45. Рослинність і тваринний світ. Ґрунти. Особливості природної зональності материка.
Мета
ознайомитися із рослинним і тваринним світом материка, особливостями природної зональності Північної Америки та заповідниками материка.
План
1. Грунти. Рослинний світ материка. 2. Тваринний світ материка. 3. Природні зони Північної Америки. 4. Охорона природи. Вплив господарської діяльності людини. Заповідники та національні парки.
Грунти. Рослинний світ материка
Загальна характеристика грунтів материка
Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами.
Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю.
Південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°.
Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів.На південь від 50° пн. ш. і на схід від Міссісіпі у так званій Приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. Тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам.
Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флоріда.
Грунти західної частини Північної Америки, особливо схилів Кордільєр, гірські, з помітною вертикальною зональністю. На півночі Кордільєр поширені гірські підзолисті грунти з плямами гірських тундрових. У південній частині велике поширення мають коричневі і бурі гірські лісові грунти з плямами гірських лучних грунтів на високих вершинах.
У межах Північної Америки на тундрові грунти припадає 17% площі, підзолисті – 23%, сірі і бурі лісові – 6%, чорноземи і чорні тропічні грунти –7%, каштанові і червоно-бурі – 7%, пустинні – 7%, червоноземи і латеритні – 10%, алювіальні – 1%, гірські – 14%, на багаторічні сніги і льодовики – 8%.
Рослинний світ материка
Загальна кількість видів рослин Північної Америки становить приблизно 30 тис. Рослини континенту часто вражають розмірами і швидкістю свого росту. Тут багато своєрідних видів: гікорія, магнолія, тюльпанне дерево, туя, тсуга, секвойя.
Розподіл рослинних зон у Північній Америці має свої особливості, які визначаються характером її обрисів, орографії і клімату.
Широтні зони розташовані тільки на півночі материка і представлені тундрою і тайгою. Зональність території, розміщеної на південь від Великих озер, має меридіональний характер. На захід від узбережжя Атлантичного океану, в зв'язку із зменшенням опадів, ліси переходять у лісостеп, далі лісостеп змінюється степом, який, у свою чергу, переходить у пустиню. Вздовж узбережжя Атлантичного океану широтна зональність зберігається. Зону тайги тут змінюють мішані, широколисті ліси, що переходять на південному сході материка в субтропічні вічнозелені ліси.
Крайня північ Північної Америки – майже весь о. Гренландія, центральна частина Землі Елсміра, Баффінова Земля і території, що прилягають до неї, вкриті материковим льодом, а тому зовсім не мають рослинності.
Агава
Магнолія
Південна частина Канадського архіпелагу і вся північ материка Північної Америки зайняті тундрою і входять до Арктичної підобласті Голарктики.
Крайні північні простори цієї зони зайняті арктичною тундрою з мохово-лишайниковою рослинністю. Великі території вкриті болотами. На півдні тундри росте чимало видів трав'яних рослин – представників злаків та осок. Характерні також повзучий верес, карликова береза, верба, вільха.
На південь від тундри простягається перехідна до лісової зони смуга лісотундри, найхарактерніші рослини якої модрина та чорна і біла ялини.
Величезні простори в Північній Америці займає зона тайги. Найдалі на північ, як і в Євразії, тут заходить модрина; за нею на захід від Гудзонової затоки поширюється береза, на схід – бальзамічна тополя. На півночі Канади переважає сосна Банкса, яка утворює великі бори, ялини біла і чорна, модрина, береза, осика, тополя.
Узбережжя Атлантичного океану, починаючи від Нью-Йорка і аж до штату Луїзіани на березі Мексиканської затоки, вкрите широколистими та мішаними лісами. Тут, крім сосни, ростуть кілька видів дуба – білий і чорний, бук американський, клен цукровий, ясен, багато видів берези, гікорія біла, тюльпанне дерево.
Карликова береза
На схилах Аппалачських гір у зоні лісостепу ростуть також каштан справжній, клен, різні дуби, кілька видів хвойних, горіх чорний, платан західний.
Далі на захід від області листяних лісів (від Мічигану до Техасу) з півночі на південь тягнеться широка смуга, де дубові ліси чергуються з ділянками степів. Степові простори Північної Америки мають багато спільного з нашими степами, хоч і мають меридіональне простягання.
