|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
- | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]>> Українська література: Тема жіночої долі у творчості Т.Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…», «Марія». Еволюція жіночого образу''' | + | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]>> Українська література: Тема жіночої долі у творчості Т.Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…», «Марія». Еволюція жіночого образу''' |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | '''«Сон» («На панщині пшеницю жала...»)''' |
| + | |
| + | <br>У творчості Т. Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передусім скривджених долею в закріпаченому суспільстві: це селянки-кріпачки, і вдови, і сироти, і покритки. Одним із таких творів є мініатюра-образок (Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки) «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), написана в 1858 р. в Петербурзі. Цей вірш присвячений Марку Вовчку, авторці збірки «Народні оповідання», талантом якої захоплювався Т. Шевченко.<br> <br>В основі сюжету — протилежності: воля — неволя, дійсність — сон героїні (мрія), реальний нелюдський життєвий лад — омріяний народний суспільний ідеал. Отже, в образку жорстока реальність протиставляється мрії, що здійснюється лише в сні. Емоційне піднесення в зображенні сну забезпечується зростаючою ритмікою вірша, емоційною лексикою, адже героїня переживає щастя:<br><br>І уродливий, і багатий, <br>Не одинокий, а жонатий <br>На вольній, бачиться, бо й сам <br>Уже не панський, а на волі...<br><br>Життєствердні світлі інтонації (нагнітання однорідних членів речення — епітетів з позитивною оцінкою: ''уродливий, багатий, не одинокий, а жонатий'') перериває пробудження й повернення в сумну реальність:<br><br>Проснулася — нема нічого... <br>На сина глянула, взяла, <br>Його тихенько сповила <br>Та, щоб дожать до ланового, <br>Ще копу дожинать пішла.<br><br>Цікаво, що автор не дає ніякої оцінки зображуваному — вона читається в інтонаціях і тональності вірша, у контрасті дійсності й мрії. Тема суворої прози підневільної виснажливої праці, мовчазного відчаю та безнадії і водночас змалювання радісного ідеалу щасливої та вільної селянської родини широко висвітлена не тільки в поетичній творчості Т. Шевченка, а й у малярстві: «Селянська родина», «На пасіці», «Свята родина» та ін.<br><br>'''«У нашім раї на землі...»'''<br><br>Вірш «У нашім раї на землі...» написаний у 1849 р., у період перебування поета в засланні. У творі зображено дві типові долі матері-кріпачки: матері, яка народила дитину в шлюбі, і матері-покритки. Обидві долі трагічні. Першу матір, яка милується своєю дитиною, не може нею нарадуватися, чекає сумна й тяжка доля, адже в умовах кріпацтва годі сподіватися на добре життя: жінка втрачає дітей, які «''розійшлись на заробітки, в москалі''». Вона залишається сама в холодній зимовій хаті, яку нікому витопити. А як світло й урочисто починалася поезія — з перших же рядків в уяві виникає образ Божої Матері із дитиною на руках:<br><br>У нашім раї на землі <br>Нічого кращого немає, <br>Як тая мати молодая <br>З своїм дитяточком малим.<br><br>Отже, тональність вірша змінюється: від урочистої й теплої на початку — до сумної в середині й трагічної в кінці. У другій частині вірша в образі покритки автор зображує покріпачену, пригноблену Україну (пригадайте подібні жахливі картини в поемі «Сон» («У всякого своя доля...»): «''То покритка попідтинню // 3 байстрям шкандибає, // Батько й мати одцурались // И чужі не приймають!''»):<br><br>І будеш щаслива. <br>Та не довго. Бо не дійде <br>До зросту дитина, <br>Піде собі сліпця водить, <br>А тебе покине <br>Калікою на розпутті, <br>Щоб собак дражнила...<br><br>Про зображення знедоленої жінки в Шевченкових поезіях так писав М. Рильський: «Такого полум'яного материнства... і такої жіночої муки не знайти, мабуть, у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері».<br><br><br>'''Жіночі долі у творчості Т. Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «Марія»'''<br><br>У своїх творах Т. Шевченко, як ми вже з'ясували, зображує Україну в образі жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) і «Марія» (1859). Зверніть увагу на слово еволюціонує, воно означає передусім удосконалення. Поеми написані в різні етапи творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично в поемі «Катерина», реалістично-побутово в «Наймичці», із символічним узагальненням — у поемі «Марія». |
| + | |
