Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Максим Рильський. Життя і творчість поета. Перша збірка «На білих островах»

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Українська література: Максим Рильський. Життя і творчість поета. Перша збірка «На білих островах»



                                                              МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ (1895 — 1964)


26-04-08.jpg


О, тиха пристане робочого стола,
Де ще на якорях дрімають вірні рими,
Де мислі щоглами підносяться
стрункими, Струмують образи, як понадводна мла!
                                                               Максим Рильський

Все для людини і завжди з людиною —
цей заповіт Максим Рильський проніс
крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя.
                                                    Михайло Стельмах


     Громадянин, патріот, ерудит, новатор, життєлюб — ці характеристики Рильського-поета, справедливо дані нашими сучасниками, відзначають різні грані його таланту. «Стрункий, гармонійний, прозорий вірш Рильського, його майже завжди свіжі й винахідливі «варіації» класичних і фольклорних ритміко-строфічних форм... його мова, на диво врівноважена в усіх своїх лексичних, фразеологічних, стилістичних елементах...— все це підносило, збагачувало культуру української поезії»,— так характеризує творчість великого поета нашого віку академік Леонід Новиченко.


                       «Самота працьовита й спокійна світить лампаду мою і розкладає папір»


     Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського етнографа і культуролога Тадея Рильського, що походив з давнього сполонізованого українського роду, та простої селянки Меланії з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Романівці.

В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Рильський з теплотою згадував це село понад річкою Унавою, що, перепинена греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок. Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу». Різні грані цього світу — «стоголосе поле», біла гречка, «вітер кучерявий», садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння «веселих бджіл» — потім природно увійдуть у вірші поета і нададуть їм виразного національного колориту.

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультеті.

     Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання і покинути місто. Він учителює у школах сіл Вчорайше та Романівна на Житомирщині (1917 — 1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високоерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас видає кілька збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з російської, польської та французької літератур.

Творча діяльність Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918 — 1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово».

Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филипо-вича, Михайла Драй-Хмару, Освальда Бургардта об'єднували поглиблений інтерес до загальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його допомогою  вирішувати  філософські,   історичні,  моральноетичні проблеми. Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

     Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув'язнені, а потім замучені в концтаборах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Арештовують у 1931 р. і півроку тримають у Лук'янівській в'язниці Києва Рильського. Тільки Освальду Бургардту (Юрієві Клену) вдалося емігрувати, що й врятувало йому життя.

Тяжкі часи настали для Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б вона «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда, часом дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки війни проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро за-звучало й слово Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.

За видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України (1943 — 1946), був директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944 — 1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.


                                                   Людина і природа як лірична домінанта


     Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнавався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті — «весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок — не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах.

Світ природи відбивається вже в найперших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). її ліричний герой спостерігає земне життя з «білих островів» хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину «в шатах зелених» з «росами-перлами» в косах.

Пригадаймо, що аналогічний образ літа виписав і Олександр Олесь у циклі «Щороку». З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.
Природа рідного краю — головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З'ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціативних зв'язків.

Та впадає в око й суто своє, притаманне тільки Рильському,— ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра «Поле чорніє» вражає яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею:

                                                 Поле чорніє. Проходять хмари.

                                                 Гаптують небо химерною грою.

                                                 Пролісків перших блакитні отари...

                                                 Земле! як тепло нам із тобою!

                                                 Глибшає далеч. Річка синіє,

                                                 Річка синіє, зітхає, сміється...

                                                 Де вас подіти, зелені надії?

                                                 Вас так багато — серце порветься.

Чарує в поезії чіткість образів, що прямо гірляндою звисають в ній, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. Мав усі підстави Леонід Новиченко, щоб сказати про жагу простого людського щастя, досконало вираженого поетом.

Максим — герой ідилії «На узліссі» — захоплено сприймає багатство і красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в «хатині лісовій», проте він не відірваний від світу, від культури. В хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.

