Версия 07:28, 30 июня 2009

«МАРІЯ»

Коли писався цей твір—у 1932—1933 рр.— в Україні лютував голод, штучно влаштований, з метою винищення селянства, тих Матвіїв-господарів, котрі годували народ, були найпершими носіями української ментальності, волелюбного духу. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі та безчинства. Зовсім свіжими слідами цих страшних подій пішов і автор. Він присвячує твір «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933». Вже 1934 р. «Марію» було видруковано окремою книжкою у Львові. Перед читачем постала жорстока правда про становище українського селянства після революції 1917 р. З цієї причини «Марію» в СРСР було заборонено.

У цьому творі, як і в попередніх, Улас Самчук проявив себе суворим реалістом, побутописцем українського селянства. Йому притаманна традиційність зображення: реалістичні картини-описи побуту, праці постають через спокійну оповідь, без тієї надмірної емоційності, яку можна спостерегти в літературі 20—30-х рр. Маємо тут і традиційний любовний трикутник: Корній—Марія—Гнат. Описи зовнішності героїв теж традиційні, щоправда, без зайвої деталізації. Портрет створюється двома-трьома штрихами, які передають погляд, одяг, поставу.

Марія—сільська красуня, інакше не зав'язався б любовний трикутник, бо сирота, а отже, бідна: «Виграють оті чорнезні, оті бездонні... .Гляне—опалить... А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять. Картина—невгомонна, співоча картина».

Корній, якого кохає Марія,—широкоплечий красень: «Високий, барчистий, міцний виголений червоний карк... Одягнений пишно, чисто, у правій руці кашкет без дашка зо стрічкою. На стрічці напис і дві котвиці на кінцях».

Але Марію любить Гнат, і любить сильніше, аніж Корній. Та Гнат непоказний, ще й каліка. Ось він дивиться в розбите дзеркало: «Моргнув рижою бровою і все завершив чортівськи звабливою усмішкою».

У. Самчук не ідеалізує своїх героїв. Кожен із них має живе, природне обличчя, поводиться відповідно до розвитку дії, часто замислюється над своїми вчинками сам або ж автор супроводжує оповідь психологічно ненав'язливим коментарем. Для прикладу можна згадати поведінку Марії в шлюбі з Гнатом із тих часів, як повмирали її діти і Корній прийшов із служби у відпустку. То була поведінка розпутної жінки, але вона психологічно вмотивована, і читач сприймає її без упереджень. Марія—сильна натура, вона не боїться кинути виклик долі, якщо та не посилає їй щастя: «Робилося шкода затраченого дівоцтва. Хотілося мститисн комусь, а що під рукою Гнат, так на нього все, Він, а не хто інший винний. Він, рижий, з маленькими гострими очима, упиром впився у її соковите дівоцтво і висмоктав з нього перші найсолодші соки. Так вона ж йому задасть!».

Твір має підзаголовок: «хроніка одного життя». Загальний стиль викладу цілком відповідає хронікальному жанрові — про Маріїне життя розповідається в чіткій часовій послідовності. Але композиція має своєрідне кільцеве обрамлення: вже з перших рядків ідеться про завершення земного буття Марії: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі». Такий урочисто-піднесений, у якійсь мірі підсумковий, зачин налаштовує на сприймання всього життя Марії через призму якогось вищого сенсу. Далі, ніби на екрані, «прокручується» її існування, починаючи від народження. Вся історія розділена на три періоди, які вкладаються в розділи «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Кожен із них є також розповіддю про певний етап у житті українського селянства.

У «Книзі про народження Марії» йдеться про сирітське дитинство дівчини, її наймитування в чужих, кохання до Корнія і життя з нелюбим Гнатом аж до розлучення. Власне, йдеться про народження жінки, особистості, її формування і змужніння. Нарешті, стала такою сильною і рішучою, що розірвала невільницькі пута і вирішила жити спочатку, з коханим Корнієм: «Здається, тільки родилася, тільки зачинає свобідно, по-своєму жити і справедливо дивитися на великий Божий світ».

«Книга днів Марії» —там уже інша людина, яка знайшла себе, нарешті, стала вільною в почуттях і діях.

Нелегко починалося для неї нове життя. Корній бідний (дерева не плодоносили, не було клуні, мало поля) і ледачий. Мав тільки матроський «кльош», «кілька з викладеним коміром сорочок» і гармонію, на якій грав у неділю —тоді «Марія з побожністю слухала його гру».

