Особливості тексту-розповіді

Текст-розповідьподає інформацію про події, явища, вчинки людей (або персонажів, якщо текст художній).

Розповідь є основним елементом прозового художнього твору.

До тексту-розповіді належить також переказ.

Напр.:
І ось що він мені розповів. 
Начебто сто років тому у цьому будинку жив привід. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?..
Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові "подарунок", власноручно з'являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно.

В основі розповіді — розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше — хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін.

Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко.

Розповідь — найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють основні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок.

Прикладами розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож.

Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ятаючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого.

Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтонацію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді — епічний і сценічний.

У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому — події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають через жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта-ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний — для образного висвітлення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва способи розповіді.