Гіпермаркет Знань>>'Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас'>> Зарубіжна література: Федір Достоєвський (1821—1881). Злочин і кара

Федір Достоєвський
(1821 - 1881)
 
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПАРАДОКС
Якби нині складали десятку найкращих письменників другого тисячоліття (за оцінкою сучасних митців, літературознавців, за кількістю перевидань тощо), Достоєвський, поза сумнівом, увійшов би до цього переліку. Однак за життя Федора Михайловича Достоєвського за межами Росії не знали навіть письменники. На батьківщині ж тогочасні літературні критики не вирізняли його з-поміж таких видатних письменників, як Некрасов, Чернишевський, Лєсков, Гончаров. Наприкінці XX століття визнаний майстер світового роману Володимир Набоков (який, однак, навряд чи увійшов би до умовної «десятки») переконливо розвінчував стилістику романів Достоєвського, справедливо називаючи її «незграбною».
Достоєвський починається й закінчується парадоксом. Суперечливі композиція його романів, побудова фраз, виклад думок. Суперечлива натура цього генія, парадоксальне життя.

БІДНІ ЛЮДИ
Слова «Петербург» і «Достоєвський» у світовій культурі стоять в одному смисловому ряду. Достоєвський і його художні персонажі нерозривно пов'язані з Петербургом. Образ північної столиці, створений Достоєвським, вважається найглибшим і найправдивішим серед літературних образів Петербурга.
Тим часом Достоєвський народився (11 листопада 1821 року) і зростав у Москві. Лише у підлітковому віці він оселився в місті на Неві: батько (військовий лікар) відвіз Федора разом зі старшим братом Михайлом до Петербурзького військово-інженерного училища. Завдяки цій події Достоєвський прекрасно запам'ятав себе п'ятнадцятирічним. До того ж він вважав себе

І типовим юнаком свого покоління, і тим важливіше його свідчення: очевидно, вам цікаво буде дізнатися, наскільки ваші ровесники 1837 року були несхожі чи, може, схожі на вас. У кожного підростаючого покоління є свій пароль (припустимо, у вас це «інтернет», «сайт» або «чат»), у покоління До-стоєвського — високе і прекрасне (може, і тепер, виходячи в інтернет, підсвідомо чекаєте на зустріч із високим і прекрасним?). Юний Достоєвський сприймав це словосполучення як одне слово, навіть «словечко», пригадуючи наприкінці життя:
...тоді це словечко було ще свіже й вимовлялося без іронії. І скільки тоді було й ходило таких прекрасних словечок! Ми вірили у щось пристрасно, і хоч ми обидва відмінно знали все, що вимагалося на іспит з математики, проте мріяли ми лише про поезію й про поетів. Брат писав вірші, я ж творив подумки роман з венеціанського життя. За два місяці до того загинув Пушкін, і ми збиралися з братом, приїхавши до Петербурга, відразу ж піти на місце поєдинку і дістатися колишньої квартири Пушкіна, побувати у кімнаті, що чула його останній подих.

Однак брата майбутнього письменника до училища не прийняли за станом здоров'я. Федір опинився на самоті — хоч йому й не довелося пережити справжньої самотності та зазнати злиденного життя бідного студента з провінції, чого не уник його герой Раскольников («Злочин і кара»). Достоєвський жив у казармі, його мінімальні побутові потреби були забезпечені. Щоправда, в одному з найкращих на той час вищих навчальних закладів Росії навчалися представники політичної та військової еліти — сини генералів, вищих посадових осіб імперії, і Федір — юнак дворянського походження, але з небагатої родини — почувався ніяково серед гоноровитих однокурсників. Та й начальство училища, й педагоги упереджено ставилися до студентів скромного достатку. 1839 року Достоєв-ського приголомшила звістка про раптову й передчасну смерть батька. Тоді й стався з ним перший напад страшної хвороби, яка дошкуляла йому решту життя, — епілепсії.

Однак Федір вистояв. Він наполегливо й вдумливо вчився, отримував різнобічну освіту (крім технічних і природничо-математичних наук, в училищі викладали іноземні мови, російську літературу, історію, архітектуру й живопис). Однокурсники належно оцінили здібного юнака — а серед них були майбутній письменник Дмитро Григорович, майбутній художник Костянтин Трутовський, учений-фізіолог Ілля Сєченов і, звичайно, здібні військові, що в майбутньому здобули славу російської зброї (серед них організатор оборони Севастополя Едуард Тотлебен і герой Шипки Федір Радєцький). Отже, годі дивуватися, що при такому інтелектуальному потенціалі студенти серйозно, фахово займалися літературною працею, читали твори зарубіжних авторів різними мовами і обговорювали прочитане, Федір Михайлович висловлював свої літературні враження і в листах до брата Михайла. «Бальзак — великий! — пише він про сучасного письменника, якого дехто вважав просто «модним». — Його характери — витвори всесвітнього розуму! Не дух часу, але цілі тисячоліття підготували борінням своїм таку розв'язку в душі людини».

