KNOWLEDGE HYPERMARKET


Суперечливість „теорії Раскольникова”. Повні уроки
 
(8 промежуточных версий не показаны.)
Строка 1: Строка 1:
-
[[Заглавная страница|'''Гіпермаркет Знань''']]'''&gt;&gt;'''[[Зарубіжна література|'''Зарубіжна література''']]'''&gt;&gt;'''[[Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки|'''Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки''']]'''&gt;&gt; Зарубіжна література: Суперечливість „теорії Раскольникова”. Повні уроки'''<br>  
+
[[Заглавная_страница|'''Гіпермаркет Знань''']]'''&gt;&gt;'''[[Зарубіжна література|'''Зарубіжна література''']]'''&gt;&gt;'''[[Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки|'''Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки''']]'''&gt;&gt; Зарубіжна література: Суперечливість „теорії Раскольникова”. Повні уроки'''<br>  
-
'''Тема:&nbsp;''' Суперечливість „теорії Раскольникова”<br>'''Мета уроку: '''Аналіз теорії Раскольнікова та його ідеї .<br>'''Тип уроку: '''засвоєння нових знань, урок – дискусія.<br><br>Роман виріс на основі глибоких і сумних роздумів письменника над найважливішими проблемами часу. Ф.М. Достоєвського цікавлять перш за все етичні наслідки повсюдного зубожіння, зростання злочинності, народного пияцтва, викликані реформою 1861 року і подальшим розгулом капіталістичного хижацтва.<br> {{#ev:youtube|tn7e0YnKEqU}}  
+
'''Тема:&nbsp;''' Суперечливість „теорії Раскольникова”<br>'''Мета уроку: '''Аналіз теорії Раскольнікова та його ідеї .<br>'''Тип уроку: '''засвоєння нових знань, урок – дискусія. <br><br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Роман виріс на основі глибоких і сумних роздумів письменника над найважливішими проблемами часу. Ф.М. Достоєвського цікавлять перш за все етичні наслідки повсюдного зубожіння, зростання злочинності, народного пияцтва, викликані реформою 1861 року і подальшим розгулом капіталістичного хижацтва.<br> {{#ev:youtube|tn7e0YnKEqU}} <br>
-
Разом з соціально-економічною основою старо фоеодально-кріпосницького ладу почали швидко руйнуватися його етичні засади. З жахом Достоєвський переконувався, що на Росію насувається капіталізм - «біс національного багатства», що несе ворожнечу, хаос, Лужіних і Свидригайлових. «Тріснули основи суспільства під революцією реформ. Замутилося море. Зникли і стерлися визначення кордону добра і зла. Розкладання - головна видима думка романа», - писав Достоєвський в чорнових зошитах до свого&nbsp; передостаннього роману «Підліток». Але ці слова можна з повним правом віднести і до «Злочину і покарання».  
+
&nbsp; &nbsp; &nbsp;Разом з соціально-економічною основою старо фоеодально-кріпосницького ладу почали швидко руйнуватися його етичні засади. З жахом Достоєвський переконувався, що на Росію насувається капіталізм - «біс національного багатства», що несе ворожнечу, хаос, Лужіних і Свидригайлових. «Тріснули основи суспільства під революцією реформ. Замутилося море. Зникли і стерлися визначення кордону [[Як розрізняють добро і зло.|'''добра і зла''']]. Розкладання - головна видима думка романа», - писав Достоєвський в чорнових зошитах до свого&nbsp; передостаннього роману «Підліток». Але ці слова можна з повним правом віднести і до «Злочину і покарання».<br>[[Image:T17r.jpeg|left|T17r.jpeg]]&nbsp; &nbsp; &nbsp;В центрі дослідження образу Раськольникова - егоїзм як основа особи. Особи глибокої, безкорисливої в загальноприйнятому сенсі цього слова, талановитої. Егоїзм, не усвідомлений як егоїзм самої особи, щиро, без жодного удавання, переконаною у відсутності цієї межі у власному характері. Інакше кажучи егоїзм, заснований на глибинному самообмані [[Тема 63. Людина - живий організм.|'''людини''']]. Егоїзм Раськольникова нерозривно пов'язаний з ідеєю соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського. Розкольників виступає суб'єктом самостійного незвичайного соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського: він автор теорії, він же її виконавець.