Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Соціально-побутова повість І.Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я», особливості і новаторство жанру



Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: «Соціально-побутова повість І.Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я», особливості і новаторство жанру. Поняття про соціально-побутову повість . Образи повісті, майстерність письменника у змалюванні людських характерів, їх несумісності»





     Повість "Кайдашева сім' я"Новий підхід до розкриття традиційної теми

     Розглянуті вище твори переконують у тому, що письменник постійно цікавився таким важливим осередком суспільства, як сім'я. Так чи інакше в його творах акцентується на тих духовних цінностях, які склалися впродовж тисячоліть в українській родині. Важко переоцінити їх значення в становленні, формуванні особистості. Правда, часто складаються такі обставини, що людина відходить від морально-етичних устоїв селянської сім'ї, не дотримується їх, і тоді її життя ламається, летить під укіс.

У своїх етнографічних розвідках («Світогляд українського народу»), критично-публіцистичних статтях («Сьогочасне літературне прямування», «Українство на літературних позвах з Московщиною»), в автобіографії «Жит-тєпись Івана Левицького (Нечуя), написана ним самим» письменник вказував на великі моральні потенції народу, сутність яких образно скристалізована в усній поезії, підкреслював їх важливість у духовному вдосконаленні особистості. Водночас він бачив і ту безодню, яка розділяла ідеали від подій і явищ конкретного буття, усвідомлював змізерніння людини в аморальних соціальних умовах.

Саме такий контраст між покликанням людини та її щоденним життям постає з повісті «Кайдашева сім'я» (1879), де на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма складностями і суперечностями. Нечуй-Левицький, реалізовуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме таких принципів письменник і дотримувався, працюючи над твором. Будні життя, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Саме цими якостями вона відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було помітним у повістях Григорія Квітки-Основ'яненка та Миколи Гоголя, прозі Олекси Стороженка та Юрія Федьковича.


   Жанрова специфіка твору  

     «Кайдашева сім'я» — яскравий зразок реалістичної  соціально-побутової  повісті, в якій на матеріалі з повсякденного життя  селянства розкриваються внутрішні спонукання та імпульси дрібних власників утвердити себе господарями на землі.

У центрі уваги письменника — сім'я селянина з села Семигори поблизу містечка Богуслава, причому, як це нечасто буває у творах такого жанру, «під юпітером» постійно перебувають усі шестеро членів родини. Це зумовлює й своєрідність розгортання сюжету повісті: перед читачем проходять епізоди постійних сварок у сім'ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх «прав» на власність. Ворожнеча посилюється після одруження синів Кайдаша, в неї втягуються навіть Карпові та Лаврінові діти.

Певною мірою повістяр виходить за межі сюжету тільки в тих епізодах шостого розділу, де йдеться про відвідини у великодні дні Мелашкою разом з іншими прочанами Києва та її короткочасну службу в проскурниці. Саме тут перед читачами знову з'явилися богомільна баба Палажка та її суперниця баба Параска, відомі з раніше написаного циклу оповідань. Зауважимо водночас, що і цей життєвий матеріал автор зумів підпорядкувати головному задуму: всебічно показати одну з причин .духовної роз'єднаності людей — індивідуалізм егоїстичних натур.

     Відомо, що високий духовний потенціал характеризував українську селянську родину. Про справедливість, чесність, порядність людей праці йдеться у численних фольклорних творах. «Згода в сімействі» як морально-етичний ідеал підноситься у драмі Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Вся творчість Тараса Шевченка пройнята мрією про щастя людини, яке можливе тільки у духовному зв'язку батьків і дітей.

Жанрова специфіка повісті полягає у тому, що зображений повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, органічним елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженнями, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор» ще часом і дуже сатиричний».

Хоч у повісті йдеться про одруження обох синів старого Кайдаша, про смерть Омелька, письменник тільки згадує про ці події. Як бачимо, він зовсім обминає такі вдячні для його попередників моменти з селянського життя, принципово не цікавиться його етнографічною стороною. Головним для нього є показ конкретних буденних ситуацій, в яких виявляється змізерніння людської душі, зумовлене постійною залежністю селянства від матеріальних нестатків. У центрі уваги автора — повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.

