KNOWLEDGE HYPERMARKET


Класифікація країн за формою правління. Форми адміністративно-територіального устрою

Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 10 клас>> Географія: Класифікація країн за формою правління. Форми адміністративно-територіального устрою

Форми правління. Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.
Р е с п у б л і к а - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (Італія, Франція, Індія) та парламентські (Австралія, Канада).

М о н а р х і я — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (Ватикан, Саудівська Аравія). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (Британської Співдружнасті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, £е/из, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор.
Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії).
Форми державного устрою. За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2).
У н і т а р н а   к р а ї н а має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.)
Ф е д е р а т и в н а   к р а ї н а охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія).
К о н ф е д е р а т и в н а   к р а ї н а — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.
Структура господарства. За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-шдустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні.
В аграрних країнах провідною галуззю господарства є сільське господарство (Індонезія, Свазіленд, В'єтнам, Сомалі).В аграрно-індустріальних та індустріально-аграрних країнах розвинуті всі галузі господарства з незначним переважанням першого чи другого напряму господарювання (Венесуела, Саудівська Аравія, Росія, Україна).
Табл г.jpeg

Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко


 Типологія країн сучасного світу
Що таке типологія країн. Кожна держава є своєрідною й неповторною за історією, культурою, традиціями, господарською діяльністю. Проте держави можна об'єднувати в групи за кількісними та якісними ознаками: площею, чисельністю населення, особливостями географічного положення, державним ладом. Найважливішою ознакою країни є рівень її економічного розвитку. Він визначається за доходами на одну особу, які для зручності обчислюються в доларах США на рік.
Поділ країн на групи залежно від рівня їх економічного розвитку та значення у світовій економіці й політиці називають соціально-економічною типологією (схема 5). При цьому враховується також роль країн у світовій економіці та міжнародному політичному житті.