<br>Методично і скрупульозно вивчає Достоєвський психологічну подобу людини - людина стає для нього точкою відліку, причому людина не абстрактна, а сповна конкретна. Російський філософ Бердяєв писав: «У антропологізмі Достоєвського щось нове відкрилося світу. В Достоєвському виняткової гостроти досягло самопочуття людини, проблема про людину.» <br>Достоєвський оспорює як сучасні йому філософські концепції, так і позиції майбутніх теоретиків, продовжувачів філософів, що не приймаються письменником. Він досить визначений передбачає подальші повороти їх думки. Зокрема Достоєвський аналізує як примітивні однозначні тлумачення матеріалістів відносно людини і його зв'язку зі світом, так і наслідки таких тлумачень.<br>Ймовірно, маючи на увазі знамениті міркування Д.Дідро про відчуття людини як про фортепіанні клавіші, по яких «ударяють» зовнішні дії, Достоєвський вигукує, що у жодному випадку не можна проводити такої спрощеної аналогії, оскільки вона ні якою мірою не відповідає природі людини, яка «саме свої фантастичні мрії, свою вульгарну дурість побажає утримати за собою єдино для того, щоб самому собі підтвердити. Що все ще люди, а не фортепіанні клавіші, на яких хоч і грають самі закони природи власноручно, але загрожують до того догратися, що вже мимо календаря захотіти нічого не можна буде». Інакше кажучи, справа не в тому, яка в даному випадку людина, погана або хороша, він не фортепіанна клавіша. <br>&nbsp;<br>
-
[[Image:T17r.jpeg]]<br>В центрі дослідження образу Раськольникова - егоїзм як основа особи. Особи глибокої, безкорисливої в загальноприйнятому сенсі цього слова, талановитої. Егоїзм, не усвідомлений як егоїзм самої особи, щиро, без жодного удавання, переконаною у відсутності цієї межі у власному характері. Інакше кажучи егоїзм, заснований на глибинному самообмані людини. Егоїзм Раськольникова нерозривно пов'язаний з ідеєю соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського. Розкольників виступає суб'єктом самостійного незвичайного соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського: він автор теорії, він же її виконавець.<br>Методично і скрупульозно вивчає Достоєвський психологічну подобу людини - людина стає для нього точкою відліку, причому людина не абстрактна, а сповна конкретна. Російський філософ Бердяєв писав: «У антропологізмі Достоєвського щось нове відкрилося світу. В Достоєвському виняткової гостроти досягло самопочуття людини, проблема про людину.»
+
&nbsp; &nbsp; &nbsp;Головна ідея теорії Раскольникова - право виняткової людини ради блага людства переступати через загальноприйняті норми людської [[Чим керується людина у вчинках та поведінці|'''поведінки''']], норми моральності, «засувати» ці норми. Розкольників зтверджує «.я зовсім не наполягаю, щоб незвичайні люди неодмінно повинні і зобов'язані були творити завжди всякі безчинства. <br>[[Image:T17r1.jpeg|left|T17r1.jpeg]]&nbsp;
-
[[Image:T15pn.jpeg]]<br>Достоєвський оспорює як сучасні йому філософські концепції, так і позиції майбутніх теоретиків, продовжувачів філософів, що не приймаються письменником. Він досить визначений передбачає подальші повороти їх думки. Зокрема Достоєвський аналізує як примітивні однозначні тлумачення матеріалістів відносно людини і його зв'язку зі світом, так і наслідки таких тлумачень.<br>Ймовірно, маючи на увазі знамениті міркування Д.Дідро про відчуття людини як про фортепіанні клавіші, по яких «ударяють» зовнішні дії, Достоєвський вигукує, що у жодному випадку не можна проводити такої спрощеної аналогії, оскільки вона ні якою мірою не відповідає природі людини, яка «саме свої фантастичні мрії, свою вульгарну дурість побажає утримати за собою єдино для того, щоб самому собі підтвердити. Що все ще люди, а не фортепіанні клавіші, на яких хоч і грають самі закони природи власноручно, але загрожують до того догратися, що вже мимо календаря захотіти нічого не можна буде». Інакше кажучи, справа не в тому, яка в даному випадку людина, погана або хороша, він не фортепіанна клавіша.
+
<br>  
-
