KNOWLEDGE HYPERMARKET


Українська культура в другій половині XVII — XVIII ст.

Українська культура в другій половині XVII — XVIII ст.



Українська культура навіть у найчорнішу пітьму іноземної неволі активно розвивалась і збагачувалась, віддзеркалюючи соціально-економічні й політичні процеси, що відбувалися в період національно-визвольної боротьби українського народу.
На правобережних і західноукраїнських землях основну роль в початковій освіті продовжували відігравати братські школи, у яких діти навчалися грамоті, здобували елементарні знання з арифметики, астрономії, музики, богослов'я, грецької, латинської та польської мов. Братські школи, єзуїтські колегіуми та відкритий у 1661 р. Львівський університет давали змогу молоді прилучатись до надбань західноєвропейської культури. В українських землях, що входили до складу Російської імперії, братських шкіл не було. Діти навчалися в школах при церквах і монастирях, де вчилися читати, писати, рахувати, співати. У січовій школі на Запорожжі вчились військовій справі, заняття проходили, як правило, на свіжому повітрі. Поширилося вивчення професійних знань через систему учнівства в ремісничих цехах, при канцеляріях місцевих адміністративних установ. У XVIII ст. на Лівобережжі й Слобожанщині нараховувалось 995 початкових шкіл. 



Після реформи освіти 1786 р. було створено головні народні училища для дворянських дітей (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Харків, Катеринослав). У повітових містах виникли дворічні малі училища. Система ж загальнодоступних шкіл почала скорочуватись.



Внаслідок освітянських реформ у Польщі (1773-1776), де було створено перше в Європі міністерство народної освіти, Австрії (1783), в селах Правобережної та Західної України відкривали однокласні школи, в містечках — трикласні, а в окружних центрах — початкові. Матеріально й фінансово вони забезпечувалися державою.



Середня і вища освіта в Україні зосереджувалася. в Києво-Моґилянській академії, Львівському університеті, колегіумах, семінаріях та гімназіях, де вивчали релігійні й гуманітарні предмети, іноземні мови, основи математики. Середні навчальні заклади працювали у Вінниці, Гощі, Володимирі-Волинську, Житомирі, Каневі, Києві, Кам'янці-Подільському, Красноброді, Кременці, Львові, Луцьку, Любарі, Мукачеві, Острозі, Полтаві, Переяславі, Харкові, Холмі, Шаргороді, Чернігові. Звичайно, колоніальна політика Росії, Польщі й Австро-Угорщини не сприяла їх розвиткові як центрів національної культури. Після загарбання Росією Правобережжя були ліквідовані єзуїтські семінарії та колегіуми.



У розвитку культури чільне місце належало книгодрукуванню. Друкарні Києва, Львова, Чернігова, Луцька, Умані, Почаєва, Кременця, Харкова, Кам'янця-Подільського, Житомира та інших міст були осередками просвітительства. Лише київська друкарня до кінця XVIII ст. видала понад 100 різних книг, серед них праці й підручники П. Могили, І. Прокоповича, С. Полоцького, М. Смотрицького, Л. Магніцького, Д. Янковича та ін.



Боротьба українського народу за волю і державність пробудила великий інтерес до історії. Події визвольної війни знайшли яскраве відображення в козацьких літописах — «Літописі Самовидця», літописах Г. Граб'янки та С.Величка. 1674 р, побачив світ "Синопсис" — перший короткий нарис історії українського (руського) народу, написаний у стінах Києво-Печерської лаври, який став офіційним підручником.



Основним центром науки й освіти був Києво-Могилянський колегіум (1632). Він дав цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, громадсько-політичних діячів, які присвятили своє життя боротьбі за визволення народу з іноземного ярма.



Курс навчання в Києво-Могилянському колегіумі (з 1701 р. — Києво-Могилянська академія) тривав 12 років і грунтувався на ідеях Гуманізму, Відродження й Реформації. В стінах академії юнаки з України та інших слов'янських країн опановували теологію, філософію, математику, історію, географію, риторику, поетику, іноземні мови.



Києво-Могилянська академія зробила значний внесок у розвиток науки та культури Росії, Білорусії та балканських народів, дала цілу низку діячів, які заснували там чимало навчальних закладів. Так, заходами професора Сімеона Полоцького в Москві 1664 р. Слов'яно-греко-латинську академію було реорганізовано на взірець Києво-Могнлянського колегіуму. З 1704-го по 1762 pp. професорські посади в Москві обіймали близько 100 вихідців з України, з 21 ректора Московської академії 18 були українцями, а з 25 префектів 23 — киянами. Понад половину членів-фундаторів Російської академії наук становили вчені з України; в середині XVIII ст. в Росії не існувало такої семінарії або училища, де ректорами та префектами не були б кияни. А видатний український церковний і громадський діяч, письменник і учений Ф. Прокопович очолив російський Синод.



