Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Україна у період повоєнної відбудови

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Україна у період повоєнної відбудови

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Україна у період повоєнної відбудови

ПЕРЕХІД ДО МИРНОГО ЖИТТЯ
Згадайте:
1.    Коли завершилося вигнання гітлерівських окупантів з України?
2.    Яким був внесок українського народу в Перемогу? 3. Які зміни у свідомості українців Наддніпрянщини відбулися в ході війни?


Нові суспільні Перемога у війні, здобута ціною величезних настрої в Україні жертв і страждань, породжувала в народі світлі надії і сподівання. Всім хотілося вірити, що життя швидко піде на краще, що масові репресії, голодомори, стан загальної підозрілості у суспільстві, терор влади - залишаться у минулому.
Люди стали почуватися вільніше, впевненіше. Одним із наслідків війни та визвольного походу радянських військ у Європу стало послаблення впливу на населення України сталінської пропагандистської машини.
Разом з усім суспільством зазнала істотних змін і Компартія України. Московський центр прагнув відновити повноцінну діяльність КП(б)У - своєї головної опори в республіці. У 1949 р. кількість комуністів України досягла довоєнної — 784 тис. При цьому різко збільшилася питома вага в ній українців, переважно фронтовиків. Перемога викликала в їхньому середовищі величезне піднесення.
Переважно це були прості люди, які щиро вірили, що справді воювали за свою національну честь і гідність, за свою рідну мову і культуру, і зрештою, відстоювали свою українську державність. У їхніх серцях, як і у серцях мільйонів безпартійних, дістали позитивний відгук деякі реальні поступки радянського режиму українському народу, хоча вони й не мали принципового характеру.
До числа таких заходів належало прийняте в ході війни рішення про відновлення прав зовнішнього представництва всіх союзних республік.

Партійно-державне керівництво УРСР за вказівкою з Москви частково змінило державну символіку республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла укази про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн УРСР. Червоний прапор з написом «УРСР» замінено двоколірним: верхня частина на дві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазуровий) колір. У верхній частині прапора містилося зображення серпа і молота, а над ними — п'ятикутної зірки. Змін зазнав також герб УРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.
Люди не хотіли вірити, що жодних інших змін не буде. Ця атмосфера породжувала чутки, що швидко поширювалися в народі.
Українські селяни, наприклад, чекали, що будуть обов'язково розпущені колгоспи. Робітники сподівалися на високу заробітну платню, хороші умови праці і побуту. Інтелігенція прагнула послаблення контролю над нею влади, інтелектуальної свободи.
Були й такі, котрі боролися за зміни. До 1949 р. у Наддніпрянській Україні продовжували діяти підпільні національні групи - залишки воєнних груп Опору, які у 1941-1943 рр. виникли під гаслами боротьби з гітлеризмом і сталінізмом, а після закінчення війни опинилися один на один з радянським режимом. У Західній Україні антирадянський рух у перші повоєнні роки був у самому розпалі.

 Усі сподівання на демократизацію суспільно-сталінського політичного, культурного й економічного життя виявилися марними. Незважаючи на всі зовнішні атрибути суверенної республіки, Україна фактично залишалася складовою частиною унітарної, надцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної і культурної уніфікації всіх підконтрольних територій, створення «братньої сім'ї народів».

Так, побачивши різке збільшення в рядах Компартії України українських елементів, центр спробував компенсувати це посиленням свого впливу на партійно-радянський апарат республіки. У перші повоєнні роки з інших союзних республік, а особливо з Росії, в Україну було відряджено тисячі керівних працівників, які заміняли звільнені з роботи місцеві кадри. КП(б)Уг як і раніше, не мала жодної самостійності і у своїй політиці керувалася (аж до дрібниць) вказівками з Москви,
До 1949 р. першим секретарем ЦК КП(б)У (і першою особою у республіці) був М. Хрущов, з 1949 р. - Л. Мельников. Обидва - росіяни. Сталін не наважувався передавати керівництво Компартії України етнічному українцю.

Суто символічним, фіктивним був закон про утворення Народного комісаріату оборони УРСР. Цей Наркомат, не встигнувши народитись, припинив існування, бо воно суперечило лінії центру на існування єдиних збройних сил.
У ході переговорів щодо утворення 00 Н радянська сторона висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусії, що були найзначнішими за чисельністю населення та за територією і найбільше постраждали від війни, був зроблений виняток. 26 червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско делегація Української РСР, як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут 00Н. Як член 00Н, Україна брала участь у роботі різних її структур, у міжнародних конференціях, зокрема Паризької конференції з питань розробки і підписання договорів з колишніми союзниками Німеччини.
Однак самостійність України в питаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер. Українські Дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних служб Наркомату, а пізніше Міністерства закордонних справ СРСР.
До того ж ніякі дипломатичні зв'язки з іншими країнами ^країні не були дозволені. Вона не мала жодного посольства в зарубіжних країнах.
Та незважаючи на відсутність власної лінії у зовнішньополітичній діяльності, вихід України на міжнародну арену

 Виступ керівника делегації України В. Тарасенка на позачерговій сесії Генеральної Асамблеї ООН. 15 травня 1948 р. мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

