Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Культура і духовне життя

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Культура і духовне життя

КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ
Згадайте:
1.    Що включають у себе поняття «культура» і «духовне життя»?
2.    Які зміни в розвитку культури відбулися на рубежі 50-60-х років і кого з її діячів ви знаєте? 3. Що відрізняло політику партійно-
державного керівництва у сфері культури в 60-ті роки?
Народна освіта Народна освіта — підґрунтя культури й духовності - в 60-80-х роках перебувала в стані жорсткої иолітиза-ції, пристосування до потреб «комуністичного будівництва» — у 1966-1967 рр. у школах республіки розпочався перехід на нові навчальні програми, який планувалося завершити за 10 років. Окрім нових розділів фізики й загальної біології, свого часу заборонених (кібернетика, генетика), було запроваджено курси філософії та політекономії соціалізму, об'єднані в спеціальний предмет — суспільствознавство, у восьмих класах було введено новий курс «Основи Радянської держави і права».
У 1972 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи». Зазначений документ, а також прийняті в 1973 р. «Основи законодавства СРСР та союзних республік про народну освіту» визначили основні напрями навчального процесу в наступні роки.
їх прийняття означало, що віднині завданням шкіл та прирівняних до них закладів с надання середньої освіти кожному громадянинові України, незалежно від його бажання і здібностей. Запровадження обов'язкової загальної освіти вимагало значних зусиль і коштів для реалізації.
Гучні заяви про охоплення всієї молоді середньою школою негативно вплинули на якість навчання. Було запроваджено жорсткі критерії оцінки роботи навчальних закладів за кількісними показниками. Велася активна боротьба з другорічниц-твом, за збереження учнівського контингенту. Обов'язковість середньої освіти вела до знецінення знань, окозамилювання, оскільки високу оцінку керівництва міг дістати тільки той педагог, учні якого мали високі оцінки. Заробітна плата вчителів була низькою.
Особливий акцент у 60-80-х роках робився на трудовому вихованні учнівської молоді. Учні мусили оволодіти робітничими та сільськогосподарськими спеціальностями.
Антигуманною була акція із закриття, особливо у сільській місцевості, малокомплектних початкових і восьмирічних шкіл. У 60-х роках кількість загальноосвітніх шкіл у республіці зменшилася на 3160, у 1980 р. в Україні їх було 20935, що майже на 9,3 тис. менше, ніж у 1960 р.
 

У 70-80-х роках у школах України різко звузилася  сфера  функціонування  української мови. Виконуючи вказівку вищого парткерівництва, у листопаді 1978 р., Міністерство освіти УРСР направило на місця директиву під назвою: «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки». Це означало початок нової хвилі русифікації закладів народної освіти. В обласних центрах республіки наприкінці 70-х років українські школи становили лише 22%, а російські - 78% загальної кількості Шкіл. У Донецьку, половина населення якого — українці, не залишилося жодної української школи. Зникли українські школи й у Криму, де третину населення становили українці. Усього за 1960-1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис. Але цим не обмежились. Тоталітарний режим прагнув д0 цілковитої русифікації України.
У травні 1979 р. в Ташкенті відбулася Всесоюзна науково-практична конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», на якій прозвучали заклики форсувати русифікацію загальноосвітньої національної школи. Через чотири роки, в травні 1983 р., ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли таємну постанову «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік». Виконуючи рішення центру, партійно-державне керівництво УРСР у червні 1983 р. прийняло власну постанову. Нею, зокрема, призначалися надбавки в розмірі 15% зарплати вчителям російської мови та літератури «за особливо складні умови роботи». Русифікація, як напрям денаціоналізації українського народу, здійснювалась планово, цілеспрямовано й наполегливо.
Керівництво республіки чутливо вловлювало настрої центру, що стимулював процес «злиття націй», і прагнуло проявити себе саме в галузі шкільної політики, перетворивши систему народної освіти в знаряддя русифікації молодого покоління. Стало звичним явищем звільнення учнів від вивчення української мови та літератури, яка ще залишалася в програмах російських шкіл в Україні. Часто це відбувалося після письмових заяв батьків, які обґрунтовували своє прохання «слабким здоров'ям дітей». Зменшувалася кількість видань українською мовою, у тому числі й для дітей. Якщо у 60-х роках на українському книжковому ринку понад 60% книжкової продукції друкувалося українською мовою, то у липні 1990 р. — менше як 20%.
Російськомовність стала ознакою політичної лояльності режимові.
В ідеологічному аспекті то був важливий чинник придушення національної свідомості українства, а значить і його прагнення до політичного самовизначення.


Потреби господарства в кадрах, насамперед, індустріальних робітників, поширення професійної підготовки молоді визначали високі темпи розвитку системи професійно-технічної освіти. Кількість навчальних профтехосвітніх закладів збільшилась за 1959-1980 рр. в 1,3 раза, а число учнів і студентів більш ніж удвічі. Розширився перелік спеціальностей, за якими велася підготовка кадрів.

 Істотних змін у діяльності вищої школи України у 70-80-х роках не відбулося, хоча загальна кількість вузів збільшилася, рони були зорієнтовані передусім на збільшення кількості спеціалістів з вищою освітою. Усього за 20 років (1960-1980) вищу освіту здобули 2,5 млн чол., за цей час було підготовлено 3,8 млн фахівців із середньою спеціальною освітою. У 1980 р. в Україні, загальна кількість населення якої становила 50,1 млн чол., працювало 5,3 млн спеціалістів із вищою та середньою спеціальною освітою. Проте існуюча система відставала від вимог науково-технічного прогресу й була занадто ідеологізованою.


В умовах науково-технічної революції, яка охопила економічно розвинуті країни, наука все більше перетворювалася на безпосередню продуктивну силу. Враховуючи це, керівництво СРСР прагнуло забезпечити розвиток її найважливіших напрямів. XXIV з'їздом КПРС у 1971 р. було поставлене завдання — «органічно з'єднати досягнення науково-технічної революції з перевагами соціалізму». Але радянському режимові виявилося не під силу належним чином скористатися досягненнями НТР. Відсутність інтелектуальної свободи гальмувала прогрес радянської науки. Згубний вплив на неї справляла також штучна ізоляція вчених СРСР від світового наукового співтовариства.


В Україні кількість науковців у 1980 р. зросла до 200 тис. чол., хоча у розрахунку на 1 тис. жителів це було значно менше, ніж у Російській Федерації. Рівень матеріально-технічного оснащення союзних наукових установ був значно вищий за республіканський. Набула поширення практика переманювання відомих українських учених на роботу до Москви, Ленінграда, інших міст Росії. Центр ретельно контролював розвиток ключових напрямів науки і рідко допускав, аби досягнення науковців окремих республік у чомусь перевищували загальносоюзні.
Як і в інших республіках СРСР, ефективність роботи вчених в Україні була недостатньо високою. Промислові підприємства, колгоспи, радгоспи не були зацікавлені в негайному впровадженні досягнень науки у виробництво, бо це належним чином не заохочувалося. Між розробкою і впровадженням, як правило, був настільки великий проміжок часу, що «нововведення» встигало і технічно, і морально застаріти. За цих умов учені втрачали інтерес до результатів своєї праці. Наука, особливо Фундаментальна, відчувала гостру нестачу коштів.
Центром наукових досліджень республіки залишалася Ака-Демія наук УРСР. На початку 80-х років в її установах працювало понад 70 тис. учених. У 1962 р. роботу АН УРСР очолив ви-Датний спеціаліст у галузі електрозварювання Б. Патон. За Короткий строк світовим лідером у сфері порошкової металургії.


