Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Україна за часів Тараса Шевченка. Картини довколишнього світу, природи у поезіях Шевченка – інша художня реальність, створена уявою митця
ШИРОКИЙ ШЛЯХ (Скорочено) Частина перша У БУР'ЯНАХ І Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очима. Мені хотілось і почати повість про поета, як починаються казки. За широкими морями, за лісами дрімучими ще й за горами кам'яними в ненашій далекій стороні був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя панська, друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити — заказано, ходили німі... Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець — Тарас Шевченко. Про ці родини сестра поетова Катерина, що була тоді маленькою дівчинкою, вирісши, розповідала, кажуть, так. Прокинулась вона серед ночі на полу і побачила в хаті таємничу картину. Над піччю, на комині, горів каганець. На печі стогнала мати. Щось квилило сердито і нетерпляче. Якась стара жінка стояла на припічку і полоскалась з чимось у ночовках, що стояли на печі. Батько сидів на прилавку і гомонів з бабою. І було чудно те, що, незважаючи на стогін матері і на той невідомий пронизливий деручий крик, розмова у батька з бабою була спокійна, навіть радісна Катерина схопилась і сіла. — Що воно таке? — Прокинулась? — одказала баба. — Буде тобі забавка — будеш мати, кого глядіти... — Пояснює: — Знайшли тобі в коноплях братика. Обізвався батько: — Вже кому-кому, а Катрі буде з ним роботи. Хоче не хоче — буде за няньку. «Еге! — догадалась Катря. — Це ж у нас дитина знайшлася». Батько був веселий, подавав бабі то те, то друге, жартував, допитувався, щоб долю народженому загадала. Баба завжди до цього — з охотою. Тепер чогось одмовчується... Яка вже буде — така й буде, ми не обміняємо. Аж ось заляскало щось палицею у двері, аж мати кинулась і застогнала: «Кожний день стукає, а ніяк не звикну». Калатає, аж в ушах лящить, кричить: «Григор — на тік молотить, Катря — до пані прясти (мати — теж Катря). Зараз, бо світає». Панський десятник. — Сьогодні у мене свято — сина Бог послав, не можу кинути породіллю з мали ми дітьми в хаті, — одгукується з хати Григор. — Не моє діло, панові будеш казати. Ну, швидко, а то прогул писатиму. Мати напружилась, перестала стогнати. Слабим голосом: — Іди, Григоре, а то все одно не подарує; та ще й знову припише. Іди — я вже сама якось до вечора перебуду. — Хоч би ж було поснідати чим. — Знову залящало в двері. — Зараз. — Кусок хліба зі столу — в кишеню, шапку на голову, з хати. А той стукає, а той стукає... Мати: «Кат би тебе попостукав». Мати почала якось болісно стогнати. Крізь стогін, помовчавши, проказала гірко: — Бодай уже ті діти не плодились, що мають рости у неволі Баба розважала: — Не можна так казати, дочко, — гріх. Може, доля якраз талан твоїй дитині готує, — додає таємниче. — Нам усім — один талан — і дідові, і батькові, і дитині — довічне панське ярмо, — закашляла. — А ти не клич на дитину недолю та он послухай, що я тобі буду казати, — промовила баба таємниче. Далі почала розказувати: — У нас, у бабів, є така приміта, що коли перше, ніж зайти до породільниці в хату, та заглянути знадвору у вікно, то в хаті побачиш долю народженого. Коли я заглянула у ваше вікно, то аж обімліла. Скільки я бабую — не доводилось бачити такого. Не знаю, чи й казати. Баба позирнула на дівчинку і замовкла. Мати до малої: — А ти не дослухайся, Катре, спи! — Далі мати й стогнать перестала: — І що ж ви, бабусю, побачили? Баба стишила голос. — А побачила я, — сидить за столом повно всякого панства, а поміж панством — мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию... Я кажу, так і обімліла, і дивитись далі побоялась... Та бач, що виходить: виросте твій син неабияка людина — буде змагатись з панами та царями... А за що — сама догадайся. Кажуть же, що народиться такий, що волю в панів одніме... Хто знає — може, це й він. — Волю? Мій синочку! Рости ж та набирайся сили. — Оце я тобі кажу, Катре, а ти щоб про це нікому ні слова, бо довідаються, борони Боже, пани — і вирости не дадуть — зі світу зживуть. Далі до дівчинки: — Чи ти чула, Катре, що я казала? Мала Катря прикинулась, що спить Минає рік. Батько й мати на