Поступово тяжкою працею збільшили свою «господарку», розширили поле, поставили нову хату—а з цим зростала і міцніла родина, глибоко приростала до цієї землі, яка принесла їм достаток, злагоду, спокій у душі. Цей другий етап життя Марії та всіх її односельчан завершується революційними подіями, нарешті —встановленням «настоящей селянської власті», на яку покладають надії односельці. В цей час донька Марії Надія одружується з колишнім матросом Архипом. Весілля символізує собою зародження нового життя на селі, сповненого сподіваннями і здійсненням багатьох мрій. За святковим столом середній Корніів син Максим, відомий ледащо І балагур, починає вчити усіх новій науці —соціалізму і марксизму. В сюжеті ця сцена досить красномовна.

Гості обурюються: «Чесна І розумна людина такого не вимовить... Шмаркач він є...». Батько виганяє Максима.

«Бацила розкладу родини натрапила на свій ґрунт. Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше вказували наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі корніїв і марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець...» —таким узагальнюючим підсумком завершується цей розділ. У ньому звучить схвильований голос автора, бо не міг стриматися.

Третя частина «Книга про хліб» розповідає про «початок кінця» — тотальне   винищення   українського селянства в 30-х рр., витравлення з нього власника, господаря, годувальника. Забирали все: молотарки, худобу, коней, пашню, хліб. Насильно заганяли в «комунії» та «совхози». На колись родючих землях тепер «буяли катлаті бур'яни», під осінніми дощами гнило зібране збіжжя. Селянин не швидко скорився новій владі, бувало й так: «дядьки вхопилися до обрізанки. Піднімалося село за селом...». Максим вірно служить новій владі, виганяс батьків із хати, молодшого брата Лавріна репресовано. Але найстрашніше — втрачалася віра в можливість праведного, людяного життя...

Таку широку, монументальну картину тогочасного українського села малює Улас Самчук. Зіткана вона з багатьох красномовних деталей і фактів, болючих діалогів і монологів. Ось один із роздумів-зізнань Корнія: «У тому, Маріє, що дала мені земля,— пізнав радість. Радів, коли спричинився до чогось доброго. На тому місці, де росло одно родюче дерево, хотілося, щоб росло два. На тому місці, де стояла городжена клуня, хотілося, щоб стала мурована... Який це був, розумна людино, гріх і пощо взивати мене сволотою, кулаком?.. Що я не хочу віддати своєї праці даремно, що я не бажаю на старості днів тягнутися у жидівський гайдер, у оту комунію?.. Щоб я, що цілий вік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокорми-ти цілу державу, йшов до тої комунії і там щовечора наставляв старечу руку, щоб мені який-небудь Янкель давав кусень глевкого, з посліду хліба?». Це звучить наче крик знівеченої, але ще нескореної душі.

Як кульмінація схвильованої авторської оповіді — страшні картини голодомору в колись багатому «куркульському» селі.

Весь Маріїн рід розпався остаточно, Найстарший син Демко загинув ще в німецькому полоні. Лаврін репресований. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається опухла донька Надія. Корній убиває відступника Максима, а сам іде вмирати в поле разом із старим псом. Зникає остання опора Маріїна—старий Гнат, що став ченцем. Нарешті, вмирає і сама Марія. Нікого не лишилося з її роду. А хто ж відродить колишню, Марину Україну? Діти Максимів-відступників? Таким німим запитанням завершується роман. Цей трагічний кінець—наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України, бо як селянський син він знає, що життя без майбутнього втрачає свій сенс.

«Марія»  містить кілька основних мотивів, які вирізняються в структурі тексту, загалом описово-розповідному. Вони тісно пов'язані між собою, тому скріплюють, цементують його в єдине ціле.

Найперше це мотив праці, як невід'ємної частини існування селянина. Праця в романі показана не лише як основа активного діяння, життя взагалі. Вона є потужною рушійною силою не лише матеріального буття, а й духовного наповнення людини. Завдяки їй вона міцно стоїть на ногах, впевнена в завтрашньому дні, має повагу, авторитет. Традиційне народне світобачення відбилося в цій позиції автора.

