Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Життя і творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:«Життя і творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру » Карпенко Карий .
(1845—1907)
Театр тільки тоді цікавий, коли він

вірно відображає сучасне життя з усіма

його різноманітними перипетіями,

відгукуючись на питання дня,

бичуючи суспільні пороки.
Іван Карпенко-Карий


Обняти такий широкий горизонт,

заселити його таким множеством живих

людських типів міг тільки першорядний

поетичний талант і великий

обсерватор людського життя.
 Іван Франко

 
    Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим вмінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру. І як письменник, і як один з корифеїв сценічного мистецтва Карпенко-Карий завжди залишався громадянином і патріотом свого знедоленого краю.


                                                                              Шляхами життя


     Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці, тепер с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області. Його батько працював управителем поміщицьких маєтків, походив із збіднілого шляхетського роду» Одружуючись, батько викупив свою дружину з кріпацької неволі, хоч у минулому її рід був козацьким. У цій простій, од природи обдарованій родині виховалася плеяда діячів української культури — три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Піднесенням на мистецькі верховини вони насамперед завдячують матері Євдокії Са-довській, що чудовим виконанням народних пісень заронила в душі дітей глибоке розуміння багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту. Дитинство Івана минуло в сільському середовищі, звідки він виніс добру ознайомленість з життям, побутом, звичаями народу. Хоч у Бобринецькій повітовій школі навчання проводилося російською мовою, проте вона не заглушила рідної.

Підлітком Іван пішов на свій хліб, працюючи писарчуком спочатку в містечку Мала Виска, а потім у Боб-ринці. Багато читає, займається самоосвітою, захоплюється аматорським театральним рухом. Коли в 1865 р. повітовим центром став Єлисаветград, Тобілевич почав працювати там у канцелярії поліційного управління. Однак знаходив відраду в керівництві драматичним гуртком, до складу якого входили вчителі, в організації вистав, де також виступав і як актор. На самодіяльній сцені були показані п'єси Григорія Квітки-Основ'яненка («Шельмен-ко-денщик»), Дмитра Дмитренка («Кум-мірошник, або Сатана в бочці»), Петра Ніщинського («Вечорниці»).

Коли емським указом 1876 р. було заборонено не тільки друкувати книжки українською мовою, а й організовувати українські вистави та концерти, Іван Тобілевич разом з Марком Кропивницьким, Євгеном Чикаленком, Олександром Тарковським, Панасом Михалевичем домагається припинення переслідувань української культури. У його будинку поселився колишній активний учасник Київської громади Олександр Русов з дружиною Софією, яка перебувала під наглядом поліції. Тому власті запідозрюють Тобілевича в політичній неблагонадійності й у вересні 1883 р. звільняють зі служби.

     Тепер Іван Тобілевич має змогу повністю віддатися не тільки літературній, а й театральній діяльності: він входить до професійної трупи Михайла Старицького. Мав рацію Іван Франко, коли, оцінюючи цей період у житті Тобілевича, писав, що тоді «усміхнулася йому українська муза: Росія стратила поліційного пристава, Україна зис-кала Карпенка-Карого».

Однак у 1884 р. Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в Новочеркаську, займався оправою книжок, написав кілька п'єс («Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна»), що друкувалися і виставлялися під псевдонімом Іван Карпенко-Карий.

     Формування світогляду письменника, кристалізація реалізму його літературної і сценічної творчості відбувалися під впливом передової естетичної думки. Вія був знайомий з працями французьких енциклопедистів XVIII ст.— Ді-дро, Вольтера, Руссо, художньою творчістю європейських письменників XIX ст- Особливо великий вплив на Івана Тобілевича мала полум'яна Шевченкова поезія: її постійно читали в родині, обговорювали, рекомендували дітям для декламації. У своїй творчості драматург продовжує шевченківські традиції художнього дослідження дійсності.