[[Image:T17r1.jpeg]]<br>Головна ідея теорії Раскольникова - право виняткової людини ради блага людства переступати через загальноприйняті норми людської поведінки, норми моральності, «засувати» ці норми. Розкольників зтверджує «.я зовсім не наполягаю, щоб незвичайні люди неодмінно повинні і зобов'язані були творити завжди всякі безчинства. Я попросту натякнув, що незвичайна людина має право. тобто не офіційне право, а сам має право дозволити своїй совісті переступити через інші перешкоди, і єдино в тому випадку, якщо виконання його ідеї (інколи рятівною, може бути для всього людства) того зажадає».
+
<br>  
-
{{#ev:youtube|3y2gox4esTM}} <br>У своєму міркуванні Розкольників не безпідставний. Достоєвський дозволяє своєму персонажеві привести всі можливі аргументи; письменник нічого не хоче прикрити або втаїти, не бажає полегшення в рішенні поставленої проблеми. Головний аргумент Раскольникова - історія, що свідчить про поєднання реформаторства, аморальність, переступання реформаторами норм моральності в ім'я реалізації своїх ідей. Реальне існування такого поєднання, некараність його, неосуд його людьми, відсутність етичної оцінки дій подібних реформаторів - ось аргументи Раскольникова.
+
<br>  
-
[[Image:T17r2.jpeg]]<br>Оскільки некаранність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних, яким дозволене те, що не дозволене звичайним людям. Розкольників пояснює сенс своєї теорії: «.я розвиваю в моїй статті. Що все .ну, наприклад, хоч законодавці і установники людства, починаючи з прадавніх, продовжуючи Лікургамі, Солонами, Магометами, Наполеонами і так далі, всі до єдиного були злочинці, вже тим одним, що, даючи новий Раз некараність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних,&nbsp; що, даючи новий закон, тим самим порушували древній, свято шанований суспільством і від своїх отців що перейшов, і, вже звичайно, не зупинялися і перед кров'ю, якщо лише кров (інколи зовсім безневинна і відважно пролита за древній закон) могла їм допомогти. Чудово навіть, що велика частина цих добродійників і установників людства були особливо страшні кровопроливці».<br>Розкольників формує історичний закон: все видатне для свого звершення допускає будь-які засоби, більш того, не може не здійснюватися, супроводячись злочинами проти моральності. Норми моральності не для видатних людей, не для улаштовувачів суспільного життя, а лише для звичайних - для них вони безумовні і обов'язкові. Перші рухають світ і ведуть його до мети, другі зберігають світ і примножують його чисельно. Виведений закон Раскольниковим коментує і пояснює слідчий Порфирій Петрович, доводячи міркування автора до граничної ясності: «всі люди якось розділяються на «звичайних» і «незвичайних». «Звичайні» повинні жити в слухняності і не мають права переступати закону, тому що вони, бачте, звичайні. А «незвичайні» мають право робити всякі злочини і всіляко переступати закон, власне тому, що вони незвичайні». Отже є принцип: прогрес і злочин нерозривно пов’язані. Розкольників свої вчинком - вбивством старої-процентщици заради, як він вважає, грошей для сестри і матері, близьких і улюблених людей, перевіряє себе в ролі незвичайної людини. На справді перевіряється сама ідея - це головне.
+
<br>  
-
[[Image:T17r3.jpeg]]<br>Проблема доведена в романі до граничної гостроти: шкідлива, втілююча зло, стара-проценщиця, нічим не реабілітовуюча свого існування, така, що не викликає жодних симпатій, з одного боку, а з іншої - освічений, безкорисливий, такий, що піклується не про особисте благо, а об своїх ближніх, Раскольників, не вбивця за своєю природою. Він - людина здатний любити і бути коханим. Таким чином, в протистоянні звичайна - незвичайна людина місце звичайного займає зовсім вже нікчемна особа, а&nbsp; в ролі злочинця далеко не лиходій.<br>Головне в тому, що вбивство затягнуло Раскольникова в безперервну трагедію, яка була неминуча, оскільки сталося вбивство - це вищий прояв порушення закону і моральності, причому це вбивство по наміру, що заздалегідь допускається, виправдовуване самим вбивцею.
+
<br>  
-