панщині. Катерина, сама ще недоросла, зв'язана з малим Тарасом, як ланцюгами: сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним, як із цяцькою. Проте сама нянька ще дитина — хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача. Посадить малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці, граючи в дуки, накаже, посварившись пучкою: «Сиди ж мені і не вилазь, поки не прийду». Вітром майнула до гурту, де аж куріла гульня, — про хлопця забула зразу. І сидить воно саме-самісіньке, як одірваний од гілки листочок, спозирає синє небо, зграї на ньому галок... Сонце гріє, ромашки пахнуть, аж чхається — хороше, як у купелі. І маленьке замахає до сонця ручками, засміється, загуцає, мов до сонця летіти хоче на руці або само сонце його витягає з пахучих бур'янів. Катря, щира його нянька, теж за щирою гульнею на шляху згадала про малого тільки тоді, як з поля показалась череда. Одкрила широко очі, ляснула в долоні: «А де ж моя дитина?» Насилу пригадала. Вітром полетіла в ромашки до дуки: сидить. Уже й сліз йому немає — мовчить. Тільки очиці набрякли від сліз, і все личко вивожене в сльози. Тільки побачило над бур'янами голову Катрі — де ті й сльози взялись, — як ручаї. Зраділо! З плачем, з докором, із жалем викидає рученята до неї. Мов крилами перелетіло з осоружної дуки Катрі на руки. — Моє маленьке! Скучив? — Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе докорами і зарікаючись, що вона більш ніколи-ніколи не буде кидати дитину на улиці. Не в перший раз. — їстоньки хочеш? — Знаходить житнього хліба, жовану куклу, нашвидку піджовує її, пхає дитині в рот. Дитина зі звірячою жадобою починає ту осоружну куклу жувати, ссати, тіпати, щось мимрячи невиразне і погрожуючи комусь головою. Катря пильно, допитливо дивиться дитині в вічі — вона одна розуміє її мову. — Ось сонечко зайде, пан пустить маму додому кулешику варити, Тарасика годувати. Ну, співай за мною, Тарасику, — починає сама наспівувати: А вже сонечко за вербами, Пусти нас, пане, хоч із ребрами. А сонечко теж каже йому про маму, жартує з малим, захиляючись за верби. Грається з ним чисто так, як, буває, мама: одкриє - очі — ку-ку! Знову закриє — нема... Таке ж радісне, тепле, червоне. III Минає рік, і два, і п'ять років... Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп'явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки — на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш — скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу... А бур'яни несходимі... Залізе — до вечора не вибереться... І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається. Вийде із бур'янів на поле, як Кармелюк з лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмарка з золотими крайками закриває його своїми червоними полами. І здається малому, що там — край світу. Там сонце спати лягає. Як мати вечорами у свято: скидає з шиї дороге намисто, у скриню ховає червону хустку, плахту. А надворі й темніє... Після першого жаркого квітневого дня плинув теплий, тихий вітер. Над хатою зійшла вечірня зоря, заграла золотом в яблуневому цвіті, тихим, рожевим, у білій на стіні глині. Вперше по весні білоголова Шевченкова родина розташувалась вечеряти під яблунею надворі. Чуби в усіх як убілений льон, очі, як квітки льону, — сині. Тільки мати чорнява, з карими очима. Невесела вечеря — морений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, марна, їсть як не їсть. Дочка Катерина стоїть, спиною спершись на яблуню, задумана, заплакана, ложки в руки не брала. Заходить звичаєм погомоніти перед сном сусід і дивується: — Це тільки вечеряєте? Що так пізно? — Та нам такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся, — мати роз повідає. — Зранку як пішло, то оце й досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали — як упав у воду. — Догляділи! — сердито буркнув батько. Катерина враз опустила вниз сині винуваті очі. — Нічого, знайдеться, — розважив сусід, — може, заснув десь у бур'яні. Проспить ся — прийде. — І починає звичайні свої балачки: про панські звичаї, про золоту грамоту. Слухають в'яло, без охоти, тільки поблизу що шелесне, всі так і кинуться: чи не хлопець? Пройшли останні за плугами плугатарі, гурти дівчат із серпами. Осів