Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Українська література ренесансу і бароко Роль братств книгодрукування Вишенський ренесанс бароко козацькі літописи

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Українська література ренесансу і бароко. Роль братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку укр. культури, книгодрукування. Перші друковані книги. Іван Вишенський. ТЛ: ренесанс, бароко. Історично-мемуарна проза. Відомості про козацькі літописи. «Історія русів» (фрагменти).

Українська література ренесансу і бароко.

     У ХІV-ХV ст. українські землі були спустошені турецькими й татарськими ордами, унаслідок чого ослаблена країна була поділена сусідами: Галичину захопили поляки, Закарпаття — угорці. Для захисту своїх земель наш народ створив збройні сили — козацтво, яке прославилося на всю Європу, адже захистило від турків і татар слов'янські землі.


У середині XVII ст. український народ постав проти феодального гніту. На чолі з Богданом Хмельницьким українське військо розгромило польських магнатів. Проте приєднанням до Росії (Переяславська рада 1654 р.) Україна прирекла себе на століття кріпацтва, русифікації й повної втрати державності.

Незважаючи на складні умови, українці й далі творили свою культуру, науку й освіту.


Братства. Наприкінці XVI ст. в Україні виникають численні громадсько-політичні й освітні організації, відомі як братства. Братські товариства засновувалися, як правило, при православних церквах. Отже, до певної міри вони були й релігійними організаціями, хоча їхня діяльність уважалася здебільшого світською. До братств належали переважно купці, ремісники й простолюд. Ці організації мали свій суд, скарбницю, вони засновували школи й друкарні, а деякі опікувалися хворими й нужденними, будували лікарні й притулки для бідних. Важливі питання братчики обговорювали на загальних зборах, де обирали чотирьох старших братів, які керували братством до наступних виборів. В Україні найстарішим є Львівське Успенське братство, яке в 1585 р. організувало школу, де навчалися й викладали відомі діячі культури (Памво Беринда, Йов Борецький, Кирило Транквіліон-Ставровецький). Важливу роль у громадському житті відігравали братства, що виникли в Дрогобичі, Києві, Луцьку, Перемишлі. До Київського братства вступив гетьман Петро Сагайдачний разом із Військом Запорозьким.


Освіта. Заснуванням шкіл в Україні уславився князь Костянтин Острозький, який створив кілька шкіл на Волині, з-поміж яких найвідоміша — Острозька академія. У ній викладали філософію, богослов'я, математику, астрономію, церковнослов'янську, грецьку, латинську й польську мови; лекції читали як українські вчені, так і іноземні (здебільшого поляки й греки). Найголовнішою пам'яткою Острозької академії є видання повної слов'янської Біблії 1581 р., текст якої з невеликими змінами, унесеними в XVIII ст., і досі використовується в православних церквах. Найбільше над виданням Біблії працював ректор академії Герасим Смотрицький, видатний філолог і богослов.


     Серед усіх братських шкіл найбільше значення мала Київська, заснована в 1632 р. в статусі колегії. Нею опікувався митрополит Петро Могила, після смерті якого заклад було перейменовано на його честь. У Києво-Могилянському колегіумі (з початку XVIII ст. — академія) викладання велося латиною, загальноприйнятою мовою в тогочасній Європі. Отже, студенти цього закладу мали безпосередній доступ до досягнень європейської науки й мистецтва. Саме Києво-Могилянська академія, перша вища школа східних слов'ян, дала світові філософа й письменника Григорія Сковороду, ученого Михайла Ломоносова, композиторів Максима Березовського й Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, державних і військових діячів Семена Палія та Івана Мазепу.


У XVII ст. подібні заклади виникають у Переяславі, Чернігові, Харкові, 1661 р. у Львові відкривається університет. Про високий рівень освіти в Україні залишив спогад сирійський мандрівник Павло Алепський, приємно здивований чудовою рисою українців: «Усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати... У землі козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».


Книгодрукування. У XV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав дві книжки слов'янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Празі видрукував двадцять три книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську мову (у той час Україна й Білорусь були пов'язані державною належністю до Великого князівства Литовського, тісними культурними відносинами й спільністю книжної мови). У другій половині XVI ст. друкарні виникають по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві та інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші п'ятнадцять років свого існування надрукувала сорок книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на п'ятсот-тисячу п'ятсот сторінок. Розвиткові нашого книговидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який у 1574 р. надрукував у Львові «Буквар» і «Апостол», а ще через сім років в Острозі — Біблію.


Ренесанс і бароко. У XIV-XV ст. у Європі починається Ренесанс (від латин, renascor — відроджуюсь) — епоха Відродження західноєвропейського мистецтва й літератури, що прийшла на зміну епосі Середньовіччя. Основною рисою Ренесансу є повернення в мистецтві до античних зразків, проникнення науки в закони світобудови. У цей час у літературі панує латинська мова, повертається античний ідеал краси, особлива увага звертається на цінність людської особистості, звільнення її від середньовічних догм. Ренесанс спочатку виник в Італії, значно пізніше поширився в інших європейських країнах. До України Ренесанс дійшов із запізненням. У нашій культурі він не охопив усіх видів мистецтва, а існував у XVI ст. як окрема естетична течія, яка в першій половині XVII ст. злилася з українським бароко. Найскладніша проблема для кожного періоду — вироблення власного літературного стилю — так і не була розв'язана. Найвідомішим представником українського літературного ренесансу є Павло Русин, який писав латиною (відома його поетична збірка «Пісні Павла Русина з Кросна», яка побачила світ 1509 р. у Відні).


     Назву доби Ренесанс пишуть з великої літери, а назву стилю — з малої (пор.: доба Ренесансу, епоха Відродження; твір, написаний у стилі ренесансу, ренесансна архітектура).


Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) — це стиль у європейському мистецтві (XVI ст.), що прийшов на зміну ренесансу. Бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнення вразити читача. Цей стиль особливо проявився в літературі й архітектурі нашої країни (наприкінці XVII-XVIII ст.) і набув назви українське бароко (а ще козацьке бароко — у красному письменстві). Найяскравішими представниками літературного бароко є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко в полемічній творчості Івана Вишенського, про якого йтиметься згодом.


Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представлена сьогодні багатьма зразками в Києві, Львові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Глухові, Лубнах та інших містах і так само цікава, як і література цього стилю. Архітектурі бароко притаманні виразність, яскравість, контрастність, велика увага тут приділяється декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон. Передусім у барокові шати вдягалися великі міські храми. Велике значення надавалося й інтер'єру барокового храму, який ніби пристосовувався до людини, догоджав її духовним помислам. Яскравими зразками барокової архітектури в Україні є брама Заборовського (колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софійського собору в Києві; архітектор Й.-Т. Шедель); будівлі Києво-Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретин); Андріївська церква й Маріїнський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітектурні об'єкти є шедеврами світового значення, а більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.


Хронологія Риси літературного стилю Представники
Ренесанс
XIV-початок XVII ст. •    повернення до зразків античного мистецтва (ідеалом стає краса форми);
•    увага до особистості, її внутрішнього світу, до життя простих людей;
•    поширення гуманістичних, волелюбних ідей;
•    заперечення середньовічних традицій
Павло Русин,
Себастіан Кльонович,
Петро Скарга
Бароко
кінець XVII-XVIII ст. •    повернення уваги до Бога як до вершини досконалості;
•    поєднання краси духовної й фізичної, зовнішньої та внутрішньої;
•    бачення світу через контрасти й суперечності;
•    перенасичення художніми засобами (метафори, гіперболи, порівняння, антитези, алегорії тощо);
•    урочистість, мальовничість, пишна декоративність, динамічність композиції

Іван Величковський,
Григорій Грабянка,
Григорій Сковорода,
Феофан Прокопович;
елементи бароко у творах
Івана Вишенського


Іван Вишенський

     Помітною постаттю в літературі наприкінці XVI — на початку XVII ст. є Іван Вишенський (близько 1550-1621), про якого ви дізналися з однойменної поеми Івана Франка. Про життя цього письменника знаємо дуже мало. Він народився під Дрогобичем, недалеко від Львова. Точні дати народження й смерті невідомі, про те, ким були його батьки, як минало дитинство і де він здобув освіту, відомостей немає.