| + | <br>Поему '''«Катерина»''' Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки поетові був близький і трагічний: багатостраждальною була доля його матері, яку «''у могилу нужда та праця положила''», і рідних сестер, у яких «''у наймах коси побіліли''».<br>Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжували позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки. Однак не Шевченко — він не тільки не цурається зганьблених жінок, а стає на їхній захист.<br>Катерина продовжує любити свого офіцера-кривдника, до останньої миті плекає надію на те, що в нім переможе людяність:<br><br>«Любий мій Іване! <br>Серце моє коханеє! <br>Де ти так барився?» <br>Та до його... За стремена...<br><br>У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида:<br><br>«Дура, отвяжися! <br>Возьмите прочь безумную!»<br><br>У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, і до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє.<br> <br>Ближче до Бога стоїть покритка Ганна — головна героїня поеми '''«Наймичка»''', вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік проситься до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях.<br>І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя:<br>«Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати». Та й замовкла...<br><br>Про еволюцію образу жінки-матері так сказав Б. Лепкий: «"Наймичка" — це ніби старша сестра "Катерини", яка свій гріх спокутує не під льодом, а в тихій, святій самопожертві. Апофеоз материнської любові, один із найгарніших малюнків української жінки, твір, писаний у євангельському настрої, без злості, злоби, без усякого людського гріха. Архітвір ...» (Архі — префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься в другій частині слова)<br>Ще ближче до Всевишнього стоїть головна героїня поеми Т. Шевченка «Марія». У цьому творі на матеріалі біблійної міфології осмислено такі проблеми людського буття, як духовність людини, сенс її життя, який полягає в любові до людей, служіння всім стражденним.<br>Головне джерело поеми — євангельська легенда про Марію, Йосифа та Ісуса. Тарас Шевченко уникає зображення суто містичних сюжетів, замінюючи їх реалістичними подіями. На думку поета, саме мати — головна вихователька й учителька добра й любові до людей — це її життєве покликання. Так зображено Марію — ідеальну, але стражденну матір, через те, що вона — покритка, яку Йосип, по-батьківськи люблячи, урятував від побиття камінням, одружившись із нею. Тут варто процитувати слова І. Франка про ідеал жінки-матері: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко... Не посвячення своєї людської індивідуальності для <br>мужчини, але найвище натуження тої індивідуальності для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій ідеї — добра загалу, добра людськості — то ідеал жінки, який полишив нам у спадщині Шевченко.<br>Тож не дивно, що найвищий дотеперішній здобуток людськості на полі моральнім, велику ідею любові ближнього, сю основну ідею християнства, Шевченко вважав ділом жінки, — Марії, Матері Ісусової».<br>Після розп'яття Ісуса Марія в болях і скорботі знаходить сили надихнути апостолів; слабка й змучена, вона не втрачає віри й, підхопивши добро, не дає його зупинити — сприяє порятунку людства, яке вбило її дитину, отже, покритка стає Покровою — захисницею стражденного світу.<br>Образи синів у поемах символізують майбутнє: Катерина зреклася добра, довіреного їй Всевишнім, Ганна рятує й виховує свого сина, а Марія не тільки рятує своє дитя, а й виховує його і навіть підхоплює справу сина після загибелі, тобто продовжує творити духовне добро для нас і майбутніх поколінь.<br><br><br> |
| + | |
| + | <br> |
| + | |
| + | <br> |
| | | |
| Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту | | Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту |
Версия 20:51, 28 мая 2010
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Тема жіночої долі у творчості Т.Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…», «Марія». Еволюція жіночого образу
«Сон» («На панщині пшеницю жала...»)
У творчості Т. Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передусім скривджених долею в закріпаченому суспільстві: це селянки-кріпачки, і вдови, і сироти, і покритки. Одним із таких творів є мініатюра-образок (Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки) «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), написана в 1858 р. в Петербурзі. Цей вірш присвячений Марку Вовчку, авторці збірки «Народні оповідання», талантом якої захоплювався Т. Шевченко. В основі сюжету — протилежності: воля — неволя, дійсність — сон героїні (мрія), реальний нелюдський життєвий лад — омріяний народний суспільний ідеал. Отже, в образку жорстока реальність протиставляється мрії, що здійснюється лише в сні. Емоційне піднесення в зображенні сну забезпечується зростаючою ритмікою вірша, емоційною лексикою, адже героїня переживає щастя:
І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі...
Життєствердні світлі інтонації (нагнітання однорідних членів речення — епітетів з позитивною оцінкою: уродливий, багатий, не одинокий, а жонатий) перериває пробудження й повернення в сумну реальність:
Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла, Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла.
Цікаво, що автор не дає ніякої оцінки зображуваному — вона читається в інтонаціях і тональності вірша, у контрасті дійсності й мрії. Тема суворої прози підневільної виснажливої праці, мовчазного відчаю та безнадії і водночас змалювання радісного ідеалу щасливої та вільної селянської родини широко висвітлена не тільки в поетичній творчості Т. Шевченка, а й у малярстві: «Селянська родина», «На пасіці», «Свята родина» та ін.
«У нашім раї на землі...»
