Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Народна казка «Летючий корабель»

Народна казка «Летючий корабель»

ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ
Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться:
—    Піти б то, може, там де наше щастя закотилося!
Порадились, просяться в батька та в матерк
—    Підемо ми, — кажуть, — до царя на
обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!
Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi!
—    Підемо, та й годі! Благоеловіть нас на
дорогу.
Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.
А дурень сидить на печі та й co6i проситься:
—    Піду i я туди, куди брати пішли!
—    Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять!
—    Hi, — каже, — не з'їять. Піду!
Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:
—    Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син!
Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса!
—    Здоро діду!
—    Здоров, сину!
—    Куди йдете, діду?
А той каже:
—    Ходжу по світу, з біди людей виручаю.
А ти куди?
—    До царя на обід.
—    Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав?
—    Hi, — каже, — не вмію!
—    То й чого ж ти йдеш?
—    А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.
—    Сідай же, — каже дід, — та спочинеш
трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі
—    Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.
—    Нічого, виймай!
От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!

—    Ну, що ж, — каже дід, — як його, не
пивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе в
торбі горілки?
—    Де б то вона в мене взялась? Є тільки
води пляшка!
—    Виймай! — каже.
Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала!
—    От бач! — каже дід.
От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже:
—    Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,
та підійди до дерева, та й удар сокирою в де
рево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж
поки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, —
тобі корабель збудується, а ти сідай на нього
й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі
бери, кого б там не стрів.
Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.
От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить:
—    Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!
Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся і полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не зглянеш!
Летів-летів, коли дивиться дурень — припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:
—    Здорові, дядьку!
—    Здоров, небоже!
—    Що ви робите?
—    Слухаю, — каже, — чи вже позбирались до царя на обід люди.
—    А хіба ви туди йдете?
—    Туди.
—    Сідайте зі мною, я вас підвезу.
Слухало сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік шляхом, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.
—    Здорові, дядьку!
—    Здоров, небоже!
—    Чого ви на одній нозі скачете?
—    Того, — каже, — що коли б я відв'язав
другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, — каже, — не хочу.
—    Куди ж ви йдете?
—    До царя на обід.
—    Сідайте з нами.
—    Добре.
Скороход сів. Знов полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться — на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого.
Дурень і крикнув:
—    Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що
не видно ні птиці, нічого?
—    То що, що не видно? То вам не видно,
а мені видно!
—    Де ви її бачите?
—    Е, — каже, — там за сто миль сидить
на сухій грушці!
—    Сідайте з нами!
Він і сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба.
—    Здорові, дядьку!
—    Здоров!
—    Куди ви йдете?
—    Іду, — каже, — добувати на обід хліба.
—    Та у вас і так повен мішок!
—    Що тут цього хліба! Мені й на один раз
поснідати не стане.
—    Сідайте з нами!
—    Добре.
Сів і Об'їдайло. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.
—    Здорові, дядьку!
—    Здоров!
—    Чого ви тут ходите?
—    Пити, — каже, — хочеться, та ніяк во
ди не знайду.
—    Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому
ви не п'єте?
—    Е, що тут цієї води! Мені й на один ков
ток не стане.
—    Так сідайте з нами!
—    Добре.
Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи.
—    Здорові, дядьку. Куди це несете солому?
—    У село, — каже.
  — Ото! Хіба в селі нема соломи.
—    Є, — говорить, — та не така!
—    А хіба це яка?
—    А така, — каже, — що хоч би яке душ
не літо було, а тільки розкидай цю солому,
то зараз де не візьметься мороз і сніг.
—    Сідайте з нами!
Морозко сів. І полетіли далі.
Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.
—    Здорові, дядьку!
—    Здоров!
—    Куди ви дрова несете?
—    У ліс.
—    Ото! Хіба в лісі нема дров?
—    Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.
—    А які ж?
—    Там, — каже, — прості, а це такі, що
як тільки розкидав їх, так зараз де не візь
меться військо перед тобою!
—    Сідайте з нами!
І той згодився, сів та й полетіли.
Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці
убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.
Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже:
— Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!
Лакей пішов, подивився, приходить до царя:
—    Якась, — каже, — мужва обідрана!    
Цар не вірить:   
—    Як, — каже, — можна, щоб мужики на
золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не
допитався!
Взяв та й пішов сам поміж людьми.
—    Хто, — питає, — тут на цім кораблі
прилетів?
Дурень виступив.   
Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!»
Що його робити? І давай йому загадки загадувати.
—    Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не
добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а
оце меч — а йому голова з плеч!
Лакей і пішов.
А Слухало, той самий, що припадав до землі вухом, підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є. Скороход побачив:
—    Чому ти, — питає, — не їси?
—    Де вже мені їсти! І в пельку не йде.
І розказав — так і так:
—    Загадав мені цар, щоб я, поки люди по
обідають, добув води живлющої і цілющої...
Як я її добуду?
—    Не журись! Я тобі дістану!       
—    Ну, гляди!
Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що.
—    Скажи, — говорить, — що принесу!
От лакей і пішов.
А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живлющої і цілющої. Набрав, утомився. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи».
Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає.
Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав:
—    Не журись! — каже. — Під млином
спить, вражий син!
—    Що ж ми будемо тепер робити?— каже дурень. — Як би його збудити?
      А Стрілець каже:
—    Не бійся: я збуджу!
От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.
Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку:
—    Як із'їсть зі своїм товариством за од
ним разом шість пар волів жарених і сорок
печей хліба, тоді, — каже, — віддам свою
дитину за нього, а не з'їсть, то от оце меч —
а його голова з плеч.
Слухало й підслухав та й розказав дурневі.
—    Що ж мені тепер робити? Я й одного
хліба не з'їм! — каже дурень.
Та й знов зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже:
—    Не плач, я за вас усіх поїм, ще буде й
мало!
Приходить лакей: так і так.
—    Добре, — каже, — нехай дають!
От зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить.
—    Ех, — каже, —мало! Хоч би ще трош[и дали!..
Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. А не вип'є: мій меч — його голова з плеч!
Слухало підслухав — розказав; дурень плаче.
—    Не плач! — каже Обпивайло. — Я, —
каже, — сам вип'ю, ще й мало буде!
От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина.
Обпивайло як узяв пити — всі до каплі випив ще й підсміюється.
—    Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив!
Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!»
От і посилає до дурня лакея:
—    Піди скажи, що сказав цар, щоб перед
вінцем у баню сходив.
А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він, сякий-такий, зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зажарити!
Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідом іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре.
Вранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили.
—    Оце, — каже, — як я міцно спав!
Та й пішов із бані.
Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...
—    Ну, — каже, — як дістане мені на ра
нок полк війська, — то вже дам свою дочку
за нього, а не дістане, то от мій меч — йому
голова з плеч!
А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..»
От і дав наказ.
Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче.
—    Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?
Іде на корабель до товариства:
—    Ой,  виручіть,  братця! Виручали не
один раз із біди, і тепер виручіть! А то про
пав я на світі.
—    Не плач, — каже той, що ніс дрова, —
я тебе виручу.
Приходить слуга:
—    Казав, — каже, — цар, що як поста
виш завтра на ранок цілий полк війська,
тоді твоя царівна!
—    Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки. — каже, — скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою чарівну візьму.
Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають.
Він питає:
—    Що там так рано грає?
—    То, — кажуть, — той своє військо
муштрує, що на золотім кораблі прилетів.
Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе.
Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац:
—    Стій! — крикнув.
Військо у лаву стало, — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує:
—    Сідай, мій зятю любий!
Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!
От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов!
 
