Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Уособлення ідеалу природної краси в образі Наташі Ростової та духовного аристократизму в образі Марії Болконської '

ЦІННІСТЬ ЖИТТЯ
Герої епопеї, аналізуючи події і факти, прагнуть з'ясувати призначення людини на землі. Людині чомусь не досить констатації факту, вона хоче знати, навіщо якісь події відбуваються. Розв'язання цього питання, яке мало б розплутати клубок життєвих суперечностей, обертається низкою нових питань. І тоді питання «навіщо?» не має активної сили, навпаки, сповнене безнадійності. П'єр і князь Андрій в періоди своїх душевних криз саме так тлумачать зміст цього питання.
Але в книзі є героїня, для якої не існує питань. Вона не розмірковує над смислом життя, бо кожен її вчинок це питання розв'язує — тим, як саме вона живе.

Це — Наташа Ростова. Вона володіє інтуїтивним знанням цінності життя, і якщо спробувати в цьому величезному творі визначити центральну постать, то це — саме Наташа. Глибинна сутність життя, за Толстим, виявляється у почутті свободи, радості, цілковитій відкритості світові, і Наташа втілює цей життєвий зміст повною мірою. Ось чому ця дівчина справляє великий вплив на людей — вона звільняє їх від стереотипів поведінки, звичних суджень, змушує переоцінити життєві цінності. Завдяки Наташі люди відриваються од усього штучного, удаваного, з чим вони пов'язані. Юна Ростова допомагає, сама того не відаючи, об'єднанню людей на вільній основі.
Ось мати переконує Наташу в тому, що її друг дитинства Борис не повинен їздити надто часто до Ростових, адже на думку оточення, це непристойно, якщо не передбачається шлюб молодих людей. Графиня пояснює, чому неможливе одруження Наташі з Борисом. Дочка легковажно відповідає: «Ну, не вийду заміж; так хай їздить, коли йому весело і мені весело. Не заміж, а так...»

Графиня сміється з такої несерйозної відповіді, вважаючи Наташу ще дитиною. Проте дівчина має на увазі, що ставитися до людей слід щиро, безкорисливо, дружити не заради чогось — «не заміж, а так»! Слова героїні наївні, але в них є прорив до іншого типу стосунків, основаних на взаємності, любові й свободі.
І тому вже перша зустріч князя Андрія з Наташею дуже на нього вплинула. Пригадуєте обставини цієї зустрічі? У зв'язку з опікунськими справами сина Волконський їде в рязанську губернію. Стоїть весна, все розквітає й живе новим, щасливим життям у лісі, через який проїжджає герой. А серед буяння природи — старий дуб, і він один не піддається чарам весни: «Весна, і любов, і щастя! — наче казав цей дуб. І як не набридне вам усе та ж сама дурна й безглузда омана». І князь Андрій подумки погоджується з лісовим довгожителем: «Так, він має рацію... хай інші, молоді, знову знаджуються на цю оману, а ми знаємо життя, — наше життя кінчене!»
Волконський має намір зустрітися з графом Іллею Андрійовичем Ростовим і заїжджає до його рязанського маєтку. Смутний і заклопотаний, він їде алеєю до будинку Ростових, і раптом йому назустріч вибігає юрба дівчат, весело галасуючи.

Попереду інших, ближче, підбігала до коляски чорноволоса, дуже тоненька, дивно-тоненька, чорноока дівчина в жовтому ситцевому платті, запнута білою носовою хусточкою, з-під якої вибивались пасма розсипаного волосся. Дівчина щось кричала, але, побачивши чужого, не глянувши на нього, сміючись побігла назад.
Пам'ятаєте, що епізоди і події у «Війні і мирі» не поділяються за ступенем важливості на історичні та буденні? Реальне значення має те, що якоюсь мірою відкриває смисл життя, причому це відбувається незалежно від спрямованих зусиль свідомості й волі людини. Уявлення про життя у Толстого перегукується з розумінням сутності буття давньокитайських мудреців, які вчили, що осягнення Дао, Великого Шляху (власне — буття Всесвіту) не пов'язане із зусиллям волі чи думки. Осягає Шлях лише той, хто досконалий, хто спонтанно, безпосередньо близький до сутності буття, хто адекватно, точно виражає повноту життя, і тому — щасливий.
Чому ж князь, побачивши радісну, щасливу дівчину, відчув душевний біль?

Князеві Андрію раптом чомусь стало боляче. День був такий гарний, сонце таке яскраве, навколо все таке веселе; а ця тоненька і гарненька дівчина не знала і не хотіла знати про його існування і була задоволена і щаслива якимсь своїм окремим... життям.