У 1887 р. він живе на власному хуторі Надія на Єли-саветградщиві, займається хліборобством, багато часу віддає літературній праці. Коли в 1888 р. було знято полі-ційний нагляд, він знову кидається у вир театрального життя. Саме тоді український театр корифеїв з успіхом виступає не тільки в багатьох містах України, а й далеко за її межами — на Дону, Кубані, в Поволжі, у Білорусі, в центральних регіонах Росії. Ансамбль, до складу якого входили такі таланти, як Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивниць-кий, на високий рівень підносить реалістичне сценічне мистецтво. До репертуару труп входять кращі твори української і світової драматургії, зокрема, й драми та комедії Івана Карпенка-Карого.

Його акторська майстерність відзначена в численних театральних рецензіях, що з'являлися в газетах багатьох міст України. Росії, Білорусі. Серед сценічних образів, створених Іваном Карпенком-Карим, були Возний («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Назар Стодоля і Хома Кичатий з драми Тараса Шевченка, старшина Михайло Михайлович, Дід-мірошник, Герасим Калитка, Те-рентш Пузир, Терешко з власних драм і комедій, Хома («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Ста-рицького) та Барабаш з драми «Богдан Хмельницький» того ж автора, сторож («По ревізії» Марка Кропивниць-кого).

На думку історика українського театру Олександра Ки-сіля, Карпенко-Карий виступав на сцені природно, його гра була надзвичайно тонкою. Актор створював малюнок психічного стану людини «без різких зовнішніх ознак, без зайвих подробиць», однак саме такий підхід до сценічного втілення поведінки персонажа має вважатися вершиною сценічної майстерності.

Постійна напружена праця, нервові переживання, шовіністичні переслідування позначаються на здоров'ї Карпенка-Карого. Кілька останніх років недуга все частіше давала про себе знати, аж поки у січні І907 р. остаточно підірвала його сили. Не допомогла й поїздка до Берліна: оперувати хворого було пізно» Там він і помер 15 вересня 190? р„ Тіло небіжчика було перевезено в Україну й поховано за його заповітом на кладовищі сусіднього до хуюра Надія села Карлншина.

    На вершинах драматургічної майстерності художні пошуки у жанрі драми.

   Карпенко-Карий вже в молодості був обізнаний з кращими творами української драматургії XIX ст, 3 роками зростало розуміння таємниць творчого процесу, необхідність дотримання драматургом законів сцени. Тому вже власні перші кроки на ниві драматургії були успішними: на його навіть ранніх п'єсах не помітно слідів учнівства. Уже в першій п'єсі «Чабан» (пізніша назва «Бурлака» «Бурлака*), написаній 1883 р,, виявилася схильність драматурга до відбиття соціальних конфліктів. Письменник розумів, що однією з найважливіших проблем, які гостро поставали перед театральними діячами і вимагали негайного і радикального розв'язання, було розширення і збагачення сценічного репертуару. Потрібно було дати і читачеві, і особливо глядачеві твори злободенні та художньо довершені. Назріла необхідність перетворити театр, за мудрими настановами Івана Франка, на справжню школу життя.

Віддаючи належне зображенню обрядової сторони народного життя, широко і яскраво представленого в п'єсах Марка Кропивницького і Михайла Старицького, Іван Карпенко-Карий разом з тим усвідомлював приглушеність реалістичного, соціального звучання тих творів, які не виходили за межі побутовізму й етнографічності. Тому в драмі «Бурлака» традиційний мотив кохання був відсунутий на другий план, а головний акцент зроблено на конфлікті між соціально-антагоністичними силами поре-форменого села. Відштовхнувшись від традиційної ще з часів появи «Наталки Полтавки» колізії про підстаркуватого зальотника, який намагається зруйнувати майбутнє парубка Олекси і дівчини Галі, Карпенко-Карий зосереджує головну увагу на викритті зловживань владою волосного старшини, на тій відсічі, яку дає кривдникові бурлака Опанас.