У преріях поширені злакові – бізонова трава, ковила: на бедленді Небраски росте звичайна опунція. 3 південного сходу в область прерій проникають і пустинні елементи, зокрема кактуси, юки та ін. Скелясті гори вкриті переважно хвойними лісами. В горах Мексики росте досить цікава декоративна сосна монтецуми, з довгою звислою хвоєю. Альпійська флора тут у багатьох відношеннях нагадує високогірну європейську.
Пустинні та напівпустинні види рослинності в західній частині континенту поширені в субтропічному та тропічному поясах.Більш сухі місця островів зайняті саванною рослинністю з численними колючими бобовими, кактусами, бромеліями тощо. Для високогірних районів Північної Америки типова вертикальна зональність рослинності.
Опунція
З Мексики і Центральної Америки походять такі культурні рослини, як кукурудза, гарбуз, бавовник тощо.
Природна ж рослинність Північної Америки внаслідок втручання людини зазнала великих змін. Зведено багато лісових масивів, розорано великі площі прерій тощо.
Тваринний світ материка
Фауна північної Америки має чимало спільних з Євразією видів. Ця спільність пояснюється існуванням у недалекому геологічному минулому сухопутного зв’язку між Північно-східною Азією і Північно-Західною Америкою. Суша, що була колись на місці Берингової протоки, могла бути центром видоутворення тварин, звідки вони розселялися і в Північну Америку, і в Євразію.
З великих ссавців для зони тундри характерний вівцебик, або мускусний бик, який зберігся лише в крайніх північних районах Канади та на окремих островах. Значно частіше зустрічається північний олень карібу, представлений тут двома видами. Непогано себе почуває тут і завезений з Євразії свійський північний олень. На узбережжі Північного Льодовитого океану живуть білий ведмідь, полярний вовк, полярна лисиця, песець, а також значна кількість гризунів – різні види лемінгів, зайці-біляки, миші полівки.
Американський лось
Найтиповішими птахами, які залишаються на зиму в тундрі, є біла сова, тундрова і біла куріпка, пуночка та аляскинський подорожник.
У прибережних водах Північного Льодовитого океану і тепер ще трапляються гренландський кит, білуха, нарвал. Тут багато тюленів і моржів.
Широколисті та субтропічні ліси східної частини США належать до Сонорської зоогеографічної підобласті. Фауна цієї підобласті близька до фауни тайги, проте тут є багато таких видів, які відсутні у хвойних лісах. Із ссавців характерні: віргінський олень, ведмідь барібал, різні види вовків і лисиць, єнот, скунс, деревний дикобраз, ондатра, деревний бабак, кілька видів зайців, білок, летяг, кротів, землерийок, віргінський опосум, ряд видів кажанів.
У підобласті досить багато птахів, серед яких характерні такі, як вилохвостий лунь, дикі індики, пересмішник, рисівка, жовтушники, дятли, каролінські папуги; є також кілька видів колібрі. Плазуни і земноводні в цій підобласті представлені міссісіпським алігатором, величезною алігаторною черепахою, жабою-биком.
Вовк
З риб типові: панцирна щука, лопатонос тощо.
Багато також безхребетних, особливо комах, молюсків тощо.
Степи і пустелі Північної Америки, що охоплюють всю центральну і майже всю західну частину США, деякі райони Південної Канади, більшу частину Мексиканського нагір’я і півострів Каліфорнію, також входять у Сонорську підобласть. Тут багато різноманітних великих тварин, особливо копитних. Найхарактерніші з них – бізони – одні з найбільших копитних на земній кулі, що збереглися лише у заповідниках.
Бізон
Цікавою степовою твариною є вилоріг, що займає проміжне положення між антилопою й оленем. Збереглось цих тварин дуже мало. На безлісих просторах материка довгий час ходили завезені з Європи коні, які здичавіли і розмножились тут. Тепер ці коні-мустанги майже повністю виловлені. Зустрічається кілька видів вовків і, зокрема, вовк койот, або степовий вовк, різні види лисиць, скунс, пума, ягуар (на Мексиканському нагір’ї). Широко представлені гризуни – кілька видів зайців, ховрахів, бабаків, лугових собачок; з комахоїдних зустрічаються окремі види кротів і землерийок.
