Археологічні дослідження на Вінниччині 20-х – першої половини 40-х років

Становлення археологічної науки в Україні в 20-х роках ХХ ст. базувалося на значних досягненнях археологів Російської імперії. Археологія в ХІХ ст. стала досить популярною наукою. Археологічними розкопками захопилися не тільки вчені археологи, а й багато поміщиків дилетантів, що приводило до досить шкідливих наслідків. Матеріали таких розкопок, зазвичай виконаних недбало, без будь-якої методики, руками селян, не публікувалися, тому що не відповідали навіть тодішнім вимогам. Знахідки зберігалися в приватних колекціях, до яких не мали доступу науковці, з часом зникали. Результати цих розкопок практично невідомі до сьогодні.

В СРСР, розвиваючись на ґрунті вчення марксизму-ленінізму про суспільно-економічні формації, археологія піднялася на вищий щабель і стала дійсно наукою. Радянська влада створила необхідні матеріальні умови для розвитку археології. Після утворення АН УРСР, в її системі у 1919 році була створена Комісія для складання археологічної карти України. За два роки її було перетворено на Археологічну комісію УАН, а в лютому  1922 року - на Археологічний комітет при Першому (історико-філологічному) відділенні ВУАН, на базі якого в червні 1924 року створено Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археологічну діяльність на Україні. На ВУАК була покладена охорона пам'яток археології як від різноманітних руйнувань, так і від самовільних любительських та грабіжницьких розкопок. ВУАКу була доручена видача "відкритих листів" на право проведення археологічних досліджень на території республіки. У 1921 році в системі АН УРСР був створений також Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні первісних пам'яток.

Надзвичайно зросли масштаби археологічних досліджень. Кількість археологічних пам'яток, виявлених і досліджених за цей період, обчислюється сотнями. Характерним для радянської археології є комплексне вивчення пам'яток представниками різних наук: археологами, антропологами, палеонтологами, геологами та ін. Але в основному це стосувалося районів великих будівництв, таких як Дніпрогес та ін. В інших регіонах, де не велося масштабних будівельних робіт, археологічні дослідження практично завмерли.

Після революцій 1917 року археологічні дослідження на Вінниччині припиняються аж до створення ВУАК. Комітет приступив до здійснення широких організаційних заходів для розгортання планомірних археологічних досліджень на всій території України. Однак бракувало коштів і керівництво ВУАКу постійно надсилало до місцевої влади телеграми з проханнями про асигнування археологічних досліджень, на які постійно отримувало відмови.

Перша післяреволюційна археологічна експедиція на Вінниччину відбулася лише 1925 року - М.Ф. Біляшівським та П.П. Курінним досліджувалося поселення трипільської культури біля с. Борисівка Іллінецького району (тоді Київської області). Досліджено було 5 ям, які М.Ф. Біляшівський вважав землянками3. В наступному році Д.Щербаківський під час обстеження стародавньої фортеці й містечкового будівництва в Озаринцях біля Могилева-Подільського за дорученням мистецького відділу ВУАК випадково оглянув кілька стародавніх поселень і зібрав підйомний матеріал, зокрема в Озаринцях обстежив поселення періоду неоліту і трипільської культури; в с. Вила Ярузькі - поселення трипільської культури і могильник черняхівської культури (урочища Щовб, Садиба Мелешка); в с. Стіна - городище; в с. Воєводчинці - поселення трипільської культури; в с. Борщівці знайдено кілька крем'яних знарядь; в с. Песець - трипільське поселення; в с. Бернашівка знайдена трипільська жіноча статуетка. Дослідник, визначивши культурну належність цих пам'яток, їх наукове значення, підняв питання про необхідність термінового проведення на деяких з них розкопок.

У 1926-27 роках в околицях Гайсина проводив розвідки С.С. Магура. Він обстежив кілька поселень черняхівської культури (названих, слідом за поширеним на той час в українській археології поглядом - "залишками культури римської доби"), неолітичне поселення та поселення трипільської культури між хут. Млинки і с. Карбівка на правому березі р. Соб (притока Південного Бугу).