   Система персонажів 

   Саме   такий  ракурс   авторського  бачення дійсності   визначав   особливості   творення образів членів родини Кайдаша. Оскільки і батьки, і діти показані вже сформованими особистостями,   письменник   акцентує   на   визначальних рисах їхніх характерів,  що виявляються у конкретних життєвих ситуаціях.

Типовим представником старшого покоління українського селянства перших пореформених років виступає Омелько Кайдаш. Йому довелося зазнати чимало лиха ще за панщини, виснажлива праця упродовж усього життя наклала невитравний відбиток на його зовнішність. Сухорляве й бліде обличчя, жилаві руки, зморшки на лобі — таким постає старий Кайдаш перед читачами. Хоч у полі в цей час ще не було нагальної роботи, Омелько не сидів без діла, а майстрував у повітці.

Однак письменник побачив і другий бік життя Кайдаша: від родинних клопотів і турбот він намагається знайти забуття в чарці. Так, при окресленні старого селянина повістяр зіставляє його богомільність, намагання дотримуватися посту «в святу п'ятницю» і систематичне порушення етичних норм. Постійне заглядання до корчми приводить Омелька до алкогольних галюцинацій, а зрештою й До наглої смерті. Весь вік селянин вірив, що дотримання посту врятує його від утоплення, а вийшло якраз так, що, повертаючись п'яним додому, він втопився у річці.

     Якщо постать Омелька змальована дещо прямолінійно, то образ його дружини Марусі окреслений всебічно. Життєва повнокровність характеру Кайдашихи виявляється в органічному поєднанні сварливості, брутальності з солодкою лицемірністю і показною улесливістю. В молодості вона служила у панському дворі, «довго терлась коло панів» і набралася від них усього найгіршого. Не випадково Кайдашиха, ідучи до Довбишів на заручини, намагається білою свитою і жовтими чобітьми показати себе перед багатирями. Так само в іншому випадку вона, проїжджаючи возом повз гурт чоловіків, гордовито підняла голову і навіть не привіталася до них.

Облесливість у розмовах, фальшива манірність, прагнення почванитися перед біднішими, зневага до них роблять Кайдашиху смішною. Письменник переконливо показує, що зовнішня пиха в поєднанні з дрібновласницьким егоїзмом, внутрішньою непорядністю і дріб'язковістю стає однією з причин спалаху сімейних колотнеч.

     Художній ефект багатьох, справді по-драматичному виписаних сцен повісті й виявляється в тому, як моментально злітає з Кайдашихи панський лоск у ситуаціях, коли не потрібно приховувати свою внутрішню сутність. Ще зовсім недавно вона вихваляла Мотрю за працьовитість, коли ж невістка увійшла в свекрову хату, Кайдашиха відразу змінила ставлення до неї, стала ображати її й обмовляти перед сусідкою. А згодом вона безперестанку «чистила» невістку найбрутальнішими словами.

У розмові з матір'ю Мотря влучно назвала Кайдашиху «лютою змією», яка «полум'ям дише», а «з носа гонить дим кужелем». Невістка враз підмітила двоїсту натуру свекрухи: «На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне». Не мирячись в невістками, особливо з Мотрею, Кайдашиха не один раз потрапляє в смішне і водночас трагічне становище. Сварки, спричинювані нею, часто завдають їй же прикростей, в одній з бійок вона навіть втратила око.

Загалом у побутово-гумористичному освітленні розкриваються й образи синів та невісток Кайдаша. Правда, кожний з них наділений індивідуальними рисами, що виявляються у поведінці, в розмовах, переживаннях.

Старший син Карпо — людина мовчазна, замкнута, до певної міри черства, Навіть у парубоцькі літа він рідко коли усміхався, завжди різко характеризував інших людей, У цьому зв'язку промовистою є сцена на початку твору, коли Карпо, відбиваючись від намагання Лавріна поговорити про дівчат, саркастично насміхається з них.

З його погляду» у Палажки «очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби»; Хівря ходить так, «наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; Химка «своїм кирпатим носом» «чує, як у небі млинці печуть», а ходить, то «неначе решетом горох точить».