     Через протистояння між бурлакою і старшиною, в спілці з яким виступають його поплічники — писар Омелян, крамар Гершко, збирач податків Сидір, драматург дістав можливість показати беззаконня і сваволю, які панували не тільки в одному селі, айв усій царській імперії. Тому Іван Франко й характеризував цю п'єсу як політичну, виділяв образ Опанаса як сильної, вольової, енергійної людини, що мужньо виступила проти несправедливості й зупинила бодай моментально хід поганої машини сільської деморалізації і спричинила остаточно її прочищення». На перший погляд може видатися, що
«Наймичка» в драмі «Наймичка» (1885) Карпенко-Карий просто продовжує традиційну ще з часів Григорія Квітки-Основ'яненка («Сердешна Оксана») і Тараса Шевченка («Катерина», «Відьма») тему знедоленої селянської дівчини, зневаженої кривдниками. Однак драматург трагедію Харитини розгортає в новому аспекті, акцентуючи не тільки беззахисність сироти, над якою злі, безсердечні люди знущаються щодня, а й нищівно викриваючи огидну, розтлінну мораль багатія Цо-куля і йому подібних.

За свідченням Софії Тобілевич, письменник тривалий час обдумував задум твору, в якому було б показано долю дівчини, що, втративши матір, «опинилась сама однісінька на білому світі, без родичів і будь-якої ласкавої опіки». Справді, становище героїні драми безвихідне, в її житті відсутній найменший просвіток, не проглядається він і в майбутньому. Знеславлена багатієм, Харитина знаходить свій кінець у річці.

Драматург, який був присутнім на прем'єрі вистави за його п'єсою, що відбулася 15 липня 1886 р. у Ростові-на-Дону, в акторському ансамблі особливо виділив Марію Заньковецьку, яка виконувала роль Харитини, за майстерність у розкритті внутрішнього світу нещасної людини. За його словами, гра Марії Заньковецької не тільки піднімала її на найвищий щабель сценічного мистецтва, а й «увічнювала ім'я артистки, поставивши його поряд уславлених імен, відомих усьому культурному світові».

Вистави «Наймички» завжди проходили з величезним успіхом. Так, драма виставлялася двадцять два рази під час осінньо-зимових гастролей 1886—1887 рр. у Петербурзі. За словами Марка Кропивницького, це був «такий тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало». Навіть відвертий реакціонер-шовініст Суворін не міг приховати свого захоплення грою українських акторів. Трагедія Харитини у виконанні Марії Заньковецької викликала сльози у Льва Толстого.

     Під такою назвою з'явилася у 1886 р. «Безталанна» нова соціально-психологічна драма Карпенка-Карого, над якою він працював упродовж тривалого часу. Спочатку п'єса мала назву «Хто винен?», потім — «Чарівниця», зрештою — «Безталання», проте цензура кілька разів не допускала її до вистави, бо, як цинічно відповідав Миколі Садовському начальник Санкт-Петербурзького цензурного комітету генерал Пантелєєв, «нам надоели ваши хохлацкие произ-ведения, и от них просто отбою нет». Зрештою, при переписуванні в цензурі назви п'єси вкралася невеличка помилка, тому драма й побачила світло рампи під заголовком «Безталанна». З 1887 р. п'єса стала з успіхом виставлятися на сцені театру корифеїв, а пізніше й іншими акторськими колективами.
Звичайно, зміна назви не пішла на користь твору, бо певною мірою затуманювала його зміст, завуальовувала соціальні питання причини трагедії героїні, яка, не зазнавши щастя в заміжжі, стала жертвою жорстоких умов, у які потрапляла невістка в хаті свекрухи.

Сюжет драми оснований на тому, що парубок Гнат, «посварившись з коханою дівчиною Варкою, на зло їй», а насправді на шкоду собі, одружується з іншою дівчиною — Софією, яка його вже давно любила. Та не сподобалась свекрусі молодиця, гризла стара її. Гнат хоче вирватися з хатнього пекла. В нього знову прокидається давнє почуття до Барки. І, зрештою, в момент нервового перенапруження Гнат вбиває свою тиху і добру дружину.

