|
|
Строка 3: |
Строка 3: |
| <br> | | <br> |
| | | |
- | '''Історичний контекст''' | + | '''Історичний контекст''' |
| | | |
- | <br>Події в повісті «Конотопська відьма» відбуваються за часів Великої Руїни в період так званої Гетьманщини — військово-адміністративного устрою Лівобережної України й м. Києва, поділених на полки й сотні. Цей устрій проіснував понад сто років, а в 1782 р. був замінений намісництвами, згодом — губернською формою адміністративного управління. Російський царизм поступово ліквідовував українську державність, послідовно обмежував демократичну суть козацького ладу на Запорозькій Січі. Колишня старшина, нагромадивши маєтки й одержавши від царського уряду дворянські титули й привілеї, виродилася у звичайне панство.<br><br>'''«Конотопська відьма»''' | + | <br>Події в повісті «Конотопська відьма» відбуваються за часів Великої Руїни в період так званої Гетьманщини — військово-адміністративного устрою Лівобережної України й м. Києва, поділених на полки й сотні. Цей устрій проіснував понад сто років, а в 1782 р. був замінений намісництвами, згодом — губернською формою адміністративного управління. Російський царизм поступово ліквідовував українську державність, послідовно обмежував демократичну суть козацького ладу на Запорозькій Січі. Колишня старшина, нагромадивши маєтки й одержавши від царського уряду дворянські титули й привілеї, виродилася у звичайне панство.<br><br>'''«Конотопська відьма»''' |
| | | |
- | <br>Найвищим досягненням Г. Квітки-Основ'яненка в гумористично-сатиричній манері письма є повість «Конотопська відьма» (1837) — твір про життя й побут українського панства й козацької старшини наприкінці XVIII ст. за часів Великої Руїни. Це — '''тема''' твору. До показу минулого прозаїк звернувся як до своєрідного алегоричного прийому, за його словами, «бий у минулому сучасне». У повісті майстерно поєднуються реалістичні картини життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа та фантастичні картини, побудовані на народних міфологічних уявленнях, віруваннях українців, на використанні народної демонології. Письменник стверджував у листі до редактора «Современника» П. Плетньова, що його дуже вразив реальний факт топлення відьом однією поміщицею, пов'язаний із посухою та неврожаєм 1833 р. Це й стало поштовхом до написання «Конотопської відьми»: «Топлення уявних відьом при засусі не лише минуле, зі всіма горезвісними наслідками, але, на диво і навіть жах, відновлене поміщицею сусідньої губернії». За '''жанром''' — це реалістична бурлескно-сатирична повість. | + | <br>Найвищим досягненням Г. Квітки-Основ'яненка в гумористично-сатиричній манері письма є повість «Конотопська відьма» (1837) — твір про життя й побут українського панства й козацької старшини наприкінці XVIII ст. за часів Великої Руїни. Це — '''тема''' твору. До показу минулого прозаїк звернувся як до своєрідного алегоричного прийому, за його словами, «бий у минулому сучасне». У повісті майстерно поєднуються реалістичні картини життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа та фантастичні картини, побудовані на народних міфологічних уявленнях, віруваннях українців, на використанні народної демонології. Письменник стверджував у листі до редактора «Современника» П. Плетньова, що його дуже вразив реальний факт топлення відьом однією поміщицею, пов'язаний із посухою та неврожаєм 1833 р. Це й стало поштовхом до написання «Конотопської відьми»: «Топлення уявних відьом при засусі не лише минуле, зі всіма горезвісними наслідками, але, на диво і навіть жах, відновлене поміщицею сусідньої губернії». За '''жанром''' — це реалістична бурлескно-сатирична повість. |
| | | |
- | <br>На думку дослідників творчості Г. Квітки-Основ'яненка, «Конотопська відьма» — твір із найдосконалішою, порівняно з рештою його повістей, '''композицією'''. Повість не має характерного для інших творів повчального вступу. Вона складається з чотирнадцяти розділів та епілогу, який автор назвав «Закінченіє», де стисло описано покарання, що отримали герої за свої злодіяння. Помітним є однотипний початок кожного розділу — ''анафора'', яка лейтмотивом проходить через увесь твір і композиційно поєднує події, що відбуваються чи то в Конотопі, чи на Безверхому хуторі: «''Смутний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці... конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха''» (І); «''Смутно і невесело було раз уранці в славному сотенному містечку Конотопі''» (IV). | + | <br>На думку дослідників творчості Г. Квітки-Основ'яненка, «Конотопська відьма» — твір із найдосконалішою, порівняно з рештою його повістей, '''композицією'''. Повість не має характерного для інших творів повчального вступу. Вона складається з чотирнадцяти розділів та епілогу, який автор назвав «Закінченіє», де стисло описано покарання, що отримали герої за свої злодіяння. Помітним є однотипний початок кожного розділу — ''анафора'', яка лейтмотивом проходить через увесь твір і композиційно поєднує події, що відбуваються чи то в Конотопі, чи на Безверхому хуторі: «''Смутний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці... конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха''» (І); «''Смутно і невесело було раз уранці в славному сотенному містечку Конотопі''» (IV). |
- | | + | |
- | <br>'''Сюжет''' повісті скомпонований на подіях із життя сотні м. Конотопа, яку очолювали «конотопський пан сотник» Микита Уласович Забрьоха та «сотенний конотопський писар» Прокіп Ригорович Пістряк. Вони є головними персонажами твору. В основі сюжету — складні інтриги з фантастичними епізодами, з переплетенням сюжетних ліній, чого не спостерігається в інших творах письменника українською мовою, побудованих за зразками народних анекдотів, переказів. Тут Квітка використав народну демонологію, повір'я про відьом, ворожіння, заклинання, подаючи їх у гротескному, карикатурному змалюванні.<br><br>'''Характеристика персонажів'''<br><br>Персонажі повісті групуються на головні та другорядні. Характеристика головних героїв, конотопського сотника Забрьохи та писаря Пістряка, подана в порівняльній таблиці.
| + | |
| | | |
| + | <br>'''Сюжет''' повісті скомпонований на подіях із життя сотні м. Конотопа, яку очолювали «конотопський пан сотник» Микита Уласович Забрьоха та «сотенний конотопський писар» Прокіп Ригорович Пістряк. Вони є головними персонажами твору. В основі сюжету — складні інтриги з фантастичними епізодами, з переплетенням сюжетних ліній, чого не спостерігається в інших творах письменника українською мовою, побудованих за зразками народних анекдотів, переказів. Тут Квітка використав народну демонологію, повір'я про відьом, ворожіння, заклинання, подаючи їх у гротескному, карикатурному змалюванні.<br><br>'''Характеристика персонажів'''<br><br>Персонажі повісті групуються на головні та другорядні. Характеристика головних героїв, конотопського сотника Забрьохи та писаря Пістряка, подана в порівняльній таблиці. |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| {| cellspacing="1" cellpadding="1" border="1" style="width: 542px; height: 734px;" | | {| cellspacing="1" cellpadding="1" border="1" style="width: 542px; height: 734px;" |
| |- | | |- |
- | | '''Микита Уласович Забрьоха''' | + | | '''Микита Уласович Забрьоха''' |
| | '''Прокіп Ригорович Пістряк''' | | | '''Прокіп Ригорович Пістряк''' |
| |- | | |- |
- | | «''конотопський пан сотник''» | + | | «''конотопський пан сотник''» |
| | «''сотенний конотопський писар''» | | | «''сотенний конотопський писар''» |
| |- | | |- |
- | | прізвище ''Забрьоха'' означає «той, хто забрів, невідомо хто» | + | | прізвище ''Забрьоха'' означає «той, хто забрів, невідомо хто» |
| | прізвище Пістряк означає «прищ, гриб-паразит» (у прокльоні Зубихи згадуються пістряки) | | | прізвище Пістряк означає «прищ, гриб-паразит» (у прокльоні Зубихи згадуються пістряки) |
| |- | | |- |
- | | невіглас, нікчема («''Я нічого письменного не розжую, хоч і в школі вчився''») | + | | невіглас, нікчема («''Я нічого письменного не розжую, хоч і в школі вчився''») |
| | шкідливий і підлий крутій, шахрай («''Повеліть, пане сотнику, чи топить їх?''») | | | шкідливий і підлий крутій, шахрай («''Повеліть, пане сотнику, чи топить їх?''») |
| |- | | |- |
- | | обмежений неук, ледащо («''Вірую почав було вчити, та на "же за ни" як затявсь, та й покинув письмо''») | + | | обмежений неук, ледащо («''Вірую почав було вчити, та на "же за ни" як затявсь, та й покинув письмо''») |
| | безпросвітний п'яниця («''А що найпуще, щоб не пив так цупко горілки''») | | | безпросвітний п'яниця («''А що найпуще, щоб не пив так цупко горілки''») |
| |- | | |- |
- | | веде паразитичний спосіб життя, експлуатує козаків («''Ну, хлопці! ... розходьтесь вечеряти, а завтра чим світ з косами косити мені''») | + | | веде паразитичний спосіб життя, експлуатує козаків («''Ну, хлопці! ... розходьтесь вечеряти, а завтра чим світ з косами косити мені''») |
| | мстивий, злопам'ятний («''Піддобрюсь до неї, вона поможе його втопити, а мені винирнути з писарства та па панство''») | | | мстивий, злопам'ятний («''Піддобрюсь до неї, вона поможе його втопити, а мені винирнути з писарства та па панство''») |
| |- | | |- |
- | | зневажає трудовий народ, дурисвіт («''Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю...''») | + | | зневажає трудовий народ, дурисвіт («''Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю...''») |
| | лицемір, грубо підставляє свого начальника, щоб самому посісти його місце | | | лицемір, грубо підставляє свого начальника, щоб самому посісти його місце |
| |- | | |- |
- | | зажерливий, самодур, грубий, не-тактовний («''Та трясця їх матері! От їм дуля під ніс!''») | + | | зажерливий, самодур, грубий, не-тактовний («''Та трясця їх матері! От їм дуля під ніс!''») |
| | веде паразитичний спосіб життя («''їв добре, що аж за вухами лящало''») | | | веде паразитичний спосіб життя («''їв добре, що аж за вухами лящало''») |
| |- | | |- |
- | | безвідповідальний («..''мені підсунув лепорт, а я, нічого не вміючи писати, та на ньому сторч і підписав. А пан полковник і підписав, що конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень!''») | + | | безвідповідальний («..''мені підсунув лепорт, а я, нічого не вміючи писати, та на ньому сторч і підписав. А пан полковник і підписав, що конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень!''») |
| | хизується своєю вченістю, проте не розбирається в простих речах («''От писарю Ригоровичу вп'ять біда. Усі козаки, і як стулив хворостину докупи, так і по зарубках усі''») | | | хизується своєю вченістю, проте не розбирається в простих речах («''От писарю Ригоровичу вп'ять біда. Усі козаки, і як стулив хворостину докупи, так і по зарубках усі''») |
| |- | | |- |
- | | хабарник («...голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею...; аби б тільки позивались») | + | | хабарник («...голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею...; аби б тільки позивались») |
| | свавільний, глумиться над селянами («''Пойміте його, і водворіте у ратушу, і присовокупіте нозі його до клади''») | | | свавільний, глумиться над селянами («''Пойміте його, і водворіте у ратушу, і присовокупіте нозі його до клади''») |
| |- | | |- |
- | | обмежений і безпорадний в особистому житті («''Мнявкав-мнявкав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, та й замовк''») | + | | обмежений і безпорадний в особистому житті («''Мнявкав-мнявкав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, та й замовк''») |
| | аморальний тип, пройдисвіт («''Дивлюсь, а в неї в гостях чорт, словнісінько як пан писар Прокіп Ригорович: така йому і пика, і одежа, і усе таке''») | | | аморальний тип, пройдисвіт («''Дивлюсь, а в неї в гостях чорт, словнісінько як пан писар Прокіп Ригорович: така йому і пика, і одежа, і усе таке''») |
| |- | | |- |
- | | мова груба, насичена вульгаризмами («''Цур дурня та масла грудка!»; «А лисий дідько вас зна!''») | + | | мова груба, насичена вульгаризмами («''Цур дурня та масла грудка!»; «А лисий дідько вас зна!''») |
| | мова плутана, невиразна — суміш церковнослов'янських слів і канцеляризмів («''Ми не ізидемо, дондеже не получимо отвітствованія на наше сомнительство''») | | | мова плутана, невиразна — суміш церковнослов'янських слів і канцеляризмів («''Ми не ізидемо, дондеже не получимо отвітствованія на наше сомнительство''») |
| |} | | |} |
| | | |
- | <br> | + | <br> |
| | | |
| + | Образи козацької старшини мають алегоричне навантаження: письменник висміює обмеженість, неуцтво, тупість, некомпетентність, засуджує їхній бездуховний, паразитичний спосіб життя. Цікаво, що у творі немає жодного позитивного героя. |
| | | |
