Я ТВІЙ СИН, УКРАЇНО!
Спливає лагідний літній день. Сонце вже сховалося за верхівки могутніх дубів. Ліс поринає у сутінки. Я сиджу біля багаття, що догорає, і вдивляюсь у його мерехтіння. Напівзгаслі жаринки складаються у химерні візерунки, які нагадують вогні великого міста з висоти пташиного польоту. Десь тихо шарудить миша. Ледь чутно ворушачи крилами, снує між деревами сова, вистежуючи здобич. Довкола починається нічне життя.
Зручно вмощуюся, готуючись до сну. Але щось муляє в бік, і я знехотя перевертаюся і витягаю з-під спального мішка уламок розбитої пляшки. Отже, й тут уже побували «підкорювачі» природи. Спересердя пожбурив знахідку в кущі. Несподівано почувся чи то зойк, чи то схлип. Що це? Невже у нічній імлі причаївся хижий звір? Ні, то сам ліс озвався болем, не в змозі більше терпіти людських знущань. Не встигаючи гоїти рани від вогнищ, не маючи чим захиститися від звалищ сміття, звірячого винищення своїх мешканців.
Накочується сльоза чи то від диму, чи то від розпачу. Переді мною виникає дивовижне марево. Ввижається, що бачу якусь чудернацьку країну, де всі міста накриті якимись ковпаками. Скільки сягає зір, не видно жодного дерева, жодної травинки. Чи то стічна канава, чи то річка несе свої брудні води у піщаній пустелі. Важко дихати, і я спускаюсь під землю до одного з міст. Таке враження, що потрапив на Марс і зараз побачу Шварценегера з фільму «Згадати все».
Але ні, табличка на одному з будинків сповіщає про те, що я на Хрещатику. Невже це Київ? Моє любе, рідне місто? Так, сумніву немає. На майдані височить пам'ятник Незалежності. А де ж тоді Дніпро? Де славнозвісні каштани? Де?! Навкруги багато роботів і якихось незрозумілих машин. Люди нерадісні, із сірими обличчями. Жодної усмішки.
Зупиняю якогось хлопчика, вітаюсь. Він знехотя відповідає. Так, це Земля, Україна, Київ. «Але чому такий дивовижний?» — питаю. Хлопчина радить піти до центрального інформера, мовляв, там усю інформацію зібрано.
Інформер виявився бібліотекою.  Тільки книжки стали іншими, комп'ютерними. Переглядаю сторінки, і мені стає моторошно. Виявляється, людство перейшло межу в стосунках з природою, і зникло все. Зникли чудові ліси, пересохли або стали отруйними річки, земля перестала родити. Люди змушені були навчитися жити в новому, непривітному світі. Невже, невже письменники-фантасти мали рацію? Невже здоровий глузд не взяв гору?
Забракло повітря, я задихаюся, борсаюся і — нарешті прокидаюся. Вогнище майже згасло. Ліс спить. Спить і чекає. А я плачу і сміюся водночас. Я щасливий. Бо знаю, як хочу прожити життя. Усвідомив, чого ти чекаєш від мене, рідна моя земле. Я збережу спокій лісу, красу Дніпра, щоб прийдешні покоління теж могли відчути поезію української літньої ночі. Певен, що не один я у цьому стремлінні.
Ліс, тиша, ніч... Усе спочиває. Думки линуть у височінь. До далеких зірок, досягти яких пощастить лише зберігши власну планету.
Левко Н.

Обговоріть цей твір учня однієї зі шкіл Києва.
З чого зрозуміло, що цей текст фантастичний за жанром? Зачитайте відповідні місця. Що в ньому видається реалістичним? Знайди на підтвердження рядки з твору.
Напиши листа Левкові про те, якою ти бачиш Україну завтра. Можна посперечатися з хлопцем, а можна з чимось і погодитись. У будь-якому випадку спробуй заглянути в майбутнє.

ЗА ЩО ШАНУЮТЬ УКРАЇНЦІВ
Головним стрижнем українського характеру були любов і повага до вільної праці, особливо хліборобської. Вшановувалися й інші ремесла, до яких українці дали неабиякий хист. Свідчення тому можна знайти хоча б у славнозвісному  «Описі України»  (1650 р.)
французького інженера Гійома де Боплана. На його думку, серед українських козаків були знавці всіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва житла й човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум'яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та ін. Українські жінки пряли льон і вовну, робили з них полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі вони добре вміли обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м'ясні страви, варити пиво, хмільний мед.
Вправні, досить кмітливі, здібні до сприйняття нового — такими характеризуються українці в багатьох історичних пам'ятках.
Саме ставленням до праці вони вимірювали, чого варта людина, і засуджували або зневажливо ставилися до ледарів. Недарма найбільша кількість українських приказок присвячена саме цій темі: «Як дбаєш, так і маєш», «Хто пізно встає, в того хліба не стає» тощо.
А ще оберігався сімейний затишок. У народі казали: «Без сім'ї немає щастя на землі».
Без перебільшення можна стверджувати, що жодною мовою світу не створено стільки народних пісень, як українською. Адже, за свідченням дослідників, кількість лише тих, що записані спеціалістами, сягає 200 тисяч. Співучість і артистизм українців уславилися в цілому світі. Так само, як і їхній талант до художньої творчості. Малярство, вишиванки, різьблення по дереву, писанки з давніх-давен прикрашали побут українців. У цих художніх витворах живе душа нашого народу — чутлива, лірична, талановита, сповнена любові до навколишнього світу.
З дит. енциклопедії

    Знайди невідомі слова — назви занять українців. Відшукай їх тлумачення у відповідному словнику. Якими з цих ремесел володіють члени твоєї родини? Випиши слова, що характеризують вдачу українців. Добери до цих слів відповідні приказки, прислів'я.

     Організуйте конкурс на краще виконання української пісні чи Ш танцю. Можна оформити виставку вишиванок, писанок чи витинанок.
За результатами конкурсу чи виставки напишіть колективного листа з подякою батькам переможців.