Текущая версия на 17:04, 6 мая 2015

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Література та мистецтво.

Основні тенденції та напрямки в розвиткові літератури інших країн у повоєнні роки. Провідна тематика творів

На розвиток повоєнної літератури великий вплив справили війна з її трагічними наслідками для людської цивілізації, розгром нацизму, розкол світу на демократичну й тоталітарну системи, ядерна небезпека, глобальні проблеми, що постали перед людством, і насамперед — проблема місця й ролі людини в новому постіндустріальному суспільстві.

Основними течіями в літературі другої половини XX ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне піднесення перших повоєнних років привело до посилення реалістичних традицій у літературі. Реалістична література, позначена психологізмом, морально-етичного проблематикою, усвідомленням антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне місце після війни.

До реалістичного зображення життя тяжіло багато видатних письменників Франції: М. Дрюон (трилогія "Кінець людей", 1954 р.), Ерве Базен ("Родина Резо", 1948—1972 рр.), Ф. Ерріа ("Родина Буссардель", 1957 р.). Значне місце в післявоєнній літературі Франції посідає творчий доробок Луї Арагона. У поетичній збірці "Знову ніж у серце" він засудив мілітаризм. У 50-х рр. створив дві прекрасні поеми "Очі і пам'ять" і "Незакінчений роман" — про любов, війну і мир, про себе та свої шляхи в мистецтві, про долю свого часу.

Дуже популярним письменником Великої Британії в післявоєнні роки був Джон Бойтон Прістлі. В його романі "Ця стара країна" (1967 р.) зображено звичаї й побут сучасної Англії.

Всесвітньо визнаними стали англійські письменники Грехем Грін і Чарлз Сноу, які ставили у своїх творах актуальні соцІаль-ио-політичні та морально-психологічні проблеми. Це стосується, зокрема, романів: Г. Гріна "Тихий американець", "Наша людина в Гавані", "Комедіанти", "Почесний консул"; Чарлза Сноу "Чужі та брати", "Коридори влади", "Пора надій".

Важливе місце в післявоєнній літературі,реалістичного напряму посідають письменники США: Вільим Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Джон Стейнбек.

Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і нюансами. Так, особливим явищем в літературі став "міфологічний реалізм", представником якого є латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У романах "Сто років самотності", "Осінь патріарха" письменник сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора і його влади.

Особливим напрямом у реалізмі вважається "соціалістичний реалізм", притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики "соціалістичного реалізму" вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на "лакування" дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників "Піднята цілина" М. Шолохова, "Хліб" О. Толстого, другий варіант "Молодої гвардії" О. Фадєєва та ін.

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах "Один день Івана Денисовича", "Архіпелаг ГУЛАГ", "Раковий корпус" розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.

Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки "відлиги" та "перебудови"), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків' і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.

До таких письменників належать В. Астаф'єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети  Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші.

У руслі "соціалістичного реалізму" вирізнялися, "селянські" письменники (С. Залигін, В. Шукшнн), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, "екологічна" проза (В. Распутін "Прощання з Матьорою"; Б. Васильєв "Не стріляйте в білих лебедів"), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін "Чорні дошки").

Популярними авторами, творами яких зачитувалися мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль та Ю. Семенов. Перший писав в основному історичні романи, другий — політичні детективи.

У цілому треба відзначити, що люди в СРСР читали найбільше у світі.

Модерністська течія в сучасній закордонній літературі теж представлена іменами талановитих письменників. Центральне місце в модернізмі цього періоду посідає екзистенціалізм.

Надзвичайна популярність екзистенціалізму пояснюється тим, що він вихопився за межі суворої реальності і став світовідчуттям, нерідко надзвичайно життєвим, емоційним.

Екзистенціалізм захоплює якраз тим, що дозволяє обходитися ілюзіями, утверджуючи свободу особи серед безмежного моря буття.

Найяскравіші представники цього напряму: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція); Айріс Мердок і К. Вілсон (Англія); Н. Мейлер (США). Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж-П. Сартр на початку 70-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію "Дороги свободи" (50-ті рр.).

У романі-притчі А. Камю "Чума" вища мужність людини вбачається в боротьбі проти абсурдності буття. У п'єсі "Облога" життя змальоване як круговерть, де рух відбувається від поганого до гіршого і знову повертається до поганого.

