|
|
(2 промежуточные версии не показаны) | Строка 1: |
Строка 1: |
| '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 5 клас]]>>[[Українська література 5 клас]]>> Українська література: Народна казка «Летючий корабель»''' | | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 5 клас]]>>[[Українська література 5 клас]]>> Українська література: Народна казка «Летючий корабель»''' |
| | | |
- | <u>'''<metakeywords>Українська література, клас, урок, на тему, 5 клас, Народна казка, Летючий корабель.</metakeywords>Народна казка «Летючий корабель»'''</u> | + | <u>'''<metakeywords>Українська література, клас, урок, на тему, 5 клас, Народна казка, Летючий корабель.</metakeywords>'''</u> |
| | | |
- | '''''ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ'''''<br>Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться:<br>— Піти б то, може, там де наше щастя закотилося!<br>Порадились, просяться в батька та в матерк<br>— Підемо ми, — кажуть, — до царя на<br>обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!<br>Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi!<br>— Підемо, та й годі! Благоеловіть нас на<br>дорогу.<br>Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.<br>А дурень сидить на печі та й co6i проситься:<br>— Піду i я туди, куди брати пішли!<br>— Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять!<br>— Hi, — каже, — не з'їять. Піду!<br>Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:<br>— Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син!<br>Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса!<br>— Здоро діду!<br>— Здоров, сину!<br>— Куди йдете, діду?<br>А той каже:<br>— Ходжу по світу, з біди людей виручаю.<br>А ти куди?<br>— До царя на обід.<br>— Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав?<br>— Hi, — каже, — не вмію!<br>— То й чого ж ти йдеш?<br>— А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.<br>— Сідай же, — каже дід, — та спочинеш<br>трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі<br>— Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.<br>— Нічого, виймай!<br>От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів! | + | '''[[Українські народні казки.Повні уроки|Народна казка]] «Летючий корабель»''' |
| | | |
- | [[Image:0050057.jpg]]<br>— Ну, що ж, — каже дід, — як його, не<br>пивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе в<br>торбі горілки?<br>— Де б то вона в мене взялась? Є тільки<br>води пляшка!<br>— Виймай! — каже.<br>Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала!<br>— От бач! — каже дід.<br>От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже:<br>— Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,<br>та підійди до дерева, та й удар сокирою в де<br>рево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж<br>поки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, —<br>тобі корабель збудується, а ти сідай на нього<br>й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі<br>бери, кого б там не стрів.<br>Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.<br>От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить:<br>— Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!<br>Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся і полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не зглянеш!<br>Летів-летів, коли дивиться дурень — припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров, небоже!<br>— Що ви робите?<br>— Слухаю, — каже, — чи вже позбирались до царя на обід люди.<br>— А хіба ви туди йдете?<br>— Туди.<br>— Сідайте зі мною, я вас підвезу.<br>Слухало сів. Полетіли.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік шляхом, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров, небоже!<br>— Чого ви на одній нозі скачете?<br>— Того, — каже, — що коли б я відв'язав<br>другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, — каже, — не хочу.<br>— Куди ж ви йдете?<br>— До царя на обід.<br>— Сідайте з нами.<br>— Добре.<br>Скороход сів. Знов полетіли.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого.<br>Дурень і крикнув:<br>— Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що<br>не видно ні птиці, нічого?<br>— То що, що не видно? То вам не видно,<br>а мені видно!<br>— Де ви її бачите?<br>— Е, — каже, — там за сто миль сидить<br>на сухій грушці!<br>— Сідайте з нами!<br>Він і сів. Полетіли.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Куди ви йдете?<br>— Іду, — каже, — добувати на обід хліба.<br>— Та у вас і так повен мішок!<br>— Що тут цього хліба! Мені й на один раз<br>поснідати не стане.<br>— Сідайте з нами!<br>— Добре.<br>Сів і Об'їдайло. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Чого ви тут ходите?<br>— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк во<br>ди не знайду.<br>— Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому<br>ви не п'єте?<br>— Е, що тут цієї води! Мені й на один ков<br>ток не стане.