     Одружившись, Карпо ще відвертіше виявляє свій норов. У запалі однієї з сварок він, не стримуючи себе, обзиває батька «іродовою душею», кидається на нього з кулаками і так штовхає в груди, що старий Кайдаш аж «впав навзнак» на долівку. Довідавшись, що мати зачинила в свій хлів його коня, він ухопив її за плечі, «придушив з усієї сили» до стінки і закричав, як несамовитий: «Нате, їжте мене, або я вас з'їм!» А потім гнався за матір'ю з дрючком у руках, аж поки та не вскочила у ставок. Не випадково громада, знаючи жорстокість Карпа, обирає його десяцьким, бо з нього «буде добрий сіпака».

     Якраз до пари Карпові підійшла Мотря. У розмові з братом Карпо заявляв, що хотів мати за дружину «робочу та проворну» дівчину, до того ще й «трохи кусливу, як мухи в Спасівку». Саме такою «брикливою» і була старша Довбишева дочка, з якою й одружився Карпо. Працьовита, енергійна, крута вдачею, Мотря не стала коритися хитрій, деспотичній свекрусі, яка вже з перших слів стояла над її душею, «наче осавула на панщині, а сама не бралася і за холодну воду». Терпіння невістки луснуло, коли почула, як Кайдашиха стала її оббріхувати перед кумою. «Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе»,— поклялася Мотря, і справді з тої хвилини вона не мовчала, гостро відказувала свекрусі.

Її злість, що накочувалася щодня, не раз виплескува-лася нищівними прокльонами, сварками, які переростали в бійку. Коли Карпо гнався за матір'ю, Мотря несамовито під'юджувала його: «По спині лупи її. Виколи дрючком їй друге око!» Взагалі її ненависть до свекрухи така, що вона готова навіть поглядом спопелити Кайдашиху. Коли ж це не допомагало, Мотря радила чоловікові прив'язати налигачем матір серед вигону, «мов скажену собаку», щоб на неї три дні «брехали» собаки і плювала сільська громада. Природно, що Лаврін, який теж натерпівся від братової жінки, говорив священикові, що Мотрю треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку ярмарках».

     Антиподами Карпа й Мотрі виведені в повісті Лаврін та Мелашка.

Молодший  Кайдашів  син  —  поетична натура.  Вдачі парубка відповідала й зовнішність: «Веселі сині, як нгбо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою». Він любив жартувати, тонко відчував красу, говорив братові, що, вибираючи серед дівчат, візьме собі «гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо». Не випадково його серце заполонила добра, лагідна, співуча Мелашка, яка при першій зустрічі видалася Лаврінові червоною квіткою, що пливла поміж зеленим житом.

Парубка не зупинило те, що його обраниця була з великої бідняцької сім'ї. Краса Мелашки так заманила серце, що дівчина йому здавалася чарівною русалкою. Показуючи зустрічі парубка з дівчиною, письменник різко змінює тональність зображення, проймає ці картини щирою душевною емоційністю, використовує фольклорні образи.

Нелегко було Мелашці призвичаюватися до порядків у хаті свекрухи, яка з першого дня обсипала молоду невістку «неласкавими словами». Молодиця відчула, що Кайдашиха «словами б'є гірше, ніж кулаками». І не тільки свекруха точила Мелашку, як вода камінь, а й Мотря ображала її щодня. Тільки й могла вона відкрити душу чоловікові: «Якби я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила».

Рятуючись від хатньої колотнечі, Мелашка зважилася на, здавалося б, нерозважливий вчинок: перебуваючи з односельцями-прочанами в Києві, молода жінка вирішила не повертатися в свекрову хату. Та вже через тиждень її душа огорнулася чорним смутком. Здавалося Мелашці, що Лаврін болісно докоряв їй за такий вчинок, і сльози покотилися їй з очей. Але й повертатися додому означало знову потрапити в пекло. Гірких болісних переживань довелося зазнати молодій жінці, і це, зрозуміло, позначається на її вдачі. Повернення в сім'ю змушувало пристосовуватися до звичного способу життя, і колишня задушевна дівчина стає все частіше схожою на Кайдашиху і Мотрю. З вуст Мелашки також почали злітати прокльони, вона разом з Кайдашихою трощить рогачем Мотрин посуд.

     Проза життя, безперервні колотнечі в сім'ї змінили й Лавріна.   Він  перестає  слухатися  батька,   а  після  його смерті, відчувши себе самостійним хазяїном, як і мати чи брат, не хоче нічим поступитися. У цьому яскраво переконує колотнеча навколо груші.