тихий, зоряний вечір. — Ну й де б їй дітись, вражій дитині, — не слухаючи сусідових балачок, тихо з нудьгою казала мати. — Вечеряй, Катре, та підемо шукати знову. Зарипіли десь вози, як у релі. Багато, мов з ярмарку. — Що воно? Раптом коло самого села луною вдарила в усі кутки багатоголоса, урочиста, хвилююча пісня: Вози риплять, а ярма бряжчать, А воли ремиґають, А попереду отаман У сопілочку грає. Усі забули на часину про хлопця, заворушились. — Чумаки! У селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями. Тільки й чуть було: — Чумаки! Чумаки! Сусіди почали угадувати — звідки, аж поки чумаки замовкли. Аж ось Катря підняла вгору голову і крикнули радісно і сердито: — А ось і наш волоцюга! Усі повернулися в один бік. За перелазом біліла сорочка і блищали сині Тарасові очі. Без шапки, босий. Лице взялось смагою — темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон. Стоїть, не наважується йти до гурту. Хмарні обличчя в усіх одразу просяяли. — Де це ти був? — Де тебе носило і досі? — Де ти волочився? Стоїть, мовчить. Оглядає свою хату — не впізнає, ніби після довгої кругосвітньої мандрівки. — Де ж ти був оце — питаю? Чому не кажеш? — почав суворо батько. Хлопець промовив стиха: — Був у полі та заблудив. — Бачили таке? — Хто ж тебе привіз додому? — Чумаки! — Хто? — Всі стовпились коло хлопця. Хлопець розповів: «Стрінувся з чумаками, питають: «Куди ідеш? Мандруєш?» Я кажу — в Кирилівку. А вони й кажуть: «Це ти йдеш у Моринці, а в Кирилівку треба на зад. Сідай з нами, довеземо». Та й посадили мене на віз. Дали мені батіг волів поганяти...» — Бачили такого? Чумакувати надумав уже! — І як воно згадало, що з Кирилівки? Я ж казав, що знайдеться, — обізвався сусід. — Такий лобатий не пропаде. — Ну, почумакував, тепер бери ложку та сідай вечеряти, — сказав батько. Хлопець тільки того й дожидав. — Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого? — допитувалась мати. Мовчить та сьорбає з ложки, аж луна йде. Мати кивнула на нього батькові: — Як мотає? Наче три дні не їв. Розмова між дорослими пожвавішала. По вечері мати послала дітям на горбку коло сіней. Полягали. Тарас в середину, з одного боку Катря, з другого — Микита. Мати сіла коло їх. Сусіди посідали на призьбі, запалили люльки, вернулись до своєї розмови. Тарас тим часом почав розповідати тихим таємничим голосом. Брат і сестра аж голови попідіймали. Крадькома прислухається мати. Далі, сміючись, до чоловіків: — Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує: старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой Тарасе, що з тебе буде? — Всі на кутку кажуть, що з вашого Та раса, мабуть, щось добряще вийде, — промовив сусід. — Що вийде? — жартом обізвався батько. — Розбіяка великий вийде — ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий. — Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?.. Починалася знову розмова про Кармелюка, що саме гримів у той час на Поділлі. В селі затихало. Чути було інколи дівочий сміх на улиці. Коло хати і над хатою гули хрущі. Діти спали. Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село защебетав десь поблизу соловей.
1. Які фольклорні твори зазвичай розпочинаються так, як твір Степана Васильченка? Чому автор використав такий прийом? 2. Хто з персонажів твору пророкує майбутнє маленькому Тарасикові? У чому полягає це пророцтво? Чи справдилося воно? 3. Хто доглядав маленького Тарасика в дитинстві? Чому цього не могли робити батьки? 4. Розкажіть, як проходило дитинство Тараса Шевченка, як він «розуму набирався». Чи можемо ми твердити, що дитинство Тараса було щасливим? 5. Прочитайте уривок від слів: «А бур'яни несходимі...» до кінця абзацу. Про що свідчить цей текст? 6. Яка пригода трапилась у Тарасика з чумаками? Що він розповідав про мандрівку братові та сестрі? 7. Що говорили сусіди про малого Тараса? Чому? Які художні твори про Тараса Шевченка, крім уривків з повісті «Широкий шлях» Степана Васильченка, ви читали? Підготуйте розповідь про дитячі роки Тараса Шевченка, використовуючи уривки з повісті «Широкий шлях» Степана Васильченка.
Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П. Вислано читачами інтернет-сайту Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|