<br>— Так сідайте з нами!<br>— Добре.<br>Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи.<br>— Здорові, дядьку. Куди це несете солому?<br>— У село, — каже.<br> — Ото! Хіба в селі нема соломи.<br>— Є, — говорить, — та не така!<br>— А хіба це яка?<br>— А така, — каже, — що хоч би яке душ<br>не літо було, а тільки розкидай цю солому,<br>то зараз де не візьметься мороз і сніг.<br>— Сідайте з нами!<br>Морозко сів. І полетіли далі.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Куди ви дрова несете?<br>— У ліс.<br>— Ото! Хіба в лісі нема дров?<br>— Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.<br>— А які ж?<br>— Там, — каже, — прості, а це такі, що<br>як тільки розкидав їх, так зараз де не візь<br>меться військо перед тобою!<br>— Сідайте з нами!<br>І той згодився, сів та й полетіли.<br>Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці<br>убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.<br>Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже:<br>— Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!<br>Лакей пішов, подивився, приходить до царя:<br>— Якась, — каже, — мужва обідрана! <br>Цар не вірить: <br>— Як, — каже, — можна, щоб мужики на<br>золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не<br>допитався!<br>Взяв та й пішов сам поміж людьми.<br>— Хто, — питає, — тут на цім кораблі<br>прилетів?<br>Дурень виступив. <br>Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!»<br>Що його робити? І давай йому загадки загадувати.<br>— Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не<br>добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а<br>оце меч — а йому голова з плеч!<br>Лакей і пішов.<br>А Слухало, той самий, що припадав до землі вухом, підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є. Скороход побачив:<br>— Чому ти, — питає, — не їси?<br>— Де вже мені їсти! І в пельку не йде.<br>І розказав — так і так:<br>— Загадав мені цар, щоб я, поки люди по<br>обідають, добув води живлющої і цілющої...<br>Як я її добуду?<br>— Не журись! Я тобі дістану! <br>— Ну, гляди!<br>Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що.<br>— Скажи, — говорить, — що принесу!<br>От лакей і пішов.<br>А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живлющої і цілющої. Набрав, утомився. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи».<br>Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає.<br>Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав:<br>— Не журись! — каже. — Під млином<br>спить, вражий син!<br>— Що ж ми будемо тепер робити?— каже дурень. — Як би його збудити?<br> А Стрілець каже:<br>— Не бійся: я збуджу!<br>От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.<br>Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку:<br>— Як із'їсть зі своїм товариством за од<br>ним разом шість пар волів жарених і сорок<br>печей хліба, тоді, — каже, — віддам свою<br>дитину за нього, а не з'їсть, то от оце меч —<br>а його голова з плеч.<br>Слухало й підслухав та й розказав дурневі.<br>— Що ж мені тепер робити? Я й одного<br>хліба не з'їм! — каже дурень.<br>Та й знов зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже:<br>— Не плач, я за вас усіх поїм, ще буде й<br>мало!<br>Приходить лакей: так і так.<br>— Добре, — каже, — нехай дають!<br>От зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить.<br>— Ех, — каже, —мало! Хоч би ще трош[и дали!..<br>Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. А не вип'є: мій меч — його голова з плеч!<br>Слухало підслухав — розказав; дурень плаче.<br>— Не плач! — каже Обпивайло. — Я, —<br>каже, — сам вип'ю, ще й мало буде!<br>От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина.<br>Обпивайло як узяв пити — всі до каплі випив ще й підсміюється.<br>— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив!<br>Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!»<br>От і посилає до дурня лакея:<br>— Піди скажи, що сказав цар, щоб перед<br>вінцем у баню сходив.<br>А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він, сякий-такий, зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зажарити!<br>Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідом іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре.<br>Вранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили.<br>— Оце, — каже, — як я міцно спав!<br>Та й пішов із бані.<br>Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...<br>— Ну, — каже, — як дістане мені на ра<br>нок полк війська, — то вже дам свою дочку<br>за нього, а не дістане, то от мій меч — йому<br>голова з плеч!<br>А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..»<br>От і дав наказ.<br>Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче.<br>— Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?<br>Іде на корабель до товариства:<br>— Ой, виручіть, братця! Виручали не<br>один раз із біди, і тепер виручіть! А то про<br>пав я на світі.