Драматично-трагедійні колізії п'єси породжені щоденним трибом селянського буття. Загалом добрі, щедрі серцем люди потрапляють у такі складні обставини, з яких ніяк не можуть вибратися. Ніби самою долею судилися і Софії та Гнатові, і Барці, і старому Іванові невимовні моральні страждання, хоч з підтексту твору стає ясним соціальне підґрунтя трагедії, що сталася в сім'ї.

     Драма, за точним спостереженням Івана Франка, показує «з якоюсь майже дошкульною пластичністю душну і темну атмосферу сучасного українського села, де є тисячі причин для того, щоб підірвати у людях все чисте й здорове, але ніщо тут не збуджує, не підтримує в них почуття обов'язку і громадської свідомості. Можливо, саме в цій моральній атмосфері автор хотів дошукатись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що діють у його драмі».

Справді, в одному з листів до Михайла Старицького автор драми зазначав, що нещасне становище Софії зовсім не в тому, що колись любилися Гнат з Варкою, не в тому, що тепер на заваді родинного щастя стоїть остання. При чина трагедійної долі молодиці в тому, що «родинний гніт свекрухи вбиває навіть сильних осіб, не тільки таких кротких, як Софія, і коли б не було цього гніту, не було б і місця для Варки».

Певною мірою наявні в «Безталанній» мелодраматичні прийоми, використовувані, як відомо, для посилення емоційного впливу п'єси на глядача. Дехто з дослідників (Яків Мамонтов) схильний був характеризувати акценти драматурга в розкритті пристрасті героїв як суто романтичні, умовні. І все ж драма Карпенка-Карого витримала іспит часу завдяки переконливому дослідженню внутрішнього світу людини, вмотивуванню поведінки дійових осіб впливом конкретного суспільного середовища. Це й дає підстави визначати «Безталанну» як соціально-психологічну драму.


 Новаторство драматургії в жанрі комедії.                                                           
Карпенко-Карий кардинально змінює й жанр комедії, надає їй яскраво вираженого соціального характеру, наснажує її зміст нищівним, викривальним пафосом. Сміх у його комедіях став одним з найважливіших засобів художнього узагальнення, визначальним жанрово-композиційним чинником. Новаторство драматурга постає особливо зримим при зіставленні його комедій з аналогічними явищами в українській драматургії попередніх десятиріч, зокрема «Сватанням на Гончарівці» Григорія Квітки-Ое-нов'яненка, «Побутом Малоросії в першу половину XVIII століття» Романа Андрієвича, «Простаком» Василя Гоголя, в яких конфлікт розгортався переважно на побутовій основі.

     " Мартин Боруля"   Минуло понад сто років, як побачила світло комедія «Мартин Боруля» (1886), написана на основі фактів здобування батьком
дворянських прав. Дружина письменника Софія Тобілевич стверджує, що Карпенко-Карий виношував задум п'єси впродовж тривалого часу. Осмислюючи прагнення батька «піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви», письменник надав великого значення темі твору, показу на сцені «перед широким колом громадянства трагічного становища поневоленої людини, яка борсається в лабетах безправності, бажаючи добитись хоч якихось куценьких прав».

Це свідчення дуже цікаве, адже орієнтує нас побачити з комедійних ситуаціях далеко не смішні сторони дійсності. Сюжет п'єси, яка є своєрідною, яскраво національною, українською версією славнозвісної комедії Мольєра «Мі-щанин-шляхтич», складають гумористичні сцени про намагання заможного хлібороба Мартина Борулі домогтися втрачених дворянських прав. Посварившись з поміщиком Красовським, Боруля затіває судову справу, щоб довести сусідові, що він сам — не «бидло», а його син — не «теля». Інакше кажучи, позивач хоче домогтися покарання Красовського за образу його теж «дворянської» честі. І доки чиновник-пройдисвіт видурює в нього гроші, Мартин запроваджує в своїй хаті «дворянські» порядки.