Вірш «У нашім раї на землі...» написаний у 1849 р., у період перебування поета в засланні. У творі зображено дві типові долі матері-кріпачки: матері, яка народила дитину в шлюбі, і матері-покритки. Обидві долі трагічні. Першу матір, яка милується своєю дитиною, не може нею нарадуватися, чекає сумна й тяжка доля, адже в умовах кріпацтва годі сподіватися на добре життя: жінка втрачає дітей, які «розійшлись на заробітки, в москалі». Вона залишається сама в холодній зимовій хаті, яку нікому витопити. А як світло й урочисто починалася поезія — з перших же рядків в уяві виникає образ Божої Матері із дитиною на руках:
У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим.
Отже, тональність вірша змінюється: від урочистої й теплої на початку — до сумної в середині й трагічної в кінці. У другій частині вірша в образі покритки автор зображує покріпачену, пригноблену Україну (пригадайте подібні жахливі картини в поемі «Сон» («У всякого своя доля...»): «То покритка попідтинню // 3 байстрям шкандибає, // Батько й мати одцурались // И чужі не приймають!»):
І будеш щаслива. Та не довго. Бо не дійде До зросту дитина, Піде собі сліпця водить, А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила...
Про зображення знедоленої жінки в Шевченкових поезіях так писав М. Рильський: «Такого полум'яного материнства... і такої жіночої муки не знайти, мабуть, у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері».
Жіночі долі у творчості Т. Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «Марія»
У своїх творах Т. Шевченко, як ми вже з'ясували, зображує Україну в образі жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) і «Марія» (1859). Зверніть увагу на слово еволюціонує, воно означає передусім удосконалення. Поеми написані в різні етапи творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично в поемі «Катерина», реалістично-побутово в «Наймичці», із символічним узагальненням — у поемі «Марія».
Поему «Катерина» Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки поетові був близький і трагічний: багатостраждальною була доля його матері, яку «у могилу нужда та праця положила», і рідних сестер, у яких «у наймах коси побіліли». Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжували позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки. Однак не Шевченко — він не тільки не цурається зганьблених жінок, а стає на їхній захист. Катерина продовжує любити свого офіцера-кривдника, до останньої миті плекає надію на те, що в нім переможе людяність:
«Любий мій Іване! Серце моє коханеє! Де ти так барився?» Та до його... За стремена...
У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида:
«Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!»
У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, і до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє. Ближче до Бога стоїть покритка Ганна — головна героїня поеми «Наймичка», вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік проситься до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях. І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя: «Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати». Та й замовкла...
Про еволюцію образу жінки-матері так сказав Б. Лепкий: «"Наймичка" — це ніби старша сестра "Катерини", яка свій гріх спокутує не під льодом, а в тихій, святій самопожертві. Апофеоз материнської любові, один із найгарніших малюнків української жінки, твір, писаний у євангельському настрої, без злості, злоби, без усякого людського гріха. Архітвір ...» (Архі — префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься в другій частині слова) Ще ближче до Всевишнього стоїть головна героїня поеми Т. Шевченка «Марія». У цьому творі на матеріалі біблійної міфології осмислено такі проблеми людського буття, як духовність людини, сенс її життя, який полягає в любові до людей, служіння всім стражденним. Головне джерело поеми — євангельська легенда про Марію, Йосифа та Ісуса. Тарас Шевченко уникає зображення суто містичних сюжетів, замінюючи їх реалістичними подіями. На думку поета, саме мати — головна вихователька й учителька добра й любові до людей — це її життєве покликання. Так зображено Марію — ідеальну, але стражденну матір, через те, що вона — покритка, яку Йосип, по-батьківськи люблячи, урятував від побиття камінням, одружившись із нею. Тут варто процитувати слова І. Франка про ідеал жінки-матері: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко... Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище натуження тої індивідуальності для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій ідеї — добра загалу, добра людськості — то ідеал жінки, який полишив нам у спадщині Шевченко. Тож не дивно, що найвищий дотеперішній здобуток людськості на полі моральнім, велику ідею любові ближнього, сю основну ідею християнства, Шевченко вважав ділом жінки, — Марії, Матері Ісусової». Після розп'яття Ісуса Марія в болях і скорботі знаходить сили надихнути апостолів; слабка й змучена, вона не втрачає віри й, підхопивши добро, не дає його зупинити — сприяє порятунку людства, яке вбило її дитину, отже, покритка стає Покровою — захисницею стражденного світу. Образи синів у поемах символізують майбутнє: Катерина зреклася добра, довіреного їй Всевишнім, Ганна рятує й виховує свого сина, а Марія не тільки рятує своє дитя, а й виховує його і навіть підхоплює справу сина після загибелі, тобто продовжує творити духовне добро для нас і майбутніх поколінь.
Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас Надіслано читачами інтернет-сайту
Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з української літератури, книги та підручники згідно календарного плануванння з української літератури 9 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|