Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Опозиційний рух

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Опозиційний рух

ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ
Згадайте:
1.    Причини зародження дисидентського руху в Україні на рубежі 50-60-х років.
2.    Напрями дисидентства та його стосунки з владою.
3.    Основних представників українського дисидентства 50-60-х
років.
 
Опозиція в другій половині 60-х -на початку 70-х років
Наступ неосталінізму, згортання демократичних процесів, започаткованих у роки «хрущовської відлиги», посилення тиску союзних органів на Україну, зневіра значної частини населення в комуністичних ідеалах, росій-щення та зневага до української мови і культури викликали відкритий чи мовчазний спротив частини українського суспільства. В його авангарді йшла інтелігенція.
У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбувалися влітку 1965 р., виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педінституту, В'ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.


Але це не згасило наростаючу хвилю протестів. У листопаді 1965 р. захищаючи заарештованих і вболіваючи за стан української культури, до ЦК КП України та ЦК КПРС звернулися з листом композитор П. Майборода, поети Л. Костенко та І. Драч авіаконструктор О. Антонов.
Листи-звернення до керівників УРСР і СРСР були однією з найпоширеніших форм протесту в ті роки. Серед тих, хто підп сував (їх називали «підписантами»), було кількасот представн ків української інтелігенції. Крім уже названих, «підписантам були І. Світличний, М. Коцюбинська, 3. Франко, Є. Сверстюк діслано колективного листа чотирьох  молодих   митців   Дніпропетровська,   які   протестували   проти шельмування Олеся Гончара за його роман «Собор». Так у місті, де не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання.  Василь Стус виникла «націоналістична небезпека». У пщготовці листа звинуватили поета Івана Сокульського, якого заарештували і засудили на 4,5 роки таборів суворого режиму. Що до десятків співчуваючих, то власті обмежилися «лише» звільненням з роботи, виключенням із партії, «проробкою»  в иарткомах чи  викликом у підрозділи Комітету держбезпеки (КДБ).
У 1967 р. в структурі КДБ створюється спеціальне «п'яте управління», на яке режим поклав обов'язки боротьби з «ідеологічними диверсіями», а по суті — з інакодумцями.
 
Іншою формою діяльності дисидентів стало поширення підготовлених ними книг, статей, відозв, що викривали і засуджували політику влади. Ці матеріали потайки переписувалися, передруковувалися, передавалися з рук у ру-   в'ячеслав Чорновіл ки. Така система поширення інформації називалася «самвидавом».
У 1966 р. зі своєю першою «самвидавською» роботою «Правосуддя чи рецидиви терору?» виступив молодий журналіст В'ячеслав Чорновіл. Незважаючи на переслідування, він не полишав правозахисної діяльності.
1967 р. В. Чорновіл завершив роботу над збіркою матеріалів про долю Двадцяти  засуджених інтелігентів з промовистою  назвою  «Лихо  з розуму”, що й послужило приводом до його арешту і ув'язнення, у 1969 р. повернувся з в'язниці та відновив активну правозахисну діяльність Валентин Мороз. Через дев'ять місяців, у 1970 р., його було заарештовано вдруге за написання есе «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів» і звинувачено в антирадянській пропаганді. 14 років ув'язнення - таким був вирок Івано-Франківського обласного суду. Та це не зламало його волі — свідченням того стала нова праця гострої громадсько-політичної спрямованості, що називалася «Репортаж із заповідника ім. Берії».
Важливою подією суспільного життя став початок виходу в січні 1970 р. «самвидавського» журналу «Український вісник». До 1972 р. побачили світ шість його номерів.


Протесту проти тоталітарної системи дисиденти прагнули надати характеру змін. Це була ще одна, найактивніша форма їхньої діяльності, яку влада вважала особливо небезпечною.
Так, завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60-х роках була започаткована традиція — 22 травня вшановувати пам'ять Т. Шевченка. Саме цього дня 1861 р. труну з тілом Кобзаря провезли з Петербурга через Київ до Канева для поховання.
В пам'ять про цю подію біля пам'ятника Шевченкові навпроти Київського університету 22 травня кожного року збиралися шанувальники поета, читали його поезії, вірші про нього, грали на бандурах тощо. Ці прояви української національної свідомості викликали гостру реакцію властей, що не зупинялися перед арештами учасників скорботних зібрань.
За таким сценарієм починалися і події 22 травня 1967 р., коли більше тисячі людей зібралося біля пам'ятника Кобзарю. Міліція розігнала учасників зібрання і заарештувала чотирьох із них. Обурені свавіллям, люди на пропозицію Н. Світличної і М. Плахотнюка - відомих дисидентів, поширювачів «самвида-ву» - рушили до ЦК КП України з вимогою негайно звільнити заарештованих. Розгніваних людей не могли зупинити ні міліцейські кордони, ні брандспойти. Демонстранти розійшлися лише тоді, коли заарештованих о третій годині ночі привезли до будинку ЦК і звільнили.