{{#ev:youtube|BC682qfVvB4}} <br>Вбивством «по совісті» називається в Достоєвського злочин, дозвіл якого дається власною совістю людини, переконаної в тому, що існують люди, які мають право розпоряджатися чужим життям, можуть вирішувати за інших, жити їм або не жити, і люди, якими можна безмежно розпоряджатися. Причому таких людей за переконанням Раськольникова (строго кажучи, і не людей зовсім, а в своїй масі матеріалу для історії) більшість, так що втрата, виходячи із строгих розрахунків при жорстокому поводженні з ними, невелика, тоді як незвичайних людей, яким все дозволено по совісті, - дуже мало, одна із ста тисяч, а геніальних і зовсім одиниці. Велика спокуса, показує Достоєвський, назвати себе саме таким, незвичайним, яких можна перерахувати на пальцях!
+
<br>  
-
[[Image:T15d.jpeg]]<br>Завжди важко говорити про творчість Ф.М. Достоєвського і його твори. Багато що ще не розгадане, багато що ще належить взнати. Але одне відоме, що Достоєвський і його «Злочин і покарання» це дійсно робота психолога з багатолітньою практикою.
+
<br>  
-
{{#ev:youtube|Ajc1eev0FeQ&feature}} &nbsp;  
+
&nbsp; &nbsp; &nbsp;Я попросту натякнув, що незвичайна людина має право. тобто не офіційне право, а сам має право дозволити своїй совісті переступити через інші перешкоди, і єдино в тому випадку, якщо виконання його ідеї (інколи рятівною, може бути для всього людства) того зажадає». <br>
-
Це твір можна назвати пророчим, тому що погляди Раськольникова живуть навіть зараз. Достоєвський знав що теорії, сформульовані в 19 столітті, стануть ще жорсткішими в столітті 20-му. Адже весь фашистський геноцид, думка Сталіна, що не можна побудувати комунізм без жертв - все це грунтується на теорії Раскольникова. Але все-таки існує душа людини, яка коли-небудь вийде назовні, а якщо немає, завжди буде суд, суд таких, як Сонечка Мармеладова, які вестимуть людей по правильнішій дорозі, а не переступаючи через «тварюк тремтячих».<br><br>Список використаних джерел:<br>Відкритий урок, на тему: Проблема роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».&nbsp; Андроник А.В.учителя світової літератури, сш №45, м Херсон.<br>Урок на тему&nbsp;: Проблема Раскольнікова в романі «Злочин і кара» Корчик Н. Д. учителя світової літератури, сш №1, м Запоріжжя.<br>Белов Сергій Володимирович Роман Ф.М.Достоєвського "Злочин і покарання". Коментар.- М.: Освіта, 2005.- 240с.<br>Достоєвський Ф.М. Вина і Кара.- Вінніпег: Український Голос, 2008.- 261с.<br>Бачинин Владимир Аркадьевич, Панов Николай Иванович Достоевский: философия, социология и психология преступления.- Харків: Основа, 2001.- 136с.<br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.<br><br>
+
<br>  
-
[[категория: Зарубіжна література10 клас]]
+
 +
{{#ev:youtube|3y2gox4esTM}}
-
<br> Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
+
У своєму міркуванні Розкольників не безпідставний. Достоєвський дозволяє своєму персонажеві привести всі можливі аргументи; письменник нічого не хоче прикрити або втаїти, не бажає полегшення в рішенні поставленої проблеми. Головний аргумент Раскольникова - історія, що свідчить про поєднання реформаторства, аморальність, переступання реформаторами норм моральності в ім'я реалізації своїх ідей. Реальне існування такого поєднання, некараність його, неосуд його людьми, відсутність етичної оцінки дій подібних реформаторів - ось аргументи Раскольникова.<br>[[Image:T17r2.jpeg|left|T17r2.jpeg]] <br>
-
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
+
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
&nbsp; &nbsp;Оскільки некаранність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних, яким дозволене те, що не дозволене звичайним людям. Розкольників пояснює сенс своєї теорії: «.я розвиваю в моїй статті. Що все .ну, наприклад, хоч законодавці і установники людства, починаючи з прадавніх, продовжуючи Лікургамі, Солонами, Магометами, Наполеонами і так далі, всі до єдиного були злочинці, вже тим одним, що, даючи новий Раз некараність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних,&nbsp; що, даючи новий закон, тим самим порушували древній, свято шанований [[Якими є правила життя людей у суспільстві.|'''суспільством''']] і від своїх отців що перейшов, і, вже звичайно, не зупинялися і перед кров'ю, якщо лише кров (інколи зовсім безневинна і відважно пролита за древній закон) могла їм допомогти. Чудово навіть, що велика частина цих добродійників і установників людства були особливо страшні кровопроливці».
 +
 
 +
[[Image:T15pn.jpeg|right|T15pn.jpeg]]<br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Розкольників формує історичний закон: все видатне для свого звершення допускає будь-які засоби, більш того, не може не здійснюватися, супроводячись злочинами проти моральності. Норми моральності не для видатних людей, не для улаштовувачів суспільного життя, а лише для звичайних - для них вони безумовні і обов'язкові. Перші рухають світ і ведуть його до мети, другі зберігають світ і примножують його чисельно. Виведений закон Раскольниковим коментує і пояснює слідчий Порфирій Петрович, доводячи міркування автора до граничної ясності: «всі люди якось розділяються на «звичайних» і «незвичайних». «Звичайні» повинні жити в слухняності і не мають права переступати закону, тому що вони, бачте, звичайні. А «незвичайні» мають право робити всякі злочини і всіляко переступати закон, власне тому, що вони незвичайні». Отже є принцип: прогрес і злочин нерозривно пов’язані. Розкольників свої вчинком - вбивством старої-процентщици заради, як він вважає, грошей для сестри і матері, близьких і улюблених людей, перевіряє себе в ролі незвичайної людини. На справді перевіряється сама ідея - це головне. <br>[[Image:T17r3.jpeg|left|T17r3.jpeg]] <br> <br>Проблема доведена в романі до граничної гостроти: шкідлива, втілююча зло, стара-проценщиця, нічим не реабілітовуюча свого існування, така, що не викликає жодних симпатій, з одного боку, а з іншої - освічений, безкорисливий, такий, що піклується не про особисте благо, а об своїх ближніх, Раскольників, не вбивця за своєю природою. Він - людина здатний любити і бути коханим. Таким чином, в протистоянні звичайна - незвичайна людина місце звичайного займає зовсім вже нікчемна особа, а&nbsp; в ролі злочинця далеко не лиходій.<br>Головне в тому, що вбивство затягнуло Раскольникова в безперервну трагедію, яка була неминуча, оскільки сталося вбивство - це вищий прояв порушення закону і моральності, причому це вбивство по наміру, що заздалегідь допускається, виправдовуване самим вбивцею
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
. {{#ev:youtube|BC682qfVvB4}} <br>
 +
 
