Тема: Розбудова Києва. «Руська правда». Церковне та культурно-освітнє життя. Відносини з іншими державами. Тип уроку: засвоєння нових знань з елементами дискусії Мета: вивчення нового матеріалу за темою та формування власної думки стосовно дискутивних питань.
Завдання: - повторення та закріплення вивченого матеріалу;
- отримання нових знань про розбудову Києва та роль збірника законів "Руська правда" у становленні української державності;
- засвоєння знань про зовнішню політику Русі;
- запис та вивчення нових дат уроку;
- розвиток навичок аргументування власної думки.
План розповіді вчителя: 1. Розбудова града Києва. 2. Перший збірник законів „Руська правда”. 3. Церковне та культурно-освітнє життя. 4. Відносини з іншими державами.
Хід уроку:
І. Привітання вчителя та оголошення теми.
ІІ. Мотиваційний момент та перевірка домашнього завдання.
Також на розсуд вчителя можуть бути використані міні-тести для перевірки знань учнів.
ІІІ. Засвоєння нових знань
Приблизний текст учителя (повинен бути доповнений та розширений на розсуд педагога):
Політичний лад Стародавньої Русі IX-X ст. характеризувався як ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв київський князь, що називався великим князем. Князь управляв за допомогою ради інших князів і дружинників. Дещо пізніше ця форма правління увійшла в історію Русі під назвою Боярська дума. Князь мав у своєму розпорядженні значною військовою силою, куди входив і флот, що діяв як на річках, так і на Чорному морі. Важливу роль у зміцненні держави грали правові норми, вироблені в Х ст. Норми ранньофеодального права знайшли свій відбиток у так званій "Стародавній Правді", виданої на початку XI ст. князем Ярославом Мудрим, в якій були відображені основні правові положення, що регламентують багато сторін життя.
Володимир Святославович
Помітний крок вперед у своєму розвитку зробило молоде російське держава в період князювання Володимира Святославича (980-1015). Положення Русі помітно зміцнилося. Володимиру вдалося створити потужну оборонну систему, захистити Русь від нових набігів. При ньому був створений перший детальний літописний звід. Важливе значення мали дві релігійні реформи Володимира: прагнення уніфікувати язичницькі культи і прийняття християнства. До прийняття християнства давні русичі були язичниками, поклонялися безлічі богів, серед яких бог неба на ім'я Сварог, бог Сонця на ім'я Дажбог, Хоре, Велес, бог грому і блискавок на ім'я Перун, бог вітру по імені Стриборг (Історичні сенсації. М., 1993. С. 69).
Бог Велес
І язичництво, і християнство в рівній мірі були засновані на вірі в надприродні сили, що керують світом. На думку академіка Б.А. Рибакова, християнство відрізнялося від язичництва не своєї релігійної сутністю, а тільки тієї класовою ідеологією, яка нашарувалися за тисячу років на примітивні вірування, що йдуть коренями в таку ж первісність, як і вірування древніх слов'ян та їхніх сусідів. Ще задовго до прийняття християнства в Києві було відомо про християнство, його основних догмах, пристосованих до потреб феодальної держави.
Відео-хвилинка. Хто ж такі - язичницькі боги? Перун.
Відео-хвилинка. Хто ж такі - язичницькі боги? Сварог.
У Х ст. в Києві була вже церква св. Іллі, християнського двійника язичницького бога Перуна. Християнська література, написана старослов'янською мовою, проникла на Русь з сусідньої Болгарії. Київські князі свідомо зволікали з прийняттям християнства, тому що при тодішніх богословсько-юридичних поглядах візантійців прийняття водохрещення з їхніх рук означало перехід новонаверненого народу в залежність від Візантії. Цим багато в чому історики пояснюють і те, що Володимир вторгся в ці роки у візантійські володіння в Криму, взяв Херсонес і почав диктувати свої умови візантійським імператорам.
Бог Перун
У цих умовах ні про яку залежність Русі від Візантії не могло бути й мови, і питання про хрещення та прийняття християнства не міг бути обумовлений якими б то не було умовами, цей процес міг бути тільки добровільним. В кінці Х ст., Точніше в 988 р., князь Володимир хрестився сам, хрестив своїх бояр і змусив хреститися всіх інших.
До того часу структура церковної ієрархії склалася в основному наступним чином. На чолі церкви стояв Київський митрополит, який призначався з Константинополя або самим київським князем з наступним обранням собором єпископів. У великих містах Русі усіма практичними справами церкви відали єпископи. Митрополит і єпископи володіли землями, селами, містами. Князі на утримання церков жертвували майже десяту частку своїх данини і оброків. Крім того, церква мала свій суд і законодавство, яке давало право втручатися практично в усі сторони життя своїх парафіян. Однією з сильних організацій церкви були монастирі, які взагалі грали важливу роль в історії середньовічних держав, у тому числі і в давньоруській державі. Все це прийшло до Росії з посиленням впливу християнства.