Новим чинником правозахисної діяльності став рух кримських татар за повернення на історичну Батьківщину — в Крим та відновлення національного і політичного рівноправ'я народу. У 1968 р. за підтримки тоді вже відомого правозахисника, генерала Григоренка в Москві було проведено демонстрацію представників кримськотатарського народу. Від початку справедливі вимоги кримських татар підтримували українські правозахисники.
Співчуття і солідарність були характерними рисами учасників українського опозиційного руху. Коли у серпні 1968 р. радянські війська окупувавши Чехо-Словаччину, задушили «Празьку весну», на захист скривджених виступили дисиденти. їхні оцінки чехо-словацьких подій мали широкий відгук у суспільстві.
 
На цей час дисидентство охоплює практично всю територію України, хоча основна кількість інакодумців припадала на дііста Київ і Львів. З 1969 р. українські дисиденти налагоджують зв'язки зі своїми московськими колегами. Якщо російські дисиденти більш опікувались питаннями захисту прав людини то в Україні, крім цього, гостро стояли питання національного відродження та розбудови власної соборної держави.
Заслугою дисидентства 70-х стало вироблення власної ідеологічної платформи. Вона полягала у реалізації українським народом права на самовизначення, задоволення його культурних потреб, у першу чергу використання рідної мови, національної культури, формування елементів громадянського суспільства та дотримання прав людини. Водночас, українському дисидентству не вистачало організаційного оформлення та соціальної бази, бо формувалось воно переважно із представників інтелігенції.
Зростання масштабів інакодумства викликало роздратування та репресії з боку неосталіністського керівництва держави. Апогею ця кампанія досягла в 1972 р., коли в Україні було заарештовано понад 100 представників інтелігенції. Були ув'язнені В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус, Ігор Калинець та інші правозахисники. Практично всі вони були засуджені до тривалих термінів ув'язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режиму на Уралі та в Мордовії.
Однак і там українські правозахисники не скорилися. «Табірним генералом» називали в'язні В'ячеслава Чорновола, не припинив боротьби Василь Стус.
Крім системи тюремно-табірних установ, на захист тоталітарного режиму було поставлено так звану каральну медицину. Деяких дисидентів, яких було важко звинуватити в порушенні відповідних статей Кримінального кодексу, винахідливі радянські інквізитори оголошували божевільними і направляли до психіатричних лікарень спеціального типу. Серед них виділялася Дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну в'язницю. Сотні невинних людей в жахливих умовах «психушок» несли ка-РУ за свої ідеали.
 

Рух Опору в Україні в другій половині 70-х -на початку 80-х р.
Масові арешти 1972 р., спрямовані проти дисидентів, стали першим актом політичних репресій, що розпочалися в Україні і дістали назву «великого погрому». За ініціативи нового партійного керівництва України відбуваються масові чистки тих, кого так чи інак-з автономістським курсом П. Шелеста. При цьому, залишаючись в тіні та особисто координуючи акцію, В. Щербицький переклав справу її здійснення на секретаря ЦК з ідеології В. Маланчука. За їхньою ініціативою від посад було усунуто цілий ряд партійних та радянських керівників, котрі так чи інакше симпатизували ідеям національного відродження. Натомість їхні посади обіймали ті, для кого єдино правильними були ідеї так званого пролетарського інтернаціоналізму, а по-суті, русифікації України.
Масові репресії 1972 р. на деякий час зупинили активність дисидентів. Однак, уже в 1974 р. побачили світ 7-й та 8-й випуски «Українського вісника», у відновленні виходу якого незаперечною була заслуга Степана Хмари. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні.
У 1975 р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі й уряд СРСР, підписали Гельсінські угоди, які закріплювали нові відносини в Європі, повинні були забезпечити дотримання у кожній з країн високих принципів демократії, прав людини. Розуміючи, що в Радянській Україні це практично неможливо, в листопаді 1976 р. найбільш активні правозахисники об'єдналися в Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні,  або Українську гельсінську спілку
(УГС). Вона стала найбільшою пра-возахисною організацією в республіці, її керівником став письменник Микола Руденко, а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична. В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та ін.
УГС відрізняло від попередніх правозахисних організацій те, що вона була відкритою-громадськоіо організацією, яка, хоч і не була визнана владою, вважала, що мас законне право на існування. В цій діяльності вона контактувала з аналогічними об'єднаннями по всьому СРСР-
 
