговорення у групі
1. Наведіть докази або спростуйте твердження, що чехо-словацьке суспільство мало традиції демократії.
2. Чому революція 1969 р. дістала назву "оксамитової"? Які її наслідки для демократизації країни?
3. Чим можна пояснити швидкий економічний розвиток Чехії в 90-х рр.?


Документи свідчать
1. З листа президії Національних зборів ЧССР до президії верховної Ради СРСР від 22 серпня 1968 р.
"Національні збори Ч«хо-Словацької Соціалістичної Республіки, законно обрані чехо-словацьким народом як найвищий орган державної влади суверенної держави і законно скликані президентом республіки, висловлюють категоричний прогест урядам і парламентам п'яти держав Варшавського договору (СРСР, НДР, ПНР, ВИР, НРБ) і перед лицем усісї світової спільноти заявляють:


1. Що жодний конституційний орган ЧССР не був уповноважений вести переговори, не давав згоди і не запрошував окупаційні війська п'яти держав Варшавського договору.


2. Тому вони вважають окупацію ЧССР самочинним актом насильства, у міжнародному масштабі, що протирічить принципам союзницьких угод, які ЧССР має з цими державами.


3. Тому Національні збори висловлюють рішучий протест урядам і парламентам цих країн, які беруть участь в окупації, та вимагають негайного припинення актів насильства стосовно Чехо-Словаччини, її населення, негайного виведення військ і нормалізації міжнародних відносин..."



Запитання до джерела
Дайте оцінку листу президії Національних зборів ЧССР.


Запам'ятайте дати:
• 25 лютого 1948 р. — комуністичний переворот у Празі.
• 21 серпня 1968 р. — інтервенція військ Варшавського договору до Чехо-Словаччини.
• Листопад—грудень 1989 р. — "оксамитова" революція.
• 1 січня 1993 р. — створення двох суверенних держав — Чеської Республіки і Словацької Республіки.

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими