KNOWLEDGE HYPERMARKET


Урок виразного читання байок
Строка 1: Строка 1:
-
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 6 клас|Зарубіжна література 6 клас ]]>>Зарубіжна література: Урок виразного читання байок'''  
+
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 6 клас|Зарубіжна література 6 клас ]]>>Зарубіжна література: Урок виразного читання байок'''  
<br>  
<br>  
 +
 +
 +
 +
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''ВОВК І ЯГНЯ<br>'''<br>Вовк побачив, що Ягня п'є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з'їсти. Отже, хоча він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповіло, що воно п'є, торкаючись води тільки краєчками губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив: «Минулого року ти зневажило мого батька». — «Мене тоді ще й на світі не було», — відповіло Ягня. Але Вовк сказав йому: «Хоч як би ти виправдовувалось, я все одно тебе з'їм».<br><br>Байка доводить, що навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''КРУК І ЛИСИЦЯ'''<br><br>Крук украв шматок м'яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця й захотіла відібрати м'ясо. Вона стояла перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилося б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос. Крук хотів похвалитися, що в нього є голос, закрякав і випустив м'ясо. Лисиця підбігла, вхопила м'ясо і сказала: «О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем».<br><br>Ця байка стосується нерозумної людини.<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; '''МУРАШКИ І ЦИКАДА<br>'''<br>Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: «Мені все було ніколи, я співала». На це Мурашки, сміючись, відповіли: «Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку».<br><br>Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати.<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''ХЛІБОРОБОВІ ДІТИ'''<br><br>Хліборобові діти між собою не мирилися. Він їх часто вмовляв, але слова допомагали. Тоді Хлібороб вирішив вплинути на них ділом і сказав їм принести в'язку різок. Коли вони виконали те, що він їм загадав, батько дав їм в'язку і наказав зламати її. Але діти, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити. Тоді батько розв'язав в'язку і дав кожному по різці. Коли вони легко переламали їх, батько промовив: «Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги, коли ж житимете в незгоді, вас легко переможуть».<br><br>Байка доводить, що коли згода між людьми - їх важко перемогти, коли незгода – легко. <br>&nbsp;<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''&nbsp; ХЛІБОРОБ І ЗМІЯ<br>'''<br>Хлібороб узимку знайшов задубілу від холоду Змію і, пожалівши її, поклав за пазуху. Змія відігрілася, прийшла до пам'яті і вкусила свого благодійника. Хлібороб, умираючи, сказав: «Страждаю по заслузі, бо пожалів гадину».<br><br>Байка доводить, що негідники не змінюють своєї вдачі навіть і тоді, коли їм роблять найбільше добро.<br><br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''ЗАЧУМЛЕНІ ЗВІРІ<br>'''<br>&nbsp;<br>Небесна кара, що її за гріх <br>Великий наслано на всіх,<br>&nbsp;Чума — нещадна, люта сила, <br>Спроможна все живе за день <br>До решти винищити, впень, <br>Нещадно звірину косила.<br>&nbsp;Не кожен хворий помирав,<br>&nbsp;Та кожен дні лихої скрути<br>&nbsp;Хотів як-небудь перебути.<br>&nbsp;Було звіроті не до справ:<br>&nbsp;Уже не йшли на полювання <br>Ні хитрі лиси, ні вовки, <br>І велелюбні голубки <br>Забули вже за любування. <br>Лев скликав раду і сказав:<br>&nbsp;«Напевно, кару Бог послав <br>Нам за чиюсь тяжку провину.<br>&nbsp;У кого з нас найбільший гріх, <br>Хай жертвує собою й від загину<br>&nbsp;Рятує всіх.<br>&nbsp;<br>Історія нас вчить: зі скрути<br>Не вийти без належної покути.<br>Покаймося ж, мов на духу, при всіх<br>У всіх своїх тяжких провинах.<br>Я маю на душі великий гріх:<br>Я стільки з'їв овець невинних!<br>Куди подітись від гріха?<br>Того ще мало:<br>Я, бувало,<br>З'їдав і пастуха.<br>Я жертвую собою, як немає<br>У вас гріхів. Та закликаю вас<br>Покаятись, як я, бо вмерти має<br>Найбільший грішник серед нас».<br>"О царю!"