У декларації Української гельсінської спілки зазначалося, що організація ставить за мету вирішення чотирьох головних завда.нь: озншїОМііенлаліиіроких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; сприяння виконанню статей.заключного Акта з питань безпеки і співпраці в Європі; домагання того, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як су-ве^гедша..євроліеіїс-ьк.а_ішржава і член ООН була представлена окремою делегацією; акредитування в Україні представників зарубіжної преси.
У декларації проголошувалося, що у своїй роботі Сгшщале-рується не політичними, а лише гуманітарнйлЩіавсшими. мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушеннями прав людини в Україні.
Незважаючи на цілковиту законність діяльності Спілки, її підтримку західними демократіями, працювала вона в умовах постійного тиску з боку владних структур. Особливу ненависть викликали у КДБ поширювані на Заході меморандуми про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, їхнє становище у таборах тощо.
Уже через 3 місяці після організації УГС, у лютому 1977 р., було заарештовано її керівників - Миколу Руденка та Олексу Тихого. Незабаром їх було засуджено відповідно на 12 і 15 років позбавлення волі. До 1980 р. більшість правозахисників, які входили до групи, було засуджено на терміни від 10 до 15 років. За радянськими законами того часу максимальний термін позбавлення волі за найтяжчі злочини не міг перевищувати 15-ти років.
У 1980 р. арешти тривали. Було заарештовано за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О. Шевченка, В. Чорновола, В. Стуса, С. Хмару. В таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин.
Релігійне    Заборона Української автокефальної церкви
Дисидентство в довоєнні роки та Української греко-католицької — у повоєнні, шалена антирелігійна кампанія кінця 50-х - початку 60-х років спричинили зародження та зростання релігійного дисидентства.
Особливо активно боролися за відновлення своїх прав греко-католики. Формально ліквідована Греко-католицька церква Діяла в західних областях України в підпільних, «катакомбних» умовах. Значна частина населення цих областей таємно Відправляла релігійні обряди. Існувало декілька сот (до 350) Парафій (громад). Ними керували єпископи, які також діяли в підпіллі. З-за кордону церквою керував кардинал Йосип Сліпий, який у 1963 р. прибув до Ватикану після багаторічного сибірського заслання.

 
Одним з активних борців за права Греко-католицької церк. ви в Україні був Йосип Тереля. У 1982 р. колишній в'язень таборів та «спецпсихушок» И. Тереля став одним з організаторів Комітету захисту Української греко-католицької церкви. Однак до її реальної легалізації минули ще довгі роки.
Мужньо відстоював права віруючих один із лідерів українського дисидентства, багаторічний в'язень сталінсько-брежнєвських таборів В. Романюк. Саме завдяки його діяльності з'явилася опозиція режимові в Російській православній церкві, яка на той час фактично перебувала під цілковитим контролем держави.
Значну частину релігійного дисидентства становили члени протестантських сект євангельських християн-баптистів, єговістів тощо. Особливу активність у справі їх захисту проявляли Петро Вінс — член УГС, та його син — один з провідників-баптистів пастор Георгій Вінс.
Придушення На початку 80-х років дисидентський рух в дисидентства Україні було практично розгромлено. Головною причиною цього була відсутність у дисидентів належної політичної мобільності, активних зв'язків з масами, здатних забезпечити їм дієву і рішучу підтримку широких верств населення, зокрема робітників та селянства. Бракувало належної організованості. За соціальним складом дисиденти були переважно представниками інтелігенції. Активною була репресивно-каральна машина, силі якої вони протистояти не могли.
Однак, незважаючи на величезні перешкоди, що їх чинила влада, дисиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їхній самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово утверджувалась думка про необхідність виходу України з Радянського Союзу і створення власної незалежної держави.


ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ    .
1.    Назвіть головних учасників опозиційного руху в Україні у другій половині 60-х років. До яких соціальних категорій населення вони
належали?
2.    Охарактеризуйте основні вимоги українських дисидентів.
3.    Дайте характеристику основним формам діяльності політичної опозиції.
4.    Назвіть головні «самвидавські» видання і твори дисидентів.
5.    Якими методами боролася держава з інакодумцями?
6.    Охарактеризуйте діяльність Української гельсінської спілки, на склад, програмні цілі та завдання. Як влада боролася з УГС?
7.    У чому полягає історичне значення діяльності українських дисидентів? Яке місце ви можете відвести їм в історії України?
8.    Які з ідей дисидентів знайшли втілення в розбудові сучасної України?
 
