ЧАРІВНІ КАЗКИ

У 2 класі ти читав казки про тварин. Тепер пропонуємо тобі поринути у світ чарівних ка¬зок, їх герої мають надзвичайну силу, а за допомогою чарів відбуваються дивовижні перетворення.

Читати казки треба розповідним тоном, наспівно передаючи віршовані повтори. З особливою, таємничою, інтонацією потрібно читати зачин.

* * *
Казка — вигадка, та в ній —
в шкаралупі золотій —
зерня сховане смачне.
Хто дістане, той почне
думу думать про життя,
збудить в серці почуття,
мов торкнеться до вогню —
вийде сміло на борню
за добро і проти зла!
В казці — сила немала...
Валентин Бичко

КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА

Українська народна казка

Колись був у Києві князь. І був коло Києва змій. Щороку посилали цьому змієві дань: давали або мо¬лодого парубка, або дівчину^ Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити,— коли да¬вали городяни, треба і князеві давати. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От во¬на раз до нього підлестилась та й питається:

— Чи є,— каже,— на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?
— Є,— каже,— такий у Києві над Дніпром. Як затопить у хаті, то дим аж під небеса стелиться, а як

вийде на Дніпро мочити кожі (бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них — чи витягне-то він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з кожами трохи на берег не витягне. От того чоловіка тільки мені й страшно.

Князівна і взяла собі те на думку й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька діста¬тись. А при ній не було ні душі,— тільки один голу¬бок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі написала до отця:

— Отак і так,— пише,— у вас, батенько, є в Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі. Благайте його, панотченьку, і словами, і подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!

Написала так, прив'язала під крильцем голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й полетів додому, на подвір'я до князя. А діти саме бігали по подвір'ю та й побачили голуба.

— Татусю, татусю! — кажуть.— Чи бачиш — голубок від сестриці прилетів?
Князь спершу зрадів, а далі подумав та й засумував:

— Це ж уже проклятий змій загубив, видно, мою дитину!

А далі поманив до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж доч¬ка пише: так і так. Ото зараз покликав до себе всю старшину:
— Чи є у вас такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою?

— Є, князю. Живе над Дніпром.

— Як же б до нього приступитись, щоб не образив¬ся та послухав?
Ото сяк-так порадились та й послали до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як

стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже:
— Ну, це уже для вас зроблю. Пішов до князя.

— Давайте ж,— каже,— мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!
Обмотавсь коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів* десять, та й пішов до змія.
А змій йому й каже:

— А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
— Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом проклятим!
От і почали вони битися — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли і вирве. А Кирило його здоровенною
булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить,— так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб охоло¬дитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотався коноплями та смолою добре обсмолився. Ото вискакує змій з води і що розженеться проти Кожум'яки, то він йо¬го булавою луп та луп, аж луна йде!

Бились-бились, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще краще, як коваль леміш* у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
А по горах народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли ж зміюка — бу-бух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками.
От так Кирило! От так Кожум'яка!
От Кирило, вбивши змія, визволив князівну й від¬вів князеві. Князь уже не знав, як йому й дякувати.
І вже з того часу й почало зватися те урочище, де він жив, Кожум'яками.


Пуд — міра ваги, близько 16 кг. 
Леміш — частина плуга.

У які часи відбуваються події, описані у казці?
Чому Кирило погодився битися із змієм?
Прочитай рядки казки, які показують силу і мужність
богатиря.

Попрацюйте разом! У якій частині казки передано найбільшу напругу бою? Як це відтворено на малюнку? Знайдіть у казці зачин, основну частину, кінцівку. Підго¬туйтеся стисло переказати казку.
Які слова з тексту засвідчують, що це чарівна казка? До слів поцупить, злинув, благайте доберіть слова, близькі за значенням.

Прислів'я 
Чия відвага, того й перемога.

КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА

Українська народна казка

Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі:
— Ходім, бабо, в ліс по грибки!

От пішли. Бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От ба¬ба і каже дідові:
— Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:
— Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка пе¬реломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додо¬му, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, а в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
— Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає.
Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і вареники зварені, і почи-ночок* стоїть на віконці.
Вони знову до сусідів:
— Чи не бачили кого? Кажуть:
— Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, кажуть, гарна, тільки трошки кривенька.
От дід і баба думали-думали: «Хто б це був?» — ніяк не вгадають. А далі баба дідові каже:
— Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йде¬мо по грибки, а самі заховаємося та й будемо вигля¬дати, хто до нас понесе воду.
Так і зробили.

Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом: така гар¬на, така гарна, тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, поба¬чила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка немає. Вона тоді як заплаче. Дід і баба до неї кажуть:
— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину.
А дівчина каже:
— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку*А" й ве¬ретенце*, я піду від вас.
Дід і баба плачуть, просять її зостатися, вона не схотіла.
От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:

Онде наша іва, 
онде наша діва,
 на метеному дворці, 
на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить, 
веретенце дзвенить. 
Скиньмо по пір'ячку, 
нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

Не полечу з вами: 
як була я в лужку, 
виломила ніжку, 
а ви полинули, 
мене покинули!
От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж:

Онде наша іва, 
онде наша діва, 
на метеному дворці, 
на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить, 
веретенце дзвенить. 
Скиньмо по пір'ячку,
 нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

Не полечу з вами: 
як була я в лужку, 
виломила ніжку, 
а ви полинули, 
мене покинули!

Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчи¬ну і зараз:

Онде наша іва, 
онде наша діва, 
на метеному дворці, 
на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить, 
веретенце дзвенить. 
Скиньмо по пір'ячку, 
нехай летить з нами.

Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилась качечкою і полетіла з табунчиком. А дід і баба знов зостались самі.

Починочок — від починок — пряжа, намотана на веретено.

Кужілочка — від кужілка — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу. 

Веретенце — від веретено — дерев'яний пристрій для ручного прядіння.

Попрацюйте разом! Прочитайте казку. З чого дивувалися дід з бабою? Що вони згодом з'ясували? Чому дівчина не схотіла більше в них залишатися? Що у цій казці схвалюється, а що — засуджується? Знайдіть у казці повтори. Як ви вважаєте, з якою метою їх ужито? З якою інтонацією їх треба читати? Простежте, які ознаки чарівності є у цій казці. Хто є го¬ловним героєм казки?
Розгляньте малюнки. Підготуйте за ними стислу розповідь.

Загадка
  Плавала, купалася, сухенькою зосталася.

Прислів'я
За добро добром платять.

КОБИЛЯЧА ГОЛОВА

Українська народна казка
Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці.
Ну, казки, хоч не вміючи, а треба сказать.
Були собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвітки* прясти. Дідо¬ва ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийдуть додому, то ще й обмовить ту.
Ну, баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до Діда:
— Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб во¬на в нас дурно хліба не їла!
От дід — нічого робить — і повів. Веде та й веде, та завів її в ліс — аж там стоїть ха¬та пуста.
Він її у ту хату й увів.
— Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю. Та й пішов.
Прив'язав колодочку до віконечка, а сам подався додому.
То оце вітер війне, а колодочка — стук-стук, стук-стук!
А дівчина:
— Це ж мій батечко дрівця рубає!
Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно стука.
Аж ось уже стала й ніч.
Коли це — стукотить-грюкотить — кобиляча голо¬ва біжить.
— Дівко, дівко, одчини! Вона й одчинила.
— Дівко, дівко, пересади через поріг! Вона й пересадила.
— Дівко, дівко, дай вечерять! Вона й вечерять дала.
— Дівко, дівко, постели. Вона й послала.

— Дівко, дівко,— просить,— положи мене спать! Вона й поклала.
— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в пра¬ве виглянь!
Вона заглянула, а там — і лавки, і двори, і будин¬ки великі, і всяка всячина.
От як виглянула в праве вухо — й така стала гарна!
Згодом вийшла вона заміж за хорошого парубка, і живуть собі гарно.
Діждалися свята, вона й каже до свого чоловіка:
— Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.
— То й поїдьмо,— каже чоловік. Поїхали.
От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як по¬бачила, що вона така стала, та й каже дідові:
— Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив! Він узяв та й повів.
Веде та й веде — коли ліс, а в лісі пуста хата стоїть. Він взяв та туди її й завів:
— Отут тобі, дочко, жить! Та й пішов собі.
А вона досиділа аж до вечора, коли це стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.
— Дівко, дівко, одчини! А вона:
— Не велика пані, сама одчиниш. Вона й одчинила.
— Дівко, дівко, пересади через поріг.
— Не велика пані, сама перелізеш! Вона й перелізла.
— Дівко, дівко, дай вечерять.
— Не велика пані, й сама візьмеш! Вона й повечеряла.
— Дівко, дівко, постели спать.
— Не велика пані, й сама постелиш.
— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в пра¬ве виглянь.
Вона й заглянула. А там — самий ліс, такий густий

та темний — оком не проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.
От, а в діда була собачка маленька. То оце вона ле¬жить на призьбі та:
— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!
То баба:
— А, капосна собака, як дражниться!
Та піде й прожене собачку з призьби і поб'є. То баба в хату, а собачка знову на призьбу та:
— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!
От баба й каже дідові:
— Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздить у гості, а моєї і слуху не чуть.
Дід і пішов довідатися.
Коли приходить він туди — аж тільки хата пуста в лісі стоїть.

Плутаниці, зненавиділа, призьбі, дражниться.

Досвітки — зібрання молоді для розваг і роботи.

Попрацюйте разом! Прочитайте перші три речення казки. Пригадайте, чи траплявся вам раніше та¬кий початок. З якою інтонацією його слід читати? Якими зображено в казці бабину і дідову дочок? А бабу і діда? Свої міркування підтверджуйте рядками з тексту. Чи можна цю казку назвати чарівною? Доведіть свою думку. Що в ній схвалюється, а що — засуджується? Повправляйтесь у виразному читанні діалогів.


О.Я.Савченко. Читанка 3 клас

Надіслано читачами з інтернет-сату