Політика сталінського режиму в повоєнній Україні мала просте пояснення. Перемога у війні мала слугувати розширенню впливу СРСР у світі, нав'язуванню іншим народам власної моделі суспільного розвитку. По суті, йшлося про поновлення політики «експорту революції». Для здійснення цієї політики був необхідний міцний тил.
Ось чому зміна суспільних настроїв в Україні викликала гостру реакцію режиму. Одним із головних завдань на очищених від гітлерівців територіях України радянське керівництво вважало боротьбу проти будь-яких проявів, не сумісних з ідеологією сталінізму поглядів. У травні 1944 р., коли на Південній і Правобережній Україні точилися жорстокі бої з гітлерівськими військами, пленум ЦК Компартії України поставив завдання розгорнути великомасштабну кампанію ідеологічного перевиховання українського населення. Це «перевиховання» тривало не один рік, а першою великою групою, яка стала його об'єктом, були колишні полонені радянські воїни та громадяни,  вивезені на примусові  роботи до  Німеччини.  На кінець 1945 р. після багатьох перевірок, часто невиправданих і принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі перевірки витримали далеко не всі. На кінець 1947 р. з Німеччини в Україну повернулось 1 млн 250 тис. чоловік, насильно вивезених на каторжні роботи до Рейху. Майже 300 тис. із них були звинувачені в державній зраді і депортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусові роботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вони потрапили в інше пекло - сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навіть те, що багато з них хоробро воювали, були відзначені високими урядовими нагородами, стали офіцерами.

Таким чином, жодних намірів змінюватися, реформуватися у відповідності з настроями населення сталінський режим після закінчення війни не виявив. Нічого, крім демагогічних заяв, що українці мають власну державу, і що в цих умовах їм не має сенсу підтримувати ОУН, УПА, інші самостійницькі сили чи сподіватися на реформи радянської системи, цей режим не міг запропонувати населенню.
В таких умовах, усі повоєнні зміни, що стосувалися України, були спрямовані на якнайповніше задоволення великодержавних потреб імперського центру. Разом з тим, вирішувалися і деякі загальнонаціональні історичні завдання, які стояли перед українським народом століттями. Перш за все це стосується адміністративно-територіальних змін.
Адміністратив- Одним із наслідків перемоги СРСР в Другійно-територіальні світовій війні було розширення його кордонів 
зміни    на заході, що привело до завершення об'єднання українських земель.
Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, США, Великої Британії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювало входження до України західних областей, у тому числі тих, що перебували в його складі в 1939—1941 рр.
Але це не влаштовувало Велику Британію та США, для яких закріплення такої лінії фактично означало визнання наслідків пакту Молотова - Ріббентропа для СРСР. Лише після вступу Радянської Армії на територію Східної і Центральної Європи і утворення там лояльних Союзу РСР режимів питання щодо кордонів України вирішилося на основі двосторонніх умов із ними.
16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія
кордону проходила за 5—6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридця-тикілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лем-ківщина, Холмщина, Підляшшя).
Уточнення кордонів між двома державами відбулося й пізніше. На прохання Польщі на початку 50-х років. Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м. Кристинопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).
Згодом постало питання про Закарпатську Україну. Доля цих земель вирішилася після вигнання із Закарпаття окупаційних військ.
26 листопада перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р.
Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.
Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі були об'сднані у складі Української РСР. Польща, Чехо-Словаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.
 

Нове розмежування кордонів супроводжувалося масовим насильством щодо мирного населення.
Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944-1946 рр. до Польщі переселилося майже мільйон чоловік польської національності. У ці ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих проявів «буржуазного націоналізму» значна частина українців з Польщі направлялась не до близьких їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстоких санкцій проти українців, які залишалися на її теренах і переселятись до України не бажали. Найбільшою антиукраїнською акцією, здійсненою польськими властями, була проведена у квітні - травні 1947 р. операція «Вісла». В ході її українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на Захід і Північ Польщі, їхнє майно конфісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану «санітарну зону».
Прикриваючись необхідністю ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично по всій Польщі.

З квітня по серпень 1947 р. було виселено зі своїх домівок та відправлено на Захід Польщі близько 150 тис. чоловік. Переїзд та розміщення українців на нових землях стали справжньою трагедією. Чимало людей померло від голоду та хвороб, на нових місцях українцям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля, яка вже два-три роки лежала перелогом.
Важким і драматичним виявився перехід України від війни до мирного життя.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ  
1.    Які нові настрої з'явилися у жителів України після закінчення війни і чим вони були викликані?
2.    Яким було ставлення влади до радянських військовополонених і остарбайтерів?
3.    З чим були пов'язані територіальні зміни в Україні в повоєнний період і як вони позначилися на внутрішньополітичному становищі?
4.    Розкрийте історичне значення об'єднання українських земель.
5.    Охарактеризуйте обставини проведення і наслідки операції «Вісла».
6.    З чим були пов'язані зміни у державній символіці УРСР?
7.    Чому центр надав Україні право зовнішньополітичного представництва?
8.    До яких зовнішньополітичних акцій СРСР була залучена Україна?
ДОКУМЕНТИ  
1.    Резолюція конфєренціїОб'єднаних Націй у Сан-Франциско 27.07.1945 р.
Засідання рекомендує, щоб Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка були запрошені стати членами - засновниками (іпіїаі тетЬегз) пропонованої Міжнародної Організації.
Історія України. Хрестоматія. — К., 1996. — Ч. 2. — С. 204.
2.    З листівки УПА з  приводу виселення українців з українських етнічних земель в Польщі
Смерть тиранії!