- каже Лис. -<br>Сумлінність ваша може Всім бути за взірець.<br>&nbsp;Але хіба то гріх? Та, може, <br>Ви, ївши тих дурних овець, <br>їм честь велику виявляли.<br>&nbsp;<br>А щодо пастухів — який то гріх? <br>Вони нам стільки дозоляли,<br>&nbsp;Що краще б їх поїсти всіх». <br>Підлесники аплодували. <br>А потім тигри та вовки <br>Себе картали залюбки. <br>Та всіх їх так атестували, <br>Що хижаки, розбійники — і ті, <br>Здавалося, були святі. <br>Та встав Осел: «Пригадую, давненько<br>&nbsp;Ішов я лугом, травка зелененька,<br>&nbsp;А я голодний — біс і спокусив:&nbsp; <br>Я, грішний, жмутик і вкусив,&nbsp; <br>А, щиро кажучи, не мав же права». <br>« Ганьба! Ганьба!» — зарикала орава.<br>&nbsp;А Вовк довів — учений писарчук! — <br>Що цей Осел — падлюка із падлюк, <br>Паршивий і коростявий — причина <br>Всіх напастей і лих. <br>Та мало вішати таких! <br>Він їв чужу траву! <br>Проклята твар злочинна!<br>&nbsp;Від них завжди чекай біди.<br>&nbsp;І заревла громада: «Браво!»<br>Отак і в нас: є гроші — маєш право, <br>Немає — то під суд іди.<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; <br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''&nbsp;&nbsp; ВОВК І ЯГНЯ<br>'''<br>У сильного безсилий винен був завжди:<br>&nbsp;Цих прикладів в Історії ми досить знаєм. <br>Та ми Історій не складаєм,<br>&nbsp;А в Байці можемо про це розповісти.<br>Напитися у спеку до струмка Ягня зайшло;<br>І треба ж, трапилось такеє зло,<br>Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.<br>Ягнятко бачить він і хоче поживитись,<br>Та він цьому надать законних прав хотів<br>І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити<br>Потік цей прохолодний мій,<br>Напій<br>Піском бруднити?<br>За це бо, далебі,<br>Зірву я голову тобі!» —<br>«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,<br>Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю<br>Від Світлості я нижче кроків на сто п'ю;<br>І гніватися він даремно зволить:<br>Адже мутить пиття ніяк не можу я». —<br>«Так це брехня моя?<br>Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?<br>Пригадую, як ти в позаторішнім літі<br>Зі мною надто грубий був:<br>Цього я, друже мій, ще не забув!» —<br>«Та згляньтеся, нема мені ще й року зроду, —<br>Відмовило Ягня. — «То, певно, був твій брат». —<br>«Не маю я братів». — «То, може, кум, чи сват,<br>Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.<br>Самі ви, ваші пси і ваші пастухи<br>Мене б хотіли збути,<br>І шкодите мені ви всі по змозі всюди:<br>Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —<br>«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!<br>Чи час тут розбирать провини всі, щеня?<br>Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».<br>Сказав — і поволік у темний ліс Ягня.<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''&nbsp; ВОРОНА ТА ЛИСИЦЯ'''<br><br>Вже скільки раз казали миру,<br>Що влесливість гидка, та мова марна ця:<br>Улесливий завжди зворушує серця.<br>Вороні якось Бог послав шматочок сиру.<br>Ворона сіла на суку<br>Й хотіла вже було поснідать до смаку,<br>Але задумалась, а в роті сир тримала.<br>В цей час Лисиця тут близенько пробігала.<br>Враз сирний дух Лисицю зупинив:<br>Лисиця бачить сир, — Лисицю сир сп'янив<br>Вона навшпинечках до дерева підходить,<br>Вертить хвостом, очей згори не зводить,<br>І ніжно каже, влеслива така:<br>«Голубко, гарна ж ти яка!<br>Ну й шийка в тебе, а очиці!<br>Як розказать, так небилиці!<br>А пір'ячко яке! Який дзьобок!<br>І, мабуть, ангельський у тебе голосок!<br>Благаю, заспівай! А що коли, сестрице,<br>При отакій красі, ти й в співі чарівниця?<br>Так ти б у нас була цар-птиця!»<br>Вороні з лестощів звихнулась голова,<br>Від радощів забилось їй дихання, —<br>І на привітливі Лисиччині слова<br>Ворона каркнула щосили з здивування:<br>Сир випав — зникла з ним і пройда лісова.<br><br>
<br> Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].  
<br> Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].  
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- [http://xvatit.com/forum/Образовательный форум].
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- [http://xvatit.com/forum/Образовательный форум].