Разюча невідповідність між давно усталеним трибом життя хлібороба і насаджуваними «дворянськими порядками» (Мартин наказує і собі, і членам родини довго спати, хоч від спання йому і нудно, і боки болять; планує розвести собак і їздити на полювання, влаштувати сина на канцелярську службу, видати дочку за чиновника) створює гострокомедійні ситуації. Зрештою, всі химери Борулі терплять крах.

Так непомітно іронічне ставлення автора до «уродзоного шляхтича» переростає в сатиричне викриття пануючих соціальних порядків. Уже сучасники драматурга відзначали ідейний перегук між твором Івана Еарпенка-Карого й сатирою Миколи Гоголя. За начебто тільки розважальним сміхом, що панує в українській комедії, чується голос автора «Ревізора»: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь!» Оцей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору Карпенка-Карого. Тоді й сам головний комедійний герой перестає здаватися тільки смішним.

Один з ретельних дослідників творчості Карпенка-Карого, Леонід Стеценко, зіставляючи «Мартина Борулю» з мольєрівським «Міщанином-шляхтичем», відзначав не тільки спільні риси української і французької комедій, а й показував відмінність між ними, чим ще раз засвідчив новаторство нашого драматурга. Якщо в п'єсі Мольєра як яскравого представника класицизму моралізаторство носить абстрактно-повчальний характер, то в реалістичній комедії Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у яскраво національному художньому зрізі.

Осид хижацького нагромадження

     Карпенко-Карий не міг обминути й таке суспільне зло, що нестримно розроста  пореформених умовах, як гонитва спритних «мужиків», особливо недавніх панських прикажчиків та економів, за грошима. Вони, намагаючись «вибитися» вгору, посісти верхні щаблі в суспільній ієрархії, не гребували нічим у брудному процесі нагромадження грошей, майна, землі. Уже в ранній драмі «Бурлака» було виведено тип ненажерливого багатія — старшини Михайла Михайловича, який, баришуючи громадськими грішми, набивав свої кишені.

Впритул до цієї теми драматург звернувся в комедії «Розумний і дурень» (1885), задум якої був зумовлений поведінкою реальних прототипів — двох братів з однієї знаної автором сільської сім'ї. Один з них, прозваний розумним, «вдарився до комерції», нічим не гребуючи в збагаченні. А другий, «дурний», задовольнявся найменшим, лиш би жити чесно, жити по совісті.

У такому ж аспекті протиставляються сини заможного селянина Каленика Окуня — Михайло і Данило. Перший з них скрізь урве для себе ласий шматок. Він, оббрехавши брата перед батьками, зумів прогнати Данила з рідної хати, заволодів батьковим господарством і перетворився в цинічного хижака. Він не соромиться здерти з сусіда карбованця за «спаш», привласнює частку братового майна, встряє в шахрайські афери з шинками. Михайло у всьому керується принципом: «Аби користь — все можна». Цинізм господарювання цього хижака з особливою силою виявився у тому, що, прогорівши в одній з махінацій, він, аби не заплатити штрафу, на повному серйозі радить батькові відсидіти «три місяці в острозі — і гроші будуть цілі, це все одно, що заробите».

Данило не може змиритися з такою «філософією» глитая, він намагається усовістити Михайла. Зрозуміло, що такі його дії аж ніяк не впливають на хижака. Загалом же образ Данила вийшов нежиттєвим.

Якщо в п'єсі «Розумний і дурень» конфлікт між добром і злом висвітлюється головним чином у морально-етичному аспекті, то в комедії «Сто тисяч» (1890) аналогічна тема жадібного нагромадження висвітлюється в плані соціальному. Характерно, що драматург, обдумуючи сюжет майбутнього твору, в основу якого також лягли спостереження гарячкової інтенсивності «мужиків» у скуповуванні землі, планував дати йому назву «Влада грошей».