Як у казці змальовано дурника?
Що баба поклала дурникові в дорогу?
Якими рисами характеру народ наділяє дурника у казці?
Кого дурень узяв із собою на корабель?
Як друзі допомогли дурневі виконати перше завдання царя?
Як подорожні допомагали дурникові?
Чим Морозко став у пригоді героєві казки?
Яка ваша думка про товариство?
Що саме привабило царівну в дурникові?
Перевірте правильність поданих тверджень.   
•    Був собі дід та баба, а в них було два сини.   
•    Баба дала дурню торбу, поклала туди білих паляниць.
•    Дурень подякував дідові — і розпрощалися.   
•    Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель.
•    Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то й зразу ж згодився віддати царівну.
•    Військо у лаву стало, — як перемите!

1.    Чому в народних казках дурень зазвичай є головним героєм, яко
му оповідач симпатизує?
2.    Якими рисами характеру народ наділяє головного героя — дурня?
3.    Які епізоди казки є фантастичними? Яку роль вони відіграють у
творі?
4.    Які завдання ставив цар перед дурнем? Чи можна було їх вико
нати?
5.    Чому зраділа царівна, побачивши дурня?
6.    Чого, на вашу думку, навчає ця казка?
1.    Складіть у робочому зошиті список персонажів, які допомагають
героєві казки.
Хто допомагає?    Як саме допомагає?
2.    Чи хотіли б ви, щоб у вас були такі товариші, як у дурня? Чому?
З'ясуйте за поданою схемою перебіг казкових подій.
Логічні частини:            —    Події:
зачин               —-        
розвиток подій    —-       
розв'язання проблеми    —       
кінцівка    —       
Запам'ятайте!
Чарівні казки передбачають наявність нереального, фантастичного у характерах героїв, їхній мові, зовнішності та вчинках.
У цих казках неодмінно відбуваються чарівні перетворення, діють чарівні речі, використовуються магічні числа.
Сили зла завжди уособлюються у вигаданих істотах.

Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.
Вислано читачами інтернет-сайту

_{Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.