Воля людині!
Воля народам!
До українського населення за «лінією Керзона»
... У нас, в цілій Україні, шаліє далі жорстокий нелюдський терор
НКВД,  а нас,  українців,  жителів Лемківщини,  Надсяння,  Грубешівщини, Холмщини і Підляшшя, намагаються большевицько-польські людоїди вигнати з наших рідних осель. Українці!
Ніхто з нас не сміє на це мовчки погодитися. Не сміємо вгнутися перед чужим терором, але мусимо виступити до рішучої оборони і мусимо своїми ділами доказати перед цілим світом і перед майбутньою історією, що це є насильство, безправство й масовий злочин людоїдства. Не позволимо себе нікому застрашити, стероризувати й вивезти, ми не вівці і не худоба, щоб нас безправно переганяти з місця на місце, виселювати, вивозити, знищувати. На тій землі, в тих хатах і в тих наших рідних селах, прожили наші предки тисячі років. І ми хочеми далі жити в них. У тих наших стареньких церквах і гробах - святі кості наших батьків, які проклянуть тих, що їх зрадять і покинуть... Лютий 1946 р. Українські повстанці
Депортації. Західні землі України кінця 30-х - початку 50-х рр.
Документи, матеріали, спогади. УЗ-хт. — Т. 2. —
1946-1947рр. -Львів, 1998. - С. 57-58.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
Документ № 1.
Розкрийте значення включення Української РСР в число засновників Організації Об'єднаних Націй. Документ № 2.
а)    Радянська пропаганда твердила про добровільне прагнення українців Польщі переселитися до Радянської України. Чи справді це було так?
б)    Що мало на меті польське і радянське керівництво, здійснюючи широкомасштабні акції з переселення сотень тисяч людей?
Наскільки ця мета відповідала інтересам народів України і Польщі?

ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУДОВИ ПРОМИСЛОВОСТІ
Згадайте:
1. Якими були масштаби розрухи в Україні після завершення війни? 2. Які заходи щодо демілітаризації економіки були проведені після закінчення війни?
План повоєнної Плани радянського керівництва щодо розвитку економіки були визначені законом про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР, прийнятим Верховною Радою СРСР у березні 1946 р. у серпні того ж року Верховна Рада УРСР прийняла відповідний закон Української РСР. Передбачалося відновлення виробничих потужностей України, доведення валової продукції промисловості у 1950 р. до 113% проти рівня 1940 р. Першочерговий вважалася відбудова важкої промисловості, транспорту, енергетики.

Відбудова Запоріжсталі 1948 р.
Четвертий п'ятирічний план передбачав поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційною орієнтацією на важку промисловість, на кількісні показники, «вал». План мав відображати «дальше просування по шляху розвитку», накресленому ще в довоєнні роки і перерваному нацистською агресією. На відміну від інших держав світу, які постраждали у війні, -Німеччини, Японії, держав Західної Європи — план абсолютно виключав ринкові елементи, приватну власність, конкуренцію, співпрацю та інтеграцію з розвинутими країнами світу. Натомість утверджувався планово-командний тиск держави на трудящих, «ножиці» цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Все диктувалося згори, вимагало безумовного виконання, а той, хто з якихось поважних причин не міг виконати завдання, підлягав осуду, оголошувався саботажником.


 На  відродження  пограбованих,  спалених  і відбудови    розорених підприємств України спрямовувалися величезні матеріальні й трудові ресурси. Індустріальна база України відновлювалася передусім ціною героїчних зусиль її народу. Водночас було задіяно ресурси і промислові потужності східних районів СРСР. Нарешті, в Україну направлялася частина механізмів, обладнання, верстатів, технологічних ліній, сировини, яку СРСР одержував як репарації з Німеччини. Все це йшло переважно у важку і вугільну промисловість, машинобудування, електроенергетику тощо.
Подальша реалізація довоєнної моделі розвитку народного господарства фактично означала продовження індустріалізації. Тому головним напрямом розвитку залишалося форсування росту важкої промисловості за рахунок стримування Виробництва товарів народного споживання, зменшення капіталовкладень у сільське господарство, науку та культуру, що асигнувались за так званим залишковим принципом. У 1946-1950 рр. на розвиток важкої промисловості було направлено 88 % від усіх капіталовкладень.


Евакуйовані на схід СРСР у перші місяці війни заводи й Фабрики було вирішено не повертати назад після закінчення
 війни. З точки зору економічної доцільності це було правильне рішення. Заводи в евакуації успішно працювали, що дозволило довести рівень промислового виробництва в Російській Федерації у 1945 р. порівняно з 1940 р. до 106%, тоді як в Україні вироблялося лише 26% продукції довоєнного рівня.