 +
&nbsp; &nbsp; Вбивством «по совісті» називається в Достоєвського злочин, дозвіл якого дається власною совістю людини, переконаної в тому, що існують люди, які мають право розпоряджатися чужим життям, можуть вирішувати за інших, жити їм або не жити, і люди, якими можна безмежно розпоряджатися. Причому таких людей за переконанням Раськольникова (строго кажучи, і не людей зовсім, а в своїй масі матеріалу для історії) більшість, так що втрата, виходячи із строгих розрахунків при жорстокому поводженні з ними, невелика, тоді як незвичайних людей, яким все дозволено по совісті, - дуже мало, одна із ста тисяч, а геніальних і зовсім одиниці. Велика спокуса, показує Достоєвський, назвати себе саме таким, незвичайним, яких можна перерахувати на пальцях!<br>[[Image:T15d.jpeg|left|T15d.jpeg]] <br>Завжди важко говорити про творчість Ф.М. Достоєвського і його твори. Багато що ще не розгадане, багато що ще належить взнати. Але одне відоме, що Достоєвський і його [[Роман «Злочин і кара». Повні уроки|'''«Злочин і покарання»''']] це дійсно робота психолога з багатолітньою практикою. <br>
 +
 
 +
{{#ev:youtube|Ajc1eev0FeQ&feature}}&nbsp; &nbsp; Це твір можна назвати пророчим, тому що погляди Раськольникова живуть навіть зараз. Достоєвський знав що теорії, сформульовані в 19 столітті, стануть ще жорсткішими в столітті 20-му. Адже весь фашистський геноцид, думка Сталіна, що не можна побудувати комунізм без жертв - все це грунтується на теорії Раскольникова. Але все-таки існує душа людини, яка коли-небудь вийде назовні, а якщо немає, завжди буде суд, суд таких, як Сонечка Мармеладова, які вестимуть людей по правильнішій дорозі, а не переступаючи через «тварюк тремтячих».<br><br> '''''Список використаних джерел:'''<br>''
 +
 
 +
#''Відкритий урок, на тему: Проблема роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».&nbsp; Андроник А.В.учителя світової літератури, сш №45, м. Херсон.''
 +
#''Урок на тему&nbsp;: Проблема Раскольнікова в романі «Злочин і кара» Корчик Н. Д. учителя світової літератури, сш №1, м. Запоріжжя.''
 +
#''Белов Сергій Володимирович Роман Ф.М.Достоєвського "Злочин і покарання". Коментар.- М.: Освіта, 2005.- 240с.''
 +
#''Достоєвський Ф.М. Вина і Кара.- Вінніпег: Український Голос, 2008.- 261 с.''
 +
#''Бачинин Владимир Аркадьевич, Панов Николай Иванович Достоевский: философия, социология и психология преступления.- Харків: Основа, 2001.- 136 с.''
 +
 
 +
Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.<br><br>
 +
 
 +
<br> <br>----
 +
 
 +
'''<u>Над уроком працювали</u>'''
 +
 
 +
Андроник А.В.
 +
 
 +
Корчик Н. Д.
 +
 
 +
Пилипенко В.В.
 +
 
 +
----
 +
 
 +
<br> Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов&nbsp; высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
 +
 
 +
[[Category:Зарубіжна_література_10_клас]]

Текущая версия на 20:06, 27 августа 2012

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки>> Зарубіжна література: Суперечливість „теорії Раскольникова”. Повні уроки

Тема:  Суперечливість „теорії Раскольникова”
Мета уроку: Аналіз теорії Раскольнікова та його ідеї .
Тип уроку: засвоєння нових знань, урок – дискусія.

     Роман виріс на основі глибоких і сумних роздумів письменника над найважливішими проблемами часу. Ф.М. Достоєвського цікавлять перш за все етичні наслідки повсюдного зубожіння, зростання злочинності, народного пияцтва, викликані реформою 1861 року і подальшим розгулом капіталістичного хижацтва.


