Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: XXX

Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію. Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною». Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами. Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців». Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч». Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу. Іван Котляревський утвердив в українській літературі сила-бо-тонічне віршування. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова. У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кіл їдкість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській. В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.

У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський

«Енеїда» Історія видання твору Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!» Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р. До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення. Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові. «Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.

Джерела поеми За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її. Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів. Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра, Над книжкою твоєї «Енеїди» Нащадок схилить радісне чоло.

Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Онлайн бібліотека з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з української літератури для 9 класу, домашнє завдання та відповіді на питання}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.