Закінчивши училище 1843 року, Достоєвський став офіцером і отримав призначення в інженерний корпус Санкт-Петер-бурзької інженерної команди. Однак служба мало цікавила його. Весь вільний час він обдумував літературні сюжети і перекладав з французької.
Першим друкованим твором Достоєвського став переклад «Ежені Гранде» Бальзака, опублікований 1844 року. Переконавшись, що й література може давати хліб, Достоєвський покинув службу. Однак важливість перекладу роману великого француза для подальшої літературної біографії Достоєвського полягала не лише в цьому. Спроба «співавторства» з Бальзаком стала водночас і пошуком, і відкриттям молодим письменником свого місця в тогочасній європейській літературі.

Коли через декілька років доба літературного учнівства Достоєвського була закінчена, він передав свій перший — власний, а не перекладний — твір «Бідні люди» колишньому однокурснику Дмитрові Григоровичу. Разом зі своїм другом, молодим поетом Миколою Некрасовим, Григорович того ж вечора почав читати рукопис. Захопившись, друзі просиділи над ним майже до світанку. Дочитавши, пішли на квартиру ідейного лідера «натуральної школи» і розбудили його вигуком: «Віссаріон Григорович, новий Гоголь народився!» «У вас Гоголі немов гриби з'являються», — спросоння відповів роздратований Бєлінський. Однак прочитав твір того ж дня і щиро привітав автора з вдалим літературним дебютом.

Прізвисько «новий Гоголь» настільки приросло до молодого прозаїка, що майже століття іще критики і читачі помічали: геній Достоєвського — зовсім інший, здебільшого протилежний генію Гоголя.
Сам Достоєвський завжди наполягав на драматичній формі свого першого твору і вважав його своїм художнім відкриттям, яким пізніше скористався для розробки нового типу прози і нової форми роману, яку літературознавець Михайло Бахтін назвав поліфонічним романом (за аналогією з поліфонією — багатоголоссям — у музиці, наприклад у творах Йоганна Себастьяна Баха). «Бідні люди» — повість у листах, де поки що звучать лише два голоси  —  бідного чиновника Макара Дєвушкіна та дівчини Вареньки, яку він кохає чистою, радше навіть батьківською любов'ю.
Отже, «маленька людина» в творі Достоєвського здобула власний голос!.. Це було настільки незвично для читачів, що вони плутали голос героя твору Достоєвського з голосом автора. Автор «Бідних людей» нарікав на своїх читачів: «В усьому вони звикли бачити пику письменника; я ж моєї не показував. А вони й не второпали, що то говорить Дєвушкін, а не я, і що Дєвушкін інакше говорити й не може».

Звісно, людина з такою освітою і світоглядом, як Дєвушкін, насправді нічого подібного написати б не могла. У тому й полягає майстерність письменника, щоб читач, усвідомлюючи, що Дєвушкін так не написав би, усе ж припускав думку, що листи писав саме Дєвушкін...

БЕЗ ВИНИ ВИННІ
З 1847 року група петербурзької інтелектуальної молоді почала щоп'ятниці збиратися на квартирі співробітника міністерства закордонних справ Михайла Буташевича-Петра-шевського. Обговорювали нові філософські та політичні ідеї, державний устрій Росії та можливості його покращення. Після французької революції 1848 року, відгомін якої прокотився всією Європою, розмови петрашевців набули революційного характеру. Агенти спецслужб інформували державні органи про небезпечні зібрання протягом року. 15 квітня 1849 року на черговій «п'ятниці» у Петрашевського Достоєвський читає один з найвідвертіших антиурядових маніфестів «ідейного батька» молодих революціонерів — Віссаріона Бєлінського, який нещодавно помер. То був відкритий лист до Миколи ГОГОЛЯ, заборонений цензурою. А вже 23 квітня 37 постійних учасників «п'ятниць» заарештовано і на сім місяців слідства ув'язнено у Петропавлівській фортеці. Вирок Петрашевсько-му, Достоєвському та іншим найактивнішим петрашевцям — смертна кара. В очікуванні неминучої смерті на Семенівському плацу «усе життя подумки промайнуло, як у калейдоскопі, — швидко, як блискавка», — згадував потім Достоєвський. І раптом перед стратою петрашевців верхи прискакав ад'ютант царя і оголосив, що імператор «помилував бунтівників»: замінив смертну кару чотирма роками каторжних робіт, а після цього — солдатською службою.
Отже, з петербурзькими петрашевцями миколаївський уряд розправився приблизно так, як перед тим з групою української інтелектуальної молоді — членами київського Кирило-Мефодіївського братства. Достоєвського у віці близько тридцяти років спіткала доля Шевченка, якого засудили до десятирічного заслання, коли видатному поетові-борцеві було лише трохи за тридцять...

Шістнадцять діб, незважаючи на сорокаградусний мороз, у відкритих санях везли Достоєвського та його товаришів до Західного Сибіру. Там, у місті Тобольську, молодих каторжан відвідали дружини декабристів — Наталя Фонвізіна і Пара-скевія Аннєнкова, які двадцять років тому добровільно приїхали до Сибіру розділити важку долю своїх чоловіків — таких же тоді молодих бунтарів, як «петрашевці». Високоосвічені, багаті, красиві й молоді, дворянки мужньо залишилися тут назавжди, аби розраджувати своїх чоловіків, нести усім каторжанам Слово Боже. Ту книжку — Євангеліє, подароване вірними дружинами декабристів, Достоєвськии свято беріг до смерті.

Умови життя і роботи у тобольському острозі були жахливі. Достоєвськии спав на спільних нарах (по три дошки на брата) з убивцями, злодіями, ґвалтівниками. А вдень, стоячи по коліна в холодній річці, каторжани розбирали старі іржаві човни. Носити цеглу з берега на будівництво казарми уже вважалося порівняно легкою роботою...
Після тобольського острога митцеві судилося пережити нічим не кращий омський, потім — солдатську службу в Семипалатинську, що інколи була важчою за каторгу. Лише через кілька років Достоєвськии отримав офіцерський чин. У Семипалатинську він уперше покохав — і одружився.
Тим часом Микола І помер, і новий цар — Олександр II — дозволив петрашевцям повернутися до столиці. 1859 року Достоєвськии розпочав роботу над «Записками з Мертвого дому» — спогадами про каторгу, які завершив 1961 року.

ЖОРСТОКИЙ ГУМАНІСТ
«Не знаю кращої книжки з усієї нової літератури, включаючи Пушкіна, — захоплено відгукнувся Лев Толстой про «Записки...» Достоєвського. — Погляд... щирий, природний і християнський».
Як пам'ятаємо, побачити «людину в людині» Достоєвськии і в ранніх творах вважав своїм головним завданням. Жорстока доля ніби випробовувала письменника: чи зможе він побачити «людину в людині» й у «Записках з Мертвого дому», де і в людях, здається, все вмерло, а все ж то живі люди, і таких на світі багато... «Та це, можливо, і є найобдарованіший, найсиль-ніший народ з усього народу нашого. Але згинули даремно могутні сили, згинули ненормально, незаконно, незворотньо. А хто винний? Оце б то й воно: хто винний?» Диявол-спокус-ник, гріхи людські — таку відповідь можна було б вважати справді християнською.

Погляд Достоєвського не лише Толстой вважав християнським. Гуманізм Достоєвського часто називають «жорстоким». І чи можна взагалі назвати Достоєвського «гуманістом»? Адже в центрі його світу стоїть не звичайна людина, а богорівна. Сина Божого теж мучили жорстоко і безневинно. Хоч Ісус Христос був безгрішним, люди покарали Його, як і найбільших злочинців, — прирекли на смерть. Син Божий мусив страждати на хресті, бо не було іншої змоги припинити щоденної роботи диявола.
Бог дав людині свободу дій, тому не може прямо керувати людськими вчинками, завжди вибираємо, як діяти, ми самі! Коли Ісус добровільно прийняв муки за всіх нас — і мертвих, і живих, і ще не народжених, — Він перебрав на себе й людські гріхи, тож люди повинні вірити у це і, дотримуючись Божих заповідей, мати життя вічне. Чому ж більшість не вірить? Адже, вірячи, як сказав ще у XVII столітті Блез Паскаль, люди нічим не ризикують («Якщо Його нема, ви не втрачаєте нічого; якщо Він є, отримуєте все»). «Жорстокість» такого гуманізму саме в тому й полягає, що ніхто не може заборонити людині любити не світло, а темряву: «...світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (Євангеліє від Івана, 3:19-20).
Отже, «жорстокість» такого «гуманізму» саме в тому й полягає, що людині прямо говорять: ти можеш або зріднитися з Ісусом і бути таким праведником, як Він (у Достоєвського є роман, головний герой якого — справжній святенник, а суспільство називає його так, як автор — свій роман: «Ідіот»); або ти можеш зріднитися з диявольськими силами і, таким чином, уподібнитися ним (роман-пророцтво на все XX століття: «Біси»). А третього, стверджує Достоєвський, нікому не дано.
Знаючи — не тільки з Євангелія, а й із власного досвіду на каторзі, що «кожен, хто робить лихе, ненавидить світло і не приходить до світла», — Достоєвський сильніше за сучасників відчував катастрофічне наростання зла у світі й відобразив це у своїх творах. У відносно спокійному XIX столітті Достоєвського вважали «жорстоким», «темним», «злим» — така вже доля всіх пророків...

