Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 8 клас>>Історія України: Становище церкви. Розвиток полемічної літератури. Церковні собори в Бересті 1596 р., утворення греко-католицької церкви.

Церковне життя

Пригадайте:
1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Польського королівства й Великого князівства Литовського в другій половині XIV—XV ст.?
2. Коли єдина для східнослов'янських земель Київсько митрополія розділилася на Московську й Київську?


1. Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною н іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ'я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ'я як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або „право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилась. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.
Правом патронату стосовно православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало в праві власності на засновані ними церкви й монастирі у їхніх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ'я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.
Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів, на відміну від католицьких, не допускали до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов'язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ'я, убачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов'язаний початок пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.
У ЗО—40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Засновник учення Жан Кальвін" вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них долучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.
У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.
Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях було близько 100 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою, і далеко не завжди українською.
Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх власних потреб.

Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявлявся в діяльності православних братств, які намагалися сприяти оновленню церковного життя. Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на Волині українською мовою було видано Пересопницьке Євангеліє.
У 60-х рр. XVI ст. в Україні набуває поширення Контрреформація — рух, розпочатий католицькою церквою для боротьби з Реформацією. У 1569 р. за підтримки польської влади на теренах України розпочало діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли, Хоткевичі, Сапеги). У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, де поєднували досить високий рівень викладання з поширенням католицизму.

Передумови укладення Берестейської церковної унії. Європейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. Інтерес до цього питання особливо посилився в умовах розгортання Контрреформації. Католицька церква активізувала свої намагання розширити вплив на Сході з метою об'єднання католиків та православних під егідою папського престолу. У Речі Посполитій ідею об'єднання (унії) православної й католицької церков пропагували єзуїти. У 1577 р. польський проповідник-єзуїт Петро Скарга видав книгу «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...», у якій доводив необхідність об'єднання двох церков.
Питання церковної унії обговорювалося представниками Папи Римського з україно-білоруською православною знаттю. Загалом вона прихильно ставилася до можливого об'єднання за умови, що воно відбудеться на засадах рівноправності. Завдяки унії вони прагнули оновити православну церкву, наблизити її до потреб часу.
Україно-білоруські православні єпископи, які поділяли унійні настрої, убачали в об'єднанні шлях до подолання кризи православної церкви й оздоровлення церкви в цілому. Вони вважали, що завдяки цьому позбудуться принизливої для духівництва залежності від торгово-ремісничого люду, об'єднаного в братства. Унія сприятиме досягненню православними фактичної рівності в правах із католиками в Речі Посполитій, дозволить православним ієрархам, як і католицьким, отримати місця в сенаті.
Польська влада всіляко підтримувала унійні прагнення православних ієрархів, вважаючи, що єдина віра є чинником зміцнення держави. Церковна унія розглядалася, по-перше, як шлях до остаточного закріплення українських і білоруських земель, по-друге, перехідний етап до чистого католицизму і, нарешті, як засіб денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов'язувалася й полонізація.
В українському суспільстві були також противники об'єднання церков, яких очолював князь Костянтин-Василь Острозький. Спочатку він ставився до унії прихильно. Князь і його прибічники вважали, що до унії повинна увійти вся Східна церква, а об'єднання має відбутися на засадах рівноправності православної та католицької церков.
Проте усвідомлення того, що влада Речі Посполитої і представники Папи Римського прагнуть іншого, перетворило князя на противника унії.

Церковні собори в Бересті 1596р. та утворенн греко-католицької церкви. За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд III скликав церковний собор у місті Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в його роботі прибули митрополит і його єпископи. 16 жовтня 1596 р. собор розпочав роботу.

ЦІКАВО ЗНАТИ
Назва «греко-католицька церква» має історичне походження. До укладення Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях, ідо входили до Речі Посполитої і були підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства й казали, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто П і підтримав, у Римі стали вживати назву «греки-католики». Проте вже у 20-х рр. XVII ст. прихильників унії частіше визначали як «русинів-котоликів», або «з'єднаних», а вірних православ'ю — як «нез'єднаних», або «схизматиків».
Офіційну назву «греко-католики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIII ст.

Однак уже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ'я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Противники об'єднання на окремому православному соборі засудили діяльність митрополита Михайла Рогози і тих єпископів, які прийняли унію. У свою чергу, митрополит та вірні йому єпископи на своєму соборі офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.
За умовами Берестейської унії, православна церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську мову, виборне право на заміщення митрополита та єпископів, юліанський календар і право одружуватися для нижчого духівництва. Одночасно визнавалася зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви та приймалася католицька догматика.
У результаті Берестейської унії на українських землях виникла греко-католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві, розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» — між православними і греко-католиками. Проголошуваного зрівняння в правах греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи не отримали. У ситуації існування права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.
У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання греко-католицьке духівництво стало чинити оцір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою.
Українська православна церква, яку влада Речі Посполитої поставила поза законом, не скорилася й продовжувала шукати шляхи для свого оновлення. У цьому вона спиралася на підтримку українських православних шляхтичів, міщан і нової суспільної  верстви — козацтва. Захист православ'я став одним із головних гасел українського народу в національно-визвольній боротьбі першої половини XVII ст.

Розвиток полемічної літератури. Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. на українських землях значного поширення набули твори полемічної літератури, автори яких, дотримуючись певних поглядів на релігію і церкву, намагалися спростувати позиції своїх противників.
Першим помітним твором полемічної літератури в Україні вважається написана за дорученням князя К.-В. Острозького відповідь аріанина Мотовила на книгу П. Скарги «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...». Одним із перших православних письменників-полемістів став ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. У виданих 1587 р. творах «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» він різко критикував католицизм і. папство, захищав православ'я й обґрунтовував шкідливість календарної реформи Папи Григорія XIII. Твори цього жанру значно поширилися в Україні у зв'язку з підготовкою й укладенням Берестейської унії. Найвідомішими православними пиеьменниками-полемістами були Клірик Острозький, Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Іван Бишенський, Іов Борецький, Захарія Конистенський.
Важливу роль у боротьбі українського народу за свою віру й мову відіграв твір невідомого автора початку XVII ст. «Пересторога*. Його автор яскраво й образно висвітлював гноблення православних католиками на теренах Речі Посполитої, а шляхом протидії цьому вважав поширення знань, освіти, книгодрукування й діяльності братств.
У своїх творах письменники-полемісти засуджували Берестейську унію і тих православних ієрархів, які її підтримали. Вони палко обстоювали православну віру і критикували вчення католицької церкви. У православ'ї полемісти вбачали найважливіший чинник самозбереження українського народу, закликали всіх небайдужих захистити батьківську віру.

Висновки
У XVI ст. православна церква на українських землях перебувала в кризовому стані.
Поширення реформ оцій чого руху стало поштовхом до розвитку релігійного вільнодумства в Україні й виходу частини віруючих із традиційних церков.
Розгортання Контрреформації спричинило та, що зміцніла католицька церква розгорнула наступ на Схід, одним із наслідків якого стала Берестейська унія.
Діяльність братств допомагала православним міщанам протистояти релігійно-національним утиском, сприяла національному й культурному пробудженню українського суспільства.
Укладення Берестейської унії призвело до появи Української греко-католицької церкви. Водночас в українському суспільстві загострилося протистояння на віросповідному ґрунті.
Поява полемічної літератури сприяла формуванню національної свідомості українського народу.

Вислано читачаму з сайту

_{Електронні видання з історії України безкоштовно, підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки, реферати, домашнє завдання запитання та відповіді}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.