Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Конспект уроку на тему: Усна народна творчість. Народний єпос

Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Народний епос. „Зажурилась Україна, бо нічим прожити”, „Гей, не дивуйтесь, добрі люди”, „ Чи не той то хміль”. ТЛ


План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «Усна народна творчість. Народний єпос».

Тема: "Усна народна творчість. Народний епос. Дума "Хмельницький і барабаш". Історична основа твору."

ПЛАН
1.    Вступ
2.    Особливості унт
3.    Фольклорні роди й види (жанри)
4.    Особливості народних дум (історичних)
5.    Вивчення народних дум, історичних пісень:
5.1. «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»
5.2. «Чи не той то хміль»
5.3. «Хмельницький і Барабаш»

Навчальна мета: Закріпити вивчене раніше про такий жанр усної народної творчості, як пісня. Повторити вивчене раніше про думу. Навчити розпізнавати роди і жанри усної народної творчості
Виховна мета: Виховувати в учнів любов і повагу до минулого України, почуття патріотизму, гідності людини вільної держави, що у тривалій боротьбі відстояла свою самостійність
Розвиваюча мета: Розвивати уміння аналізувати фольклорні твори

Література:

1.    Дніпрова хвиля. - 1990.- 700 С.
2.    Забужко О. Ще раз  про дві культури// Літературна панорама. - К.: Дніпро, 1990.- С.46-64.
3.    Єфремов С. Історія українського письменства 4 вид. - К.: Лейпціг, 1919-1924.- Т.2- С. 413.
4.    Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2- ХХ століття: Навч. посібник/ Мельник Л.Г., Верстюк В.Ф., Демченко М.В та ін.- К.: Либідь, 1992.- С 313-314.
5.    Кононенко П.П. Українська література: проблеми розвитку// Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1997.- 336с.
6.    Короткий довідник з історії України/ І.Ф.Курбас, М.О.Багмет, І.ІФедьков та ін. - К.: Вища шк., 1994.- 255с.
7.    Літературознавчий словник-довідник .- К.: Академія. -1997.
8.    Літературна панорама. - К.: Дніпро, 1990.- С.75-87.

ВСТУП
Наука, яка вивчає усну народну творчість (унт – фольклор) називається фольклористикою. Вона займається збиранням і дослідженням унт, встановлює закономірності її розвитку, вивчає її національні особливості, жанри, поетику, конкретні твори.

Народна поетична творчість виникла дуже давно, в незапам’ятні часи. Кожне нове покоління зберігало створене в минулі епохи, включало краще з нього в повсякденний художній побут, удосконалювало й шліфувало його, доводило впродовж віків до найвищого мистецького рівня. Фольклор – це справжня енциклопедія поетичних знань. Створюючи свою художню мову, поетичну образність, засоби художньої типізації дійсності, народ віками виробляв свої естетичні поняття, свій художній метод і стиль.

 Матеріал українського фольклору різноманітний. Це історичні, географічні, етнографічні відомості, і великий поетичний матеріал. Найчастіше пов’язана з історією епічна поезія східних слов’ян: українські думи, російські билини, історичні пісні. У них художньо відображені і героїчна боротьба з іноземними загарбниками, і соціальні  конфлікти, і родинно-побутові стосунки, і світогляд трудящих.
ОСОБЛИВОСТІ УНТ


1. Відображення життя, праці, боротьби трудового народу в різні історичні епохи.
2. Вираження його світогляду, моралі, інтересів, мрій, оцінки ним різних суспільних і побутових подій та явищ, вчинків людей.
3. Соціальна значимість творів.
4. Колективний характер творення.
5. Усне зберігання й поширення.
6. Варіантність текстів.
7. Анонімність.
8. Порівняно невеликий обсяг.
9. Ідейно-тематична єдність всіх фольклорних творів.

 ФОЛЬКЛОРНІ РОДИ Й ВИДИ (ЖАНРИ)


І. Народна лірика:
1. Пісня:
- обрядова – веснянка, колядка, щедрівка, зажнивна, обжинкова;
- родинно-побутова – сімейна, коломийка, про кохання;- соціально-побутова – трудова, бурлацька, рекрутська, революційна, коломийка.
ІІ. Народний епос:
     Дума, переказ, історична пісня, казка, байка, балада, легенда.
ІІІ. Народна драма:
     Пісня-діалог, пісня-гра, п’єса-ігрище, весілля.
ІУ. Окремі види:
      Прислів’я, приказка, загадка, нісенітниця.
Фольклор тісно пов’язаний з літературою, і цей зв’язок проявляється у взаємопереказах:
- тематики,
- конфліктів,
- сюжетів,
- образів (усіх видів),
- жанрів (різновидів),
- зображувально-виражальних засобів,
- у текстуальних запозиченнях.