G107.jpg
Високорозвинені країни. На високорозвинені країни припадає лише 1/4 площі всіх держав, у них проживає тільки трохи більше ніж 1/6 населення планети, проте вони виробляють майже 3/4 валового національного продукту (ВНП) світу. Ці країни — члени міжнародних економічних організацій, 15 з них входять до Європейського Союзу (ЄС), більшість є членами військово-політичного блоку НАТО. Країни мають великий економічний потенціал. У їхньому господарстві стрімко зростає роль невиробничої сфери.
За особливостями економіки та місцем у світовій політиці виділяють кілька підтипів високорозвинених держав: країни «Великої сімки», малі високорозвинені країни Західної Європи, переселенські країни та країни середнього рівня економічного розвитку.
Країни «Великої сімки» (головні країни) — це США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Для них характерні високі доходи — понад 40 000 доларів за рік на людину — і високий рівень індустріалізації (схема 6). Вони є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції: електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Ці країни перейшли до постіндустріального суспільства, в якому провідну роль відіграє сфера послуг (освіта, соціальне забезпечення, охорона здоров'я, фінансові послуги, рекламний бізнес тощо), де
працює понад 60 % населення. Країни «сімки» продають технології, технічну документацію, вкладають свій капітал в економіку інших держав. Вони мають вирішальний вплив на світову політику. Усі вони (крім Японії) є членами НАТО. Серцевиною цієї організації є США. США, Велика Британія та Франція є ядерними державами, постійними членами Ради Безпеки ООН.
До м а л и х і н д у с т р і а л ь н о р о з в и -нених країн Західної Європи належать скандинавські країни (Норвегія, Швеція, Фінляндія), Данія, Ісландія, Іспанія, країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), Швейцарія, Австрія та європейські країни-карлики (Монако, Андорра, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Ватикан). Усього їх 15. Їхні доходи можуть бути навіть вищими, ніж у країнах «Великої сімки»: 30 000-55 000 доларів за рік на людину (схема 7). Провідне місце в економіці посідають галузі середнього за складністю технологічного рівня, які працюють на зовнішній ринок. Країни мають вузький внутрішній ринок, значну нестачу сировини, тому зовнішня торгівля для них має величезне значення. Наприклад, Швейцарія експортує понад 90 % годинників, які виробляє. Значну роль відіграє й невиробнича сфера: банківська справа, міжнародний туризм, надання послуг (зокрема транспортних) іншим країнам. Держави здійснюють незначний вплив на світову політику. Деякі з них є партнерами країн «Великої сімки» по НАТО (Ісландія, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), інші — нейтральні країни.
Особливий підтип становлять п е р е -с е л е н с ь к і к р а ї н и , тепер розвинені держави, а в минулому — колонії Великої Британії. Це — Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Ізраїль. Традиційно до цієї групи відносять і Канаду (схема 8). Вони мають економіку подвійого характеру. З одного боку, як високорозвинені країни, вони відзначаються великими доходами на душу населення (в середньому 25 000 доларів) та високий рівень індустріалізації; перехід до постіндустріальної епохи (50-60% населення — у сфері послуг);
До країн с е р е д н ь о г о р і в н я е к о н о -мічного розвитку відносять Португалію, Грецію, Ірландію та Мальту (схема 9). Середні доходи в них становлять майже 20 000 доларів на рік на людину. Ці держави є індустріально-аграрними. Мають рівень індустріалізації, що трохи перевищує серед-ньосвітовий. Важливу роль в їх господарстві відіграє туризм. Країни відчувають значну фінансову й технологічну залежність від більш високорозвинених держав. У політичному відношенні мають підпорядковане значення. Португалія і Греція є членами НАТО.
Країни, що розвиваються. Найчисленні-шою групою держав сучасного світу є країни, що розвиваються. На них припадає половина площі всіх країн і в них проживає більш як половина населення Землі. Але вони дають тільки 1/5 ВНП світу. Ці країни дуже різні за розмірами території, кількістю населення, забезпеченістю природними ресурсами, рівнем індустріалізації, а тому й величиною ВНП і місцем у світовому господарстві. Усі вони є колишніми колоніями, тому їх головною метою є подолання соціально-економічної відсталості та залежного становища у світовому господарстві.
Більшість країн, що розвиваються, є аграрними. Вони вивозять на світовий ринок продовольство чи сільськогосподарську сировину. З галузей промисловості переважає добувна. Часто господарство цих країн є монокультурним, тобто з вузькою спеціалізацією на кількох або навіть на одній галузі, продукція якої має експортне значення. Так, Замбія відома експортом мідних руд, Намібія — алмазів та уранових руд, Ефіопія — кави, країни Гвінейської затоки Африки — какао-бобів, країни «американського перешийка» — тропічних фруктів. Монокультура є небезпечним явищем, адже від одного виду продукції залежить добробут країни.
В останні десятиліття в деяких країнах, що розвиваються, почалась індустріалізація. Якщо в повоєнні роки це стосувалося виробництва промислових товарів для власного споживання, то тепер до країн, що розвиваються, переносяться експортоорієнтовані трудомісткі (точне машинобудування) і технологічно нескладні (автоскладання) або ж екологічно брудні (чорна і кольорова металургія) галузі. Водночас зростає залежність від іноземного капіталу та збільшується зовнішня заборгованість країн.

G108.jpg
Країни, що розвиваються, залежно від їх спеціалізації та доходів на душу населення поділяють на кілька підтипів: нові індустріальні країни, нафтодобувні країни з високими доходами, дрібні острови з високими доходами, країни середніх можливостей та найменш розвинені країни.
Найбільш динамічно розвивається група держав, які називають н о -вими індустріальними країнами. Про них почали говорити в середині 70-х рр. XX ст. Тоді до них відносили так званих далекосхідних тигрів: Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг. У 80-х рр. XX ст. до них приєдналися Бразилія, Мексика, Аргентина. З 90-х рр. XX ст. новими індустріальними країнами вважають Малайзію, Таїланд, Індонезію, а деякі фахівці — Туреччину (схема 10).

Ці країни за короткий проміжок часу перебудували свою економіку за японським зразком. У 60-х рр. XX ст. колишні відсталі аграрні країни, залучивши іноземні кошти, розвивали промислові галузі, що наповнили внутрішній ринок. Згодом вони адаптувалися до потреб світового ринку й наповнили його завдяки дешевій робочій силі недорогою, але не дуже якісною продукцією. Спершу нові індустріальні країни використовували обладнання й технології розвинених країн. Нині ж вони створюють власний науково-технічний потенціал, підвищують кваліфікацію працівників, ре-формуючи систему освіти. У країнах виникають науково-промислові парки, де розробляються нові технології в мікроелектроніці, інформатиці, біотехнології, та агротехнічні парки, у яких розробляють сучасні технології сільськогосподарського виробництва. Тепер уже деякі нові індустріальні країни вкладають свій капітал в економіку інших держав.
Завдяки швидкому реформуванню господарства темпи економічного зростання нових
індустріальних країн були найвищими в світі — 7-12 % на рік. Говорили про «економічне диво» цих держав. Останнім часом темпи уповільнилися й становлять 4-7 % на рік, але й це дуже високі показники (для
Далекосхідні «тигри» (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Таїланд); Мексика, Бразилія, Аргентина...
Знайдіть на політичній карті світу нові індустріальні країни. Назвіть їхні столиці. З'ясуйте, в яких регіонах планети виникли нові індустріальні країни. Що, на вашу думку, привабило іноземний капітал саме в ці держави?
Галузями міжнародної спеціалізації нових індустріальних країн є виробництво товарів народного споживання: побутова техніка (електронні годинники, плеєри, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі, електронні іграшки, комплектуючі для комп'ютерів тощо), тканини, одяг, взуття. Вони також відомі автоскладанням, судноскладанням, металургією.
Другим підтипом країн, що розвиваються, є н а ф т о д о б у в н і к р а ї н и з в и с о -к и м и доходами. До них належать країни Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Ірак, Іран), а також Бруней, Лівія, Габон. Їхні доходи в середньому становлять майже 20000 доларів за рік на людину, хоча відмінність за цим показником між країнами значна: у великих країнах з численним населенням він становить близько 12 000 доларів, у малих — до 30 000 доларів (схема 11). Усі ці країни мають вузьку спеціалізацію та моногалузеву структуру експорту, тому дуже залежні від світового ринку. Основна частка ВВП в цих країнах створюється продажем нафти. Їхній добробут залежить від коливання цін на нафту на ринку енергоносіїв. Останнім часом нафтодобувні країни розвивають і нафтопереробну промисловість, хоча вона поки що не має великого значення.
До країн з високими прибутками відносять дрібні острови у Карибському морі (Багамські Острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда та ін.), Сейшельські Острови, Бахрейн та ін. (схема 12). Головною їх спеціалізацією є сфера послуг: туристичний бізнес та банківська справа. З цього вони мають прибутки від 15 000 до 25 000 доларів за рік на людину. Найбільшими новими фінансовими центрами вважають: у Центральній Америці — Багамські Острови та Барбадос, на Близькому Сході — Бахрейн.
Найчисленнішим підтипом держав, що розвиваються, є країни середніх можливостей. Ця група об'єднує близько 60 держав Азії, Латинської Америки та Океанії (схема 13). Їхні доходи становлять від 1000 до 2000 доларів за рік на душу населення. Це переважно аграрні країни або ті, в яких монокультурне господарство. У більшості з них розвивається переважно гірничодобувна, харчова та легка промисловість. Перша працює на зовнішній ринок, останні дві — в основному на внутрішній. Країни середніх можливостей мають значний потенціал для економічного зростання, але їм бракує фінансових ресурсів. Численні іноземні кредити призводять до зростання їх зовнішньої заборгованості.
Найбідніші держави об'єднують у групу н ай м е н ш р о з в и н е н и х к р аї н с в і т у . На них припадає майже третина площі країн світу й 1/8 населення країн, що розвиваються. За статистикою ООН, в країнах цієї групи дохід на одного жителя становить менш як 500 доларів на рік, частка обробної промисловості — менш як 10 %, частка письменного дорослого населення менша 20 %. Групу найменш розвинених країн було виділено в 1971 р. Тоді до неї було віднесено 25 країн. За останні роки цей список зріс до 47 держав. Тенденція до зростання кількості найменш розвинених країн непокоїть світову громадськість. Найбіднішими державами світу є Афганістан, Бангладеш, Бутан, Вануату, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Замбія, Ємен, Камбоджа, Лаос, Ліберія, Мавританія, Малі, Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Танзанія, Соломонові Острови, Сомалі, Судан, Східний Тімор, Тувалу, Чад та ін.