І лише коли світове зло стає очевидним, романи Достоєвського починають перекладати всіма мовами, наслідувати в літературах Європи, США та Японії. І водночас — звинувачувати у надто «оптимістичному» погляді на світ, у наївності: мовляв, письменник вірив, що краса світ врятує і що кожен злочинець зазнає кари насамперед від власної совісті... І, врешті-решт, відкидати геть як «психопата», читання якого призвичаює молодь до шкідливої, як наркоманія, звички (не знайшовши їй точного визначення, критики називали схильність до самозаглиблення й психологічного аналізу «достоєвщиною»). Так, визначний український письменник Микола Хвильовий у статті «Апологети писаризму» (1926) з обуренням відкидає думку свого опонента про те, що українській молоді не можна не читати Достоєвського, бо тоді вона не матиме європейської освіти: адже цей російський письменник «заволодів думкою» цілої Європи... Хоч би й так, гадає Хвильовий: не можна «в ім'я російської літератури... штовхати нашу молодь в достоєвщину».

Тим часом принаймні для 10—20-х років захоплення Європи романами Достоєвського пояснити не складно. XX століття породило поняття світова війна. Не злодії-каторжанини, не войовничі людожери десь в Африці — майже кожний дорослий чоловік-європеєць узяв рушницю і застрелив не одного ворога-європейця. Проблема людини, яка щоденно переступає норму біблійної заповіді «не убий», з «химери» або «пророцтва» Достоєвського стає буденністю. Однак у літературі початку XX століття (тіередусім російській) разом із збільшенням впливу творчості Достоєвського зростає й опір «достоєвщині».
У розпалі Першої світової війни талановитий російський письменник Іван Бунін пише оповідання «Петлисті вуха». Якщо більшість романів Достоєвського має детективний сюжет, то оповідання Буніна — це детектив навпаки, антидетектив: в останній фразі сказано про те, що знайдено тіло жертви, і хоч вбивця щойно вийшов за двері, автор не розслідує злочин. Його більше цікавить сам убивця на ім'я Адам — страшний символ гріховності людства.

Читачеві може здатися, що автор згодний з героєм-убивцею, який за кілька годин до вбивства заявив: «Досить вигадувати романи про злочини з карами, час уже написати про злочин без жодної кари... У війнах беруть участь тепер уже десятки мільйонів. ЇІезабаром Європа стане суцільним царством убивць». Він згадує і героя Достоєвського — Раскольникова: мовляв, усе це вигадки письменника, буцімто кожен вбивця уже ніколи не житиме спокійно.
Однак хіба романом «Злочин і кара» Достоєвський стверджував таку думку? І, нарешті, що ж таке «достоєвщина», про яку так багато говорили упродовж XX століття? Невже твори Достоєвського можуть небезпечно впливати на психіку читачів?
Спробуємо з'ясувати це на прикладі найхарактернішого роману Достоєвського — «Злочин і кара».
1.    Знайдіть у тексті параграфа відомості про ставлення молодого Достоєвського до Бальзака і спробу його «співавторства» з французьким  реалістом.  Як  ви думаєте,  чому саме Бальзак (а не,скажімо, Діккенс або Єтендаль) виявився для молодого Достоєвського учителем реалізму?
2.    Назвіть причини, з яких Достоєвський на все життя зберіг Євангеліє, подароване йому дружинами декабристів у Тобольську.
3.    Як  ви розумієте термін гуманізмі  Чи  можна авторів  Нового Заповіту назвати гуманістами1?
4.    Якщо ви вже прочитали бодай один твір Достоєвського, у вас склалось певне враження про нього як письменника.  Поміркуйте:ваше враження ближче до сприйняття Достоєвського його сучасниками («жорстокий»,   «темний») чи до сприйняття читачами XX століття («оптимістичний», «наївний»)?
5.    Чи актуальна в наш час проблема «злочину і кари»? Які події початку XXI століття це підтверджують?

Зарубіжна література. 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського 

Вислано читачами з інтернет-сайту 

_{Планування уроків з зарубіжної літератури, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, домашнє завадання та робота для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.