Царство птахів включає такі види, як тетерук, зозуля подорожник, індикові грифи. З плазунів типовими є отруйна ящірка отрутозуб, ящірка фінозома, ящірка хірот, отруйні гримучі змії.
Для зони гірських лісів заходу США та Північної Мексики типовими тваринами є: товсторогий баран, який живе вище від межі лісу в горах, величезний хижак – ведмідь грізлі, ведмідь барібал з довгою чорною шерстю, вовки, лисиці, американський борсук. Багато також гризунів – деревних дикобразів, гірських бобрів, зайців, білок, скакунчиків, летяг. З птахів характерні каліфорнійський гриф і каліфорнійська куріпка, зустрічаються також колібрі – представники неотропічної фауни. У гірських районах Мексики живе птах подорожник, родич європейської зозулі. Він корисний тим, що поїдає багато дрібних гризунів і комах; крім того, це єдиний птах, який знищує гримучих змій.
На південному заході США і півночі Мексики велике поширення мають плазуни, зокрема такі, як безнога каліфорнійська ящірка, отрутозуб, багато гримучих змій тощо. З павукоподібних поширені отруйні тарантули і скорпіони.
Тарантул
Для Неотропічної зоогеографічної області характерні тварини, які здебільшого проникли сюди з Південної Америки, зокрема з хижих – пума, оцелот, ягуар, з копитних – тапір, свині-пекарі та ін. Типові також широконосі мавпи, деревні дикобрази, мурахоїди, панцирники тощо.
З птахів характерні – королівський гриф, мексиканський шуан, гокко, численні папуги. Багато також плазунів і земноводних.
Антільська зоогеографічна підобласть має острівний характер фауни. Тут, наприклад, нема великих ссавців, є кілька видів мавп, три види кажанів, з гризунів – заєць золотий агуті та ін. На Антільських островах водиться також кілька видів великих черепах.
Природні зони Північної Америки
Простягання природних зон у Північній Америці має свої особливості. На півночі материка вони, відповідно закону зональності, змінюються у напрямку з півночі на південь, а в центральній і південній частинах – зі сходу на захід. Основна причина такого розміщення – вплив рельєфу (Кордильєр) на розподіл вологи на материку.
Зона арктичних пустель
nbsp;Це найпівнічніша природна зона земної кулі.Вона охоплює Гренландію і Канадський Арктичний архіпелаг. Клімат там арктичний, дуже суворий. Острови вкриті снігом і кригою. Там, де сніг влітку встигає розтанути, на кам’янистій поверхніростуть мохи і лишайники. Життя більшості тварин – білого ведмедя, тюленів, моржів, птахів – пов’язане з морем. Зустрічаються також лемінг – невеличкий гризун з пухнастим хутром, який проводить зиму під снігом, прориваючи численні ходи. На нього полюють полярний вовк і песець.
Зона тундри і лісотундри
Тундра – безлісі простори арктичного і субарктичного поясів – займає північне узбережжя материка і прилеглі острови. В суворому кліматі поширена багаторічна мерзлота – явище, коли поверхня сильно промерзає і в гірських породах до глибини 400 м міститься лід. Мерзлота зберігається впродовж тисяч років. Вона розтає тільки влітку і тільки на поверхні. Вода мало випаровується, а промерзлий шар не дає їй просочуватися в глиб. Тому влітку в тундрі багато боліт. В умовах мерзлоти сформувалися бідні тундрово-болотні ґрунти. На них ростуть мохи, лишайники, нечисленні трави (полярний мак, різні види осок), ягідні чагарнички (чорниця, брусниця, голубика). Подекуди трапляється карликові береза і верба, які стелються по землі, притиснуті сильними вітрами. Тваринний світ тундри бідний. Лишайниками і осоками годуються північні олені карибу та вівцебики – великі тварини з густою довгою вовною, яка захищає їх від холоду. Поширені вовк, песець, горностай, лемінг. З птахів є полярна сова і біла куріпка.