ДОКУМЕНТИ.
1.    З  "Відкритого листа виборця Анатолія Коваля депутатам рад УРСР", 1969 р.
Сучасні ради УРСР — малодійові, вони майже нічого не вирішують. Головною причиною цього виступає існуючий паралелізм всіх органів управління (партійних і державних). Партійні організації повинні боротися за вплив у радах, а не підміняти їх... Стан економіки, культури, мистецтва в УРСР настільки незадовільний, що вимагає від всіх рад добиватись вирішення хоча б таких проблем:
У сфері економіки
2.    ...Провести радикальну економічну реформу... При цьому передбачити: підпорядкування республіканському уряду УРСР всіх
відомств народного господарства України (зараз з 33 промислових міністерств УРСР лише 6 цілком  підпорядковуються республіканському уряду, ці шість міністерств порівняно другорядного характеру), здійснення нею розподілу національного доходу...
3.    Підвищити заробітну плату робітників (зараз з 8 годин роботи робітникам виплачується лише 3 години, а колгоспникам — 1 година)...
5. Встановити гласний депутатський контроль у сфері розподілу в УРСР.. Відкрито обговорити вартість допомоги, яку Україна надає іншим республікам та зарубіжним країнам.
У сфері державно-політичного життя:
1. Прийняти нову Конституцію республіки, в якій чітко вказати механізми, які б гарантували республіці становище суверенної національної держави.
Визначити в новій Конституції, що існування різних рівноправних партій не суперечить соціалізму...
4.    Ліквідувати цензуру.
5.    Ліквідувати систему обмежень пересування населення.
У сфері культури:
1.    Українізувати навчальні заклади республіки.
2.    Відмінити дискримінаційні заходи відносно культурної спадщини українського народу.
3.    Встановити закони, спрямовані супроти дій, які заважають розвитку культури  національних груп  (молдаван,  євреїв,  угорців,
болгар, греків і т. д.).
Национальньїй вопрос в СССР: Сборник документе. — Мюнхен: Сучасність, 1975. — С. 143-150.
2. Статті Кримінального кодексу Української РСР, за яким судили дисидентів
Стаття 56. Зрада Батьківщині.
Зрада Батьківщині, тобто діяння, умисно вчинене громадянином СРСР на шкоду державній незалежності, територіальній недоторканності або воєнній могутності СРСР: перехід на бік ворога, шпигунство, видача державної або військової таємниці іноземній державі, втеча за кордон або відмова повернутися з-за кордону в СРСР, надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади,  — карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і засланням на строк до п'яти років чи без такого або смертною карою з конфіскацією майна. Стаття 62. Антирадянська агітація і пропаганда. Агітація і пропаганда, проваджена з метою підриву чи ослаблення Радянської влади або вчинення особливо небезпечних державних злочинів, поширювання з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само розповсюдження або виготовлення, чи зберігання з тією ж метою літератури такого ж змісту, - карається позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років і засланням на строк від двох до п'яти років.
Відомості Верховної Ради УРСР.  — 1961.  — № 28. — Ст. 342.


ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ №1.
Лист А. Коваля — одне з багатьох звернень, які одержували вищі органи влади від громадян України. Проаналізувавши його зміст, дайте відповідь на запитання:
а)    Чи актуальними були пропозиції А. Коваля щодо вдосконалення політичної системи СРСР, статусу в ньому УРСР?
б)    Які з цих пропозицій суперечили тоталітарній природі суспільного устрою СРСР?
в)    Які пропозиції суперечили економічному устроєві СРСР?
г)    Чи могли бути реалізовані пропозиції А. Коваля в конкретних умовах того часу?
Документ № 2.
Стаття 56 Кримінального кодексу УРСР кваліфікувала діяння, умисно вчинені громадянином на шкоду територіальній недоторканності СРСР як зраду Батьківщині. Разом з тим, Конституція 1977 р. зберегла за республіками право виходу з СРСР. У демократичних країнах законодавство узгоджується з конституційними нормами. Чому в УРСР збереглася така невідповідність між Конституцією і Кримінальним кодексом? Чим ви можете це пояснити?


Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читтачами інтеренет-сайту


Матеріали з історії України 11 класу, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з історії України 11 класу



Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.