Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Українська література у другій половині ХХ ст. Повні уроки

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 12 клас. Повні уроки>> Українська література:Українська література у другій половині ХХ ст. Повні уроки

Тема: Українська література у другій половині ХХ ст

Мета: Ознайомлення  їз “Закулісним” етапом розвитку модернізму в літературі, його опозиційні прояви різних стильових тенденцій.

Хід уроку:
  З першу ознайомимось з поняттям - модернізм


В українській літературі модернізм не проявився у повному й концептуальному вигляді, однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційного суб’єктивно-індивідуалістського розуміння людини і дійсності.   
 В продовж усього  ХIX ст    Українська література розвивалась  у виры народницької традиції, (розумілося головним чином селянство) кредом якої було служіння народові.  Ось кілька етапів розвитку  реалізму минулого століття: у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями  - просвітительський  (Г.Квітка-Основ’яненко,  П.Гулак-Артемовський І.Котляревський), зрілий класичний ( І.Франко, Панас Мирний, Т.Шевченко)етнографічний (П.Куліш, П.Кузьменко).

Ul12ko.jpegUl12k.jpeg
Модернізм зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні (“просвітянство”, утилітарне призначення мистецтва), але він же й виступає одним із спадкоємців народницької (в широкому розумінні цього слова) літератури ХХ століття. Переважає бачення людини в розкритості її внутрішнього світу до інших, у зв’язках з народом як духовною соборністю”
 
      У творах реалістів порушувалися,  і теми з життя сільського духовенства, настільки дозволяли цензурні полегшення, (І.Нечуй-Левицький, А.Свидницький), акцент на необхідності вихідцям з освідчених кіл, інтелектуалам „іти в народ”польської інтелігенції та шляхти (Б.Грінченко, О.Кониський), проте і в них, українські письменники свято виконували Шевченків заповіт - полегшувати його долю, служити йому: „Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово...”
      Такий підхід до художнього моделювання  наших митців  у дійсності був виправданий, адже мистецтво такого собі  бездержавного народу мало виконувати функції держави – розвивати звичаї, традиції, рятувати культуру, її мову.
      Зрозуміло, що такий, розвиток нашого художнього слова ,  дещо однолінійний, в умовах бездержавності ставав гальмом на шляху його мистецького  і ідейного  оновлення, вирівнювання з літературним процесом інших європейських країн. І.Франко  одним з перших ці процеси помітив, зазначивши  у статті.

Ul12f.jpeg
У наші часи сучасні письменники дуже часто беруть за основу класичні твори письменників XIX ст. Пропоную перглянути виставу "Кайдаші", яка є яскравим прикладом вищесказаного:



„ Народження нової літературної генерації за  останні десятилітя XIX в.” (1901), названої „Молодою Україною”, яка хоче  бачити твір, „огрітим власним чуттям автора, надиханим глибокою ідеєю”.
 В.Стефаник , О.Кобилянська, М.Коцюбинський 