Але принцип справедливості вимагав компенсації величезних матеріальних збитків України від евакуації за рахунок додаткового розширеного фінансування зруйнованої України через центральний союзний бюджет. Однак цього не сталося. Жодного додаткового фінансування Україна на дістала. В українську економіку 1946-1950 рр. було вміщено лише 19% всесоюзних капіталовкладень, тоді як збитки України від війни становили 42% загальносоюзних.
Ця очевидна несправедливість викликала обурення навіть у партійно-державних верхах України. На сесії Верховної Ради СРСР у 1946 р. вони вимагали більше фондів для України з всесоюзного бюджету. Але добитися свого не змогли. Таким чином, відбудуватися Україні довелося переважно за рахунок власних ресурсів.
Хід відбудови Значну частину наявних ресурсів було спрямовано у вугільну промисловість. На відбудові шахт Донбасу працювали сотні тисяч жителів міст і робітничих селищ басейну, примусово мобілізованих колгоспників, а також військовополонених.

З метою забезпечення швидкого розвитку гірничодобувної промисловості держава намагалася здійснити її технічне переоснащення. Це сприяло підвищенню продуктивності праці шахтарів. Але більшість із них продовжувала працювати по-старому, із застосуванням відбійних молотків, на спрацьованому обладнанні, машинах, у напівзруйнованих, з підвищеною загазованістю шахтах. Саме завдяки їхній напруженій праці за порівняно короткий час було відроджено вугільну промисловість Донбасу. В 1950 р. видобуток вугілля досяг 93% від довоєнного рівня, зріс видобуток коксівного вугілля для потреб металургії.
У наступні роки уряд СРСР продовжував стимулювати розвиток вігульної промисловості в Україні. Було побудовано десятки нових шахт у Донбасі, розбудовувався Львівсько-Волин-ський вуглевидобувний басейн. Розширювалася географія і збільшувалися обсяги видобутку української нафти. Поряд із старими родовищами у Прикарпатті видобуток нафти розпочали в Полтавській і Харківській областях.
Серед пріоритетних галузей народного господарства, які планувалося відбудувати якнайшвидше, була й електроенергетика. Відновлення роботи найбільших енергетичних об'єктів перебувало під постійним контролем центру. На це першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт. Так, наприклад, у відродженні первістка гідроенергетики - Дніпрогесу - брали участь 120 підприємств СРСР. З різних республік у Запоріжжя направлялися тисячі висококваліфікованих працівників. Усього у роботах з відновлення греблі Дніпрельстану брали участь представники 26 національностей. Та переважно тут працювало місцеве населення, у тому числі — сільське. За рознарядками партійних і державних органів десятки тисяч колгоспників з підводами й запасами харчів направлялися на один-два тижні на найважчі мало-кваліфіковані земляні чи бетонні роботи.

Були такі дні, коли на Дніпрогесі (на бетонному заводі, монтажі та наладці обладнання, в кар'єрах, на інших допоміжних роботах) працювало до 50 тис. чоловік. Самовіддана праця цих людей забезпечила швидкий хід відбудовних робіт. У березні 1947 р. дав струм перший генератор Дніпрогесу. До кінця п'ятирічки найбільша гідростанція СРСР того часу, що давала найдешевшу енергію, була повністю відбудована. Відновилися довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Львівської, Одеської та інших великих теплових електростанцій. У 1950 р. в Україні вже вироблялося більше електроенергії, ніж перед війною.


На початку 50-х років в Україні розгорнулося масштабне будівництво великих електростанцій. Перш за все, передбачалося створення на Дніпрі могутної греблі з електростанцією, Каховського водосховища (моря) і Південно-українського каналу. Його води були потрібні для зрошення земель посушливих таврійських степів. Створений управлінцями, що «хворіли на гігантоманію», план Каховської ГЕС не давав відповіді на питання: чи доцільно, економічно вигідно розпочинати будівництво, в ході якого буде затоплено тисячі гектарів родючих чорноземів і багатющі дніпровські плавні, будівництво порушить екологічну рівновагу великого регіону, а люди будуть вимушені переселитися з насиджених місць. Ці кардинальні питання не постали й перед учасниками Пленуму ЦК КП(б)У, який у лютому 1952 р. спеціально розглядав хід спорудження Каховської ГЕС. Перспектива створення потужних гідроелектростанцій, здатних забезпечити нові підприємства електроенергією, відсувала на задній план переселенські клопоти місцевого населення, його реальні проблеми.

Успішна відбудова електроенергетики й вугільних шахт Донбасу сприяла відродженню металургійної та інших базових галузей народного господарства України. Наприкінці п'ятирічки видобуток залізної руди і виробництво прокату чорних металів перевищили рівень 1940 р. Ціною надзвичайних зусиль, самовідданої праці було відбудовано найбільші металургійні заводи республіки - Азовсталь, Запоріжсталь, Дніпропетровський комбінат ім. Г.Петровського та ін. За виплавкою чавуну і сталі під кінець п'ятирічки Україна вийшла на рівень 93-95% довоєнного виробництва. За показниками виплавки чавуну на душу населення вона випередила такі країни, як Велика Британія, Західна Німеччина, Франція. Але виплавка здійснювалася за старими технологіями, з величезними затратами ручної праці. За цих умов про якість виробленого металу годі було й говорити. Адже основним показником була кількість виробленої продукції.