ОСОБЛИВОСТІ НАРОДНИХ ДУМ (ІСТОРИЧНИХ)
1. Зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб.
2. певне дотримання правдивості життєвих фактів.
3. Докладність поетичної розповіді.
4. Висока поетичність мови.
5. Невелика кількість основних дійових осіб (2-3).
6. Своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка).
7. Своєрідність віршової форми (не рівноскладовість рядків, довільне римування, моно рими).
8. Виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри.
9. Усне поширення і зберігання.
10. Варіантність тексту.
11. Великий обсяг (як для фольклору).

Вивчення народних дум, історичних пісень ведемо за таким планом.

1. Історична основа виникнення дум
Думи виникли в ХУ-ХУІ ст. під час нападів турецько-татарської орди; появи козацтва – захист народу; боротьба за соціальне та національне визволення. Відповідно до історичних змін у суспільстві.

2. Класифікація і тематика основних циклів дум
Цикли відповідно до історичних подій і тих моментів родинного чи громадського побуту.
Основні цикли
- думи старшого циклу ХУ-ХУІ ст. (монголо-татарські)
             «Гей не дивуйте, добрії люди...»
             «Чи не той то хміль…»     
- думи молодшого циклу – епоха Богдана Хмельницького:
             «Хмельницький і Барабаш»
- думи про класову боротьбу трудящих,
- соціально-побутові думи,
- думи першої російської революції.
З цього випливає й тематика дум

3. Жанрові особливості дум:
- композиційна викінченість;
- ясна логіка побудови ситуацій та образів,
- вмотивування вчинків персонажів,
- епічність,
- ліризм,
- поетичні образи: постійні епітети, порівняння, паралелізм, старослов’янізми, струнка композиція,
- виконується речитативом (ліра, бандура – супровід).

4. Творці і виконавці  дум
Це творці та лірники, творці й виконавці: Петро Неховайзуб, Дмитро Скорик, Трихон Магдин, Семен Зозуля, Петро Сіроштан та інші.

О.М. Вересай (1803-1890) – кобзар. Йому Шевченкоподарував з підписом «Кобзар». («Світе мій, світе! Хоч і не бачиш тебе, - який же ти гарний!» Старий уже був Грицько Вересай. Виходив на люди тільки в базарний день, щоб заробити дещицю на харч і на труну, бо прийшла пора вмирати. Брав кобзу і простував на церковний майдан Калюжинців. Поводирем сліпого ставав малий онук Остап, що мусив жебрати, бо кріпацького хліба вистачало сім’ї лише до різдва. У М’ясниці гуляли весілля, на які запрошували Остапкового батька Микиту Вересая. Котрий гарно грав на скрипці. Отак и животіли. Після тяжкої хвороби 4-річний хлопчик осліп. Дід переконував онука, що для закріпаченої людини – то захист, хоч не бачитиме, що діється на нашій зболеній землі. А через десятиліття саме пісня «Про Правду й Неправду» понесла славу кобзаря Остапа Вересая по Україні і за її межі.

Коли улітку 1874 року в Києві відбувся визначний в історії кобзарства ІІІ Археологічний з’їзд, на який з’їхалися учені з ісієї Європи, французький професор Н.Рамбо назвав знаменитого виконавця народних дум і пісень «Гомером в українській свиті».

Бідний, гноблений панами кріпак Вересай «…викликав своїм проникливим співом захоплення у найтонших цінителів», - писав М.Рильський. завдяки своєму мистецтву побував Остап Микитович у царському палаці в Петербурзі – прийшов зі скаргою на тяжку долю селянства, наївно думаючи, що цар поможе.
Спливли роки. У Сокиринці на Чернігівщині, як до Канева на могилу великого Шевченка, приходять люди вклонитися співцеві. Народ український здобув омріяну волю і незалежність. І хто знає, можливо, пісні та думи «кобзарського батька» Остапа Вересая не дали йому заснути сном невольницьким. /А.Шелест)
А чи є тепер кобзарі?

У  1989 р. в с.Стрітівці на Київщині відкрито кобзарську школу. У 1990 р. в Києві відбувся Установчий з’їзд кобзарів, де створена «Всеукраїнська спілка кобзарів».