Лемінг
Зона хвойних лісів
Хвойні ліси помірного поясу називають тайгою. В умовах суворої сніжної зими і прохолодного літа утворюються підзолисті ґрунти. Поширена багаторічна мерзлота, яка обумовлює значне заболочування території. В американській тайзі ростуть чорна і біла ялина, бальзамічна ялиця, американська модрина, гігантська туя, сосни різних видів. З дрібнолистих порід поширені береза, осика, тополя. Тваринний світ тайги значно багатший, ніж у тундрі. Господарем лісу є гризлі – американський бурий ведмідь, що вирізняється лютим норовом, проворністю і невтомністю у переслідуванні жертви. Типовими мешканцями є лось, вовк, рись, лисиця, скунс, куниця, норка, ласка, єнот, бобер.
Грізлі
Зона мішаних лісів
Ця зона є перехідною від тайги до широколистих лісів, тому там поряд з хвойними багато листяних порід дерев. Особливо поширені цукровий клен, ясен, в’яз, липа, бук, осика, береза. В умовах теплішого, ніж у тайзі, помірно континентального клімату сформувалися дерново-підзолисті та сірі лісові ґрунти. Вони родючіші за ґрунти тайги, тому ліси в цій зоні значною мірою зведені, а площі зайняті сільськогосподарськими угіддями.
Зона широколистих лісів
Зона розміщується на сході материка південніше мішаних лісів. Для неї характерний помірний м’який і вологий клімат. На бурих лісових ґрунтах ростуть найрізноманітніші види дубів, кленів, лип, буків. Зустрічаються платан, каштан і теплолюбне тюльпанне дерево, квіти якого схожі на тюльпани. У цій зоні мешкають олень вапіті, чорний ведмідь барибал, рись, росомаха, куниця, вовк, лисиця, скунс, видра, єдиний вид сумчастих – опосум. Нині широколисті ліси зведені під орні землі.
Зона лісостепів і степів
Цю зону в Північній Америці називають преріями. Лісостепи займають проміжну смугу між лісами і степами. Вони простягаються не з заходу на схід, а з півночі на південь. Там поширені сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи. У лісових масивах ростуть здебільшого осика і береза, а в степу панує пишне різнотрав’я та злаки.
Степи – рівнинні простори, вкриті трав’янистою рослинністю – простяглися з півночі на південь у центрі материка. Там холодна малосніжна зима і спекотне літо, часто бувають засухи, які супроводжуються пиловими бурями. В рослинному покриві панують низькорослі трави: ковила, бородач, тонконіг, бізонова трава. Під трав’янистою рослинністю сформувалися родючі чорноземи і каштанові ґрунти. Це позначилося й на тваринному світі. Майже зникли бізони, менше стало койотів (степових вовків), лисиць. Численні хіба що гризуни – бабаки, ховрахи, миші, лугові собачки. З плазунів є гримучі змії, гадюки. Прерії – це головна смуга землеробства, тому природна рослинність там повсюдно змінена.
Зона напівпустель і пустель
У Північній Америці напівпустелі і пустелі розташовані в помірному, субтропічному і тропічному поясах і не утворюють суцільної смуги. Одні виникли на узбережжі Тихого океану, інші – на внутрішніх плато і плоскогір’ях у так званій дощовій тіні Кордильєр. Так, одна з найсухіших і найжаркіших пустель світу з красномовною назвою Долина Смерті утворилася у невеликій за площею, але глибокій міжгірній западині (–85 м).
Клімат пустель посушливий. На сіро-бурих ґрунтах росте невисокий кущ – чорний полин. На знижених ділянках панує лобода, що утворює подушки, під якими краще зберігається волога. Поширені солончаки, де можуть рости лише солянки і тамариск. Трапляється ендемічне сальне дерево – шароподібний колючий кущ з темно-зеленим листям, яке вилискує немов би змазане жиром.
У пустельних районах Мексиканського нагір’я поширені кактуси, юки, агави. Із тварин особливо численні гризуни (хом’як, ховрах, кролик) та плазуни (ящірки, гримучі змії). Зустрічаються антилопа-вилоріг, койот, пума.
Зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників
Ця зона охоплює вузьку смужку західного узбережжя материка. Зима там тепла з рясними опадами, проте літо прохолодне. На півночі зони ростуть ліси з секвої, ялиці, суничного дерева на коричневих ґрунтах. Секвоя – найвище йі найвеличніше дерево на Землі, яке виростає заввишки 100 м і сягає 30 м у діаметрі. Крім того, секвоя ще й дерево-довгожитель – відомі дерева, вік яких 4 000 років. Цікаво, що її кора може сягати півметра завтовшки і не горить у вогні.