Українська література 10 клас, Петро Хропко



                                                          

                                   Сміх крізь сльози-повість «Кайдашева сім'я»

Повість «Кайдашева сім'я» 1879 року було опубліковано у львівському часописі «Правда». Вдруге автор видав її у 1887 році в Києві, дещо змінивши початок і зробивши розв'язку щасливою: груша всохла, брати помирилися й, нарешті, в сім'ї запанувала злагода. Проте кожен читач усвідомлював штучність такого примирення, адже за характерами члени одіозної сім'ї аж ніяк не придатні для безконфліктного співіснування. Причиною змін у творі стало те, що митець не намагався показати українців дріб'язковими, сварливими, чим йому несправедливо дорікали окремі сучасники. Уважний читач розумів, що сім'я Кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в таких явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм і відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального й духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім'я», прагнучи вплинути на мораль сучасників. Повість написано в річищі реалізму.
Реалізм (лат. геаіівт — дійсний) — мистецький напрям ХІХ століття, що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях. Його основні ознаки: соціальна зумовленість характеру людини, змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю героїв; історизм у відтворенні явищ дійсності (бачення історичної перспективи, взаємодія минулого, теперішнього і майбутнього ); психологізм, відтворення внутрішнього світу героїв; гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення людини.
Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя-Левицького, в яких він показав змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок і матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, які б давали широкий простір думкам і почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було Нечуєм-Левицьким як велика загроза людській індивідуальності» (Ростислав Міщук). У «Кайдашевій сім'ї» письменник заговорив не тільки про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не тільки показав зло, яке оселилося в людському серці й дало страшні плоди, не лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а й, попри сатиричність художнього тексту, показав, за словами літературознавця Володимира Панченка, «людей, які не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично нема: «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря й Кайдашиха якщо й сміються, то хіба що зі злістю. Їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця».
Звісно, Нечуй-Левицький разом з художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад і духовну деградацію поневоленого народу.
Ul21.jpeg
     У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добре знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів з цього села, знав багатьох місцевих тіток і дядьків, не раз зустрічався з членами сім'ї Мазурів, які проживали на кутку Солоному біля церкви і стали прототипами літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. Запозичив з реального життя письменник злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши швидку на розправу Мотрю, та ще й для увиразнення примхливої вдачі наділив її «серцем з перцем».
Повість «Кайдашева сім'я» не тільки соціально-побутова, а й сатирична. Як зауважує Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені Нечуєм-Левицьким з теплою, співчутливою посмішкою, ніби «зсередини», з самого добре знайомого і близького селянського середовища... Головне ж для письменника не «сміх заради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин». Митець виявився неабияким знавцем стосунків у патріархальній селянській родині, тонко помітив наслідки панщини в характерах Омелька Кайдаша і його дружини Марусі, зробивши їх на старість ущербними людьми: шинок для голови сімейства в силу його все більшої горілчаної залежності став єдиним місцем, де він почувався комфортно, а спроби його дружини «стати панею» бодай у власній сім'ї й перетворити невісток на безправних наймичок призвели до ганьби на все село. Яскрава цитата засвідчує жорстокість Кайдашихи та її прагнення до влади: «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Ще в молодості перейняла Маруся від панів лицемірність і улесливість, показну манірність і чванливість. Називаючи спочатку Мотрю «медовими словами» — серденьком, золотцем, дитям, свекруха швидко скидає облудну маску, люто лається, «полум'ям дише», обзиває невістку кобилою, занозою тощо. Мотря скалічила стару матір. Згодом морально здеградували колись поетичні натури Лаврін та Мелашка, що спричинило ущербне виховання внуків.
