Версия 22:50, 15 ноября 2010

   Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
   Заклятий для сусіднього хижацтва.
   Вона твого життя міцна основа,
   Певніша над усі скарби й багатства.
                                           (П. Куліш)
 
    До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому і називається це надбання рідна мова. Мова – це не тільки засіб спілкування, передачі повідомлень, узгодження дій, спосіб нагромадження та поширення набутого досвіду. Мова – найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання.   Рідна мова - духовне багатство, в якому живе народ. Через мову ми пізнаємо світ. Мова - це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, осмислення реальності. Мова - явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Народ, держава, мова - це поняття нероздільні. Без мови немає народу, і, навпаки, без народу не існує мови. Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову.
    Найбільший скарб народу – це його мова. Державна мова України - українська мова. Для українців, що проживають за межаминашої Батьківщини (в Росії, США, Канаді, Анстралії, Польщі, Білорусії та інших країнах), вона також є рідною мовою. Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передачі думок, почуттів, волевиявлення. У цій ролі людська мова має універсальній характер і нею просто передавати все те, що виражається наприклад мімікою, жестами. Слово рідної мови - могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. В думи та почуччя ми проникаємо за допомогою слова. Це схованка мудрості і невмирущості народу. Національна мова з'являється не відразу, не раптово. її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують мову, розвивають її, збагачують, удосконалюють, наповнюють власним життєвим досвідом. Мова – засіб пізнання світу. Киньте у душу дитини, крім слова, його красу, і ви створите те середовище, у якому проростає свідомість.
    Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі. Про українську мову і українське слово можна говорити безкінечно. Століттями гнана і переслідувана все ж існувала вона в піснях і думках, казках і переказах, гострилася і виточувалася в переказах і прислів’ях.

    Коли йдеться про виникнення української мови як мови нашої нації, у свідомості багатьох сучасних шукачів прадавніх коренів української мови у глибинах тисячоліть до н. е. вона часто асоціюється із сучасною літературною мовою, тобто тією, яка щодня звучить по радіо й телебаченню, яку вивчають у школах, якою друкують книжки й газети і т.п. Проте національна мова — це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, опрацьована майстрами художнього слова, але й мова народна. 
   Український народ творив свою мову упродовж віків, заносячи до мовної скарбниці добірний нектар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почуття, вічність праці і мрії. Колективна пам’ять народу-творця береже слово, а в ньому – немовби якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію звуків і називає щось зрозуміле всім.
   Для існування мови необхідний алфавіт. Алфавіт (азбука, абетка) — сукупність усіх букв, уживаних у писемності якої-небудь мови й розміщених у певному порядку.
Український алфавіт сформувався на основі старослов'янського кириличного письма. За свою більш ніж тисячолітню історію він зазнав чималих змін. Сучасний склад букв остаточно закріпився на початку XX ст. У сучасному українському алфавіті 33 букви. Вони розташовані в такому порядку і мають такі назви:

   21 літера позначає приголосні звуки — б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний (його), а в інших позиціях — нескладовий голосний (йду, гай). Літера г позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків (щука).
   10 літер позначають голосні звуки — а, е, и, і, о, у, є, ю, я, ї , з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два. Літера ї завжди позначає два звуки — їжа, з'їзд.
   Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон).

{{ }}
   Розташування букв в алфавіті традиційне, ніякої закономірності в ньому немає. Тому його треба запам'ятати механічно.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.