Та найбільшою популярністю в повоєнні роки користувалися жанри масової культури, зокрема детектив І фантастика. Детектив багатьом дає змогу забутися від переповнених вулиць, гуркоту автомобілів, одноманітної виробничої діяльності і труднощів життя. Письменники різних літературних напрямів випробовують себе у детективному жанрі. Так, 1965 р. з'явився детектив К. ЕмІса "Досьє Джеймса Бонда", а 1975 р. — шпигунський роман Джона Брейна "Благочестивий агент". Справжніми королями детективу стали англійська письменниця Агата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон.

В епоху бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напряму в літературі, як наукова фантастика. Яскравими представниками цього напряму стали А. Азимов, А. Кларк, Р. Шеклі, П. Андерсон, Ф. Корсак та ін.

Своєрідністю наукової фантастики є її соціально і науково моделююча роль. Чималий внесок у розвиток цього жанру зробив Р.-Д. Бредбері, якого називають моралістом XX ст. у фантастиці. Його твори мають морально-фіпософську спрямованість, протестують проти "машинізації" людини, виступають на захист свободи вияву "природних почуттів".

Отже, літературний процес другої половини XX ст. вирізняється великим рІзномаїттям. течій і стилів, багатобарвністю письменницьких пошуків, глибиною та значущістю піднятих тем, значним впливом на життя суспільства.

Перевірте себе
1. Які основні проблеми хвилювали письменників у повоєнний час?
2. Назвіть імена видатних англійських письменників, чиї твори визначаються актуальними соціально-політичними та морально-психологічними проблемами.
3. Хто з радянських письменників мусив покинути Батьківщину і переселитися на Захід?
4. В яких творах найбільш яскраво змальовуються абсурдність буття, пошуки свободи?

Виконайте завдання
1. Визначіть основні напрями у світовій літературі другої половини XX ст.

Питання для обговорення у групі
1. Чому, на вашу думку, екзистенціалізм був досить популярним серед європейських читачів у повоєнні роки?
2. Які літературні твори і чому мають найбільший вплив на формування особистості?
3. О. Солженіцин, який був культовою фігурою на Заході в 70-80-х рр., проживаючи зараз у Росії, виступає за відновлення смертної кари у себе на Батьківщині. Це викликало на Заході шок. А як ставитеся до позиції письменника ви?

Образотворче мистецтво, музика, театр, кіно, архітектура

1. Основні течії в образотворчому мистецтві
З-поміж усієї строкатості й розмаїтості течій у повоєнному мистецтві вирізняються дві основні: соціальний реалізм та абстракціонізм. Соціальний реалізм об'єднав художників, які вбачали зміст мистецтва в його зв'язку з дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті засобами художньої творчості. Абстракціонізм об'єднав художників, які віддавали перевагу формам, фарбам, кольору.

Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох основних формах: неореалізм (демократичні держави Заходу) і соціалістичний реалізм" (країни соціалістичного табору). Вони мали загальні риси, які виражалися в соціальній спрямованості, але їх кардинально відрізняло ставлення до життя.

Засновником неореалістичного напрямку став італійський художник Ренато Гуттузо. На відміну від класичного реалізму, художники нового напрямку прагнули максимальної узагальненості образів своїх картин. Вони переходили в образи-символи, зображали не особистість, якій притаманні окремі якості, а масового героя; велику увагу приділяли кольору, який ніс і змістове, і емоційне навантаження.

Розквіт італійського неореалізму припав на середину 50-х рр. Р. Гуттузо створив твори: "Захоплення пусток батраками в Си-цилії", "Битва біля мосту Амміральйо", які стали класикою цього напрямку. Андре Фужерон зі своїм реалістичним полотном "Слава Андре Ульє" і Борис Тислицький із серією графічних портретів в'язнів Бухенвальда репрезентували французький неореалізм. Всесвітньої популярності набула робота японських майстрів Маруки Іри і Маруки Поамо "СтрахіттяХіросіми". Автори з величезною художньою'переконливістю зобразили трагічну картину загибелі жителів міста від атомного вибуху.