Один із видатних українських селекціонерів академік В. Ремесло. 1962 р.
став Інститут проблем матеріалознавства, першим директором якого був академік І. Францевич. У 1969 р. в умовах космічного вакууму й невагомості на кораблі «Союз-6» завдяки розробкам учених Інституту електрозварювання вдалося вперше у світі провести зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі.
Певні зрушення відбулися у сфері сільськогосподарської науки. Колектив Миронівського науково-дослідного інституту під керівництвом академіка В. Ремесла селекціонував нові сорти пшениці, якими в СРСР засівалося 8 млн га. В Україні було виведено сорти цукрових буряків з одноростковим насінням, що дозволило збільшити їхню врожайність.
Помітним явищем у гуманітарній науці стало завершення видання під керівництвом академіка П. Т. Тронька 26-томної «Історії міст і сіл України», у підготовці якої брало участь понад 100 тис. чоловік. Важливим результатом історичного осмислення дійсності, хоча й не позбавленого «білих плям» та ідеологічних штампів, стало завершення в 1979 р. Інститутом історії АН УРСР багатотомної «Історії Української РСР».


Водночас продовжувалось грубе втручання партійних органів у наукову діяльність, особливо у галузі суспільних наук. На початку 70-х років ЦК Компартії України звинуватив У «історичних, методологічних і теоретичних помилках» співробітників Інституту археології на чолі з Ф. II. Шевченком. Iх «вина» полягала у недостатній увазі до зв'язків Київського князівства з північними та північно-східними землями. Лунали звинувачення на адресу тих дослідників, які насмілювалися згадувати у своїх працях прізвища М. Грушевського І. Багряного, О. Оглоблина, В. Кубійовича, С. Єфремова. Це, зокрема, стосувалось археологів І. Шовкопляса і М. Брайчевського, етнографів Я. Прилипки та В. Зінич. За вивчення історії козацтва з роботи було звільнено О. Апанович і Я. Дзиру.


Особливо проявив себе на ниві «боротьби з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією» секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчук. Саме з його ініціативи на початку 70-х років в середовищі української інтелігенції відбувся «великий погром». Його результатом стало усунення від обійманих посад цілої низки відповідальних партійних працівників, чистка партії, за результатами якої з КПУ було виключено 37 тис. її членів. Виключення з партії означало кінець кар'єри людини та було одним із найтяжчих покарань.
Поширеним явищем стало вилучення з бібліотек «небажаних творів» чи наукових праць авторів. Списки таких книжок з року в рік розширювались.


Суперечності й труднощі в житті суспільства   60-80-х років не могли не позначитися на стані літератури й мистецтва України. Тоталітарна система вимагала від митців художнього виправдання свого курсу на згортання демократизації, посилення централізму і денаціоналізацію України. Режим прагнув підкріпити авторитетом мистецтва витворені у партійних верхах безплідні ідеї про «розвинуте соціалістичне суспільство як вищий тип людської цивілізації», про нову історичну спільність людей — «радянський народ», про «непорушну єдність партії і народу».
Офіційними виконавцями волі партії були відповідні громадські організації — спілки письменників, художників, композиторів тощо. Чисельність Спілки письменників, наприклад, перевищувала 900 чоловік. Ці спілки та їхні партійні організації виконували також і функції тиску на «нестійких» чи «непокірних». Партія уважно стежила за настроями митців. Проявом цього були численні партійні постанови з питань літератури й мистецтва, з'їзди й пленуми творчих спілок. Як наслідок, у літературі й мистецтві культивувалися кон'юнктура, пристосуванство, прагнення догодити вищому партійнодержавному керівництву.
Виконання волі партії стимулювалися лауреатськими званнями, почестями і матеріальним достатком.
Незважаючи на «відлигу» 60-х років, більшість українських Письменників залишалася на позиціях офіціозу і соціалістичного реалізму. О. Корнійчук, М. Бажан, Ю. Смолич, М. Стельмах 1966 р. були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Їхні прізвища зустрічаємо і серед лауреатів затвердженої у 1962 р. Шевченківської премії. Це були талановиті майстри пера і їхній творчий доробок збагатив українську літературу.
Та в Україні, як і взагалі в Радянському Союзі, існувало інше мистецтво. Чесні, талановиті письменники, поети, художники гостро відчували наростання негараздів у суспільстві. З тривогою сприймали вони поширення в народі пристосуванства, роздвоєння моралі, хабарництва. їхню увагу все більше привертало катастрофічне погіршення екологічної обстановки в Україні, пов'язане з безконтрольною діяльністю центральних відомств. Вони вбачали причини занепаду національної культури, звуження сфери вживання української мови у відсутності реального суверенітету, права українців самим вирішувати свою долю.