     Авторська позиція в повісті здебільшого нейтральна або прихована, інколи осудливо-іронічна, проте до старих Кайдашів письменник неоднаразово виявляє співчуття і розуміння. Не може й читач не жаліти пристарілого Омелька, на якого підняв руку Карпо, а молодший син взагалі перестав вважати батька головним у родині. Невдячний Карпо перед усім селом назавжди підірвав Кайдашів авторитет, хоч саме батько дав йому дах над головою, збудувавши хату через сіни, завдяки батьковому стельмахуванню сім'я постійно мала грошові надходження. Омелько, як умів, намагався примирити дружину зі старшою невісткою, щиро жалів Мотрю, турбувався, щоб вона пообідала, незважаючи на сварку, врешті, відділив Карпа, віддавши йому значну частину власного господарства. Викликає читацьку прихильність і Маруся Кайдашиха, коли вночі встає забавляти свого першого внука, хоча за день тяжко наробилася по господарству. Навіть тоді, коли Мотря налаштовувала своїх дітей проти рідної бабусі, Кайдашиха все ж любила всіх онуків, частувала їх ласощами, пестила. Омелькова раптова смерть і Марусине каліцтво — страшний наслідок небажання синів у стосунках з батьками виявитися добрішими, не насміхатися з них, а розуміти й прощати вікові вади стареньких.
Представників молодшого покоління Кайдашів Нечуй-Левицький змалював неоднозначно. Понурий вдачею Карпо, який з дитинства не вмів посміхатися, й прагматична, сварлива, скупа, хоч і надзвичайно працьовита Мотря варті одне одного в подружжі, яке виникло не стільки з любові, скільки з розрахунку. Мотря імпонувала Карпові насамперед фізичною силою, Карпо ж подобався Мотрі тим, що гордий парубок звернув увагу саме на неї. Залицяння Карпа до дівчини показано грубим, фривольним, проте на високі почуття «куслива, як муха в спасівку», Довбишівна й сама була не здатна. Багацька дочка й до власних батьків не виявляла найменших сентиментів, підвищувала голос на матір, а в сім'ї чоловіка з першого подружнього дня розпочала нескінченну війну зі свекром і свекрухою. Навіть відокремившись від старих Кайдашів, молода пара не намагалася жити бодай у добросусідському мирі з ними. Отже, справа не в індивідуалізмі й ментальному прагненні молодої сім'ї до відокремлення. Якби Мотря й Карпо проживали навіть далеко від батьків, навряд чи ця сім'я відзначалася б толератними взаєминами. Характери Карпа й Мотрі дають привід припускати, що вони не стерпіли б одне одному й найменшої провини, адже й тоді, коли їхня увага була прикута до ворожнечі з родичами, Карпо час від часу накидався на дружину, дорікав їй надлишком «перцю» у вдачі, а Мотря грубо відповідала чоловікові.
Лаврін змалку був повною протилежністю братові. Веселий, жартівливий, доброзичливий, мрійливий парубок виявився здатним на щирі, глибокі почуття, закохавшись у Мелашку з першого погляду. Він поводився романтично, поїхавши не до млина, як планував, а вслід за дівчиною. Розмова між закоханими пересипана народнопісенними зворотами, ніжністю. Мелашка Лаврінові видалася небаченою красунею, її убога оселя — найкращою хатою в селі, її батьки — найпорядні-шими людьми в світі. Юний Кайдаш, на відміну від брата, на перше місце ставить не придане майбутньої дружини, не її фізичну силу, вкрай потрібну для виконання важкої роботи в господарстві, а людську красу в усіх її проявах. Кайдашиха не відмовляла Лавріна від одруження з дочкою бідних Балашів, які аж ніяк не були рівнею заможним Кайдашам. Незважаючи на маленький зріст і тендітність, добре вихована у батьківській сім'ї Мелашка старалася в усьому догодити свекрусі, сумлінно виконувала будь-яку роботу. В найскрутніші хвилини Мелашку рятувала її любов до Лавріна, його співчутливе, ніжне ставлення до дружини. Якби Кайдашиха не принижувала невістку, не надривала непосильною працею її здоров'я, Мелашка б любила стару, як рідну матір. Рішення не повертатися в Семигори з Києва виникло в Мелашки спонтанно, з відчаю, що знову доведеться щоденно терпіти свекрушині безпідставні кпини й знущання. До того ж, Київ зачарував селянку красою храмів, золотоверхими банями церков. Врешті Мелашка повернулася в Семигори тільки з любові до Лавріна, який таки розшукав дружину в Києві й умовив примиритися. До честі Кайдашихи, вона купила невістці в подарунок найкращий одяг і надалі ставилася до неї, як до рідної дитини. Лише безпідставні претензії