Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства в «Енеїді», алюзії на укр. історію в ній. Бурлескний гумор, народна укр. мова. Утвердження народної моралі в дусі просвітительства. ТЛ: травестія, пародія, бурлеск, алюзія. Поглиблення знань про силаботонічне віршування.

Силабо-тонічне віршування. Алюзія. Пародія

В українській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію.

Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною».

Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.

За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами.

Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».

Пародія (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч».

Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу.

Іван Котляревський утвердив в українській літературі силабо-тонічне віршуванн'я'. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова.

У давній українській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кількість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний (з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській.

В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.

У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр — неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський

«Енеїда»

Історія видання твору

Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»

Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.

До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.

Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.

«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.

Джерела поеми

За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.

Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.

Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра,

Над книжкою твоєї «Енеїди»

Нащадок схилить радісне чоло.

Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.

Вергілій із повагою ставиться до богів, возвеличує їх, тому використовує й відповідну лексику, урочисту й шанобливу. Іван Котляревський, висміюючи українських мешканців в образах жителів Олімпу, уживає просторічні слова, лайливу, згрубілу лексику.
Аналізуючи віршову форму «Енеїди», спостерігаємо зміну ритміки поеми: рядки римовані й удвічі коротші, ніж у Вергілія, що надає розповіді динаміки, жартівливого тону, легкого читання тексту.

Отже, у переробці Вергілієвої «Енеїди» І. Котляревський цілком оригінальний. Він відкидає, скорочує багато епізодів, максимально розширює окремі стислі місця, доповнює їх самобутніми детальними описами, створивши цілком оригінальний самостійний твір.
Іван Котляревський, за словами І. Франка, вніс у свій твір «стільки сердечного тепла, тонкого гумору й живих барв своєї батьківщини, що його "Енеїда" і до цього часу не втратила своєї чарівності».

Композиція твору

На противагу «Енеїді» Вергілія, яка складається з дванадцяти частин, в однойменному творі І. Котляревського наявні шість частин. Сюжет поеми Котляревського відповідає сюжетові Вергілієвої «Енеїди»: це розповідь про мандри Енея — сина богині Венери й земного царя Анхіза, онука троянського царя — після зруйнування Трої в пошуках Італії, де він має заснувати нову державу. Подорожжю керували боги з Олімпу, які раз у раз утручалися в життя героїв.
Опрацюйте короткий сюжет «Енеїди» І. Котляревського, що поданий у таблиці.

<o:p></o:p>

Позасюжетні елементи

Образно кажучи, поема І. Котляревського «Енеїда» — це високе дерево з міцним стовбуром сюжету й численними розгалуженнями — позасюжетними елементами, які компонують твір у єдине ціле. Нас захоплюють дотепні, влучні портретні характеристики, особливо зовнішній вигляд героїв після бенкету, що одночасно є й антиалкогольною пропагандою: «Енея заболіли ноги, // Не чув ні рук, ні голови; // Напали з хмелю перелоги, // Опухли очі, як в сови, //1 весь обдувся, як барило, // Було на світі все немило».

Описи природи, приміщень, воєнних дій, споживання їжі та напоїв, молодіжні ігри й розваги, авторські відступи, мова персонажів — усі ці позасюжетні елементи поеми майстерно подані автором із використанням найрізноманітніших засобів сатири й гумору, передусім бурлеску. Наприклад, дошкульною іронією та їдкою сатирою є опис державотворців, чиновників латинського суспільства: «Були златії дні Астреї, //1 славний був тогді народ; // Міняйлів брали в казначеї, // А фіглярі писали щот... // Вожатими — сліпці, каліки, // Ораторами — недоріки, // Шпигоном — з церкви паламар».

Максим Рильський справедливо визначив, що «Енеїда» І. Котляревського — «енциклопедія українського життя XVIII століття». Це підтверджує різнобічне й глибоке відображення життя народу, його прагнень, мрій, кращих національних традицій.

Арсеналом засобів творення яскравого, неперевершеного національного колориту стала барвиста, соковита народна мова, яку письменник увів у художній твір як головний будівельний матеріал поеми. Це і колоритні картини національного побуту українців, і багаті народні традиції (свята, ігри, танці, звичаї, повір'я, народні гуляння, національний одяг, українська кухня, предмети хатнього вжитку), і дотепний народний гумор, і багатий національний фольклор, і численні українські імена, назви міст, сіл, місцевостей. Відомий цікавий факт: дослідники встановили, що в «Енеїді» згадано більше українських страв і напоїв, аніж у спеціальній праці—у книжці М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», яку було видано в 1860 р.

Зверніть увагу на елементи українознавства в поемі «Енеїда», подані в таблиці. Проілюструйте їх прикладами, дібраними з тексту самостійно, зробіть висновок про їхнє значення в художній канві твору.

Енциклопедія українського життя XVIII ст.

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Онлайн бібліотека з конспектами та підручниками для безкоштовного завантаження, уроки з української літератури для 9 класу, домашнє завдання та відповіді на питання}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.