| + | <br>Виходячи з назви повісті, головним персонажем мала б бути конотопська відьма Явдоха Зубиха, проте письменник так побудував сюжет, що всі дії виконують інші герої, а вона скеровує їх, спрямовує на ті чи інші вчинки. Зубиха — на вигляд звичайна жінка, проте це відьма за вчинками. Саме із цим образом пов'язані всі фантастичні елементи й перетворення: напускає ману на людей, які замість неї б'ють колоду; піднімає в небо Забрьоху, який літає, як заморський птах; зачаровує Олену, Забрьоху; утручається в шлюб героїв. Так вона помстилася своїм кривдникам за публічне покарання й приниження під час «топлення відьом».<br><br>Серед ''другорядних'' героїв виокремлюється Дем’ян Омелянович Халявський, панич, у якого закохалася хорунжівна Олена. Пан Халявський, зображений у карикатурно-гротескному плані, прокрався на посаді конотопського сотника після Забрьохи й позбавився посади. Красуня хорунжівна Олена, у яку закохався Забрьоха, після одруження з Халявським зраджує чоловікові з молодим писарем.<br>Характери другорядних персонажів окреслені епізодично, проте вони доповнюють картину конотопського життя.<br> |
| | | |
| Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту | | Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту |
Версия 11:00, 20 февраля 2010
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Картина життя укр. суспільства за часів Великої Руїни в «Конотопській відьмі». Зміст твору.
Історичний контекст
Події в повісті «Конотопська відьма» відбуваються за часів Великої Руїни в період так званої Гетьманщини — військово-адміністративного устрою Лівобережної України й м. Києва, поділених на полки й сотні. Цей устрій проіснував понад сто років, а в 1782 р. був замінений намісництвами, згодом — губернською формою адміністративного управління. Російський царизм поступово ліквідовував українську державність, послідовно обмежував демократичну суть козацького ладу на Запорозькій Січі. Колишня старшина, нагромадивши маєтки й одержавши від царського уряду дворянські титули й привілеї, виродилася у звичайне панство.
«Конотопська відьма»
Найвищим досягненням Г. Квітки-Основ'яненка в гумористично-сатиричній манері письма є повість «Конотопська відьма» (1837) — твір про життя й побут українського панства й козацької старшини наприкінці XVIII ст. за часів Великої Руїни. Це — тема твору. До показу минулого прозаїк звернувся як до своєрідного алегоричного прийому, за його словами, «бий у минулому сучасне». У повісті майстерно поєднуються реалістичні картини життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа та фантастичні картини, побудовані на народних міфологічних уявленнях, віруваннях українців, на використанні народної демонології. Письменник стверджував у листі до редактора «Современника» П. Плетньова, що його дуже вразив реальний факт топлення відьом однією поміщицею, пов'язаний із посухою та неврожаєм 1833 р. Це й стало поштовхом до написання «Конотопської відьми»: «Топлення уявних відьом при засусі не лише минуле, зі всіма горезвісними наслідками, але, на диво і навіть жах, відновлене поміщицею сусідньої губернії». За жанром — це реалістична бурлескно-сатирична повість.
На думку дослідників творчості Г. Квітки-Основ'яненка, «Конотопська відьма» — твір із найдосконалішою, порівняно з рештою його повістей, композицією. Повість не має характерного для інших творів повчального вступу. Вона складається з чотирнадцяти розділів та епілогу, який автор назвав «Закінченіє», де стисло описано покарання, що отримали герої за свої злодіяння. Помітним є однотипний початок кожного розділу — анафора, яка лейтмотивом проходить через увесь твір і композиційно поєднує події, що відбуваються чи то в Конотопі, чи на Безверхому хуторі: «Смутний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці... конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха» (І); «Смутно і невесело було раз уранці в славному сотенному містечку Конотопі» (IV).
Сюжет повісті скомпонований на подіях із життя сотні м. Конотопа, яку очолювали «конотопський пан сотник» Микита Уласович Забрьоха та «сотенний конотопський писар» Прокіп Ригорович Пістряк. Вони є головними персонажами твору. В основі сюжету — складні інтриги з фантастичними епізодами, з переплетенням сюжетних ліній, чого не спостерігається в інших творах письменника українською мовою, побудованих за зразками народних анекдотів, переказів. Тут Квітка використав народну демонологію, повір'я про відьом, ворожіння, заклинання, подаючи їх у гротескному, карикатурному змалюванні.