Князь Андрій мимоволі поглядав на Наташу протягом дня й намагався зрозуміти, про що вона думає, чого вона така рада. Завжди сповнений високих і напружених думок, Волконський намагався вирішити одвічну проблему сенсу людського буття. І раптом він, знавець людської природи, натрапляє на новий типаж. Тоненька дівчинка не думає, а живе, причому так радісно, повно, вільно, що це викликає подив у князя, якого мучать сумніви, — адже в її образі, в її житті є щось важливе й недоступне. Самітник Волконський несподівано відчуває потребу в контакті з іншою людиною.

Уночі, стоячи біля відчиненого в сад вікна, він випадково чує розмову Наташі й Соні. Емоційна Наташа не просто бачить красу ночі, яку помічає і князь Андрій. Вона її переживає, відчуває так сильно, що готова навіть летіти. Таке сильне злиття краси навколишнього світу зі світом внутрішнім, духовним, характерне для поезії. Тому герої роману називають Наташу «поетичною».
Князь Андрій виїжджає вранці з маєтку Ростових і повертається додому тією ж дорогою. Він зупиняється біля старого самотнього дуба, який не хотів радіти життю. Тепер він дивиться на дерево і не впізнає його:
Старий дуб, весь оновлений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледь-ледь погойдуючись у сяйві вечірнього сонця. Ні кострубатих пальців, ні болячок, ні колишньої недовіри та горя -нічого не було видно. Крізь тверду столітню кору пробилися без гілок соковиті молоді листки, так що не можна було йняти віри, що цей старий породив їх. «Та це ж той самий дуб», — подумав князь Андрій, і його раптом охопило безпричинне весняне почуття радості й оновлення. Всі найкращі хвилини його життя раптом одночасно згадалися йому. І Аустерліц з високим небом, і мертве докірливе обличчя дружини, і ІГєр на поромі, і дівчинка, схвильована красою ночі, і ця ніч, і місяць — все це разом згадалось йому.

І князь Андрій раптом зрозумів, що «життя не кінчене в тридцять один рік». Й відчув потребу прилучитися до людей, «щоб не для одного мене точилося моє життя, щоб не жили вони так незалежно від мого життя, щоб на всіх воно впливало і щоб усі вони жили зі мною разом!»
Коли Волконський 1805 року пішов на війну заради слави, він теж хотів, щоб його любили люди. Але тоді князь прагнув жити для інших, відділяючи себе від них, а нині хоче жити ра лом з іншими. І цю переоцінку життєвих цінностей йому допомогла зробити Наташа.

Князь Андрій повертається із свого сільського відлюддя до активного життя в Петербурзі: бере участь у підготовці державних ліберальних реформ. Але раптом державна діяльність (а що, на перший погляд, може бути важливішим?) втрачає для нього будь-який сенс. Це сталося наступного дня після балу, на якому він танцював з Наташею Ростовою.

Для Толстого багато важило, як людина танцює. І пов'язано це не тільки з особливостями дворянського виховання. Танець може розкрити внутрішній стан людини, її думки, почуття, мрії, бажання. Прикметно, що маленький зріст Денисова не помітний, коли він верхи на коні й коли танцює мазурку. Цікаво, наприклад, порівняти, як танцюють на балу Елен і Наташа (пропонуємо вам це зробити самостійно).

Князь Андрій, ще не зізнаючись самому собі, що покохав Наташу, вже відчув подальшу неможливість і примарність реформаторської роботи з державним діячем Сперанським. «Найпростіша думка приходила йому в голову: «Яке діло мені й Віцькому, яке діло нам до того, що государеві бажано було сказати на Раді? Хіба все це може зробити мене щасливішим і кращим?» Тільки тепер князь Андрій збагнув, що діяльність Спе-ранського лише формально уявлялася «життям для інших», а за суттю своєю була «торжеством над іншими». За цим новим кумиром Волконського знову майоріє фігура Наполеона, втілення гордої самовпевненості, егоцентризму, байдужості до іншої людини, отже — несвободи.