Ці почуття яскраво відображені в кращих творах літератури і образотворчого мистецтва України 60-80-х років. Вони знаходили живий, зацікавлений відгук у широких колах громадськості. Водночас, номенклатурні верхи України насторожено, а то й вороже сприймали їх. У 1968 р. з ініціативи тодішнього партійно-державного керівництва розгорнулася кампанія цькування Олеся Гончара за його роман «Собор». О. Гончар одним із перших в українській літературі звернувся до художнього аналізу глибоких деформацій суспільного життя України в повоєнні роки.
Перший секретар Дніпропетровського обкому партії О. Ват-ченко назвав «Собор» «ідейно хибним» і «пасквільним». Цю несправедливу, упереджену критику партійного функціонера підтримав і П. Шелест — перший секретар ЦК КП України.
Був підданий несправедливій критиці і фактично вилучений з широкого читання талановитий роман Р. Іваничука «Мальви», пронизаний ідеєю незнищенності національної культури, свідомості, безсмертя українського народу. У задушливій атмосфері 70—80-х років зі своїми вільнолюбними художніми творами не могли пробитися до українського читача письменники 10. Дрозд, Є.  Гуцало, Р. Федорів, І. Чандей, І. Білик та інші.
Засудження й фактична заборона «Собору» знаменувала початок «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Після усунення П. Шелеста від керівництва Компартією України і обрання на цю посаду В. Щербицького, упередженість і підозрілість у ставленні до творчої інтелігенції України з боку парткерівництва ще більше посилились.
Особлріво непримиренно ставилися до відхилень від партійної лінії працівники ідеологічної сфери. Десятки талановитих письменників, поетів, журналістів були звинувачені у «націоналізмі» й «антирадянщині», позбавлені можливості друкуватися, були виключені зі складу Спілки письменників України.
 
Кінець «відлиги», наступ брежнєвської «повзучої реакції» негативно позначилися на творчості Ліни Костенко. Лише через Хб років після збірки «Мандрівки серця» вийшла її нова книга віршів «Над берегами вільної ріки». Шість років не могла вона видати свою «Марусю Чурай» - роман у віршах, який, врешті-решт, вийшов у 1979 р. і лише в 1987 р. удостоєний Державної премії України. Були зняті з виробництва збірки письменниці «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора».
Творча доля інших письменників-«шістдесятників» у 70-80-х роках була більш вдалою. До числа їхніх здобутків можна віднести вірші Івана Драча з книжки «Корінь і крона», ліричну збірку «На срібному березі» Миколи Вінграновського, «Розп'яття» Петра Скунця, «Таємницю твого обличчя» Дмитра Павлич-ка, «Перевтілення» Віталія Коротича.
За вдалою оцінкою відомого українського кінорежисера Ю. Іллєнка, з трьох категорій бійців мистецького фронту: хто перебував у окопах, боровся на передовій, і хто загинув, — в історію одразу ж входить третя.
В Україні це були ті, хто став жертвами судових процесів і платив за свої ідеали роками таборів. Уся їхня «провина» полягала в тому, що вони не пішли на компроміс із совістю, не погодилися на роль глашатаїв фальші й неправди, що була уготована їм тоталітарною системою.
На всерозхресті люті
і жаху,
На всепрозрінні смертного
крику
Дай, Україно, гордого шляху,
Дай, Україно, гордого лику...


