Національний колорит зображення життя всіх верств суспільства в Енеїді алюзії на укр історію Бурлескний гумор

KNOWLEDGE HYPERMARKET

 		Версия 13:48, 27 января 2010 (просмотреть исходный код)
User15  (Обсуждение | вклад)
 (Создана новая страница размером '''Гіпермаркет Знань>>[[Українська л...)
← Предыдущая правка
		Версия 13:51, 27 января 2010 (просмотреть исходный код)
User15  (Обсуждение | вклад) 
Следующая правка →
		
Строка 1:
Строка 1:
- '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]&gt;&gt; Українська література: XXX''' + '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]&gt;&gt; Українська література: Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства в «Енеїді», алюзії на укр. історію в ній. Бурлескний гумор, народна укр. мова. Утвердження народної моралі в дусі просвітительства. ТЛ: травестія, пародія, бурлеск, алюзія. Поглиблення знань про силаботонічне віршування. '''  
  
- Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія + <br> 
- В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію. + 
- Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною». + 
- Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. + 
- За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами. + 
- Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців». + 
- Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч». + 
- Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу. + 
- Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова. + 
- У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській. + 
- В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди. + 
  
- У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. + '''Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія '''
- Іван Котляревський + 
  
  
- «Енеїда» Історія видання твору  
- Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»  
- Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.  
- До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.  
- Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.  
- «Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.  
  
  + В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію. 
  
- Джерела поеми  
- За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.  
- Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.  
- Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра, Над книжкою твоєї «Енеїди» Нащадок схилить радісне чоло.  
  
- Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.  
  
  + Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною». 
  
  
  
  + Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. 
  + 
  + 
  + 
  + За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами. 
  + 
  + 
  + 
  + Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців». 
  + 
  + 
  + 
  + Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч». 
  + 
  + 
  + 
  + Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу. 
  + 
  + 
  + 
  + Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова. 
  + 
  + 
  + 
  + У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській. 
  + 
  + 
  + 
  + В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди. 
  + 
  + 
  + 
  + У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський 
  + 
  + <br> '''«Енеїда»''' 
  + 
  + '''Історія видання твору '''
  + 
  + 
  + 
  + Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!» 
  + 
  + 
  + 
  + Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р. 
  + 
  + 
  + 
  + До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення. 
  + 
  + 
  + 
  + Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові. 
  + 
  + 
  + 
  + «Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної. 
  + 
  + '''<br> Джерела поеми '''
  + 
  + 
  + 
  + За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її. 
  + 
  + Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів. 
  + 
  + 
  + 
  + Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра, 
  + 
  + Над книжкою твоєї «Енеїди» 
  + 
  + Нащадок схилить радісне чоло. 
  + 
  + 
  + 
  + Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів. 
  + 
  + <br> 
  + 
  + <br> 
  
 Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту    Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту  
  
- <sub>[[Гіпермаркет_знань-перший_в_світі|Онлайн бібліотека]] з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з [[Українська_література|української літератури]] для 9 класу, домашнє [[Українська_література_9_клас|завдання]] та відповіді на питання</sub> <br>   + <sub>[[Гіпермаркет знань-перший в світі|Онлайн бібліотека]] з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з [[Українська література|української літератури]] для 9 класу, домашнє [[Українська література 9 клас|завдання]] та відповіді на питання</sub> <br>  
  
   '''<u>Зміст уроку</u>'''    '''<u>Зміст уроку</u>'''

Версия 13:51, 27 января 2010
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства в «Енеїді», алюзії на укр. історію в ній. Бурлескний гумор, народна укр. мова. Утвердження народної моралі в дусі просвітительства. ТЛ: травестія, пародія, бурлеск, алюзія. Поглиблення знань про силаботонічне віршування.  

 
Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія 


В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію. 


Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною». 


Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. 


За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами. 


Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців». 


Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч». 


Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу. 


Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова. 


У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській. 


В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди. 


У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський 

 «Енеїда» 
Історія видання твору 


Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!» 


Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р. 


До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення. 


Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові. 


«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної. 

 Джерела поеми 


За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її. 
Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів. 


Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра, 
Над книжкою твоєї «Енеїди» 
Нащадок схилить радісне чоло. 


Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів. 

 

 
Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту 
_{Онлайн бібліотека з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з української літератури для 9 класу, домашнє завдання та відповіді на питання} 
 

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82_%D0%B7%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%B2%D1%81%D1%96%D1%85_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2_%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%95%D0%BD%D0%B5%D1%97%D0%B4%D1%96_%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D1%97_%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8E_%D0%91%D1%83%D1%80%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%BE%D1%80»
@@ Строка 1: / Строка 1: @@
-'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]&gt;&gt; Українська література: XXX'''
+'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]&gt;&gt; Українська література: Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства в «Енеїді», алюзії на укр. історію в ній. Бурлескний гумор, народна укр. мова. Утвердження народної моралі в дусі просвітительства. ТЛ: травестія, пародія, бурлеск, алюзія. Поглиблення знань про силаботонічне віршування. '''
-Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія
+<br>
-В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію.
-Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною».
-Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
-За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами.
-Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».
-Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч».
-Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу.
-Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова.
-У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській.
-В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.
-У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін.
+'''Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія '''
-Іван Котляревський
-«Енеїда» Історія видання твору
-Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»
-Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.
-До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.
-Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.
-«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.
+В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію.
-Джерела поеми
-За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.
-Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.
-Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра, Над книжкою твоєї «Енеїди» Нащадок схилить радісне чоло.
-Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.
+Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною».
+Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
+За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами.
+Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».
+Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч».
+Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу.
+Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова.
+У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській.
+В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.
+У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський
+<br> '''«Енеїда»'''
+'''Історія видання твору '''
+Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»
+Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.
+До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.
+Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.
+«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.
+'''<br> Джерела поеми '''
+За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.
+Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.
+Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра,
+Над книжкою твоєї «Енеїди»
+Нащадок схилить радісне чоло.
+Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.
+<br>
+<br>
 Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту
-<sub>[[Гіпермаркет_знань-перший_в_світі|Онлайн бібліотека]] з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з [[Українська_література|української літератури]] для 9 класу, домашнє [[Українська_література_9_клас|завдання]] та відповіді на питання</sub> <br>
+<sub>[[Гіпермаркет знань-перший в світі|Онлайн бібліотека]] з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з [[Українська література|української літератури]] для 9 класу, домашнє [[Українська література 9 клас|завдання]] та відповіді на питання</sub> <br>
   '''<u>Зміст уроку</u>'''

При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.

Разработка - Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: