Версия 16:39, 30 апреля 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: «Гайдамаки». Складність історичної долі українського народу. Сюжетні лінії твору, кульмінаційні вершини

«Гайдамаки»

Історична основа поеми

В основі поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (Гайдамака — слово тюркського походження, від «гайда» — гнати) — події, пов'язані з гайдамацьким рухом в Україні у XVIII ст., зокрема з найбільшим повстанням 1768 р., яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. У 60-х роках поміщики почали активно запроваджувати панщину, скасовуючи для селян «слободи», знищуючи волелюбні традиції населення Середнього Подніпров'я. Указом польського короля зрівнювалися права протестантів і православних із католиками, що загострило обстановку. У лютому 1768 р. шляхта створила Барську конфедерацію (Конфедерації — тимчасові військово-політичні об'єднання польської шляхти, що виникали в ХУІ-ХУІІІ ст. внаслідок загострення боротьби шляхетських магнатів за розширення своїх привілеїв, зміцнення впливу католицької церкви.), яка рішуче виступила проти будь-яких поступок православному населенню. Конфедерати громили містечка й села Правобережжя, нещадно розправлялися із селянами, які поверталися до православ'я, карали православних священиків, руйнували й палили православні церкви.

Коліївщина була відповіддю на жорстокі дії конфедератів. Навесні 1768 р. в Мотронинському монастирі на кількох таємних нарадах було ухвалено рішення про початок масового виступу проти польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні. Очолив повстання запорожець полковник Максим Залізняк. Починаючи з Холодного Яру, гайдамацький рух поширився на Медведівку, Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, про що в «Гайдамаках» Т. Шевченко писав:
Горить Сміла, Смілянщина
Кров'ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси...
І кров полилася
Аж у Волинь.

Під Уманню, оплотом польської шляхти, на бік повсталих перейшов сотник надвірного війська Іван Гонта з козаками. 10 червня гайдамаки здобули Умань, рушили на Білоцерківщину, Поділля, Брацлавщину, Волинь. Налякане загальнонародним масштабом виступів, російське командування розгромило повстання, підступно схопивши керівників Залізняка і Ґонту. Гонта прийняв мученицьку смерть, Залізняка засудили на заслання. У містечку Кодня на Волині, яке стало символом жорстокої розправи над мирним населенням, сотні людей вішали, четвертували й садили на палі. Пам'ять про Кодню та героїв-гайдамаків збереглася в народному епосі — думах, історичних піснях, у художній літературі.

Основними джерелами для написання поеми були:
•    народні легенди, перекази, пісні про гайдамаків;
•    спогади очевидців, розповіді учасників повстання, зокрема діда Івана, якими цікавився малий Тарас ще в дитинстві («І мені, малому, не раз довелось //За титаря плакать»);
•    історичні праці та художні твори українських, російських і польських учених і письменників про Коліївщину, зокрема «Історія русів».
За жанром це перша в українській літературі революційно-романтична історико-героїчна соціальна поема, у якій поєдналися романтизм і реалізм відображення народної стихії.

Тема і композиція твору

Тема «Гайдамаків» — боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою.

Твір має складну композицію: лірично-філософський вступ, історичний вступ «Інтродукція», десять розділів, «Епілог». Тарас Шевченко написав також «Передмову» до поеми, яка фактично була післямовою, жартівливе звертання до передплатників «Панове субскрибенти!» та «Примітки». У поемі багато авторських відступів, роздумів: ліричних, філософських, якими часто переривається розповідь.

Лірично-філософський вступ «Все йде, все минає — і краю немає...» — глибокий роздум автора над сутністю життя, про вічні зміни в природі й людському суспільстві. Поет озвучує своє творче мистецьке кредо, ідейно-естетичні принципи письменника. Знаючи, що сучасники, письменні й друковані, стануть його відмовляти від мужицької мови, будуть радити не писати мертвими словами про громаду в сіряках, а співати, «коли хочеш грошей // Та ще й слави, того дива, // Співай про Матрьошу, // Про Парашу, радость нашу, // Султан, паркет, шпори...» (Матрьоша, Параша — персонажі російських міщанських романсів.), Т. Шевченко, використовуючи іронію, заперечує такий підхід до змалювання життя українського народу: «Спасибі за раду. // Теплий кожух, тілько шкода // Не на мене шитий...//Вибачайте...//Я слухать не буду...» Він ставить собі інші завдання: правдиво змалювати славну сторінку історії України — гайдамаччину, щоб нащадки знали про ці героїчні й трагічні події.

Гайдамацькі ножі — язичницькі символи сили і влади — освячуються перед початком повстання, «...против ночі Маковія...» Шевченко змалював у поемі всі аспекти народного життя:
•    історичний (збройна боротьба за волю);
•    соціально-побутовий (ідея добробуту й справедливості);
•    психологічно-етичний (кохання і сім'я);
•    релігійний (протистояння конфесій і віри).
У поемі «Гайдамаки» дві сюжетні лінії (у таблиці СЛ):
•    перша — гайдамацьке повстання на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою;
•    друга — кохання Яреми й Оксани.

Короткий зміст поеми й елементи сюжету подано в таблиці.

Зміст поеми "Гайдамаки", ії сюжет

Образи-персонажі поеми

Головним героєм є повсталий народ (про це свідчить і назва поеми), який конкретизується в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Ґонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця та ін. Шевченко розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників, лиходіїв, що в жадобі крові втратили людські якості («На ґвалт України // Орли налетіли...»).
Для змалювання образів Залізняка і Ґонти Т. Шевченко використовував фольклорні джерела, зокрема перекази, пісні. Величним і одночасно простим постає Максим Залізняк у народній пісні «Гей, літа орел», названий орлом сизим, отаманом, а гайдамаки — орлята, хлоп'ята, сини його, діти. Залізняк — хоробрий, стійкий воїн, нещадний до ворогів, відданий народові.
 
За народними джерелами письменник подає і смерть ватажків: невідомо, як і де загинув Гонта; а Залізняк: «Умер неборака. // Нудьга його задавила //На чужому полі, //В чужу землю положила». Душа поета болить, що «нема Ґонти; нема йому //Хреста, ні могили»; що нащадки не ставлять собі запитань, «де Ґонти могила, //Мученика праведного//Де похоронили?//Де Залізняк, душа щира, // Де одпочиває?». Вражає і байдужість сучасників до історичного минулого України: «А онуки? їм байдуже, // Жито собі сіють».

В поемі привабливими рисами змальовано Івана Ґонту. Найповніше його характер розкривається в розділі «Гонта в Умані». Він — один із керівників повстання, трагедійний образ ідеального героя-патріота, який заради вірності присязі, ідеям повстання жертвує найдорожчим в ім'я свободи батьківщини. У сцені дітовбивства Шевченко відходить від історичної правди, проте тут вражає художня правда — довершені психологічні сцени страждань героя, який має вибирати між вірністю присязі та життям власних дітей.

Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю у нього «виросли крила, // Що неба дістане, коли полетить»: народне повстання розігнуло пригноблену людину. Вражає чистота й глибина його любові до Оксани. Поет особливо ліризував ті місця, де показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народнопоетичних засобів образотворення: сцена зустрічі в гаю на тлі прекрасної української природи, багатої на звуки й барви (розділ «Титар» — «Зорі сяють... // Горить білолиций; // Верба слуха соловейка, //Дивиться в криницю»); лірична пісня Яреми «У гаю, гаю», з якої постає ніжна, поетична душа юнака; внутрішні монологи хлопця про свою сирітську долю, проте освітлену образом коханої («сирота Ярема — сирота багатий»); пестлива, експресивна лексика в устах молодих (серце, пташко, моя ти зоре, сизокрилий, рибко, зоріла, поворкуєм, серце моє, доле моя, соколе мій милий). Удалим композиційним прийомом є те, що найліричніший розділ «Титар» подано в обрамленні жорстоких знущань шляхтичів над народом, катувань Оксаниного батька (попередній розділ «Конфедерати»). Ця антитеза підсилює експресивне змалювання подій.

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Матеріали з української літератури, планування з української літератури, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з української літератури 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.