KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 18. Євген Гуцало
(Создана новая страница размером  ЄВГЕН ГУЦАЛО<br>(1937—1995) <metakeywords>українська література, 3 клас, урок,Тема 18....)
 
(2 промежуточные версии не показаны)
Строка 1: Строка 1:
-
&nbsp;ЄВГЕН ГУЦАЛО<br>(1937—1995)
+
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 3 клас|Українська література 3 клас]]&gt;&gt;Українська література: Євген Гуцало'''<metakeywords>Українська література, 3 клас, урок,на Тему, Євген Гуцало</metakeywords>  
-
<metakeywords>українська література, 3 клас, урок,Тема 18. Євген Гуцало</metakeywords>
+
<br>&nbsp;ЄВГЕН ГУЦАЛО<br>(1937—1995)
-
Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.<br>Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.<br>Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.<br><br>ПЕРЕБИТЕ КРИЛО
+
Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.<br>Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.<br>Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.<br><br>ПЕРЕБИТЕ КРИЛО  
-
<br>Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.<br>— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.<br>У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.<br><br>Тепер він радів!<br>Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:<br>— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!<br>— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.<br>Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у<br>— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.<br>І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.<br>Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.<br>** *<br>Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*<br>на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.<br>І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.<br>Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його&nbsp; Олег Кочемас.<br>— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.<br>— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.<br>— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!<br>— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі<br>— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять<br>гнізда!<br>— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.<br>— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?<br>Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:<br>— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.<br><br>* * *<br>Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:<br>— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.<br>— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.<br>— А лелеченят!<br>Дениска наче вітром здуло від книжки.<br>Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.<br>Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-<br>думав Дениско,— тепер і ми як люди».<br>Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.<br>— А скільки? — спитав той.<br>— Звідки ж я знаю!<br>— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не<br>вмієш, чи що?<br>— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під<br>лельки, вона їх вигріває.<br>— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.<br>Добре?<br>Дениско мимоволі пообіцяв:<br>— Добре.<br>* * *<br>З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить<br>на їхню хату.<br>Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...<br>А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!<br><br>Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає<br>по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.<br>— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.<br>— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.<br>— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.<br>І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.<br>І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.<br>— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.<br>— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.<br>— Ану геть з мого подвір'я!<br>Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.<br><br><br>Л и б o н ь — мабуть.<br>Галуззя — дрібні гілочки.<br>Бовваніли — виднілися.<br>Гребінь — тут: верхівка даху.<br>Причілок — бокова стіна будинку.
+
<br><br>Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.<br>— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.<br>У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.<br><br>Тепер він радів!<br>Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:<br>— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!<br>— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.<br>Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у<br>— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.<br>І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.<br>Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.<br>** *<br>Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*<br>на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.<br>І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.<br>Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його&nbsp; Олег Кочемас.<br>— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.<br>— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.<br>— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!<br>— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі<br>— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять<br>гнізда!<br>— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.<br>— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?<br>Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:<br>— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.<br><br>* * *<br>Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:<br>— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.<br>— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.<br>— А лелеченят!<br>Дениска наче вітром здуло від книжки.<br>Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.<br>Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-<br>думав Дениско,— тепер і ми як люди».<br>Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.<br>— А скільки? — спитав той.<br>— Звідки ж я знаю!<br>— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не<br>вмієш, чи що?<br>— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під<br>лельки, вона їх вигріває.<br>— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.<br>Добре?<br>Дениско мимоволі пообіцяв:<br>— Добре.<br>* * *<br>З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить<br>на їхню хату.<br>Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...<br>А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!<br><br>Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає<br>по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.<br>— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.<br>— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.<br>— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.<br>І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.<br>І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.<br>— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.<br>— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.<br>— Ану геть з мого подвір'я!<br>Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.<br><br><br>Л и б o н ь — мабуть.<br>Галуззя — дрібні гілочки.<br>Бовваніли — виднілися.<br>Гребінь — тут: верхівка даху.<br>Причілок — бокова стіна будинку.  
-
<br><u>З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?<br>Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?<br>Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?</u><br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?<br>Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є<br>слова глипнула на світ.</u><br>* * *<br>Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-<br>&nbsp;цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-<br>ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.<br>А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.<br>А скільки було Денискові радості, коли одного разу<br>&nbsp; сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.<br>Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.<br>— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.<br>— Скоро й у вирій подадуться!<br>— А чого ж, подадуться, восени...<br>Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,<br>насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...<br><br><br>* * *<br>Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.<br>І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:<br>— Лелеки повернулись!<br>Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.<br>Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє<br>лелек.<br>— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?<br>Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з<br>ними донизу.<br>— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?<br>— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .<br>У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.<br>— Помацай і ти, Дениску...<br>Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.<br><br>— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.<br>— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.<br>— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.<br>— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.<br>— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.<br>— Що ж ми робитимемо тепер?<br>— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.<br>Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.<br><br>* * *<br>І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він пере¬ступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою май¬нуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.<br>— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?<br>Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.<br>— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.<br>Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.<br>— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:<br>— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти за¬був, як лельці крило перебив?<br>— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!<br>— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли<br>через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.<br><br>* * *<br>Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.<br>— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.<br>— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!<br>Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.<br><br>Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли хо¬лоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.<br>* * *<br>Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.<br>— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.<br>Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.<br><br><br>Щ<u>о означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!<br>З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?<br><br>Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.<br>З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?<br>Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?</u><br><u>Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.<br>Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?</u><br><br>''О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.<br><br>Надіслано читачами з інтернет-сайту<br><br>''<br>
+
<br><br><u>З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?<br>Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?<br>Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?</u><br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?<br>Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є<br>слова глипнула на світ.</u><br>* * *<br>Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-<br>&nbsp;цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-<br>ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.<br>А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.<br>А скільки було Денискові радості, коли одного разу<br>&nbsp; сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.<br>Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.<br>— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.<br>— Скоро й у вирій подадуться!<br>— А чого ж, подадуться, восени...<br>Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,<br>насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...<br><br><br>* * *<br>Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.<br>І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:<br>— Лелеки повернулись!<br>Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.<br>Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє<br>лелек.<br>— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?<br>Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з<br>ними донизу.<br>— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?<br>— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .<br>У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.<br>— Помацай і ти, Дениску...<br>Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.<br><br>— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.<br>— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.<br>— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.<br>— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.<br>— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.<br>— Що ж ми робитимемо тепер?<br>— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.<br>Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.<br><br>* * *<br>І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він переступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою майнуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.<br>— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?<br>Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.<br>— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.<br>Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.<br>— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:<br>— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти забув, як лельці крило перебив?<br>— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!<br>— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли<br>через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.<br><br>* * *<br>Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.<br>— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.<br>— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!<br>Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.<br><br>Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли холоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.<br>* * *<br>Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.<br>— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.<br>Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.<br><br><br>Щ<u>о означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!<br>З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?<br><br>Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.<br>З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?<br>Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?</u><br><u>Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.<br>Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?</u><br><br>''О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.<br><br>Надіслано читачами з інтернет-сайту<br>''
 +
 
