|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
| '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 7 клас|Українська література 7 клас]]>>Українська література: «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)». Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки. '''<metakeywords>Українська література, 7 клас, урок, на тему, Мишка казка для дітей, для малих і великих, Істинні та фальшиві цінності в житті людини, Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки </metakeywords><br> | | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 7 клас|Українська література 7 клас]]>>Українська література: «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)». Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки. '''<metakeywords>Українська література, 7 клас, урок, на тему, Мишка казка для дітей, для малих і великих, Істинні та фальшиві цінності в житті людини, Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки </metakeywords><br> |
| | | |
- | '''Мишка.'''''<b><br>[[Українські народні казки з чарівними перетвореннями|Українські народні казки з чарівними перетвореннями]]</b>''[[Українські народні казки з чарівними перетвореннями|'''Казка''']]для дітей: для малих і великих<br>Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.<br>У самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне.<br>Ніхто з людей не заглядав туди.<br>О, люди — це дуже цікаві створіння!<br>Мишка боялася людей.<br>Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висувала головку, зиркала[[Тема 3. Порядкова лічба.|'''направо й наліво''']], і скоренько, скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну у двері.<br>Шу-усть! — і вже на подвір'ї.<br>Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута1, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею2, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, — нікого!<br>Бігла на поле.<br>Там стрічалася зі своїми сестрами із [[Назви наших міст.|'''міста''']]'''.'''<br>Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві3. Ледве хвостики волокли за собою. Розказували, що тепер у них у городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. їм просто пропадай! Ніде ні крушин-ки хліба, ні одної крупинки, нічого. Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче зі стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб...<br>А наша мишка на те до них:<br>— У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо в норі скучно. Усе з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись ту двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Уночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить...<br>— Не говори, сестричко! — перебивають городські мишки. — Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає.<br>Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше:<br>— А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його по-<br>левою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже:<br>«Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше<br>ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо». І ховає гроші у ящик під ліжко. У цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи, і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато.<br>— А господиня? — питають цікаві мишки.<br>— Господиня ходить тепер, як паня. Які в неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається.<br>Городські миші вірити не хочуть.<br>— Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми...<br>Наговорившися доволі, мишка вертає домів.<br>Перетиснеться крізь двері, як тінь, майже попід стіну і — шу-усть! — до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.<br>їм не до того.<br>Раз якось вертає наша мишка і чує в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки — заглядає. Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».<br>А жінка говорила, мовби за труною ішла:<br>— Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках<br>не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед<br>смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цьо<br>го, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені<br>Боже, дай спокійно сконати, що принесу...<br>А господиня:<br>— Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не за<br>пустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте<br>в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька прода<br>ли б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б.<br>Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чимскорше побігла до нори.<br>«Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!»<br>І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Знищити, поторощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір.<br>Вона припала до деревляного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. У днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти.<br>Одної днини каже господар до своєї жінки:<br>— Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє-троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати тільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна.<br>Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало.<br>— Погризли, погризли, погризли!<br>— Що? Де? Коли? — питалася жінка.<br>— О, дивися! О!<br>І вона теж встромила ніс у ящик:<br>— А-а-а!<br>— Це ти тому винна, це ти!<br>— Усьому я винна, всьому я... — плакала жінка. А господар кричав:<br>— Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти<br>ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!<br>І кинувся на неї з кулаками.<br>Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей — і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.<br>'''''<br> '''О.М. Авраменко "[[Українська література 7 клас|'''Українська література 7 кла''']]''[[Українська література 7 клас|'''с''']]"
| + | '''Мишка.'''''<b><br></b>''[[Українські народні казки з чарівними перетвореннями|'''Казка''']] для дітей: для малих і великих<br>Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.<br>У самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне.<br>Ніхто з людей не заглядав туди.<br>О, люди — це дуже цікаві створіння!<br>Мишка боялася людей.<br>Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висувала головку, зиркала[[Тема 3. Порядкова лічба.|'''направо й наліво''']], і скоренько, скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну у двері.<br>Шу-усть! — і вже на подвір'ї.<br>Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута1, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею2, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, — нікого!<br>Бігла на поле.<br>Там стрічалася зі своїми сестрами із [[Назви наших міст.|'''міста''']]'''.'''<br>Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві3. Ледве хвостики волокли за собою. Розказували, що тепер у них у городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. їм просто пропадай! Ніде ні крушин-ки хліба, ні одної крупинки, нічого. Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче зі стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб...<br>А наша мишка на те до них:<br>— У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо в норі скучно. Усе з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись ту двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Уночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить...<br>— Не говори, сестричко! — перебивають городські мишки. — Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає.<br>Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше:<br>— А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його по-<br>левою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже:<br>«Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше<br>ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо». І ховає гроші у ящик під ліжко. У цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи, і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато.<br>— А господиня? — питають цікаві мишки.<br>— Господиня ходить тепер, як паня. Які в неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається.<br>Городські миші вірити не хочуть.<br>— Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми...<br>Наговорившися доволі, мишка вертає домів.<br>Перетиснеться крізь двері, як тінь, майже попід стіну і — шу-усть! — до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.<br>їм не до того.<br>Раз якось вертає наша мишка і чує в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки — заглядає. Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».<br>А жінка говорила, мовби за труною ішла:<br>— Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках<br>не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед<br>смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цьо<br>го, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені<br>Боже, дай спокійно сконати, що принесу...<br>А господиня:<br>— Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не за<br>пустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте<br>в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька прода<br>ли б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б.<br>Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чимскорше побігла до нори.<br>«Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!»<br>І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Знищити, поторощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір.<br>Вона припала до деревляного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. У днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти.<br>Одної днини каже господар до своєї жінки:<br>— Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє-троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати тільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна.<br>Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало.<br>— Погризли, погризли, погризли!<br>— Що? Де? Коли? — питалася жінка.<br>— О, дивися! О!<br>І вона теж встромила ніс у ящик:<br>— А-а-а!<br>— Це ти тому винна, це ти!<br>— Усьому я винна, всьому я... — плакала жінка. А господар кричав:<br>— Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти<br>ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!<br>І кинувся на неї з кулаками.<br>Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей — і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.<br>'''''<br> '''О.М. Авраменко "[[Українська література 7 клас|'''Українська література 7 кла''']]''[[Українська література 7 клас|'''с''']]" |
| | | |
| Вислано читачами інтернет-сайту | | Вислано читачами інтернет-сайту |
Текущая версия на 10:53, 27 июня 2012
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 7 клас>>Українська література: «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)». Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки.
Мишка. Казка для дітей: для малих і великих Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. У самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне. Ніхто з людей не заглядав туди. О, люди — це дуже цікаві створіння! Мишка боялася людей. Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висувала головку, зиркаланаправо й наліво, і скоренько, скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну у двері. Шу-усть! — і вже на подвір'ї. Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута1, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею2, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, — нікого! Бігла на поле. Там стрічалася зі своїми сестрами із міста. Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві3. Ледве хвостики волокли за собою. Розказували, що тепер у них у городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. їм просто пропадай! Ніде ні крушин-ки хліба, ні одної крупинки, нічого. Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче зі стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб... А наша мишка на те до них: — У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо в норі скучно. Усе з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись ту двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Уночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить... — Не говори, сестричко! — перебивають городські мишки. — Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає. Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше: — А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його по- левою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже: «Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо». І ховає гроші у ящик під ліжко. У цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи, і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато. — А господиня? — питають цікаві мишки. — Господиня ходить тепер, як паня. Які в неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається. Городські миші вірити не хочуть. — Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми... Наговорившися доволі, мишка вертає домів. Перетиснеться крізь двері, як тінь, майже попід стіну і — шу-усть! — до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко. їм не до того. Раз якось вертає наша мишка і чує в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки — заглядає. Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо». А жінка говорила, мовби за труною ішла: — Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цьо го, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені Боже, дай спокійно сконати, що принесу... А господиня: — Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не за пустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька прода ли б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б. Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чимскорше побігла до нори. «Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!» І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Знищити, поторощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір. Вона припала до деревляного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. У днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти. Одної днини каже господар до своєї жінки: — Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє-троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати тільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна. Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало. — Погризли, погризли, погризли! — Що? Де? Коли? — питалася жінка. — О, дивися! О! І вона теж встромила ніс у ящик: — А-а-а! — Це ти тому винна, це ти! — Усьому я винна, всьому я... — плакала жінка. А господар кричав: — Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти! І кинувся на неї з кулаками. Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей — і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.
О.М. Авраменко "Українська література 7 клас"
Вислано читачами інтернет-сайту
Планування літератури, підручники та книги з української літератури, курси та завдання з української літератури для 7 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|