У комедії «Сто тисяч» викривається патологічна зажерливість багатія Герасима Калитки. Глитай добре розуміє, що його багатство створюється працею наймитів, їх нещадною експлуатацією, проте шкодує для них поживної страви, навіть шматка хліба. Щодо цього яскравим прикладом є колоритна сцена, в якій ретроспективно йдеться про один з епізодів життя Герасима. Письменник, використовуючи прийоми позасценічної дії, показує хамелеонство глитая, його мерзенну безпринципність, лицемірство, брехливість. Видаючи дочку заміж, Калитка порушує дану раніше сватам обіцянку. З цього приводу на весіллі зчинилася бійка, в якій Герасимові вибили два зуби, проте він вважає, що «перемога» дісталася йому, адже ж гроші залишились у калитці.

Впадає в око відмінність соціального типу, представленого Михайлом Окунем, Герасимом Калиткою, як і Те-рентієм Пузирем з комедії «Хазяїн», від образу Мартина Борулі. Якщо останньому, такому ж багатому селянинові, потрібна була дворянська честь, хай, може, ним усвідомлювана поверхово, гротескно, то хижаки нової формації її розуміють грубо меркантильно. Вони почувають себе щасливими у процесі матеріального збагачення і керуються принципом: якщо матимеш гроші, діставатимеш честь від тих, хто їх матиме менше.

Тому Калитка на всьому заощаджує, експлуатує і наймитів, і членів своєї сім'ї, скуповує землю в дворян, що розорюються. Він вважає, що панські «примхи» і стали причиною занепаду «дворянських гнізд», а тому й заявляє: «Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю». І він погоджується на придбання за безцінь ста тисяч карбованців. Коли ж при цій операції Калитка був ошуканий шахраями, то кинувся вішатися. Врятований від смерті, Герасим, ридаючи, дорікає рідним і близьким: «Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!».

За всієї національної своєрідності художня реалізація теми хижацького збагачення глитая в комедіях українського письменника має й загальнолюдські аспекти, адже ж морально-етичні проблеми, порушувані в них, так чи інакше перегукуються з вічною темою бездуховності людини, засліпленої жадобою наживи. Цим п'єси Карпенка-Карого близькі до творів Уїльяма Шекспіра («Король Лір», «Венеціанський купець»), Карла Гольдоні («Сім'я анти-кварія», «Слуга двом панам»), Оноре де Бальзака («Батько Горіо»), Чарльза Діккенса («Життя й пригоди Школаса Нікльбі», «Домбі і син»), Миколи Гоголя («Мертві душі»), Івана Франка («Основи суспільності»), Михайла Салтикова-Щедріна («Ношехонська старовина»). У цьому ще раз переконує й соціальна комедія «Хазяїн» — справді унікальна річ і за задумом, і за художнім рівнем його втілення.


     Думаючи про майбутнє.  
    На схилі життя Карпенко-Карий написав дві п'єси із задуманої драматичної трилогії — «Суєта» (1903) і «Житейське море» (1904), певною мірою об'єднані темою мистецтва й образом Івана Барильченка, що її репрезентує. Осуджуючи людську суєтність, зумовлену відходом від норм народної моралі, захопленням сухозлотицею, мішурою зденаціоналізованих верхів, письменник порушував питання трудового виховання молодого покоління, морального оздоровлення людини взагалі. У розв'язанні цих складних завдань, на думку Карпенка-Карого, важливу роль відіграє мистецтво. Актор Іван Барильченко закликав і самого себе, й інших «по правді жить».

Карпенко-Карий не тільки збагатив скарбницю української драматургії новаторськими і за темами, і за їх художньою реалізацією творами різних жанрів, а й вказав своїм наступникам перспективні шляхи розвитку цього складного літературного роду.

Є в південному українському степу серед широких рівнинних просторів, помережаних балками, мальовнича оаза, У долині спокійної річечки Комишуватої Сугоклеї і досі стоїть селянська хата, споруджена ще 1871 р=, а навколо неї хитають зеленими кронами яблуні, груші, вишні, Садиба оточена, мов сторожею, стрункими тополями, розлогими осокорами, задумливими старими вербами, В її глибині милує око плесо спокійного ставка, зеленим килимом трав простяглася левада. А над усім панують могутні, величаві, крислаті дуби — живі пам'ятники нашої культури.