«Свободи не може бути в скінченному, свобода тільки в безконечному. Є в людині безконечне — вона вільна, немає — вона річ», — писав Лев Толстой. Категорія безконечності посідає найвищий щабель у художньому світі «Війни і миру». Життя, щастя, істина, гармонія — все це осягається лише через співпричетність людини до безконечності. От і князь Андрій зрозумів сутність Наполеона й звільнився від влади його над своєю душею, дивлячись у бездонне небо Аустерліца. Згодом від честолюбних задумів і від влади фальшивого кумира його
звільняє любов Нататі. Це почуття знову дало героєві переживання безконечного. Саме в цьому, за Толстим, — найвища сутність кохання.
Коли князь Андрій чує Наташин спів, в його душі вирують нові, незнані почуття: «Головне, чому йому хотілося плакати, було те, що він раптом ясно усвідомив страшну протилежність між чимсь безконечно-великим і невизначеним, що було в ньому, і чимсь вузьким і тілесним, чим він був сам і навіть була вона». Герой гостро відчуває противагу безконечного скінченному. Переживання повного, абсолютного зв'язку з усім світом подаровано автором роману тільки П'єрові.

А що стосується князя Андрія і Наташі, то їхньому щастю не судилося збутися. Старий князь Волконський був проти цього шлюбу й умовою одруження визначив рік розлуки Андрія з Наташею, потай сподіваючись, що за цей час багато що може змінитися. Князь Андрій не може не скоритися батьковій волі. Він припускається фатальної помилки щодо своєї нареченої, з чого випливає, що він так і не зрозумів цієї дівчини. Її реакція на повідомлення про те, що слід почекати, видається дивною. Адже їй лише шістнадцять років, і навіть за мірками тієї доби, це раннє заміжжя. Й усім ніби зрозуміло, що нічого особливого немає в тому, щоб весілля відбулося через рік. Всім, але не нареченій: «Цілий рік! — раптом сказала Наташа, тепер тільки зрозумівши, що весілля відкладено на рік. — Та чому ж рік? Це жах! Я помру, чекаючи цілий рік: це не можна, це жах».

Що означає для неї цілий рік? Це означає, що хвилини й дні минають даремно, без виправдання, вони порожні. Наташі зараз, цієї ж миті, потрібен він, але найближчі люди цього не розуміють. Тому що для них цієї ж миті — це метафора, вираз не дуже точний, оскільки люди зазвичай не відчувають наповненості кожної хвилини й миттєвості. А для Наташі життя йде саме по хвилинах, вона їх розпізнає, відчуває неповторність кожної миті буття, її абсолютну цінність. Коли князь Андрій і П'єр пригнічені безрезультатністю пошуків відповіді на запитання «навіщо?», вони не цінують кожну життєву мить, бо все одно вони неминуче наближаються до смерті. Тому відбувається знецінення процесу життя. А Наташа, чекаючи на свого нареченого взимку в маєтку Ростових, відчуває, що життя проминає («я старішаю») хвилина за хвилиною даремно; життя плине, як завжди, а вона, Наташа, вже інша! Час ніби мусить зупинитися на цілий рік. А якщо час не заповнений необхідною дією, то сама основа життя поставлена під загрозу. Це особливе Наташине відчуття процесу життя, кожної його миті роблять її головною героїнею роману про Життя в широкому значенні цього слова.

НАПОЛЕОНІВСЬКІ ПОРАЗКИ
Життя — то грандіозна складність протиріч, трагедія, війна і мир! І тому повна Наташина відкритість життю, її природна потреба свободи призводить героїню до страшної моральної кризи. На думку Толстого, Життя має глибокі, хоча й приховані цілі. Дівчині належить дізнатися, що в бажанні абсолютної свободи є й зворотний бік.
Йдучи за своїм інстинктом повної свободи, Наташа невідворотно прямує до катастрофи — зближення з Анатолем Кура-гіним. Толстой вважав, що ця частина книги — найважливіша, вузлова у романі. Він навіть припинив публікацію свого твору, щоб остаточно переконатися в художній правді епізоду. Щось найголовніше в Житті, у війні і мирі, відбивав цей начебто нескладний за життєвим змістом момент.
Наташина трагедія відбувається саме тоді, коли ось-ось мусить повернутися з закордонної подорожі князь Андрій. Ростови перебираються до Москви, очікуючи на його приїзд. «Цілий рік» минув.
Граф везе Наташу й Соню в оперу. Толстой розпочинає цей розділ з докладного опису театральної вистави, який подано так, як його бачить Наташа.