<br>— Не плач, — каже той, що ніс дрова, —<br>я тебе виручу.<br>Приходить слуга:<br>— Казав, — каже, — цар, що як поста<br>виш завтра на ранок цілий полк війська,<br>тоді твоя царівна!<br>— Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки. — каже, — скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою чарівну візьму.<br>Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають.<br>Він питає:<br>— Що там так рано грає?<br>— То, — кажуть, — той своє військо<br>муштрує, що на золотім кораблі прилетів.<br>Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе.<br>Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац:<br>— Стій! — крикнув.<br>Військо у лаву стало, — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує:<br>— Сідай, мій зятю любий!<br>Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!<br>От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов!<br> <br>Як у казці змальовано дурника?<br>Що баба поклала дурникові в дорогу?<br>Якими рисами характеру народ наділяє дурника у казці?<br>Кого дурень узяв із собою на корабель?<br>Як друзі допомогли дурневі виконати перше завдання царя?<br>Як подорожні допомагали дурникові?<br>Чим Морозко став у пригоді героєві казки?<br>Яка ваша думка про товариство?<br>Що саме привабило царівну в дурникові?<br>Перевірте правильність поданих тверджень. <br>• Був собі дід та баба, а в них було два сини. <br>• Баба дала дурню торбу, поклала туди білих паляниць.<br>• Дурень подякував дідові — і розпрощалися. <br>• Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель.<br>• Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то й зразу ж згодився віддати царівну.<br>• Військо у лаву стало, — як перемите!<br><br>1. Чому в народних казках дурень зазвичай є головним героєм, яко<br>му оповідач симпатизує?<br>2. Якими рисами характеру народ наділяє головного героя — дурня?<br>3. Які епізоди казки є фантастичними? Яку роль вони відіграють у<br>творі?<br>4. Які завдання ставив цар перед дурнем? Чи можна було їх вико<br>нати?<br>5. Чому зраділа царівна, побачивши дурня?<br>6. Чого, на вашу думку, навчає ця казка?<br>1. Складіть у робочому зошиті список персонажів, які допомагають<br>героєві казки.<br>Хто допомагає? Як саме допомагає?<br>2. Чи хотіли б ви, щоб у вас були такі товариші, як у дурня? Чому?<br>З'ясуйте за поданою схемою перебіг казкових подій.<br>Логічні частини: — Події:<br>зачин —- <br>розвиток подій —- <br>розв'язання проблеми — <br>кінцівка — <br>Запам'ятайте!<br>Чарівні казки передбачають наявність нереального, фантастичного у характерах героїв, їхній мові, зовнішності та вчинках.<br>У цих казках неодмінно відбуваються чарівні перетворення, діють чарівні речі, використовуються магічні числа.<br>Сили зла завжди уособлюються у вигаданих істотах.<br><br>Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br><br><br>
| + | '''Летючий корабель.'''<br>Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: [[Тема 7. Число і цифра 2 . Написання цифри 2. Монети 1к. і 2 к.|'''два''']] розумних, а [[Тема 9. Число і цифра 3 . Порівняння чисел в межах 3.Написання цифри 3.|'''третій''']] дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться:<br>— Піти б то, може, там де наше щастя закотилося!<br>Порадились, просяться в батька та в матерк<br>— Підемо ми, — кажуть, — до царя на<br>обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!<br>Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi!<br>— Підемо, та й годі! Благоеловіть нас на<br>дорогу.<br>Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.<br>А дурень сидить на печі та й co6i проситься:<br>— Піду i я туди, куди брати пішли!<br>— Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять!<br>— Hi, — каже, — не з'їять. Піду!<br>Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:<br>— Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син!<br>Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса!<br>— Здоро діду!<br>— Здоров, сину!<br>— Куди йдете, діду?<br>А той каже:<br>— Ходжу по світу, з біди людей виручаю.<br>А ти куди?<br>— До царя на обід.<br>— Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав?<br>— Hi, — каже, — не вмію!<br>— То й чого ж ти йдеш?<br>— А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.<br>— Сідай же, — каже дід, — та спочинеш<br>трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі<br>— Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.<br>— Нічого, виймай!<br>От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів! |
| + | |