Ці слова написані Василем Стусом — одним із найяскравіших українських поетів XX ст. Він пережив два арешти. У 1980 р. В. Стуса було засуджено до 10 років позбавлення волі і на 5 років заслання. Відомий російський правозахисник Андрій Са-харов писав: «Вирок Стусові — ганьба радянської репресивної системи». У 1985 р. поет помер в одному з мордовських таборів, проживши сорок сім років. У 1989 р. його прах та прах поета Юрія Литвина і філолога Олекси Тихого перевезено і перепохо-вано в Києві на Байковому кладовищі. Рішенням Ради Міністрів УРСР В. Стус за поетичну збірку «Дорога болю» посмертно удостоєний звання лауреата Державної премії Української РСР у галузі літератури за 1990 р.
Одного з кращих літературних критиків 60-х років, поета  Світличного вперше було заарештовано у 1965 р., вдруге Г У 1972 р. У квітні 1982 р. 7 сенаторів і 96 конгресменів США Направили лист до Л. Брежнєва із закликом звільнити І. Світличного і дозволити йому виїхати до Америки на лікування Відповіді на лист не було. Лише в 1983 р., напівпаралізований Іван Світличний повернувся із заслання до Києва, продовжуючи напружено працювати. «Каторга, — писав про Світличного Іван Дзюба, — вбила його тіло, але розкрила його нові можливості думки. Несправедлива кара породила не лише біль страждання, а й високий стан духу».


У нелегких умовах русифікації чимало мистецьких колективів зуміли зберегти національний колорит, майстерність, високий творчий потенціал, яскравий талант. Серед них — заслужений державний хор ім. Вірьовки, творче об'єднання «Трембіта», академічна хорова капела «Думка», заслужений ансамбль танцю УРСР ім. П. Вірського.
Понад 200 чоловік об'єднувала Спілка композиторів України. Прекрасну, яскраву серію пісень створив у ті роки Платон Майборода, плідно працював уславлений композитор Олександр Білаш. їхні пісні звучали в усіх куточках республіки - від столиці до найвіддаленішого села.
У 1979 р. за загадкових обставин обірвалося життя вже відомого в Україні і світі тридцятилітнього комиозитора-иісняра, автора пісень «Червона рута», «Водограй» та ін. Володимира Івасюка.
У 1980-1982 рр., вперше за довгі роки Державний академічний оперний театр України брав участь у знаменитому Вісбаденському фестивалі. Світ полонили елементи «незнайомої козацької екзотики», високий рівень акторського виконання майстрів сцени в опері «Тарас Бульба» М. Лисенка.


Успішно репрезентували українське оперне мистецтво на Батьківщині і за кордоном чудові виконавці класичних оперних партій: Євгенія Мірошниченко, Гізела Ципола, Марія Стеф'юк, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов'яненко, Анатолій Мокренко та інші.
Дмитро Гнатюк
У 70-80-х роках хвиля русифікації охопила і театральне мистецтво. Менш як 30% професійних театрів республіки залишилися українськими. В Одесі з шести театрів лише один залишався українським. У столиці України з семи театрів статус українського зберіг лише драматичний театр ім. Івана Франка. Театральних закладів, які б ставили вистави мовою інших народів України, взагалі не існувало. І це за умов, коли в республіці проживали представники понад 100 національностей.