Версия 09:03, 9 ноября 2009

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 6 клас >>Зарубіжна література: Урок виразного читання байок



                                    
                                ВОВК І ЯГНЯ

Вовк побачив, що Ягня п'є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з'їсти. Отже, хоча він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповіло, що воно п'є, торкаючись води тільки краєчками губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив: «Минулого року ти зневажило мого батька». — «Мене тоді ще й на світі не було», — відповіло Ягня. Але Вовк сказав йому: «Хоч як би ти виправдовувалось, я все одно тебе з'їм».

Байка доводить, що навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

                                КРУК І ЛИСИЦЯ

Крук украв шматок м'яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця й захотіла відібрати м'ясо. Вона стояла перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилося б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос. Крук хотів похвалитися, що в нього є голос, закрякав і випустив м'ясо. Лисиця підбігла, вхопила м'ясо і сказала: «О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем».

Ця байка стосується нерозумної людини.

                               МУРАШКИ І ЦИКАДА

Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: «Мені все було ніколи, я співала». На це Мурашки, сміючись, відповіли: «Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку».

Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати.

                               ХЛІБОРОБОВІ ДІТИ

Хліборобові діти між собою не мирилися. Він їх часто вмовляв, але слова допомагали. Тоді Хлібороб вирішив вплинути на них ділом і сказав їм принести в'язку різок. Коли вони виконали те, що він їм загадав, батько дав їм в'язку і наказав зламати її. Але діти, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити. Тоді батько розв'язав в'язку і дав кожному по різці. Коли вони легко переламали їх, батько промовив: «Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги, коли ж житимете в незгоді, вас легко переможуть».

Байка доводить, що коли згода між людьми - їх важко перемогти, коли незгода – легко.
 
                                ХЛІБОРОБ І ЗМІЯ

Хлібороб узимку знайшов задубілу від холоду Змію і, пожалівши її, поклав за пазуху. Змія відігрілася, прийшла до пам'яті і вкусила свого благодійника. Хлібороб, умираючи, сказав: «Страждаю по заслузі, бо пожалів гадину».

Байка доводить, що негідники не змінюють своєї вдачі навіть і тоді, коли їм роблять найбільше добро.



    ЗАЧУМЛЕНІ ЗВІРІ

 
Небесна кара, що її за гріх
Великий наслано на всіх,
 Чума — нещадна, люта сила,
Спроможна все живе за день
До решти винищити, впень,
Нещадно звірину косила.
 Не кожен хворий помирав,
 Та кожен дні лихої скрути
 Хотів як-небудь перебути.
 Було звіроті не до справ:
 Уже не йшли на полювання
Ні хитрі лиси, ні вовки,
І велелюбні голубки
Забули вже за любування.
Лев скликав раду і сказав:
 «Напевно, кару Бог послав
Нам за чиюсь тяжку провину.
 У кого з нас найбільший гріх,
Хай жертвує собою й від загину
 Рятує всіх.
 