Швидкими темпами здійснювалася відбудова машинобудування України. Уже наприкінці 1948 р. у республіці працювало більше машинобудівних заводів, ніж до війни. В Україну були перевезені деякі заводи зі східних районів СРСР, тут розташували частину підприємств, вивезених із Німеччини. Під кінець відбудовчого періоду машинобудівна промисловість України випустила продукції у півтора рази більше, ніж у 1940 р.
В цілому, виробництво промислової продукції України порівняно з 1940 роком становило: у 1950 р. - 115%, у 1953 р. - 173%. Україна знову посіла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу. На її завові 945-1953 рр. дах виплавлялося близько половини всього чавуну, понад 30% сталі, вироблялася майже третина всього прокату. Шахти республіки давали близько 30% видобутку вугілля. Однак, як і раніше, основна маса населення України не мала можливості користуватися цими багатствами, оскільки всі матеріальні ресурси країни розподілялися Москвою.

У самій промисловості накопичувалися проблеми, що загрожували відкинути Україну на узбіччя науково-технічного прогресу. Повоєнна відбудова країн Заходу та Японії велася з широким використанням нових матеріалів і технологій, що дозволило якісно оновити промисловість. Цього не сталося з Радянським Союзом, з Україною. Відсталі технології закладалися у відбудовані й новостворені машинобудівні, металургійні та хімічні заводи. У паливно-енергетичному балансі, на відміну від передових держав світу, перевага в споживанні енергоносіїв надавалася вугіллю, а не нафті та газу. Надзвичайно високою була енерго- та матеріалоємність промислової продукції, її виготовлення потребувало надто великих затрат енергії й металу.
Попри істотні недоліки радянської економічної моделі, відбудова важкої промисловості і її подальші успіхи — вражаюче досягнення сталінського режиму. У цьому досягненні проявлялася традиційна здатність тоталітарних режимів за допомогою жорстокого планування, репресій і соціальної демагогії концентрувати наявні ресурси на одній ділянці.

Але забезпечити гармонійний розвиток усього народногосподарського комплексу за допомогою цих методів було неможливо. Стан сільського господарства, всієї соціально-культурної сфери у ці роки переконливе тому свідчення.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ  
1.    Назвіть пріоритети п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства.
2.    На яких соціально-економічних принципах ґрунтувався план відбудови економіки? Як ці принципи позначилися на ході відбудови?
3.    Які ресурси використовувалися в ході відбудови важкої промисловості України?
4.    Яке місце в планах відбудови займало відродження Донбасу?
5.    Які об'єкти електроенергетики було заплановано відбудувати в першу чергу?
6.    Які результати відбудови і розвитку електроенергетики України у 1945-1953 рр.?
7.    Що було зроблено в Україні у другій половині 40-х — на початку 50-х років для відбудови й подальшого розвитку металургії і машинобудування?
8.    Яке місце відводилося важкій промисловості України в індустрії Радянського Союзу на початку 50-х років?

СТАН СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ НАРОДУ
Згадайте:
1. Яких збитків зазнало сільське господарство в роки війни? 2. У якому стані перебував житловий фонд України після відновлення радянської влади? 3. Що спричинило голодомори 1921-1923 і 1932-1933 рр.?
 У повоєнний період виняткове значення для всього населення України мав стан сільського господарства. Початок відбудовчого періоду співпав з голодом 1946-1947 рр., що особливо ускладнило відновлення економічного життя. Ті роки для центральних та південних областей України виявились несприятливими: посуха, неврожай і як результат — недорід. Але не це було визначальним: головна причина голоду полягала в позиції держави, яка не вжила заходів, аби запобігти голоду. Обставини 1946-1947 рр. були аналогічними тим, що мали місце в 1932-1933 рр., тобто в роки голодомору в Україні. Трагедія повторювалась. Під виглядом заготівель держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села і тим самим прирікала селянство на голод. Перша повоєнна зима у багатьох районах України виявилася малосніжною, а весна і початок літа — найпосушливішими за кілька останніх десятиліть. Наприкінці весни територія, охоплена посухою, була навіть більшою, ніж у 1921 р. Лише у західних і північно-східних областях України погодні умови були відносно сприятливими. Валовий збір зернових культур був у три рази нижчий, ніж у 1940 році. Зернові в багатьох господарствах колгоспникам не видавалися зовсім, а в деяких областях на трудодень отримували лише по 50-100 г зерна. Гіркий досвід минулого підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують. Почалася масова втеча, особливо молодих, працездатних, у міста, на новобудови. Міністерство сільського господарства звернулося до уряду і ЦК КП(б)У з проектом постанови про неприпустимість самовільного залишення селянами колгоспів і повернення втікачів. ЦК КП(б)У з властивою йому категоричністю зобов'язав партійні й радянські органи «надавати допомогу правлінням колгоспів у поверненні колгоспників, що самовільно пішли з колгоспу».