5. Поетика дум:

- історичність,
- ліро-епічні особливості: сюжетність, широкі картини подій; структура: заспів, розгортання сюжету, кінцівка, потрійний повтор; урочистий стиль; поетична мова.
Все це підтверджується словами текстів дум і пісень.

 АНАЛІЗ ТВОРІВ
«Зажурилась Україна, бо нічим прожити»
1. Джерела поезії: історичні події – боротьба з монголо-татарською ордою
2. Вид: історична пісня.
3. Тема, мотиви її: боротьба з турками та татарами, оплакування України - матері своїх дітей; незламна воля українського народу до боротьби за визволення; віра в перемогу.
4. Власні роздуми.
                                                                Зажурилась Україна,
                                                                Бо нічим прожити,
                                                                Витоптала орда кіньми
                                                                Маленькії діти,
                                                                Котрі молодії –
                                                                У полон забрато;
                                                                Як заняли, то й погнали
                                                                До пана до хана.
                                                                Годі тобі, пане-брате,
                                                                Ґринджоли малювати,
                                                                Бери шаблю гостру, довгу
                                                                Та йди воювати!
                                                                Ой ти станеш на воротях,
                                                                А я в закоулку,
                                                                Дамо тому стиха лиха
                                                                Та вражому турку!..
                                                                Ой ти станеш з шабелькою,
                                                                А я з кулаками,
                                                                Ой щоб слава не пропала
                                                                Поміж козаками.
                                                                Ой козак до ружини,
                                                                Бурлака до дрюка:
                                                                Оце ж тобі, вражий турчин,
                                                                З душею розлука!
 
У поезії вжито образ-уособлення, яким виступає Україна, вона, ніби мати, оплакує своїх дітей. І все-таки разом з тугою у поезії відчувається незламна воля українського народу до боротьби, впевненість у свої сили, у все найкраще, у перемогу над ворогами. Наприкінці звучить заклик до боротьби за волю.


                                                                Чи не той то хміль…
 
                                                                Чи не той то хміль,
                                                                Що коло тичин в’ється?..
                                                                Ой той то Хмельницький,
                                                                Що з ляхами б’ється.
                                                                Чи не той то хміль
                                                                Що у пиві кисне?
                                                                Ой той то Хмельницький,
                                                                Що ляшеньків тисне.
                                                                А все того, вражі ляхи.
                                                                На вашу біду. –
                                                                Ой втікали вражі ляхи –
                                                                Погубили шуби…
                                                                Гей, не один лях лежить
                                                                Вищиривши зуби!
                                                                Становили собі ляхи
                                                                Дубові хати.
                                                                Гей, поїхав Хмельницький
                                                                Ік Жовтому Броду, -
                                                                Гей, не один лях лежить
                                                                Головою в воду.
                                                                Не пий, Хмельницький, дуже
                                                                Той Жовтої Води, -
                                                                Іде ляхів сорок тисяч
                                                                Хорошої вроди.
                                                                -    А я ляхів не боюся
                                                                І гадки не маю – за собою великую
                                                                Потугу я знаю,
                                                                Іще й орду татарськую
                                                                За собою веду, -
                                                                Прийдеться ляшенькам
                                                                В Польшу утікати.
                                                                Утікали ляхів
                                                                Де якії вовки.
                                                                Гей, там поле,
                                                                А на полі цвіти –
                                                                Не по однім ляху
                                                                Заплакали діти.
                                                                Гей, там річка,
                                                                Через річку глиця –
                                                                Не по однім ляху
                                                                Зосталась вдовиця!
 
Тема: Оспівується перша перемога Богдана Хмельницького над польсько-шляхетним військом 5-6 травня 1648 року в урочищі Жовті Води.
Починається пісня паралелізмом: хміль – Хмельницький, який повторюється з деякими варіаціями тричі. Використовується градація (наростання дії, нагромадження):
-    Хмельницький «з ляхами б’ється»,
-    «ляхів рубає»,
-    «ляшеньків тисне».
Хміль – символ молодості, буяння сили.
Джерело молодечого запалу і сили Хмельницького – в повсталому народові, на допомогу якому мудрий гетьман запросив хоч ненадійного, але вкрай необхідного тоді союзника – кримську орду.
Слово «лях» в народних піснях означає пан, ворог, загарбник. Постійний епітет – «вражі» (ляхи).

Дума «Хмельницький і Барабаш»
Під такою ж назвою існує й легенда, яка розповідає про визвольну війну 1648-1654рр.

У думі подається характеристика Хмельницького і Барабаша, детально розповідається про пригощання Хмельницьким Барабаша, про поїздку посланця Хмельницького до пані Барабашевої та її відповідь тощо.