Історія нас вчить: зі скрути
Не вийти без належної покути.
Покаймося ж, мов на духу, при всіх
У всіх своїх тяжких провинах.
Я маю на душі великий гріх:
Я стільки з'їв овець невинних!
Куди подітись від гріха?
Того ще мало:
Я, бувало,
З'їдав і пастуха.
Я жертвую собою, як немає
У вас гріхів. Та закликаю вас
Покаятись, як я, бо вмерти має
Найбільший грішник серед нас».
"О царю!"- каже Лис. -
Сумлінність ваша може Всім бути за взірець.
 Але хіба то гріх? Та, може,
Ви, ївши тих дурних овець,
їм честь велику виявляли.
 
А щодо пастухів — який то гріх?
Вони нам стільки дозоляли,
 Що краще б їх поїсти всіх».
Підлесники аплодували.
А потім тигри та вовки
Себе картали залюбки.
Та всіх їх так атестували,
Що хижаки, розбійники — і ті,
Здавалося, були святі.
Та встав Осел: «Пригадую, давненько
 Ішов я лугом, травка зелененька,
 А я голодний — біс і спокусив: 
Я, грішний, жмутик і вкусив, 
А, щиро кажучи, не мав же права».
« Ганьба! Ганьба!» — зарикала орава.
 А Вовк довів — учений писарчук! —
Що цей Осел — падлюка із падлюк,
Паршивий і коростявий — причина
Всіх напастей і лих.
Та мало вішати таких!
Він їв чужу траву!
Проклята твар злочинна!
 Від них завжди чекай біди.
 І заревла громада: «Браво!»
Отак і в нас: є гроші — маєш право,
Немає — то під суд іди.

           
             ВОВК І ЯГНЯ

У сильного безсилий винен був завжди:
 Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.
Та ми Історій не складаєм,
 А в Байці можемо про це розповісти.
Напитися у спеку до струмка Ягня зайшло;
І треба ж, трапилось такеє зло,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів
І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити
Потік цей прохолодний мій,
Напій
Піском бруднити?
За це бо, далебі,
Зірву я голову тобі!» —
«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
Від Світлості я нижче кроків на сто п'ю;
І гніватися він даремно зволить:
Адже мутить пиття ніяк не можу я». —
«Так це брехня моя?
Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
Зі мною надто грубий був:
Цього я, друже мій, ще не забув!» —
«Та згляньтеся, нема мені ще й року зроду, —
Відмовило Ягня. — «То, певно, був твій брат». —
«Не маю я братів». — «То, може, кум, чи сват,
Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
Мене б хотіли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —
«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!
Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».
Сказав — і поволік у темний ліс Ягня.

              ВОРОНА ТА ЛИСИЦЯ

Вже скільки раз казали миру,
Що влесливість гидка, та мова марна ця:
Улесливий завжди зворушує серця.
Вороні якось Бог послав шматочок сиру.
Ворона сіла на суку
Й хотіла вже було поснідать до смаку,
Але задумалась, а в роті сир тримала.
В цей час Лисиця тут близенько пробігала.
Враз сирний дух Лисицю зупинив:
Лисиця бачить сир, — Лисицю сир сп'янив
Вона навшпинечках до дерева підходить,
Вертить хвостом, очей згори не зводить,
І ніжно каже, влеслива така:
«Голубко, гарна ж ти яка!
Ну й шийка в тебе, а очиці!
Як розказать, так небилиці!
А пір'ячко яке! Який дзьобок!
І, мабуть, ангельський у тебе голосок!
Благаю, заспівай! А що коли, сестрице,
При отакій красі, ти й в співі чарівниця?
Так ти б у нас була цар-птиця!»
Вороні з лестощів звихнулась голова,
Від радощів забилось їй дихання, —
І на привітливі Лисиччині слова
Ворона каркнула щосили з здивування:
Сир випав — зникла з ним і пройда лісова.


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- форум.