На півдні, де більш сухо, поширені вічнозелені рідколісся і чагарники. На значній площі чагарникивипалені й заміщені фруктовими садами.
Зона мусонних і перемінно-вологих лісів
Мусонні мішані ліси ростуть на Примексиканській і Приатлантичній низовинах та півострові Флорида. Клімат там субтропічний мусонний з великою кількістю опадів. У лісах на жовтоземах і червоноземах ростуть численні види сосен (скипидарна, короткохвойна, болотна, озерна, карибська), з листяних порід – дуб, тюльпанне дерево, магнолія. У заболочених місцях панує болотний кипарис. У лісах водяться барібал, рись, опосум, біля водойм – видра, ондатра, єнот. На півдні зустрічаються великі черепахи і крокодили-алігатори.
Перемінно-вологі ліси займають південну частину материка – увесь Центральноамериканський перешийок. У них кількома ярусами ростуть як вічнозелені дерева, так і листопадні, що скидають листя у сухий сезон. Серед них сейба, бразильське дерево, бальса. Ґрунти – червоні. У тваринному світі переважають представники південноамериканських лісів: ягуар, тапір, броненосець, широконосі мавпи, з птахів – тукан.
Нині ліси сильно вирубані, на їх місці розкинулися плантаціїбавовнику, тютюну, цукрової тростини.
Область висотної поясності
Ви вже знаєте, що кількість висотних поясів і їх особливості залежать від висоти гір і їх положення в тому чи іншому географічному поясі. В Кордильєрах в межах арктичного, субарктичного і помірного кліматичних поясів, внаслідок низького положення снігової лінії, висотна поясність рослинного покриву розвинута слабо. Густі хвойні ліси вкривають нижні частини гір до висоти 1000–1500 м. Вище розміщується гірська тундра, яку змінюють вічні сніги і льодовики. Натомість у субтропічних Кордильєрах верхня межа хвойних лісів проходить на висоті 3 500 м, а вище розміщуються субальпійські та альпійські луки.
Охорона природи. Вплив господарської діяльності людини. Заповідники та національні парки
Господарська діяльність людини позначилася на всіх компонентах природи. Особливо постраждали ґрунти, рослинність і тваринний світ. Міста і шляхи займають усе більше і більше місця. Активне перетворення природи призводить до посилення частоти стихійних лих – пилових бур, повеней, лісових пожеж.<br У країнах Північної Америки прийняті закони, спрямовані на охорону природи, відновлюються ліси, очищуються від забруднення озера. На материку створені численні заповідники і національні парки. У найбільшому в Америці національному парку Вуд-Баффоло, що розміщується на півночі материка, охороняється найбільше стадо бізонів. У найстарішому Йосемітському національному парку, створеному у 1864 р., під охороною перебувають ліси з гігантських тисячолітніх секвой, водоспади та різноманітний тваринний світ.
А ви знали, що ...?
Найбільшим хижакомна Землі є білий ведмідь, який сягає 2,5 м у довжину і 450 кг ваги. Він прекрасно плаває і, на відміну від свого бурого родича, веде активний спосіб життя цілий рік. Густе хутро, що вкриває навіть підошви на лапах, і шар жиру в 10 см, захищають ведмедя від холоду. Тварина занесена до Червоної книги.
Вівцебики – великі травоїдні тварини, які збереглися в тундрі з льодовикового періоду. Живуть вони стадами і гуртом відбиваються від вовків. Загледівши хижака, вівцебики не втікають, а займають кругову оборону мордами з рогами назовні, зібравши всередину телят. Вовків, що нападають, вони відкидають рогами і топчуть копитами. Проте вівцебики виявилися беззахисними перед озброєною людиною, яка сильно їх винищила. Нині ці твариниохороняються.
Список використаної літератури
1. Кобернік С. Г., Скуратович О. Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. - К.: Навч. книга, 2002. - 319 с.: іл., карти.
2. Урок Карпюк Г. І. , викладач Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка
3. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович.:Географія.Довідник.
4. Бойко В. М., Міхелі С. В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.
Відредаговано і надіслано Мазуренко М.С.
Над уроком працювали
Мазуренко М.С.
Карпюк Г. І.
Микитенко У.Д.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистоввысшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