У зрілому віці Іван Вишенський жив у містах Волині, Галичини й Поділля. Десь у тридцять п'ять років він переїхав на святу гору Афон, що в Греції, і вів аскетичний спосіб життя. Звідси Іван Вишенський надсилав в Україну послання, у яких виступав проти покатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобителям. На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Заховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею й зваживши на заклики українських братств, Іван Вишенський у 1604 р. прибуває в Україну. Проживши два роки у Львові та інших містах, він повертається на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. У молитвах і роздумах приблизно в сімдесятирічному віці Іван Вишенський помер.

До нас дійшло шістнадцять творів письменника, здебільшого це послання. Що це за жанр? Послання — це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звертання до однієї чи кількох осіб. «Послання до єпископів» — це єдиний твір, який був надрукований за життя автора, він уважається кращим зразком української полемічної літератури. Полемічні твори були спрямовані проти Брестської унії 1596 р. і вищого православного духівництва, яке зрадило віру.

Унія несла нашому народові посилення соціально-політичного гніту з боку Польщі. На захист національно-релігійної належності стали українські письменники тієї доби: Герасим Смотрицький і його син Мелетій, Іван Вишенський, Захарія Копистенський, Петро Могила. Основою полеміки між католиками й православними були релігійні розходження, але її учасники порушували й важливі соціально-етичні питання.

У «Посланні до єпископів» І. Вишенський з гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими феодалами. Саме в цьому посланні особливо помітні барокові елементи, зокрема в мові твору, це — нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, неймовірне скупчення формальних прикрас. Специфічною рисою мови письменника є творення неологізмів (індивідуально-авторських слів): «Ти ще еси... кровоїд, м'ясоїд, волоїд, скотоїд, звіроїд, свиноїд... , ще еси периноспал, подушкоспал, ще еси тілоугодник... перцелюбитель, шафранолюбитель...»
Іван Вишенський уперше в українській літературі так сміливо виступив на захист простолюду.

Братства по Україні існували не лише в містах, а й у селах. У діяльності братств відзначалися не тільки чоловіки, а й жінки. Високоосвічена киянка Лисавета Гулевичівна заснувала Київське братство, згуртувавши навколо нього кращих письменників того часу, її діяльність високо цінував і підтримував гетьман Петро Сагайдачний. Благородство й гуманізм звучать у таких її словах: «Хіба наші люди вміють лише наймитувати, гнути спину та битися на шаблях і веслувати на чужих галерах? А хіба піїтика, філософія, риторика, граматика, геометрія не доступна українцям?»


ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА


Козацькі літописи


     Літописання було характерне для літератури періоду Київської Русі. Цей вид творчості розвивався й пізніше, зокрема в добу Хмельниччини — героїчний час у житті українського народу. Козацькі літописи — це твори, у яких подано характеристики видатних діячів, описи важливих подій у хронологічній послідовності, тлумачення окремих періодів політичного життя. Вони належать до історично-мемуарної прози — творів, у яких оповідь ведеться у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Мемуарним творам властива документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній домисел. Найдокладніше козацька доба представлена в «Літописі Самовидця», «Літописі Грабянки» й «Літописі Величка». Цікаво, що автори цих пам'яток були козаками, усі вони випускники Києво-Могилянської академії.

Ім'я автора «Літопису Самовидця» невідоме (Авторство приписують Романові Ракушці-Романовському, генеральному військовому підскарбієві (1663-1668), згодом брацлавському священикові Миколаївської церкви в Стародубі), таку назву йому дав П. Куліш, до речі, відомості із цього твору він узяв за основу першого історичного роману в українській літературі «Чорна рада», який ви прочитаєте пізніше. Автор літопису, безумовно, брав участь у тогочасних історичних подіях (звідси й ім'я Самовидець). Хронологічно літопис охоплює короткий період історії України (з 1648 по 1702 р.), але відображає переломний руїнний етап у долі України. У першій частині літопису — історичній — докладно розповідається про основні події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, у другій — літописній — переважає короткий огляд найважливіших подій до початку Північної війни. Автор оцінює героїв літопису по-різному: Петра Дорошенка й Івана Виговського — негативно, бо вони виступали проти Москви (Самовидець був прихильником російської «протекції»), а Якова Сомка, Івана Сірка й Івана Мазепу змальовано прихильно. Автор позитивно ставиться до державницької діяльності Богдана Хмельницького, наділяючи його такими характеристиками: «Козак розторопний у ділах козацьких воєнних і в письмі швидкий». Літопис написаний книжною українською мовою з полонізмами та церковнослов'янізмами. «Літопис Самовидця» став не лише основою для створених пізніше літописів С. Величка й Г. Грабянки, а й важливим джерелом для вивчення історії України.