Самовіддана праця зробила з Марії заможну селянку, поєднала, нарешті, з Корнієм. Завдяки вродженому праце-любству витримувала всі несподіванки долі, після пожежі сама, без Корнія, відродила своє родинне гніздо. За те, що господар, «майстер на всі руки», поважали в селі Гната. Праця допомогла Корнієві стати людиною, авторитетним господарем—йому «все більше пізнається смак і радість праці. Відходять і забуваються босяцько-пролетарські звички. Земля втягує у своє нутро і наповнює жили, розум і ціле єство твердими звичками. Корній чує вже це. Матрос-тво забувається, і він стає людиною»,—так підсумовує письменник.

Без праці селянин не має основи під ногами, але без любові його життя втрачає свій сенс. Мотив любові наскрізь пронизує твір.

Палке кохання Марії до Корнія перебороло все на своєму шляху: довгу семилітню розлуку, обтяжливий шлюб із Гнатом, душевну порожнечу, яка гнітила, забирала сили. Ту порожнечу Марія хотіла заповнити дітьми — не вийшло. Прикметна деталь: всі діти, спільні з Гнатом, повмирали — їх народження не освячене коханням. Із любов'ю в Маріїне серце прийшла умиротвореність, всепрощення, ніжність до всього світу, енергія і сила —духовний світ поширшав. Згадаймо, з яким завзяттям узялася за господарювання, коли вернулася до Корнія. Якою вільною відчула себе, коли розв'язала шлюбні пута, ніби повернулася до себе істинної.

Багато значила любов і для Гната, хай і не розділена. Вона зробила його терплячим (лише раз штовхнула на хибний шлях, коли підпалив Маріїну хату), мудрішим від інших, любов ніби підняла його над таким недосконалим світом. Це він у час тяжкого випробування —голодомору— намагався вселити односельцям надію на майбутнє: «кривий, висушений дідок, з ціпком в кістлявій руці, з мудрим», грізно насупленими очима».

З образом Гната чи не найбільше пов'язаний мотив страждання. Все життя його минуло в самотині, в даремному чеканні свята душі. Цього свята так і не діждався.

Страждання очистило душу Гната, оживило її, зробило чутливішою до горя інших.

Душевні муки Корнія починаються відтоді, як він став господарем, як усвідомив себе ним. Йому заболіло, коли забрали коня, підтоптали чесне ім'я селянина. А як страждає Корній, не в змозі нагодувати доньку, дружину, маленьку внучку. Апофеоз страждання Корнія—в кульмінаційній сцені вбивства відступника сина.

І в Маріїному житті більше страждання, аніж радості.

ЇЇ муки почалися ще в ранньому дитинстві, коли залишилася сиротою. А скільки вимучилася, чекаючи в дівоцтві на прихильність Корнія. Справжнім потрясінням була несподівана смерть первістка. Звістка про загибель Демка не так приголомшила—життя трохи загартувало. Нелюдські муки витримувала, коли опинилася з вини Максима без рідної хати чи коли несла вузлик з харчами для наймолодшого Лавріна у в'язницю.

Наскрізним мотивом проходить у романі образ Божої Матері.

Пресвята Діва Марія —особлива постать у всесвітній історії людства і в свідомості багатьох поколінь. Закономірно, що свою героїню Улас Самчук назвав Марією. Ім'я це в давньоєврейській мові означає «піднесення». В Україні воно теж досить поширене. У такий спосіб ним підкреслюється типовість образу Марії, водночас він є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України.

Мати Божа—заповітний острівець у духовному житті людини. До Марії, Святої Матері, радить звернутися героїні священик під час похорону первістка, звернутися за підтримкою в такому тяжкому горі. Як найдорожчу реліквію забирає Марія ікону Божої Матері з собою, коли йде від Гната. Згодом не раз стоятиме перед дорогим образом, молитиметься і в годину печалі, і в сонячний день.

Відтак Мати Божа ввійде в душу Маріїну, стане невід'ємною частиною її єства, буде там, куди не заглядає жодне людське око.

Твір закінчується трагічно—від голоду помирає Марія— зачинателька ролу свого, «...покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася, і чим більше западало сонце, там ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч вічності».

Ця смерть у пору квітучих садів і повного, тяжкого місяця сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок колективізації та голодомору, а тому звучить як засторога, попередження про можливість знищення України, символічним втіленням якої є і сама Марія.

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими