Версия 12:24, 12 марта 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література: Літературні казки. І. Франко «Фарбований лис»

Літературні казки. І. Франко «Фарбований лис»

Літературні казки
Чимало казок, на відміну від народних, мають свого автора, тому їх називають авторськими, або літературними. Серед авторів казок — знані майстри слова: І. Франко, Леся Українка, В. Симоненко, Н. Забіла, В. Не-стайко, О. Іваненко, Ю. Ярмиш.
Із зарубіжної літератури відомі казки Т. К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм, О. Пушкіна та багатьох інших.
Джерелом натхнення для письменників зазвичай була народна творчість, тому літературні казки здебільшого мають ті самі ознаки, що й народні. Однак літературна казка має і свої особливості. Якщо народна казка побутує в усній формі, то літературна має писемну форму. Народна казка може мати кілька варіантів. Текст літературної казки постійний, незмінний. На відміну від народної казки, у літературній казці мова може бути як прозовою, так і віршованою. У початковій школі ви вже читали написані віршами казки Н. Забіли про вовка і козенят, «Безконечні казочки» Марійки Підгірянки, історію про море В. Скомаровського, а також російських поетів — О. Пушкіна та П. Єршова.
Народна і літературна казка — це школа народної моралі. Мудрість і сила починаються з найпростішого: уміння шанувати старших, допомагати ближньому і захищати слабшого
Казки, створені письменниками, називаються літературними
1.    Які казки називаються літературними? Наведіть приклади.
2.    Які літературні казки зарубіжних авторів ви читали?
3.    Назвіть спільні та відмінні ознаки літературних і народних казок.
4.    Як потрібно читати казку, щоб її було цікаво слухати?

Іван Франко

Чимало прекрасних казок для дітей написав видатний український письменник Іван Якович Франко.
Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту на Львівщині в родині сільського коваля. Малий Івась (Ясьо — так звала сина мати) змалку любив бувати у батьковій кузні, куди сходилися селяни, щоб поспілкуватися, почути новини, порадитися, переповісти цікаві, часто фантастичні історії. Згодом письменник не раз казав, що отой вогонь батьківської кузні, силу якого він узяв у свою душу на далеку життєву дорогу, не згасав уже ніколи. Любив Івась слухати й материні казки, дивовижний, чарівний світ яких полонив уяву хлопчика.
Шестирічного Івася віддали до початкової школи, де навчали українською, польською та німецькою мовами. Учився хлопчик легко, оскільки від природи був здібним. Уже за десять днів навчився читати українською мовою, а через деякий час знав напам'ять майже усього Шевченка. Та й пам'ять у нього була неабияка. «...Лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам слово в слово», — згадував письменник.
Життя Івася не було безхмарним, адже одинадцятирічним він залишився без батька, а в шістнадцять років — і без матері. Клопоти з утримання сім'ї взяв на себе вітчим Гринь
Гаврилик — добрий і розумний чоловік. Він доклав усіх зусиль, аби талановитий хлопчина став освіченою людиною.
Вищу освіту Іван Франко здобув не відразу. Спочатку він навчався на філософському факультеті Львівського університету, але закінчити його завадила політична діяльність. Юнака кілька разів арештовували, а згодом і виключили з університету. Проте бажання вчитися не покидало Івана, і він через деякий час закінчив уже Чернівецький університет і навіть захистив ступінь доктора філософії у Відні.
Товариші зі студентських років запам'ятали майбутнього письменника худорлявим, невисоким юнаком з непокірною кучерявою чуприною, яка відблискувала жовтогарячими вогниками. Рішучий вираз обличчя, переконлива, захоплююча манера вести розмову часто робили його центром уваги товариства. А ще часом здавалось, що він усе кудись поспішав, бо швидко читав, писав, швидко доводив до завершення всі справи.
Неоціненним залишається внесок Івана Франка в українську літературу. Для дітей письменник написав чимало цікавих казок, які об'єднав у збірку і видав наприкінці XIX ст. під назвою «Коли ще звірі говорили». На думку І. Франка, казки «заставляють дітей сміятися й думати, розбуджують їхню цікавість та увагу до явищ природи». До збірки «Коли ще звірі говорили» увійшла й казка «Фарбований Лис».
Іван Франко написав дуже багато поетичних, прозових, драматичних творів, літературознавчих досліджень, які зібрано у 50-ти томах. Однак чи не найулюбленішим його героєм був хлопчик Мирон — персонаж оповідань «У кузні», «Малий Мирон», «Олівець», «Під оборогом», чимось схожий на малого Яся з прикарпатських Нагуєвичів.
Франко був напрочуд скромним, любив одяг строгих кольорів, майже завжди носив вишивану сорочку. Мріяв купити велосипед, але так і не купив. Часто мандрував пішки, був завзятим рибалкою і грибником.
Помер Іван Франко 28 травня 1916 року. Письменника по праву вважають продовжувачем традицій Тараса Шевченка. Це відзначив Д. Павличко: «Шевченко народив, а Франко виховав українську націю». І, безперечно, продовжує виховувати сьогодні, адже його твори друкуються чималими тиражами, пісні на його вірші виконують популярні співаки, а фільми, зняті за мотивами його творів, хвилюють і дітей, і дорослих.

ФАРБОВАНИЙ ЛИС
Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, наставляли на нього заліза¹ або підкидали йому затруєного м'яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив² собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертав з порожніми руками.
Се незвичайне щастя і та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.
— Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці курку вкраду.
—    Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші.
—    Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився³ Лис.
—    Побачимо або й не побачимо. Там пси
купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в блоху, щоб тебе не побачили і не роздерли.   
—    От же побачите: і в блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити курку.   
Але сим разом бідний Микита таки перечислився⁴. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, І перескакуючи плоти та ховаючися між яриною⁵, дістався аж до середмістя. Але тут І біда Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю І і вернути назад. А на вулиці і на торговиці І крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував.
Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав. Посидівши пару годин у бур'яні коло плоту, що притикав до вулиці, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди і як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль, Лис Микита набрав відваги, розбігся і одним духом скочив через пліт на вулицю. Вулицею йшло і їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла. «От пес так пес», — думали собі люди. А Микита тому й рад. Знітився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сиділи жінки, держачи на решетах, у кошах і кобе-лях⁶ на продаж яйця, масло, свіжі гриби, полотно, сім'я, курей, качок та інші такі гарні речі.
Але не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто він, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі отворені сіни, а з сіней на подвір'я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам наслухує, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір'ї в куті стоїть якась діжка. От він, недовго думаючи, скік у діжку та й сховався.
Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.
— Тут він був! Тут він був! Шукайте його! — кричали передні.
Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір'ї, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду нема. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї, відгонював їх. Вкінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі. Лис Микита був урятований.
Урятований, але як!
У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки.
Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану і відразу розробив собі цілу діжу фарби та й поставив її в куті на подвір'ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин, Лис Микита в першій хвилі занурився в нього з головою і мало не задушився. Але потім, діставши задніми ногами дна бочки, став собі так, що все його тіло було затоплене в фарбі, а тільки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак він вичекав, поки минула страшна
небезпека. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олії майже душив його, але що було діяти! Слава Богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надійде господар бочки і застане його тут?
Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї⁷, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося, Лис Микита прожогом вискочив зі своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур'янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнілося, коли Микита добіг до лісу, і то не в тім боці, де була його хата, а геть у протилежнім. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бігти зо дві милі, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, підкріпившися трохи кількома яйцями, що знайшов у гнізді перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою і заснув справді як по купелі.
Чи пізно, чи рано встав він на другий день, сього вже в книгах не записано, — до сить, що, вставши з твердого сну, позіхнувши
смачно і сплюнувши тричі в той бік, де вчора
була йому така немила пригода, він обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. «Саме добра пора на полювання!» — подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе — Господи! Аж
скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги? Ні, не пізнає, не пізнає, та й тоді! Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими ґудзами⁸, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього — не хвіст, а щось таке величезне і важке, мов довбня або здоровий ступернак⁹, і також колюче.   
Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде. Пробує обкачатися в траві — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито! У тій хвилі де не взявся Вовчик-Братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та ґудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившися, як не пішов утікати — ледве хлипає! Подибав¹⁰ у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче: — Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой!
Та й люте ж!
—    Та що, що таке? — допитують його Іояки.
—    Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!
Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жменьки волосся з-між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але де тобі, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна¹¹ година, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано, ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом. А хто там знає, яка у нього сила, які в нього зуби, які кігті і яка його воля?
Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер і на інших звірів.
«Гей, — подумав собі хитрий Лис, — та се і не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!»
І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов углиб лісу, де знав, що є місце сходин для всієї лісової людності. Тим часом гомін про нового нечуваного і страшного звіра розійшовся геть по лісі. Всі звірі, що жили в тім лісі, хотіли хоч здалека придивитися новому гостеві, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита мов і не бачить сього, йде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь.
Сів і жде. Не минуло й півгодини, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Всі цікаві знати, що се за проява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака¹².
Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:
—    Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть
ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.
Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:
—    А ти ж хто такий?
—    Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис.
Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.
—    Слухайте, любі мої, — говорив Лис
Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано Святий
Миколай виліпив мене з небесної глини —
придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!»
Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.
—    Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?
—    Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.
Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.
Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий І Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!
Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м'якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.
Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той Богу дякував, що жиє. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього й ласкавого царя, а надто так неподібного до всіх інших звірів.
І Лис Микита, зробившися царем, жив собі, як у Бога за дверима. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався і спав тільки на м'якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами, що він є Лис, а не жоден звір Остромисл.
Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він настав на царство. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити при тій нагоді великий концерт. Зібрався хор з лисів, вовків, ведмедів, уложено чудову кантату, і вечором по великих процесіях, обідах і промовах на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж вухо в'януло. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому!
Господи! Що стало? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!
І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві і дасть йому добре одуритися, коли який драбуга¹³ отуманить нас, обдере, оббреше і ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».

¹ Залізо — тут: пастка.
² Кпити, — глузувати, насміхатися.
³ Решетився — тут: вихвалявся.
⁴    Перечислився — тут: прорахувався.
⁵    Ярина — тут: городина.
⁶ Кобеля — торба.
⁷ Стрій — убрання
⁸  Ґудз — ґуля.
⁹  Ступернак — товкач.
¹⁰ Подибав — зустрів.
¹¹ Непорадна— тут: лиха.
¹² Дати драпака — втекти.
¹³ Драбуга — тут: пройдисвіт.

Перевірте правильність поданих тверджень.
•    Лис Микита набрав відваги, розбігся і одним духом скочив через
пліт на вулицю.
•    Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір'ї, по всіх закутках,
порпають, нюхають, дряпають — аж і Лиса знайшли.
•    Коли смеркалося, Лис Микита прожогом вискочив зі своєї назви
чайної купелі, перебіг вулицю, ускочив до садка, а звідси чкурнув
до лісу.
•    Став Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує,
пробує обтріпатися — не йде, обкачався в траві — і фарба одразу зійшла.
•    Мавпа Фрузя вистригла Лису Микиті три жменьки волосся з-поміж очей і пустила на вітер.
•    Усі міністри і царські слуги так і не зрозуміли, що перед ним
звичайнісінький фарбований Лис.

1.    Розкажіть про спосіб життя Лиса Микити. Чому полювання Лиса
завжди було вдалим? Які риси характеру йому в цьому допомагали?
2.    Яка подія різко змінила життя Лиса Микити? Перекажіть епізод казки, де це описано. Дайте назву цьому епізоду.   
3.    Про що думав Лис, коли сидів у діжці з фарбою, і тоді, як побачив себе вранці?   
4.    Що означає вислів: «Від себе не втечеш»?
5.    Чому лісові мешканці так швидко повірили пройдисвітові? Свої і
міркування підтвердіть рядками твору.   
6.    Чи змінилось щось у житті звірів, коли царем став Лис Микита?
7.    Яку рису характеру звірів використав ошуканець Лис, щоб їх
одурити?   
8.    Як звірі покарали Лиса Микиту?   
9.    Чи тільки Лиса висміяв І. Франко в казці «Фарбований Лис»?
Обґрунтуйте свої міркування. Яка головна думка твору?   
10. Чи сподобався вам Лис Микита? Чому? А як ви оцінюєте
поведінку звірів?
1.    Від чого застерігає прислів'я «Довіряй, але перевіряй»? Чи зав
жди слід бути беззастережно довірливим?
2.    Доведіть, що твір «Фарбований Лис» — це казка. Які вислови :
казки ви чули раніше? А які хотіли б запам'ятати?
1.Перечитайте казку, поділивши її на частини за планом:
1.    Вправний мисливець.
2.    Лис пробирається на торговицю.
3.    Неприємна зустріч із собаками.
4.    У діжці з фарбою.
5.    Страшний синій звір.
6.    Царювання Лиса.
7.    Помста одурених звірів.
2.    З'єднайте частини висловів, щоб утворилися прислів'я. Поясніть
як зміст прислів'їв відповідає характерам персонажів казки.
У страху    бо дурниця боком вилізе
Знай, коза,    а думки лукаві.
Слова ласкаві,    а за те, що овечку з'їв.
Не лізь туди,    своє стійло.
Не за те вовка б'ють, що він сірий,    очі великі.
Не микайся, Грицю, на дурницю,    куди твоя голова не лізе.

Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.
Вислано читачами інтернет-сайту



_{українська література тести, планування української літератури 5 класу, все для учителя та школярам на допомогу у підготовці до домашньої роботи}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.