У 1927-1928 роках директор Бердичівського соціально-історичного музею Т.М. Мовчанівський проводив розвідкові розкопки між селами Плисків і Чернявка Погребищенського району Вінницької області (тепер південна околиця с. Плисків). Було закладено 8 розкопів та 5 траншей (загальною площею 370 м²), в яких виявлено кілька різночасових культурних шарів. На поселенні найдені матеріальні залишки трипільської культури раннього етапу та заключної фази пізнього Трипілля, а також білогрудівської культури, матеріали ранньоскіфського часу та черняхівської культури. Матеріали із розкопок Мовчанівського нині зберігаються в Національному історичному музеї України.

Все ж ці дослідження не мали планомірного характеру і директор Вінницького краєзнавчого музею Г.В. Брілінг неодноразово доповідав до ВУАКу про неможливість проведення в області археологічних досліджень за браком власних фахівців, а також через відсутність коштів для запрошення відповідних спеціалістів.

Хоча відомо із спогадів сина Брілінга - Г.Г. Брілінга, що батько сам проводив у 1927 році невеликі археологічні розкопки могильників в с. Черепашинці Калинівського району і Лаврівка Вінницького району. Розкопки проводилися без дозволу ВУАК, жодних матеріалів з них не збереглося, окрім невеличкої бронзової пряжки черняхівської культури у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею, декількох малюнків знахідок, фотографії стенду із знахідками і спогадів сина. Він згадує про розкопки біля одного із цих сіл, але не відомо якого. В спогадах описані поховання на боку із інвентарем у вигляді гончарного посуду, мідного обруча від відерця, поясних пряжок і залишків зброї. За цим описом важко визначити культурну приналежність пам'ятки, але пряжка із Черепашинець, що збереглася в фондах музею, малюнки і фото вказують про належність могильника біля Черепашинець до черняхівської культури. Про пам'ятку біля с. Лаврівка не відомо нічого.

Нарешті зважаючи на неодноразові прохання ВУАКу і за підтримки директора Тульчинського краєзнавчого музею І.Ч. Зборовського Окрінспектура Наросвіти Тульчинського виконкому виділила на археологічні дослідження на Тульчинщині 800 крб. на які планувалося у 1928 році провести археологічні розкопки в с. Білий Камінь (Чечельницький район), а також розвідки на 14 різночасових поселеннях в Бершадському, Тростянецькому, Тульчинському, Томашпільському і Немирівському районах.

Влітку 1928 року ВУАК відрядила для розкопок С.С. Гамченко та М.Л. Макаревича до них також приєднався І.Ч. Зборовський. У селі Білий Камінь після попередніх розвідок було розкопано 3 площадки на поселенні трипільської культури біля присілка "Ситнички". Після цього розкопки були продовжені на трипільському поселенні біля сусіднього села Рогізка в урочищі "Савиринівка", де також було розкопано 3 площадки і розвідано ще 50 житлових площадок. На поселеннях зроблені спостереження  щодо трипільського домобудівництва. Виявлені цікаві факти використання дерев'яного каркасу для зведення стін і підтримки даху. До цього ж між трипільськими площадками було розкопано 6 безкурганних поховань, які відносяться до білогрудівської культури з небагатим інвентарем у вигляді прикрас із бронзи (спіралеподібні та прості кілечка).

У 1928-1929 роках директор Тульчинського краєзнавчого музею ім. Х роковин Жовтневої Революції І.Ч. Зборовський проводив активні археологічні розвідки в Тульчинському, Чечельницькому, Піщанському і Томашпільському районах.

У наступному 1929 році С.С. Гамченко провів невеликі розкопки поселення трипільської культури біля с. Стіна Томашпільського району.