Софокл — і Гамсун, Едгар По — і Ґете, Толстой глибокий, і Гюго буйний, Петрарчині шліфовані сонети — І Достоєвський грішний і святий — Усі книжки, усі земні поети, Усі зрідні душі його живій: Бо всі вони — лиш відблиски одного, Одного сонця: Духа Світового!


«Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче»


     Таким незвичним, але дуже містким образом Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього і підготовки майбутнього.

Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістральна тема — духовність, культура, мистецтво, її вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали зруйнувати традиції минулого і на голому ґрунті починати будівництво «пролетарської культури», Рильський і його однодумці високо під--носять класичну спадщину.

Микола Зеров як теоретик обстоює потребу широких естетичних обріїв для української літератури. Він висунув гасло' «До джерел!» Йому і як поетові, і як критикові імпонували художні пошуки Рильського. У статті про творчість Рильського він зазначав, що поет формує «класичний стиль, з його зрівноваженістю і кларизмом (ясністю.— Ред«), мальовничими епітетами, міцним логічним побудуванням і строгою течією мислі».
Такі особливості властиві віршам збірки «Синя далечінь» (1922), в яких порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу:
                                                 На світі є співучий Лангедок,

                                                 Цвіте Шампанню Франція весела,

                                                 Де в сонці тане кожен городок

                                                 І в виноградах утопають села.

                                                 Десь є Марсель і з моря дух п'яний;

                                                 Десь є Париж, дух генія й гамена;

                                                 Десь жив Доде, гарячий і ясний;

                                                 Десь полювали милі Тартарени.

Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується в підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську мистецьку скарбницю.

До речі, Рильський безпосередньо втілить цю тему в циклі «Книга про Францію», що ввійшов до збірки «Далекі небосхили» (1959). Поет у передмові до циклу скаже, що і в «Синій далечіні», і пізніше він писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, виплекану в мріях за читанням творів французької літератури. Рильський з гіркотою відзначав несправедливість оцінок вульгарно-соціологічної критики. Однак ніякі наклепи не похитнули переконань поета, він міг з честю сказати на схилі літ, звертаючись до Франції: «Кохана моя! Цілую твою натруджену в чесній праці і в битвах за свободу руку!»

                                            «Ми працю любимо, що в творчість перейшла»


     Вільніше дихнулося поетові під час короткочасної «хру-щовської відлиги». У книжках другої половини 50 — початку 60-х років читачі знову зустрілися з справжнім Рильським — поетом Добра і Краси, великим життєлю-бом-гуманістом.

Збірка «Троянди й виноград» (1957) була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості.  Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя.

                                                 Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

                                                 І музику палку, що ніжно серце тисне.

                                                 У щастя людського два рівних є крила:

                                                 Троянди й виноград — красиве і корисне.

Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві «сузір'я кіп», «ллється дзвін коси серед густих отав» тощо. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії* висновок поета:

                                                 Отак подивишся — і серце аж замре,

                                                 А надто як воно уже, на жаль, старе —

                                                 Чи то підтоптане... Держімо у секреті,

                                                 Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

Поетичним шедевром можна назвати світлу елегію «Коли копають картоплю...». Знову, як і в попередньому творі, вражає щедрість предметних деталей, за допомогою яких картина української осені постає зримою, відчутною.

Анафора «Коли копають картоплю», якою розпочинаються всі чотири катрени, повертає нас до хронотопу осені, а сам цей образ конкретизується відомими, буденними подробицями, однак останні не знижують, а навпаки, підносять поетичність картини:

                                                 Коли копають картоплю — стелеться дим над землею,

                                                 Листя летить воскувате, ніби метеликів рій,

                                                 Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,

                                                 Що, опріч назви осінь, немає імені їй.

     Глибинний, психологічний настрій відтінюється образом журавлиного ключа, який «рідною мовою кличе у невідомі краї». А звідси — прямий паралелізм до задумливого стану людини: «Смутком тоді щасливим повниться серце людини, вітер, як старості повів, навкруг обвіває її».

Елегію написано 7 жовтня 1956 р., коли автор перебував у Кракові. Ця дата свідчить про добре, справді українське серце поета, який затужив за знайомою ще з дитинства чарівною порою української осені і створив напрочуд поетичну її картину.