Завдяки щедрій фінансовій підтримці І. Мазепи Києво-Могилянська академія стала визначним культурним і науковим центром православного світу. В ній відбувалося становлення української літературної мови, складалася поетична школа. Вихованці академії Л. Баранович, І. Максимович, Ф. Прокопович, С. Яворський, Д. Туптало, Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. Сковорода були не лише гордістю української літератури, а й зробили значний внесок у розвиток культур інших слов'янських народів.
Під впливом ідей гуманізму і реформації в академії сформувався один із центрів філософської, історічної і суспільно-політичної думки, що обстоював ідею незалежності українського народу (Й. Горбацький, І. Газель, І. Кроковський, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін.).



Одним із вихованців Києво-Могилянської академії був видатний український просвітитель, філософ і поетГригорій Сковорода (1722-1794). Закінчивши навчання, він перебував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі та Італії, 1753 р. викладав у Переяславському, а з 1759-го по 1764 pp. — у Харківському колегіумах. Через неприйняття тогочасним світом його гуманістичних ідей та переслідування залишив педагогічну діяльність і останні 25 років життя мандрував Україною, проповідуючи свої філософські погляди у народі. Саме в цей час він написав основні праці «Діалог, или разглагол о древнем міре», «Наркісс. Разговор о том: узнай себя», «Сад божественных песней», «Басни харковскія», в яких звеличував трудовий народ, обстоював ідею суспільної, позастанової цінності людей праці, проголошував концепцію вічності матерії, а також концепцію трьох світів: безконечного всесвіту — макрокосму, мікрокосму, яким є людина, і "символічного" світу, або Біблії.



Як речник духовної свободи людини Г. Сковорода надавав перевагу внутрішньому змістові її духовності над уярмленням з боку зовнішнього світу. Саме цим глибинним, внутрішнім буттям сповнений його афоризм: "Світ ловив мене, але не спіймав". Відстоюючи права людини, прагнення особистості до волі, Г. Сковорода прокладав своєму народові шлях до національного самозбереження. Його філософські погляди, гуманістичні ідеали й поетична спадщина відіграли значну роль у розвитку демократичної громадсько-політичної думки та літератури XVIII-XIX ст.



В українському суспільстві дедалі більше зростав інтерес до природничих і математичних наук. Курси лекцій професорів Київської академії Й. Горбацького, І. Пзеля, С. Кулябки, Я. Маркевича, Ф. Прокоповича, С. Яворського, а у Львівському університеті — П. Лодія, І. Земанчика містили елементи астрономії, математики, фізики. Вихованці академії І. Полетика, М, Тереховський, М. Гамалія, Н. Амбодик-Максимович, Д. Самойлович стали відомими фахівцями в галузі медицини.



У цей час значного розвитку досягло монументально-декоративне мистецтво, характерною особливістю якого був перехід від релігійних середньовічних канонів до ніціональних форм з яскраво вираженими демократичними елементами. Утверджується стиль українського бароко, що знайшов втілення в архітектурі 12 храмів, споруджених за гетьманування І. Мазепи. Видатними українськими будівничими булиІ. Григорович-Барський, І. Зарудний, С. Ковнір.



У середині XVIII ст. в Києві з'являються такі величні споруди, як Кловський палац (С. Ковнір), комплекси Межигірського й Кирилівського монастирів (І. Григорович-Барський), Андріївська церква (В. Растреллі, І. Мічурін), а У Львові — ансамбль собору св. Юра (Б. Меретин) та ін.



Цілу епоху в українському й російському живописі становила творчість видатних художників-портретистів В. Боровиковського, Д. Левицького та А. Лосенка.



Великої слави зажила в багатьох країнах світу музично-пісенна творчість українського народу. 1737 р. в Глухові відкрилося перше в Україні музичне училище. Викладали музику і в Київській академії та колегіумах. Нерідко хори, оркестри, театри існували в поміщицьких маєтках. Композитор М. Ділецький створив "Музикальну граматику", що мала великий вплив на розвиток музичної освіти в Росії. Опери, симфонії, концерти, хори композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського та А. Веделя увійшли до золотої скарбниці світової музичної культури.



Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархові (1686), а також обмеження й ліквідація гетманської держави негативно позначилися на культурних процесах. У 1720 р. Петро І заборонив видання книг українською мовою, а друкарні було перевезено до Росії. В усіх установах і в Українській православній церкві запроваджувалася російська мова. Священний Синод наказав писати ікони, друкувати й перекладати книги та будувати церкви лише за російськими взірцями. 1784 р. було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії та інших навчальних закладах. Православна церква поступово стала знаряддям поширення загально-імперської російської культури.



Російський царат намагався кинути у пітьму неуцтва й забуття український народ, який так багато зробив для розвитку своєї та європейської науки й освіти.

Предмети > Українська література > Українська література 9 клас > Тема 8. Драматургія. Ф. Прокопович, Григорій Сковорода > Тема 8. Драматургія. Ф. Прокопович, Григорій Сковорода. Додаткові доповнення