Місцева влада подекуди наважувалася надавати допомогу голодуючим, звільняючи без узгодження з керівництвом безнадійні колгоспи від виконання хлібозаготівель. Однак партійні й державні верхи, виховані в дусі бездумного й безумовного виконання
будь-яких, навіть абсурдних, наказів керівництва, жорстоко переслідували «м'якотілих», звільняли з роботи, накладали стягнення і прагнули за всяку ціну виконати державні плани. Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною. Селяни ж залишилися без продовольства. Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадибної ділянки. Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені. На початку 1946 р. 43% колгоспників не мали корів, а 20% -жодної худобини взагалі, навіть птиці. В результаті голод нещадно душив селян і від нього померло близько 1 мли чоловік. Було зафіксовано випадки людоїдства, майже 3 млн хворіли на дистрофію, анемію.
У Москві, Києві, обласних і районних центрах України було відомо про такий жахливий стан на селі. Але партійно-державний апарат ніяк не реагував на це. Як і в 1932-1933 рр., уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає. Більше того — сталінське керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон. У 1946 р. його було експортовано 1,7 млн т, причому значна частина передавалася іноземним державам безкоштовно у формі «братерської допомоги». Такого роду безоплатна допомога надавалась і в першій половині 1947 р. Питома вага в ній України була значною. Серед країн, куди направляли допомогу, — Болгарія, Чехо-Словаччина, Румунія, Польща. До співвітчизників застосовувався Закон від 7 серпня 1932 р. про «п'ять колосків». Тисячі колгоспників було засуджено як «саботажників» та «підривників соціалістичного господарювання на селі».
Голод 1946—1947 рр. супроводжувався посиленням репресій проти різних верств населення, зокрема селян. 4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян». Відповідно до них крадіжка колгоспного, державного Майна, в тому числі зрізування та збирання голодними людьми Колосків, передбачала ув'язнення від семи до десяти років з Конфіскацією майна. На вересень 1947 р. в суди було направлено понад 10 тис. таких справ.

І лише тоді, коли голод почав загрожувати масовим вимиранням селянства, керівництву УРСР вдалося нарешті вжити конкретних заходів. Неодноразово до Сталіна з листами й доповідними записками про стан справ в Україні звертався тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов. Це викликало роздратування диктатора, який в одній із телеграм назвав керівника комуністів України «сумнівним типом». У березні 1947 р. за участю представників Москви відбувся бурхливий Пленум ЦК КП(б)У, що звільнив Хрущова з посади секретаря ЦК. Його посаду обійняв близький соратник Сталіна Л. Каганович. М. Хрущов залишився головою уряду УРСР. Саме в цей час центр нарешті вирішив надати продовольчу допомогу селянству України. Село вступило у посівну кампанію, але без допомоги держави засіяти поля, тобто закласти основу врожаю 1947 р., було просто неможливо. Колгоспи одержали 60 тис. т зерна, що, хоча й запізно, все ж дозволило підтримати і врятувати від смерті 3,4 млн селян, які брали участь у весняних польових роботах.
Голод було подолано лише після жнив 1947 р., коли зібрали новий урожай. Тоді ж з'явилася
господарства можливість реально розпочати відбудову села. Валовий збір зернових перевищував 1 млрд пудів - майже вдвічі більший, ніж попереднього року.

У 1946 р. на трудодень український колгоспник одержував у середньому близко 1 кг зерна, у 1950 р. - 1,2 кг, у 1951 р. - 1,6 кг. Окрім хліба, селянам видавали на трудодні гроші, відповідно -1,0; 1,2; 1,6 крб. Втім багато колгоспів не видавали ні зерна, ні грошей. Основним засобом існування селянства залишалися підсобні господарства, та умови для їхнього розвитку були несприятливими. Сільськогосподарський податок нещадно душив селянство. Вирощувати городину, мати сади, виноградники, тримати птицю, худобу було вкрай невигідно. Так, податок на городні культури був у 7,5 раза вищий, ніж на зернові, оподатковувались фруктові дерева, кущі ягідників тощо. Це погіршувало і без того тяжке становище селян. У вищих ешелонах влади все це обґрунтовувалось необхідністю примусити селянина більшу частину часу віддавати так званому громадському господарству, тобто колгоспам.


Зберігалось встановлене ще до війни обмеження у пересуванні колгоспників: вони були позбавлені можливості мати паспорти, на них не поширювалося пенсійне забезпечення та виплати за тимчасовою непрацездатністю. На роботу в інші галузі народного господарства селянин міг влаштуватися лише з дозволу, на основі відпускної довідки колгоспу. Таке закріпачення тривало аж до загальної паспортизації села в 60-ті роки.
Відбудова сільського господарства в Україні відбувалася повільно. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми. Пріоритет надавався відбудові промисловості. В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалася на низькому рівні. Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними, а то й репресивними методами інтенсифікації праці в господарствах.