| + | [[Image:0050057.jpg|216x189px|0050057.jpg]]<br>— Ну, що ж, — каже дід, — як його, не<br>пивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе в<br>торбі горілки?<br>— Де б то вона в мене взялась? Є тільки<br>води пляшка!<br>— Виймай! — каже.<br>Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала!<br>— От бач! — каже дід.<br>От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже:<br>— Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,<br>та підійди до дерева, та й удар сокирою в де<br>рево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж<br>поки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, —<br>тобі корабель збудується, а ти сідай на нього<br>й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі<br>бери, кого б там не стрів.<br>Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.<br>От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить:<br>— Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!<br>Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся і полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не зглянеш!<br>Летів-летів, коли дивиться дурень — припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров, небоже!<br>— Що ви робите?<br>— Слухаю, — каже, — чи вже позбирались до царя на обід люди.<br>— А хіба ви туди йдете?<br>— Туди.<br>— Сідайте зі мною, я вас підвезу.<br>Слухало сів. Полетіли.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік шляхом, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров, небоже!<br>— Чого ви на одній нозі скачете?<br>— Того, — каже, — що коли б я відв'язав<br>другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, — каже, — не хочу.<br>— Куди ж ви йдете?<br>— До царя на обід.<br>— Сідайте з нами.<br>— Добре.<br>Скороход сів. Знов полетіли. |
| + | |
| + | [[Image:0050059.jpg|188x206px|0050059.jpg]]<br>Летіли-летіли, коли дивляться — на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого.<br>Дурень і крикнув:<br>— Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що<br>не видно ні птиці, нічого?<br>— То що, що не видно? То вам не видно,<br>а мені видно!<br>— Де ви її бачите?<br>— Е, — каже, — там за сто миль сидить<br>на сухій грушці!<br>— Сідайте з нами!<br>Він і сів. Полетіли.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Куди ви йдете?<br>— Іду, — каже, — добувати на обід хліба.<br>— Та у вас і так повен мішок!<br>— Що тут цього хліба! Мені й на один раз<br>поснідати не стане.<br>— Сідайте з нами!<br>— Добре.<br>Сів і Об'їдайло. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Чого ви тут ходите?<br>— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк во<br>ди не знайду.<br>— Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому<br>ви не п'єте?<br>— Е, що тут цієї води! Мені й на один ков<br>ток не стане.<br>— Так сідайте з нами!<br>— Добре.<br>Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи.<br>— Здорові, дядьку. Куди це несете солому?<br>— У село, — каже.<br> — Ото! Хіба в селі нема соломи.<br>— Є, — говорить, — та не така!<br>— А хіба це яка?<br>— А така, — каже, — що хоч би яке душ<br>не літо було, а тільки розкидай цю солому,<br>то зараз де не візьметься мороз і сніг.<br>— Сідайте з нами!<br>Морозко сів. І полетіли далі.<br>Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.<br>— Здорові, дядьку!<br>— Здоров!<br>— Куди ви дрова несете?<br>— У ліс.<br>— Ото! Хіба в лісі нема дров?<br>— Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.<br>— А які ж?<br>— Там, — каже, — прості, а це такі, що<br>як тільки розкидав їх, так зараз де не візь<br>меться військо перед тобою!<br>— Сідайте з нами!<br>І той згодився, сів та й полетіли.<br>Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці<br>убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.<br>Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже:<br>— Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!<br>Лакей пішов, подивився, приходить до царя:<br>— Якась, — каже, — мужва обідрана! <br>Цар не вірить: <br>— Як, — каже, — можна, щоб мужики на<br>золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не<br>допитався!<br>Взяв та й пішов сам поміж людьми.<br>— Хто, — питає, — тут на цім кораблі<br>прилетів?<br>Дурень виступив. <br>Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!»<br>Що його робити? І давай йому загадки загадувати.<br>— Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не<br>добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а<br>оце меч — а йому голова з плеч!<br>Лакей і пішов.<br>А Слухало, той самий, що припадав до землі вухом, підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є. Скороход побачив:<br>— Чому ти, — питає, — не їси?<br>— Де вже мені їсти! І в пельку не йде.<br>І розказав — так і так:<br>— Загадав мені цар, щоб я, поки люди по<br>обідають, добув води живлющої і цілющої...<br>Як я її добуду?<br>— Не журись! Я тобі дістану! <br>— Ну, гляди!<br>Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що.<br>— Скажи, — говорить, — що принесу!<br>От лакей і пішов.<br>А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живлющої і цілющої. Набрав, утомився. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи».<br>Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає.<br>Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав:<br>— Не журись! — каже. — Під млином<br>спить, вражий син!