На сцені були рівні дошки посередині, з боків стояли фарбовані картони, що зображали дерева, ззаду було протягнуто полотно на дошках. На середині сцени сиділи дівиці в червоних корсажах і білих спідницях. Одна дуже товста, у шовковому білому платті, сиділа окремо на низькому ослінчику, до якого ззаду було приклеєно зелений картон. Усі вони співали щось. Коли вони скінчили свою пісню, дівиця в білому підійшла до будочки суфлера, і чоловік у шовкових в обтяжку штанях... став співати й розводити руками.
Цей опис становить класичний приклад прийому відчуження  —  термін,  уведений російським літературним критиком Віктором Шкловським, означає опис знайомого авторові яви ща як нібито вперше побаченого (і тому воно сприймається ним чи героєм незвичайно, дивно).
Чому Наташа, освічена дворянка, сприймає оперу так, ніби побачила вперше? Такими очима дивився б на оперну виставу простий селянин. Але Наташа й дивиться в цей момент на сцену очима сільської дівчини. Толстой пише: «...після села і в тому серйозному настрої, в якому вона перебувала, усе це здавалося диким і дивовижним». «Після села» — після осіннього полювання, зимових свят, які відзначала разом із сільськими дівчатами, тобто після життя, наближеного до природи, простоти і гармонійної цілісності, — Наташа починає відчувати вплив зовсім іншого світу, де панують закони штучності, ворожості справжнім почуттям і якогось прихованого дозволу того, що вважається непристойним. Героїня починає вірити не собі, а тим, хто її оточує, тому втрачає критерій істини. За Толстим, критерієм істини не можуть слугувати загальноприйняті погляди. Критерієм може бути тільки відчуття гармонії та щастя, яке й дає людині істина. А Наташу підкоряє ворожий істині світ, і не випадково це відбувається упродовж однієї вистави. У великому світі історії є свої майстри «вистав», один із них — Наполеон, для якого люди є лише знаряддям для досягнення його цілей. Тому він втішається тим, яке сильне враження справляє на інших. Звідси його позерство — невід'ємний атрибут «великого правителя». Але, граючи задуману роль, Наполеон у Толстого показує те, чого не відчуває насправді. Він обманює оточення, але при цьому живе не справжнім, а примарним життям. Така імітація життя перемагає Наташину природність і внутрішню гармонію, штовхаючи дівчину в обійми людини, що по-своєму втілює у життя наполеонівські принципи.

Отже, Наташа знайомиться в опері з Анатолем Курагіним. Здавалося б, звичайна подія. Але насправді — це протистояння двох світів, двох сил, тих самих, що зійдуться у двобої на Бородінському полі. Наполеонізм Толстой розуміє широко, завойовницька діяльність Наполеона — тільки один із його проявів. Все, що пов'язане зі штучністю, фальшем, брехнею і самоствердженням, обертається сваволею і злом.
Курагінське ставлення до життя — той же наполеонізм. Це агресія, основана на абсолютному егоїзмі. Анатоль ніколи не зважає на людей; байдужий до їхньої думки, до наслідків своїх дій, він не почуває жодних докорів сумління.

Він був інстинктивно, усім єством своїм переконаний в тому, що йому не можна жити інакше, як він живе, і що він ніколи в житті не зробив нічого поганого. Він не був спроможний обдумати ні того, як його вчинки можуть відбитися на інших, ні того, що може вийти з такого чи з такого його вчинку... Він був не скупий і не відмовляв нікому, хто просив у нього. Одно, що він любив, — це були веселощі та жінки; і тому, що, на його розуміння, у цих уподобаннях не було нічого неблагородного, а обдумати те, як позначалося на інших людях вдоволення його уподобань, Анатоль не міг, то в душі своїй він вважав себе бездоганною людиною, зі щирим презирством ставився до негідників та поганих людей і зі спокійною совістю високо держав голову.
 

Така життєва позиція передбачає безмежну свободу у вчинках і самовідчутті. Таку свободу дала Анатолю його бездумність. Анатоль — просто самовпевнений дурень. Людина, яка ставиться до життя усвідомлено, має потребу щось зрозуміти й вирішити, вона не вільна від життєвих проблем, від питань «навіщо?». І в той час як П'єр потерпає від невирішених питань, Курагін живе, одержуючи задоволення від кожної хвилини, — бездумно, тваринно, але впевнено й легко.