Конфлікт між хмельницьким та Барабашем відображає протиріччя українського народу з польською шляхтою і її прислужниками. Іван Барабаш, осавул реєстрового козацького війська, належав до тієї частини козацької старшини, яка йшла на угоду з польською шляхтою, зраджувала інтереси українського козацтва і селянства. Він не бажає повернути народові України навіть ті куці права, які давала грамота короля Владислава, видана 1646 р.

Зіставляються два різні прагнення персонажів: патріотичне –Хмельницького і корисливо-зрадницьке – Барабаша. Ворожа народові суть Барабаша домальовується його діями. Зрозумівши непохитне бажання Хмельницького «козакам козацькі порядки давати», Барабаш наказує схопити його і віддати шляхті на розправу.

Історичні факти свідчать, що у визвольній війні українського народу Іван Барабаш був на стороні польської шляхти. Навесні 1648 року він очолив загін реєстрових козаків і за наказом польського гетьмана М.Потоцького вів його на придушення повстання в Запорозькій Січі, на чолі  якого став обраний гетьманом Богдан Хмельницький. 4 травня 1648 року реєстрові козаки повстали прроти Барабаша, вбили його та інших зрадників і перейшли на бік Хмельницького під Жовтими Водами.

У думі говориться, що Хмельницький «куму свойому Барабашеві, гетьману молодому, з пліч головку як голку, зняв.» Не віддавав Хмельницький турецькому султану і дружину та дітей Барабаша. Але ці деякі неточності не можуть применшити великої історичної правди. Адже смерть Барабаша у думі подається як народна кара за зраду, як волевиявлення найширших мас козацтва і селянства, а відтак і Хмельницького.

Велич Б. Хмельницького у тому, що він виражав волю народу, був прекрасним організатором та порадником.


                                                                Гей, не дивуйте, добрії люди…
 
                                                                Гей, не дивуйте, добрії люди,
                                                                Що на Вкраїні повстало.
                                                                Там за Дешевим, під Сорокою
                                                                Множество ляхів пропало.
                                                                А Перебійніс просить чимало –
                                                                Сімсот козаків з собою.
                                                                Рубає мечем голову з плечей,
                                                                А решту топить водою:
                                                                - Ой пийте, ляхи, води калюжі,
                                                                Води болотянії.
                                                                А що пивали на тій Вкраїні
                                                                Вина та меди ситнії, -
                                                                Дивуються панки, вражії синки.
                                                                А що козаки вживають.
                                                                Вживають вони щуку – рубаху,
                                                                Ще й соломаху з водою.
                                                                Ой чи бач, ляше, що наш Хмельницький
                                                                На Жовтім піску підбився.
                                                                Од нас, козаків, од нас юнаків,
                                                                Ні один панок не скрився.
                                                                Ой чи бач, ляше, як козак ляше
                                                                На сивім коні горою.
                                                                З мушкетом стане, аж серце в’яне,
                                                                А пан од жаху вмирає.
                                                                Ой чи бач, ляше, що по Случ наше,
                                                                По Костяную могилу,
                                                                Як не схотіли, забунтували
                                                                Та й утеряли Вкраїну.
                                                                Ой та зависли пани, зависли,
                                                                Як чорная хмара на Віслі.
                                                                Не допустимо лихви із Польщі,
                                                                Поки нашої жизності.
                                                                Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки,
                                                                Та заберімось в боки!
                                                                Загнали панів геть аж за Віслу,
                                                                Не вернуться і в три роки.
 
Тема: зображення визвольної війни 1648-1654рр. Це пісня про прославлених народних героїв – Максима Кривоноса, Богдана Хмельницького, запорізьких козаків. Перебійніс (Максим Кривоніс) – один із найближчих сподвижників Богдана Хмельницького. Він брав участь у багатьох битвах 1648р. під Жовтими Водами і Корсунем, із своїм Черкаським полком здобув ряд блискучих перемог над шляхтою на Поділлі (Вінниччина). В єдності і мужності народних мас великий гетьман відчуй свою силу.


Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата


Календарно-тематичне планування з української літератури, завдання та відповіді школяру онлайн, курси учителю з української літератури скачати

Предмети > Українська література > Українська література 10 клас > Народний епос. „Зажурилась Україна, бо нічим прожити”, „Гей, не дивуйтесь, добрі люди”, „ Чи не той то хміль” > Народний епос. „Зажурилась Україна, бо нічим прожити”, „Гей, не дивуйтесь, добрі люди”. Конспект уроку і опорний каркас