Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Народна казка «Летючий корабель»
Народна казка «Летючий корабель»
ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: — Піти б то, може, там де наше щастя закотилося! Порадились, просяться в батька та в матерк — Підемо ми, — кажуть, — до царя на обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося! Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi! — Підемо, та й годі! Благоеловіть нас на дорогу. Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони. А дурень сидить на печі та й co6i проситься: — Піду i я туди, куди брати пішли! — Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять! — Hi, — каже, — не з'їять. Піду! Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: — Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син! Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса! — Здоро діду! — Здоров, сину! — Куди йдете, діду? А той каже: — Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди? — До царя на обід. — Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав? — Hi, — каже, — не вмію! — То й чого ж ти йдеш? — А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося. — Сідай же, — каже дід, — та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі — Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите. — Нічого, виймай! От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!
— Ну, що ж, — каже дід, — як його, не пивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе в торбі горілки? — Де б то вона в мене взялась? Є тільки води пляшка! — Виймай! — каже. Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала! — От бач! — каже дід. От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: — Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та й удар сокирою в де рево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, — тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі бери, кого б там не стрів. Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс. От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить: — Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай! Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся і полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не зглянеш! Летів-летів, коли дивиться дурень — припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув: — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Що ви робите? — Слухаю, — каже, — чи вже позбирались до царя на обід люди. — А хіба ви туди йдете? — Туди. — Сідайте зі мною, я вас підвезу. Слухало сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік шляхом, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче. — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Чого ви на одній нозі скачете? — Того, — каже, — що коли б я відв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, — каже, — не хочу. — Куди ж ви йдете? — До царя на обід. — Сідайте з нами. — Добре. Скороход сів. Знов полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться — на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Дурень і крикнув: — Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого? — То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно! — Де ви її бачите? — Е, — каже, — там за сто миль сидить на сухій грушці! — Сідайте з нами! Він і сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Куди ви йдете? — Іду, — каже, — добувати на обід хліба. — Та у вас і так повен мішок! — Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане. — Сідайте з нами! — Добре. Сів і Об'їдайло. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Чого ви тут ходите? — Пити, — каже, — хочеться, та ніяк во ди не знайду. — Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п'єте? — Е, що тут цієї води! Мені й на один ков ток не стане. — Так сідайте з нами! — Добре. Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи. — Здорові, дядьку. Куди це несете солому? — У село, — каже. — Ото! Хіба в селі нема соломи. — Є, — говорить, — та не така! — А хіба це яка? — А така, — каже, — що хоч би яке душ не літо було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг. — Сідайте з нами! Морозко сів. І полетіли далі. Летіли-летіли, коли дивляться — іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Куди ви дрова несете? — У ліс. — Ото! Хіба в лісі нема дров? — Чому нема? Є, — говорить, — та не такі. — А які ж? — Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз де не візь меться військо перед тобою! — Сідайте з нами! І той згодився, сів та й полетіли. Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати. Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже: — Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів! Лакей пішов, подивився, приходить до царя: — Якась, — каже, — мужва обідрана! Цар не вірить: — Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не допитався! Взяв та й пішов сам поміж людьми. — Хто, — питає, — тут на цім кораблі прилетів? Дурень виступив. Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!» Що його робити? І давай йому загадки загадувати. — Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а оце меч — а йому голова з плеч! Лакей і пішов. А Слухало, той самий, що припадав до землі вухом, підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є. Скороход побачив: — Чому ти, — питає, — не їси? — Де вже мені їсти! І в пельку не йде. І розказав — так і так: — Загадав мені цар, щоб я, поки люди по обідають, добув води живлющої і цілющої... Як я її добуду? — Не журись! Я тобі дістану! — Ну, гляди! Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що. — Скажи, — говорить, — що принесу! От лакей і пішов. А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живлющої і цілющої. Набрав, утомився. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи». Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає. Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав: — Не журись! — каже. — Під млином спить, вражий син! — Що ж ми будемо тепер робити?— каже дурень. — Як би його збудити? А Стрілець каже: — Не бійся: я збуджу! От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду. Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку: — Як із'їсть зі своїм товариством за од ним разом шість пар волів жарених і сорок печей хліба, тоді, — каже, — віддам свою дитину за нього, а не з'їсть, то от оце меч — а його голова з плеч. Слухало й підслухав та й розказав дурневі. — Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з'їм! — каже дурень. Та й знов зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже: — Не плач, я за вас усіх поїм, ще буде й мало! Приходить лакей: так і так. — Добре, — каже, — нехай дають! От зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить. — Ех, — каже, —мало! Хоч би ще трош[и дали!.. Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. А не вип'є: мій меч — його голова з плеч! Слухало підслухав — розказав; дурень плаче. — Не плач! — каже Обпивайло. — Я, — каже, — сам вип'ю, ще й мало буде! От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узяв пити — всі до каплі випив ще й підсміюється. — Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив! Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!» От і посилає до дурня лакея: — Піди скажи, що сказав цар, щоб перед вінцем у баню сходив. А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він, сякий-такий, зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зажарити! Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідом іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре. Вранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили. — Оце, — каже, — як я міцно спав! Та й пішов із бані. Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав... — Ну, — каже, — як дістане мені на ра нок полк війська, — то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от мій меч — йому голова з плеч! А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..» От і дав наказ. Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче. — Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду? Іде на корабель до товариства: — Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз із біди, і тепер виручіть! А то про пав я на світі. — Не плач, — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу. Приходить слуга: — Казав, — каже, — цар, що як поста виш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна! — Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки. — каже, — скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою чарівну візьму. Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають. Він питає: — Що там так рано грає? — То, — кажуть, — той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів. Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе. Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац: — Стій! — крикнув. Військо у лаву стало, — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує: — Сідай, мій зятю любий! Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде! От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов! Як у казці змальовано дурника? Що баба поклала дурникові в дорогу? Якими рисами характеру народ наділяє дурника у казці? Кого дурень узяв із собою на корабель? Як друзі допомогли дурневі виконати перше завдання царя? Як подорожні допомагали дурникові? Чим Морозко став у пригоді героєві казки? Яка ваша думка про товариство? Що саме привабило царівну в дурникові? Перевірте правильність поданих тверджень. • Був собі дід та баба, а в них було два сини. • Баба дала дурню торбу, поклала туди білих паляниць. • Дурень подякував дідові — і розпрощалися. • Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель. • Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то й зразу ж згодився віддати царівну. • Військо у лаву стало, — як перемите!
1. Чому в народних казках дурень зазвичай є головним героєм, яко му оповідач симпатизує? 2. Якими рисами характеру народ наділяє головного героя — дурня? 3. Які епізоди казки є фантастичними? Яку роль вони відіграють у творі? 4. Які завдання ставив цар перед дурнем? Чи можна було їх вико нати? 5. Чому зраділа царівна, побачивши дурня? 6. Чого, на вашу думку, навчає ця казка? 1. Складіть у робочому зошиті список персонажів, які допомагають героєві казки. Хто допомагає? Як саме допомагає? 2. Чи хотіли б ви, щоб у вас були такі товариші, як у дурня? Чому? З'ясуйте за поданою схемою перебіг казкових подій. Логічні частини: — Події: зачин —- розвиток подій —- розв'язання проблеми — кінцівка — Запам'ятайте! Чарівні казки передбачають наявність нереального, фантастичного у характерах героїв, їхній мові, зовнішності та вчинках. У цих казках неодмінно відбуваються чарівні перетворення, діють чарівні речі, використовуються магічні числа. Сили зла завжди уособлюються у вигаданих істотах.
Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П. Вислано читачами інтернет-сайту
Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|