Друга половина 60-х - 70-ті роки стали періодом формування неповторного напряму кіномистецтва — українського поетичного кіно. Започаткували його випущені в цей час художні кінострічки «Камінний хрест» (режисер Леонід Осика), «Криниця для спраглих» (режисер Юрій Ілленко, сценарій Івана Драча), «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX» (режисер Іван Миколайчук), «Тіні забутих предків» (режисер Сергій Параджанов).
Доля цих видатних картин, які увійшли до скарбниці світового кіномистецтва, була досить складною. Фільм «Криниця для спраглих» взагалі не був випущений на екрани. «Вечір напередодні Івана Купала» режисера Ю. Іллєнка випущено незначною кількістю копій, і на екрани він практично так і не потрапив, а «Тіні забутих предків», що побачили світ 1964 р., незадовго до закінчення періоду «відлиги», протягом 20 років не згадувалися жодним словом.
Характерно, що долю будь-якого з кінофільмів, як і інших творів мистецтва, часто вирішувала не професійність режисури чи виконавська майстерність акторів, а реакція властей.
До небагатьох справжніх творів монументального мистецтва того часу слід віднести пам'ятник Лесі Українці у Києві і Тарасові Шевченку в Москві.
Важкими були 60-80-ті роки в житті ІванаГончара - знаного Українського скульптора, автора пам'ятників Максиму Горькому в Ялті, Тарасові Шевченку в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у селі Богданівна на Київщині.
Розвивалася українська школа живопису. Чимало художників, виконуючи «побажання» керівних інстанцій, працювали на партійне замовлення, зображуючи будні розвинутого соці-алізму. Але такий «живопис» дихав формалізмом. Більшість же майстрів пензля славили природу рідного краю, демонструючи високий художній хист і смак. Люди милувалися полотнами М. Дерегуса, В. Чеканюка, Т. Яблонської, В. Шаталіна, М. Серветника, А. Ерделі, Ф. Манойла, И. Кошая. Кращі художні полотна, навіть в умовах тоталітарного режиму, сприяли формуванню естетичних смаків народу, допомагали збереженню традицій.
Таким чином, загальна соціально-економічна й політична криза в суспільстві справила негативний вплив на розвиток культури. В умовах постійно посилюваної русифікації, всеохоп-люючого наступу центру постало питання про самобутність українського народу, який волею центру трансформувався у «радянський народ». Кращі представники культури всі сили віддавали боротьбі з цією загрозою.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    Охарактеризуйте основні напрями державної політики в галузі освіти в 60-80-х роках.
2.    Дайте оцінку досягненням і прорахункам у галузі освіти. Чисправді в цей час загальноосвітня школа переживала кризу?
3.    Наведіть факти  посилення політики  русифікації України в 60-80-х роках. Якими були її наслідки для української нації? Хто її
натхненники і виконавці?
4.    Що нового в роботі вищої школи з'явилося в 60-80-х роках? Як ви гадаєте, чи можна шлях розвитку української школи 60-80-х
років назвати екстенсивним? Обґрунтуйте свою думку.
5.    Проаналізуйте досягнення і труднощі розвитку української науки. В чому полягав периферійний характер української науки?
Які його причини й наслідки?
6.    Охарактеризуйте умови розвитку літератури й мистецтва. Яку тематику влада вважала особливо актуальною? Чому саме її?
7.    Розкажіть про найважливіші досягнення української літератури в 60-80-х роках. З іменами яких літераторів вони пов'язані?
8.    Охарактеризуйте творчість Василя Стуса й Івана Світличного. Як склалася їхня доля?
9.    Проаналізуйте стан образотворчого мистецтва України в 60-80-х роках.  Назвіть найяскравіших художників і скульпторів цього
періоду. Які твори образотворчого мистецтва того часу вам відомі?