     Разом з соціально-економічною основою старо фоеодально-кріпосницького ладу почали швидко руйнуватися його етичні засади. З жахом Достоєвський переконувався, що на Росію насувається капіталізм - «біс національного багатства», що несе ворожнечу, хаос, Лужіних і Свидригайлових. «Тріснули основи суспільства під революцією реформ. Замутилося море. Зникли і стерлися визначення кордону добра і зла. Розкладання - головна видима думка романа», - писав Достоєвський в чорнових зошитах до свого  передостаннього роману «Підліток». Але ці слова можна з повним правом віднести і до «Злочину і покарання».
T17r.jpeg
     В центрі дослідження образу Раськольникова - егоїзм як основа особи. Особи глибокої, безкорисливої в загальноприйнятому сенсі цього слова, талановитої. Егоїзм, не усвідомлений як егоїзм самої особи, щиро, без жодного удавання, переконаною у відсутності цієї межі у власному характері. Інакше кажучи егоїзм, заснований на глибинному самообмані людини. Егоїзм Раськольникова нерозривно пов'язаний з ідеєю соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського. Розкольників виступає суб'єктом самостійного незвичайного соціального реформаторства - це найповажніше для Достоєвського: він автор теорії, він же її виконавець.
Методично і скрупульозно вивчає Достоєвський психологічну подобу людини - людина стає для нього точкою відліку, причому людина не абстрактна, а сповна конкретна. Російський філософ Бердяєв писав: «У антропологізмі Достоєвського щось нове відкрилося світу. В Достоєвському виняткової гостроти досягло самопочуття людини, проблема про людину.»
Достоєвський оспорює як сучасні йому філософські концепції, так і позиції майбутніх теоретиків, продовжувачів філософів, що не приймаються письменником. Він досить визначений передбачає подальші повороти їх думки. Зокрема Достоєвський аналізує як примітивні однозначні тлумачення матеріалістів відносно людини і його зв'язку зі світом, так і наслідки таких тлумачень.
Ймовірно, маючи на увазі знамениті міркування Д.Дідро про відчуття людини як про фортепіанні клавіші, по яких «ударяють» зовнішні дії, Достоєвський вигукує, що у жодному випадку не можна проводити такої спрощеної аналогії, оскільки вона ні якою мірою не відповідає природі людини, яка «саме свої фантастичні мрії, свою вульгарну дурість побажає утримати за собою єдино для того, щоб самому собі підтвердити. Що все ще люди, а не фортепіанні клавіші, на яких хоч і грають самі закони природи власноручно, але загрожують до того догратися, що вже мимо календаря захотіти нічого не можна буде». Інакше кажучи, справа не в тому, яка в даному випадку людина, погана або хороша, він не фортепіанна клавіша.
 
     Головна ідея теорії Раскольникова - право виняткової людини ради блага людства переступати через загальноприйняті норми людської поведінки, норми моральності, «засувати» ці норми. Розкольників зтверджує «.я зовсім не наполягаю, щоб незвичайні люди неодмінно повинні і зобов'язані були творити завжди всякі безчинства.
T17r1.jpeg
 








     Я попросту натякнув, що незвичайна людина має право. тобто не офіційне право, а сам має право дозволити своїй совісті переступити через інші перешкоди, і єдино в тому випадку, якщо виконання його ідеї (інколи рятівною, може бути для всього людства) того зажадає».



У своєму міркуванні Розкольників не безпідставний. Достоєвський дозволяє своєму персонажеві привести всі можливі аргументи; письменник нічого не хоче прикрити або втаїти, не бажає полегшення в рішенні поставленої проблеми. Головний аргумент Раскольникова - історія, що свідчить про поєднання реформаторства, аморальність, переступання реформаторами норм моральності в ім'я реалізації своїх ідей. Реальне існування такого поєднання, некараність його, неосуд його людьми, відсутність етичної оцінки дій подібних реформаторів - ось аргументи Раскольникова.
T17r2.jpeg


















   Оскільки некаранність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних, яким дозволене те, що не дозволене звичайним людям. Розкольників пояснює сенс своєї теорії: «.я розвиваю в моїй статті. Що все .ну, наприклад, хоч законодавці і установники людства, починаючи з прадавніх, продовжуючи Лікургамі, Солонами, Магометами, Наполеонами і так далі, всі до єдиного були злочинці, вже тим одним, що, даючи новий Раз некараність, означає дозволеність, але дозволеність не для всіх - для всіх необхідні звичайні норми моральності - а лише для вибраних,  що, даючи новий закон, тим самим порушували древній, свято шанований суспільством і від своїх отців що перейшов, і, вже звичайно, не зупинялися і перед кров'ю, якщо лише кров (інколи зовсім безневинна і відважно пролита за древній закон) могла їм допомогти. Чудово навіть, що велика частина цих добродійників і установників людства були особливо страшні кровопроливці».