Збірка «Зграя веселиків» (1960) вмістила поезію «Рідна мова», вперше прочитану автором попереднього року на IV з'їзді українських письменників і сприйняту громадськістю як громадянську акцію славетного поета, спрямовану проти брутального тиску русифікаторів, нищення ними національних культур.

Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чинили над нашим словом «цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу», що докладали всіляких, найчорніших зусиль, аби запрягти мову великого народу в ярмо, «і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу».

Показуючи знущання імперських чиновників над українською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її розлючено топтали, кидали за ґрати. Наша мова була порубана, посічена, як герой старовинної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла «свій дух велично-гідний».

Українська мова зазнавала утисків і переслідувань упродовж багатьох століть. Колонізатори усіх мастей не допускали її в літературу, в освіту, в науку, всіляко принижували і ганьбили. Кращі наші письменники, як Тарас Шевченко («До Основ'яненка»), Пантелеймон Куліш («Рідне слово»), Сидір Воробкевич («Рідна мова»), Володимир Самійленко («Українська мова»), Олександр Олесь («О слово рідне! Орле скутий!»), відкидали облудні обвинувачення гнобителів, фарисеїв, лакеїв, опоетизовували красу нашого слова.

     Вірш Івана Франка «Антошкові П. (Азь покой)» став своєрідною відповіддю галицькому москвофілу Антонові Петрушевичу, який, мерзенно виконуючи волю московських хлібодавців, ганьбив українське слово. Великий поет, затаврувавши перекинчиків, урочисто заявив:

                                                 Діалект, а ми його надишем

                                                 Міццю духа і огнем любови

                                                 І нестертий слід його запишем

                                                 Самостійно між культурні мови.

Рильський, ніби виконуючи заповіт Великого Каменяра, всією своєю творчістю показав багатство нашого слова.
Від імені українців він перед усім світом ще раз ствердив невмирущість нашої мови.

                                                 Як гул століть, як шум віків,

                                                 Як бурі подих — рідна мова.

                                                 Весняних пахощі листків,

                                                 Сурма походу світанкова,

                                                 Неволі стогін, волі спів,

                                                 Життя духовного основа.

На схилі літ поет висловився образно про незрівнянну сугестивну (від лат. слова — вплив, навіювання) силу мистецтва (вірш «Поетичне мистецтво» у збірці «В затінку жайворонка», 1961). Справжня поезія — це така висока простота, «таке єднання точних слів», які не приймають марнославства, лицемірства, будь-якої фальші. Справжня поезія — це розкриття «глибинної суті життєвих явищ». Отож, звертаючись до митця, до себе самого, Рильський проголошує:
Слова повинні буть покірні Чуттям і помислам твоїм, І рими мусять бути вірні, Як друзі в подвигу святім.


                                                 Місце поета в українській і світовій культурі


     Понад 50 років звучав голос Рильського, і маємо всі підстави характеризувати ці десятиріччя в українській поезії як його епоху. Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, вдумливий інтерпретатор поезії Олександра Пушкіна (лірика, «Євгеній Онегін», «Мідний вершник», «Бахчисарайський фонтан»), Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»),Михайла Лєрмонтова (лірика), Вольтера («Орлеанська діва»). Разом з Петром Карманським переклав українською першу частину «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Йому належать переклади багатьох шедеврів французької класичної поезії та драматургії — крім згаданої поеми Вольтера, ще й творів Нікколо, П'єра Корнеля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Рильський здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім». Дбаючи про поповнення національного оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів.

Максим Рильський був незрівнянним майстром слова, усі його переклади сягають рівня оригіналу. Відчуття духу і стилю першотвору ніколи не зраджувало йому, тому українською мовою легко й прозоро звучить дзвінкий пушкінський ямб, природно лунають саркастично-іронічні вольтерівські рядки, спалахують пристрасні емоції Адама Мідкевича, розкриваються задушевні роздуми Янки Купали.