Візантія у ХІ ст.
Хрещення Володимира - поворотний момент християнізації Київської Русі, але сама християнізація сталася не відразу, вона затягнулася, як зазначав С.В. Бахрушин, на ряд десятиліть. За Володимира хрестилися князівська родина і князівська дружина. У великих же містах, таких, як Київ, Новгород та ін, жителів заганяли в річку і, як наголошується в одній із стародавніх легенд, що дійшли до нас, "заганівая в річку їх, аки стада", "та ще хто і нелюбовні, але й страхом велиться крещахуся ".
Незважаючи на вживаються правлячим класом заходи, значна частина російського населення в XI ст. залишалася ще язичницької. Впровадження християнства зустрічало активний опір з боку великої кількості населення. Розпочате Володимиром впровадження християнства у Х ст. було активно продовжено і в основному завершено князем Ярославом вже в XI ст. На час князювання Ярослава відноситься і остаточне оформлення церкви як організації.
Перехід до християнства мав об'єктивно велике і прогресивне значення, оскільки воно сприяло швидкому відмирання пережитків родового ладу. У першу чергу це стосувалося шлюбного права. У вищих колах панувало багатоженство. Приміром, у князя Володимира було п'ять "водимих", тобто законних, дружин, не рахуючи наложниць. Християнська церква з самого початку сприяла ліквідації старих шлюбних форм і послідовно проводила цю лінію в практику. І якщо вже в XI ст. моногамний шлюб отримав на Русі остаточне визнання, то в цьому була чимала заслуга християнської церкви.
IV. Дискусія у класі
Модератор: вчитель.
Питання для дискусії: 1. Найкраща релігія для Русі: християнство чи язичництво. 2. Позитивні та негативні наслідки прийняття християнства у Київській Русі.
V. Продовження основної частини уроку. Руська Правда
До наших днів дійшло більше ста списків Руської Правди, внесених до деяких літописів і церковно-юридичні збірників. Більшість списків відносяться до XV - XVI ст. Найстарішим з них є Синодальний (назва походить від Синодальної бібліотеки, де цей список зберігався), що датується біля 1282; Троїцький список (з Троїце - Сергієва), близький за текстом до Синодального, відноситься до другої половини XVI ст.
Всі списки діляться на три основні редакції: Коротку, Велику і Скорочену. Найдавнішою редакцією, підготовленою не пізніше 1054 р., є Коротка Правда, яка складається з «Суду Ярослава Володимировича» (у літературі звичайно називають «Правдою Ярослава») (ст. 1-18), «Правди Ярославичів», тобто синів Ярослава Ізяслава, Святослава та Всеволода (ст. 19-41), «Покону вирного» (ст. 42), «Уроку мостників» (ст. 43). Існували серед вільних людей і залежні смерди, закупи, що знаходилися в кабальної залежності і найбільш безправні - холопи (раби). Все, чим володів холоп, було власністю пана. Закон регулював джерела залежності (самопродаж, народження від раба, вчинення злочину і як найбільш частий, хоча в Руській Правді і не згадується, - полон).
У найдавнішої частини Руської Правди вельми помітні сліди колишніх звичаїв (право кровної помсти, наприклад, що тільки при синах Ярослава було обмежено: вбивство остаточно було замінено грошовим штрафом - викупом). У «Правді Ярослава» упор зроблений на регламентацію покарань з боку княжого суду. У «Правді» синів і онуків Ярослава значне число статей присвячується вже князівському господарству, зображено адміністрацію великого володіння того часу.
Руська Правда, таким чином, - не застиглий всеосяжний звід законів, а ціла серія різночасових юридичних установлень, поступово розширюється коло питань, охоплених ними. Основна тенденція цієї еволюції полягала в тому, що від княжого закону Руська Правда поступово розросталася як збірник норм феодального права взагалі.
VI. Підведення підсумків та оголошення домашнього завдання
Домашнє завдання
1. Вивчити матеріал теми за підручником.
2. Вибрати з параграфу нові дати та записати у словничок.
3. Вибрати з параграфу нові історичні персоналії та записати у спеціальний словничок.
Використані джерела:
1. Урок на тему "Роль "Руської правди" у становленні української державності" учителя Ситник В.В., м. Одеса
2. Урок на тему "Розбудова Києва" учителя історії Сизон В.Б., м.Боярка
3. Мателешко Ю. П. Руська Правда: становлення, редакції, дискусійні питання/ Науковий вісник УУБА (2010)
4. his95.narod.ru
Скомпоновано та відредактовано Любименко В.В.
Над уроком працювали
Сизон В.Б.
Ситник В.В.
Любименко В.В.
Білозерко Д.Т.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