T15pn.jpeg

     Розкольників формує історичний закон: все видатне для свого звершення допускає будь-які засоби, більш того, не може не здійснюватися, супроводячись злочинами проти моральності. Норми моральності не для видатних людей, не для улаштовувачів суспільного життя, а лише для звичайних - для них вони безумовні і обов'язкові. Перші рухають світ і ведуть його до мети, другі зберігають світ і примножують його чисельно. Виведений закон Раскольниковим коментує і пояснює слідчий Порфирій Петрович, доводячи міркування автора до граничної ясності: «всі люди якось розділяються на «звичайних» і «незвичайних». «Звичайні» повинні жити в слухняності і не мають права переступати закону, тому що вони, бачте, звичайні. А «незвичайні» мають право робити всякі злочини і всіляко переступати закон, власне тому, що вони незвичайні». Отже є принцип: прогрес і злочин нерозривно пов’язані. Розкольників свої вчинком - вбивством старої-процентщици заради, як він вважає, грошей для сестри і матері, близьких і улюблених людей, перевіряє себе в ролі незвичайної людини. На справді перевіряється сама ідея - це головне.
T17r3.jpeg


Проблема доведена в романі до граничної гостроти: шкідлива, втілююча зло, стара-проценщиця, нічим не реабілітовуюча свого існування, така, що не викликає жодних симпатій, з одного боку, а з іншої - освічений, безкорисливий, такий, що піклується не про особисте благо, а об своїх ближніх, Раскольників, не вбивця за своєю природою. Він - людина здатний любити і бути коханим. Таким чином, в протистоянні звичайна - незвичайна людина місце звичайного займає зовсім вже нікчемна особа, а  в ролі злочинця далеко не лиходій.
Головне в тому, що вбивство затягнуло Раскольникова в безперервну трагедію, яка була неминуча, оскільки сталося вбивство - це вищий прояв порушення закону і моральності, причому це вбивство по наміру, що заздалегідь допускається, виправдовуване самим вбивцею


.


    Вбивством «по совісті» називається в Достоєвського злочин, дозвіл якого дається власною совістю людини, переконаної в тому, що існують люди, які мають право розпоряджатися чужим життям, можуть вирішувати за інших, жити їм або не жити, і люди, якими можна безмежно розпоряджатися. Причому таких людей за переконанням Раськольникова (строго кажучи, і не людей зовсім, а в своїй масі матеріалу для історії) більшість, так що втрата, виходячи із строгих розрахунків при жорстокому поводженні з ними, невелика, тоді як незвичайних людей, яким все дозволено по совісті, - дуже мало, одна із ста тисяч, а геніальних і зовсім одиниці. Велика спокуса, показує Достоєвський, назвати себе саме таким, незвичайним, яких можна перерахувати на пальцях!
T15d.jpeg

Завжди важко говорити про творчість Ф.М. Достоєвського і його твори. Багато що ще не розгадане, багато що ще належить взнати. Але одне відоме, що Достоєвський і його «Злочин і покарання» це дійсно робота психолога з багатолітньою практикою.


    Це твір можна назвати пророчим, тому що погляди Раськольникова живуть навіть зараз. Достоєвський знав що теорії, сформульовані в 19 столітті, стануть ще жорсткішими в столітті 20-му. Адже весь фашистський геноцид, думка Сталіна, що не можна побудувати комунізм без жертв - все це грунтується на теорії Раскольникова. Але все-таки існує душа людини, яка коли-небудь вийде назовні, а якщо немає, завжди буде суд, суд таких, як Сонечка Мармеладова, які вестимуть людей по правильнішій дорозі, а не переступаючи через «тварюк тремтячих».

Список використаних джерел:
  1. Відкритий урок, на тему: Проблема роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».  Андроник А.В.учителя світової літератури, сш №45, м. Херсон.
  2. Урок на тему : Проблема Раскольнікова в романі «Злочин і кара» Корчик Н. Д. учителя світової літератури, сш №1, м. Запоріжжя.
  3. Белов Сергій Володимирович Роман Ф.М.Достоєвського "Злочин і покарання". Коментар.- М.: Освіта, 2005.- 240с.
  4. Достоєвський Ф.М. Вина і Кара.- Вінніпег: Український Голос, 2008.- 261 с.
  5. Бачинин Владимир Аркадьевич, Панов Николай Иванович Достоевский: философия, социология и психология преступления.- Харків: Основа, 2001.- 136 с.

Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.



----

Над уроком працювали

Андроник А.В.

Корчик Н. Д.

Пилипенко В.В.



Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.

Предмети > Зарубіжна література > Зарубіжна література 10 клас