Учений-академік проорав глибоку борозну на ниві фольклористики і літературознавства, етнології й мистецтвознавства. Йому належать такі ґрунтовні дослідження, як «Українські думи та історичні пісні», «Українська поезія дожовтневої доби», «Про поезію Тараса Шевченка», «Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу», «Природа і література» та інші.

Багатюща творчість Рильського — це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, «вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філософського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам'ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою простотою форми і над прозорою глибиною змісту».

Рильський своєю творчістю поєднав український художній досвід з багатовіковою європейською традицією — від античності до досягнень новітньої літератури. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру українського слова. Рильський оновив давні поетичні жанри, і вони звучать і досі як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам, нашим зрослим вимогам до літератури.

Доробку великого поета і вченого належить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.


                                                  Запитання і завдання


Як ви розумієте образний вислів Рильського «О, тиха пристане робочого стола»? Використовуючи спогади сучасників, листування поета, покажіть виняткову працездатність Рильського, його ерудицію.
Який зміст вкладав поет у назви своїх збірок? Аргументуйте відповідь відповідними віршами з них.
Як трактує Рильський взаємини людини з природою? Прочитайте напам'ять вірш «Поле чорніє». Чим схвилював він вас?
Схарактеризуйте творчий шлях Рильського в 20-ті роки, висвітліть художній світ лірики цього часу в контексті творчості поетів-неокла-сиків. У цьому зв'язку зверніть увагу на поезію Миколи Зерова. Проведіть відповідні зіставлення поезій Рильського і Зерова.
На основі виконання попереднього завдання, студіювання рекомендованих праць з'ясуйте характерні особливості неокласицизму як художньо-стильової течії. Пригадайте творчість інших українських поетів, що виступали в першій третині XX ст. Які літературні течії вони представляли?
Розкрийте пафос оди «Слово про рідну матір». Схарактеризуйте оду в контексті інших творів поета воєнного часу. Назвіть твори інших українських поетів, написані в цю пору, зіставте їх з лірикою Рильського.
Підготуйте вдома твір на тему «Образ України в творчості Максима Рильського». Виконуючи це заздзкня, простудіюйте рекомендовані праці про поета. Використовуйте думки дослідників у своїй роботі.
Чому поезію Рильського 50 — 60-х років визначають образно «третім цвітінням»? Доведіть правомірність такої характеристики, зачитавши окремі твори поета.
Проаналізуйте поезію «Рідна мова», розкрийте її ідейний пафос, з'ясуйте особливості художньої форми вірша. Пригадайте твори інших поетів про багатство і красу нашого слова.
Визначте місце Рильського в історії української і європейської культур.


                                               Список рекомендованої літератури


1. Вервес Г. Максим Рильський в колі слов'янських поетів.— К., 1972.
2. Гончар О. «Гармонія, що з думки вироста» // Гончар О. Чим живемо: На шляхах до українського Відродження.— К., 1991.
3. Драч І. До джерел Максима Рильського // Драч І. Меч духовний: Літ.-критичні статті та есе.— К., 1983.
4. Забашта Л. Співець троянд і винограду // Рильський М. Твори.— К., 1966.
5. Ільєнко І. Жага (Труди і дні Максима Рильського): Документальний життєпис.— К., 1995.
6. Крижанівський С. Уроки Максима Рильського // Художні відкриття і літературний процес.— К., 1979.
7. Незабутній Максим Рильський: Спогади.— К., 1968.
8. Лавріненко Ю. Лірика і ліричний епос Максима Рильського // Українське слово: Хрестоматія...
9. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського: Книга друга. 1941 — 1964.— К., 1993.
10. Павличко Д. Над глибинами: Літ.-критичні статті і виступи.— К., 1983.
11. Смолич Ю. Рильський // Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває: Дещо з двадцятих — тридцятих років і дотепер в українському літературному житті.— К., 1969.
12. Смолич Ю. Мої сучасники.— К., 1978.


 


Українська література 10 клас, Петро Хропко

Матеріали з української літератури за 10 класскачати, конспект з української літератури, підручники та книги скачати безкоштовно, шкільна програма онлайн


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.