Проте й Наташа живе легко, впевнено, з відчуттям цілковитої свободи, не терзаючись питанням «навіщо?». Невже героїня і антигерой сповідують однакові життєві принципи? Ні. Толстовська художня діалектика зіштовхнула два сутнісно протилежні світи, які мають подібні риси. Наташина свобода — результат відкритості життю, вияв довіри до нього. Свобода Анатоля — це вияв ставлення до життя як до засобу задоволення своїх бажань. Тобто, Наташа ставиться до життя як до цілі, вона прагне відвертих почуттів і гармонійних стосунків між людьми, тому в її свободі криється смисл ідеальних громадських взаємин, свободи для всіх. Анатоль же позбавлений стримуючих моральних чинників, і діяти так, як завгодно, йому дозволяє тваринний егоїзм. Так само утверджує сваволю й агресію у світовому масштабі Наполеон. Свобода для себе чи свобода для всіх — кожен герой Толстого робить свій вибір. На війні теж здійснюється такий вибір — і на полі Аустерліца, і на Бородінському полі. Чому в 1812 році переміг російський народ? Проста людина, за Толстим, не думає передусім про себе, в ній є природне відчуття єдності буття, яке переносить власне «я» на другий план. Окрема особа, зосереджена на собі, може мати тільки удавану свободу, не пов'язану із безконечністю. Справжню свободу мають, зовсім не роздумуючи над нею, рядові солдати — переважно мужики, коли готуються до Бородінської битви, і те ж саме переживають у цей момент улюблені автором герої книги.

Наташа пізнає різницю між справжньою свободою та її фікцією, і це пізнання дуже драматичне — воно закінчується зрадою князеві Андрію, цілковитим потьмаренням свідомості, невдалою втечею з Анатолем, спробою самогубства дівчини.
Герої Толстого пройдуть важким, але неминучим шляхом разом із народом у 1812 році, і це випробування відкриє для них життєву істину. Князеві Андрію за хвилину до смертельного поранення відкриється краса простого, земного життя, а коли у лазареті він побачить свого суперника Анатоля, який ридає після важкої операції, то зрозуміє зміст християнської заповіді, про яку завжди говорила його сестра, — любов до ворога і всепрощення. П'єрові після всього пережитого під час війни — нереалізованого плану вбивства Наполеона, заради чого він і залишився у Москві, після жахливої пожежі у стародавній російській столиці, спасіння маленької дівчинки, бійки з мародерами, арешту, розстрілу заарештованих, свідком якого він став, полону, принижень, фізичних мук, — відкривається зв'язок з нескінченним світом, коли герой бачить небо і зірки й раптом думає: «І все це моє, і все це в мені, і все це я!»

Ця сцена — найвищий момент духовного злету героя і кульмінація всього твору. Бо у Толстого людина прагне стати всім світом. Наполеонівське бажання підкорити собі увесь світ — тільки удавана і неправдива форма втілення справжньої людської потреби. Будь-яка ієрархія і перевага однієї людини над іншою, як і однієї над усіма, руйнується зв'язком людини із безконечним. Своєю претензією на величність Наполеон принижує себе до нікчемності. Зв'язок людини з нескінченним зміцнює безумовну цінність і гідність людини.

1.    Що з точки зору Льва Толстого означає «бути людиною» і в чому полягає сенс людського життя?
2.    Якими, за Толстим, є основні життєві питання?
3.    Чим відрізняються поняття «правда серця» і «правда розуму»?
4.    Чому великий письменник стверджував, що «життя людини — радість»?
5.    У чому полягає жанрова своєрідність «Війни і миру»? Що означає термін «роман-епопея»?
6.    Поясніть, як ви розумієте назву твору.
7.    Що означає «війна» як проблема світоглядна у творі Толстого?
8.    Як відображається ситуація «війни» на житті ІГєра і Миколи Ростова?
9.    Як ви думаєте, чому люди втрачають «безконечно малий момент свободи» і стають залежними від обставин? Наведіть приклади з роману, де люди стають невільними, хоча здається, що вони мають свободу.
10.    Чому таємним кумиром князя Андрія був Наполеон?
11.    Чому європейське суспільство неоднозначно ставилось до Наполеона?
12.    Що означає у долі Волконського «небо Аустерліца»?
13.    Чи залежить доля людини, за Толстим, від її думок, почуттів і вчинків?
14.    Яке значення має богучарівська зустріч князя Андрія і ІІ'єра? Що для Толстого означає діалог?
15.    Чи можна вважати Наташу Ростову головною героїнею роману Толстого? Аргументуйте свою відповідь.
16.    Олександр Пушкін в поемі «Євгеній Онєгін» писав: Ми всі — от-от Наполеони;    ,
Тварин двоногих міліони, Знаряддя лиш для нас одне, А щире почуття — смішне.
(Переклад М.Рильського)
Поясніть думку поета  і  поміркуйте,  як  вона  позначається  на поведінці героїв роману.
17.    Чому Наташа і Наполеон    —  це два полюси книги Толстого?
18.    Коли людина, за Толстим, може відчути нескінченність світу і своєї душі?

Зарубіжна література. 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Планування зарубіжної літератури, підручники та книги із зарубіжної літератури, курси та завдання для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.