Ul12st.jpegUl12koc.jpegUl12kob.jpeg

  ці молоді письменники, старалися показуваьи  суспільні відносини наскрізь їхнє переосмислення у свідомості особистості. У свою чергу, такий психологізм творчості зумовив і  інші зміни у прозі, зокрема тяжіння в описах  до лаконізму, посилення емоційну тональність розповіді через увиразнення образності і тому надавало схвильованості  дещо ліричної. Так новітня течія -  реалізм, якому дослідники дали назву -  психологічний.
Вважається  традиційно, що Микола Вороний  був зачинателем українського модернізму . В 1901 р. готуючи альманах “З-над хмар і долин” (видання  1903 р.),  у “Літературно-науковому віснику”  М.Вороний опублікував відкритий лист де  закликав  українських письменників писати твори, в яких були б, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба”,де було б “хоч трошки філософії,, “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”. Письменник  для свого альманаху вважав неприйнятними спрощено тенденційні твори,  примітивні натуралістичні  тапобутово-етнографічні . Він закликав інакше  писати, “по-сучасному”, літературу  оновлювати, виходячи насамперед із суто вимог і завдань  художніх - основна думка М.Вороного, його виступу. 
Відмінність між напрямами і течіями, які виникали й розвивалися на спільній основі інтенсивного оновлення і стає виразнішою якщо сприймати модернізм як широке художнє явище, я естетичну концепію. В першому  десятирччю XX ст  в українській прозі. Акцентно виділяються  прийоми та засоби імпресіоністичного письма.На початку він  виявився у французькому живописі як  мистецький напрям. У 1900-х роках  проза Коцюбинського є одним з найкращих взірців  імпресіоністичної поетики, оновлення художнього слова на засадах.  Письменник поставив підзаголовок до повісті “Fata morgana” „З сільських настроїв”, який чітко підкреслюваві, що у творі йдеться про те, як представники різних верств сільської громади оцінюють події  і розуміють, що відбуваються у складні часи соціальних катаклізмів  в селі, зокрема і в країні.  Воєнний, післявоєнний, революційний,  пострадянськи ці етапи і періоди  пережилаУкраїнська література ХХ століття.  У кожного  етапу є свої літературні герої, свої характерні  особливості.
Свого часу молоді автори , наголошували, що “тенденційний реалізм”  спричинив кризу в літературі І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін.., це  стверджували передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”,., у яких “кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням”. Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: “Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи”. Молодомузівці намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів художнью красу. Цей шлях веде “літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись” так вважав І.Франко.
Оскільки український реалізм початку ХХ століття був здебільшого народницьким, “селянським” реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.
Революція 1917 р. культурну діяльність України  сповнила відчуттям новизни, свідомістю звільнення від обмежень  та його старого світу.  В якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі такі поставали складні  і невідступні питання. Це був час сподівань  і пошуків . Натхнені відчуттям зростаючою аудиторієї та  власної місії , художники й учені, письменники з захопленням поринули у створення нового всесвіту культури.
Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Пролетарське мистецтво потрібно завстосувати замість  буржуазого  мистецтва. Письменники марксизму пропагували думку, для здійснення своїх завдань революційна діяльність , повинна проникнути  і в область культури а не лише суспільно-політичної сфери. Тобто  старе  мислення минулого  необхідно новим  замінити.
Заснцвання літературної організації "Пролеткульту" була  зумовлена спробою у  Росії заснувати  пролетарську культуру,

Ul12pr.jpeg

що за основу мала дві корінні засади: перша, це  народні маси повинні брати участь у створенні  цієї культури; по-друге,пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції й зразки минулого. Поєднаний  із культурою російського міста, "Пролеткульт" серед українців  не мав великого впливу. Однак процесі виникнення в Україні так званих масових літературних організацій  його ідеї зробили свою справу.
Під керівництвом Сергія Пилипенка в 1922 р. у Харкові з'явилася перша з масова літературна організаця — "Плуг". Ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців - заявивши, що для мас треба створювати таку літе-ратуру, яку вони хочуть. Один із діячів організації визначав так ставлення до мистецтва: "Головне завдання сьогодення в царині мистецтва полягає в тому, щоб мистецтво приземлити, зробити його дуже потрібним і зрозумілим для народу, «поставити  його з п'єдесталу на землю». Василь Еллан-Блакитний вже  через рік організував "Гарт",  літературну групу що теж намагалася творити  для створення на Україні пролетарської культури. Склад групи  Гордієнко Костянтин, Довженко  Олександр, Досвітній Олесь, Йогансен  Михайло, Копиленко  Олександр, Микитенко  Іван, Валер'ян,  Поліщук Володимир, Сосюра, Сенченко  Іван,  Тичина Павло, Хвильовий Микола та ін.
Іх твори були настільки мелодійними, що неодноразово на їх вірші писали музику. Послухайте :Музика Є. Зубцов, Слова В. Сосюра.