ДОКУМЕНТИ.
1.    Із спогадів колишнього першого секретаря ЦК КПБ України
П. Шелеста про одне засідання політбюро ЦК КПРС
Секретар ЦК КПРС Суслов: «А взагалі, я повинен сказати вам, що на Україні далеко не все гаразд - уся Україна говорить українською мовою!»
Я аж оторопів: «А що, вона має турецькою розмовляти, чи як?» Тут підключається Демічев, секретар ЦК КПРС: «І взагалі, там у Шелеста українізацією займаються!»
Знову не витримую: «Де в Шелеста? Як українізацією? Ніякою українізацією не займаються. Є і російські школи, є і українські школи - на великий жаль, українських шкіл менше». Демічев: «А Шевченко в них - кумир». І на Суслова дивиться. Тут мене прорвало: «Так, Шевченко у нас кумир. Його і в нашій країні, і за кордоном вважають великим демократом, геніальним поетом». Демічев почав заперечувати: «Так, але ж він у вас кумир молоді. У Шевченка там квіти завжди, щорічно вінки приносять» Я, відчуваючи, що остаточно втрачаю самоконтроль: «Ну так це добре. А як ти помреш, хто тебе згадає, квіти віднесе?» Суслов втручається: «Потім у вас всі вивіски українською мовою. Що таке?»
«Ну, а якою мовою вони мають бути? Якою? Є українською, є і російською».
Суслов тоді використав свій найголовніший козир: «Узагалі у вас в Україні багато проявів націоналізму».
Я оторопів, тримався, але голос підвищив мабуть гаряче: «У чому, Михайле Андрійовичу, прояви націоналізму? Це ж звичайні сталінські ярлики».
А Демічев так незворушно: «А в тому, що багато говорять українською мовою, і тому, що Шевченка надмірно шанують». І Суслов його підтримав.
А тут ще підкотився Рашидов: «У нас руський язик в бальшом по-чьоте, мі руський язик уважаєм, любім, ізучаєм. Мі єго на пєрвій место ставім, мі знаєм, нє так, как на Украінє...» Я не витримав: «Та хоча ти замовкни, ти і його не знаєш, коли виступаєш, нічого зрозуміти не можна».
Леонід Ілліч вирішив змінити трохи тему, пожартувати: «Ось у нас при Скрипнику українізацію проводили. Так це була скрип-никівщина. При Скрипнику, ви знаєте, я працював на заводі, коли українізацію проводили - що це було, це був абсурд, сміх. Та й взагалі українська мова - це ж... суржик російської мови... » Я аж зуби зціпив, та мовчу, лише думаю: «І це керівник держави! Це людина, яка народилася, виросла і більшу частину життя прожила на Україні».
Київ.  — 1989. —  №10. — С 96-97
2.    Російська дисидентка, одна з засновниць московської
Гельсінської групи Людмила Алексєєва  про  русифікацію
України
... Витіснення української мови відбувається не стихійно, а вживанням цілого комплексу держая'іиу ГШХОДІР які скеровують демографічні процеси в бажаний  бік Переселення українців на східні, рідко заселені землі Совєтсько-го Союзу - в Казахстан, на Сибір, на Урал, на Далекий Схід - заохочується економічними методами. В той же час заохочується переселення росіян на Україну. Внаслідок цього з 1959 по 1970 роки чисельність українського населення на Україні збільшилася лише на 10 проц., а російського - на ЗО проц. ...В 1970 році російське населення України мало більше 9 мільйонів чоловік проти 35 мільйонів українців. А в 1979 році в Україні жило вже 10,4 мільйонів росіян.
Впровадження російської мови починається з дошкільних дитячих установ. На Україні переважають російськомовні дитячі ясла та дитячі садки. Але й ті, що вважаються українськими, сильно зросійщені...
Більшу частину вищих навчальних закладів на Україні зросійще-но... В 1970 році з півтора мільйона спеціалістів з вищою освітою, що працювали на Україні, 600 тисяч були росіянами, тобто більше, ніж третина.
Українська мова, фактично збереглася лише в селах, а також серед невеликої частини української інтелігенції, переважно гуманітарної. Неінтелігентні громадяни вживають у розмові суміш вульгаризованих російської та української мов. Я називаю цей процес російщенням, а не совєтизацією, як це роблять деякі росіяни, бо яким би неприємним цей факт для нас не був, російська мова є знаряддям знищення багатої та своєрідної української культури. І кожен росіянин, що заплющує на це очі чи перекладає відповідальність за це зі свого сумління на когось іншого, об'єктивно полегшує цей процес...
Українська думка. — 1982.  — 18 листопада.


ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ №1.
Охарактеризуйте    ставлення    вищого    партійно-державного керівництва СРСР до української мови і української національної культури. Документ №2.
Що нового ви дізналися, прочитавши витяги зі статті російської дисидентки Л. Алексєєвої? Чому вона критикує термін «совєти-зація», вважаючи правильнішим говорити саме про «російщен-ня», або русифікацію?


Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читтачами інтеренет-сайту


Планування уроків з історії України 11 класу, завдання та відповіді по класам, домашнє завадання та робота з історії України для 11 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.