«Літопис Самійла Величка» вражає не тільки обсягом (чотири томи), а й передусім художністю. Самійло Величко (1670 — після 1728) був писарем у військовій канцелярії, брав участь у військових походах. Дослідники вважають, що з чотирьох томів літопису лише перший був написаний Самійлом Величком, решту книг допомагали створювати його учні, бо їхній наставник утратив зір. Літопис охоплює події 1648- 1700 рр.: у ньому йдеться про міжнародне становище та дипломатичні зв'язки України, докладно відтворено як основні, так і другорядні події вітчизняної історії, у центрі уваги — Національно-визвольна війна 1648— 1654 рр. під проводом Б. Хмельницького. Цього гетьмана С. Величко порівнює з Мойсеєм, наголошуючи, що й після смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». У літописі інтерпретовано біблійні сюжети про Вавилонську вежу, царя Соломона, Содом і Гоморру. Мова твору барокова, у ній багато алегорій (алегоричні образи Біди й Нужди, які прийшли в Україну з Польщі), епітетів, порівнянь, біблійних висловів («...впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавилон», «немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом»). Свого часу літописом цікавився Т. Шевченко, коли працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, — без сумніву, знайомство з документами відображено й у творчості поета.

Як і попередні два історично-мемуарні твори, «Літопис Грабянки» розповідає про Національно-визвольну війну 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького, проте не всі факти оповіді історично достовірні, що зумовлено джерелами, якими користувався автор. Григорій Грабянка (рік народження невідомий — 1738) упродовж життя був і сотником, і полковим осавулом, і суддею, зрештою, і літописцем. У «Літописі Грабянки» відчутний вплив українського літературного бароко: епічність, динамічність оповіді, напруженість дії, використання «високого», патетичного стилю розповіді. Це свідчить про те, що цей твір передусім явище красного письменства.

Завершує традицію козацьких літописів «Історія русів» — пам'ятка української історичної прози й публіцистики кінця XVIII ст. Автор твору невідомий, але з перших сторінок стає зрозуміло, що він український патріот. Автор називає українців русами: він зазначає, що слов'яни походять від Яфета і з давніх-давен проживають між Каспієм і Віслою. У творі коротко викладено історію Київської Русі, описано нашестя Батия як страшне лихо, яке змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб боронитися від татар. В «Історії русів» критично оцінюється запровадження Брестської унії, яка призвела до розколу й ворожнечі українського народу. Автор твору дає високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, наголошує на освіченості й розважливості І. Мазепи, щоправда, робить це обережно. У творі засуджено політику Петра І, тиранію й покріпачення України, тут утверджується думка, що всі народи мають право на власну державність, що Київська Русь — державне утворення саме українського народу, а наша історія починається значно раніше, аніж у XIV ст. Твір належить до російськомовної української літератури (він написаний російською мовою з вкрапленнями українізмів).


У науковий обіг поняття козацькі літописи ввів Самійло Величко. «Літопис Величка» — це умовна назва твору «Сказаніє о війні козацькой з поляками…», а «Літопис Грабянки» відомий як «Дійствія презільной і от начала поляков крвавшой небивалой брані Богдана Хмельницького,гетьмана Війська Запорозького, з поляками…».


Перша частина «Літопису Самійла Величка» написана рукою самого автора (уважно розгляньте манеру письма). Написання такого типу дослідники називають «київським», доводячи, що твір створений у Києво-Могилянській академії, де так писали всі, хто належав до вищої верстви: «Воно [письмо] чепурне, круглясте, чіткі, вирисувані літери стоять кожна окремо, рівною низкою, майже без нахилу, з короткими певними розчерками — усе це виказує руку, звиклу до писання, на вмілість і на смак того, хто писав і зумів надати рукопису майже художній вигляд», — зазначає Валерій Шевчук.


Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

Матеріали з української літератури, планування з української літератури, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з української літератури 9 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.