Виникали також групи невеликі  нейтральних  ідеологічно або "непролетарських" письменників та художників поряд із цими організаціями   марксистськими.
Особливо визначаэться літературна  київська група "неокласиків" в  укранізаційний період ,яку очолював М. Зеров. В її складї вважалися М. Драй-Хмара, П. Филипович, (Юрій Клен) О. Бургардт, М. Рильський. Високо освічені люди, володіли декількома іноземними мовами, робили численні переклади світової класики, достойно протистояли "Пролеткульту".  Головним орїєнтиром "Неокласиків" було  поєднання національних традицій і досвіду літератури с віту та європи.
М.Хвильовий поділяв  стетичні погляди "неокласиків", він виступав проти "масовізму" у літературі  і хуторянства . ") .Відіграли значну роль у розвитку українського літературного процесу  публіцистика Хвильового  ("Камо грядеші?", "Думки проти течії. Стаття "Україна чи Малоросія?"  яка в 1926 р. з літературного обігу  була вилучена, її дозволили до публікаціх лише в  1990р.
 «Гарт» розпався в  1925 р. деякі  його члени (серед них М. Куліш, П. Тичина, М. Бажан, П. Панч, Ю. Яновський та І. Сенченко) заснували нову літературну  елітарну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") яку очолив  М. Хвильовим.
Не лише Пилипенко багато інших  прихильників "Плуга» були противниками  "Вапліте". Тодішнє комуністичне керівництво України теж виступило  з критикою «буржуазно-націоналістичної ідеології». Й. Сталін наголосив  на небезпеці  поглядів Миколи Хвильового. Тому було створено ВУСПП прорадянську організацію (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі.  В 1927 р було  посилено контроль комуністичної партії за діяльністю літераторів.
В такий гарячий час , у  розпал цих подій виходять у світ літературні твори високого рангу — Павла Тичини га Максима Рильського. П.Тичина стає широко визнанним одразу ж після виходу в 1918 р. збірки "Сонячні кларнети". Представлене ним у  збірках, як "Замість сонетів і октав", "Вітер з України", мистецьке володіння словом чітко підкреслювали , що твори Тичини є надзвичайним  стилем розвитку української поезії. Поезії М.Рильського, яку  публікують у збірках "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Тринадцята весна", виглядали стриманіше, філософськими й глибоко заковані у класичні традиції Заходу.  На той часСеред багатьох інших поетів на особливу увагу заслуговують Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Володимир Сосюра, Микола Бажан і Тодось Осьмачка.
Революційні наслідки та  наслідки громадянської війни в житті людини і суспільства в  основному  є головною темою прозових творів є . У "Синіх етюдах", які пронизані тонким почуттям слова, симбіозом грубого реалізму  іромантичності, М. Хвильовий пише про революцію, хоча на противагу в  "Осені" і "Я" він описує її суперечності й своє загостренне  почуття розчарування нею. У своїх творах:  "У житах", Г. Косинка майстерно зображає  рішучий настрій селян у боротьбі з іноземцями. Скептично-містичний Валер'ян Підмогильний описує у романі "Місто", як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдяки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. У своєму творі "Із записок холуя" майстер сатири Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гумо¬рески якого читали мільйони людей.
Найвидатнішою постаттю серед драматургів був Микола Куліш. Його  найвидатніші п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали шаленну сенсацію - модерністською формою і трагікомічним шовінізмом, ментальності"малоросійської" , свавільного українського націоналізму, духовної недбалості комуністів-доктринців.
У відносинах між українським Заходом і Сходом  в цей період сталися показові зміни . Коли  на межі століть галицькі видання закликали до  своїх шпаль Наддніпрянських письменників, то в 20—30-ті роки східноукраїнська преса масово пробогує  публікування галицьких та буковинських авторів. А в Харкові засновується письменницька спілка " з однойменним журналом "Західна Україна, яку очолює Мирослав Ірчан  після повернення з Америки. Імена Ярослава Галана, Степана Тудора, Петра Козланюка, Ярослава Кондри, Олександра Гаврилкжа, Василя Бобинського, Катерини Гриневичевої, Мирослави Сопілки розмаїто показують  літературно-мистецькі пошуки авторів західної України.
Поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич вирізняється новаторським талантом у Західній Україні.  Його збірки привертають увагу філософським осмисленням буття "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації". Творчість Б.-І. Антонича дуже юлизька до  поезії П.Тичини.
Виділяємо основні чинники , що впливають на подальший розвиток української культури, це: 1) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості; 2) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; 3) усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства, врахування світового культурного досвіду; 4) можливостей національної ментальності, всебічне використання резервів національної культурної традиції орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й світове значення, загальнолюдське, адже остані і є показником зрілості культури.
Більше століття  вже минуло з того часу, як у мистецтві і зокрема в літературі виник модернізм. Не зважаючи на несприятливі умови, українська література також приєдналася до світового літературного процесу і в той чи інший спосіб прагнула не бути самодостатньою, а залучалась до європейського руху. Історичні умови гальмували процес наближення української літератури до відповідного європейського рівня. Було створено залізну завісу, штучно стримувались будь-які тенденції, що виявляли модерністскість українського мистецтва. Пізніше в наукових дослідженнях будь-які вияви модернізму у мистецтві таврувались із посиланнями на класиків марксизму-ленінізму. Та й дотепер у шкільному курсі літератури не прийнято визнавати певні твори й авторів модерністськими. Ще не подолано комплекс меншовартості української літератури.
Філософським підґрунтям модернізму є погляди Ф. Ніцше, і С. Павличко так окреслює його концепцію: “Модерність існує у формі бажання знищити те, що було раніше, в надії нарешті дійти до точки, яка може називатися справжнє теперішнє, точки народження, якою позначається нова подорож. …У такому визначенні модерністська історія в тексті Ніцше є діаметральними протилежностям.
Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні, національні, моральні, гуманістичні ідеали ХVІІІ – ХХ століття, коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку.
Протягом  всього ХIX ст Українська література розвивалась у вирі народницької традиції, кредом якої було служіння народові (розумілося головним чином селянство). Вісь кілька етапів розвитку реалізму минулого століття : у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями - просвітительський (Г. Квітка -Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський І.Котляревський), зрілий класичний ( І.Франко, Панас Мирний, Т. Шевченка) етнографічний (П. Куліш, П. Кузьменко).