У 1929 році, за завданням ВУАК, М.Я. Рудинський проводив поселення трипіль¬ської культури біля с. Озаринці (ур. Попів город) Могилів-Подільський район. На підставі здобутих на поселенні матеріалів дослідник прийшов до висновку про два різних прояви трипільської куль¬тури у Подністров'ї. Ці матеріали в подальшому послужили Пассек Т.С. основою для створення періодизації поселень регіону, виділення локальної групи трипільсько-кукутенської спільності. Матеріали із розкопок Рудинського нині зберігаються в Національному історичному музеї України.

30-ті роки розпочинаються із різкої критики діяльності ВУАК, звинувачень його у відірваності від догм марксизму-ленінізму, в  буржуазному націоналізму та ізоляції від наукових установ Росії13. Тому було вирішено реорганізувати ВУАК об'єднавши його із рядом інших наукових установ в Секцію історії матеріальної культури при УАН (СІМК). Завданням Секції було "перебороти класово-ворожі елементи в науці" і для цього було усунуто від роботи цілий ряд наукових працівників.

Постановою Президії АН від 1934 року СІМК був перетворений на Інститут історії матеріальної культури (ІІМК)15. ІІМК був створений за зразком Ленінградської державної академії історії матеріальної культури і проіснував в системі АН України до 1938 року.

За ці нелегкі для української археологічної науки роки на території Вінниччини не було проведено майже жодної експедиції. Лише в серпні 1938 року відбулася експедиція І. В. Фабріціус, мета якої була ознайомитися з відомими великими городищами на території України. Заразом експедиція обстежила кілька городищ  і на території Вінницької області: Немирівське городище (було закладено кілька шурфів), городище біля с. Вовчок в 3-4 км від Немирівського (знахідок не зафіксовано, культурну приналежність теж) і городище в Криківецькому лісі, яке було описане ще графом А.Бобринським (закладено 3 шурфи, знахідки віднесено до періоду середньовіччя).

Незмінним залишився стан археологічних досліджень на Вінниччині і після реорганізації ІІМКу в Інститут археології АН України.
Наступна археологічна експедиція відбулася лише на початку літа 1941 року. Г.Д. Смірнов за участю співробітників Вінницького краєзнавчого музею М.К. Славського, Т.М. Тимофієвої та Павловської проводив розкопки оборонних укріплень Немирівського городища, але ці дослідження були перервані в зв'язку із початком війни.

На жаль, сьогодні не відомо, де зберігаються матеріали з результатами цих робіт. У фондах Вінницького музею наявні деякі знахідки із цих розкопок (фрагменти кераміки) та чотири малюнки олівцем і один олією Т.М. Тимофієвої, розкопаних валів. У роки Великої Вітчизняної війни археологічні дослідження із зрозумілих причин не проводилися. Невеличкі розвідки і збір матеріалів провів лише німецький археолог К.Раддац, який був у роки війни на військовій службі у Вермахті і перебував деякий час у Вінниці. Він провів розвідку в районі м. Вінниці біля сіл Сабарова і Стрижавки, а також зібрав фрагменти трипільської кераміки на свіжо розкопаній землі в районі міської психіатричної лікарні,  де на місці трипільського поселення і давньоруського городища були поховані знищені окупантами психічно хворі.

Підсумовуючи короткий огляд археологічних досліджень на Вінниччині 20-40-х років ХХ століття, можна відмітити, що не зважаючи на великі досягнення українських археологів, регіони не охоплені великими будовами індустріалізації фактично залишалися недослідженими. Археологічні дослідження проводилися не систематично, а то і взагалі випадково. Це призвело до нівелювання значення археологічних пам'яток у місцевої влади і як результат втрати їх частини в результаті забудови, розробки кар'єрів, розорювання. Наслідки такої політики відчуваються і досі, незважаючи на значну активізацію археологічних досліджень у 50-80-ті роки ХХ століття, територія області обстежена ледве на 40%. Сім районів не обстежені зовсім.