Другий Значний напрям соціального реалізму — "соціалістичний реалізм" — славив соціалістичну ідеологію, правлячі партії та їхніх лідерів. Авторам таких творів був властивий показний, здебільшого фальшивий, оптимізм. Усі явища, зображені художниками, наділялися суспільним змістом. До особливо запопадливих творців "соціалістичного реалізму" можна віднести митців Д. Налбандяна, У. Лопухова, скульптора Ф. Кломера. Становлення "соціалістичного реалізму" відбувалося в гострій боротьбі з усіма іншими стилями і тенденціями в мистецтві, які кваліфікувалися як реакційні. Характерною ознакою творів "соціалістичного реалізму" було те, що художники ніколи не "Опускалися" до реальних проблем людини, які завжди приносилися в жертву абстрактній людяності, автори не ставили головною метою пізнання людиною дійсності, шукання істини. Одначе серед представників цього напряму були й талановиті митці, твори яких проникнуті теплотою^ людяністю, любов'ю до природи. Це, зокрема, твори Т. Яблонської.

Течію повоєнного абстракціонізму можна переділити на три великі групи. Перша з них — абстрактний експресіонізм. Засновником його став американець Джексон Поллок. Він запропонував термін "дрипІнг" — розбризкування фарб на полотнині без використання пензля, за допомогою інших предметів. У цьому мистецтві наголос робиться на самій дії, процесі створення картини. Інший представник цього напрямку, Жорж Матьє, супроводжував свої творчі сеанси в присутності публіки маскарадними переодяганнями І музикою. Друга група абстракціоністів тяжіє до деякої загадковості, автори вкривають свої полотна знаками, які нічого не значать. Третю групу складають послідовники технізованого, абстрактно-геометричного мистецтва. Живописці створюють строго геометричні декоративні композиції, скульптори використовують для своїх абстрактних творів полірований або грубий зварний метал, а також металеві механізми і пристосування.

Наприкінці 50 — на початку 60-х рр. у світовому мистецтві проявилися перші симптоми кризи абстракціонізму. Свідченням цього стала поява нових стилів: "поп-арту" (популярне мистецтво) та "оп-арту" (оптичне мистецтво).

Характерною рисою "поп-арту" було створення різноманітних композицій, часто абстрактних, із цілком реальних предметів побуту, в тому числі сільськогосподарських знарядь, шматків труб, частин автомобілів і т. д. Стиль "поп-арту" виник у США. Його засновниками були Р. Рушенберг і Дж. Джонс.

"Оп-арт" — це ефект кольору і світла, пропущених крізь оптичні прилади на складні геометричні конструкції. На повну силу цей напрямок продемонстрував себе на виставці "Чуйне око" у Нью-Йорку, де брали участь 75 художників із 10 країн.

У повоєнні роки продовжував розвиватися сюрреалізм, в основі якого лежить переконання, що мистецтво покликане зображати насамперед не навколишню дійсність, а власний духовний світ художника, стан його душі. Найяскравішим представником цього напрямку став видатний художник сучасності іспанець Сальвадор Далі. Його найвідоміші картини повоєнного періоду — "три сфінкси Бікіні", "Атомний Нерон", "Атомна Леда", "Атомістичний хрест".

Найвідоміший французький художник, іспанець походженням Пабло Пікассо, з ім'ям якого пов'язана ціла епоха в сучасному живописі, активно працював і в повоєнні роки. У той час у творчості Пікассо переважали ідеї любові до життя й добра, ненависті до війни, властиві більшості художників його покоління. Його знані твори — статуя "Людина з ягням" і малюнки голуба миру, над якими Пікассо працював починаючи з 1942 р., — втілюють ідеали добра і миру. Ціп'же тематиці присвячено знаменитий плакат до всесвітнього конгресу прихильників миру (1949 р.) і політичний памфлет "Кривава бойня в Кореї", який об'єднав символічні та реальні мотиви. Апогеєм творчості майстра на антивоєнну тему став розпис храму Миру у Валло-рисі, де на протилежних стінах невеликої капели було створено дві фрески "Війна" і "Мир".

З 70-х рр. розпочалася нова епоха у світовому мистецтві, яку називають, постмодернізмом. Ця епоха ознаменувалася прагненням мистецтва повернутися до реального світу. Водночас реалізм, який десятиліттями зазнавав гоніння, знову привернув до себе жвавий інтерес. Особливе місце в цьому процесі посідає гіперреалізм (або фотореалізм) — живопис, що буквально імітує реальні сцени і предмети з фотографічною точністю. Ця течія виникла у США і набула поширення в інших країнах. Взагалі ж постмодернізм характерний появою плеяди молодих художників Із суворим і вимогливим поглядом на життя.

2. Музика
Для музики більшою мірою, ніж для інших видів мистецтва, характерний поділ на "елітарну" й "масову". Головною відмінною рисою "'масової культури" порівняно з "елітарною" (що орієнтується на смаки обраної публіки), є свідома ставка на середнього масового споживача.

Основними напрямами "масової" музики стали рок-музика і джаз. У 1954 р. уперше пролунала пісенька Білла Хейлі "Коск агошіи. изе сіоск", яка дала назву новому музичному стилю рок-н-рол. Того ж року вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Новий стиль одразу ж привернув увагу глядачів, особливо молоді. Для творчості Е. Преслі були характерними прості, позбавлені змісту солодкі мелодії, інтимний характер виконання.

У 60-ті рр. з'явилися легендарні групи "Бітлз" і "Ролінг Сто-унз". "БІтлз" оспівували любов, протестували проти війни у В'єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали гроші для жителів Бангладеш. Прикладами політизованого року були їхні пісні "Дамо світу шанс", "Не хочу бути солдатом", "Скажи мені хоч трохи правди" та ін.
Різко аполітичний, бунтарський, "непристойний" напрямок символізувала група "Ролінг Стоунз", що, на їхню думку, було протестом проти обивательської буржуазної культури.

Вершиною цього етапу розвитку рока стала широко відома в 60-ті рр. рок-опера "Ісус Христос — суперзірка" (музика Ендрю Веббера). Дія рок-опери охоплює останні шість днів життя Ісуса, але в тексті говориться й про його минуле. Ідеї, закладені у творі та оформлені сучасними, зрозумілими молодим людям 60-х рр. засобами, зробили твір надзвичайно привабливим.

У рок-музиці розвивались і розвиваються інші напрямки: панк-рок, брейк, рок-метал, хард-рок та ін.

Найвідомішими естрадними співаками в 70-80-х рр. були Мі-рей Матье, Шарль Азнавур, Патрісія Каас, ансамбль "Абба", в Радянському Союзі — Алла Пугачова, Софія Ротару, Йосип Кобзон.

В останнє десятиріччя суперзірками естради стали Манкл Джексон, Мадонна, Принц, Стінг, ансамбль "Спайс Гьорлз" та деякі інші.

Джаз став фаховим мистецтвом; радянські оркестри О. Лунд-стрема, К. Орбеляна набули всесвітньої популярності. До кращих зразків мюзиклу 1950-х рр. належать надзвичайно популярні твори "Звуки музики" Роджерса, "Моя чарівна леді" Ф. Лоу, "Вестсайдська Історія" Л. Бернстайна.

Надзвичайно відомими були й "серйозні" музиканти: композитори Родіон Щедрін, Альфред ШнІтке, піаністи Ван Клайберн, Святослав Ріхтер, віолончелист Ростислав Ростроповнч, скрипаль Давид Ойстрах. Вони перемагали на престижних музичних конкурсах, збирали тисячні зали на свої концерти.

Всесвітню славу мали й оперні співаки: Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Монсерат Кабальє, Хосе Каррерас, Галина Вишневська, Іван Козловський, Анатолій Солов'яненко та деякі інші.

3. Театр
У повоєнні роки театральне мистецтво переживало не кращі часи, тому що увагу глядача притягав більш доступний і видовищний кінематограф, а потім і телебачення. За цих умов для повернення глядачів у театральні зали величезну роботу було здійснено драматургами і театральними режисерами. У США, наприклад, виникла суто американська традиція організації театральної справи. Найвідоміший американський драматург Юджин О'Нїл визначив шляхи розвитку театру на десятиріччі. В його п'єсах "Продавець льоду прийде", "Довга подорож у ніч", "Місяць для пасинків долі" створено картину абсурдності й глибокої ганебності людських відносин. Ці твори проклали дорогу для сприйняття публікою таних складних драматургів, як Тенессі Вільямс і Артур Міллер. У п'єсах Вільямса "Скляний звіринець", "Трамвай бажання", "Орфей спускається в пекло" та інших світ людських відносин постає в усій своїй трагічності й проблемності. П'єси Вільямса було перекладено багатьма мовами, вони з успіхом ставилися на сценах найбільш престижних театрів світу. У роботах А. Міллера "Смерть комівояжера", "Вид з мосту", "Після гріхопадіння" підносяться проблеми цінності внутрішнього світу людини, його неповторності, відповідальності кожного за те добро і зло, яке він учинив.

Співзвучні мотиви спостерігаються і в творчості європейських драматургів, які створили "драму абсурду". Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун із походження) і Семюель Беккет (походженням ірландець).

У п'єсах Йонеско "Лиса співачка", "Урок", "Носоріг", "Небесний пішохід" домінують відчуття кошмару і нісенітності існування. Широкої популярності набули п'єси С. Беккета "В чеканні Годо", "Кінець гри", "Остання стрічка". У 1969 р. творчість драматурга було відзначено Нобелівською премією.

На відміну від 'кіномистецтва, розрахованого на мільйонні аудиторії та значною мірою пересічного споживача, театр усе ж таки залишається елітарним мистецтвом.

У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. В кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, дитячі, а в столиці, Ленінграді та ще в декількох великих містах склалися цікаві творчі колективи, очолювані видатними режисерами, в яких працювали талановиті актори, відомі й популярні в усій країні. Зокрема, слід відзначити Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, Московський театр на Таганці, головним режисером якого був Ю. Любимов, а в трупі театру працював В. Висоцький, МХАТ, театр "Сучасник" та деякі інші. На весь світ були відомі балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Марийського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамблі "Берізка", під керівництвом І. Мойсеева, ім. П. Вірського, хор ім. Г. Вірьовки під час закордонних гастролей демонстрували найвищий мистецький рівень.

4. Кіно
Кіно другої половини XX ст. розвивалося в руслі основних художніх напрямків цього часу, але кожний національний кінематограф мав свої особливості.

Неореалізм знайшов найбільше втілення в італійському кіно. Виник цей напрямок на хвилі руху Опору, в умовах становлення демократичного суспільства. Пошуки нових напрямків розвитку неореалізму обумовлені проблемним аналізом взаємовідносин людини та суспільства.

З іменами Р. РосселінІ, Л. Вісконті, А. Антоньйоні, Ф. Фелліні пов'язаний розквіт філософського, поетичного кінематографу. Саме в різних стрічках проявилася одна з головних тенденцій західноєвропейського кінематографу кінця 50 — початку 60-х рр. — дослідження психологічних і соціальних мотивів поведінки сучасної людини (фільми Фелліні "Дорога", "Солдатське життя", "8 Й"; фільми Антоньйоні "Хроніка одного кохання", "Крик").

Наприкінці 60-х рр. почали формуватися головні жанри політичного кіно, яке в Італії сягнуло вершин у першій половині 70-х рр.

Характерною рисою англійського кіно залишилася вірність національним традиціям. Знаменитий режисер і актор Лоурснс Олів'є з успіхом знімав стрічки за класичними творами В. Шекспіра "Гамлет", "Генріх V", "Річард VI".

У Франції в 70-ті рр. зняв свої кращі сатиричні стрічки знаний метр сюрреалізму в кіно іспанець Л. Бунюель ("Цей невизначений об'єкт бажання", "Привід свободи"). Традиційний і популярний у Франції жанр кінокомедії відкрив глядачам, імена Ж.-П. Бельмондо, Л. де Фюнеса, П. Рішара.

Для розвитку кінематографу в СРСР цього періоду характерні декілька тенденцій: епічність ("Війна і мир", "Червоні дзвони", "Мексика у вогні" С. Бондарчука); екранізація літературної класики ("Дама з собачкою" Й. Хейфеца, "Тихий Дон" С. Герасимо-ва), спрямованість на яскраву особистість ("Початок", "Прошу слова", "Васса" Г. Панфілова), поява фільмів "для полиці", що не потрапили в широкий прокат через заборону комуністичної цензури.

 В останні роки телебачення перехоплює пальму першості у традиційного кінематографа, оскільки стало невід'ємною частиною побуту кожної родини. Герої телесеріалів, що розтягуються на довгі місяці й роки, сприймаються як гарні знайомі, за перя-петіями життя яких глядачі стежать з увагою і співчуттям. Перед творцями цих фільмів постає дуже важлива задача — виховувати людей в дусі гуманізму, за допомогою різноманітних художніх засобів прищеплювати їм кращі загальнолюдські цінності.

5. Архітектура
Функціоналізм став практично основним архітектурним напрямком XX ст. Для нього характерний принцип, відповідно до якого архітектурну форму визначають функції, призначення будинку. Функціоналізм дав світу нові типи житлових будинків (коридорного типу, галерейного типу, з квартирами у двох рівнях) із покриттями, економічними квартирами з. вмонтованим устаткуванням і зручним для трансформації інтер'єром. Принципи функціоналізму легко пристосовувалися до національних особливостей різних країн, що зробило цей напрямок інтернаціональ-ним. У більшості міст світу з'явилися нові будівлі громадського призначення, художній образ яких визначається як "скляний паралелепіпед" або "скляна призма", — тобто будинок, який складається з суворо геометричного металевого каркасу, заскленого з усіх боків. Ці будинки стали своєрідною візитною карткою архітектури 50—60-х рр. (наприклад, будинок ООН і 400-метро-вий Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку, готельні комплекси "Хілтон" і "Форум" у більшості європейських міст). Такі типові будинки зі скла та бетону першим запропонував світові американець Л. Міс ван дер РоЕ.

Ще одним напрямком в архітектурі повоєнного часу стала органічна архітектура. її ідеолог, американський архітектор Франк Ллойд Райт, проповідує зв'язок із природою, звернення до людської індивідуальності. Одним із прикладів органічної архітектури є будинок Сіднейської опери в столиці Австралії. Його ж архітектор, датчанин Йорг Утцон, пояснює, що був натхненний вітрилами яхт у порту Сіднея, а ще — храмовими спорудами майя та ацтеків у Мексиці.

Найвндатніший архітектор XX ст. Ле Корбюзьє прагнув зблизити та об'єднати сильні риси функціоналізму та органічної архітектури (житловий будинок у Марселі, капела Нотр-Дам дю О в Роніні).

У 1951 р. він дістав можливість здійснити свою мрію: побудувати ціле місто. Північний штат Пенджаб (Індія) втратив свою столицю після поділу держави 1947 р., І Ле Корбюзьє було запропоновано спроектувати нову столицю Чандігарх. Було вирито велике штучне озеро, навколо якого проклали прогулянкову дорогу. Все місто засадили квітучими деревами. Чандігарх переділено на сектори-мікрорайони широкими бульварами. Втім, критики вважають, що архітектор не врахував особливостей Індії, спосіб життя індусів.

Ще один визначний архітектор-бразилець — Оскар Німейєр теж дістав пропозицію збудувати місто. За ного проектом у незайманих тропічних джунглях за три роки було збудовано нову столицю Бразиліа. 21 квітня 1960 р. відбулося офіційне відкриття міста. Сьогодні його нерідко називають одним із найкрасивіших Міст планети.

Отже, друга половина XX ст. характеризується кардинальними змінами не тільки в громадському житті, а й у розвитку культури. Нові естетичні принципи, нова стилістика, пластика, принципово нова організація художньої реальності — ось характерні ознаки розвитку мистецтва другої половини XX ст.

Перевірте себе
1. Які напрями переважали в образотворчому мистецтві другої половини XX ст.?
2. Кого вважають королем рок-н-ролу?
3. Назвіть імена найбільш відомих естрадних співаків останніх десятиріч.
4. Які проблеми піднімаються в п'єсах сучасних американських та європейських драматургія?
5. В яких театрах СРСР працювали найбільш відомі режисери та актори?
6. Назвіть най відоміших кіноакторів Франції. Які фільми за їх участю ви бачили?
7. Що означає архітектурна форма "скляний паралелепіпед" або "скляна прнзма"7
8. Кого вважають найвідомішим архітектором XX ст.?

Виконайте завдання
1. Заповніть схему.
Мистецтво другої половини XX ст.:

Найвідоміші художники
Музичні трупи
Кінорежисери
Оперні співаки

Питання для обговорення у групі
1. Які течії в образотворчому мистецтві здаються вам найбільш перспективними і чому?
2. Дайте поради сучасним театральним режисерам: як зацікавити публіку і залучити її до театральних залів?
3. Які музичні напрями та стилі, на вашу думку, найбільш подобаються публіці?

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Реферати, домашня робота, підготовка до уроків і все це безкоштовно скачати чи готуватись онлайн. Конспекти з всесвітньої історії, шкільний план, відкритий урок}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.