Мотрі змусили Мелашку спочатку оборонятися, а згодом уподібнитися старшій невістці. Не кращим життя зробило й Лавріна, який став безжальним, грубим та перестав визнавати батька головою родини, що спричинило душевну драму та безпросвітне пияцтво старого. Закономірна в умовах родинної ворожнечі деградація Мелашки і Лавріна сягає свого апогею на останніх сторінках повісті. Повість« Кайдашева сім'я» залишається актуальною і повчальною для наших сучасників. Її сатиричний струмінь, спрямований проти побутового зла, безпричинної ненависті, дріб'язкового користолюбства, здатний виховувати людей, схильних до подібного в реальному житті. Адже ще геніальний Микола Гоголь писав: «Сміх — велике діло: він не віднімає ні життя, ні маєтку, але перед ним винуватець — як зв'язаний заєць». Дуже високо «Кайдашеву сім'ю» оцінив Максим Рильський: «Жодна література світу, скільки мені відомо, не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям, твору про селянство... »
      Значну роль у повісті відіграє соковита українська мова, багата на влучні порівняння (доладна, як писанка; моргне, ніби вогнем сипне; сало шипіло, як змія; горщик завищав під ножем, наче цуценя), яскраві епітети (свята земля, рожевий світ), звертання з виразно фольклорним забарвленням (серце моє; моя втіхо; моя дитино; будь же гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола), що викликають у читачів цілі ланцюжки асоціацій. Надзвичайно вдалі, яскраві у Нечуя-Ле-вицького описи природи. Саме в них часто виявляється й виразна авторська позиція митця, закоханого в рідний край. Це дало підстави Іванові Франку назвати автора «Кайдашевої сім'ї» « великим артистом зору».
      Аналізуємо твір.1. Якими постають Омелько Кайдаш і Маруся ™ Кайдашиха під час першого знайомства з ними? На яких І художніх деталях портретів цих героїв акцентує увагу письменник? | 3 якою метою? Як ви вважаєте, кому з них більше симпатизує автор? і 2. Близько до тексту опишіть зовнішність Карпа і Лавріна. На основі і яких спостережень ви можете сказати, що брати відрізнялися не І стільки зовнішньо, скільки характерами? Чи вважаєте ви молодих | Кайдашів антиподами? 3. Як ви вважаєте, хто найбільше винен у І вкрай напружених стосунках у сім'ї Кайдашів? На основі яких подій і у повісті ви зробили свій висновок? 4. Які людські якості Кайда-I шихи викликають у вас відразу? Які з них сформувалися у жінки ще І в молодості, під час служби в панському дворі? Які риси характеру І Марусі ви вважаєте позитивними, які вчинки — похвальними? | Чому саме? 5. Який епізод твору викликав у вас співчуття до Мотрі, І а не до Кайдашихи? Прокоментуйте його. 6. Як ви розцінюєте той і факт, що Кайдаш після бурхливої сварки не вигнав Карпа й Мотрю, І а побудував хату через сіни для молодої сім'ї? Чи допомагали Дов-= биші в зведенні цього житла? Про що це свідчить? 7. З якої причини І Омелько не пішов на прощу, хоч був дуже богомільним? Як ви і розцінюєте той факт, що Кайдаші відпустили Мелашку до Києва І одну? Чи логічним було рішення жінки не повертатися додому? І Чому ви так вважаєте? Про що свідчить те, що не лише чоловік і І рідна мати, а й свекруха подалися до столиці шукати Мелашку? і 8. Як постійна ворожнеча старих Кайдашів з синами та невістками відображалася на вихованні онуків? 9. Як саме помер Омелько? Який ви вбачаєте підтекст такого завершення його життя? Чи збагнули сини після смерті Кайдаша тягар утрати? 10. Як Мотря налаштовувала чоловіка поводитися з матір'ю? Про що це свідчить? Дайте оцінку Мотриним вчинкам стосовно Лаврінових дітей, які хотіли поласувати грушами. 11. З якої причини сільська влада й священик так і не змогли примирити сім'ї Кайдашів? Чи можливим було примирення цієї родини? Чому саме?
Поміркуйте. 1. Чи імпонують вам молоді люди, подібні до Карпа і Мотрі, Лавріна і Мелашки? Кого з них ви хотіли б мати своїми сусідами, родичами, а кого — ні? Чому? 2. На основі яких рис характеру громада вибрала Карпа десяцьким? 3. Чому Мотря вирішила за краще відсидіти два дні в сільській в'язниці, але не вибачатися перед свекрухою, а Карпо перепросив матір? 4. Визначіть експозицію, зав'язку, кульмінацію та розв'язку повісті. 5. Знайдіть і прочитайте наприкінці повісті абзац, що починається словами «Не чорна хмара з синього моря наступала...». З якою метою використано цей фольклорний паралелізм? З якою метою у цьому уривку автор акцентує увагу на одязі персонажів? Що нового ми довідуємося про Мотрю, Мелашку і стару Кайдашиху на основі їхнього зовнішнього вигляду?