21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР з ініціативи керівництва УРСР прийняла дискримінаційний Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Указ передбачав скликання загальних зборів колгоспників, де мало відбуватися обговорення заздалегідь визначеного кола осіб тих, хто не виробив мінімуму трудоднів. На зборах ухвалювалися «громадські вироки», жертви яких підлягали депортації до Сибіру та інших віддалених місць Радянського Союзу. Це було нечуване свавілля влади щодо селянства, жертвами якого часто ставали хворі, вдови з дітьми, інваліди війни, люди похилого віку. У більшості випадків «громадські вироки» виносилися під тиском працівників райкомів КП(б)У, райвиконкомів. У 1948-1950 рр. було оголошено 12 тис. «громадських вироків», майже 20 тис. колгоспникам оголосили «попередження», багатьох із них примусили дати письмові зобов'язання виробляти встановлений керівництвом «мінімум». Пряме насильство, жорстокі репресії були головними методами забезпечення розвитку сільського господарства, виробництва продукції землеробства та тваринництва.
Ціною надзвичайних зусиль селянства на кінець четвертої п'ятирічки в колгоспах і радгоспах вдалося досягти довоєнного рівня виробництва. У 1950 р. валова продукція сільського господарства України, з урахуванням наслідків проведеної грошової реформи 1947 р., становила 91% від рівня 1940 р. Україна знову стала головною житницею СРСР, але її багатостраждальне селянство, як і раніше, не мало змоги користуватися плодами своєї тяжкої, виснажливої праці.
 Відбудова промисловості була неможлива без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України. Одночасно здійснювалася відбудова водогонів, налагоджувалася робота міського транспорту, комунальних служб. Та житлові й Побутові умови населення, незважаючи на значні масштаби будівництва, залишалися важкими. Мільйони сімей жили в ба-Раках, перенаселених комунальних квартирах (так званих комуналках), не пристосованих для життя приміщеннях.
На фоні значних зрушень у розвитку важкої промисловості "Уло чітко помітне відставання тих галузей господарства, які
мали забезпечити потреби споживання. Як і в довоєнні роки, держава не надавала належної уваги розвиткові легкої та харчової промисловості. Це спричинило нестачу в Україні наприкінці 40 - на початку 50-х років найнеобхіднішого: взуття, одягу, білизни, хоча на одного жителя тут вироблялося чавуну, сталі, продукції машинобудування більше, ніж у будь-якій іншій республіці СРСР. Навіть цукор, 70% виробництва якого зосереджувалося в Україні, дуже рідко потрапляв на стіл трудящих республіки. Таке ж становище було і з соняшниковою олією. Реальні прибутки переважної більшості працівників, як у місті, так і на селі, були нижчими від довоєнного рівня.


Проведена у 1947 р. грошова реформа призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а по вкладах у розмірі понад 10 тис. крб. - на дві третини. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався там з розрахунку 1:10. І цього разу селянство опинилося в нерівних умовах порівняно з іншими категоріями населення.
Скасування у 1947 р. карткової системи розподілу продуктів викликало значне зростання цін на них. Нові ціни більш ніж у тричі перевищували довоєнні, тоді як заробітна плата збільшилася лише наполовину.
У винятково складних умовах повоєнної відбудови надмірне навантаження несла система медичного обслуговування. її відродження відбувалося досить швидко. Кількість лікарняних ліжок у республіці на кінець п'ятирічки досягла майже 200 тис, що перевищувало рівень 1940 р. Значно більше, ніж до війни, працювало в Україні на кінець п'ятирічки лікарів і середнього медичного персоналу. Для значної частини жителів України, особливо сільських районів, віддалених сіл, хуторів, якісне медичне обслуговування залишалося недоступним.

Певні заходи було здійснено щодо налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Але все це були тільки перші кроки, бо торговельні заклади, їдальні, чайні тощо організовувалися в тимчасових, нашвидку пристосованих, необладнаних приміщеннях, які іноді навіть не опалювались.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.
1.    Назвіть пріоритети п'ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства. Чим визначалися ці пріоритети?
2.    Які галузі важкої промисловості відбудовувалися у першу чергу? Чому саме ці?
 3.    Що, на ваш погляд, спричинило голод 1946-1947 рр.? Які його наслідки? Чи можна було запобігти цьому лихові?
4.    Якими були методи відбудови сільського господарства?
5.    Чому влада не дозволяла вільного виїзду селян до міста?
6.    У чому суть грошової реформи 1947 р.?
7.    Коли була скасована карткова система розподілу продуктів і як це відбилося на життєвому рівні народу?
8.    У якому стані перебувала система медичного обслуговування в перші повоєнні роки?

ДОКУМЕНТИ.
1.    З мемуарів М. Хрущова про голод 1946-1947 рр.
... Пошел голод. Стали поступать сигнали, что люди умирают. Кое-где началось людоедство. Мне доложили, например, что нашли голову и ступни человеческих ног под мостом у Василькова (городок под Києвом). То єсть труп пошел в пищу. Потом такие случаи участились.
Кириченко (он бьіл тогда первьім секретарем Одесского обкома партии) рассказьівал, что, когда он приехал в какой-то колхоз проверить, как проводят люди зиму, ему сказали, чтобьі он зашел к какой-то колхознице. Он зашел. «Ужасную я застал картину. Видел, как зта женщина на столе разрезала труп своего ребенка, не то мальчика, не то девочки, и приговаривала: «Вот уже Манечку сьели, а теперь Ванечку засолим. Зтого хватит на какое-то вре-мя». Зта женщина помешалась от голода и зарезала своих детей. Можете зто представить?»
Я докладьівал обо всем Сталину, но в ответ вьізвал лишь гнев: «Мягкотелость! Вас обманьївают, нарочно докладьівают о таком, чтобьі разжалобить и заставить израсходовать резервьі». ...Он считал, будто я поддаюсь местному украинскому влиянию, что на меня оказьівают такое давление, и я стал чуть ли не националис-том, не заслуживающим доверия.
Мемуари НИКИТЬІ Сергеевича Хрущєва // Вопросьі истории. — 1991.  — № 11.  — С. 38.
2.    Спеціальне повідомлення міністра державної безпеки УРСР Савченка міністру державної безпеки СРСР В. Абакумову
Совершенно секретно    8 января 1947 г.
По поступившим в МГБ УССР данньїм в ряде районов Одесской области, в связи с недородом, ощущается острое продовольст-венное затруднение.
В Беляевском, Овидиопольском, Благоевском, Октябрьском, Гайворонском, Коминтерновском и других районах Одесской области на почве недоедания и истощения среди колхозников за-фиксировано большое количество опуханий и смертньїх случаев. В Благоевском районе Одесской области в связи с отсутствием продуктов питання зарегистрировано большое количество опуханий среди детей. В селе Адамовка свьіше 30% детей школьно-го возраста, жалуясь на отсутствие хлеба, прекратили учебу.
 