Це хутір Надія, меморіальна садиба Карпенка-Карого, Тут минули останні двадцять років його життя. Тут не раз збиралися видатні діячі українського театру — його сестра і брати Микола та Панас, Марія Заньковецька, Марко Кропивнипький, Михайло Старицький, Ганна За-тиркевич-Карпинська, А перед від'їздом на згадку господареві гості висаджували дубки, які, піднявшись до неба, повертають нас до тієї пори, нагадують про велетнів національної культури,Максим Рильський, зворушений такою прекрасною традицією, у вірші «Маркові дуби» проникливо сказав про цей справді живий спадкоємний зв'язок у розвитку української культури, про цю пам'ять сторічної давнини:

                                     Дуби ростуть поволі, неквапливо;
                                     Хто садить дуба — той його, можливо,
                                     І не побачить вищим, аніж сам.
                                     Це — дар майбутнім, скажемо, літам,
                                     Привіт іще незнаним поколінням,
                                     Весна в тумані схована осіннім.

А на дошці, що веде вглиб садиби, вирізьблені слова Юрія Яновського і Петра Панча: «Хто б не ступив на цю священну землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої п'єси... Скиньте шапку і вшануйте ім'я великого драматурга».

Істинно так: честь і шана навіки великому майстрові, без доробку якого була б бідніша світова драматургія.


Запитання і завдання.                                                       
Висвітліть творчий шлях Карпенка-Карого в контексті розвитку української національної культури.
У чому виявилося новаторство письменника як автора драми «Бурлака»?
З'ясуйте жанрові особливості соціально-психологічної драми.
Що лежить в основі конфлікту комедії «Мартин Боруля»? Як розвивається цей конфлікт?
З'ясуйте, в чому виявилася злободенність проблематики комедії «Сто тисяч».
Чи є зв'язок між комедіями «Розумний і дурень», «Сто тисяч» і «Хазяїн»?
Висвітліть життєву основу комедії «Хазяїн».
Розкрийте проблематику комедії «Хазяїн».
Які особливості характеризують жанрово-композиційну структуру комедії «Хазяїн»?
Розкрийте механізм «хазяйського колеса», змодельованого в комедії «Хазяїн».
Схарактеризуйте образи Пузиря і його поплічників.
Чому Золотницький називає Пузиря «мужиком»?
В чому виявляється мовне багатство комедії «Хазяїн»? Як будуються діалоги в п'єсі?
Чим був зумовлений інтерес українських письменників до історичної тематики? Які твори про минуле України ви читали, які історичні події знайшли в них відголос?
Зіставте романтичну трагедію Миколи Костомарова і реалістичну трагедію Івана Карпенка-Карого про Саву Чалого. Що є спільного в цих творах і чим вони відрізняються один від одного?

Визначте місце драматургії Карпенка-Карого в українській літературі.
Напишіть роботу на тему «Майстерність Івана Карпенка-Карого в розгортанні конфлікту в п'єсі «Хазяїн».


Список рекомендованої літератури.
1. Корифеї українського театру.— К., 1982.
2. Мороз Л. Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) // Історія української літератури XIX століття: У 3 кн.— К., 1997.— Кн. 3.
3. Падалка Н. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого (І. То-білевича) в школі.— К., 1970.
4. Падалка Н. Могутній талант // Карпенко-Карий І. Твори.— К., 1970.
5. Пилипчук Р. Іван Карпенко-Карий // Карпенко-Карий І. Драматичні твори.— К., 1989.
6. Садовський М. Мої театральні згадки.— К., 1956.
7. Саксаганський П. Думки про театр.— К., 1955.
8. Скрипник І. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич).— К. 1960.
9. Стеценко Л. І. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич).— К., 1957.
10. Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі.— К., 1957,
11. Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1982.— Т. 37.
12. ЦибаньоваО. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича).— К., 1967.



Українська література 10 клас, Петро Хропко

Відео з української літературискачати, домашнє завдання, вчителям та школярам на допомогу онлайн


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.