<br>— Що ж ми будемо тепер робити?— каже дурень. — Як би його збудити?<br> А Стрілець каже:<br>— Не бійся: я збуджу!<br>От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.<br>Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку:<br>— Як із'їсть зі своїм товариством за од<br>ним разом шість пар волів жарених і сорок<br>печей хліба, тоді, — каже, — віддам свою<br>дитину за нього, а не з'їсть, то от оце меч —<br>а його голова з плеч.<br>Слухало й підслухав та й розказав дурневі.<br>— Що ж мені тепер робити? Я й одного<br>хліба не з'їм! — каже дурень.<br>Та й знов зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже:<br>— Не плач, я за вас усіх поїм, ще буде й<br>мало!<br>Приходить лакей: так і так.<br>— Добре, — каже, — нехай дають!<br>От зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить.<br>— Ех, — каже, —мало! Хоч би ще трош[и дали!..<br>Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. А не вип'є: мій меч — його голова з плеч!<br>Слухало підслухав — розказав; дурень плаче.<br>— Не плач! — каже Обпивайло. — Я, —<br>каже, — сам вип'ю, ще й мало буде!<br>От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина.<br>Обпивайло як узяв пити — всі до каплі випив ще й підсміюється.<br>— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив!<br>Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!»<br>От і посилає до дурня лакея:<br>— Піди скажи, що сказав цар, щоб перед<br>вінцем у баню сходив.<br>А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він, сякий-такий, зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зажарити!<br>Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідом іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре.<br>Вранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили.<br>— Оце, — каже, — як я міцно спав!<br>Та й пішов із бані.<br>Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...<br>— Ну, — каже, — як дістане мені на ра<br>нок полк війська, — то вже дам свою дочку<br>за нього, а не дістане, то от мій меч — йому<br>голова з плеч!<br>А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..»<br>От і дав наказ.<br>Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче.<br>— Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?<br>Іде на корабель до товариства:<br>— Ой, виручіть, братця! Виручали не<br>один раз із біди, і тепер виручіть! А то про<br>пав я на світі.<br>— Не плач, — каже той, що ніс дрова, —<br>я тебе виручу.<br>Приходить слуга:<br>— Казав, — каже, — цар, що як поста<br>виш завтра на ранок цілий полк війська,<br>тоді твоя царівна!<br>— Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки. — каже, — скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою чарівну візьму.<br>Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають.<br>Він питає:<br>— Що там так рано грає?<br>— То, — кажуть, — той своє військо<br>муштрує, що на золотім кораблі прилетів.<br>Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе.<br>Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац:<br>— Стій! — крикнув.<br>Військо у лаву стало, — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує:<br>— Сідай, мій зятю любий!<br>Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!<br>От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов!<br> <br>Як у казці змальовано дурника?<br>Що баба поклала дурникові в дорогу?<br>Якими рисами характеру народ наділяє дурника у казці?<br>Кого дурень узяв із собою на корабель?<br>Як друзі допомогли дурневі виконати перше завдання царя?<br>Як подорожні допомагали дурникові?<br>Чим Морозко став у пригоді героєві казки?<br>Яка ваша думка про товариство?<br>Що саме привабило царівну в дурникові?<br>Перевірте правильність поданих тверджень. <br>• Був собі дід та баба, а в них було два сини. <br>• Баба дала дурню торбу, поклала туди білих паляниць.<br>• Дурень подякував дідові — і розпрощалися. <br>• Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель.<br>• Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то й зразу ж згодився віддати царівну.<br>• Військо у лаву стало, — як перемите!<br><br>1. Чому в народних казках дурень зазвичай є головним героєм, яко<br>му оповідач симпатизує?<br>2. Якими рисами характеру народ наділяє головного героя — дурня?<br>3. Які епізоди казки є фантастичними? Яку роль вони відіграють у<br>творі?<br>4. Які завдання ставив цар перед дурнем? Чи можна було їх вико<br>нати?<br>5. Чому зраділа царівна, побачивши дурня?<br>6. Чого, на вашу думку, навчає ця казка?<br>1. Складіть у робочому зошиті список персонажів, які допомагають<br>героєві казки.<br>Хто допомагає? Як саме допомагає?<br>2. Чи хотіли б ви, щоб у вас були такі товариші, як у дурня? Чому?<br>З'ясуйте за поданою схемою перебіг казкових подій.<br>Логічні частини: — Події:<br>зачин —- <br>розвиток подій —- <br>розв'язання проблеми — <br>кінцівка — <br>Запам'ятайте!<br>Чарівні [[П'єси-казки.Повні уроки|'''казки''']] передбачають наявність нереального, фантастичного у характерах героїв, їхній мові, зовнішності та вчинках.<br>У цих казках неодмінно відбуваються чарівні перетворення, діють чарівні речі, використовуються магічні [[Тема 5. Лічба предметів. Співвіднесення цифри і числа. Поняття „багато”, „один”.|'''числа''']].<br>Сили зла завжди уособлюються у вигаданих істотах.<br><br>[[Українська література|'''''Українська література''''']]''[[Українська література 5 клас|'''5 клас.''']]Шабельникова Л. П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>''<br><br> |
| | | |
| <sub>[[Українська література 5 клас|Календарно-тематичне планування]] української літератури, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|завдання школяру]] 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу </sub> <sub>Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас</sub> <sub>Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків [[Українська література|з української літератури 5 класу]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу</sub> | | <sub>[[Українська література 5 клас|Календарно-тематичне планування]] української літератури, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|завдання школяру]] 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу </sub> <sub>Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас</sub> <sub>Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків [[Українська література|з української літератури 5 класу]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу</sub> |
Строка 12: |
Строка 16: |
| | | |
| '''<u>Зміст уроку</u>''' | | '''<u>Зміст уроку</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] конспект уроку і опорний каркас |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] презентація уроку |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи та інтерактивні технології |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] оцінювання |
| | | |
| '''<u>Практика</u>''' | | '''<u>Практика</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] задачі та вправи,самоперевірка |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] практикуми, лабораторні, кейси |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] домашнє завдання |
| | | |
| '''<u>Ілюстрації</u>''' | | '''<u>Ілюстрації</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] реферати |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] фішки для допитливих |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] шпаргалки |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати |
| | | |
| '''<u>Доповнення</u>''' | | '''<u>Доповнення</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] підручники основні і допоміжні |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] тематичні свята, девізи |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] статті |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] національні особливості |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] словник термінів |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] інше |
| | | |
| '''<u>Тільки для вчителів</u>''' | | '''<u>Тільки для вчителів</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] календарний план на рік |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] методичні рекомендації |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] програми |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] |
| | | |
| | | |
Текущая версия на 13:47, 25 июня 2012
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Народна казка «Летючий корабель»
Народна казка «Летючий корабель»
Летючий корабель. Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: — Піти б то, може, там де наше щастя закотилося! Порадились, просяться в батька та в матерк — Підемо ми, — кажуть, — до царя на обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося! Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi! — Підемо, та й годі! Благоеловіть нас на дорогу. Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони. А дурень сидить на печі та й co6i проситься: — Піду i я туди, куди брати пішли! — Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять! — Hi, — каже, — не з'їять. Піду! Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: — Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син! Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса! — Здоро діду! — Здоров, сину! — Куди йдете, діду? А той каже: — Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди? — До царя на обід. — Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав? — Hi, — каже, — не вмію! — То й чого ж ти йдеш? — А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося. — Сідай же, — каже дід, — та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі — Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите. — Нічого, виймай! От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!