В селе Благоево у колхозниц сельскохозяйственной артели име-ни Карла Маркса - Пуловой, Скачко, Батан и других - взятьі для направлення в детдом с признаками опухання ЗО детей. В Благоевский райисполком поступило от колхозников большое количество заявлений об оказании продовольственной помощи, однако фондов для зтой цели он не имеет.
В связи с продовольственньїм затрудненнем зарегистрировано большое количество писем, направленньїх в Советскую Армию, с тревожньїми сообщениями и просьбами о помощи. Колхозница села Б.Фестерово Беляевского района Одесской об-ласти Кушнир пишет своєму брату офицеру: «Нет больше сил жить и смотреть, как пухнут гиои детки от голода. Я вьібилась из сил и боюсь, что зта жизнь доведет меня до крайности. Помоги чем можешь».
По линии советских органов принимаются мерьі к организации в 21 районе Одесской области одноразового питання на 36.000 детей, которьім будет охвачено 20 тьісяч школьников, 10 тьісяч до-школьников и 6 тьісяч детей ясельного возраста. Одновременно намечено к открьітию 150 детских ясель на 6000 детей, 9 пищевьіх станций на 3000 человек и 10 детдомов на 2000 человек.
По линии здравоохранения в районьї завозится 15 тонн рыбьего жира.
По существу изложенного информирован ЦК КП(б)У. Министр государственной безопасности УССР генерал-лейтенант (Савченко).
Архів Служби Безпеки України// Спеціальна колекція документів. - Арк. 202-204.
3. Один з перлюстрованих МДБ УРСР листів, адресованих родичам за кордон
Совершенно секретно
Из Спецсообщения МГБ УССР КП(б)У о жалобах населення на продовольственньїе затруднения... Получатель - Польша, Доль-ний Шленск, деревня Кельнув, повит Клядзко, Бек Бария, отправитель-УССР, гор. Житомир, 2, Мельничная, 14, Рудницкая. 6.III.1947 г. ...Мама ходит на рьінке просит оборванная, черная, опухшая, но никто ничего не дает. Петька взял Стаси пальто, ко-вер, шинель и поехал в Западную Украйну менять. 24 февраля, а сегодня 4 марта, а его нет. Стася осталась без полена дров, име-ла 2 стакана риса, сварила и так день прожила. Плачет голодная в холодной квартире, ребенка кормить нечем. Стасик без работьі. Маничка, золотко, сжалься над нами, умираєм с голода, пуд пше-ницьі 900 рублей, пуд белой муки 1600 рублей, жито 800 рублей, картофель 200 рублей, а заработать никак нельзя, бьівает и такой день, что заработаешь 1 рубль и живи как хочешь. Тьі знаешь со-седей Матреньї, те что жили в большой комнате, тот сосед умер с голода. Петька променял пальто Стаси в Луцке на 3 ведра ячменя. Уже больше нет вьіхода. На маму страшно смотреть... Пошли хо-рошие разговорьі по радио и в газетах. Если бьі зто бьіла правда..-
Архів Служби Безпеки України, Спеціальна колекція документів. -Арк. 307-
 4. Про що писали газети в 1947 р. Буфетьі на избирательньїх участках
Магазиньї системьі «Главособгастронома» успешно готовятся к обслуживанию избирательньїх участков*.
Получен богатьій вьібор колбасньїх, кондитерских, табачньїх и винньїх изделий, консервьі и т. п. В день вьіборов на избирательньїх участках города с 6 часов будут работать буфетьі, для кото-рьіх вьіделен ассортимент товаров.
Большевик Запорожья. - 1947. - 8 февраля.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ  
Документ № 1.
Спираючись на спогади М. Хрущова, дайте відповідь, якою була реакція Й. Сталіна на катастрофічне становище, що склалося в Україні у 1946-1947 рр. Документ № 2.
Наскільки детально і точно було ознайомлене вище керівництво СРСР і УРСР зі становищем на селі в 1946-1947 рр.? Аргументуйте свій висновок. Документ № 3. Нині у суспільстві існує кілька версій подій 1946-1947 рр. в Україні:
-    ніякого голоду у ці роки не було;
-    голод був, але його причиною стали виключно несприятливі по-
годні умови;
-    була посуха, трагічні наслідки якої були посилені антинародною
політикою центральних властей;
-    в усьому винна комуністична влада як центральна, так і місцева.
Яка з цих версій, на ваш погляд, підтверджується?
Якщо у вас є власна версія, обґрунтуйте її. Документ № 4.
Наскільки об'єктивно відбивала преса 1947 р. проблеми, що хвилювали населення?


Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченгко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту


Онлайн бібліотека з підручниками і книгами із історії України 11 класу, плани-конспекти уроків по всім предметам, завдання із історії України для 11 класу 



Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.