     Мистецька скарбниця. Розгляньте і прокоментуйте ілюстрації Віктора Полтавця до повісті (с. 25). Кого зобразив художник? Як характеризують персонажів їхні пози? Чи такими ви уявляли цих героїв, читаючи твір? Які типові національні риси відтворив художник? Чи відповідають предмети одягу тогочасній історичній добі? Доберіть цитати з тексту для назв малюнків. Знайдіть до ілюстрації відповідний уривок у тексті й прочитайте в ролях.
Підсумуйте прочитане. 1. Які висновки ви можете зробити, завершуючи вивчення повісті «Кайдашева сім'я»? 2. За що літературознавці високо оцінюють твір Нечуя-Левицького? Доведіть слушність цитати Івана Франка про митця на матеріалі повісті.
Словникова робота. 1. Пригадайте всі засоби комічного і знайдіть відповідні приклади на сторінках «Кайдашевої сім'ї», найбільш влучні запишіть до зошита. 2. З'ясуйте ознаки соціально-побутової повісті, виявіть їх у творі Нечуя-Левицького. 3. Для чого служить інтер'єр у художньому творі? Випишіть дві-три цитати з описом інтер'єрів, усно поясніть їх функції. 4. Запам'ятайте новий термін.
Соціально-побутовою повістю називається порівняно великий розповідний твір, у якому описи приватного життя кількох персонажів упродовж тривалого часу поєднуються з широкими соціальними узагальненнями. Такі твори відзначаються гостротою соціального конфлікту, що розгортається на тлі повсякденного життя, підвищеною увагою до етнографічних деталей, описів побуту, пейзажів тощо.
Робота в групах. 1.Об'єднайтеся в класі у дві групи і спробуйте зусиллями першої групи довести слушність, а зусиллями другої —спростувати висновок Ніни Крутікової: «Гумор І. Нечуя-Ле-
= вицького набуває багатобарвних відтінків — від світлого,
| життєрадісного сміху до сумно-іронічної посмішки і сатиричного
| шаржу або прямої карикатури. Форми сміху залежать звичайно
1 від тих соціальних об'єктів, на які він спрямований, і виразно
= свідчать про естетичну оцінку письменником життя та побуту
І різних верств суспільства». 2. Проаналізуйте значення мовної
і характеристики для розкриття образів Омелька Кайдаша (1 гру-
= па) та його дружини (2 група).
Міжпредметні паралелі. У нарисі «Українські гумористи та штукарі» Нечуй-Левицький розмірковував про «етнографічно-| психічні типи» носіїв гумору. Про тих, хто відзначався опти-I містичною вдачею і вмінням висміювати все нікчемне й гідне осу-| ду, він писав: «Українець цього типу жилавий, нервовий, прудкий, | проворний, говорючий, красномовний, навіть трохи крикливий і = лепетливий, мов провансалець, або араб, або син Далекого Сходу». І Пригадайте персонажів із зарубіжних творів, наділених тонким | почуттям гумору. Чим вони відрізняються, на вашу думку, від і героїв «Кайдашевої сім'ї»?


Семенюк Г.Ф.,Ткачук М.П.,Слоньовська О.В.,Гром’як Р.Т.,Вашків Л.П.,Плетенчук Н.С.Українська література 10 клас Надіслано читачами з інтернет-сайту

Календарно-тематичне планування, завдання школяру 10 класу з української літератури скачати, Українська література онлайн







Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення




Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.