— Ну, що ж, — каже дід, — як його, не пивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе в торбі горілки? — Де б то вона в мене взялась? Є тільки води пляшка! — Виймай! — каже. Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала! — От бач! — каже дід. От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: — Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та й удар сокирою в де рево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, — тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі бери, кого б там не стрів. Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс. От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить: — Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай! Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся і полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не зглянеш! Летів-летів, коли дивиться дурень — припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув: — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Що ви робите? — Слухаю, — каже, — чи вже позбирались до царя на обід люди. — А хіба ви туди йдете? — Туди. — Сідайте зі мною, я вас підвезу. Слухало сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік шляхом, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче. — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Чого ви на одній нозі скачете? — Того, — каже, — що коли б я відв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, — каже, — не хочу. — Куди ж ви йдете? — До царя на обід. — Сідайте з нами. — Добре. Скороход сів. Знов полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться — на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Дурень і крикнув: — Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого? — То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно! — Де ви її бачите? — Е, — каже, — там за сто миль сидить на сухій грушці! — Сідайте з нами! Він і сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Куди ви йдете? — Іду, — каже, — добувати на обід хліба. — Та у вас і так повен мішок! — Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане. — Сідайте з нами! — Добре. Сів і Об'їдайло. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Чого ви тут ходите? — Пити, — каже, — хочеться, та ніяк во ди не знайду. — Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п'єте? — Е, що тут цієї води! Мені й на один ков ток не стане. — Так сідайте з нами! — Добре. Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи. — Здорові, дядьку. Куди це несете солому? — У село, — каже. — Ото! Хіба в селі нема соломи. — Є, — говорить, — та не така! — А хіба це яка? — А така, — каже, — що хоч би яке душ не літо було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг. — Сідайте з нами! Морозко сів. І полетіли далі. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Куди ви дрова несете? — У ліс. — Ото! Хіба в лісі нема дров? — Чому нема? Є, — говорить, — та не такі. — А які ж? — Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз де не візь меться військо перед тобою! — Сідайте з нами! І той згодився, сів та й полетіли. Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати. Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже: — Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів! Лакей пішов, подивився, приходить до царя: — Якась, — каже, — мужва обідрана! Цар не вірить: — Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не допитався! Взяв та й пішов сам поміж людьми. — Хто, — питає, — тут на цім кораблі прилетів? Дурень виступив. Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!» Що його робити? І давай йому загадки загадувати. — Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а оце меч — а йому голова з плеч! Лакей і пішов. А Слухало, той самий, що припадав до землі вухом, підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є. Скороход побачив: — Чому ти, — питає, — не їси? — Де вже мені їсти! І в пельку не йде. І розказав — так і так: — Загадав мені цар, щоб я, поки люди по обідають, добув води живлющої і цілющої... Як я її добуду? — Не журись! Я тобі дістану! — Ну, гляди! Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що. — Скажи, — говорить, — що принесу! От лакей і пішов. А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живлющої і цілющої. Набрав, утомився. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи». Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає. Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав: — Не журись! — каже. — Під млином спить, вражий син! — Що ж ми будемо тепер робити?— каже дурень. — Як би його збудити? А Стрілець каже: — Не бійся: я збуджу! От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду. Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку: — Як із'їсть зі своїм товариством за од ним разом шість пар волів жарених і сорок печей хліба, тоді, — каже, — віддам свою дитину за нього, а не з'їсть, то от оце меч — а його голова з плеч. Слухало й підслухав та й розказав дурневі. — Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з'їм! — каже дурень. Та й знов зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже: — Не плач, я за вас усіх поїм, ще буде й мало! Приходить лакей: так і так. — Добре, — каже, — нехай дають! От зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить. — Ех, — каже, —мало! Хоч би ще трош[и дали!.. Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. А не вип'є: мій меч — його голова з плеч! Слухало підслухав — розказав; дурень плаче. — Не плач! — каже Обпивайло. — Я, — каже, — сам вип'ю, ще й мало буде! От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узяв пити — всі до каплі випив ще й підсміюється. — Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив! Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!» От і посилає до дурня лакея: — Піди скажи, що сказав цар, щоб перед вінцем у баню сходив. А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він, сякий-такий, зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зажарити! Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідом іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре. Вранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили. — Оце, — каже, — як я міцно спав! Та й пішов із бані. Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав... — Ну, — каже, — як дістане мені на ра нок полк війська, — то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от мій меч — йому голова з плеч! А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..» От і дав наказ. Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче. — Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду? Іде на корабель до товариства: — Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз із біди, і тепер виручіть! А то про пав я на світі. — Не плач, — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу. Приходить слуга: — Казав, — каже, — цар, що як поста виш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна! — Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки. — каже, — скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою чарівну візьму. Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають. Він питає: — Що там так рано грає? — То, — кажуть, — той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів. Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе. Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац: — Стій! — крикнув. Військо у лаву стало, — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує: — Сідай, мій зятю любий! Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде! От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов! Як у казці змальовано дурника? Що баба поклала дурникові в дорогу? Якими рисами характеру народ наділяє дурника у казці? Кого дурень узяв із собою на корабель? Як друзі допомогли дурневі виконати перше завдання царя? Як подорожні допомагали дурникові? Чим Морозко став у пригоді героєві казки? Яка ваша думка про товариство? Що саме привабило царівну в дурникові? Перевірте правильність поданих тверджень. • Був собі дід та баба, а в них було два сини. • Баба дала дурню торбу, поклала туди білих паляниць. • Дурень подякував дідові — і розпрощалися. • Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель. • Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то й зразу ж згодився віддати царівну. • Військо у лаву стало, — як перемите!
1. Чому в народних казках дурень зазвичай є головним героєм, яко му оповідач симпатизує? 2. Якими рисами характеру народ наділяє головного героя — дурня? 3. Які епізоди казки є фантастичними? Яку роль вони відіграють у творі? 4. Які завдання ставив цар перед дурнем? Чи можна було їх вико нати? 5. Чому зраділа царівна, побачивши дурня? 6. Чого, на вашу думку, навчає ця казка? 1. Складіть у робочому зошиті список персонажів, які допомагають героєві казки. Хто допомагає? Як саме допомагає? 2. Чи хотіли б ви, щоб у вас були такі товариші, як у дурня? Чому? З'ясуйте за поданою схемою перебіг казкових подій. Логічні частини: — Події: зачин —- розвиток подій —- розв'язання проблеми — кінцівка — Запам'ятайте! Чарівні казки передбачають наявність нереального, фантастичного у характерах героїв, їхній мові, зовнішності та вчинках. У цих казках неодмінно відбуваються чарівні перетворення, діють чарівні речі, використовуються магічні числа. Сили зла завжди уособлюються у вигаданих істотах.
Українська література5 клас.Шабельникова Л. П. Вислано читачами інтернет-сайту
Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|