 +
<sub>Електронні видання з української літератури безкоштовно, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|реферати скачати]] безкоштовно, конспекти, шкільний план, відкритий урок з української літератури</sub>''<br>''
 +
 
 +
<br>
 +
 
 +
'''<u>Зміст уроку</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                     
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання
 +
 +
'''<u>Практика</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання
 +
 +
'''<u>Ілюстрації</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
 +
 +
'''<u>Доповнення</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                         
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше
 +
 +
'''<u>Тільки для вчителів</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
 +
 
 +
<br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
 +
 
 +
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].

Текущая версия на 15:02, 29 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 3 клас>>Українська література: Євген Гуцало


 ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937—1995)

Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.
Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.
Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.

ПЕРЕБИТЕ КРИЛО



Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.
— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.
У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.

Тепер він радів!
Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:
— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!
— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.
Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у
— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.
І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.
Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.
** *
Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*
на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.
І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.
Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його  Олег Кочемас.
— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.
— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.
— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!
— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі
— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять
гнізда!
— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.
— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?
Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:
— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.

* * *
Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:
— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.
— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.
— А лелеченят!
Дениска наче вітром здуло від книжки.
Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.
Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-
думав Дениско,— тепер і ми як люди».
Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.
— А скільки? — спитав той.
— Звідки ж я знаю!
— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не
вмієш, чи що?
— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під
лельки, вона їх вигріває.
— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.
Добре?
Дениско мимоволі пообіцяв:
— Добре.
* * *
З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить
на їхню хату.
Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...
А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!

Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає
по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.
— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.
— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.
— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.
І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.
І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.
— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.
— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.
— Ану геть з мого подвір'я!
Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.


Л и б o н ь — мабуть.
Галуззя — дрібні гілочки.
Бовваніли — виднілися.
Гребінь — тут: верхівка даху.
Причілок — бокова стіна будинку.



З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?
Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?
Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?


Попрацюйте разом!
Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?
Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є
слова глипнула на світ.

* * *
Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-
 цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-
ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.
А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.
А скільки було Денискові радості, коли одного разу
  сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.
Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.
— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.
— Скоро й у вирій подадуться!
— А чого ж, подадуться, восени...
Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,
насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...


* * *
Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.
І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:
— Лелеки повернулись!
Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.
Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє
лелек.
— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?
Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з
ними донизу.
— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?
— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .
У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.
— Помацай і ти, Дениску...
Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.

— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.
— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.
— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.
— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.
— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.
— Що ж ми робитимемо тепер?
— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.
Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.

* * *
І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він переступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою майнуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.
— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?
Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.
— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.
Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.
— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:
— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти забув, як лельці крило перебив?
— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!
— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли
через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.

* * *
Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.
— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.
— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!
Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.

Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли холоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.
* * *
Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.
— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.
Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.


Що означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!
З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?

Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.
З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?
Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?

Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.
Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?


О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.

Надіслано читачами з інтернет-сайту

Електронні видання з української літератури безкоштовно, реферати скачати безкоштовно, конспекти, шкільний план, відкритий урок з української літератури


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.