Характеристика персонажів
Персонажі повісті групуються на головні та другорядні. Характеристика головних героїв, конотопського сотника Забрьохи та писаря Пістряка, подана в порівняльній таблиці.
Микита Уласович Забрьоха
| Прокіп Ригорович Пістряк
|
«конотопський пан сотник»
| «сотенний конотопський писар»
|
прізвище Забрьоха означає «той, хто забрів, невідомо хто»
| прізвище Пістряк означає «прищ, гриб-паразит» (у прокльоні Зубихи згадуються пістряки)
|
невіглас, нікчема («Я нічого письменного не розжую, хоч і в школі вчився»)
| шкідливий і підлий крутій, шахрай («Повеліть, пане сотнику, чи топить їх?»)
|
обмежений неук, ледащо («Вірую почав було вчити, та на "же за ни" як затявсь, та й покинув письмо»)
| безпросвітний п'яниця («А що найпуще, щоб не пив так цупко горілки»)
|
веде паразитичний спосіб життя, експлуатує козаків («Ну, хлопці! ... розходьтесь вечеряти, а завтра чим світ з косами косити мені»)
| мстивий, злопам'ятний («Піддобрюсь до неї, вона поможе його втопити, а мені винирнути з писарства та па панство»)
|
зневажає трудовий народ, дурисвіт («Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю...»)
| лицемір, грубо підставляє свого начальника, щоб самому посісти його місце
|
зажерливий, самодур, грубий, не-тактовний («Та трясця їх матері! От їм дуля під ніс!»)
| веде паразитичний спосіб життя («їв добре, що аж за вухами лящало»)
|
безвідповідальний («..мені підсунув лепорт, а я, нічого не вміючи писати, та на ньому сторч і підписав. А пан полковник і підписав, що конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень!»)
| хизується своєю вченістю, проте не розбирається в простих речах («От писарю Ригоровичу вп'ять біда. Усі козаки, і як стулив хворостину докупи, так і по зарубках усі»)
|
хабарник («...голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею...; аби б тільки позивались»)
| свавільний, глумиться над селянами («Пойміте його, і водворіте у ратушу, і присовокупіте нозі його до клади»)
|
обмежений і безпорадний в особистому житті («Мнявкав-мнявкав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, та й замовк»)
| аморальний тип, пройдисвіт («Дивлюсь, а в неї в гостях чорт, словнісінько як пан писар Прокіп Ригорович: така йому і пика, і одежа, і усе таке»)
|
мова груба, насичена вульгаризмами («Цур дурня та масла грудка!»; «А лисий дідько вас зна!»)
| мова плутана, невиразна — суміш церковнослов'янських слів і канцеляризмів («Ми не ізидемо, дондеже не получимо отвітствованія на наше сомнительство»)
|
Образи козацької старшини мають алегоричне навантаження: письменник висміює обмеженість, неуцтво, тупість, некомпетентність, засуджує їхній бездуховний, паразитичний спосіб життя. Цікаво, що у творі немає жодного позитивного героя.
Виходячи з назви повісті, головним персонажем мала б бути конотопська відьма Явдоха Зубиха, проте письменник так побудував сюжет, що всі дії виконують інші герої, а вона скеровує їх, спрямовує на ті чи інші вчинки. Зубиха — на вигляд звичайна жінка, проте це відьма за вчинками. Саме із цим образом пов'язані всі фантастичні елементи й перетворення: напускає ману на людей, які замість неї б'ють колоду; піднімає в небо Забрьоху, який літає, як заморський птах; зачаровує Олену, Забрьоху; утручається в шлюб героїв. Так вона помстилася своїм кривдникам за публічне покарання й приниження під час «топлення відьом».
Серед другорядних героїв виокремлюється Дем’ян Омелянович Халявський, панич, у якого закохалася хорунжівна Олена. Пан Халявський, зображений у карикатурно-гротескному плані, прокрався на посаді конотопського сотника після Забрьохи й позбавився посади. Красуня хорунжівна Олена, у яку закохався Забрьоха, після одруження з Халявським зраджує чоловікові з молодим писарем. Характери другорядних персонажів окреслені епізодично, проте вони доповнюють картину конотопського життя.
Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас Надіслано читачами інтернет-сайту
Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з української літератури, книги та підручники згідно календарного плануванння з української літератури 9 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|