Ul12ku.jpeg
У творах реалістів порушувалися, і тими з життя сільського духовенства, настільки дозволяли цензурні полегшення, (І.Нечуй-Левицький, А.Свидницький), акцент на необхідності вихідцям з освідчених кіл, інтелектуалам "іти в народ" польської інтелігенції та шляхти (б.Грінченко, О. Кониський), проте і в них, українські письменники свято виконували Шевченків заповіт - полегшувати його долю, служити йому: "Звеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово."


Список використаних джерел:</u

Урок на тему :Модернізм в Українській летературі Федорова, О. М.., учителя української мови та літератури, м. Лубни, сш №4

Вацеба Оксана Бібліографічний покажчик та анотації кандидатських дисертацій захищених у спеціалізованій вченій раді Львівського державного інституту фізичної культури у 2001 році.- Львів: ЛДІФК, 2001.- 52с.

Видання секції суспільних і гуманітарних наук Національної академії наук України: 1998-2003: Бібліографічний покажчик/ Голов. ред. І.Ф.Курас.- К., 2003.- 754с.- 16.94 Вчені записки Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія".- Харків: Видавництво НУА, 2005.- 707с.

Джерело: Український реферативний журнал: Серія 1. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво 2002.- К.: , 2003.- Історія України (навчальний посібник)    1997    Верстюк В.Ф.    422 Франко Іван Українська література в 1904 році.- Львів: ЛНУ, 2005.- 93с.

Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- Образовательный форум.

Предмети > Українська література > Українська література 12 клас > Українська література у другій половині ХХ ст. Повні уроки