Статус найменш розвинутої країни надає цим державам право одержувати від міжнародного співтовариства допомогу для розвитку економіки, яка має тут монокультурний аграрно-сировинний характер.
У сільському господарстві працює понад 3/4 всіх жителів, але при величезному зростанні кількості населення водночас гостро постає проблема голоду.
G109.jpg
Країни з перехідною економікою. Третім типом держав сучасного світу є країни з перехідною економікою. До них належать країни, що виникли після розпаду Радянського Союзу (Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменистан), країни колишнього соціалістичного табору із Центральної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Албанія) та Монголія. У цих країнах сформувався переважно індустріальний тип економіки, в якому пріоритетною галуззю вважалася важка промисловість. Головною формою власності була державна. Неконкурентоспроможна продукція підприємств була зорієнтована переважно на внутрішній ринок. Господарство більшості країн тепер перебуває в кризовому стані. На початку 90-х рр. XX ст. країни взяли курс на перехід від планової економіки до ринкової. Ці реформи у різних країнах проводяться неоднаковими темпами: дуже стрімко — у Польщі; поступово — у Словенії, Угорщині, Чехії, Росії, Естонії; повільно — у Болгарії, Румунії, Україні, Білорусі.
У політичному житті планети країни з перехідною економікою відіграють підпорядковану роль. Членами НАТО стали Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Болгарія, Албанія, Хорватія. Ряд країн є претендентами на вступ до цього військово-політичного блоку. Україна активно співпрацює з НАТО. Росія є ядерною державою, постійним членом Ради Безпеки ООН.
Країни з плановою економікою. Особливий тип становлять країни з плановою економікою. До них належать Китай, В'єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Куба. Ці держави не відійшли від соціалістичного принципу планування розвитку господарства. Головною формою власності в них залишається державна.
За характером перетворень держави поділяють на країни з елементами ринкової економіки, у яких до розвитку економіки залучається іноземний капітал, поряд з державною існують інші форми власності, є вільні економічні зони з особливим економічним порядком (Китай, В'єтнам), та країни з централізовано керованою економікою, що не відступають від традиційних для соціалізму планування та зрівнялівки (КНДР, Куба).
коротко про головне:
Соціально-економічну класифікацію країн проводять за рівнем їхнього розвитку і значенням у світовій економіці та політиці. Виділяють чотири типи суверенних держав: високорозвинені країни; країни, що розвиваються; країни з перехідною економікою та країни з плановою економікою.
Високорозвинені країни залежно від економічних показників, особливостей спеціалізації та участі в політичному житті поділяють на такі підтипи: країни «Великої сімки», малі високорозвинені країни Західної Європи, переселенські країни та країни середнього рівня економічного розвитку.
Країни, що розвиваються, охоплюють майже всю територію Африки, Азії та Океанії, а також усю Латинську Америку. За рівнем економічного розвитку вони дуже різні й поділяються на такі підтипи: нові індустріальні країни, нафтодобувні країни, дрібні острови, країни середніх можливостей та найменш розвинені країни світу. Країни з перехідною економікою виникли після розпаду Радянського Союзу та колишнього соціалістичного табору. Нині господарство ряду країн перебуває у кризовому стані. Держави проводять реформи, спрямовані на перехід від планової економіки до ринкової. До країн з плановою економікою належать Китай, В'єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Куба.

G1010.jpg
______________________________________________________________

С. Г. КОБЕРНІК, Р.Р. КОВАЛЕНКО, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів

Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з географії, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з географії для 10 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.